Рішення від 28 вересня 2026 р. у справі №583/2267/26 — Охтирський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 583/2267/26

2/583/1293/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року Охтирський міськрайонний суд Сумської області в складі:

головуючого-судді - Плотникової Н.Б.

при секретарі - Логвиненко Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Охтирка Сумської області справу за позовом

ОСОБА_1

до ОСОБА_2 ,

треті особи: Служба у справах дітей Грунської сільської ради Охтирського району Сумської області, ІНФОРМАЦІЯ_1

про встановлення факту самостійного виховання дитини,

ВСТАНОВИВ:

05.05.2026 року представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Котляревський С.О. подав до суду позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання дитини, в якій позивач просить встановити факт самостійного виховання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Позовні вимоги мотивує тим, що ОСОБА_1 має від спільного життя із ОСОБА_2 сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Спільне життя не склалося, з початку 2022 р. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживають окремо, при цьому син ОСОБА_4 за його згодою залишився проживати з батьком. ОСОБА_2 неодноразово виїздила за кордон на заробітки, на сьогодні її фактичне місце проживання невідоме. З початку повномасштабного вторгнення РФ на Україну позивач разом із сином як внутрішньо переміщені особи проживали в АДРЕСА_1 у своїх родичів. Весною 2024 р. у зв`язку з загостренням обстановки позивач з сином був змушений виїхати як ВПО до с. В`язове Охтирського району Сумської області, де і проживають на даний час. Хоча відповідач не позбавлена батьківських прав, але проживає окремо від дитини, на даний час не приймає участі у вихованні та утриманні дитини, де проживає – невідомо, позивач самостійно виховує та утримує дитину. Встановлення факту самостійного виховання сина позивачу необхідне для отримання відстрочки від мобілізації, а також отримати матеріальну допомогу від держави на утримання дитини, тому позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Котляревський С.О. в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав, наведених у позовній заяві, просять їх задовольнити. Позивач пояснив, що з 2018 р. він проживав разом з відповідачкою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 в них народився син ОСОБА_5 . На початку війни він (позивач), ОСОБА_2 , їх син ОСОБА_4 та його (позивача) батько переїхали з м. Харків до с. В`язове Охтирського району. Влітку 2022 р. ОСОБА_2 виїхала з с. В`язове та більше туди не приїжджала. Раз в рік відповідачка виходить на зв`язок і він (позивач) привозить ОСОБА_4 до неї в м. Харків, щоб вона могла побачитися з сином. В 2023 р. він (позивач) разом із сином та своєю матір`ю виїхали з с. В`язове в с. Хроли, де проживали до 2024 року. Потім у 2024 р. вони знову повернулися в с. В`язове, де і проживають на даний час. З 2022 р. син фактично проживає разом з ним (позивачем) і знаходиться на його утриманні. Відповідачка ОСОБА_2 проживає з іншими чоловіками, у неї є ще двоє дітей від іншого чоловіка, ці діти зараз знаходяться в Германії. Місяць тому він (позивач) возив дитину до відповідачки в м. Харків, бо син сумує за матір`ю. Відповідачка бачиться з сином близько одного разу на рік, в основному влітку. На даний час ОСОБА_5 ходить до школи в с. В`язове, він (позивач) займається його вихованням та утриманням. Він (позивач) не військовозобов`язаний, знятий з військового обліку. Рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини йому потрібне для того, щоб отримати допомогу від держави на утримання дитини як батько одинак.

