Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №480/286/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 р. Справа № 480/286/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Перцової Т.С.,

Суддів: Жигилія С.П. , Макаренко Я.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 01.04.2026, головуючий суддя І інстанції: М.М. Шаповал, м. Суми, повний текст складено 01.04.26 по справі № 480/286/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач), звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (далі - ГУ ПФУ в Сумській області, відповідач, пенсійний орган), в якому просив суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області щодо застосування обмеження максимального розміру пенсії при здійсненні її перерахунку з 01.01.2026;

- зобов`язати ГУ ПФУ в Сумській області здійснити перерахунок та виплату розміру пенсії за вислугу років з 01.01.2026 без обмеження пенсії максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Сумській області щодо виплати пенсії, перерахованої на підставі рішень суду, які набрали законної дії з 14.07.2025 в не повному розмірі, з застосуванням "Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень" затверджених постановою КМУ від 14.07.2025 № 821;

- зобов`язати ГУ ПФУ в Сумській області здійснювати починаючи з 01.01.2026 ОСОБА_1 виплату пенсії, призначеної відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", без застосування вимог "Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень" затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821 в фактично нарахованому розмірі, без будь-яких обмежень її загальної суми максимальним розміром на весь час її довічного призначення;

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області на користь позивача суму сплаченого судового збору 1331 грн 20 коп.

В обґрунтування позовних вимог зазначив про протиправність дій відповідача, який при здійсненні перерахунку пенсії позивача на виконання рішення суду від 11.07.2025 по справі № 480/3837/25 застосував приписи постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821 «Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень» (далі - Порядок № 821) та з 01.01.2026 обмежив розмір його пенсійної виплати максимальним розміром, чим порушив права ОСОБА_1 на належне пенсійне забезпечення.

Вважав, що перерахунок та виплата пенсії мають здійснюватися відповідачем без урахування приписів Порядку № 821, оскільки Законом України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” від 09.04.1992 № 2262-ХІІ (далі – Закон № 2262-ХІІ) чітко врегульовано порядок та механізм виконання судових рішень, які набрали законної сили, у тому числі, в яких боржником виступають органи Пенсійного фонду України, який не може змінюватися підзаконним нормативно-правовим актом.

Крім того, на підтвердження протиправності обмеження пенсії позивача максимальним розміром звернув увагу суду на те, що приписи частини 7 статті 43 Закону № 2262-ХІІ, якою було передбачено обмеження пенсії військовослужбовців максимальним розміром, втратили чинність з дня ухвалення рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 01.04.2026 по справі № 480/286/26 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії - задоволено частково.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області щодо застосування обмеження максимального розміру пенсії ОСОБА_1 при здійсненні її перерахунку з 01.01.2026.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області здійснити перерахунок та виплату розміру пенсії ОСОБА_1 за вислугу років з 01.01.2026 без обмеження пенсії максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області щодо проведення перерахунку нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2026 із застосуванням Постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821 "Про затвердження порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсії (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень".

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області здійснити перерахунок, нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2026 без застосування Постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821 "Про затвердження порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсії (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень" з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області витрати по сплаті судового збору на користь ОСОБА_1 у розмірі 1331,20 гривень.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 01.04.2026 по справі № 480/286/26 та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, посилаючись на приписи частини 7 статті 43 Закону № 2262-ХІІ, відповідно до яких, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, стверджував про правомірність обмеження пенсії позивача максимальним розміром з 01.01.2026.

Крім того, наполягав на правомірності застосування приписів Порядку № 821 при виплаті пенсії позивачу, оскільки вказаний нормативно – правовий акт є чинним і неконституційним не визнавався, а отже є обов`язковим до застосування.

У надісланому до суду апеляційної інстанції відзиві на апеляційну скаргу, позивач просив апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області залишити без задоволення, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 01.04.2026 у справі № 480/286/26 залишити без змін.

В обґрунтування відзиву, посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені у справах № 280/7502/20 та № 440/994/20 стверджував про протиправність обмеження його пенсії максимальним розміром, оскільки рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 положення частини 7 статті 43 Закону № 2262-XII, якими були встановлені такі обмеження, визнані неконституційними.

