Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №520/33029/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 р. Справа № 520/33029/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Любчич Л.В.,

Суддів: Жигилія С.П. , Макаренко Я.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 25.08.2026, головуючий суддя І інстанції: Чучко В.М., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/33029/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Національної поліції в Харківській області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05 березня 2026 року по справі № 520/33029/25 позовну заяву ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач, апелянт) до Головного управління Національної поліції в Харківській області (далі – ГУ НП в Харківській області, відповідач) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність ГУ НП в Харківській області щодо включення до складу місячного грошового забезпечення ОСОБА_1 , з якого розрахована грошова компенсація за невикористану відпустку, додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану".

Зобов`язано ГУ НП в Харківській області перерахувати та доплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану відпустку, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення із врахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану".

13 серпня 2026 року до Харківського окружного адміністративного суду надійшла заява представника позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, в якій він просив зобов`язати ГУ НП в Харківській області подати до Харківського окружного адміністративного суду звіт про виконання в повному обсязі рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05 березня 2026 року ухваленого у справі № 520/33029/26 за позовом ОСОБА_1 до ГУ НП в Харківській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, в частині перерахунку та доплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану відпустку, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення із врахуванням сум додаткової винагороди передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2026 року по справі № 520/33029/25 у задоволенні заяви представника позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення – відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні заяви про встановлення судового контролю, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач здійснив перерахунок та доплату компенсації за невикористані дні відпусток з урахуванням додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, а питання щодо конкретного розміру такої винагороди не було предметом розгляду справи та не вирішувалося рішенням суду від 05.03.2026. При цьому обставин, які б свідчили про умисне ухилення відповідача від виконання судового рішення судом не встановлено.

Позивач, не погодившись з вищевказаною ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 25.08.2026 у справі № 520/33029 та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2026 відповідача зобов`язано перерахувати та доплатити йому компенсацію за 219 днів невикористаної відпустки, виходячи з місячного грошового забезпечення з урахуванням додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168. Однак відповідач включив до розрахунку зазначену винагороду лише в сумі 1 000 грн, визначивши її одноденний розмір як 33,33 грн, тоді як інші складові грошового забезпечення врахував у місячному розмірі.

Позивач стверджує, що на день звільнення мав право на додаткову винагороду в розмірі 30 000 грн на місяць, що підтверджується наказами ГУНП у Харківській області та розрахунковими листами, відповідно до яких за вересень і жовтень 2024 року йому виплачено по 30 000 грн, а за 22 дні листопада 2024 року — 19 000 грн. За розрахунком апелянта, місячне грошове забезпечення на день звільнення становило 53 639,51 грн, у тому числі: посадовий оклад - 2 470 грн, оклад за спеціальним званням - 1 000 грн, надбавка за стаж служби - 1 561,50 грн, надбавка за специфічні умови проходження служби - 2 012,60 грн, премія - 16 595,41 грн та додаткова винагорода - 30 000 грн. Відтак компенсація за 219 днів невикористаної відпустки мала становити 391 568,42 грн (53 639,51 грн / 30 Ч 219). З урахуванням виплачених при звільненні 172 568,32 грн належна доплата, на думку позивача, становить 219 000,10 грн, а не визначені відповідачем 7 300,10 грн.

Апелянт вважає, що врахування додаткової винагороди в сумі 1 000 грн суперечить змісту судового рішення та свідчить про його неповне виконання. Суд першої інстанції не перевірив правильності проведеного відповідачем розрахунку, не оцінив наведені позивачем складові грошового забезпечення та помилково зазначив, що питання конкретного розміру додаткової винагороди не було предметом судового розгляду.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості ухвали суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін. Вказує, що на виконання рішення суду від 05.03.2026 здійснив перерахунок компенсації за 219 днів невикористаної відпустки з урахуванням додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168. До складу місячного грошового забезпечення на день звільнення включено: посадовий оклад - 2 470 грн, оклад за спеціальним званням - 1 000 грн, надбавку за стаж служби - 1 561,50 грн, надбавку за специфічні умови проходження служби - 2 012,60 грн, премію - 16 595,41 грн та додаткову винагороду -1 000 грн. Загальний розмір місячного грошового забезпечення визначено в сумі 24 639,51 грн. Виходячи із зазначеного розміру місячного грошового забезпечення та 219 днів невикористаної відпустки, відповідачем визначено розмір компенсації у сумі 179 868,42 грн. При цьому сума компенсації, нарахована при звільненні, становила 172 568,32 грн, а різниця - 7 300,10 грн. Після утримання військового збору в розмірі 365,00 грн позивачу 24.07.2026 фактично перераховано 6 935,10 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №1012.

