Рішення від 29 вересня 2026 р. у справі №591/13712/25 — Зарічний районний суд м. Сум

Справа № 591/13712/25

Провадження № 2-а/591/700/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2026 року Зарічний районний суд м. Суми в складі:

головуючого в особі судді - КЛИМЕНКО А.Я.

при секретарі - Устименко М.В.

розглянувши відкритому судовому засіданні в залі суду м. Суми справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1

про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення –

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковника ОСОБА_2 від 24.11.2025 року № 10/11-2025, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП України, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 34000,00 грн. та закрити провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Свої позовні вимоги мотивує тим, що оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки, ропорядження ІНФОРМАЦІЯ_2 №1748 підлягало виконанню у визначений у ньому строк – з 09.11.2024 по 12.11.2024.

Позивач зазначає, що ним вживалися заходи щодо виконання розпорядження. При цьому, із числа визначених у розпорядженні військовозобов`язаних працівників фактично лише один працівник перебував на військовому обліку у відповідному ТЦК та СП - ІНФОРМАЦІЯ_3 , саме: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , інші військовозобов`язані зі списку вказаного розпорядження перебували на військовому обліку в ТЦК та СП за реєстрацією місця проживання.

На підтвердження виконання розпорядження ІНФОРМАЦІЯ_2 №1748 від 07.11.2024 року, позивачем був виданий наказ № 86-К від 08.11.2024 року, яким доведено під підпис до відома ОСОБА_3 про необхідність його явки до ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 ) за вказаною адресою з 09.11.2024року по 12.11.2024 року, увільнено вищевказану особу від роботи на час, необхідний для прибуття за викликом та пов`язаних з цим обов`язків, із збереженням займаної посади і середньої заробітної плати, наявна відмітка ОСОБА_3 про ознайомлення з даним наказом.

Щодо інших працівників позивач зазначає, що:

- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 був звільнений 04 листопада 2024 року, що підтверджується копією наказу №83-К від 04 листопада 2024р., який долучено до позову;

- ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , був звільнений 11 листопада 2024 року що підтверджується копією наказу №87-К від 11 листопада 2024 року, який долучено до позову;

- ОСОБА_6 , 15.01.1989 року був звільнений 11 листопада 2024 року, що підтверджується копією наказу № 88-К від 11 листопада 2024 року, який долучений до позову.Тобто, трудові відносини з вказаними працівниками були припинені до закінчення строку виконання розпорядження –«12.11.2024 року».

ОСОБА_7 (звільнений за згодою сторін, наказ № 42-К від 30.07.2025).

Разом з тим, перевірка відповідачем була проведена лише 10.11.2025 року, тобто майже через рік після закінчення строку виконання розпорядження №1748 від 07.11.2024 року, а постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності винесено -24.11.2025 року. Позивач вважає, що на момент винесення постанови закінчився встановлений статтею 38 КУпАП граничний строк накладення адміністративного стягнення, а тому оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню.

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Журба Г.М. позов підтримала, просить суд позов задоволити у повному обсязі, слухати справу у її відсутність та відсутність позивача.

Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_7 про день та час розгляду справи повідомлений належним чином, представник до суду не з`явився. ІНФОРМАЦІЯ_7 подав відзив на позов, у якому проти задоволення позову заперечував та зазначив, що днем виявлення адміністративного правопорушення є - 10.11.2025 року, коли було проведено перевірку, у зв`язку з чим, на його думку строки притягнення до адміністративної відповідальності не пропущені. Також вказував, що на момент виникнення обов`язку щодо оповіщення працівники перебували у трудових відносинах із підприємтвом, а тому керівник підприємства був зобов`язаний забезпечити їх оповіщення та прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_7 про день та час розгляду справи повідомлений належним чином, представник до суду не з`явився, подав відзив на позов, у якому проти задоволення позову заперечував та зазначив, що адіміністративне правпорушення пов`язане з порушенням директором ПРАТ «Сумирибгосп» ОСОБА_1 вимог законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію в частині невиконання обов`язку щодо забезпечення оповіщення військовозобов`язаних про необхідність прибути за викликом до ТЦК та СП було виявлене 10.11.2025 року. Також вважає, що строки притягнення до відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП (24.11.2025 року) строки накладення адміністративного стягнення, передбачені ст. 38 КУпАП, не сплинули.

