Рішення від 29 вересня 2026 р. у справі №520/21675/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

30 вересня 2026 р. справа № 520/21675/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Олексія Котеньова, розглянувши за правилами спрощеного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Харківській області (вул. Жон Мироносиць, 13, м. Харків, 61002, код ЄДРПОУ 40108599) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 3 лютого 2025 року (з дати звільнення) по 30 червня 2026 року (по час повного розрахунку), але не більше шести місяців у сумі 372 848,36 (триста сімдесят дві тисячі вісімсот сорок вісім) грн 36 коп;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Харківській нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 3 лютого 2025 року (з дати звільнення) по 30 червня 2026 року (по час повного розрахунку), але не більше шести місяців у сумі 372 848,36 (триста сімдесят дві тисячі вісімсот сорок вісім) грн 36 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що в період з 07.11.2015 по 03.02.2025 вона проходила службу в ГУНП в Харківській області та була звільнена 03.02.2025 відповідно до пункту 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» за власним бажанням. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 27.04.2026 у справі № 520/27858/25 визнано протиправною бездіяльність ГУНП в Харківській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 надбавки за службу в умовах режимних обмежень у розмірі 15 % посадового окладу за період з 11.10.2019 по 03.02.2025 та зобов`язано відповідача нарахувати і виплатити зазначену надбавку. З огляду на те, що відповідні виплати були проведені відповідачем лише 30.06.2026, позивачка вважає, що остаточний розрахунок при звільненні з нею проведено несвоєчасно. У зв`язку з цим позивачка просить визнати протиправною бездіяльність ГУНП в Харківській області та зобов`язати відповідача виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.02.2025 по 30.06.2026. Зазначене стало підставою для звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 28.07.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, згідно якого виклав свої заперечення проти позову, зазначивши про відсутність підстав для нарахування позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Інші заяви по суді справи до суду не надходили.

Відповідно до ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Суд розглядає справу у порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу на підставі п.10 ч.1 ст.4, ч.4 ст.229 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає таке.

Судом установлено, що позивач проходив службу в Головному управлінні Національної поліції в Харківській області та звільнений зі служби з 03.02.2025.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.01.2025 по справі №520/21675/26 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії залишено без задоволення.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 27.04.2026 у справі №520/27858/25 апеляційну скаргу задоволено частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.01.2026 по справі №520/27858/25 скасовано в частині відмови в задоволенні позову в частині щодо визнання протиправною бездіяльність Головного управління національної поліції в Харківській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення у вигляді надбавки за службу в умовах режимних обмежень у розмірі 15% посадового окладу за період з 11.10.2019 по 03.02.2025 та зобов`язання Головного управління національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення у вигляді надбавки за службу в умовах режимних обмежень у розмірі 15% посадового окладу за період з 11.10.2019 по 03.02.2025.

Прийнято в цій частині нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління національної поліції в Харківській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення у вигляді надбавки за службу в умовах режимних обмежень у розмірі 15% посадового окладу за період з 11.10.2019 по 03.02.2025.

Зобов`язано Головне управління національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення у вигляді надбавки за службу в умовах режимних обмежень у розмірі 15% посадового окладу за період з 11.10.2019 по 03.02.2025.

В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.01.2026 по справі № 520/27858/25 залишено без змін .

На виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 27.04.2026 у справі № 520/21675/26 відповідач виплатив позивачу 30.06.2026 на банківський рахунок кошти в розмірі 22 723,25 грн, що підтверджується матеріалами справи.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам та запереченням проти них, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За правилами статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

На підставі частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (частина 2 статті 117 КЗпП України).

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Таким чином, на час звільнення позивача зі служби, стаття 117 КЗпП України не передбачала жодного обмеження періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

Проте на день звернення до суду із цим позовом, стаття 117 КЗпП України передбачає обмеження щодо максимального строку затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком у шість місяців.

Положеннями ч.1 ст.58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Стаття 58 Конституції України закріплює один із ключових принципів права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

У Рішенні від 12.07.2019 №5-р(I)/2019 Конституційний Суд України зазначив, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).

Аналогічних висновків щодо тлумачення змісту положень статті 58 Конституції України Конституційний Суд України дійшов у рішеннях від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, відповідно до яких закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

З аналізу наведених вище правових положень слід дійти висновку про те, що з моменту набрання чинності Законом №2352-IX - 19.07.2022, положення статті 117 Кодексу законів про працю України, у попередній редакції Закону № 3248-IV, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 Кодексу законів про працю України. Так, до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону №3248-IV, тоді як після 19.07.2022 підлягає застосуванню стаття 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX.

Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 Кодексу законів про працю України, у редакції Закону № 3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 Кодексу законів про працю України (у попередній редакції № 3248-IV); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 117 Кодексу законів про працю України (у новій редакції Закону № 2352-IX).

Аналогічний підхід при вирішенні подібних правовідносин застосовано Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 04.09.2024 у справі №359/1316/22.

Необхідним є врахування обставин того, що правовідносини, які регулюються статтею 117 Кодексу законів про працю України, пов`язані із недотриманням роботодавцем свого обов`язку провести повний розрахунок з працівником при звільненні. Отже, момент виникнення таких правовідносин пов`язаний із днем звільнення, у який роботодавець не провів виплати всіх належних працівникові сум при звільненні.

Так, статтями 116, 117 Кодексу законів про працю України (в редакції що діяла до 19 липня 2022 року) визначалось, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. В разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX, статті 116, 117 Кодексу законів про працю України викладені в новій редакції.

У відповідності до нової редакції, що почала діяти з 19 липня 2022 року визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті, тобто 6 місяців.

Окремо суд зазначає, що за час розгляду справи починаючи з 2023 року судова практика щодо застосовування зазначених норм права, неодноразово змінювалась. Так, Велика Палата Верховного Суду ухвалила два фундаментальних рішення, якими впорядкувала застосування норм права у спірних правовідносинах.

Суд наголошує, що єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя, у тому числі щодо єдиного підходу судів до визначення (розрахунку) розміру компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року ухваленої у справі № 489/6074/23 (провадження № 14-85цс5) сформувала правовий висновок, щодо порядку визначення розміру відповідальності роботодавця за затримку розрахунку, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності.

Як було зазначено Великою Палатою Верховного Суду, Закон №2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно, а тому Великою Палатою Верховним Судом, визнано вірним висновки суду апеляційної інстанції щодо визначення підходу обрахування (визначення) розміру компенсації за несвоєчасний розрахунок, а вказаний висновок повинен враховуватись іншими судами.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що обрахування (визначення) розміру компенсаційної виплати здійснюється виходячи з розміру заборгованості, що існувала на момент виникнення спору, суми загального розміру належних працівникові при звільненні з урахуванням заборгованості, а також суми обґрунтованої компенсації за затримку розрахунку при звільненні. Виходячи з вказаних вихідних даних та принципу співмірності слід вирахувати частку заборгованості у сумі загального розміру належних працівникові при звільненні.

Зазначена частка від обґрунтованої компенсації за затримку розрахунку при звільнення є розміром середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що визначена виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності.

При цьому зазначена сума не може перевищувати розмір середнього заробітку, обрахованого у відповідності до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, за шість місяців.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 листопада 2025 року ухваленої у справі № 306/2708/23 (провадження № 14-84цс25) врахувавши правову позицію Конституційного Суду України, виснувала, що до правовідносин, які виникли до набрання чинності Законом № 2352-ІХ та продовжилися після цього, з 19 липня 2022 року слід застосовувати положення статті 117 КЗпП України у новій редакції та обмежувати нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку шістьма місяцями.

Враховуючи наведені правові висновки Великої Палати Верховного Суду, суд дійшов висновку, що при визначенні розміру обґрунтованої компенсації за затримку проведення остаточного розрахунку при звільненні у цій справі слід виходити з періоду з 04.02.2025 (наступного дня після звільнення позитвач) по 30.06.2026, однак з урахуванням обмеження, встановленого статтею 117 КЗпП України, — не більш як за шість місяців, тобто за 181 календарний день (з 04.02.2025 по 03.08.2025).

Суд зазначає, що днем звільнення позивача з ГУНП в Харківській області є 03.02.2025, а відповідно двома попередніми місяцями перед звільненням є грудень 2024 року та січень 2025 року.

Згідно наявної в матеріалах справи довідки про доходи позивача вбачається, що грошове забезпечення позивача за два повних місяця перед звільненням становить 83 191,92 грн (41 655,92 грн + 41 536,00 грн).

Так, у грудні 2024 року фактична кількість днів становила - 31, у січні 2025 року - 31, отже середньоденна заробітна плата (грошове забезпечення) позивача за два повних місяці служби перед звільнення склала 1 341,81 грн (83 191,92 грн / 62), що є вихідними даними для обрахування середнього заробітку, який підлягає виплаті позивачу в якості відшкодування.

За таких обставин обґрунтована компенсація за затримку розрахунку при звільненні складає 242 867,61 грн (181 день х 1 341,81 грн).

Виходячи з наявної в матеріалах справи довідки, позивачу при звільненні нараховане та виплачено грошове забезпечення у загальній сумі 141 363,46 грн.

Поряд з цим, на виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 27.04.2026 у справі № 520/27858/25 позивачу виплачено заборгованість з грошового забезпечення в сумі 22 723,25 грн.

Ураховуючи наведене, сума загального розміру належного при звільненні позивачу грошового забезпечення складає 164 086,71 грн (141 363,46 грн + 22 723,25 грн).

Частка заборгованості у сумі загального розміру належного при звільненні грошового забезпечення складає 13,8 % (22 723,25 грн х 100 / 164 086,71 грн).

Отже, суми середнього заробітку, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, що підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільнені, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, складає 33 515,73 грн (13,8 % від 242867,61 грн середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні).

З урахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача та визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо непроведення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 33 515,73 грн та належним способом захисту порушених прав позивача є стягнення відповідача на користь позивача вказаних сум.

Щодо доводів відповідача про недопустимість подвійного стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.

Доводи відповідача зводяться до того, що виплата позивачці середнього заробітку за час затримки розрахунку за спірний період може призвести до подвійного стягнення, оскільки аналогічна вимога вже заявлена позивачкою у справі № 520/11164/26.

Разом з тим, суд враховує, що виплати, які стали підставою для звернення позивачки з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, були здійснені відповідачем не повторно, а на виконання різних судових рішень, якими ГУНП в Харківській області було зобов`язано провести нарахування та виплату окремих складових грошового забезпечення позивачки.

Отже, такі виплати мають різну правову підставу та здійснені на виконання різних судових рішень. Відповідно, звернення позивачки з вимогою про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку обумовлено не повторним отриманням одних і тих самих сум, а несвоєчасним проведенням відповідачем належних їй виплат після звільнення.

За таких обставин суд не вбачає підстав вважати, що заявлена позивачкою вимога призведе до подвійного стягнення, оскільки виплати, щодо яких виник спір, були здійснені на виконання різних судових рішень, а вимога про середній заробіток стосується наслідків їх несвоєчасної виплати.

Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.

Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Зважаючи на часткове задоволення позову, на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 19, 139, 205, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Задовольнити частково позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Харківській області (вул. Жон Мироносиць, 13, м. Харків, 61002, код ЄДРПОУ 40108599) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі служби.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Харківській області (вул. Жон Мироносиць, 13, м. Харків, 61002, код ЄДРПОУ 40108599) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби у розмірі 33 515,73 (тридцять три тисячі п`ятсот п`ятнадцять гривень 73 копійки).

Відмовити у задоволенні іншої частини позовних вимог.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Харківській області (вул. Жон Мироносиць, 13, м. Харків, 61002, код ЄДРПОУ 40108599) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) суму судового збору у розмірі 268,13 грн (двісті шістдесят вісім гривень 13 копійок).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення у повному обсязі виготовлено 30 вересня 2026 року.

Суддя Олексій КОТЕНЬОВ