Відповідач наголошує, що рішенням суду не було визначено конкретного розміру додаткової винагороди або остаточної суми компенсації, а лише покладено обов`язок провести перерахунок з урахуванням винагороди, передбаченої постановою №168. Такий обов`язок відповідач виконав шляхом проведення перерахунку та виплати визначеної за його результатами різниці. Твердження позивача про необхідність врахування додаткової винагороди в сумі 30 000 грн стосуються правильності визначення розміру грошового забезпечення, а не виконання судового рішення. Вимоги позивача фактично спрямовані на повторне вирішення питання, яке не було предметом первісного судового розгляду, та покладення на відповідача нового обов`язку щодо нарахування конкретної суми.

Відповідно до частини 2 статті 313 КАС України, справа розглядається за відсутності сторін.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги ухвалу суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до частин 1-2 статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно з частинами 2, 4 статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.

Так, Конституційний Суд України, розглядаючи справу № 1-7/2013, у рішенні від 26.06.2013 звернув увагу, що вже неодноразово вказував на те, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Отже, обов`язковість судового рішення, яке набрало законної сили, гарантується Конституцією України та процесуальним законодавством, а невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно із статтею 381-1 КАС України судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

У рішенні від 30.06.2009 №16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абзац перший підпункту 3.2 пункту 3, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини).

Враховуючи викладене колегія суддів зазначає, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, про що просить заявник, є правом суду, а не обов`язком, яке не виключає існування принципу обов`язковості судового рішення, згідно із яким судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України (стаття 129-1 Конституції України, частина 2 статті 14 КАС України).

Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови.

У свою чергу, правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимим доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишається невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому, суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати.

Тобто, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

З огляду на викладене, рішення суду, яке набрало законної сили є обов`язковим для учасників справи.

Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі – Закон № 1404-VIII).

Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

З огляду на вищенаведені норми законодавства, рішення суду, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону № 1404-VIII.

За таких обставин, зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, яке має застосовуватися у виключних випадках.

Як свідчать матеріали справи, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2026 у справі №520/33029/25, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 08.06.2026, ГУНП у Харківській області зобов`язано перерахувати та доплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану відпустку, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168.

Зі змісту рішення від 05.03.2026 вбачається, що суд установив належність передбаченої постановою №168 додаткової винагороди до щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та дійшов висновку про обов`язок відповідача врахувати її як складову місячного грошового забезпечення, з якого обчислюється компенсація за всі невикористані позивачем дні оплачуваних відпусток.

Витягом із наказу ГУНП у Харківській області від 21.11.2024 №546 о/с підтверджується, що ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції з 22.11.2024 та визначено до виплати компенсацію за 219 днів невикористаних щорічних основних і додаткових оплачуваних відпусток.

З наявного в матеріалах електронної справи розрахунку компенсації за невикористані відпустки (2015-2024) вбачається, що на виконання рішення суду по справі № 520/33029/25 відповідач визначив місячне грошове забезпечення позивача в сумі 24 639,51 грн, до якого включив: посадовий оклад - 2 470,00 грн, оклад за спеціальним званням - 1 000,00 грн, надбавку за стаж служби - 1 561,50 грн, надбавку за специфічні умови проходження служби - 2 012,60 грн, премію - 16 595,41 грн та додаткову винагороду, передбачену постановою №168, - 1 000,00 грн.

Виходячи із зазначеного розміру місячного грошового забезпечення та 219 днів невикористаної відпустки, відповідач обчислив компенсацію в сумі 179 868,42 грн. Оскільки під час звільнення позивачу було нараховано 172 568,32 грн, різницю визначено в сумі 7 300,10 грн. Після утримання військового збору в сумі 365,00 грн на рахунок позивача 24.07.2026 перераховано 6 935,10 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №1012.

Водночас із наведеного розрахунку вбачається, що відповідач, визначивши одноденний розмір додаткової винагороди шляхом ділення 30 000 грн на 30 календарних днів, включив отриману суму 1 000 грн до складу саме місячного грошового забезпечення позивача. Натомість інші складові грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, надбавки та премія) враховані відповідачем у повному місячному розмірі.

Такий спосіб розрахунку не відповідає пункту 8 розділу ІІІ Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року №260, в якому, зокрема вказно, що виплата грошової компенсації за невикористану відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до законодавства, на день звільнення зі служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Наведений розрахунок також не узгоджується зі змістом судового рішення, яким відповідача зобов`язано врахувати додаткову винагороду у складі місячного грошового забезпечення позивача.

