Рішення від 28 вересня 2026 р. у справі №580/7199/26 — Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року справа № 580/7199/26

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Янківської В.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

встановив:

03 липня 2026 року до Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просить:

1) визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку з індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 26.06.2019, при звільненні за період з 27.06.2019 по день фактичного розрахунку – 29.05.2026 включно;

2) зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку з індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 26.06.2019, при звільненні за період з 27.06.2019 по день фактичного розрахунку – 29.05.2026 включно в сумі 227809,35 грн;

3) визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо несвоєчасної виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 ;

4) зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу у зв`язку з несвоєчасною виплатою індексацією грошового забезпечення відповідно до Порядку №159 з березня 2018 по місяць фактичного розрахунку із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що оскільки відповідачем своєчасно не виплачено йому індексацію грошового забезпечення, яке є його доходом, відповідач зобов`язаний у місяці, в якому буде проведено виплату заборгованості самостійно нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону № 2050 та Порядку №159. Крім того позивач зазначив, що відповідач у день звільнення з військової служби не виплатив йому в належному розмірі грошове забезпечення, яке на виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від у справі № 580/7159/24 виплачене позивачу лише 27.05.2026, тому позивач вважає, що відповідач має виплатити їй середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України.

Ухвалою суду від 14.07.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати на виконання ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд зазначає таке.

Витягом з наказу відповідача від 26.06.2019 №149 підтверджується, що позивач з 26.06.2019 виключений із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 08.08.2025 у справі №580/7159/24 у задоволенні позову про визнання протиправними дій щодо не виплати індексації-різниці грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 26.06.2019 відмовлено повністю.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.02.2026 у справі №580/7159/24 скасовано рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 08.08.2025 та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій і зобов`язання вчинити дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення відповідно до абзаців третього-шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003, за період з 01.03.2018 до 26.06.2019 у розмірі 63 359,52 грн. Стягнуто на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) індексацію грошового забезпечення відповідно до абзаців третього-шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003, за період з 01.03.2018 до 26.06.2019 у розмірі 63359 (шістдесят три тисячі триста п`ятдесят дев`ять) грн 52 коп.

На виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.02.2026 у справі №580/7159/24 відповідачем здійснено виплату грошового забезпечення 27.05.2026 у розмірі 62409,12 грн.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати йому компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні протиправною, позивач звернувся до суду з позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті суд зазначає таке.

Надаючи оцінку спірним обставинам, суд врахував таке.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі - Закон № 2011-XII).

Частиною першою статті 9 Закону № 2011-ХІІ обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною другою вказаної статті встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 затверджений Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159).

Пунктами 1-3 Порядку № 159 передбачено, що дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно з правилами, встановленими частиною першою статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

З матеріалів справи вбачається, що судовим рішенням установлено, що при звільненні з військової служби відповідач не здійснив усіх належних позивачу виплат, а саме індексації грошового забезпечення.

Правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, постанова Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 “Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу”, постанова Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 “Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій”.

Водночас указані акти не містять норм щодо регулювання виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку у зв`язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Таким чином, за загальним правилом норми спеціального законодавства є пріоритетними. Тобто, норми КЗпП України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми, спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.

Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення військовослужбовців.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладений у постановах Верховного Суду від 31 травня 2018 року у справі № 823/1023/16, від 30 січня 2019 року у справі № 807/3664/14, від 26 червня 2019 року у справі №826/15235/16.

За наслідком розгляду справи №821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду сформулювала такі висновки:

- умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку;

- під “належними звільненому працівникові сумами” необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо);

- аналізуючи застосування судами статей 116 та 117 КЗпП України, ЄСПЛ у рішенні вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію статті 117 КЗпП України, однак воно не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно;

- оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Відповідно до статті 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Із системного тлумачення положень частин першої та другої статті 117 КЗпП України можна дійти висновку, що частина перша цієї статті стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишніми працівниками, а частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року № 810/451/17.

Також судом враховано правову позицію викладену у поставах Верховного Суду від 28 січня 2021 року у справі № 520/5559/2020, від 28 січня 2021 року у справі № 240/11214/19.

У даному випадку, на переконання суду, вина відповідача полягала у тому, що останнім при проведенні розрахунку з позивачем при звільненні було не вірно обчислено грошове забезпечення позивача, у зв`язку з протиправним, як встановлено рішенням суду у справі №580/7159/24, ненарахуванням та невиплатою останньому індексації грошового забезпечення в належному розмірі.

Разом з тим, в силу ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Отже, наявність спору про розміри належних звільненому працівникові сум є обов`язковою умовою для застосування ст.117 КЗпП України та виплати звільненому працівнику середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Підставою для виплати передбаченого ст.117 КЗпП України відшкодування відповідно до ч.2 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника.

Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду.

Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки.

Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні.

З матеріалів справи вбачається, що позивача виключено із списків особового складу відповідача та всіх видів забезпечення з 26.06.2019.

Судом встановлено, що на розгляді Черкаського окружного адміністративного суду знаходилася справа №580/4768/21. Рішенням від 06 січня 2022 року, яке набрало законної сили, вказаний суд позов задовольнив частково:

- визнав протиправними дії відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 до 28.02.2018 із встановленням базового місяця - січень 2008 року;

- зобов`язав відповідача провести перерахунок та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 до 28.02.2018, застосувавши для обчислення індексації місяця підвищення (базового місяці) - січень 2008 року, з урахуванням виплачених сум;

- визнав протиправними дії відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період за період з 01.03.2018 до 26.06.2019 з урахуванням абзацу 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003, з урахуванням виплачених сум;

- зобов`язав відповідача провести перерахунок та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 26.06.2019 з урахуванням абзацу 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003, з урахуванням виплачених сум.