Враховуючи відсутність у чинній редакції Закону № 2262-ХІІ цієї норми (внаслідок визнання її неконституційною) переконував, що будь-яке обмеження пенсії військовослужбовців максимальним розміром не має законодавчих підстав.

Наполягав, що застосування відповідачем положень Порядку № 821 при виплаті перерахованої на виконання рішення суду пенсії, призводить до обмеження його конституційних прав на соціальний та судовий захист та на обов`язковість виконання судового рішення, яке набрало законної сили.

Наголосив, що правовідносини щодо пенсійного забезпечення колишніх військовослужбовців регулюються Законом № 2262-XII, положення якого мають вищу юридичну силу порівняно з Порядком № 821.

Переконував, що встановлений Порядком № 821 механізм виплати донарахованих на виконання судових рішень сум пенсії в межах бюджетних асигнувань фактично змінює визначений законом порядок та строки виплати пенсії, що є неприпустимим.

Стверджував, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, а рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, з дослідженням усіх доказів і обставин у справі, тому оскаржуване рішення суду є законним та обґрунтованим. Натомість апеляційна скарга не містить нових переконливих доказів чи фактів, які б могли стати підставою для скасування рішення.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Сумській області та отримує пенсію на умовах Закону № 2262-ХІІ.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 11.07.2025 по справі № 480/3837/25 позов ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Сумській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Сумській області щодо не проведення з 01.02.2020, з 01.02.2021, з 01.02.2022 та з 01.02.2023 перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 , на підставі довідок про розмір грошового забезпечення від 07.02.2025 № 11/47554/1911 (№47554), № 11/47554/1911/1 (№47554), № 11/47554/1911/2 (№47554) та № 11/47554/1911/3 (№47554), виданих ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зобов`язано ГУ ПФУ в Сумській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.02.2020 на підставі оновленої довідки від 07.02.2025 № 11/47554/1911 (№47554) про грошове забезпечення для перерахунку пенсії, виданої ІНФОРМАЦІЯ_2 станом на 01.01.2020, з урахуванням виплачених сум.

Зобов`язано ГУ ПФУ в Сумській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.02.2021 на підставі оновленої довідки від 07.02.2025 № 11/47554/1911/1 (№47554) про грошове забезпечення для перерахунку пенсії, виданої ІНФОРМАЦІЯ_2 станом на 01.01.2021, з урахуванням виплачених сум.

Зобов`язано ГУ ПФУ в Сумській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.02.2022 на підставі оновленої довідки від 07.02.2025 № 11/47554/1911/2 (№47554) про грошове забезпечення для перерахунку пенсії, виданої ІНФОРМАЦІЯ_2 станом на 01.01.2022, з урахуванням виплачених сум.

Зобов`язано ГУ ПФУ в Сумській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.02.2023 на підставі оновленої довідки від 07.02.2025 № 11/47554/1911/3 (№ 47554) про грошове забезпечення для перерахунку пенсії, виданої ІНФОРМАЦІЯ_2 станом на 01.01.2023, з урахуванням виплачених сум.

В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

08.09.2025 позивач звернувся до ГУ ПФУ в Сумській області із заявою щодо здійснення виплати пенсії у повному розмірі.

Листом № 1800-0202/8-180075 від 23.09.2025 ГУ ПФУ в Сумській області було надано відповідь про те, що 14.07.2025 Кабінетом Міністрів України прийнято Порядок № 821, у зв`язку з чим рішення суду перебуває в опрацюванні.

06.11.2025 позивач повторно звернувся до ГУ ПФУ в Сумській області із заявою щодо здійснення виплати пенсії у повному розмірі.

Листом № 1800-0202-8/47270 від 01.12.2025 ГУ ПФУ в Сумській області було надано відповідь про те, що на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 11.07.2025 у справі № 480/3837/25, після набрання ним законної сили, ГУ ПФУ в Сумській області проведено перерахунок пенсії у межах покладених судом зобов`язань. Перерахований розмір пенсії виплачується з листопада 2025 року.

