Рішення від 29 вересня 2026 р. у справі №500/4083/26 — Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/4083/26

30 вересня 2026 рокум.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд у складі судді Чепенюк О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі - ГУ ПФУ в Тернопільській області), в якому просить:

визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Тернопільській області щодо відмови у перерахунку пенсії позивача в разі втрати годувальника з 01.01.2026 в розмірі 70% від грошового забезпечення загиблого (померлого) годувальника;

зобов`язати ГУ ПФУ в Тернопільській області здійснити з 01.01.2026 перерахунок та виплату пенсії позивача в разі втрати годувальника в розмірі 70% грошового забезпечення загиблого (померлого) годувальника відповідно до пункту «а» статті 36 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.

В обґрунтування позову зазначено, що позивачка отримує пенсію по втраті годувальника, яка призначена відповідно до пункту “а” частини першої статті 36 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” від 09.04.1992 №2262-XII (далі - Закон №2262-XII) у розмірі 30 % заробітку годувальника на кожного непрацездатного члена сім`ї. Позивачка вважає, що, оскільки її чоловік за життя був визнаний особою з інвалідністю ІІ групи з урахуванням захворювання, одержаного в період проходження військової служби, тому розмір пенсійного забезпечення відповідно до пункту “а” частини першої статті 36 Закону №2262-XII повинен становити 70% грошового забезпечення годувальника. В підтвердження належності її померлого чоловіка до осіб з інвалідністю внаслідок війни посилається на свідоцтво про хворобу та довідку медико-соціальної експертної комісії. Також зазначає про надання їй статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни та підвищення пенсії на 25% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, відповідно до статті 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.119 №3551-ХІІ (далі - Закон №3551-ХІІ). Однак відповідач у відповідь на звернення позивачки листом від 02.06.2026 повідомив про відсутність правових підстав для перерахунку її пенсії.

У зв`язку з вищенаведеним просить позов задовольнити повністю.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 01.07.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цій справі, постановлено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

У строк, встановлений судом, надійшов відзив на позовну заяву ГУ ПФУ в Тернопільській області. Представник відповідача проти позову заперечує та зазначає, що згідно з протоколом ІНФОРМАЦІЯ_1 № 76 від 20.03.2000, що міститься у матеріалах пенсійної справи та доданий позивачем до позовної заяви, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 від захворювання отриманого під час проходження військової служби, а тому права позивачка на призначення пенсії у розмірі 70% грошового забезпечення (заробітної плати) загиблого (померлого) годувальника не має.

У задоволенні позову просить відмовити повністю.

Інших заяв по суті справи не надходило.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_2 , чоловік позивачки, помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , причина смерті – ішемічна хвороба серця, про що свідчить свідоцтво про смерть Серія НОМЕР_1 від 25.11.1994 (а.с.12).

Згідно з свідоцтвом про хворобу №402 від 25.02.1987 захворювання ОСОБА_2 , зокрема ішемічна хвороба серця, отримано в період проходження військової служби (а.с.10).

Відповідно до довідки серії ВТЄ-16 №073355 від 31.05.1993, виданої кардіо-офтальмологічною медико-соціальною експертною комісією Тернопільської міської лікарні №2, ОСОБА_2 було встановлено інвалідність ІІ групи на термін до 01.06.1994, причина інвалідності - захворювання одержане в період проходження військової служби (а.с.11).

За змістом протоколу № 76 від 20.03.2000 засідання комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 по призначенню статусу особи, на яку поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ОСОБА_2 помер від захворювання, отриманого під час проходження військової служби. Прийнято рішення надати членам його сім`ї статус «член сім`ї загиблого» на підставі пункту 1 частини першої статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (а.с.13).

ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, про що свідчить посвідчення серії НОМЕР_2 від 11.12.2002 (а.с.14).

Позивачка перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Тернопільській області та отримує пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону №2262-XII з 01.09.1999 (а.с.5).

Пенсію призначено в розмірі 30% грошового забезпечення померлого чоловіка військовослужбовця відповідно до пункту “б” статті 36 Закону №2262-XII (а.с.9).

ОСОБА_1 звернулася до ГУ ПФУ в Тернопільській області з заявою про здійснення перерахунку пенсії в розмірі 70% грошового забезпечення відповідно до пункту “а” статті 36 Закону №2262-XII, оскільки її чоловік за життя був визнаний особою з інвалідністю другої групи з урахуванням захворювання, одержаного в період проходження військової служби (а.с.6).

Листом від 02.06.2026 ГУ ПФУ в Тернопільській області відмовило позивачці в перерахунку пенсії, яка нарахована та виплачується згідно чинного законодавства.

Ще у листі вказано, що відповідно до пункту “б” статті 36 Закону №2262-XII пенсії в разі втрати годувальника призначаються сім`ям військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які померли внаслідок каліцтва, одержаного в результаті нещасного випадку, не пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби (службових обов`язків), або внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби у розмірі 30 процентів заробітку годувальника на кожного непрацездатного члена сім`ї (а.с.7).