Суд, вивчивши матеріали справи вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного:

Відповіднодо частини першої статті 38 КУпАП адміністративне стягнення може бути накладено у строки, визначені цією статтею.

Для правопорушень, передбачених статтями 210 і 210-1 КУпАП, вчинених в особивий період, законодавтсвом встановлено спеціальний строк, відповідно до якого адміністративне стягнення може бути накладено протягом трьох місяців з дня виявлення правопорушення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.

Отже, закон встановлює не лише строк, який обчислюється від дня виявлення правопорушення, а й його граничну межу не пізніше одного року з дня вчинення правопорушення.

Як встановлено судом розпорядженням ІНФОРМАЦІЯ_1 №1748 від 07.11.2024року було визначено конкретний строк виконання відповідних вимог - з 09.11.2024року по 12.11.2024 року.

При цьому, відповідачами не надано суду належних та допустимих доказів того, що обов`язок позивача, визначений саме цим розпорядженням, продовжував існувати після 12.11.2024 року, або що після цієї дати позивач вчинив чи продовжив вчиняти конкретну бездіяльність, яка утворювала самостійний склад триваючого адміністративного правопорушення.

Судом встановлено, що згідно постанови про накладення адміністративного стягнення № 10/11-2025 від 24.11.2025 року позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 34000 (тридцять чотири тисячі) гривень 00 коп..

В постанові зазначено, що 10.11.2025 о 13год.20хв. у приміщенні ПРАТ «Сумирибгосп», за адресою: м. Суми. вул. Роменська, 105 було встановлено, що у 2024 році директор ПРАТ «Сумирибгосп» ОСОБА_1 не забезпечив виконання розпорядження (додаток 13 до Порядку № 1487) про виклик військовозобов`язаних до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

08.11.2024 року до ПРАТ «Сумирибгосп» надійшло розпорядження ІНФОРМАЦІЯ_1 № 1748 від 07.11.2024 (вих. № 1/1873 від 07.11.2024) про оповіщення та забезпечення прибуття з 09.11.2024 по 12.11.2024 року військовозобов`язаних, які перебувають на персональному військовому обліку у ПРАТ «Сумирибгосп»: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_9 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , в якому зазначений кінцевий строк виконання даного розпорядження - до 12.11.2024 до 15-00год..

Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що директор ПРАТ «Сумирибгосп» ОСОБА_1 , який відповідно до вимог ч.1 ст. 42 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ч.2 ст. 26 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», п.п.8, 87 Порядку №1487 організовує на ПРАТ «Сумирибгосп» ведення військового обліку та несе відповідальність за дотримання законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, отримавши 08.11.2024 року розпорядження, передбачене додатком 13 до Порядку № 1487, підготовлене та направлене ІНФОРМАЦІЯ_7 від 07.11.2024 року за № 4/1873, наказ про оповіщення військовозобов`язаних ОСОБА_7 , ОСОБА_5 і ОСОБА_6 , що є його прямим обов`язком не видавав, ознайомлення з наказом під особистий підпис не провів, не здійснив контроль за виконанням даного розпорядження, тим самим не забезпечив прибуття у визначений термін до ІНФОРМАЦІЯ_2 , що є порушенням вимог ст. 47 постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 року № 1487 «Про затвердження Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (зі змінами та доповненнями). В подальшому 11.11.2024 року (через три дні після отримання розпорядження), директор ПРАТ «Сумирибгосп» ОСОБА_1 звільнив з роботи військовозобов`язаних ОСОБА_5 (за власним бажанням, наказ № 87-К від 11.11.2024), ОСОБА_6 (за власним бажанням, наказ № 88-К від 11.11.2024) і ОСОБА_7 (за згодою сторін. наказ № 42 -К від 30.07.2025), вчинив правопорушення, за яке передбачена адміністративна відповідальність, згідно ч. 3 ст. 210 -1 КУпАП.

12.11.2024 року листом №187 за підписом ОСОБА_1 ПРАТ «Сумирибгосп» повідомив ІНФОРМАЦІЯ_7 про звільнення ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , однак, про причини не оповіщення ОСОБА_7 не повідомив. Такими діями директор ОСОБА_1 вчинив правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 201-1КУпАп, оскільки, за змістом статті 1 Закону України «Про оборону України», особливий період – період що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізаії, воєнний стан і частково відбудований період після закінчення воєнних дій.

Сам по собі факт проведення ІНФОРМАЦІЯ_7 перевірки 10.11.2025року не свідчить про те, що саме в цей день було вчинено адміністративне правопорушення.