Також було повідомлено, що 14.07.2025 Кабінетом Міністрів України прийнято Порядок № 821. Виплата коштів, нарахованих на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду по справі № 480/3837/25 буде здійснена відповідно до цього Порядку.

Після перерахунку, проведеного в листопаді 2025 року на виконання рішення Сумського окружного адміністративного по справі № 480/3837/25 перерахована сума пенсійної виплати становить 26179,67 грн. Однак розмір пенсії, визначений органом Пенсійного фонду України з урахуванням положень нормативно-правових актів становить 23610 грн.

Позивач зазначає, що у листопаді, грудні 2025 року йому було виплачено пенсію у сумі 19966,11 грн, тобто у розмірі, визначеному відповідачем до перерахунку.

Згідно з витягом про перерахунок пенсії з 01.01.2026 розмір пенсії повинен складати 26179,67 грн. Однак розмір пенсії, визначений органом Пенсійного фонду України з урахуванням положень нормативно-правових актів становить 25950 грн.

У січні 2026 року виплачено пенсію у сумі 19966,11 грн, тобто у розмірі, визначеному відповідачем до перерахунку.

Не погодившись з такими з діями відповідача, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області щодо застосування обмеження максимального розміру пенсії ОСОБА_1 при здійсненні її перерахунку з 01.01.2026 та щодо проведення перерахунку нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2026 із застосуванням Порядку № 821, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості, оскільки обмеження пенсії військовослужбовців максимальним розміром на підставі норм Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» є протиправним, так як у спеціальному законодавчому акті, який визначає порядок, умови та норми пенсійного забезпечення військовослужбовців, а саме, у Законі № 2262-XII, відсутні норми щодо обмеження пенсії максимальним розміром.

Суд зауважив, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи, а тому у даній справі пріоритетними є норми Закону № 2262-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року, № 7-рп/2016, а не норми Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи».

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправними дій ГУ ПФУ в Сумській області щодо проведення перерахунку нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2026 із застосуванням Порядку № 821, суд першої інстанції дійшов висновку, що застосування до призначених (перерахованих) пенсій (пенсійних виплат) певної категорії осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ, Порядку № 821 призводить до обмеження конституційного права такої категорії осіб на належний соціальний захист, що передбачений спеціальним законом.

Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважав за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області здійснити перерахунок та виплату розміру пенсії ОСОБА_1 за вислугу років з 01.01.2026 без обмеження пенсії максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум та здійснити перерахунок, нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2026 без застосування Постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821 "Про затвердження порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсії (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень" з урахуванням раніше виплачених сум.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області здійснювати починаючи з 01.01.2026 виплату пенсії у фактично нарахованому розмірі, без будь-яких обмежень її загальної суми максимальним розміром на весь час її довічного призначення, суд першої інстанції виходив з їх передчасності.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України (рішення підлягає перегляду в частині задоволення позовних вимог), колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі статтею 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

На виконання вимог частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбаченим законом.

За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Частиною 2 статті 64 Конституції України встановлено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Відповідно до статті 3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ (далі - Указ № 64/2022), у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

Відтак, слід дійти висновку, що у період дії в Україні воєнного стану, введеного Указом № 64/2022, не обмежується конституційне право громадян на соціальний захист, передбачене статтею 46 Конституції України.

Правовідносини у сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб, регулюються Законом № 2262-ХІІ.

Відповідно до статті 43 Закону № 2262-XII (в редакції Закону України від 08.07.2011 № 3668-VI, який набрав чинності 01.10.2011), максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Згідно з частиною 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI, якщо внаслідок прийняття цього Закону розмір пенсії зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі.

Пенсіонерам, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом і в яких розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, виплата пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) здійснюється без індексації, без застосування положень частин другої та третьої статті 42 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, до того часу, коли розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) відповідатиме максимальному розміру пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановленому цим Законом.

Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини 7 статті 43 Закону № 2262-XII, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 грн.

Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення № 7-рп/2016 положення частини 7 статті 43 Закону № 2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Таким чином, частина 7 статті 43 Закону № 2262-XII, якою було передбачено обмеження пенсій максимальним розміром, втратила чинність з дня ухвалення рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016.

