Рішення від 29 вересня 2026 р. у справі №620/9815/26 — Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2026 року Чернігів Справа № 620/9815/26

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі судді Дубіної М.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

27.08.2026 ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом (зареєстрований у суді 28.08.2026), у якому просить:

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нарахування та виплати йому грошової компенсації за невикористані додаткові оплачувані відпустки за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я згідно постанови Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702 «Про затвердження переліку місцевостей з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та переліків військових посад, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, а також Порядку надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах» (далі – постанова № 702) з 2015 по 2021 роки, відповідно до часу проходження ним служби в зоні відчуження;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за всі невикористані додаткові оплачувані відпустки за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я згідно постанови №702, з 2015 по 2021 роки, відповідно до часу проходження ним служби в зоні відчуження;

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати йому грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку відповідно пункту 23 статті 10-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі – Закон № 2011-ХІІ) тривалістю 90 календарних днів;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку відповідно пункту 23 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ тривалістю 90 календарних днів.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що всупереч вимогам пункту 4 відповідач на день звільнення його з військової служби, протиправно не провів з ним усіх розрахунків, а саме не виплатив компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, яка надається військовослужбовцям, за виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я за період з 2015 - 2025 роки, а також всупереч пункту 23 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ не нарахував та не виплатив йому грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку відповідно пункту 23 статті 10-1 Закону тривалістю 90 календарних днів, право на яку в нього винило після звільнення з полону.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Дубіної М.М. від 31.08.2026.2026 позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження у цій справі. Ухвалено здійснювати розгляд справи суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі та зазначає, що відповідно до статті 10-1 Закон №2011-ХІІ, військовослужбовцям за виконання обов`язків військової служби які пов`язані з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я під час дії особливого періоду та воєнного стану щорічні додаткові відпустки не надаються, та їх використання за минулі роки після закінчення особливого періоду та воєнного стану законодавством не передбачено. Таким чином, відповідач вважає, що зупинення на певний період надання інших видів відпусток виключає можливість військовослужбовця одержати і компенсацію за ці відпустки.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , починаючи з 01.11.2001 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 26.06.2026 №204 припинено (розірвано) контракт про проходження громадянами України військової служби в Національній гвардії України та виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення позивача, який знаходився в розпорядженні командира військової частини, звільненого відповідно до підпункту «д» пункту три частини п`ятої статті 26 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок та військову службу» (далі – Закон № 2232-XII) з військової служби на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 12.06.2026 №34о/с у запас (у зв`язку із звільненням з полону (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу)), 26.06.2026.

Представник позивача, діючи в його інтересах, звернувся з запитом від 03.07.2026 №313 на адресу відповідача з проханням надати інформацію про нарахування грошового забезпечення, а також надати довідку про усі невикористані відпустки позивачем під час проходження служби, в тому числі відпустки як працівнику, що працює па територіях радіоактивного забруднення, передбачених статтею 47 Закону України від 28.02.1991 №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі – Закон № 796-XII), а також додаткових відпусток за особливий характер служби, передбачених постановою №702; якщо такі невикористані відпустки наявні та не компенсовані - нарахувати та виплатити компенсацію за всі невикористані позивачем відпустки; також, було висловлено прохання надати копію рапорту позивача щодо надання додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення тривалістю 90 календарних днів, як військовослужбовцю, звільненому з полону, нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за невикористану відпустку із збереженням грошового забезпечення тривалістю 90 календарних днів, як військовослужбовцю, звільненому з полону, надати належно завірені копії наказів про надання відпусток позивачу за весь період проходження служби до дати звільнення.

Відповідач надіслав представнику позивача лист від 30.07.2026 №41/9-П-104-Лз, в якому повідомив, що компенсація за усі невикористані позивачем відпустки була виплачена при звільненні з військової служби; право па грошову компенсацію за додаткову 90-денну відпустку для військовослужбовців, звільнених з полону, не передбачено чинним законодавством; вказана відпустка не відноситься до встановлених видів відпусток, які підлягають компенсації при звільненні. Разом з листом відповідач надав довідки про грошове забезпечення позивача за 2025-2026 роки.

В той же час, враховуючи, що запитувана інформація могла бути також у розпорядженні Центрального архівного відділу Національної гвардії України (далі по тексту - ЦАВ НГУ), було вирішено направити відповідний запит також і на цю установу.

ЦАВ НГУ у відповідь на запит листом від 21.07.2026 №82-П-505-Лз було надано копії особистих карток на грошове забезпечення за період проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України за 2001-2024 роки, у яких, окрім іншої інформації, зазначені години роботи позивача у зоні відчуження.