Дата виявлення правопорушення та дата його вчинення (або припинення триваючого правопорушення) є різними юридичними категоріями та не можуть ототожнюватися.

Інше тлумачення фактично дозволяло б суб`єкту владних повноважень шляхом проведення перевірки через значний проміжок часу штучно продовжувати встановлений законом строк притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ч.3 ст.210-1 КУпАП встановлена відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період, що тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Статтею 38 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено обов`язок підприємства, установи, організацій на вимогу територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки сповіщати призовників, військовозобов`язаних та резервістів про їх виклик до ТЦК та СП, забезпечувати їх своєчасне прибуття за таким викликом, а також повідомляти про прийняття на роботу та про звільнення відповідних осіб.

Пунктом 47 Порядку організації та ведення вйськового обліку призовників військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1487, визначено обов`язки керівника підприєтва у разі надходження розпорядження ТЦК та СП щодо оповіщення відповідних осіб.

Разом з тим, наявність такого нормативного обов`язку сама по собі не є достатньою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Для притягнення особи до адміністративної відповідальності необхідним є встановлення події адміністративного правопорушення, конкретного порушеного обов`язку, вини особи та інших обставин, передбачених законом.

Суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені зокрема у постановах від 11.04.2018 у справі № 804/401/17 та від 03.05.2018 у справі № 487/2854/17.

За змістом наведених правових висновків, триваюче правопорушення характеризується тривалим, безперервним невиконанням встановленого законом або іншим нормативним актом обов`язку, а питання щодо того, чи є конкретне правопорушення триваючим, має вирішуватися з урахуванням його фактичних обставин.

Таким чином, сам факт невиконання певної вимоги у визначений строк, не дає безумовних підстав вважати відповідне правопорушення триваючим протягом необмеженого часу.

У даному випадку, розпорядження ІНФОРМАЦІЯ_2 № 1748 від 07.11.2024 року прямо визначало строк його виконання - до 12.11.2024 року.

Відповідач – ІНФОРМАЦІЯ_7 не довів, що після спливу зазначеної дати у позивача продовжував існувати конкретний, невиконаний та юридично обов`язковий обов`язок, невиконання якого утворювало триваюче правопорушення.

Не встановлено також, які саме дії чи біздіяльність позивача мали місце після 12.11.2024 року та у чому конкретно полягало їх безперервне продовження.

За таких обставин, суд вважає необгрунтованими посилання відповідача на те, що днем вчинення правопорушення слід вважати дату його виявлення – 10.11.2025 року.

Якщо виходити з установленого розпорядженням строку його виконання, то в будь-якому разі відповідач повинен був довести наявність правопорушення та обов`язку позивача після 12.11.2024 року.

Такого доказування відповідачем не здійснено.

Отже, навіть за умови визначення 12.11.2024 року як останнього дня виконання відповідного обов`язку, граничний строк, передбачений статтею 38 КУпАП, закінчився 12.11.2025 року.

Постанова ж ІНФОРМАЦІЯ_2 №10/11-2025 про накладення на позивача адміністративного правопорушення винесена 24.11.2025 року, тобто після спливу встановленого законом граничного строку.

Суд вважає обгрунтованим доводи позивача про пропуск відповідачем строку накладення адміністративного стягнення.

Законом України від 09.05.2024року № 3696-IX до статті 38 КУпАП було внесено зміни, відповідно до яких адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.

Отже, закон встановлює два часові обмеження, які мають застосовуватися одночасно:

- три місяці з дня виявлення праовпорушення;

- у будь-якому випадку- не пізніше одного року з дня його вчинення.

Як встановлено судом, розпорядження № 1748 від 07.11.2024 року містило конкретний строк його виконання - з 09.11.2024 року по 12.11.2024 року.

Таким чином, саме: 12.11.2024 року був останній днем, до якого позивач мав виконати передбачені цим розпорядженням дії.

Після спливу визначеного розпорядженням №1748 від 07.11.2024 року строку, обов`язок щодо виконання саме цього розпорядження у встановлений ним спосіб та строк припинився.

Верховний Суд у постанові від 11.04.2018 року у справі № 804/401/17 звертав увагу на характер триваючого првавопорушення, зазначаючи, що воно пов`язане з тривалим, безперервним невиконанням обов`язку та припиняється, зокрема у разі виконання обов`язку або припинення дії відповідного обов`язку. Такий підхід також відображений у подальшій судовій практиці.