Однак, Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 06.12.2016 № 1774-VIII (далі за текстом - Закон № 1774-VIII), який набрав чинності 01.01.2017 внесено зміни до Закону № 2262-XII, а саме в частині сьомій статті 43 слова і цифри "у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року" замінено словами і цифрами "по 31 грудня 2017 року", незважаючи на те, що частина 7 статті 43 Закону № 2262-XII, якою було передбачено обмеження пенсій максимальним розміром, втратила чинність з часу проголошення рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016.

Буквальне розуміння змін, внесених Законом № 1774-VIII, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20.12.2016, дозволяє стверджувати, що у Законі № 2262-XII відсутня частина 7 статті 43, а внесені до неї зміни, які полягають у зміні слів і цифр, є нереалізованими.

Відповідно до статті 1-1 Закону № 2262-XII зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Таким чином, оскільки внесені Законом № 1774-VIII до частини 7 статті 43 Закону № 2262-XII, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), є повторним запровадженням регулювання, яке Конституційний Суд визнав неконституційним, такі зміни самі по собі не створюють підстав для обмеження максимального розміру пенсії.

Аналогічна правова позиція, викладена Верховним Судом у постановах від 17.05.2021 у справі № 343/870/17, від 10.09.2021 у справі № 300/633/19, від 24.09.2021 у справі № 370/2610/17 та від 16.12.2021 у справі № 400/2085/19.

Конституційний Суд України у згаданому Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати, призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п`ятою статті 17 Конституції України, які зобов`язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.

Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Закону України “Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи” від 08 липня 2011 року № 3668-VI (далі - Закон № 3668-VI), яким внесені зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, шляхом викладення її в редакції Закону № 3668-VI.

Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон № 2262-ХІІ) прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII) та є однаковими за змістом.

Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.

При цьому, положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон № 2262-XII), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, тобто є одно предметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин, змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.

Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між Законом № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7 рп/2016 та Законом № 3668-VI у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.

Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців та осіб, яким призначено пенсію відповідно до Закону № 2262-XII, у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, колегія суддів дійшла висновку, що вони явно суперечать один одному.

Європейський суд з прав людини (далі за текстом ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з огляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Водночас, положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Частиною 1 статті 8 Конституції України встановлено, що Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.

У постанові від 13.02.2019 Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18, із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових "прогалин" щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 16 грудня 2021 року у справі № 400/2085/19, від 27 січня 2022 року у справі № 240/7087/20 та від 17 лютого 2022 року у справі № 640/11168/20.

Рішенням Конституційного Суду України від 12.10.2022 року № 7-р(ІІ)/2022 по справі № 3-102/2021 (231/21, 415/21) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), приписи статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 року № 3668-VI зі змінами, що поширюють свою дію на Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 року № 2262-ХІІ, в тім, що вони не забезпечують соціальних гарантій високого рівня, які випливають зі спеціального юридичного статусу громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року.

Конституційним Судом України визначено, що приписи статті 2 Закону № 3668-VI зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Таким чином, ані стаття 2 Закону № 3668-VI, яка визнана неконституційною та втратила чинність 12.04.2023, ані частина сьома статті 43 Закону № 2262-XII, станом на дату виникнення спірних правовідносин не передбачали обмеження максимальним розміром пенсій військовослужбовців.

Відповідно до наявного в матеріалах справи протоколу перерахунку пенсії № Г47554-Міноборони, пенсія позивача перерахована з 01.01.2026 на підставі статті 46 Закону № 4695-IX та за результатами здійсненого перерахунку основний розмір пенсії склав 26179,67 грн, однак підсумок пенсії з урахуванням максимального розміру пенсії визначено відповідачем на рівні 25950 грн.

У січні 2026 року виплачено пенсію у сумі 19966,11 грн, тобто у розмірі, визначеному відповідачем до перерахунку, що підтверджується випискою з карткового рахунку позивача за період з 01.11.2025- 15.01.2026 років.

