Рішення від 29 вересня 2026 р. у справі №520/28240/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

30 вересня 2026 року №520/28240/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Північно-східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції (адреса 61010, Харківська область, м. Харків, вул. Нетіченська, буд. 14, ЄДРПОУ 40867285) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Північно-східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, у якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Північно-східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати доходу згідно Постанови Кабінету Міністрів № 159 від 21.02.2001 року «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати», у зв`язку з несвоєчасною сплатою належних сум грошового забезпечення;

- зобов`язати Північно-східне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату, за несвоєчасну виплату належних сум грошового забезпечення, компенсації втрати частини доходу за період з 20.05.2023 по 07.08.2026 згідно Постанови Кабінету Міністрів № 159 від 21.02.2001 року «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати».

Аргументуючи ці вимоги, позивач зазначив, що проходив службу у відповідача і звільнений зі служби 31.08.2023, а 07.08.2026 відповідач на виконання судового рішення у справі № 520/22496/25 перерахував і виплатив йому заборгованість з грошового забезпечення, проте компенсацію втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати цих сум не нарахував і не виплатив, на звернення представника позивача не відповів. На думку позивача, право на компенсацію не залежить від того, чи виплачено дохід добровільно, чи на виконання судового рішення, а компенсація має бути виплачена у тому ж місяці, у якому виплачено заборгованість.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2026 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі, позивача звільнено від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), у відповідача витребувано копії наказів і розрахунків, з яких видно нараховані та несвоєчасно виплачені позивачу суми грошового забезпечення на виконання судового рішення у справі № 520/22496/25 із зазначенням дати фактичної виплати кожної суми, помісячні індекси споживчих цін та алгоритм обчислення компенсації втрати частини грошових доходів, а також відомості про результати розгляду заяви позивача від 10 серпня 2026 року, і встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідач наданим процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, витребуваних судом доказів не надав. Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

ОСОБА_1 проходив службу в Державній кримінально-виконавчій службі України у Північно-східному міжрегіональному управлінні з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції. Наказом відповідача від 28.08.2023 № 105/ОС-23 полковника внутрішньої служби ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу оперативно-розшукової роботи та зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України 31 серпня 2023 року.

07.08.2026 на картковий рахунок позивача зараховано кошти у сумі 62192,64 грн з призначенням платежу про сплату грошового забезпечення на виконання судового рішення від 12.03.2026 у справі № 520/22496/25, що підтверджується відомостями банківської установи.

10.08.2026 позивач звернувся до відповідача із заявою, у якій, зокрема, просив нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів за період з 20.05.2023 по день фактичної виплати перерахованих сум грошового забезпечення. Заяву вручено відповідачу 17.08.2026, що підтверджується відомостями про відстеження поштового відправлення R067253273078. Доказів розгляду цієї заяви, нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходу матеріали справи не містять.

Стверджуючи про протиправну бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходу у зв`язку з несвоєчасною виплатою грошового забезпечення, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з такого.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові підстави і порядок компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати визначені Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-III (далі - Закон № 2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159).

Відповідно до статті 1 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно зі статтею 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру; до таких доходів частиною другою статті 2 цього Закону віднесено, серед іншого, заробітну плату (грошове забезпечення).

Статтею 3 Закону № 2050-III встановлено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Відповідно до статті 4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Пунктами 1 і 2 Порядку № 159 визначено, що дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи); компенсація проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Отже, обов`язок відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходу виникає в силу закону за наявності двох умов: затримки виплати належного громадянину доходу, який не має разового характеру, на один і більше календарних місяців та фактичної виплати заборгованості, у тому ж місяці, в якому проведено таку виплату. Для виникнення цього обов`язку звернення громадянина із заявою не вимагається.

Судом встановлено, що 07.08.2026 відповідач виплатив позивачу грошове забезпечення на виконання судового рішення у справі № 520/22496/25, тобто грошове забезпечення, належне позивачу за період служби, яка завершилась його звільненням 31.08.2023. Таким чином, виплату цих сум здійснено із затримкою, яка значно перевищує один календарний місяць.

Виплата грошового забезпечення на виконання судового рішення не змінює правової природи цих коштів як доходу у вигляді грошового забезпечення, належного позивачу за період служби, і не звільняє відповідача від обов`язку компенсувати втрату частини доходу у зв`язку з порушенням строків його виплати. Обов`язок виплатити грошове забезпечення у належному розмірі у встановлені строки виникає у відповідача в силу закону, а судове рішення лише підтвердило порушення цього обов`язку і забезпечило його виконання. Відповідач як суб`єкт владних повноважень доказів того, що виплачені позивачу 07.08.2026 кошти не є грошовим забезпеченням, нарахованим, але своєчасно не виплаченим позивачу, або що затримка їх виплати сталася з вини позивача (стаття 5 Закону № 2050-III), суду не надав.

Доказів нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходу у тому ж місяці, у якому виплачено заборгованість з грошового забезпечення, а також доказів розгляду заяви позивача від 10.08.2026, відповідач суду не надав, хоча такі докази витребувано ухвалою суду від 11 вересня 2026 року. Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Період, за який підлягає обчисленню компенсація, позивач визначив з 20.05.2023 по 07.08.2026, тобто з початку періоду, за який виплачено грошове забезпечення, по день фактичної виплати заборгованості. Відповідач цих обставин не спростував. Водночас розмір компенсації за кожний місяць, за який виплачено заборгованість, визначається відповідачем за правилами статті 3 Закону № 2050-III та Порядку № 159 - з урахуванням суми нарахованого, але не виплаченого доходу за відповідний місяць після утримання податків і обов`язкових платежів, індексу інфляції в період невиплати доходу та з урахуванням того, що компенсації підлягають лише доходи, які не мають разового характеру. Визначення конкретної суми компенсації є компетенцією відповідача, який володіє відомостями про помісячний розподіл виплаченої суми, а тому належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію відповідно до Порядку № 159.

За наведеного суд доходить висновку, що бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходу у зв`язку з несвоєчасною виплатою грошового забезпечення є протиправною.

Згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до частини 1 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, пункт 29).

Згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Решта доводів та аргументів сторін, наведених у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовує.

Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Позивача звільнено від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір». Судові витрати зі сплати судового збору позивачем не понесені, у зв`язку з чим розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 90, 139, 162, 241-246, 250, 255, 257, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Північно-східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції (адреса 61010, Харківська область, м. Харків, вул. Нетіченська, буд. 14, ЄДРПОУ 40867285) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Північно-східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, у зв`язку з несвоєчасною виплатою належних сум грошового забезпечення.

Зобов`язати Північно-східне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції (адреса 61010, Харківська область, м. Харків, вул. Нетіченська, буд. 14, ЄДРПОУ 40867285) здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу за несвоєчасну виплату належних сум грошового забезпечення, виплачених 07.08.2026 на виконання судового рішення у справі № 520/22496/25, за період з 20.05.2023 по 07.08.2026 відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.

Рішення ухвалене та повне судове рішення складено 30 вересня 2026 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Другого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Смагар