У цій справі відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_7 не довів, що встановлений розпорядженням №1748 від 07.11.2024 року обов`язок продовжував існувати після 12.11.2024 року або що вказане розпорядження містило інший строк його виконання.

Отже, саме по собі проведення відповідачем - ІНФОРМАЦІЯ_7 перевірки -10.11.2025 року не може означати, що правопорушення було вчинене або тривало саме із цієї дати.

Момент виявлення можливого правопорушення не є тотожним моменту його вчинення або припинення.

Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_7 , посилаючись на те, що днем виявлення правопорушення є 10.11.2025 року, фактично пов`язує момент вчинення правопорушення з датою проведення перевірки, проведеної майже через рік після закінчення строку виконання розпорядження.

Такий підхід суперечить положенням статті 38 КУпАП, оскільки, дозволяв би суб`єкту владних повноважень шляхом відкладення проведення перевірки фактично продовжувати строк притягнення до адміністративної відповідальності.

За встановлених обставин граничний однорічний строк притягнення до адміністративної відповідальності сплив 12.11.2025 року.

Таким чином, на момент винесення оскаржуваної постанови ІНФОРМАЦІЯ_7 не мав підстав для накладення на позивача адміністративного стягнення.

Суд також враховує правову позицію Верховного Суду, відповідно до якої встановлення закінчення строку, передбаченого статтею 38 КУпАП, є самостійною підставою для припинення провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Суд відхиляє доводи відповідачів про те, що днем виявлення правопорушення є 10.11.2025 року.

Зазначена обставина могла б мати значення для обчислення тримісячного строку з дня виявлення, однак не усуває встановленої законом абсолютної граничної межі - одного року з дня вчинення правопорушення.

Оскільки, оскаржувана постанова винесена відповідачем 24.11.2025 року, за таких обставин, суд приходить до висновку, що постанова прийнята відповідачем після закінчення строку протягом якого законом було дозволено накласти адміністративне стягнення.

Крім того, суд не погоджується з доводами відповідачів про безумовну наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до ст. 77 КАС в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.

Отже, саме відповідач повинен довести не лише факт наявності певних обставин, а й правомірність притягнення позивача до адміністративної відповідальності, наявність у його діях усіх необхідних елементів складу адімінстративного правопорушення, а також дотримання строків притягнення до відповідальності.

З матеріалів справи вбачається, що позивач отримав розпорядження ІНФОРМАЦІЯ_2 №1748 від 07.11.2024 року, яким було визначено конкретних осіб та конкретний період, протягом якого мало бути забезпечене виконання вказаного розпорядження.

При цьому, судом встановлено, що із зазначених у розпорядженні осіб лише один із працівників перебував на військовому обліку у відповідному ТЦК та СП, про що Позивач повідомив відповідача.

Щодо інших працівників, суд бере до уваги, що працівики: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_9 до закінчення строку виконання розпорядження подали заяви про звільнення та наказами були звільнені, тобто припинили трудові відносини з підприємством ПРАТ «Сумирибгосп.

Ці обставини підтверджуються матеріалам справи, зокрема: наказами про звільнення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_6 , повідомленнями про зміну їх облікових даних, описів вкладеного та накладних, які досліджені судом.

ОСОБА_4 , який займав посаду «рибовода рибцеху» «Конотоп» був звільнений із займаної посади - 04 листопада 2025 року, за власним бажанням, що підтверджується копією наказу № 83-К від 04.11.2024 року.

Як вбачається із повідомлення про зміну облікових даних ОСОБА_4 , опису вкладеного та накладної, позивач, як директор ПРАТ «Сумирибгосп» надіслав до ІНФОРМАЦІЯ_10 лист № 176 від 04.11.2024 року про зміну облікових даних (звільнення з роботи) ОСОБА_4 разом з Додатком № 4 до Порядку.

Таким чином, на момент надходження до ПРАТ «Сумирибгосп» розпорядження ІНФОРМАЦІЯ_2 №1748 від 07.11.2024року щодо здійснення оповіщення військовозобов`язаних про їх виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 , працівник ОСОБА_4 , із зазначеного списку у розпорядженні вже був звільнений з даного підприємства.

Отже, із списку військовозобов`язаних, вказаних у розпорядженні ІНФОРМАЦІЯ_2 № 1748 від 07.11.2024 року, лише ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_11 , інші військовозобов`язані зі списку вказаного розпорядження перебувають на військовому обліку в ТЦК та СП за реєстрацією місця проживання.