Колегія суддів також враховує, що в ухвалі від 06.02.2025 у справі № 520/909/25 Верховний Суд звернув увагу на те, що він неодноразово висловлював правову позицію щодо застосування норм права у спорах, пов`язаних з обмеженням максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII. Зокрема, у постановах від 16.12.2021 у справі № 400/2085/19, від 20.07.2022 у справі № 340/2476/21, від 25.07.2022 у справі № 580/3451/21, від 30.08.2022 у справі № 440/994/20, від 17.03.2023 у справі №340/3144/21 та інших Верховний Суд дійшов висновку про те, що у правовідносинах щодо призначення та перерахунку пенсій відповідно до Закону № 2262-XII норми зазначеного закону підлягають застосуванню з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, у зв`язку з чим будь-яке обмеження максимального розміру зазначених пенсій є протиправним, що зумовлює задоволення позовних вимог в цій частині.

Враховуючи, що розмір нарахованої позивачу пенсії внаслідок перерахунку на виконання рішення суду відповідачем було обмежено максимальним розміром, в той час як стаття 43 Закону №2262-XII не містила таких приписів, дії відповідача щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2026 максимальним розміром, слід визнати такими, що не ґрунтуються на законі, тобто протиправними, що свідчить про обґрунтованість позовних вимог в цій частині та наявність підстав для їх задоволення.

Надаючи оцінку позовним вимогам в частині визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області щодо проведення перерахунку нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2026 із застосуванням Порядку № 821, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з пунктом 1 Порядку № 821 останній визначає механізм здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату сум пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, зокрема, за період, що передує даті набрання чинності рішенням суду, за джерелами їх виплати (фінансування).

Дія цього Порядку не поширюється на забезпечення виконання грошових зобов`язань, що здійснюються відповідно до Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для забезпечення виконання рішень суду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 серпня 2021 р. № 902 (Офіційний вісник України, 2021 р., № 70, ст. 4433), судових рішень, що виконуються негайно відповідно до пункту 1 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України у межах суми стягнення за один місяць, виплату перерахованих пенсій за рішеннями суду, що набрали законної сили до набрання чинності цим Порядком, а також виплату нарахованих на виконання рішень суду, що набрали законної сили, пенсій за минулий час внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували/задекларували місце проживання (перебування) на контрольованій Україною території, що здійснюється відповідно до Порядку виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), не виплачених за період до місяця відновлення їх виплати, внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 2021 р. № 1165 (Офіційний вісник України, 2021 р., № 89, ст. 5757).

Відповідно до пункту 4 Порядку № 821, видатки на виплату нарахованих пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці) за рішеннями суду за минулий час (тобто за період, визначений за рішеннями суду, які набрали законної сили та видані або ухвалені після набрання чинності Законом України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень”, на виконання яких визначено зобов`язання органу Пенсійного фонду України здійснити нарахування/перерахунок/виплату сум пенсії, доплат, надбавок тощо до пенсії, довічного грошового утримання суддям у відставці, за час, що передує даті набрання законної сили такими рішеннями суду) та перерахованих пенсій за такими рішеннями суду здійснюються за окремими напрямами, передбаченими в бюджеті Пенсійного фонду України на таку мету, за джерелами виплати відповідних сум, визначених законодавством.

Виплати нарахованих на виконання рішень суду сум пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці) за минулий час проводяться щомісяця одержувачам, яких включено до переліку станом на 1 число місяця, що передує місяцю, в якому здійснюється виплата. На забезпечення таких виплат щомісяця спрямовується частина бюджетних асигнувань відповідно до розпису державного бюджету/помісячного розпису доходів і видатків бюджету Пенсійного фонду України на відповідну мету в межах коштів, передбачених бюджетом Пенсійного фонду України на відповідний рік (пункт 5 Порядку № 821).

За змістом пунктів 6-8 Порядку № 821, видатки на виплату перерахованих пенсій за рішенням суду здійснюються в межах бюджетних асигнувань відповідно до розпису державного бюджету/помісячного розпису доходів і видатків бюджету Пенсійного фонду України на відповідну мету, які передбачені бюджетом Пенсійного фонду України на відповідний рік, одержувачам, яких включено до переліку станом на 1 число місяця, що передує місяцю, в якому здійснюється виплата.

