Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №440/15278/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 р. Справа № 440/15278/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Спаскіна О.А.,

Суддів: Любчич Л.В. , Присяжнюк О.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Виконавчого комітету Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.06.2026, головуючий суддя І інстанції: І.Г. Ясиновський, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039 по справі №440/15278/25

за позовом ОСОБА_1

до Виконавчого комітету Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області , Хорольського міського голови Волошина Сергія Михайловича

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Хорольського міського голови Волошина Сергія Михайловича, Виконавчого комітету Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області, в якому просила суд:

- визнати протиправною бездіяльність Хорольського міського голови Волошина С.М. щодо відмови у перегляді правильності присвоєного рангу посадової особи місцевого самоврядування та присвоєння 4 рангу посадової особи місцевого самоврядування;

- зобов`язати Хорольського міського голову Волошина С.М. переглянути правильність встановленого рангу та присвоїти 4 ранг посадової особи місцевого самоврядування;

- зобов`язати виконавчий комітет Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області здійснити перерахунок та виплату заробітної плати ОСОБА_1 з 30.01.2021 з урахуванням присвоєння 4 рангу посадової особи місцевого самоврядування.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 12.06.2026 адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано пункт 1.1 розпорядження Хорольського міського голови Волошина С.М. від 29.01.2021 №48-ро "Про переведення ОСОБА_2 ", яким присвоєно ОСОБА_1 11 (одинадцятий) ранг в межах 6 (шостої) категорії посадової особи органів місцевого самоврядування.

Зобов`язано голову Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області ОСОБА_3 присвоїти Штейнберг Ірині Олександрівні з 30 січня 2021 року 4 ранг посадової особи органу місцевого самоврядування.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто за рахунок виконавчого комітету Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 484,48 грн (чотириста вісімдесят чотири гривні сорок вісім копійок).

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Виконавчий комітет Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.06.2026 скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що норма пункту третього Розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2493-ІII, який був прийнятий у 2001 році, у той період стосувалась саме Закону України "Про державну службу" 1993 року. І не могла ніяким чином стосуватись Закону України "Про державну службу", прийнятого 10.12.2015 №889-VIII. Законодавець не вносив змін та доповнень до Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" від 07.06.2001 №2493-ІІІ стосовно того, що його пункт третій Розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення» пов`язується з Законом України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VIII. Не зрозуміло, як норма одного закону, прийнятого у 2001 році може стосуватись норми закону, якого не існувало на той час. З цього випливає, що посадовим особам органів місцевого самоврядування присвоюються ранги на рівні тих, які вони мали виключно відповідно до Закону України "Про державну службу" 1993 року. "Так, ця норма не була скасованою (і не є скасованою наразі) на момент виникнення спірних правовідносин", але вона може застосовуватись тільки при врахуванні рангів державного службовця, присвоєних ОСОБА_1 відповідно Закону України "Про державну службу" 1993 року при переході її на службу в органи місцевого самоврядування. Така позиція підтверджується волею законодавця, яку він передбачив в частині третій статті 3 нового Закону “Про державну службу”, прийнятого з 01.05.2016, де чітко і зрозуміло зазначено, що дія цього Закону не поширюється на посадових осіб місцевого самоврядування.

