Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №520/9612/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

Головуючий І інстанції: Сліденко А.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 р. Справа № 520/9612/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді Мінаєвої К.В.,

Суддів: Ральченка І.М. , Фоміної Л.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.06.2026, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/9612/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Національної поліції України в Харківській області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції України в Харківській області (далі - відповідач, ГУНП в Харківській області) , в якому просила суд:

- визнати протиправною бездіяльність ГУНП в Харківській області, яка полягає у невключенні щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 за №168 до складу суми місячного грошового забезпечення, з якого ОСОБА_1 нараховувалась та виплачувалась грошова компенсація за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток за 2015, 2017, 2019, 2022, 2023, 2024 та 2025 роки;

- зобов`язати ГУНП в Харківській області здійснити перерахунок та виплату розміру грошової компенсації ОСОБА_1 за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток за 2015, 2017, 2019, 2022, 2023, 2024 та 2025 роки із урахуванням щомісячної додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 за №168, з урахуванням раніше виплачених сум.

В обґрунтування позовної заяви позивачка зазначила, що відповідачем протиправно не було проведено виплати компенсації невикористаної відпустки з урахуванням додаткової винагороди згідно з постановою КМУ від 28.02.2022 №168.

ІІ. Зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.06.2026 позов залишено без задоволення.

Ухвалюючи судове рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що з огляду на зміст пункту 1 постанови №168, яким регламентовано підстави та порядок виплати додаткової винагороди, така винагорода виплачується лише у період дії воєнного стану, її розмір не є сталим, вона виплачується в залежності від виконання завдань, та визначається наказами командирів (начальників), що сукупно свідчить про тимчасовий характер такої додаткової винагороди.

Суд першої інстанції зауважив, що у силу спеціального застереження п.п.2 п.14 Порядку та умов виплати поліцейським додаткової винагороди, одноразової винагороди на період воєнного стану та особливості виплати винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду) №775 додаткова винагорода та винагорода за навчання не виплачується за умов, якщо поліцейські перебувають у відпустках - за час перебування у відпустках, тобто законодавцем прямо сформульовано правило, у силу якого під час перебування у відпустках поліцейські не набувають права на отримання додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022 №168.

Відтак, у разі отримання грошової компенсації за дні невикористаних відпусток замість фізичного вибуття у відпустки поліцейський не набуває права на отримання додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 у будь-який спосіб (у тому числі і у спосіб включення додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 до місячного грошового забезпечення поліцейського у цілях обчислення грошової компенсації днів невикористаних відпусток), позаяк у разі фізичного вибуття у відпустки час відпочинку поліцейського не підлягає оплаті додатковою винагородою у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168.

Враховуючи вказане, суд дійшов висновку про те, що владним суб`єктом у ході розгляду справи доведено дотримання вимог частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України під час обчислення розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток без урахування сум додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022 №168.

ІІІ. Підстави апеляційного оскарження та їх обґрунтування.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивачка звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати повністю рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10 червня 2026 року у справі №520/9612/26 та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції помилково обмежив склад грошового забезпечення лише виплатами, які мають постійний характер, оскільки абзац 10 пункту 8 Розділу ІІІ Порядку № 260 не містить жодних застережень або заборон щодо урахування одноразових або додаткових видів грошового забезпечення до складу місячного грошового забезпечення, з якого обчислюється компенсація. Єдиний критерій, встановлений нормою — право на отримання виплати на день звільнення. Оскільки на день звільнення (14.02.2025) позивач мала право та фактично отримувала додаткову винагороду за Постановою №168 (що підтверджується довідками УФЗБО), тому відповідач був зобов`язаний включити її до розрахунку компенсації. Зауважує, що правова природа компенсації при звільненні полягає у фінансовому відшкодуванні за неотримані блага під час служби, і її розрахунок регулюється виключно спеціальним Порядком №260 (виходячи з місячного забезпечення на день звільнення), а обмеження Порядку №775 щодо неотримання винагороди під час відпустки жодним чином не звужують склад грошового забезпечення поліцейського, встановлений на день його остаточного розрахунку.

Вважає, що наявні підстави для застосування у цій справі висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29 січня 2026 року у справі №240/31199/23.