Для забезпечення виплат за рішеннями суду, передбачених пунктами 5 і 6 цього Порядку, виплата пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці) проводиться в сумі, що визначається пропорційно виділеним на зазначені цілі бюджетним асигнуванням відповідно до розпису державного бюджету/помісячного розпису доходів і видатків бюджету Пенсійного фонду України, які передбачені бюджетом Пенсійного фонду України на відповідний рік, але не більшій від належної до виплати суми, що обліковується в переліку.

Невиплачені протягом поточного бюджетного періоду суми нарахованих на виконання рішень суду сум пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці) за минулий час і перерахованих пенсій за рішенням суду виплачуються в наступному бюджетному періоді в межах встановлених бюджетних асигнувань у порядку, передбаченому пунктами 5-7 цього Порядку.

Аналіз вищенаведених норм права дозволяє дійти висновку, що реалізація права позивача на виплату пенсії (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці) на підставі рішення суду у повному обсязі поставлено у залежність від наявності бюджетних асигнувань та їх обліку у відповідному переліку згідно з розписом державного бюджету/помісячного розпису доходів і видатків бюджету Пенсійного фонду України, які передбачені бюджетом Пенсійного фонду України на відповідний рік.

Колегією суддів встановлено, що здійснюючи перерахунок та виплату пенсії позивача з 01.01.2026 на виконання рішення суду, відповідач застосував приписи Порядку № 821, що підтверджується, зокрема, листом ГУ ПФУ в Сумській області від 01.12.2025 № 1800-0202-8/47270( а. с. 14) та не заперечується відповідачем.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 у справі № 320/51895/25, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.06.2026, визнано протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821 “Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень”.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10.09.2026 по справі № 320/51895/25 касаційні скарги Кабінету Міністрів України та Міністерства соціальної політики, сім`ї та єдності України залишено без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.06.2026 у справі №320/51895/25 залишено без змін.

За висновками Верховного Суду положення Порядку № 821 фактично порушують права позивача на справедливий суд в частині виконання судового рішення, яке гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтею 55 Конституції України.

З цього приводу слід зазначити, що відповідно до положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України в рішенні від 25.12.1997 №9-зп зазначив, що положення частини першої статті 55 Конституції України закріплює одну з найважливіших гарантій здійснення як конституційних, так й інших прав та свобод людини і громадянина.

Частина перша статті 55 Конституції України відповідає зобов`язанням України, які виникли, зокрема, у зв`язку з ратифікацією Україною Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, Конвенції про захист прав і основних свобод людини (Рим, 1950 рік), що згідно зі статтею 9 Конституції України є частиною національного законодавства України.

Згідно з положеннями статті 129 Конституції України однією з основних засад здійснення судочинства є обов`язковість судового рішення.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Зазначені норми Основного Закону України знайшли своє втілення у процесуальному законодавстві, зокрема у статті 14 КАС України, відповідно до положень якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Колегія суддів наголошує, що принцип обов`язковості судових рішень як одну з основних засад судочинства закріплено також у статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, статті 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”. Означений принцип поширюється на осіб, що брали та не брали участь у справі, якщо судове рішення впливає на їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

Однак за обставинами цієї справи, внаслідок застосування відповідачем Порядку №821 судове рішення, ухвалене на користь позивача, не виконується, визначена судом пенсія у відповідному розмірі позивачу не сплачується, а лише обліковується органом Пенсійного фонду, як заборгованість за рішенням суду відповідно до вимог Порядку № 821, затвердженого оскаржуваною постановою.

З метою реалізації положень статті 129-1 Конституції України Верховна Рада України прийняла Закон України “Про виконавче провадження” від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та Закон України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень” від 05.06.2012 № 4901-VI (далі - Закон №4901-VI, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з частиною другою статті 6 Закону №1404-VIІІ рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, рішення про стягнення коштів за час роботи стягувача на посаді помічника-консультанта народного депутата України, у тому числі при звільненні з такої посади, виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Закон № 4901-VI встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом №1404-VIІІ, та особливості їх виконання.