Хорольський міський голова Волошин Сергій Михайлович подав відзив на апеляційну скаргу, в якому, зокрема, зазначив, що ухвалюючи рішення на користь позивача, суд першої інстанції правомірно керувався обов`язковими для застосування висновками Верховного Суду. У постанові від 23.06.2022 у справі № 380/1721/20 Верховний Суд чітко і однозначно констатував: присвоєння особі при її прийнятті на посаду в органі місцевого самоврядування нижчого рангу, ніж вона мала відповідно до Закону України «Про державну службу», є дискримінаційним». Україна має систему писаного права (романо-германську), а не прецедентну. Основне джерело тут — закон. Суди не створюють нові правила, а застосовують наявні. Проте існує поняття єдності судової практики і закон вимагає від судів враховувати висновки Верховного Суду. Але, вбачаються відмінні фактичні обставини справи № 380/1721/20 та цієї справи. Присвоєння особі при її прийнятті на посаду в Хорольській міській раді (місто не районного значення) 4-го рангу посадової особи місцевого самоврядування, тобто рангу з службовим статусом посадових осіб, що обіймають посади Сімферопольського міського голови, міських (міст - обласних центрів) голів, заступників голів обласних рад та Севастопольського міського голови, заступника міського голови - секретаря Київської міської ради, також дискредитує саму службу в органах місцевого самоврядування.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що позивачем рішення суду першої інстанції не оскаржується, а відповідачем оскаржується рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог. Отже, в межах розгляду цієї справи судом апеляційної інстанції надається правова оцінка висновкам суду в оскаржуваній частині позовних вимог.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 з 22.10.2002 працювала в Хорольській райдержадміністрації на різних посадах, які відповідно до статті 26 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-ХII, давали право на присвоєння рангу у межах відповідної категорії посад, про що вносився відповідний запис до її трудової книжки НОМЕР_1 /а.с. 14-16/.

Працюючи на посаді начальника служби у справах неповнолітніх Хорольської райдержадміністрації позивачу було присвоєно тринадцятий ранг шостої категорії державного службовця /а.с. 15/.

Працюючи на посаді начальника відділу організаційної і кадрової роботи апарату Хорольської райдержадміністрації відповідно до Положення про ранги державних службовців, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.06.1996 №658, за виконання особливо відповідальних завдань ОСОБА_1 позачергово присвоєно 12 ранг (шоста категорія) державних службовців.

22.06.2005 відділ організаційної і кадрової роботи Хорольської апарату районної державної адміністрації перейменовано у відділ організаційно-кадрової роботи апарату районної державної адміністрації.

01.09.2005 позивач переведена на посаду начальника відділу організаційно-кадрової роботи апарату Хорольської районної державної адміністрації /а.с. 15/.

09.10.2006 позивачу присвоєно одинадцятий ранг (шостої категорії) державного службовця /а.с. 15 зі звороту/.

24.09.2010 ОСОБА_1 переведена на посаду заступника начальника відділу освіти районної державної адміністрації.

10.01.2013 у зв?язку з перейменуванням відділу освіти районної державної адміністрації у відділ освіти, молоді та спорту районної державної адміністрації позивач переведена з посади заступника начальника відділу освіти районної державної адміністрації на посаду головного спеціаліста відділу освіти, молоді та спорту районної державної адміністрації.

15.03.2013 позивача призначено на посаду заступника голови Хорольської районної державної адміністрації.

15.03.2013 ОСОБА_1 присвоєно десятий ранг (п?ята категорія) державного службовця.

15.03.2015 позивачу присвоєно дев?ятий ранг (п?ята категорія) державного службовця.

05.05.2015 ОСОБА_1 призначено на посаду керівника апарату Хорольської районної державної адміністрації згідно з розпорядженням голови Хорольської РДА від 05.05.2015 №44-К /а.с. 12/.

У зв?язку з набранням чинності Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VIII відповідно до статті 39 Закону позивачу на підставі розпорядження голови райдержадміністрації №86-к від 06.05.2016 присвоєно п?ятий ранг державних службовців (категорія "Б") /а.с. 12 зі звороту/.

У подальшому, розпорядженням голови Хорольської райдержадміністрації від 08.05.2019 №26 "Про присвоєння рангу державного службовця ОСОБА_2 " останній було присвоєно четвертий ранг державного службовця в межах категорії "Б" /а.с. 13/.

Згідно з розпорядженням голови Хорольської РДА від 28.01.2021 №01 "Про звільнення ОСОБА_2 " останню 29.01.2021 звільнено з посади керівника апарату Хорольської районної державної адміністрації в порядку переведення відповідно до пункту 5 статті 36 КЗпП України /а.с. 13 зі звороту/.