Водночас висновок Верховного Суду у справі №420/77/25 від 12.02.2026 року, на який посилався суд першої інстанції та відповідач, прямо суперечить правовій позиції вищевказаної постанови Верховного Суду у справі №240/31199/23 від 29.01.2026 року, однак суд першої інстанції безпідставно обрав підхід, який повністю нівелює соціальні права особи.

ІV. Провадження в суді апеляційної інстанції та виклад позиції інших учасників справи.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що за своєю правовою природою додаткова винагорода, запроваджена Постановою № 168, є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, яку законодавець відніс до категорії винагород, виплату якої запроваджено під час дії воєнного стану. Оскільки Порядок № 260 дозволяє включати в компенсацію тільки виплати постійного характеру, а Порядок № 775 визначає додаткову винагороду як одноразовий вид грошового забезпечення, тому одноразова виплата не може бути включена до розрахунку, який базується на постійних складових та включення одноразової виплати до формули розрахунку компенсації відпусток є прямим порушенням вимог Порядку №260.

Вважає, що суд першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно дослідив усі обставини справи, належним чином встановив фактичні обставини, правильно визначив характер спірних правовідносин та застосував саме ті норми матеріального права, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору.

Просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Позивачка надала додаткові пояснення, в яких зазначила, що правова позиція відповідача, викладена у відзиві на апеляційну скаргу, є повністю помилковою, базується на хибному, ізольованому тлумаченні норм матеріального права та цілковито спростовується імперативними висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29 січня 2026 року у справі № 240/31199/23. Тому доводи відзиву ГУНП в Харківській області є юридично неспроможними та повністю спростовуються актуальним прецедентом Верховного Суду від 29.01.2026 року у справі № 240/31199/23. Вказує, що оскільки додаткова винагорода позивачу виплачувалася щомісячно, а закон не забороняє її включення до розрахунку компенсації відпусток, тому бездіяльність відповідача є протиправною.

Відповідач надав додаткові пояснення та вказав, що Верховний Суд у постанові від 17 серпня 2026 року у справі № 520/8118/25 дійшов однозначного висновку, що за своєю правовою природою додаткова винагорода, установлена пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 168, є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, а не щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, який має постійний характер. З огляду на викладене, а також беручи до уваги, що постанова Верховного Суду від 17 серпня 2026 року у справі № 520/8118/25 є новою та безпосередньо стосується правової природи додаткової винагороди, передбаченої постановою № 168, просить суд врахувати під час вирішення справи вказаний правовий висновок Верховного Суду щодо правової природи додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, як тимчасової (непостійної) та одноразової виплати, та з урахуванням зазначеного правового висновку апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін .

Учасники справи повідомлені про перегляд рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.06.2026 судом апеляційної інстанції належним чином шляхом направлення ним копій ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в електронній формі до електронного кабінету учасників справи.

Згідно зі статтею 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розглядає справу без повідомлення учасників справи (у порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. З урахуванням вимог частини четвертої статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розгляд апеляційної скарги здійснюється з урахуванням перебування головуючого судді Мінаєвої К.В. у період з 27.07.2026 по 21.08.2026 у щорічній відпустці відповідно до наказу Другого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2026 №2.2-06/268.

V. Обставини, встановлені судом.

Судовим розглядом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивачка з 07.11.2015 по 14.02.2025 проходила службу у лавах Національної поліції України, зокрема: з 07.11.2015 по 11.02.2016 на посаді старшого інспектора Дзержинського відділу поліції (м. Харків) ГУНП в Харківській області (наказ ГУНП в Харківській області від 07.11.2015 № 44 о/с); з 11.02.2016 по 20.12.2016 на посаді старшого інспектора Дзержинського відділення поліції Ленінського відділу поліції ГУНП в Харківській області (м. Харків) (наказ ГУНП в Харківській області від 11.02.2016 № 41 о/с); з 20.12.2016 по 20.01.2021 на посаді дільничного офіцера поліції сектору дільничних офіцерів поліції сектору дільничних офіцерів поліції відділу превенції патрульної поліції Шевченківського відділу поліції ГУНП в Харківській області (наказ ГУНП в Харківській області від 20.12.2016 № 570 о/с); з 20.01.2021 по 18.03.2021 на посаді дільничного офіцера поліції сектору дільничних офіцерів поліції відділу превенції Харківського районного управління поліції № 3 ГУНП в Харківській області (наказ ГУНП в Харківській області від 20.01.2021 № 18 о/с); з 18.03.2021 по 14.02.2025 на посаді старшого дільничного офіцера поліції сектору дільничних офіцерів поліції відділу превенції Харківського районного управління поліції № 3 ГУНП в Харківській області (наказ ГУНП в Харківській області від 18.03.2021 № 188 о/с).