Разом з листом ЦАВ Національної гвардії України було надано архівну довідку щодо надання відпусток №82-П-505-Аз від 21.07.2026 року №82-П-505-Аз, згідно з якою позивач використав:

- у 2002 році 43 доби чергової відпустки (з них 30 - основна, 12 - додаткова, 1 - святкова) та 16 діб додаткової відпустки, як евакуйовані 2 категорії;

- у 2003 році 43 доби чергової відпустки (з них 30 - основна, 12 - додаткова, 1 - святкова) та 16 діб додаткової відпустки, як евакуйовані 2 категорії;

- у 2004 році 30 діб чергової відпустки (основна) та 16 діб додаткової відпустки, як евакуйовані 2 категорії;

- у 2005 році 44 доби чергової відпустки (основна) та 16 діб додаткової відпустки, як евакуйовані 2 категорії;

- у 2006 році 45 діб чергової відпустки (з них 44 - основна, 1 - святкова) та 16 діб додаткової відпустки, як евакуйовані 2 категорії;

- у 2007 році 44 доби чергової відпустки (основна) та 16 діб додаткової відпустки, як евакуйовані 2 категорії;

- у 2008 році 46 діб чергової відпустки (з них 44 - основна, 2 - святкова) та 16 діб додаткової відпустки, як евакуйовані 2 категорії;

- у 2009 році 44 доби чергової відпустки (основна) та 16 діб додаткової відпустки, як евакуйовані 2 категорії;

- у 2010 році 46 діб чергової відпустки (з них 44 - основна, 2 - святкова) та 16 діб додаткової відпустки, як постраждалий внаслідок Чорнобильської катастрофи;

- у 2011 році 60 діб щорічної основної відпустки (з них 35 - основна, 9 - згідно Закону №796-XII, 12 - додаткова, 4 - святкові) та 16 діб додаткової відпустки, як постраждалий внаслідок Чорнобильської катастрофи;

- у 2012 році 44 діб щорічної основної відпустки (з них 35 - основна, 9 - згідно Закону №796-XII) та 16 діб додаткової відпустки, як постраждалий внаслідок Чорнобильської катастрофи;

- у 2013 році 56 діб щорічної та додаткової відпустки (з них 35 - основна, 9 - згідно Закону №796-XII, 12 - щорічна додаткова відпустка за переліком військових посад, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для жгптя і здоров`я) та 16 діб додаткової відпустки, як постраждалий внаслідок Чорнобильської катастрофи;

- у 2014 році 56 діб щорічної та додаткової відпустки (з них 35 - основна, 9 - згідно Закону №796-XII, 12 - щорічна додаткова відпустка за переліком військових посад, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я) та 16 діб додаткової відпустки, як постраждалий внаслідок Чорнобильської катастрофи;

- у 2015 році 44 доби щорічної основної відпустки (з них 35 - основна, 9 - згідно Закону №796-XII);

- у 2016 році 44 доби щорічної основної відпустки (з них 35 - основна, 9 згідно Закону №796-XII);

- у 2017 році 25 діб щорічної основної відпустки (з них 20 - основна, 4 згідно Закону №796-XII);

- у 2018 році 45 діб щорічної основної відпустки (з них 40 - основна, 4 - згідно Закону №796-XII, 1 - неробочий);

- у 2019 році 45 діб щорічної основної відпустки (з них 40 - основна, 4 - згідно Закону №796-XII, 1 - святковий);

- у 2020 році 46 діб щорічної основної відпустки (з них 45 - основна, 1 - святковий);

- у 2021 році 48 діб щорічної основної відпустки (з них 45 - основна. 3 - святкові).

Також у листі ЦАВ Національної гвардії України від 21.07.2026 №82-П-505-Аз зазначено, що відомості щодо щорічних додаткових відпусток позивача з 2022 року по дату звільнення надати немає можливості, так як накази командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України за даний період не передані до ЦАВ Національної гвардії України.

При цьому у наказі про звільнення позивача від 26.06.2026 №204 зазначена лише інформація про наступні виплати: одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за період його календарної служби; допомога на оздоровлення за 2026 рік, премія за особистий внесок у загальні результати служби за період з 01 по 26 червня 2026 року в розмірі 530 відсотків посадового окладу; також зазначена інформація про грошову компенсацію за невикористані 45 календарних днів щорічної основної відпустки за 2022 рік, 45 календарних днів за 2023 рік, 45 календарних днів за 2024 рік, 45 календарних днів за 2025 рік, 19 календарних днів щорічної основної відпустки за 2026 рік.

Таким чином, судом встановлено, що позивачу додаткові відпустки за особливий характер служби, а саме за несення служби у зоні відчуження на території Чорнобильської АЕС, за період проходження служби надавались лише у 2013-2014 роках у кількості 12 календарних днів щорічно, що підтверджується інформацією архівної довідки ЦАВ Національної гвардії України. В інші роки несення служби і до дати звільнення додаткові відпустки за особливий характер служби позивачу не надавались і при звільненні їх не було компенсовано.