30.01.2021 позивач на підставі розпорядження Хорольського міського голови Волошина С.М. від 29.01.2021 №48-ро "Про переведення ОСОБА_2 " призначена на посаду начальника відділу освіти, молоді та спорту Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області з одночасним присвоєнням 11 (одинадцятого) рангу в межах 6 (шостої) категорії посадової особи органів місцевого самоврядування, про що в її трудовій книжці зроблено відповідний запис /а.с. 16 зі звороту/.

Так, відповідно до пункту 1.1. вказаного розпорядження позивачу присвоєно 11 (одинадцятий) ранг в межах (шостої) категорії посадової особи органів місцевого самоврядування /а.с. 18/.

Згідно пункту 1.2 розпорядження встановлено ОСОБА_2 надбавку за високі досягнення у праці у розмірі 50% посадового окладу з урахуванням надбавки за ранг, щомісячну премію у розмірі 50% окладу та надбавку за ранг в сумі 400 грн.

Як зазначено позивачем у позовній заяві, після отримання в жовтні 2025 року юридичної консультації остання дізналась, що при призначенні її на посаду начальника відділу освіти, молоді та спорту Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області їй мали б присвоїти 4 ранг посадової особи органу місцевого самоврядування на рівні 4 рангу державного службовця із встановленням надбавки за ранг до посадового окладу у розмірі 750,00 гривень з дати призначення на посаду, тобто з 30.01.2021.

У зв`язку із цим, 07.10.2025 позивач звернулася із письмовою заявою до Хорольського міського голови з проханням перевірити правильність встановленого рангу посадової особи органів місцевого самоврядування, присвоїти 4 (четвертий) ранг та внести зміни до розпорядження Хорольського міського голови від 29.01.2021 №48-ро про переведення ОСОБА_1 до відділу освіти, молоді та спорту Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області в частині присвоєння (одинадцятого) рангу в межах 6 (шостої) категорії посадової особи органів місцевого самоврядування, та зміни до трудової книжки.

Листом-відповіддю Виконавчого комітету Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області за підписом Хорольського міського голови Волошина С.М. від 13.10.2025 №02-22/5590 позивача повідомлено про відмову через відсутність правових підстав для присвоєння (зміни) 11 рангу на 4 ранг, адже при призначенні на посаду ОСОБА_1 одночасно було присвоєно 11 ранг у відповідності із Законом України "Про службу в органах місцевого самоврядування", яким визначено, що посадовим особам місцевого самоврядування ранги присвоюються відповідно до категорії посади, на яку вони приймаються на службу в органи місцевого самоврядування (статті 14, 15) /а.с. 17/.

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність Хорольського міського голови Волошина С.М. щодо відмови у перегляді правильності присвоєного рангу посадової особи місцевого самоврядування та присвоєння 4 рангу посадової особи місцевого самоврядування, звернулася до суду з позовом.

Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з протиправності пункт 1.1 розпорядження Хорольського міського голови Волошина С.М. від 29.01.2021 №48-ро "Про переведення ОСОБА_2 ", яким присвоєно ОСОБА_1 11 (одинадцятий) ранг в межах 6 (шостої) категорії посадової особи органів місцевого самоврядування та зобов`язання голову Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області ОСОБА_3 присвоїти ОСОБА_1 з 30 січня 2021 року 4 ранг посадової особи органу місцевого самоврядування.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначено Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII (далі Закон № 889-VIII), який набрав чинності 01.05.2016.

Згідно з пунктом 11 частини 3 статті 3 Закону №889 дія цього Закону не поширюється на депутатів місцевих рад, посадових осіб місцевого самоврядування.

Частиною 1 статті 39 Закону №889 передбачено, що ранги державних службовців є видом спеціальних звань.

Відповідно до частини 2 статті 39 Закону №889 встановлюється дев`ять рангів державних службовців.

У відповідності до вимог ч.2 вказаної вище статті співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями встановлюється для випадків призначення осіб, яким присвоєно такі спеціальні звання, на посади державних службовців, на яких може бути присвоєно нижчий ранг. У такому разі особі присвоюється ранг державного службовця на рівні рангу, який вона мала відповідно до спеціальних законів.