Наказом ГУНП в Харківській області від 14.02.2025 №67 о/с позивачку було звільнено зі служби в поліції за п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням) з 14.02.2025.

Згідно з довідкою №647 від 28.04.2026 про нарахування додаткової винагороди згідно постанови КМУ №168 від 28.02.2022 за 2022 рік додаткова винагорода ОСОБА_1 нарахована: у травні 2022 за період 24.02.2022 по 25.03.2022 (30000,00 грн.); у травні 2022 за період 26.03.2022 по 24.04.2022 (27000,00 грн.); збільшена додаткова винагорода у травні 2022. за період 24.02.2022 по 25.03.2022 (42289,00 грн.); у червні 2022 за період 25.04.2022 по 24.05.2022 (30000,00 грн.); збільшена додаткова винагорода у червні 2022 за період 26.03.2022 по 24.04.2022 (46 667,00 грн.); у липні 2022 за період 25.05.2022 по 23.06.2022 (30 000,00 грн ); збільшена додаткова винагорода у липні 2022 за період 25.04.2022 по 24.05.2022 (54133,00 грн.); у серпні 2022 за період 24.06.2022 по 18.07.2022 (15000,00 грн.); у вересні 2022 за період 19.07.2022 по 23.07.2022 (5 000,00 грн.); у вересні 2022 за період 24.07.2022 по 22.08.2022 (30 000.00 грн.); у вересні 2022 за період 23.08.2022 по 21.09.2022 (27 000,00 грн.); у жовтні 2022 за період 22.09.2022 по 21 10.2022 (21 000,00 грн.); у листопаді 2022 за період 22.10.2022 по 20.11.2022 (30 000,00 грн.); у грудні 2022 за період 21.11.2022 по 01.12.2022 (11 000,00 грн.); у грудні 2022 за період 02.12.2022 по 23.12.2022 (11 612,88 грн.).

Згідно з довідкою №649 від 28.04.2026 про нарахування додаткової винагороди згідно постанови КМУ №168 від 28.02.2022 за 2023 рік додаткова винагорода ОСОБА_1 нарахована: у січні 2023 за період 24.12.2022 по 31.12 2022 (7 741,92 грн.); у лютому 2023 за період 01.01.2023 по 31.01.2023 (29 999,94 грн.); у березні 2023 за період 01.02.2023 по 28 02.2023 (29 999,76 грн.); у квітні 2023 за період 01.03.2023 по 31.03.2023 (29 999,94 грн.); у травні 2023 за період 01.04.2023 по 30.04.2023 (30 000,00 грн.); у червні 2023 за період 01.05.2023 по 31.05.2023 (29 9999,94 грн.); у липні 2023 за період 01.06.2023 по 30.06.2023 (30 000,00 грн.); у серпні 2023 за період 01.07.2023 по 31.07.2023 (29 999,94 грн.); у вересні 2023 за період 01.08.2023 по 31.08.2023 (29 999,94 грн.); у жовтні 2023 за період 01.09.2023 по 30.09.2023 (27 000,00 грн.); у листопаді 2023 за період 01.10.2023 по 31.10.2023 (24 193,50 грн); у грудні 2023 за період 01.11.2023 по 30.11.2023 (30.000,00грн).

