Рішення від 29 вересня 2026 р. у справі №520/28568/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

30 вересня 2026 року №520/28568/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (адреса АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 , у якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 , яка полягає у не здійсненні ОСОБА_1 нарахування та виплати в належному розмірі грошового забезпечення (основних та додаткових видів), в період з 20.05.2023 року по теперішній час;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати ОСОБА_1 грошове забезпечення (щомісячні основні види, додаткові та одноразові додаткові виплати, тобто грошову допомогу на оздоровлення), починаючи з 21 травня 2023 року, виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру встановленого в поточному році прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня 2023 року, 1 січня 2024 року, 1 січня 2025 року, 1 січня 2026 року на відповідний тарифний коефіцієнт (згідно додатків до постанови КМУ № 704) відповідно, та здійснити доплату грошового забезпечення (його різниці), з врахуванням вже виплачених сум, за період з 20.05.2023 року по день винесення рішення в справі.

Аргументуючи ці вимоги, позивач зазначив, що з 06.06.2020 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , а у спірному періоді посадовий оклад та оклад за військовим званням йому обчислювались виходячи з розрахункової величини 1762 гривні, установленої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481, тоді як, на його переконання, розрахунковою величиною мав бути прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений законом на 1 січня відповідного року. Позивач вважає, що постанова № 481 підмінила державний соціальний стандарт сталою величиною і звузила обсяг його прав всупереч статті 22 Конституції України, та посилається на постанову судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 лютого 2026 року у справі № 520/5814/24, інші постанови Верховного Суду, а також на судові рішення у справах інших військовослужбовців, зокрема у справі № 520/19870/25. Указав також, що період до 19.05.2023 є предметом окремої справи № 520/26819/26.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2026 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі, позивача звільнено від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), у відповідача витребувано накази про призначення позивача на посаду, присвоєння військового звання та зарахування на всі види забезпечення, довідки про розмір нарахованого та фактично виплаченого позивачу грошового забезпечення помісячно за період з 20 травня 2023 року з розрахунками нарахованих сум, відомості про нарахування та виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги на оздоровлення та інших одноразових виплат, а також розпорядчі документи, на підставі яких у 2023-2026 роках здійснювалося обчислення грошового забезпечення позивача, і встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

25 вересня 2026 року засобами підсистеми «Електронний суд» до суду надійшов відзив Військової частини НОМЕР_2 на позовну заяву, у якому відповідач просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Заперечуючи проти позову, відповідач зазначив, що відповідно до статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, а з 20 травня 2023 року пункт 4 постанови № 704 діє в редакції постанови № 481, за якою розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні. Указав також, що постановою Верховного Суду від 16 липня 2026 року у справі № 320/29450/24 судові рішення, якими пункт 2 постанови № 481 було визнано протиправним і нечинним, скасовано, а в задоволенні позову відмовлено, і послався на постанову Верховного Суду від 24.06.2025 у справі № 420/5584/24 та постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2021 у справі № 640/33771/20 та від 09.06.2022 у справі № 520/2098/19. До відзиву відповідач додав, зокрема, довідку про грошове забезпечення позивача від 24.09.2026 № 257 та витяги з наказів.

28 вересня 2026 року до суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач підтримав позовні вимоги, зазначив, що незаконні підзаконні акти не підлягають застосуванню навіть у разі, якщо вони є чинними, і просив застосувати висновки постанови судової палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 лютого 2026 року у справі № 520/5814/24.

Відповідно до частини 2 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України заявами по суті справи є позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Заперечень на відповідь на відзив до суду не надходило.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

Згідно з витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 09.06.2020 № 117 капітана медичної служби ОСОБА_1 , призначеного на посаду ординатора хірургічного відділення хірургічної клініки, з 06.06.2020 зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення.

Згідно з витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 23.01.2025 № 26 майору медичної служби ОСОБА_1 , начальнику відділення ендоскопічної хірургії хірургічної клініки, присвоєно військове звання «підполковник медичної служби». Згідно з витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 06.10.2025 № 357 позивач з 06.10.2025 прийняв посаду начальника відділення невідкладної хірургії хірургічної клініки.