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_2 – це цивільна дружина її сина – ОСОБА_1 . ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали в м. Харків, там у них народився син ОСОБА_4 . З початку війни ОСОБА_2 пішла від сина, почала проживати іншими чоловіками, син ОСОБА_4 залишився проживати з позивачем. ОСОБА_1 та ОСОБА_5 переїхали проживати в с. В`язове, де дитина ходить до школи. Протягом трьох років ОСОБА_1 дбає про дитину, виховує та матеріально забезпечує сина.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснив, що він проживає по сусідству з позивачем. Як почалася війна, то ОСОБА_1 разом з сином ОСОБА_4 приїхали в с. В`язове Охтирського району Сумської області, де і проживають на даний час. Дружини позивача він ( ОСОБА_7 ) жодного разу не бачив. До школи дитину водить позивач, дід або баба.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_1 - переселенець, він приїхав до с. В`язове Охтирського району Сумської області на початку війни разом з сином ОСОБА_4 , який зараз ходить до 2 класу. ОСОБА_1 займається вихованням дитини, водить його до школи, пере речі, ходить з сином по дрова, разом вони дбають город та невеличке господарство. Дружину ОСОБА_1 він ( ОСОБА_8 ) жодного разу не бачив.

Відповідачка в судове засідання не з`явилася, про дату, час і місце розгляду справи повідомлена в передбаченому законом порядку, причини неявки суду не повідомила, відзиву на позовну заяву не подала, справа розглядається в порядку заочного провадження.

Представники третіх осіб - Служби у справах дітей Грунської сільської ради Охтирського району Сумської області, ІНФОРМАЦІЯ_5 в судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Заслухавши пояснення позивача, його представника, покази свідків, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 народився ОСОБА_3 , батьками якого є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження від 17.01.2020 року (а.с. 6).

Відповідно до довідок від 20.10.2022 р. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , були взяті на облік внутрішньо переміщених осіб за адресою фактичного місця проживання: АДРЕСА_1 (а.с. 8).

Відповідно до акту обстеження житлово-побутових умов проживання від 10.11.2022 р. за адресою АДРЕСА_1 за даною адресою зареєстровані та фактично проживають ОСОБА_9 , який є власником квартири, та його мати ОСОБА_6 . З вересня 2022 р. за даною адресою проживають ОСОБА_1 та його малолітня дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Зі слів членів сім`ї: мати дитини - ОСОБА_2 з сім`єю не проживає; соціальні виплати на дитину до 3-х років отримує мати, але кошти витрачає на свої потреби, участі у вихованні сина та його матеріальному забезпеченні не приймає; ОСОБА_2 є особою схильною до вживання алкогольних напоїв, за весь час проживання дитини в с. Хроли вона дитину відвідала двічі; дитину виховує та матеріально забезпечує виключно батько. Батько та син ОСОБА_10 в квартирі займають окрему кімнату, облаштовану необхідними меблями та спальними місцями з чистою постільною білизною. В кімнаті є місця для навчання та проведення дозвілля для дитини. Дитина повністю забезпечена харчуванням, відповідним до її віку, одягом та взуттям, відповідними до сезону та погодних умов, іграшками тощо (а.с. 9).

На даний час ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , як внутрішньо переміщені особи фактично проживають за адресою АДРЕСА_2 , що підтверджується довідками від 12.03.2024 р. про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб, довідкою В`язівського старостату Грунської сільської ради Охтирського району Сумської області № 36 від 05.03.2026 р. (а.с. 10, 15 зворот).

Відповідно до довідок Грунського ліцею імені Андрія Діхтяренка Грунської сільської ради Охтирського району Сумської області від 05.03.2026 р. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , навчається в 1 класі В`язівської філії Грунського ліцею імені Андрія Діхтяренка Грунської сільської ради Охтирського району Сумської області, мати ОСОБА_3 у шкільному житті сина фактичної участі не бере, батьківські збори та свята не відвідує, за наявною в закладі інформацією батько фактично виконує обов`язки єдиного законного представника дитини у питаннях його навчання та виховання (а.с. 14 зворот, 15).

Відповідно до довідки Грунської АЗПСМ № 1 від 05.03.2026 р. ОСОБА_1 займається вихованням сина ОСОБА_3 , супроводжує на медогляди та при хворобі до сімейного лікаря (а.с. 14).

Відповідно до рішення виконавчого комітету Грунської сільської ради Охтирського району Сумської області №49 від 24.02.2025 р. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , надано статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів (а.с.11).

