Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №440/4623/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 р. Справа № 440/4623/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.05.2026 року (ухвалене суддею Бевза В.І.) в справі № 440/4623/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, у якому просила: визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 в подвійному розмірі періоду роботи з 01.01.2004 р. по 29.12.2014 р., з 01.10.2015 р. по 28.02.2026 р.; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 в подвійному розмірі на підставі ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» період роботи з 01.01.2004 р. по 29.12.2014 р., з 01.10.2015 р. по 28.02.2026 р. у Комунальному підприємстві “Обласний заклад з надання психіатричної допомоги Полтавської обласної ради”; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити з 17.10.2025 р. перерахунок ОСОБА_1 пенсії з урахуванням періодів з 01.01.2004 р. по 29.12.2014 р., з 01.10.2015 р. по 28.02.2026 р., зарахованих до стажу відповідно до вимог ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», та у зв`язку з цим провести виплату пенсії, з урахуванням проведених виплат, з видатків, передбачених в бюджеті Пенсійного фонду України на виплату пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», без застосування Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №821 від 14.07.2025 р.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 22.05.2026 р. частково задоволено позов, а саме: визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, викладену у листі від 05.03.2026 р., що полягають у відмові в зарахуванні до стажу роботи ОСОБА_1 в подвійному розмірі періодів роботи з 01.01.2004 р. по 29.12.2014 р., з 01.10.2015 р. по 30.11.2025 р. за посадою провідного бухгалтера Комунального підприємства “Обласний заклад з надання психіатричної допомоги Полтавської обласної ради”; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про перерахунок пенсії від 30.12.2025 р. із 01.01.2026 р., з урахуванням висновків суду; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду першої інстанції скасувати та прийнятои постанову, якою повністю задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" Закону України "Про пенсійне забезпечення", Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Позивачка вважає, що судом першої інстанції обрано не ефективний спосіб захисту порушеного права, оскільки не забезпечить поновлення порушеного права.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийнятои постанову, якою повністю задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" Закону України "Про пенсійне забезпечення", Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Відповідач вважає, що підстави для перерахунку пенсії із врахуванням до стажу періодів роботи з 01.05.2024 р. по 28.02.2026 р. в одинарному розмірі та для зарахування до стажу періодів роботи з 01.01.2004 р. по 28.02.2026 р. в подвійному розмірі відсутні.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційних скарг не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.

Судовим розглядом встановлено, що позивач перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Полтавській області та отримує пенсію за віком з 30.12.2014 р.

30.12.2025 р. позивачка звернулася до відповідача з заявою про перерахунок стажу, де просила зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 в подвійному розмірі на підставі ст. 60 «Про пенсійне забезпечення» період роботи з 01.01.2004 р. по 30.11.2025 р. у Комунальному підприємстві “Обласний заклад з надання психіатричної допомоги Полтавської обласної ради”.

За результатами розгляду заяви відповідачем листом від 05.03.2026 р. повідомлено, що пенсію з 30.12.2014 р. обчислено з урахуванням страхового стажу тривалістю 58 років 7 місяців 27 днів (враховано по 30.11.2014 р.). При обчисленні страхового стажу період роботи з 20.02.1984 р. по 05.03.1987 р., з 09.07.1988 р. по 31.12.2003 р. обчислено з урахуванням норм ст. 60 Закону України “Про пенсійне забезпечення” у подвійному розмірі. Страховий стаж з 06.03.1987 р. по 08.07.1988 р. обчислено в одинарному розмірі, оскільки позивачка перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку. Період роботи з 01.01.2004 р. по 30.04.2024 р. враховано в одинарному розмірі, з урахуванням норм ч.ч. 2, 3 ст. 24 Закону №1058.

Відповідно до розрахунку стажу позивачки, що додано до рішення 916010186722 від 26.02.2025 р., кратність розрахунку стажу за період з 01.01.2004 р. по 31.12.2014 р., з 01.10.2015 р. по 30.04.2024 р. становить 1.

Позивачка не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо не зарахування до страхового стажу у подвійному розмірі періоду роботи з 01.01.2004 по 29.12.2014, з 01.10.2015 по 28.02.2026 р., звернулась до суду з цим позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що зарахування стажу в подвійному розмірі, передбачене ст. 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення", не пов`язано із набранням чинності Закону № 1058-IV, тому не обмежується наявним стажем роботи до 01 січня 2004 року, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про протиправну бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 в подвійному розмірі періоду роботи з 01.01.2004 р. по 29.12.2014 р., з 01.10.2015 р. по 30.11.2025 р.