Частиною другою статті 6 Закону №1404-VIІІ встановлено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Аналіз наведених положень свідчить, що означеними законами врегульовано порядок виконання судових рішень, у тому числі тих, боржником за якими є державний орган.

За процедурою, встановленою статтею 3 Закону № 4901-VI, виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом № 1404-VIІІ, із заявою про виконання рішення суду разом із документами та відомостями, необхідними для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

За правилами, встановленими частиною четвертою статті 3 Закону № 4901-VI, перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

Пунктом 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 4901-VI встановлена черговість погашення заборгованості за рішеннями суду, де зазначено, що в першу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду щодо пенсійних виплат.

За приписами абзацу другого частини другої статті 3 Закону № 4901-VI разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Отже, за змістом наведених норм Кабінет Міністрів України наділений повноваженнями визначати лише перелік документів та відомостей, які додаються до заяви стягувача при зверненні останнього до уповноваженого органу Державної казначейської служби України.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, сформульованими у постанові від 26.05.2021 у справі № 640/5248/19.

Разом з тим, всупереч наведеним нормам Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 821, якою затверджено Порядок № 821, який фактично встановлює правила погашення заборгованості за судовими рішеннями у сфері пенсійних виплат через черговість і обмеження асигнувань, що фактично призводить до відтермінування або часткового виконання остаточних судових рішень та порушує принципи верховенства права й обов`язковості судового рішення. Приписи Порядку № 821 встановлюють додаткові умови та часові параметри для отримання соціальної виплати у належному розмірі особами, порушені права яких були захищені у судовому порядку, що ставить обов`язковість виконання судового рішення у залежність від обсягів бюджетного фінансування, що суперечить конституційній нормі, за якою порядок виконання судового рішення визначається законом, і не може бути змінений підзаконним актом.

Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював думку в контексті тлумачення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що без ефективної системи виконання судових рішень існування судової системи позбавлене будь-якого сенсу. Як неодноразово підкреслював Суд, органи державної влади є одним із компонентів держави й інтереси цих органів повинні збігатися з необхідністю належного здійснення правосуддя, кінцевим етапом якого є виконання судового рішення. Так, у рішенні у справі “Горнсбі проти Греції” (Hornsby v. Greece) від 19.03.1997, заява № 18357/91), Суд зазначив, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід`ємна частина судового процесу для цілей статті 6.

У рішенні від 15.10.2009 у справі “Юрій Миколайович Іванов проти України” (заява № 40450/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

Набрання судовим рішенням законної сили є юридичною подією, з настанням якої виникають, змінюються чи припиняються певні правовідносини, а таке рішення набуває нових властивостей; основною з цих властивостей є обов`язковість - сутнісна ознака судового рішення як акта правосуддя (другий абзац підпункту 2.3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.11.2018 №10-р/2018).

Водночас, ані Конституцією України, ані законами України, не наділено Кабінет Міністрів України повноваженнями з визначення порядку виплати пенсій, зокрема, на виконання судового рішення, яке набрало законної сили, адже положеннями статті 129-1 Основного Закону чітко та безальтернативно закріплено, що порядок виконання судових рішень визначається законом.

Стосовно доводів скаржника про неврахування судом положень Закону № 4059-ІХ колегія суддів зазначає, що доручення Кабінету Міністрів України забезпечити визначення порядку виконання пункту 25 розділу “Прикінцеві положення” Закону № 4059-ІХ не наділяють Уряд повноваженнями на визначення порядку виконання судових рішень, в яких боржниками є органи Пенсійного фонду України, оскільки цією нормою передбачено, що з бюджету Пенсійного фонду України на 2025 рік видатки на виплату ретроспективних судових рішень та перерахованих пенсій за рішенням суду здійснюються за окремими напрямами за джерелами їх виплати. Цією нормою передбачено лише необхідність виокремлення в бюджеті Пенсійного фонду України видатків на виконання судових рішень.

Однак, Кабінет Міністрів України спірною постановою, якою затвердив Порядок № 821, фактично створив новий порядок виконання судових рішень, якими зобов`язано орган Пенсійного фонду здійснити виплати.