Порядок присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями визначаються Кабінетом Міністрів України.

Співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями встановлюється для випадків призначення осіб, яким присвоєно такі спеціальні звання, на посади державних службовців, на яких може бути присвоєно нижчий ранг. У такому разі особі присвоюється ранг державного службовця на рівні рангу, який вона мала відповідно до спеціальних законів.

Згідно з пунктом 3 Порядку присвоєння рангів державних службовців, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року № 306, у разі призначення посадової особи органу місцевого самоврядування на посаду державного службовця, на якій може бути присвоєно нижчий ранг, особі присвоюється такий ранг державного службовця, який вона мала відповідно до Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування».

Співвідношення між рангами державних службовців та рангами посадових осіб місцевого самоврядування визначається з урахуванням категорії посад державної служби та посад в органах місцевого самоврядування.

Частиною 3 статті 39 Закону №889 передбачено, що присвоюються такі ранги:

- державним службовцям, які займають посади державної служби категорії «А», - 1, 2, 3 ранг;

- державним службовцям, які займають посади державної служби категорії «Б», - 3, 4, 5, 6 ранг;

- державним службовцям, які займають посади державної служби категорії «В», - 6, 7, 8, 9 ранг.

Згідно з частиною 9 статті 39 Закону №889 у разі переходу на посаду нижчої категорії або звільнення з державної служби за державним службовцем зберігається раніше присвоєний йому ранг.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07.06.2001 №2493-III (Далі - Закон №2493-III), служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

Згідно ч. 7 ст. 15 Закону № 2493-ІІІ, черговий ранг присвоюється за умови, якщо посадова особа успішно відпрацювала на займаній посаді не менш як 2 роки.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що у випадку призначення посадової особи органу місцевого самоврядування на посаду державного службовця їй присвоюється ранг державного службовця, не нижче того рангу, який вона мала відповідно до Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» незалежно від категорії посади.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що пунктом третім Розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 7 червня 2001 року № 2493-ІІІ визначено, що з набранням чинності цим Законом посадовим особам органів місцевого самоврядування присвоюються ранги на рівні тих, які вони мали відповідно до Закону України «Про державну службу».

Колегія суддів вважає, що не дивлячись на те, що на час прийняття Закону № 2493-ІІІ був чинним Закон України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ, є помилковим вважати неможливість застосування приписів пункту третього Розділу VII «Прикінцеві та перехідні» положення Закону № 2493-ІІІ до державних службовців, яким присвоєні ранги відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII, та які перейшли на службу в органи місцевого самоврядування.

При цьому, слід зауважити, що норма пункту третього Розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2493-ІІІ на час виникнення спірних правовідносин була та є чинною, а тому підлягає застосуванню до спірних правовідносин, незалежно від прийняття 10 грудня 2015 року нового Закону України «Про державну службу» за № 889-VIII.

Окрім того, відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Таким чином, з прийняттям Закону № 889-VIII передбачене пунктом третім Розділу VII «Прикінцеві та перехідні» положення Закону № 2493-ІІІ право посадової особи органів місцевого самоврядування на збереження рангу на рівні того, який вона мала відповідно до Закону України «Про державну службу» не може бути скасоване або звужене.

Оскільки ч.2 ст.39 Закону № 889-VIII та п. 3 Порядку присвоєння рангів державних службовців, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року № 306, передбачено право посадової особи органу місцевого самоврядування при призначенні її на посаду державного службовця на присвоєння їй такого рангу державного службовця, який вона мала відповідно до Закону України ,,Про службу в органах місцевого самоврядування, не зважаючи на те, що за цією посадою державного службовця може бути присвоєно нижчий ранг, колегія суддів дійшла переконання, що є дискримінаційним присвоєння особі при її прийнятті на посаду в органі місцевого самоврядування нижчого рангу ніж вона мала відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII.