Відмовляючи в іншій частині позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у відмові відповідача відсутні питання чи належить посада позивачки до переліку посад зі шкідливими та важкими умовами праці, виконання якої надає право на подвоєння страхового стажу та чи віднесений Комунальне підприємство “Обласний заклад з надання психіатричної допомоги Полтавської обласної ради” до закладом з надання психіатричної допомоги, у зв`язку з чим суд не може виходити за межі дослідження оспорюваної відмови та надавати оцінку доводам відмови, які відповідачем не здійснені, тому обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушених прав позивачки, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву позивачки про перерахунок пенсії від 30.12.2025 р. із 01.01.2026 р., з урахуванням висновків суд.

Крім того, відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про зобов`язання відповідача здійснити з 17.10.2025 р. перерахунок пенсії позивачки без застосування Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №821 від 14.07.2025 р., суд першої інстанції з того, що вказана вимога заявлена на майбутнє та є передчасною, тому задоволенню не підлягає.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Спеціальними законами, які визначають принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, є Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-IV (в подальшому - Закон № 1058-IV) та Закон України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 р. № 1788-XII (в подальшому - Закон № 1788-XII).

Відповідно до ст. 8 Закону № 1058-IV, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж мають право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи.

Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону №1058-IV, страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (ч. 2 ст. 24 Закону №1058-IV).

Частиною 4 ст. 24 Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до п. 3 ст. 40 Закону № 1058-IV, у разі якщо застрахована особа після призначення пенсії продовжувала працювати, то провадиться перерахунок пенсії з врахуванням страхового стажу після призначення пенсії.

Крім того, за правилами пункту 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» цього Закону до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно з ст. 60 Закону № 1788-XII, робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

Статтею 62 Закону № 1788-XII передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 р. № 637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (в подальшому - Порядок № 637).

Згідно з п. 1 Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до п. 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Міністерством праці та соціальної політики України та Міністерством фінансів України.

Судовим розглядом встановлено, що зі змісту трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 18.08.1977 р., вбачається, що позивачка з 01.01.2004 р. по 29.12.2014 р. працювала, а з 01.10.2015 р. по теперішній час позивач працює на посаді провідного бухгалтера Комунального підприємства “Обласний заклад з надання психіатричної допомоги Полтавської обласної ради”. Довідкою Комунального підприємства "Обласний заклад з надання психіатричної допомоги Полтавської обласної ради" від 24.03.2026 р. підтверджено, що з 01.10.2015 р. по теперішній час позивачка працює на посаді провідного бухгалтера Комунального підприємства “Обласний заклад з надання психіатричної допомоги Полтавської обласної ради”. Відповідно до розрахунку стажу позивачки, що додано до рішення 916010186722 від 26.02.2026 р., кратність розрахунку стажу за період з 01.01.2004 р. по 31.12.2014 р., з 01.10.2015 р. по 30.04.2024 р. становить 1.

30.12.2025 р. позивачка звернулася до відповідача з заявою про перерахунок стажу, де просила зарахувати до страхового стажу в подвійному розмірі на підставі ст. 60 «Про пенсійне забезпечення» період роботи з 01.01.2004 р. по 30.11.2025 р. в Комунальному підприємстві “Обласний заклад з надання психіатричної допомоги Полтавської обласної ради”.

За результатами розгляду заяви відповідачем листом від 05.03.2026 р. повідомлено, що пенсію з 30.12.2014 р. обчислено з урахуванням страхового стажу тривалістю 58 років 7 місяців 27 днів (враховано по 30.11.2014). При обчисленні страхового стажу період роботи з 20.02.1984 р. по 05.03.1987 р., з 09.07.1988 р. по 31.12.2003 р. обчислено з урахуванням ст. 60 Закону України “Про пенсійне забезпечення” у подвійному розмірі. Страховий стаж з 06.03.1987 р. по 08.07.1988 р. обчислено в одинарному розмірі, оскільки позивач перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку. Період роботи з 01.01.2004 р. по 30.04.2024 р. враховано в одинарному розмірі, з урахуванням ч.ч. 2, 3 ст. 24 Закону №1058.

