Рішення від 24 вересня 2026 р. у справі №466/3193/26 — Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 466/3193/26

Провадження № 2/466/2705/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2026 року м. Львів

Шевченківський районний суд м. Львова

у складі: головуючого-судді Єзерського Р.Б.

при секретарі Свиті А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом адвоката Гіщинського Ігоря Юрійовича, який представляє інтереси ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ» про відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я, -

в с т а н о в и в :

10 квітня 2026 року через систему «Електронний суд» адвокат Гіщинський Ігор Юрійович, який представляє інтереси ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ», у якому просить суд ухвалити рішення, яким з відповідача на користь позивача: 104 830,00 - відшкодування, пов`язане із витратами понесеними на реабілітацію; 10 483,00 - відшкодування, пов`язане із моральною шкодою, 30 000,00 грн. витрат понесених у зв`язку із правничою допомогою.

Позовні вимоги мотивує тим, що 18.06.2025 року приблизно о 13:12 год. у м. Львові на вул. Шевченка 358, автобус марки "Електрон А18501" реєстраційний номер НОМЕР_1 (який курсує по маршруту №49А сполучення Рясне2-Вокзал) під керуванням ОСОБА_2 під час руху різко загальмував внаслідок чого пасажир ОСОБА_1 впала. В результаті падіння ОСОБА_1 отримала тілесні ушкодження. Внаслідок ДТП ОСОБА_1 отримала тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості, а саме: закритий перелом латеральної кісточки лівого гомілково-ступневого суглоба із зміщенням кісткових фрагментів. Постановою про закриття кримінального провадження від 31 липня 2025 року кримінальне провадження внесене до ЄРДР за № 12025141380000772 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України – закрите у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення. Цивільно-правова відповідальність водія автобуса марки "Електрон А18501" реєстраційний номер НОМЕР_1 на момент дорожньо-транспортної пригоди 18.06.2025 року була застрахована у ПРИВАТНОМУ АКЦІОНЕРНОМУ ТОВАРИСТВІ «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «УСГ» згідно полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 228206994. Керуючись Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно – правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», в інтересах ОСОБА_1 31.11.2025 року було подано Заяву на виплату страхового відшкодування. Серед заявлених до відшкодування вимог, містились: витрати на лікування – 104 830,00 грн.; моральна шкода – 10 483,00 грн. 05.03.2026 року в інтересах ОСОБА_1 було подано досудову вимогу про виплату страхового відшкодування. 27.03.2026 року було отримано від ПАТ «СК «ТАС» відмову у виплаті страхового відшкодування, оскільки рішення Відповідача щодо невиплати страхового відшкодування, суперечить вимогам чинного законодавства України, то Позивачкою прийнято рішення звернутися в суд за захистом своїх порушених прав та інтересів.

30 квітня 2026 на адресу суду від представника відповідача ОСОБА_3 надійшов відзив на позовну заяву, у якому зазначає, що відповідно до даної постанови кримінальне провадження відносно ОСОБА_2 закрито у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України. Більше того, в даній постанові зазначено що в ході досудового розслідування встановлено, що в діях водія ОСОБА_2 не вбачається порушень вимог ПДР України, які б перебували у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку із настанням даної ДТП та її наслідками у вигляді спричинення середньої тяжкості тілесного ушкодження потерпілій ОСОБА_1 , тому просить суд у задоволенні даного позову відмовити.

04 травня 2026 на адресу суду від представника позивача ОСОБА_4 надійшла відповідь на відзив, у якому зазначає, що головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілими несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинуваті володільці об`єктів, які є джерелом підвищеної небезпеки. Згідно частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, які викладені в постановах Верховного Суду. Останніми актуальними позиціями Верховного Суду України викладено у наступних Постановах: Постанова Верховного Суду у справі №345/3335/17 від 03.06.2020 року: Коли шкода, пов`язана із смертю потерпілого, була заподіяна джерелом підвищеної небезпеки, то відсутність вини водія забезпеченого транспортного засобу та закриття кримінального провадження відносно нього не звільняє страховика від обов`язку відшкодувати шкоду. Постанова Верховного Суду України у справі №554/858/19 від 01 липня 2020 року: Особливість правил відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, полягає в наявності лише трьох підстав для відповідальності, а саме: наявність шкоди; протиправна дія заподіювача шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною дією та шкодою. Вина заподіювача шкоди не вимагається. Тобто особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (без вини). Відповідальність такої особи поширюється до межі непереборної сили. Тому її називають підвищеною». Враховуючи викладене, доводи Відповідача, наведені у відзиві, є необґрунтованими та такими, що не спростовують позовних вимог, оскільки матеріалами справи підтверджено, що подія від 18.06.2025 року є дорожньо-транспортною пригодою у розумінні пункту 1.10 Правил дорожнього руху України, яка сталася під час руху транспортного засобу та спричинила шкоду здоров`ю Позивача, при цьому наявні всі необхідні елементи цивільно-правової відповідальності — шкода, причинний зв`язок та протиправна дія джерела підвищеної небезпеки, а відсутність складу кримінального правопорушення не виключає обов`язку відшкодування шкоди відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України; з огляду на положення статей 5, 6, 18 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Вказана подія є страховим випадком, що зумовлює обов`язок Відповідача як страховика здійснити страхову виплату, при цьому жодних передбачених законом підстав для відмови у такій виплаті Відповідачем не доведено, а правові позиції Верховного Суду підтверджують, що саме страховик є належним відповідачем у таких правовідносинах, у зв`язку з чим позовні вимоги є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