Аналогічні за змістом та по суті висновки викладені Верховним Судом України у постанові від 23.06.2022 року по справі №380/1721/20.

При цьому, суд також враховує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Обираючи належний спосіб захисту порушених прав позивача суд враховує, що у силу частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частинами першою, другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Отже, право вибору способу захисту порушеного або оспорюваного права належить позивачу, тоді як перевірка відповідності цього способу наявному порушенню і меті судового розгляду є обов`язком суду, який має приймати рішення в межах позовних вимог та з урахуванням фактичних обставин конкретної справи, беручи до уваги можливість у той чи інший спосіб захистити порушене право (за наявності підстав для цього).

Поряд з цим, правила адміністративного судочинства допускають випадки, коли суд може вийти за межі вимог позову, зокрема, у випадку, якщо спосіб захисту, який пропонує позивач, є недостатнім або неправильно ним обраним для ефективного захисту його прав, свобод та інтересів.

Суд зауважує, що принцип диспозитивності в адміністративному процесі має своє специфічне змістове наповнення, що пов`язано з публічно-правовим характером спірних відносин та активною участю суду в процесі розгляду адміністративних справ, тому адміністративний суд може і зобов`язаний в окремих випадках вийти за межі позовних вимог, якщо спосіб захисту, який обрав позивач, є недостатнім для захисту його прав, свобод і законних інтересів, порушення яких встановлено судом.

Абзацами 5, 6, та 7 вступної частини Рекомендації Rec (2004) 6 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам "Щодо вдосконалення національних засобів правового захисту", ухваленої на 114-й сесії 12.05.2004, передбачено, що, відповідно до вимог статті 13 Конвенції, держави-члени зобов`язуються забезпечити будь-якій особі, що звертається з оскарженням порушення її прав і свобод, викладених в Конвенції, ефективний засіб правового захисту в національному органі; крім обов`язку впровадити такі ефективні засоби правового захисту у світлі прецедентної практики Європейського суду з прав людини, на держави покладається загальний обов`язок розв`язувати проблеми, що лежать в основі виявлених порушень; саме держави-члени повинні забезпечити ефективність таких національних засобів як з правової, так і практичної точок зору, і щоб їх застосування могло привести до вирішення скарги по суті та належного відшкодування за будь-яке виявлене порушення.

Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", №40450/04, пункт 64).

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Зі змісту пункту 49 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі "Єфименко проти України" можливо дійти висновку про те, що не розглядається у якості ефективного засіб захисту, який: "є залежним від розсуду відповідних органів влади і не є безпосередньо доступним для того, кого він стосується".

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

А відповідно до частин першої, другої статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Отже, невід`ємною частиною конституційного права на судовий захист є можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог щодо поновлення яких встановлена у належній судовій процедурі та формалізована у судовому рішенні, що забезпечено конкретними гарантіями, які б дозволяли реалізувати його в повному об`ємі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя.

Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог, шляхом визнання протиправним та скасування пункту 1.1 розпорядження Хорольського міського голови Волошина С.М. від 29.01.2021 №48-ро "Про переведення ОСОБА_2 ", яким присвоєно Штейнберг I.O. 11 (одинадцятий) ранг в межах 6 (шостої) категорії посадової особи органів місцевого самоврядування та зобов`язання голови Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області ОСОБА_3 присвоїти Штейнберг I.O. з 30.01.2021 4 ранг посадової особи органу місцевого самоврядування.

В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.

Суд першої інстанції надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору та дослухався до усіх аргументів сторін, які здатні вплинути на результат вирішення спору.

Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі “Hirvisaari v. Finland” від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Однак, згідно із п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі “Ruiz Torija v. Spain” від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків рішення суду першої інстанції не спростовують.

За правилами частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та свідчать про незгоду із правовою оцінкою суду першої інстанції обставин справи, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Таким чином, колегія суддів, згідно ст. 316 КАС України вирішила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.06.2026 по справі №440/15278/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.А. Спаскін

Судді Л.В. Любчич О.В. Присяжнюк