Відмова відповідача листом від 05.03.2026 р. надана не з підстав питання наявності у позивачки подвійного стажу, про що позивачка просила у заяві від 30.12.2025 р., та надана до матеріалів справи довідка від 24.03.2026 р. №86 не містить відомостей від роботодавця, що посада провідного бухгалтера в психіатричних установах охорони здоров`я належить до переліку посад зі шкідливими та важкими умовами праці, виконання якої надає право на подвоєння страхового стажу, і така довідка не надана відповідачу під час розгляду заяви позивача від 30.12.2025 р.

Відповідно до абз. 7 ст. 1 Закону України "Про психіатричну допомогу" від 22.02.2000 р. №1489-III визначено, що заклад з надання психіатричної допомоги - психіатричний, наркологічний чи інший спеціалізований заклад охорони здоров`я, центр, відділення, кабінет тощо, інші заклади та установи будь-якої форми власності, діяльність яких пов`язана з наданням психіатричної допомоги.

Статтею 1 Закону України "Про психіатричну допомогу" визначено, що психіатрична допомога - комплекс спеціальних заходів, спрямованих на обстеження стану психічного здоров`я осіб на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України, профілактику, діагностику психічних розладів, лікування, нагляд, догляд, медичну та психологічну реабілітацію осіб, які страждають на психічні розлади, у тому числі внаслідок вживання психоактивних речовин.

Згідно з ст. 10 Закону України "Про психіатричну допомогу" психіатрична допомога надається закладами з надання психіатричної допомоги всіх форм власності, а також лікарями-психіатрами за наявності ліцензії, отриманої відповідно до законодавства. Психіатрична допомога особам віком до 18 років у закладах з надання психіатричної допомоги надається окремо від повнолітніх осіб. Медичні працівники, інші фахівці для допуску до роботи з особами, які страждають на психічні розлади, повинні пройти спеціальну підготовку та підтвердити свою кваліфікацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи найскладніші умови трудової діяльності, що провокують професійне "вигорання" в наведених вище закладах охорони здоров`я, законодавцем передбачена спеціальна преференція - подвійне зарахування стажу для призначення пенсії під час перебування на посадах медичного працівника в таких закладах.

Відповідачем у відмові, викладеній листом від 05.03.2026 р., відсутні обґрунтування, що посада позивачки "провідний бухгалтер" не входить до Списку № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 р. № 461 «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах».

Судовим розглядом встановлено, що відмова відповідача протиправно надана з інших підстав, а не з підстав та питання заяви позивачки від 30.12.2025 р., тобто відповідачем не надана оцінка питанню чи належить на посада провідного бухгалтера в психіатричних установах охорони здоров`я до переліку посад зі шкідливими та важкими умовами праці, виконання якої надає право на подвоєння страхового стажу, і така довідка не надана відповідачу під час розгляду заяви позивача від 30.12.2025 р. Крім того, у спірній відмові відповідач не надав оцінки щодо віднесення Комунального підприємства “Обласний заклад з надання психіатричної допомоги Полтавської обласної ради”, до закладу з надання психічної допомоги в розумінні статті 60 Закону №1788-ХІІ.

Враховуючи, що у відмові відповідача відсутні дані питання, тому суд не може виходити за межі дослідження оспорюваної відмови та надавати оцінку доводам відмови, які відповідачем не здійснені.

Відповідно до ч. 4 ст. 45 Закону №1058-IV, перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених частиною першою статті 35 (пенсія по інвалідності, зміни групи інвалідності), частиною другою статті 38 (пенсія у зв`язку із втратою годувальника), частиною третьою статті 42 (перерахунок пенсії у разі зміни прожиткового мінімуму для осіб, які втрати працездатність) і частиною п`ятою статті 48 (пенсії особам, які перебувають на повному державному утриманні) цього Закону, провадиться у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа.

Судовим розглядом встановлено, що 30.12.2025 р. позивачка звернулася до відповідача з заявою щодо перерахунку стажу, де просила зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 в подвійному розмірі на підставі ст. 60 Закону України “Про пенсійне забезпечення” період роботи з 01.01.2004 р. по 30.11.2025 р. у Комунальному підприємстві “Обласний заклад з надання психіатричної допомоги Полтавської обласної ради” та здійснити перерахунок та виплату пенсії з урахуванням вказаних періодів.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що заявлена позовна вимога про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити з 17.10.2025 р. перерахунок і виплату позивачці пенсії з урахуванням періодів роботи з 01.01.2004 р. по 29.12.2014 р., з 01.10.2015 р. по 30.11.2025 р. за посадою провідного бухгалтера Комунального підприємства “Обласний заклад з надання психіатричної допомоги Полтавської обласної ради”, задоволенню не підлягає, оскільки позивачка звернулась з заявою від 30.12.2025 р. про перерахунок пенсії (зареєстрована 08.01.2026 р.), оскільки ч. 4 ст. 45 Закону №1058-IV передбачено, що перерахунок пенсії проводиться з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа, тобто з 01.01.2026 р., а не з 17.10.2025 р., як вважає позивачка, тому спірні правовідносини виникли із дати подання заяви 08.01.2026 р. про перерахунок пенсії.