Як вбачається із наказу № 86-К від 08.11.2024 року, позивачем було доведено під підпис до відома ОСОБА_3 про необхідність його явки до ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 ) за вказаною адресою з 09.11.2024 року по 12.11.2024 року, увільнено вищевказану особу від роботи на час, необхідний для прибуття за викликом та пов`язаних з цим обов`язків, із збереженням займаної посади і середньої заробітної плати, наявна відмітка ОСОБА_3 про ознайомлення з даним наказом. Копія вазаного наказу з відміткою ОСОБА_3 про ознайомлення з ним, долучена позивачем до позовної заяви.

Із наказу №88-К від 11 листопада 2024 року, вбачається, що ОСОБА_6 , рибовода рибцеху «Конотоп» звільнено із займаної посади за власним бажання, у зв`язку з чим, директором ПРАТ «Сумирибгосп» ОСОБА_1 було надіслано до ІНФОРМАЦІЯ_10 лист №186 від 11.11.2024 року про зміну облікових даних (звільнення з роботи військовозобов`язаного працівника ОСОБА_6 разом з Додатком № 4 до Порядку Повідомленням про зміну облікових даних ОСОБА_6 , описом вкладеного і накладною, копії яких долучено до позовної заяви.

Із наказу № 87-К від 11 листопада 2024 року, вбачається, що ОСОБА_5 , рибовода рибцеху «Есмань» звільнено із займаної посади за власним бажання, у зв`язку з чим, позивачем було надіслано до ІНФОРМАЦІЯ_12 лист № 185 від 11.11.2024 року про зміну облікових даних (звільнення з роботи військовозобов`язаного працівника ОСОБА_5 разом з Додатком № 4 до Порядку - повідомленням про зміну облікових даних ОСОБА_6 , описом вкладеного і накладною, копії яких долучено до позовної заяви.

Як вбачається із супровідного листа №187 від 12.11.2024 року на виконання розпорядження ІНФОРМАЦІЯ_2 № 1748 від 07.11.2024 року позивач надіслав до ІНФОРМАЦІЯ_1 лист № 187, в якому повідомив наступну інформацію та долучив копії документів, а саме:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 був звільнений 04 листопада 2024 року, згідно наказу 83-К від 04 листопада 2024р. (копія наказу додається);

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , був звільнений 11 листопада 2024 року згідно наказу № 87-К від 11 листопада 2024 року (копія наказу додається);

ОСОБА_6 , 15.01.1989 року був звільнений 11 листопада 2024 року зг. наказу № 88-К від 11 листопада 2024 року (копія наказу додається);

Із вказаного списку військовозобов`язаних лише ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_11 . Інші військовозобов`язані зі списку вказаного розпорядження перебувають на військовому обліку в ТЦК та СП за реєстрацією місця проживання.

Працівника ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 було оповіщено про прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_2 (копія наказу додана до позовної заяви).

Таким чином, судом встановлено, що вказані особи були звільнені із даного підприємства на підставі їхніх заяв про звільнення до закінчення строку виконання розпорядження.

Ця обставина підлягає врахуванню судом при оцінці реальної можливості позивача забезпечити виконання відповідних вимог щодо таких осіб.

Сам по собі факт перебування осіб у трудових відносинах із підприємством на момент отримання розпорядження не звільняє відповідача від обов`язку довести конкретну протиправну бездіяльність саме позивача, її час, зміст та вину.

При цьому, відповідач не довів, що після припинення трудових відносин із відповідними працівниками позивач мав реальну юридичну можливість забезпечити їх явку до відповідного ТЦК та СП або продовжував порушувати конкретний обов`язок щодо них.

Відповідачі у відзивах фактично визнають факт подання працівниками заяв про звільнення, однак, зазначають, що сам факт подальшого звільнення не звільняє керівника підприємства від обов`язку щодо їх оповіщення.

Отже, у даній справі має бути встановлено, чи допустив позивач конкретне порушення у межах установленого розпорядженням строку, чи мав реальну можливість виконати покладений на нього обов`язок та чи доведено його вину.

Відповідачами не надано належних та достатніх доказів того, що позивач не здійснив передбачених законом дій щодо оповіщення відповідних працівників саме у встановлений розпорядженням строк.

Там само, відповідачами не доведено, що після подання працівниками заяв про звільнення та припинення трудових відносин позивач мав реальну можливість забезпечити їх прибуття до ТЦК та СП.