05 травня 2026 на адресу суду від представника відповідача ОСОБА_3 надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких зазначає, що відносно тверджень Позивача про те, що Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не містить в переліку підстав для відмови у виплаті страхового відшкодування таку підставу як «відсутність вини у заподіювача шкоди», то звертає увагу суду на наступне. Так, дійсно, ст. 30 Закону передбачає вичерпний перелік підстав, за наявності яких страхова виплата не здійснюється страховиком. Відповідно до п. 1 ч.2 ст. 30 Закону страхова (регламентна) виплата не здійснюється також у разі настання під час використання транспортного засобу дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої в особи, яка використовувала транспортний засіб, не виникла цивільно-правова відповідальність. Тобто дана норма містить як одну з підстав для відмови у виплаті страхового відшкодування «настання ДТП внаслідок якої у водія не виникла цивільно-правова відповідальності». Підставами цивільно-правової відповідальності є наявність складу цивільного правопорушення, що включає в себе протиправну поведінку, завдану шкоду, причинно-наслідковий взаємозв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вину. Як уже зазначалося вище, постановою про закриття кримінального правопорушення відносно ОСОБА_2 не встановлено ні протиправної поведінки ОСОБА_2 , ні взаємозв`язку між його поведінкою та завданою шкодою. Таким чином, цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 не настала, а отже, у страховика відсутні підстави для здійснення виплати страхового відшкодування. У зв`язку із вищенаведеним просить суд у задоволенні даного позову відмовити.

У судове засідання сторона позивача не з`явилася, проте від представника позивача ОСОБА_4 на адресу суду надійшла заява про розгляд справи у відсутності сторони позивача, просить суд задовольнити заявлені позовні вимоги з підстав зазначених у позовній заяві та відповіді на відзив.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, у відзиві на позовну заяву просить суд здійснювати розгляд справи у його відсутності, у задоволенні позову просив відмовити у повному обсязі з підстав наведених у відзиві на позовну заяву та запереченні на відповідь на відзив.

Оскільки, сторонами подано докази на підставі яких ґрунтуються позовні вимоги, сторонами не заявлено клопотань про витребування інших доказів та скористалися правом подачі відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та запереченні, суд дійшов переконання про розгляд справи у відсутності сторін на підставі наявних доказів.

У відповідності до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Суд вважає за можливе розглянути дану справу у відсутності сторін без фіксування судового засідання технічними засобами.

Дослідивши наявні у справі докази, давши оцінку належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, застосовуючи до визначених правовідносин норми матеріального та процесуального права, суд дійшов до наступного висновку.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 3 ст. 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом ( ст. 81 ЦПК України).

Згідно ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого або майнового права та інтересу.

В судовому засіданні встановлено, що постановою про закриття кримінального провадження від 31 липня 2025 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025141380000772 від 18.06.2025 року, закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.

З вказаної постанови вбачається, що 18.06.2025 року приблизно о 13:12 год. у м. Львові по вул. Шевченка 358 відбулася дорожньо-транспортна пригода (падіння в салоні транспортного засобу) за участю автобуса марки "Електрон А18501" реєстраційний номер НОМЕР_2 , який курсує по маршруту №49A сполучення Рясне2-Вокзал) під керуванням водія ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 та пасажира ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка отримала тілесні ушкодження.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Згідно полісу №228206994, транспортний засіб автобус марки «Електрон А18501» реєстраційний номер НОМЕР_2 застрахований у Приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «УСГ».