Згідно з довідкою №648 від 28.04.2026 про нарахування додаткової винагороди згідно постанови КМУ №168 від 28.02.2022 за 2024 рік додаткова винагорода ОСОБА_1 нарахована: у січні 2024 за період 01.12.2023 по 31.12.2023 (29 999,94 грн.); у лютому 2024 за період 01.01.2024 по 31.01.2024 (29 999,94 грн.); у березні 2024 за період 01.02.2024 по 28.02.2024 (19 655,12 грн.); у квітні 2024 за період 01.03.2024 по 31.03.2024. (29 999,94 грн.); у травні 2024 за період 01.04.2024 по 30.04.2024 (30 000,00 грн.); у червні 2024 за період 01.05.2024 по 31.05.2024 ( 25 161,24 грн.); у липні 2024 за період 01.06.2024 по 30.06.2024 (30 000,00 грн.); у серпні 2024 за період 01.07.2024 по 31.07.2024 ( 29 999,94 грн.); у вересні 2024 за період 01.08.2024 по 31.08.2024 (20 322,54 грн.); у жовтні 2024 за період 01.09.2024 по 30.09.2024 (30000,00 грн.); у листопаді 2024 за період 01.10.2024 по 31.10.2024 (29 999,94 грн.); у грудні 2024 за період 01.11.2024 по 30.11.2024 (30 000,00 грн).

Згідно з довідкою №650 від 28.04.2026 про нарахування додаткової винагороди згідно постанови КМУ №168 від 28.02.2022 за 2025 рік додаткова винагорода ОСОБА_1 нарахована: у січні 2025 за період 01.12.2024 по 31.12.2024 (17 419,32 грн.); у лютому 2025 за період 01.01.2025 по 31.01.2025 (27 096,72 грн.); у березні 2025 за період 01.02.2025 по 14.02.2025 (12 857,04 грн).

Згідно з розрахунком компенсації за невикористані дні щорічних відпусток ОСОБА_1 кількість днів невикористаних щорічних відпусток (згідно наказу ГУНП в Харківській області від 14.02.2026 № 67 о/с) - 179 днів.

У межах спірних правовідносин відповідачем для обчислення грошової компенсації днів невикористаної оплачуваної відпустки були використані наступні складові грошового забезпечення поліцейського: посадовий оклад - 2.500,00 грн; оклад за спеціальним званням - 2.000,00 грн; надбавка за стаж служби в поліції - 2.250,00 грн; надбавка за специфічні умови проходження служби - 3.037,50 грн; премія - 20.670,51 грн.

За результатами проведеного відповідачем розрахунку сума грошової компенсації днів невикористаної оплачуваної відпустки склала: (2.500,00+2.000,00+2.250,00+3.037,50+20.670,51)/30 = 1.015,27 грн*179 днів = 181.732,79 грн.

З урахуванням утримання військового збору за ставкою 5% (9.086,64 грн) заявнику у межах спірних правовідносин було виплачено грошову компенсацію днів невикористаної оплачуваної відпустки було виплачено - 172.646,15 грн у лютому 2025 року.

Вважаючи протиправним управлінське волевиявлення щодо неврахування при обчисленні компенсації основної відпустки додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022 №168, позивачка звернулась до суду з цим позовом.

VІ. Позиція суду апеляційної інстанції.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Законом, що визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України є Закон України від 02.07.2015 №580-VIII «Про Національну поліцію».

Відповідно до статті 1 Закону №580-VIII Національна поліція України (далі по тексту - поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.

У своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами (частина перша статті 3 Закону №580-VIII).

Відповідно до частини першої статті 6 Закону №580-VIII поліція у своїй діяльності керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Частиною першою статті 8 Закону України №580-VІІІ передбачено, що поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Статтею 92 Закону України №580-VІІІ передбачено, що поліцейським надаються щорічні оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

За приписами частини дев`ятої статті 93 Закону № 580-VІІІ поліцейським, які звільняються зі служби в поліції за власним бажанням, за віком, за станом здоров`я (через хворобу) або у зв`язку зі скороченням штатів чи проведенням організаційних заходів, у році звільнення, за їх бажанням, надається щорічна основна відпустка з наступним звільненням, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. Датою звільнення поліцейського в цьому разі є останній день відпустки.

Відповідно до частини десятої статті 93 Закону №580-VІІІ поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за всі не використані під час проходження служби дні щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток поліцейського.

Частинами першою, другою статті 94 Закону №580-VІІІ передбачено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 (далі по тексту - Постанова №988) передбачено, що грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Грошове забезпечення курсантів закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, складається з посадового окладу.