Крім того, позивач у період з 24.02.2022 по 23.07.2025 (інформація зазначена у наказі від 26.06.2026 №204) перебував у полоні.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткових відпусток ОСОБА_1 , звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон №2011-ХІІ відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до статті 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Абзацом 2 частини четвертої статті 9 Закону №2011-XII встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Статтею 4 Закону України від 05.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до абзаців 1, 2 частини четвертої статті 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів. Перелік місцевостей з особливими природними географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, військових посад, виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, а також порядок надання та тривалість щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах визначаються Кабінетом Міністрів України.

Перелік військових посад Національної гвардії, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я затверджений Додатком 3 до постанови Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702 «Про затвердження переліку місцевостей з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та переліків військових посад, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, а також Порядку надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах» (далі – постанова №702).

Згідно з абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-XII у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону №2011-XII в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені пунктами 1, 6, 8 (у частині надання одноразової відпустки при народженні дитини, передбаченої статтею 19-1 Закону України «Про відпустки»), 9, 10 і 12 цієї статті. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених пунктом 1 цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки, передбачені пунктами 9 і 10 цієї статті, військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більше 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону №2011-XII під час дії воєнного стану військовослужбовцям, крім військовослужбовців, які проходять базову військову службу, надається частина щорічної основної відпустки загальною тривалістю не більше 30 календарних днів, а також відпустка за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більше 10 календарних днів. Кожна із зазначених відпусток надається без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-XII надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток припиняється, крім відпустки військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами; відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та в разі якщо дитина потребує домашнього догляду - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку (якщо обоє батьків є військовослужбовцями, - одному з них за їх рішенням); відпустки для лікування у зв`язку з хворобою або для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) за висновком (постановою) військово-лікарської комісії.

Визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України від 21.10.1993 №3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон №3543-XII) та від 06.12.1991 № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закон №1932-XII).

Згідно з статтею 1 Закону №3543-XII особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до статті 1 Закону №1932-XII особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно з статтею 1 Закону №3543-XII мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Зі змісту наведених норм слідує, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової відпуски.

Водночас, Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Крім цього, у разі невикористання додаткової відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова відпустка переноситься на інший період, тобто, особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; грошова компенсація відпустки особі.

Припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток в особливий період є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.

При цьому, припинення надання відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Суд зазначає, що постановою №702 також затверджено Порядок надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та на посадах, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я.

Згідно з пунктом 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі - Порядок №260), у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Таким чином, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі додаткової.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права, висловлені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (620/4218/18).

Отже, в силу вимог чинного законодавства, яким врегульовано дію особливого періоду, надання додаткової відпустки військовослужбовцям у цей період призупиняється, що, в свою чергу, не може позбавляти особу права на отримання грошової компенсації за невикористанні дні такої відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації, при звільненні зі служби.

Як встановлено судом, позивач не використав додаткові дні відпустки у період з 2015 року по 2021 рік, а тому, набув право на отримання грошової компенсації за таку невикористану додаткову відпустку у зв`язку із звільненням зі служби.

Пунктом 11 Порядку №702 визначено, що щорічна додаткова відпустка надається в календарних днях пропорційно фактичному часу виконання обов`язків військової служби в зазначених умовах та (або) на посадах.

Відповідно до пункту 12 Порядку №702 якщо військовослужбовець проходив службу в різних умовах, на посадах, виконання обов`язків військової служби за якими надає право на щорічну додаткову відпустку різної тривалості, підрахунок часу виконання обов`язків військової служби проводиться окремо за кожною умовою (посадою). У разі коли військовослужбовець має право на додаткову відпустку за різними підставами, надання такої відпустки проводиться за однією з них за бажанням військовослужбовця. Облік часу виконання обов`язків військової служби за кожною умовою (посадою) здійснюється командиром (начальником) або уповноваженою ним особою.

Таким чином, 12 календарних днів є максимально можливою тривалістю відпустки, передбаченої частиною 4 статті 10-1 Закону №2011-XII.

Відповідно до статті 47 Закону №796-XII працівники, які працюють (перебувають у відрядженні) на територіях радіоактивного забруднення, надається щорічна відпустка тривалістю пропорційно відпрацьованому на цих територіях часу у зонах відчуження та безумовного (обов`язкового) відселення - 44 календарні дні. Загальна тривалість відпустки не повинна перевищувати 56 календарних днів.