Відповідно до п. 2 ст. 22.1. Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власникові наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик, у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

31 листопада 2025 року на адресу ПАТ «СК «УСГ» надіслано заяву про виплату страхового відшкодування в інтересах ОСОБА_1 .

Загальна сума страхового відшкодування складає 115 313,00 грн., з яких: 104 830,00 грн. – витрати на лікування, 10 483,00 грн. – моральна шкода.

Листом від 27 березня 2026 року ПрАТ «СК «УСГ» відмовлено у виплаті страхового відшкодування у розмірі заявленої суми.

В обґрунтування відмови у виплаті страхового відшкодування страховик посилається на те, що у постанові про закриття кримінального провадження від 31.07.2025 року вказано, що в діях водія ОСОБА_2 не встановлено порушень вимог ПДР України, які б перебували у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку із настанням даної дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками у вигляді спричинення середньої тяжкості тілесного ушкодження потерпілій ОСОБА_1 . Враховуючи вищезазначене, не має підстав вважати, що спричинені позивачеві тілесні ушкодження є наслідком даної події та настала цивільно-правова відповідальність водія автобуса ОСОБА_2 . Отже, в ПАТ «СК «УСГ» не має підстав для визнання події страховим випадком та виплати страхового відшкодування за Полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ЕР-228206994 від 01.04.2025р. року, в зв`язку з вищевикладеним. Тобто, в обґрунтування відмови відповідач посилається на загальний принцип цивільно-правової відповідальності яким, зокрема, є принцип вини.

Наведене вище дає підстави для висновку про те, що спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу відшкодування шкоди, яка спричинена здоров`ю особи в результаті дії джерела підвищеної небезпеки, а отже врегульовані Законом України «Про загальнообов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та ЦК України.

Зобов`язання із заподіяння шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування заподіяної шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати шкоду в повному розмірі.

Відповідно до ст. 22 Законом України «Про загальнообов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Як передбачено п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку із пошкодженням або знищенням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Згідно ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними діями чи бездіяльністю майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Пунктом 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ №4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», передбачено, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. Відсутність складу злочину, наприклад, у разі відмови у порушенні кримінальної справи, закриття кримінальної справи за правилами Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року чи закриття кримінального провадження за правилами Кримінального процесуального кодексу України 2012 року не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності.

Згідно ст. 36.2 Закону, Страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний:

- у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.

- у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Відповідно до ст. 37.2 Закону, рішення страховика про відмову у здійсненні страхової виплати повідомляється страхувальнику у письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови.

Згідно вимог ч.ч. 1,2 ст. 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно ч.5 ст. 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Згідно роз`яснень, які викладені в п.7 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки", під непереборною силою слід розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події, тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого слід розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але й бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату.

Так, з постанови про закриття кримінального провадження від 31.07.2025 року не вбачається, що дорожньо - транспортна пригода відбулась внаслідок непереборної сили або умислу потерпілої ОСОБА_1 .

Крім того, ст. 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно – правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» містить виключний перелік підстав для відмови у виплаті страхового відшкодування. В даному переліку відсутня така підстава для відмови як відсутність вини у заподіювача шкоди.

Разом з тим, головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілими несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинуваті володільці об`єктів, які є джерелом підвищеної небезпеки.

Згідно частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, які викладені в постановах Верховного Суду. Останніми актуальними позиціями Верховного Суду України викладено у наступних Постановах: Постанова Верховного Суду у справі №345/3335/17 від 03.06.2020 року: коли шкода, пов`язана із смертю потерпілого, була заподіяна джерелом підвищеної небезпеки, то відсутність вини водія забезпеченого транспортного засобу та закриття кримінального провадження відносно нього не звільняє страховика від обов`язку відшкодувати шкоду. Постанова Верховного Суду України у справі №554/858/19 від 01 липня 2020 року: Особливість правил відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, полягає в наявності лише трьох підстав для відповідальності, а саме: наявність шкоди; протиправна дія заподіювача шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною дією та шкодою. Вина заподіювача шкоди не вимагається. Тобто особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (без вини). Відповідальність такої особи поширюється до межі непереборної сили. Тому її називають підвищеною».

З Виписки пацієнта ОСОБА_1 , наданої ТзОВ «Активна медична реабілітація» від 14.11.2025 вбачається, що остання отримала наступні тілесні ушкодження: закритий косий перелом латеральної кісточки лівого гомілковостопного суглоба зі зміщенням кісткових фрагментів, часткового пошкодження медіальної колатеральної зв`язки правого колінного суглоба, стан після закритої репозиції, іммобілізації у гіпсовій лонгеті у вигляді комбінованої контрактури лівого гомілковостопного суглоба, лігаментопатії медіальної колатеральної зв`язки правого колінного суглоба, больового синдрому.