На виконання вимог статті 94 Закону №580-VII та Постанови №988 Міністерство внутрішніх справ України 06.04.2016 видало наказ №260, яким затвердило Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (далі - Порядок №260).

Відповідно до пункту 1 розділу І Порядку №260 ці Порядок та умови визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції України, у тому числі здобувачам вищої освіти, яким присвоєно спеціальне звання поліції, закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських.

Згідно з пунктом 3 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 8 розділу III Порядку №260 поліцейським, які відповідно до законодавства України мають право на відпустку із збереженням грошового забезпечення, виплата грошового забезпечення здійснюється в розмірі, яке вони отримували на день, що передував цій відпустці, з розрахунку посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії.

Поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за всі невикористані під час проходження служби дні, зокрема, щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток поліцейського.

Виплата грошової компенсації за невикористану відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до законодавства, на день звільнення зі служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення. У випадках припинення виплати грошового забезпечення з підстав, зазначених у пункті 8 розділу I цих Порядку та умов, і призупинення виплати грошового забезпечення з підстав, зазначених у пункті 7 цього розділу, виплата компенсації за невикористану відпустку проводиться з розміру грошового забезпечення, яке було встановлено на день припинення (призупинення), крім премії.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, який затверджено Законом України № 2102-IX від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжувався та діє станом на час розгляду даної справи.

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64 Про введення воєнного стану в Україні та №69 Про загальну мобілізацію, Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №168.

Відповідно до пункту 1 Постанови №168 на період дії воєнного стану зокрема, поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць.

На виконання Постанови №168 наказом МВС України від 28.11.2022 №775 затверджено Порядок та умови виплати поліцейським додаткової винагороди, одноразової винагороди на період воєнного стану та особливості виплати винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду) (далі – Порядок №775). Згідно з пунктом 3 наказу він набирає чинності з дня його офіційного опублікування, крім пункту 8 Порядку та умов, який застосовується з 24 лютого 2022 року, підпункту 9 пункту 14 Порядку та умов, який застосовується з 01 липня 2022 року, підпункту 10 пункту 14 Порядку та умов, який застосовується з 01 травня 2022 року.

За приписами пункту 2 Порядку №775 (у первинній редакції) на період дії воєнного стану поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць.

Додаткова винагорода на період дії воєнного стану є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення (пункт 15 Порядку №775).

Виходячи із приписів пункту 3 розділу І Порядку №260, до складу грошового забезпечення входять щомісячні додаткові види грошового забезпечення, зокрема, винагороди, які мають постійний характер.

Вирішуючи питання, чи є додаткова винагорода, передбачена Постановою №168, винагородою, яка має постійний характер та підлягає включенню до складу місячного грошового забезпечення для визначення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції, слід врахувати, що пункт 1 Постанови №168 чітко і однозначно передбачає, що:

- додаткова винагорода за своєю суттю є тимчасовою (непостійною) виплатою поліцейського, оскільки установлюється на період дії воєнного стану та прямо залежить від наявності (дії) в Україні правового режиму воєнного стану;

- розмір додаткової винагороди не є сталим, адже вона виплачується пропорційно в розрахунку на місяць в залежності від виконання завдань та часу приймання поліцейським участі в бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії та перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів;

- визначається наказами командирів (начальників).

Отже, за відсутності принаймні однієї із указаних умов, виплата додаткової винагороди не здійснюється.

Аналогічний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 10.06.2026 у справі №240/33823/23, від 17.04.2026 у справі №420/39934/24, від 12.02.2026 у справі №420/77/25, від 07.04.2025 у справі №120/4522/24, від 27.03.2025 у справі №240/2921/23.

Таким чином, за своєю правовою природою, додаткова винагорода, установлена пунктом 1 Постанови №168, є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення.

З огляду на зміст пункту 1 Постанови №168, яким регламентовано підстави та порядок виплати додаткової винагороди, така винагорода виплачується лише у період дії воєнного стану, її розмір не є сталим, вона виплачується в залежності від виконання завдань, та визначається наказами командирів (начальників), що сукупно свідчить про тимчасовий характер такої додаткової винагороди, а тому остання не є складовою щомісячного додаткового виду грошового забезпечення.