Згідно з довідкою Військової частини НОМЕР_2 від 24.09.2026 № 257 у період з 20.05.2023 по серпень 2026 року позивачу нараховувалось грошове забезпечення, зокрема посадовий оклад у розмірі 4790,00 грн, а з січня 2025 року - 5220,00 грн, оклад за військовим званням у розмірі 1340,00 грн, а з березня 2025 року - 1410,00 грн, процентна надбавка за вислугу років, надбавка, премія, а також грошова допомога на оздоровлення, виплачена у червні 2023 року, квітні 2024 року, серпні 2025 року та березні 2026 року. Обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням позивача виходячи з розрахункової величини 1762 гривні відповідач не заперечує, а прямо обґрунтовує у відзиві.

Спірним у цій справі є питання про те, який показник підлягає застосуванню як розрахункова величина для визначення розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням позивача за період з 20.05.2023. Обставини проходження позивачем військової служби та факт обчислення грошового забезпечення виходячи з розрахункової величини 1762 гривні сторони не заперечують, а отже, спір має виключно правовий характер.

Стверджуючи про протиправне нарахування грошового забезпечення виходячи з розрахункової величини 1762 гривні замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з такого.

Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями та порядок визначення таких розмірів установлені постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - постанова № 704).

Нормативну історію пункту 4 постанови № 704 суд ураховує лише в тому обсязі, в якому вона має значення для спірного періоду. Редакція цього пункту, за якою розрахунковою величиною був розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений законом на 1 січня календарного року, застосовувалася по 19 травня 2023 року включно. Спірний період у цій справі, який розпочинається 20.05.2023, перебуває цілком за межами дії такої редакції.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481, яка набрала чинності 20 травня 2023 року, абзац перший пункту 4 постанови № 704 викладено в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі № 320/29450/24 пункт 2 постанови № 481 щодо внесення змін до пункту 4 постанови № 704 визнано протиправним і нечинним, і це рішення залишено без змін постановою суду апеляційної інстанції від 18 червня 2025 року.

Постановою Верховного Суду від 16 липня 2026 року у справі № 320/29450/24 рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року та постанову суду апеляційної інстанції від 18 червня 2025 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову про визнання протиправним і нечинним пункту 2 постанови № 481 відмовлено.

Частиною 2 статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Проте судові рішення, якими пункт 2 постанови № 481 було визнано протиправним і нечинним, скасовано судом касаційної інстанції з відмовою в задоволенні позову, а тому на час вирішення цього спору судового рішення, яке було б підставою для втрати чинності пунктом 2 постанови № 481, не існує, а відповідність цього пункту актам вищої юридичної сили підтверджена Верховним Судом.

За наведеного суд виходить з того, що редакція пункту 4 постанови № 704, установлена постановою № 481, підлягає застосуванню до всього спірного періоду, який розпочинається 20 травня 2023 року. Застосування до спірних правовідносин наслідків судових рішень, які скасовані судом касаційної інстанції з мотивів правомірності оскаржуваного нормативно-правового акта, означало б надання правового значення рішенням, які таких наслідків не породжують.

Згідно з частиною 1 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до частини 2 цієї статті суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. Частиною 3 цієї статті передбачено, що у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Відповідність пункту 2 постанови № 481 актам вищої юридичної сили була предметом самостійної судової перевірки у справі № 320/29450/24 і за наслідками касаційного перегляду підтверджена. За таких обставин підстав для незастосування пункту 4 постанови № 704 у чинній редакції за правилами частини 3 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у суду немає, а суд зобов`язаний вирішити спір на підставі того нормативно-правового акта, який є чинним і регулює спірні правовідносини. З цих самих підстав суд відхиляє доводи відповіді на відзив про те, що незаконні підзаконні акти не підлягають застосуванню навіть у разі, якщо вони є чинними.