Так, позивач після вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди була доставлена в медичну установу, де лікувалась, придбавала ліки, оплачувала медичні процедури, тощо. Документально підтверджені платежі на лікування становлять 104 830,00 грн.

Отже, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення.

Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди в розмірі 10483,00 грн., то суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно із роз`ясненнями, викладеними у п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

У відповідності до ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Згідно п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року № 4, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

З врахуванням перелічених факторів, виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, суд вважає, що заявлений позивачем розмір відшкодування моральної шкоди в 10 483,00 гривень слід знизити до 5000 грн., який на думку суду є обґрунтованим та більш переконливим. Суд враховує обставини по справі, та вважає, що в результаті ДТП позивачу були спричинені моральні страждання, стресова ситуація внаслідок ДТП, що суттєво погіршує якість її життя та безумовно змінило її нормальний життєвий ритм. Тому суд приходить до висновку, що за вказаних обставин, відшкодування моральної шкоди в сумі 5000,00 грн. є достатніми та обґрунтованими, а отже вказані вимоги підлягають до часткового задоволення.

Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Приписами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків … має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Зокрема, у п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

У п.26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та п.23 рішення ЄСПЛ у справі «Гурепка проти України» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони гуртуються. Міра, до якої суд має виконати обв`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Справа "Серявін та інші проти України" № 4909/04 §58 ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог, оцінивши належним чином зібрані по справі докази кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір. Оскільки позивач при подачі позову звільнена від сплати судового збору відповідно до Закону України «Про судовий збір», а тому із відповідача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1331,20 грн.

Щодо вимоги про стягнення витрат понесених позивачем у зв`язку із правничою допомогою, то суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до частин 1 та 3 (пункт 1) статті 133 та частин 1-3ст.137 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Положення статті 134 ЦПК України визначають, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Згідно з ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з цим, договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

На підтвердження факту понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу суду надано копію договору №34/ЦП/2025 від 14.10.2025 з додатком №7 від 14.10.2025 про надання правничої допомоги, укладеного між Адвокатським об`єднанням «ПОЛІС», в особі керуючого партнера Шеленінського Ореста Михайловича та Мурин Тетяною Іванівною; детальний опис виконаних робіт на загальну суму 30000 грн. від 10.04.2026; копія свідоцтва адвоката про право на зайняття адвокатською діяльністю.

Зважаючи на викладене, враховуючи предмет позову, час, витрачений адвокатом для надання послуг, з урахуванням обсягу роботи, зазначеного в детальному розрахунку наданих правничих послуг, та кількості годин, необхідних, з точки зору суду, для його виконання фахівцем у галузі права, з урахуванням зібраних та наданих суду доказів, беручи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат, суд вважає, що сума 30000,00 грн. не є співмірною, а відтак, приходить до висновку про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу до 5000,00 грн., що буде за даних обставин справи буде справедливим і співмірним відшкодуванням таких.

Таким чином суд вважає можливим задовольнити вимогу про стягнення витрат на професійну правничу допомогу частково у розмірі 5000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 4, 5, 10, 12, 13, 76, 77, 79, 80, 81, 83, 89, 95, 141, 247, 223, 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

позовні вимоги адвоката Гіщинського Ігоря Юрійовича, який представляє інтереси ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ», ЄДРПОУ: 30859524, місцезнаходження: м. Київ, вул. Федорова, 32а про відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ», ЄДРПОУ: 30859524, місцезнаходження: м. Київ, вул. Федорова, 32а на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 – 104 830 (сто чотири тисячі вісімсот тридцять) грн., 00 коп. у відшкодування, пов`язаного із витратами понесеними позивачем на реабілітацію.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ», ЄДРПОУ: 30859524, місцезнаходження: м. Київ, вул. Федорова, 32а на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 – 5000 (п`ять тисяч) грн., 00 коп. у відшкодування, пов`язаної із моральною шкодою.

У задоволенні решти вимог щодо відшкодування моральної шкоди – відмовити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ», ЄДРПОУ: 30859524, місцезнаходження: м. Київ, вул. Федорова, 32а на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 (п`ять тисяч) грн., 00 коп.

У задоволенні решти витрат на професійну правничу допомогу – відмовити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ», ЄДРПОУ: 30859524, місцезнаходження: м. Київ, вул. Федорова, 32а на користь держави судовий збір у розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн., 20 коп.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Р. Б. Єзерський