Відповідно до акту обстеження умов проживання від 13.02.2026 р. за адресою АДРЕСА_2 за цією адресою проживають та зареєстровані як ВПО ОСОБА_1 – батько, ОСОБА_3 – син, ОСОБА_11 – дід, ОСОБА_6 . Стосунки в сім`ї доброзичливі, батько добросовісно виконує батьківські обов`язки. Для виховання та розвитку дитини в будинку є окреме ліжко для сну, стіл для навчання, шафа для одягу, наявні шкільні приладдя та особисті речі (а.с. 13).

Відповідно до довідки військово-лікарської комісії від 12.03.2022 р. ОСОБА_1 непридатний до військової служби на підставі ст. 17б графи ІІ Розкладу хвороб (а.с. 7 зворот).

Відповідно до відомостей з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків від 25.03.2026 р. позивач ОСОБА_1 за період з січня 2025 по грудень 2025 отримував соціальні виплати (а.с.16).

Відповідно до ухвали Немишлянського районного суду м. Харків по справі 645/5425/26 від 14.08.2026 р. ОСОБА_2 , яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 307 КК України, продовжено запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Змістом статті 141 СК України передбачена рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно з положеннями частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої – четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини

є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки СК України чітко встановлює, що сімейні права та обов`язки

є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК України не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до частини третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування

у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Вищезазначений висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23).

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

З огляду на викладене суд вважає, що позивачем не надано беззаперечних доказів того, що відповідачка умисно ухиляється від виконання батьківських обов`язків, не здійснює жодного матеріального забезпечення дитини або фактично припинила виконання своїх батьківських обов`язків.

При цьому проживання матері окремо не може бути підставою для встановлення у цій справі факту самостійного виховання дитини батьком, оскільки зазначене не перешкоджає матері спілкуватися та брати участь у вихованні дитини.

З пояснень позивача ОСОБА_1 , які він надав в судовому засіданні, вбачається, що місяць тому він (позивач) возив дитину до відповідачки в м. Харків, бо син сумує за матір`ю, та що відповідачка бачиться з сином близько одного разу на рік, зазвичай влітку.

Суд відхиляє як неспроможні доводи позивача щодо того, що відповідачка проживає окремо та фактично самоусунулась від виховання і утримання сина, а він (позивач) самостійно забезпечує його виховання і утримання, оскільки проживання матері окремо від дитини не свідчить про те, що вона самоусунулась від виховання та утримання дитини, і не звільняє її від батьківських обов`язків, що узгоджується із висновками, викладеними Верховним Судом у змісті постанов від 07 травня 2026 року в справі № 743/1602/24 (провадження № 61-3867св26) та від 10 червня 2026 року у справі № 372/1217/25 (провадження № 61-2719св26).

Встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини одним із батьків передбачає доведення не лише факту проживання дитини разом із цим із батьків, а й існування таких обставин, за яких інший із батьків фактично не бере участі у вихованні та утриманні дитини або ухиляється від виконання відповідних батьківських обов`язків.

Так само судом під час розгляду справи не встановлено, що вказані та/або інші обставини свідчать, що мати дитини не здатна виконувати свої батьківські обов`язки чи позбавлена у визначений законом спосіб можливості здійснення своїх батьківських прав стосовно дитини.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що надані позивачем докази свідчать лише про проживання дитини разом із батьком, однак не підтверджують ухилення матері від участі у її вихованні та утриманні, що, у свою чергу, є підставою для відмови у задоволенні позову про встановлення факту самостійного виховання дитини.

На підставі викладеного, ст. ст. 5, 7, 15, 18, 121, 141, 150, 157 СК України, Закону України «Про охорону дитинства», керуючись ст. ст. 12, 81, 141, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання дитини.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Повний текст рішення виготовлений 30.09.2026 р. Суддя Охтирського

міськрайонного суду : Н.Б. Плотникова