Суд не залишає поза увагою постанову судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 лютого 2026 року у справі № 520/5814/24, на яку посилається позивач. Водночас будь-який висновок щодо застосування норми права застосовується до тієї норми, яка є чинною та підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Питання правомірності редакції пункту 4 постанови № 704, установленої постановою № 481, яка діє з 20 травня 2023 року, вирішено постановою Верховного Суду від 16 липня 2026 року у справі № 320/29450/24, ухваленою в межах нормоконтролю, предметом якого був саме цей нормативно-правовий акт, і саме ця редакція за приписами статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає застосуванню судом у цій справі.

Відхиляє суд і довід позивача про те, що розрахунковою величиною для визначення розмірів окладів має бути прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений законом про Державний бюджет України на 1 січня відповідного року. Закони про Державний бюджет України встановлюють розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, проте не визначають порядку обчислення посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців. За частиною четвертою статті 9 Закону № 2011-XII такі розміри встановлює Кабінет Міністрів України, що й зроблено пунктом 4 постанови № 704 у чинній редакції.

Доводи позивача з посиланням на постанови Верховного Суду, ухвалені до 20 травня 2023 року, зокрема від 19.01.2022 у справі № 826/9052/18, від 12.11.2019 у справі № 826/3858/18, від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, від 19.10.2022 у справі № 400/6214/21, а також на судове рішення у справі № 826/6453/18 і на відновлення з 30 січня 2020 року первісної редакції пункту 4 постанови № 704, суд відхиляє. Усі названі судові рішення стосуються редакції пункту 4 постанови № 704, яка у спірному періоді вже не діяла, а тому сформульовані в них висновки правовідносин, що виникли після набрання чинності постановою № 481, не регулюють.

Посилання позивача на судові рішення у справах інших військовослужбовців, зокрема у справі № 520/19870/25, а також на рішення інших адміністративних судів першої інстанції суд не бере до уваги, оскільки відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а обставини, встановлені судовими рішеннями у справах за участю інших осіб, не мають преюдиційного значення для цієї справи.

Посилання позивача на статтю 22 Конституції України та на звуження змісту та обсягу його прав також не спростовують висновків суду, оскільки постановою Верховного Суду від 16 липня 2026 року у справі № 320/29450/24 підтверджено, що Кабінет Міністрів України уповноважений установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів, зокрема у твердому (фіксованому) розмірі, а суд не наділений повноваженням не застосовувати чинний нормативно-правовий акт, відповідність якого актам вищої юридичної сили підтверджена судовим рішенням, що набрало законної сили.

Оскільки розміри посадового окладу та окладу за військовим званням позивача у спірному періоді обчислені відповідачем відповідно до чинної редакції пункту 4 постанови № 704, похідні від них види грошового забезпечення, у тому числі грошова допомога на оздоровлення, також обчислені правомірно.

Позовна вимога про зобов`язання відповідача нарахувати грошове забезпечення за період по день ухвалення рішення в справі, тобто за період, який на час звернення позивача до суду ще не настав, задоволенню не підлягає також з огляду на те, що судовому захисту підлягає лише порушене право, а не право, порушення якого очікується в майбутньому.

За наведеного суд дійшов висновку, що бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо нездійснення позивачу нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 20.05.2023 із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня відповідного року, протиправною не є, оскільки обов`язку застосовувати такий показник у спірному періоді законодавство не встановлювало. Похідна вимога про зобов`язання нарахувати грошове забезпечення із використанням цього показника та здійснити доплату задоволенню також не підлягає.

Частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, пункт 29).

Згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Решта доводів та аргументів сторін, наведених у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовує.

Отже, позовні вимоги є необґрунтованими, а в задоволенні адміністративного позову належить відмовити повністю.

Позивача звільнено від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір». Судові витрати зі сплати судового збору позивачем не понесені, у зв`язку з чим розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (адреса АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії відмовити повністю.

Рішення ухвалене та повне судове рішення складено 30 вересня 2026 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Другого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Смагар