Відповідач в апеляційній скарзі не навів нормативного обґрунтування, із посиланням на акт вищої юридичної сили, який не врахований судами, і яким Кабінет Міністрів наділений повноваженнями щодо встановлення черговості виплати суми боргу, зазначеної в рішенні суду.

З огляду на викладене, колегія суддів констатує, що застосування до позивача положень Порядку № 821, затвердженого оскаржуваною Постановою № 821, призводить до обмеження конституційних прав позивача на соціальний та судовий захист і на обов`язковість виконання судового рішення, яке набрало законної сили”.

У пунктах 63-66 Верховний Суд вказав, що “Таким чином, наділивши орган Пенсійного фонду повноваженнями встановлювати черговість і розміри виплат на виконання судових рішень, Уряд фактично змінив встановлений статтею 3 Закону №4901-VI порядок, підстави і обсяг виконання рішення суду щодо погашення заборгованості з пенсійних виплат, у яких боржником виступає Пенсійний фонд України та безпідставно уповноважив цей орган проводити перевірку рішень суду.

Вирішені Порядком № 821, затвердженим оскаржуваною постановою, питання не відносяться до функцій і компетенції Кабінету Міністрів України, а підлягають регулюванню на законодавчому рівні або принаймні, мають бути делеговані законодавством Уряду.

Прийняття спірної постанови в умовах воєнного стану відбулося без належного обґрунтування пропорційності та дотримання справедливого балансу між інтересами держави та конституційними правами конкретних осіб. Принципи добросовісності, послідовності та правової визначеності як елементи верховенства права категорично забороняють органам влади діяти всупереч легітимним очікуванням громадян щодо виконання ухвалених на їхню користь рішень суду.

За такого правового регулювання, Верховний Суд констатує, що Кабінет Міністрів України не наділений повноваженнями розширювати права Пенсійного фонду України, дозволяючи його органам самостійно визначати черговість, частковість чи пропорційність виконання остаточних судових рішень. Усі питання щодо порядку погашення заборгованості за судовими рішеннями підлягають виключно законодавчому регулюванню, а тому оскаржувана Постанова № 821 прийнята Урядом поза межами його конституційної компетенції”.

Згідно з частиною 1-3 статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Верховний Суд, зокрема у постановах від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19, від 09.06.2022 у справі № 520/2098/19, від 11.08.2023 у справі № 380/103/22, від 21.10.2025 у справі № 600/193/24-а, від 17.02.2026 у справі №520/5814/24 неодноразово звертав увагу на те, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню Конституція України та Закон № 2262-ХІІ, а не положення Порядку № 821, який їм суперечить.

З огляду на викладене, дії Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області щодо проведення перерахунку нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2026 із застосуванням Постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821 "Про затвердження порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсії (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень" є протиправними, а позовні вимоги в цій частині такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п`ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (рішення від 08.11.2005) в межах свободи дій держави визначати які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.

Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнійший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява 55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Колегія суддів зауважує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.

Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 509/1350/17 зазначила, що суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

При цьому, застосування такого способу захисту у цій справі вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для прийняття рішення про призначення пенсії.

Відповідно до пунктів 2, 4 та 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт чи окремі його положення; визнати бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії; визначити інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З огляду на те, що позивач має право на обрахунок пенсії без обмеження максимальним розміром та без застосування приписів постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821 "Про затвердження порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсії (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень" існує лише один вид правомірної поведінки ГУ ПФУ в Харківській області - перерахувати та виплатити позивачу таку пенсію.

Отже, у відповідача відсутній вибір між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Таким чином, ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області здійснити перерахунок та виплату розміру пенсії ОСОБА_1 за вислугу років з 01.01.2026 без обмеження пенсії максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум та здійснити перерахунок, нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2026 без застосування Постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821 "Про затвердження порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсії (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень" з урахуванням раніше виплачених сум.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

За визначенням, наведеним у статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції в частині задоволення позову, вважає, що суд прийшов до вичерпних юридичних висновків на підставі встановлених фактичних обставин справи та правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області - залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 01.04.2026 по справі № 480/286/26 в частині задоволення позовних вимог - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Т.С. Перцова

Судді С.П. Жигилій Я.М. Макаренко