Рішення від 29 вересня 2026 р. у справі №520/28368/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

30 вересня 2026 року №520/28368/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Північно-східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції (адреса 61010, Харківська область, м. Харків, вул. Нетіченська, буд. 14, ЄДРПОУ 40867285) про визнання протиправними дій та стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Північно-східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, у якому просить:

- визнати протиправними дії Північно-східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції щодо безпідставного застосування до ОСОБА_1 під час виконання постанови ДААС по справі № 520/28832/25 ставки військового збору у розмірі 5%;

- стягнути з Північно-східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства на користь ОСОБА_1 недоотриману заборгованість з грошового забезпечення у сумі 14 053,26 грн (чотирнадцять тисяч п`ятдесят три гривні 26 копійок), що є 3,5% безпідставно стягнутого військового збору.

Аргументуючи ці вимоги, позивач зазначив, що проходив службу у відповідача і звільнений зі служби 16.09.2025, а 07.08.2026 відповідач на виконання судових рішень у справі № 520/28832/25 виплатив йому перераховане грошове забезпечення за період з 16.09.2023 по 17.09.2025, утримавши з нарахованої суми військовий збір за ставкою 5 відсотків у розмірі 20076,08 грн. На думку позивача, до цього доходу мала застосовуватися ставка військового збору 1,5 відсотка, оскільки він як особа начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України належить до осіб, зазначених у підпункті 4 підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, а крім того, за пунктом 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України від 10.10.2024 № 4015-IX доходи, нараховані за податкові періоди до набрання чинності цим Законом, оподатковуються за ставкою, що діяла до набрання ним чинності, незалежно від дати їх фактичної виплати. Надмірно утримані 3,5 відсотка становлять 14053,26 грн.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2026 року клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору задоволено, позивача звільнено від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), у відповідача витребувано розрахункові документи про нарахування та виплату позивачу грошового забезпечення на виконання судового рішення у справі № 520/28832/25 із зазначенням усіх складових нарахування та всіх утримань, платіжну інструкцію від 07 серпня 2026 року № 473, відомості про базу нарахування та ставку військового збору, застосовану при здійсненні цієї виплати, з нормативним обґрунтуванням, відомості про періоди, за які здійснено виплату, адвокатський запит від 10 серпня 2026 року і відповідь на нього, а також встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідач наданим процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, витребуваних судом доказів не надав. Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

ОСОБА_1 проходив службу в Державній кримінально-виконавчій службі України у Північно-східному міжрегіональному управлінні з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції. Наказом відповідача від 15.09.2025 № 206/ОС-25 капітана внутрішньої служби ОСОБА_1 звільнено з посади старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах відділу оперативно-розшукової роботи та зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України 16 вересня 2025 року на підставі частини 5 статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та пункту 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».

Листом від 01.09.2026 № 22-8043/4.2/4.2.1/1/57-26 відповідач повідомив, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23.01.2026 у справі № 520/28832/25 його зобов`язано здійснити перерахунок грошового забезпечення позивача за період з 18.06.2025 по 16.09.2025, а постановою суду апеляційної інстанції від 09.04.2026 у цій справі - за період з 16.09.2023 по 17.06.2025; що на підставі платіжної інструкції від 07.08.2026 № 473 на картковий рахунок позивача перераховано перераховане грошове забезпечення за період з 16.09.2023 по 17.09.2025, у тому числі компенсацію податку на доходи фізичних осіб у сумі 72273,90 грн; а також що з нарахованого доходу позивача утримано військовий збір у розмірі 5 відсотків, або 20076,08 грн, як ставку податку, яка діяла на час фактичного прийняття рішення суду та здійснення нарахування грошового забезпечення.

07.08.2026 на картковий рахунок позивача зараховано кошти у сумі 381395,55 грн з призначенням платежу про виплату грошового забезпечення на виконання судового рішення у справі № 520/28832/25, що підтверджується відомостями банківської установи.

Помісячного розподілу нарахованого на виконання судових рішень грошового забезпечення та утриманого з нього військового збору відповідач суду не надав.

Стверджуючи про протиправне утримання військового збору за ставкою 5 відсотків замість 1,5 відсотка, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з такого.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України встановлено військовий збір. Відповідно до підпункту 1 підпункту 1.1 цього пункту платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу; об`єктом оподаткування збором для таких платників є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу (підпункт 1 підпункту 1.2); відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету з доходів таких платників є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу (підпункт 1.5).

Згідно з підпунктом 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України в редакції Закону України від 10.10.2024 № 4015-IX ставка збору становить: 1) для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 цього пункту, - 5 відсотків від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1 підпункту 1.2 цього пункту, крім доходів, які оподатковуються за ставкою, визначеною підпунктом 4 цього підпункту; 4) для військовослужбовців та працівників Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Головного управління розвідки Міністерства оборони України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної спеціальної служби транспорту України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань - 1,5 відсотка з доходу, одержаного у вигляді грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, які здійснюються відповідно до законодавства України (за винятком доходів, які звільняються від оподаткування військовим збором відповідно до підпункту 1.7 цього пункту).

Закон України від 10.10.2024 № 4015-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану» набрав чинності 01.12.2024. До набрання чинності цим Законом ставка військового збору для всіх платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, становила 1,5 відсотка.

Пунктом 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону № 4015-IX установлено, що доходи платників військового збору - осіб, визначених пунктом 162.1 статті 162 Податкового кодексу України, нараховані за наслідками податкових періодів до набрання чинності цим Законом, оподатковуються за ставкою військового збору, що діяла до набрання чинності цим Законом, незалежно від дати їх фактичної виплати (надання), крім випадків, прямо передбачених Податковим кодексом України.