Наявні в матеріалах електронної справи довідка про доходи та розрахункові листи підтверджують, що додаткова винагорода, передбачена постановою №168, виплачувалася позивачу як щомісячна складова грошового забезпечення. Зокрема, за жовтень 2024 року позивачу нараховано додаткову винагороду в сумі 29 999,94 грн, а за період із 01.11.2024 по 22.11.2024 - 19 000,00 грн. Отже, сума 1 000 грн становить одноденний, а не місячний розмір додаткової винагороди.

Таким чином, проведений відповідачем розрахунок свідчить, що передбачену постановою №168 винагороду фактично не включено до місячного грошового забезпечення позивача в тому розмірі, на який він мав право на день звільнення, як це визначено рішенням суду від 05.03.2026.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що доводи позивача стосуються визначення конкретного розміру грошового забезпечення, яке не було предметом розгляду справи. У цьому випадку позивач не порушує питання про включення до розрахунку нової складової грошового забезпечення, а вказує на неналежне врахування відповідачем тієї складової, обов`язок включити яку прямо встановлено рішенням суду від 05.03.2026.

Перевірка того, чи включено додаткову винагороду до місячного грошового забезпечення саме як щомісячну виплату, не змінює змісту рішення суду та не покладає на відповідача нового обов`язку, а спрямована на з`ясування повноти й правильності виконання вже визначеного судом зобов`язання.

Саме формальне зазначення в розрахунку додаткової винагороди, передбаченої постановою №168, не свідчить про належне виконання рішення суду, якщо її розмір визначено у спосіб, який не відповідає змісту місячного грошового забезпечення та призводить до істотного зменшення належної позивачу компенсації.

Отже, матеріали справи не підтверджують виконання ГУНП у Харківській області рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2026 у повному обсязі. Наведені позивачем обставини свідчать про наявність об`єктивних підстав для застосування судового контролю та зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення.

Суд першої інстанції наведеного не врахував, належним чином не перевірив відповідність проведеного відповідачем розрахунку змісту судового рішення та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю.

Колегія суддів наголошує на тому, що, дійсно, встановлення судового контролю у цій категорії справ, є правом, а не обов`язком суду, однак, задля того, щоб відмовити в його встановленні, суд має перевірити належним чином доводи заявника, викладені в його заяві та навести підстави для висновку про відмову в задоволенні заяви, поданої у порядку статті 382 КАС України.

З урахуванням наведеного, судова колегія підсумовує, що доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції положень статті 382 КАС України знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.

У постанові від 02.07.2026 у справі № 990/282/24 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що ухвала про відмову у встановленні судового контролю за виконанням рішення за своєю правовою природою належить до судових рішень, які не перешкоджають подальшому провадженню у справі, оскільки вона приймається на стадії виконання судового рішення, яке вже набрало законної сили, і не зупиняє рух справи. Тому в суду апеляційної інстанції немає правових підстав для направлення матеріалів справи до суду першої інстанції для продовження розгляду на підставі статті 320 КАС України.

Натомість відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Тож у разі скасування ухвали про відмову в установленні судового контролю апеляційний суд наділений повноваженнями самостійно вирішити питання по суті.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Відповідно до частини другої-третьої статті 382-1 КАС України за наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову в задоволенні та зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб`єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців.

Враховуючи встановлені судом обставини та вжиття відповідачем заходів з метою виконання судового рішення, з урахуванням триваючої збройної агресії Російської Федерації проти України та введення воєнного стану, колегія суддів вважає достатнім строком для надання звіту у цьому випадку три місяці з дня отримання цієї ухвали, у зв`язку з чим заява представника позивача підлягає задоволенню.

Колегія суддів враховує, що вирішення питання про зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання рішення у розумінні статті 382 КАС України віднесено до компетенції суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, яким в даному випадку є Харківський окружний адміністративний суд.

Зважаючи на передчасність висновку суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення заяви представника позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в цій справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , скасування ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 25.08.2026 по справі № 520/33029/25 та ухвалення постанови про часткове задоволення заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, яким слід зобов`язати відповідача протягом трьох місяців з дня отримання копії цієї постанови подати до суду першої інстанції звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2026 у цій справі.

Керуючись статтями 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2026 року по справі № 520/33029/25 - скасувати.

Ухвалити постанову, якою заяву представника ОСОБА_1 про встановлення контролю за виконанням судового рішення у справі № 520/33029/25 - задовольнити.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Харківській області протягом трьох місяців з дня отримання копії цієї постанови подати до Харківського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2026 у справі № 520/33029/25.

В інішй частині в задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя Л.В. Любчич

Судді С.П. Жигилій Я.М. Макаренко