Щодо позовних вимог відносно періоду стажу з 01.10.2015 р. по 28.02.2026 р., то суд першої інстанції правильно зазначив, що у заяві від 30.12.2025 р. позивачка просила відповідача просила зарахувати стаж з 01.01.2004 р. по 30.11.2025 р., а не з 01.01.2004 р. по 31.12.2014 р., з 01.10.2015 р. по 28.02.2026 р. та відповідачем розглянуто заяву в межах наступних періодів: з 01.01.2004 р. по 31.12.2014 р., з 01.10.2015 р. по 30.11.2025 р., які не відповідають періодам зазначеним у предметі позову.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірним періодом зарахування страхового стажу у подвійному розмірі є періоди з 01.01.2004 р. по 31.12.2014 р., з 01.10.2015 р. по 30.11.2025 р., а не по 28.02.2026 р., тому суд першої інстанції дійшов правильно висновку про визнання протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, викладену у листі від 05.03.2026 р., що полягають у відмові в зарахуванні до стажу роботи ОСОБА_1 в подвійному розмірі періодів роботи з 01.01.2004 р. по 29.12.2014 р., з 01.10.2015 р. по 30.11.2025 р. за посадою провідного бухгалтера Комунального підприємства “Обласний заклад з надання психіатричної допомоги Полтавської обласної ради” та зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву позивачки про перерахунок пенсії від 30.12.2025 р. із 01.01.2026 р., з урахуванням висновків суду.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 в подвійному розмірі на підставі ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» період роботи з 01.01.2004 р. по 29.12.2014 р., з 01.10.2015 р. по 28.02.2026 р. у Комунальному підприємстві “Обласний заклад з надання психіатричної допомоги Полтавської обласної ради” та здійснити з 17.10.2025 р. перерахунок та виплату пенсії з урахуванням періодів з 01.01.2004 р. по 29.12.2014 р., з 01.10.2015 р. по 28.02.2026 р., зарахованих до стажу відповідно до вимог ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», суд апеляційної інстанції зазначає, що поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5 встановлено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

За наслідками аналізу вказаних положень, можна дійти висновку, що дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду у справі № 560/1651/20 р. від 17.02.2022 р.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність, закріпленим ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, критеріям, за загальним правилом, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Водночас, зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи. Враховуючи, що в даному випадку відповідачем не розглянуто в повному обсязі заяву позивачки про перерахунок пенсії, тому суд не може перебирати на себе функцій суб`єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб`єкта.

Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає правильний висновок суд першої інстанції про зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивачки про перерахунок пенсії, з урахуванням висновку суду, оскільки суд не в праві втручатися у виключну компетенцію Пенсійного фонду та його територіальних органів в питаннях перерахунку пенсії.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача здійснити позивачці перерахунок та виплату пенсії, з урахуванням проведених виплат, з видатків, передбачених в бюджеті Пенсійного фонду України на виплату пенсій, призначених відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, без застосування Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №821 від 14.07.2025 р., суд апеляційної інстанції зазначає, що вона спрямована на майбутні відносини, є передчасною та не підлягає задоволенню, у зв`язку з чим вимоги апеляційної скарги позивачки необґрунтовані та задоволенню не підлягають.

Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про визнання протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, викладену у листі від 05.03.2026 р., що полягають у відмові в зарахуванні до стажу роботи ОСОБА_1 в подвійному розмірі періодів роботи з 01.01.2004 р. по 29.12.2014 р., з 01.10.2015 р. по 30.11.2025 р. за посадою провідного бухгалтера Комунального підприємства “Обласний заклад з надання психіатричної допомоги Полтавської обласної ради” та зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про перерахунок пенсії від 30.12.2025 р. із 01.01.2026 р., з урахуванням висновків суду.

Доводи апеляційних скарг зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційних скарг, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.05.2026 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.05.2026 по справі № 440/4623/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.В. Присяжнюк

Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін