Рішення від 29 вересня 2026 р. у справі №520/28187/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

30 вересня 2026 року №520/28187/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (адреса 61022, Харківська область, м. Харків, майдан Свободи, буд. 5, корпус 1, офіс 16, ЄДРПОУ 14070760) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРЕТЯ ФАРМАЦІЯ ХАРКОВА» (адреса 61038, Харківська область, м. Харків, в`їзд Білостоцький, буд. 3, ЄДРПОУ 43944869) про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

ВСТАНОВИВ:

Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРЕТЯ ФАРМАЦІЯ ХАРКОВА», у якому просить:

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРЕТЯ ФАРМАЦІЯ ХАРКОВА» (61038, в`їзд Білостоцький, буд. 3, Салтівський р-н, м. Харків, код ЄДРПОУ 43944869) на користь Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 1 під., 6 поверх, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14070760, отримувач: ГУК Харків обл/МТГ Харків/50070400, код: 37874947, р/р IBAN: UA408999980313121022000020001 (банк отримувача: Казначейство України)) адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 182 664,66 грн (сто вісімдесят дві тисячі шістсот шістдесят чотири грн 66 коп.).

Аргументуючи ці вимоги, позивач зазначив, що у 2025 році при середньообліковій чисельності штатних працівників 64 особи відповідач мав забезпечити працевлаштування осіб з інвалідністю на 3 робочих місцях, проте фактично середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю становила 2 особи, у зв`язку з чим 1 робоче місце залишилось незайнятим. Розрахунок суми адміністративно-господарських санкцій у розмірі 181936,90 грн сформовано в автоматизованому режимі за даними Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності і надіслано відповідачу через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України, однак у строк до 15 квітня 2026 року санкції відповідачем не сплачено, у зв`язку з чим нараховано пеню у розмірі 727,76 грн. Указав також, що до санкцій за 2025 рік застосовується порядок, що діяв до набрання чинності Законом України № 4219-IX, а виконанням нормативу є саме працевлаштування осіб з інвалідністю, а не лише створення робочих місць, з посиланням на постанову Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 819/537/16.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2026 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), у відповідача витребувано штатний розпис за 2025 рік, відомості про середньооблікову кількість штатних працівників і працівників з інвалідністю, звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю, докази вжиття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2025 році, зокрема звернень до Харківської філії Харківського обласного центру зайнятості, та докази сплати адміністративно-господарських санкцій, а також встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідач наданим процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, витребуваних судом доказів не надав. Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРЕТЯ ФАРМАЦІЯ ХАРКОВА» (код ЄДРПОУ 43944869) є юридичною особою, яка використовує найману працю.

Згідно з розрахунком сум адміністративно-господарських санкцій за 2025 рік, сформованим позивачем щодо відповідача, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу відповідача за 2025 рік становила 64 особи, середньооблікова чисельність штатних працівників, яким відповідно до законодавства встановлено інвалідність, - 2 особи, норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю - 3 робочих місця, фонд оплати праці штатних працівників - 11643961,64 грн, середня річна заробітна плата штатного працівника - 181936,90 грн, кількість робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайнятих особами з інвалідністю, - 1, сума адміністративно-господарських санкцій - 181936,90 грн.

Згідно з квитанцією Пенсійного фонду України розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій за 2025 рік розміщено в електронному кабінеті роботодавця на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду України 10 березня 2026 року. Згідно з розрахунком суми позову позивач нарахував на суму адміністративно-господарських санкцій пеню за період з 16 по 23 квітня 2026 року у розмірі 727,76 грн, а загальна сума позовних вимог становить 182664,66 грн. Доказів сплати відповідачем адміністративно-господарських санкцій за 2025 рік матеріали справи не містять.

Згідно з листом Харківської філії Харківського обласного центру зайнятості від 31.03.2026 № 2381/17.04/23, наданим на запит позивача і доданим позивачем до позовної заяви, протягом 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРЕТЯ ФАРМАЦІЯ ХАРКОВА» надавало звітність за формою № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» з позначкою «особи з інвалідністю, які не досягли пенсійного віку»; за направленням філії центру зайнятості жодну особу з інвалідністю не працевлаштовано; відмов роботодавця у працевлаштуванні осіб з інвалідністю не було.

Згідно з листами Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці від 15.04.2026 № ПНС/3.2/7124-26 і від 28.07.2026 № ПНС/3.2/13985-26, наданими на звернення позивача, заходи державного нагляду (контролю) щодо дотримання відповідачем вимог законодавства про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у 2025-2026 роках не проводилися, підстав для їх проведення не встановлено.

Стверджуючи про невиконання відповідачем у 2025 році нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю і несплату адміністративно-господарських санкцій, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з такого.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні визначає Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 № 875-XII (далі - Закон № 875-XII).

Законом України від 15 січня 2025 року № 4219-IX, який набрав чинності 01 січня 2026 року, до Закону № 875-XII внесено зміни, зокрема статтю 20 цього Закону виключено. Водночас пунктом 5 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4219-IX збережено дію порядку нарахування і сплати адміністративно-господарських санкцій за періоди до 2026 року. Оскільки предметом спору є адміністративно-господарські санкції за 2025 рік, до спірних правовідносин підлягають застосуванню статті 18, 19 і 20 Закону № 875-XII у редакції, чинній до 01 січня 2026 року.

Згідно з частиною 3 статті 18 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною 1 статті 19 Закону № 875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлено норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до частини 1 статті 20 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.

Адміністративно-господарські санкції за своєю правовою природою є заходом юридичної відповідальності суб`єкта господарювання за правопорушення у сфері господарювання. Відтак підставою для їх застосування є не сам по собі факт незайнятості робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, а невиконання роботодавцем обов`язків, покладених на нього законом.

Передбачена частиною 1 статті 20 Закону № 875-XII міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку сплатити адміністративно-господарські санкції на користь Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю має наставати або у разі порушення роботодавцем вимог частини 3 статті 18 Закону № 875-XII, а саме: невиділення та нестворення робочих місць, ненадання державній службі зайнятості інформації, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування осіб з інвалідністю, або у разі безпідставної відмови у працевлаштуванні особи з інвалідністю, яка звернулася до роботодавця самостійно чи була направлена до нього державною службою зайнятості.

Обов`язок працевлаштування осіб з інвалідністю значною мірою покладено на державну службу зайнятості, яка на підставі поданої роботодавцями інформації про вакантні посади визначає кількість вакантних посад для осіб з інвалідністю, проводить пошук та направлення таких осіб до роботодавців. До обов`язків роботодавця належать створення робочих місць для осіб з інвалідністю, звітування перед центром зайнятості щодо наявності вакантних робочих місць та працевлаштування осіб з інвалідністю, які звертаються безпосередньо до роботодавця або направляються для працевлаштування центром зайнятості.

Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, є звіт форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)». За своїм призначенням такий звіт є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю і, водночас, запитом про направлення на підприємство осіб з інвалідністю для працевлаштування. В умовах дії воєнного стану, коли заходи державного нагляду (контролю) за додержанням роботодавцями вимог законодавства фактично не проводяться, саме звіт за формою № 3-ПН є тим документом, який підтверджує факт створення робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю.

Роботодавець, який створив робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, своєчасно та в повному обсязі проінформував про них державну службу зайнятості і не відмовляв у працевлаштуванні особам з інвалідністю, вжив усіх залежних від нього передбачених законодавством заходів для забезпечення відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленому нормативу. Незайнятість таких робочих місць з причин, які від роботодавця не залежать, зокрема через ненаправлення на них осіб з інвалідністю, не утворює складу правопорушення, за яке частиною 1 статті 20 Закону № 875-XII передбачено відповідальність.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 21 серпня 2018 року у справі № 817/650/17, від 20 травня 2019 року у справі № 820/1889/17, від 12 липня 2019 року у справі № 812/1126/18, від 13 липня 2020 року у справі № 804/4097/18, від 11 вересня 2020 року у справі № 440/2010/19, від 03 серпня 2023 року у справі № 120/4975/22.

Щодо суті спору суд зазначає таке.

Неподання відповідачем відзиву та витребуваних доказів не звільняє суд від обов`язку вирішити справу на підставі наявних у ній доказів, а позивача, який є суб`єктом владних повноважень і звертається до суду з вимогою про застосування до відповідача заходу відповідальності, - від обов`язку довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги (частина 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Позивач сам долучив до позовної заяви лист Харківської філії Харківського обласного центру зайнятості від 31.03.2026 № 2381/17.04/23, яким підтверджено, що протягом 2025 року відповідач інформував державну службу зайнятості про попит на робочу силу (вакансії) для працевлаштування осіб з інвалідністю, а відмов відповідача у працевлаштуванні осіб з інвалідністю не було. Доказів того, що до відповідача направлялися особи з інвалідністю або що такі особи зверталися до відповідача безпосередньо і їм було безпідставно відмовлено у працевлаштуванні, позивач суду не надав. Заходи державного нагляду щодо дотримання відповідачем вимог законодавства про працевлаштування осіб з інвалідністю у 2025-2026 роках не проводилися.

Крім того, з розрахунку, складеного самим позивачем, убачається, що у 2025 році у відповідача працювали особи з інвалідністю, середньооблікова чисельність яких становила 2 особи, тобто норматив, визначений у кількості 3 робочих місць, відповідач виконав у більшій частині, а незайнятим залишилось одне робоче місце.

За таких обставин наявні у справі докази, подані самим позивачем, свідчать про те, що відповідач інформував державну службу зайнятості про наявність вакантних робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю і не відмовляв у працевлаштуванні таким особам, а отже, вжив залежних від нього заходів для забезпечення виконання нормативу. Доказів вчинення відповідачем правопорушення, за яке частиною 1 статті 20 Закону № 875-XII передбачено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій, матеріали справи не містять.

Довід позивача про те, що виконанням нормативу є саме працевлаштування осіб з інвалідністю, а не лише створення робочих місць, з посиланням на постанову Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 819/537/16, суд відхиляє. Сам по собі факт невиконання нормативу є лише підставою для перевірки того, чи допустив роботодавець правопорушення, проте не свідчить про його вчинення. Відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій настає не за результат, який від роботодавця не залежить, а за невиконання ним власних обов`язків, установлених частиною 3 статті 18 Закону № 875-XII, або за безпідставну відмову у працевлаштуванні особи з інвалідністю. Жодної з цих обставин у справі не встановлено.

Посилання позивача на те, що органи Державної служби України з питань праці в умовах воєнного стану не здійснюють перевірок виконання нормативу, висновків суду не змінює, оскільки відсутність перевірок не звільняє позивача від обов`язку довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, а наявні у справі докази свідчать про відсутність у діях відповідача складу правопорушення.

Оскільки підстави для стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій за 2025 рік відсутні, не підлягає стягненню і нарахована на їх суму пеня у розмірі 727,76 грн, яка включена позивачем до загальної суми позовних вимог 182664,66 грн і є похідною від основного обов`язку.

Відповідно до частини 1 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, пункт 29).

Згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Решта доводів та аргументів сторін, наведених у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовує.

Отже, позовні вимоги є необґрунтованими, а в задоволенні адміністративного позову належить відмовити повністю.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст.139-143 КАС України.

Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 90, 139, 143, 162, 241-246, 250, 255, 257, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (адреса 61022, Харківська область, м. Харків, майдан Свободи, буд. 5, корпус 1, офіс 16, ЄДРПОУ 14070760) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРЕТЯ ФАРМАЦІЯ ХАРКОВА» (адреса 61038, Харківська область, м. Харків, в`їзд Білостоцький, буд. 3, ЄДРПОУ 43944869) про стягнення адміністративно-господарських санкцій відмовити.

Рішення ухвалене та повне судове рішення складено 30 вересня 2026 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Другого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Смагар