У спірних правовідносинах додаткова винагорода, передбачена Постановою №168, у встановленому законом порядку та окремим нормативним актом (Порядком №775) віднесена до одноразового додаткового виду грошового забезпечення. Як наслідок, така додаткова винагорода не може бути врахована у розмір місячного грошового забезпечення, з якого провадиться обрахунок грошової компенсації за всі невикористані дні відпустки поліцейському.

Крім того, указаний правовий висновок був застосований Верховним Судом у постанові від 12.02.2026 у справі № 420/77/25 при вирішенні питання включення до складу місячного грошового забезпечення позивача як військовослужбовця Держприкордонслужби України додаткової винагороди, встановленої Постановою № 168, для обчислення грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток. За результатами перегляду судових рішень у вказаній справі Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що у спірних правовідносинах додаткова винагорода, передбачена Постановою 168, у встановленому законом порядку та окремим нормативним актом віднесена до одноразового додаткового виду грошового забезпечення. Як наслідок, така додаткова винагорода не може бути врахована у розмір місячного грошового забезпечення, з якого провадиться обрахунок грошової компенсації за всі невикористані дні відпустки військовослужбовцю Державної прикордонної служби України.

У постанові від 31.01.2025 у справі № 460/2645/24 Верховний Суд указав, що за своєю правовою природою додаткова винагорода, запроваджена Постановою № 168, є додатковим видом грошового забезпечення, яку законодавець відніс до категорії винагород, виплату якої запроваджено під час воєнного стану, яка має компенсаційну мету, часткова відплата за особливості несення служби в умовах війни та не має регулярного характеру й виплачується на підставі наказів командирів (начальників), за певних умов.

Відступу від висновку щодо такого застосування указаної норми права Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, як це передбачено статтями 346, 347 КАС України, не було.

А тому, з огляду на наведене, указані підходи щодо правової природи додаткової винагороди, установленої Постановою № 168, які містяться у зазначених справах, є застосовними до спірних правовідносин.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду викладену в постанов від 29 січня 2026 року у справі №240/31199/23, оскільки відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17 суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що до складу грошового забезпечення, з якого нараховується грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток, включаються додаткові види грошового забезпечення, які мають постійний характер, проте додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168, за своєю правовою природою має тимчасовий (непостійний) характер, оскільки установлюється на період дії воєнного стану та прямо залежить від наявності (дії) в Україні правового режиму воєнного стану; розмір додаткової винагороди не є сталим, адже виплачується пропорційно в розрахунку на місяць в залежності від виконання завдань та часу участі військовослужбовцем у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів; визначається наказами командирів (начальників), а тому відсутні підстави для включення до складу грошового забезпечення позивачки, з якого повинна бути обрахована грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток, додаткової винагороди, яка нараховувалася та виплачувалася позивачці у спірний період, відповідно до Постанови № 168.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 10.06.2026 по справі № 240/33823/23, який в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України підлягає врахуванню при вирішенні спірних правовідносин. При цьому колегія суддів апеляційної інстанції враховує, що вказаний висновок було опубліковано після ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення.

За такого правового регулювання та обставин справи, колегія суддів вважає помилковими доводи апелянта про те, що додаткова винагорода, виплату якої передбачено Постановою № 168 на період дії воєнного стану, є тією складовою частиною грошового забезпечення, яка включається до складу грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що Головне управління Національної поліції в Харківській області правомірно не включило додаткову винагороду, передбачену Постановою № 168 до складу грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті позивачці компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

В аспекті оцінки інших аргументів учасників справи колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини і зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, однак його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 у справі “Руїз Торія проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, пункт 29; рішення від 18.07.2006 у справі “Проніна проти України” (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, пункт 23; рішення від 28.01.2011 (остаточне) у справі “Трофимчук проти України”, заява № 4241/03, пункт 54; рішення від 21.01.1999 у справі “Гарсія Руїз проти Іспанії” (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, пункт 26). Хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, але орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення від 01.07.2003 у справі “Суомінен проти Фінляндії” (Suominen v. Finland), № 37801/97, пункт 36).

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.

Відповідно до положень статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, повно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.06.2026 по справі № 520/9612/26 залишити без змін .

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач К.В. Мінаєва

Судді І.М. Ральченко Л.О. Фоміна