Водночас, адміністративна відповідальність є персональною, а тому для притягнення керівника підприємства до відповідальності необхідно встановити конкретну протиправну поведінку саме цієї особи та її вину, а не лише констатувати факт невиконання розпорядження окремими працівниками.

Крім того, суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, крім визначених законом випадків.

Отже, саме відповідачі мали довести правомірність постанови від 24.11.2025 року, у тому числі:

- факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення;

- конкретні обставини його вчинення;

- наявність вини позивача;

- дотримання строків притягнення до адміністративної відповідальності;

- правомірність висновку про дату виявлення праворушення.

Належних доказів, які б спростували наведені позивачем обставини, відповідачі суду не надали.

Суд також не бере до уваги посилання відовідача - ІНФОРМАЦІЯ_2 на нібито ухилення позивача від проходження ВЛК: «позивач безпідставо ухилявся від свого обов`язку пройти ВЛК», як зазначено на 5 сторінці відзиву сформованому у Електронному суді від 23.07.2026 року, оскільки, зазначена обставина не є предметом оскаржуваної постанови та не стосується фактичного складу правопорушення, за яке позивача притягнуто до адміністратвиної відповідальності.

Водночас, оскаржувана постанова винесена щодо позивача як керівника підприємства у зв`язку з нібито порушенням вимог щодо оповіщення працівників.

Відтак, такі доводи відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_2 не можуть підтвердити правомірність оскаржуваної постанови.

Стаття 280 КУпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Правовою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність в її діях чи бездіяльності відповідного складу правопорушення.

Верховний Суд у своїй постанові від 11 липня 2018 року (справа № 308/8763/15-а провадження № К/9901/12342/18) зауважив, що визначення на законодавчому рівні у статті 38 КУпАП тривалості строків накладення адміністративного стягнення безпосередньо пов`язано з можливістю реального впливу адміністративної відповідальності на суспільні відносини, поведінку суб`єктів, їхню правосвідомість тощо, тобто з можливістю реалізації функцій адміністративної відповідальності, яка втрачається з плином часу.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу.

Таким чином, закінчення строку притягнення до адміністратвиної відповідальності є самостійною та достатньою підставою для закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Враховуючи, що відповідач не довів триваючого характеру правопорушення після 12.11.2024 року, а оскаржувану постанову винесено 24.11.2025 року, суд приходить до висновку про пропуск установленого статтею 38 КУпАП граничного строку накладення адміністративного стягнення.

За таких обставин, постанова начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (підполковника ОСОБА_2 від 24.11.2025 року № 10/11-2025) не може бути законною є протиправною та підлягає скасуванню.

У постанові Верховного Суду від 27.06.2019 року у справі № 560/751/17, яка відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України є обов`язковою для врахування судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, також звертається увага на те, що обов`язок доказування правомірності накладення адміністративного стягнення на позивача в даній категорій справ, відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України покладений на відповідача, - суб`єкта владних повноважень.

Отже, суд приходить до висновку, що всупереч вимогам ч. 2 ст. 79 КАС України відповідачем не було надано належних, допустимих та достатніх доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а отже й правомірності оскаржуваної постанови.

Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Стаття 7 КУпАП передбачає, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

При цьому провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законів.

Із змісту рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 року № 23-рп/2010 вбачається, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових презумціях, в тому числі і закріпленій в ст. 62 Конституції України презумпції невинуватості.

Відповідно до закріпленого у ст. 62 Конституції України принципу особа вважається невинуватою, доки її вину не буде доведено в законному порядку; ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість; обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Верховний Суд у постанові від 08.07.2020 року у справі №463/1352/16-а вказав, що у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Рішення суб`єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Враховуючи викладене, оскільки доводи позивача не спростовані відповідачем, а матеріали справи не містять належних та допустимих доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, постанова у справі про накладення адміністративного є протиправною підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення - закриттю.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 38, 210-1, 247, 251, 280, 283,284 КУпАП, ст. ст. 2, 72, 77, 139, 241-246, 286 КАС України, суд-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 від 24 листопада 2025 року №10/11-2025 про притягнення ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_13 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Провадження у справі закрити.

Рішення суду може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги відповідно до ст. 286 КАС України.

Повний текст судового рішення виготовлено 30 вересня 2026 року.

СУДДЯ А.Я. КЛИМЕНКО