Відтак, з метою належного захисту прав позивача суд вважає за можливе зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, передбачену частиною четвертою статті 10-1 Закону № 2011-XII та постановою №702 за 2015 – 2021 роки по 12 календарних днів, відповідно до часу проходження ним служби в зоні відчуження.

Що стосується позовних вимог щодо грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку тривалістю 90 календарних днів, то суд виходить з наступного.

Згідно з пунктом 1 статті 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців, які проходять базову військову службу, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів, без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних основних відпусток не враховуються.

Таким чином, аналіз абзацу першого пункту 23 статті 10-1 Закону України №2011-XII у системному взаємозв`язку з обставинами справи дає підстави для висновку, що передбачена цією нормою додаткова відпустка тривалістю 90 календарних днів не є безумовною для кожного військовослужбовця, звільненого з полону.

Законодавець прямо встановив виняток із загального правила про надання такої відпустки, передбачивши, що вона не надається військовослужбовцям, які після звільнення з полону висловили бажання звільнитися з військової служби. Вказане законодавче формулювання має імперативний характер та не залишає командуванню дискреційних повноважень щодо надання такої відпустки всупереч прямо встановленому законом винятку.

У спірних правовідносинах встановлено, що позивач після звільнення з полону не висловив бажання продовжувати військову службу, у зв`язку з чим був звільнений з військової служби відповідно до підпункту «д» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України №2232-XII — у зв`язку із звільненням з полону, якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу.

Отже, характер та підстава звільнення позивача безпосередньо підтверджують відсутність тієї обставини, з якою закон пов`язує можливість подальшого проходження військової служби після звільнення з полону, а саме — виявлення бажання її продовжувати. Водночас за змістом пункту 23 статті 10-1 Закону №2011-XII саме для військовослужбовців, які після звільнення з полону висловили бажання звільнитися з військової служби, законодавець виключив можливість надання 90-денної відпустки.

Крім того, матеріалами справи не підтверджено, що позивач у період проходження військової служби звертався до відповідача з рапортом про надання йому передбаченої пунктом 23 статті 10-1 Закону №2011-XII додаткової 90-денної відпустки.

Зазначена обставина також має істотне значення, оскільки право на цю відпустку реалізується за бажанням військовослужбовця, тобто передбачає відповідне волевиявлення особи щодо її отримання. За відсутності такого волевиявлення та відповідного звернення до командування підстави вважати, що військовослужбовець реалізував своє право на зазначену відпустку, відсутні.

При цьому право на грошову компенсацію за невикористану відпустку не може розглядатися як самостійне та первинне право, не пов`язане з правом на саму відпустку. Право на компенсацію є похідним від права на відповідну відпустку та виникає за умови, що така відпустка була передбачена законом для конкретного військовослужбовця, однак не була ним використана з визначених законом причин.

Відтак, якщо у військовослужбовця за законом не виникло право на відповідну відпустку або відсутнє підтверджене волевиявлення щодо її отримання, відсутні й правові підстави для трансформації такого права у право на грошову компенсацію.

Отже, у цій справі сукупність встановлених обставин — звільнення позивача з військової служби саме у зв`язку зі звільненням з полону без висловлення бажання продовжувати військову службу, відсутність рапорту про надання 90-денної відпустки та імперативний характер встановленого пунктом 23 статті 10-1 Закону №2011-XII винятку — свідчить про відсутність у позивача права на зазначену додаткову відпустку.

За таких обставин невикористання позивачем 90 календарних днів такої відпустки не може бути кваліфіковане як невикористання належної йому відпустки, а тому не породжує права на отримання грошової компенсації за її невикористання.

Таким чином, правові підстави для задоволення вимоги позивача про виплату грошової компенсації за 90 календарних днів додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим пункту 23 статті 10-1 Закону №2011-XII, відсутні.

На виконання частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частина друга вказаної статті передбачає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд дійшов висновку щодо наявності правових підстав для частково задоволення позовних вимог.

Враховуючи предмет даного позову, відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, а тому підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 2, 77-78, 139, 227, 241-243, 246, 250-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані додаткові оплачувані відпустки за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я згідно постанови Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702 «Про затвердження переліку місцевостей з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та переліків військових посад, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, а також Порядку надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах» з 2015 по 2021 роки, відповідно до часу проходження ним служби в зоні відчуження.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані додаткові оплачувані відпустки за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я згідно постанови Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702 №702 «Про затвердження переліку місцевостей з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та переліків військових посад, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, а також Порядку надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах» з 2015 по 2021 роки, відповідно до часу проходження ним служби в зоні відчуження.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_1 ).

Відповідач - військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: НОМЕР_3 ; місцезнаходження юридичної особи: АДРЕСА_2 ).

Суддя Марія ДУБІНА