Відповідно до пункту 56.21 статті 56 Податкового кодексу України у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Щодо ставки військового збору, застосовної до грошового забезпечення позивача за період з 16.09.2023 по 30.11.2024, суд зазначає таке.

Грошове забезпечення, виплачене позивачу 07.08.2026 на виконання судових рішень у справі № 520/28832/25, є доходом, належним позивачу за відповідні місяці служби, тобто доходом, нарахованим за наслідками податкових періодів, у яких позивач проходив службу. Та обставина, що нарахування і виплату цього доходу проведено відповідачем лише у 2026 році на виконання судових рішень, пов`язана виключно з невиконанням відповідачем обов`язку своєчасно нарахувати і виплатити грошове забезпечення у належному розмірі і не може погіршувати становище позивача як платника військового збору. Пункт 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону № 4015-IX прямо пов`язує застосовну ставку з податковими періодами, за наслідками яких нараховано дохід, незалежно від дати фактичної виплати, а будь-яка неоднозначність у його застосуванні відповідно до пункту 56.21 статті 56 Податкового кодексу України тлумачиться на користь платника податків.

Отже, до грошового забезпечення позивача, нарахованого за період з 16.09.2023 по 30.11.2024, підлягала застосуванню ставка військового збору 1,5 відсотка, що діяла до набрання чинності Законом № 4015-IX, а утримання відповідачем з цього доходу військового збору за ставкою 5 відсотків є протиправним. Посилання відповідача у листі від 01.09.2026 № 22-8043/4.2/4.2.1/1/57-26 на ставку, яка діяла на час прийняття рішення суду та здійснення нарахування грошового забезпечення, суперечить наведеній нормі Закону № 4015-IX.

Щодо ставки військового збору, застосовної до грошового забезпечення позивача за період з 01.12.2024 по 17.09.2025, суд зазначає таке.

З 01.12.2024 ставка військового збору 1,5 відсотка відповідно до підпункту 4 підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України застосовується лише до доходу, одержаного у вигляді грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат військовослужбовцями та працівниками прямо визначених у цій нормі органів і військових формувань, а також інших утворених відповідно до законів України військових формувань. Для решти платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 цього пункту, ставка становить 5 відсотків.

Державна кримінально-виконавча служба України у переліку, наведеному в підпункті 4 підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, не зазначена, а позивач не є військовослужбовцем: він проходив службу в Державній кримінально-виконавчій службі України як особа начальницького складу зі спеціальним званням капітана внутрішньої служби і звільнений зі служби на підставі Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та Закону України «Про Національну поліцію». При цьому в абзаці третьому підпункту 1.7 того самого пункту 16-1 законодавець окремо перелічив «осіб рядового, начальницького складу» поряд із військовослужбовцями та працівниками «інших утворених відповідно до законів України військових формувань», що свідчить про розмежування законодавцем цих категорій. Оскільки у підпункті 4 підпункту 1.3 осіб рядового і начальницького складу не названо, підстав для поширення на них ставки 1,5 відсотка за цією нормою немає.

Про безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, з якою абзац третій підпункту 1.7 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України пов`язує звільнення грошового забезпечення від оподаткування військовим збором, позивач не зазначав і доказів такої участі не надав.

Отже, до грошового забезпечення позивача, нарахованого за період з 01.12.2024 по 17.09.2025, відповідач правомірно застосував ставку військового збору 5 відсотків, і в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо способу захисту порушеного права позивача суд зазначає таке.

Позивач просить стягнути з відповідача 14053,26 грн, що становить 3,5 відсотка від усієї суми утриманого військового збору 20076,08 грн, тобто розраховує надмірно утриману суму з усього доходу за період з 16.09.2023 по 17.09.2025. Оскільки ставка 1,5 відсотка підлягала застосуванню лише до частини цього доходу, нарахованої за період з 16.09.2023 по 30.11.2024, а помісячного розподілу нарахованого грошового забезпечення і утриманого з нього військового збору відповідач суду не надав, хоча такі відомості витребувано ухвалою суду від 11 вересня 2026 року, суд позбавлений можливості визначити точну суму надмірно утриманого військового збору.

Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відмова у захисті порушеного права лише з огляду на неможливість визначити точну суму, яка залежить від відомостей, що перебувають у розпорядженні відповідача, залишила б встановлене порушення без захисту. Тому ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу надміру утриману суму військового збору в розмірі 3,5 відсотка від грошового забезпечення, нарахованого за період з 16.09.2023 по 30.11.2024 на виконання судових рішень у справі № 520/28832/25, а в задоволенні вимоги про стягнення 14053,26 грн належить відмовити.

Згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, пункт 29).

Згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Решта доводів та аргументів сторін, наведених у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовує.

Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Позивача звільнено від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір». Судові витрати зі сплати судового збору позивачем не понесені, у зв`язку з чим розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 90, 139, 162, 241-246, 250, 255, 257, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Північно-східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції (адреса 61010, Харківська область, м. Харків, вул. Нетіченська, буд. 14, ЄДРПОУ 40867285) про визнання протиправними дій та стягнення коштів задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Північно-східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції щодо застосування ставки військового збору у розмірі 5 відсотків до грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 16.09.2023 по 30.11.2024, нарахованого та виплаченого на виконання судових рішень у справі № 520/28832/25.

Зобов`язати Північно-східне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції (адреса 61010, Харківська область, м. Харків, вул. Нетіченська, буд. 14, ЄДРПОУ 40867285) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) надміру утриману суму військового збору в розмірі 3,5 відсотка від грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 16.09.2023 по 30.11.2024, нарахованого та виплаченого на виконання судових рішень у справі № 520/28832/25.

В іншій частині позовних вимог у задоволенні відмовити.

Рішення ухвалене та повне судове рішення складено 30 вересня 2026 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Другого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Смагар