До суду із позовом у справі №580/4768/21 позивач звернувся в липні 2021 року, а з позовом у справі №580/7159/24 позивач звернувся в липні 2024 року.

Зазначене дає суду підстави для висновку, що здійснений відповідачем розрахунок і виплачені позивачу при звільненні суми не були спірними на момент звільнення і протягом двох років позивач не здійснював жодних дій, спрямованих на перерахунок та виплату грошового забезпечення.

Таким чином, викладені обставини свідчать, що спір щодо невиплаченого грошового забезпечення при звільненні виник лише через два роки після звільнення позивача.

Отже, оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст.117 КЗпП України відсутні.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №825/742/16 та від 28.11.2022 у справі №380/693/20, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Тому суд вважає необґрунтованими позовні вимоги зобов`язати відповідача виплатити позивачу його середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Щодо позовних вимог в частині нарахування ти виплати позивачу компенсацію втрати частини доходу у зв`язку з несвоєчасною виплатою індексацією грошового забезпечення відповідно до Порядку №159 з березня 2018 по місяць фактичного розрахунку із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, суд зазначає таке.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 р. № 159 (далі - Порядок № 159).

Стаття 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ (далі Закон України № 2050-ІІІ) визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Відповідно до статті 3 Закону України № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно зі статтею 4 Закону України № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З аналізу норм Закону України №2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (далі Порядок №159) слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:

1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;

2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);

3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);

4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;

5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.

Системний аналіз норм, що регулюють спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що індексація є складовою грошового забезпечення та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.

Використане у статті 3 Закону України №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1 3 Закону України №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року №21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17.

Крім того, колегія суддів Верховного Суду, розглядаючи справу №240/11882/19, зазначила, що враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року, позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року. Так, у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.

Такий висновок суду касаційної інстанції підтриманий у постанові Верховного Суду від 29 квітня 2021 року у справі №240/6583/20.

Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону України №2050-ІІІ та Порядком №159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі військовою частиною) добровільно чи на виконання судового рішення.

Судом встановлено, що рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 08.08.2025 у справі №580/7159/24 у задоволенні позову про визнання протиправними дій щодо не виплати індексації-різниці грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 26.06.2019 відмовлено повністю.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.02.2026 у справі №580/7159/24 скасовано рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 08.08.2025 та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій і зобов`язання вчинити дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення відповідно до абзаців третього-шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003, за період з 01.03.2018 до 26.06.2019 у розмірі 63 359,52 грн. Стягнуто на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) індексацію грошового забезпечення відповідно до абзаців третього-шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003, за період з 01.03.2018 до 26.06.2019 у розмірі 63359 (шістдесят три тисячі триста п`ятдесят дев`ять) грн 52 коп.

З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, що до 27.02.2026 (дати ухвалення постанови Шостого апеляційного адміністративного суду), у відповідача не виникло обов`язку щодо нарахування та виплати позивачу спірної компенсації, тому періодом за який належить нарахувати та виплатити позивачу спірну компенсацію є, зокрема період з 27.02.2026 до дати фактичної виплати позивачу індексації грошового забезпечення на виконання вищезазначеного рішення суду – 27.05.2026, тому позов у цій частині позовних вимог підлягає до часткового задоволення.

Щодо позовних вимог в частині виплати компенсації втрати частини доходів із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44, суд вважає такі вимоги передчасними, з огляду на таке.

Умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби, затверджені Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 6 січня 2005 р. №17 (17-2005-п) (далі - Порядок №44).

Відповідно до пункту 2 Порядку №44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус, зокрема особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, а також особам, з числа військовослужбовців звільнених із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Пунктами 4, 5, 6 Порядку №44 визначено, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Територіальні органи Державного казначейства та установи банків провадять за платіжними документами видачу податковим агентам готівки для здійснення одночасно виплати грошового забезпечення та грошової компенсації із сплатою (перерахуванням) в установленому порядку податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Отже, виплата щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат здійснюється при виплаті грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат.

Відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" членами сім`ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян

Відтак, Порядком №44 передбачено виплату грошової компенсації лише при виплаті грошового забезпечення, з якого утримуються відповідні податки.

Враховуючи те, що при вирішенні даних спірних правовідносин судом лише визнано наявність права у позивача на нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів, суд доходить висновку про відсутність підстав для нарахування такої компенсації, позаяк виплату спірних сум ще не здійснено.

Вказаний висновок суду кореспондується із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 листопада 2023 року у справі №420/18163/21, який суд враховує в силу вимог частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Беручи до уваги викладене, суд доходить висновку про безпідставність позовних вимог у вказаній вище частині, а тому такі задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини 1 статті 139 вказаного Кодексу при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на те, що позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до Закону України “Про судовий збір” та не надав доказів понесення інших судових витрат, то підстави для їх розподілу відсутні.

Керуючись статтями 6, 9, 14, 72, 76, 90, 241-246, 255, 295 КАС України, суд

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо несвоєчасної виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 .

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу у зв`язку з несвоєчасною виплатою індексацією грошового забезпечення відповідно до Порядку №159 з 27.02.2026 по місяць фактичного розрахунку.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Валентина ЯНКІВСЬКА