Позивачка, вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови у перерахунку пенсії, звернулася до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі є Закон України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” від 09.04.1992 № 2262-ХІІ.

Згідно зі статтею 29 Закону України № 2262-ХІІ пенсії в разі втрати годувальника сім`ям військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом призначаються, якщо годувальник помер у період проходження служби або не пізніше 3 місяців після звільнення зі служби чи пізніше цього строку, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних у період проходження служби, а сім`ям пенсіонерів з числа цих військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом - якщо годувальник помер у період одержання пенсії або не пізніше 5 років після припинення її виплати. При цьому сім`ї військовослужбовців, які пропали безвісти в період бойових дій, прирівнюються до сімей загиблих на фронті.

Згідно з частинами 1, 2 статті 30 Закону №2262-XII право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).

Незалежно від перебування на утриманні годувальника пенсія призначається: непрацездатним дітям; непрацездатним батькам і дружині (чоловікові), якщо вони після смерті годувальника втратили джерело засобів до існування, а також непрацездатним батькам і дружині (чоловікові) військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти в період проходження служби або пізніше внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, що мали місце під час служби.

Статтею 36 Закону №2262-XII (в редакції, чинній на час призначення позивачці пенсії) визначено, що пенсії в разі втрати годувальника призначаються в таких розмірах:

а) членам сімей військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних при захисті Батьківщини, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи або виконанні інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), або внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з`єднаннях та підпільних організаціях і групах, визнаних такими законодавством України, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи участю у бойових діях у мирний час - 40 процентів заробітку годувальника на кожного непрацездатного члена сім`ї. В таких же розмірах, незалежно від причини смерті годувальника, обчислюються пенсії членам сімей померлих пенсіонерів з числа інвалідів війни та членам сімей, до складу яких входять діти, які втратили обох батьків;

б) сім`ям військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які померли внаслідок каліцтва, одержаного в результаті нещасного випадку, не пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби (службових обов`язків), або внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби, - 30 процентів заробітку годувальника на кожного непрацездатного члена сім`ї.

Наразі пункту “а” статті 36 Закону № 2262-ХІІ викладено в новій редакції, відповідно до якої пенсії у разі втрати годувальника призначаються в таких розмірах: членам сімей військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули (померли) внаслідок поранення, контузії або каліцтва, одержаних при захисті Батьківщини, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи або виконанні інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), або внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з`єднаннях та підпільних організаціях і групах, визнаних такими законодавством України, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи участю у бойових діях у мирний час, а саме батькам (одному з батьків), дружині (чоловікові), іншому непрацездатному члену сім`ї загиблого (померлого) годувальника, якщо право на пенсію має один непрацездатний член сім`ї, - у розмірі 70 процентів грошового забезпечення (заробітної плати) загиблого (померлого) годувальника на кожного непрацездатного члена сім`ї; якщо право на пенсію мають два і більше непрацездатних членів сім`ї (крім батьків, дружини (чоловіка) - у розмірі 50 процентів грошового забезпечення (заробітної плати) загиблого (померлого) годувальника на кожного непрацездатного члена сім`ї. У таких самих розмірах, незалежно від причини смерті годувальника, обчислюються пенсії членам сімей померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни та членам сімей, до складу яких входять діти, які втратили обох батьків.

Отже, для застосування положень пункту “а” статті 36 Закону № 2262-ХІІ визначальними є підстави смерті, які повинні бути пов`язані із захистом Батьківщини, у зв`язку із пораненням, контузією, каліцтвом або захворюванням, отриманими у зв`язку, зокрема, із участю у бойових діях або виконанні інших обов`язків військової служби.

В таких же розмірах, незалежно від причини смерті годувальника, обчислюються пенсії членам сімей померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни та членам сімей, до складу яких входять діти, які втратили обох батьків/

У разі якщо смерть військовослужбовця не пов`язана з виконанням обов`язків військової служби, то розмір пенсії обчислюється на підставі пункту “б” статті 36 Закону № 2262-ХІІ.

Як встановлено судом, за змістом протоколу № 76 від 20.03.2000 засідання комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 по призначенню статусу особи, на яку поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ОСОБА_2 помер від захворювання отриманого під час проходження військової служби. Прийнято рішення надати членам його сім`ї статус «член сім`ї загиблого» на підставі пункту 1 частини першої статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Позивачка має право на пільги, встановлені законодавством України для сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, про що свідчить посвідчення серії НОМЕР_2 від 11.12.2002.

Та обставина, що ОСОБА_2 помер від захворювання, отриманого під час проходження військової служби, а не від захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби, і законодавство передбачає різні умови та підстави для таких формулювань позивачкою не заперечується.

У спірному випадку позивачка помилково ототожнила поняття «ветеран війни» та «особа з інвалідністю внаслідок війни», які є різними за змістом, виходячи з такого.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.119 №3551-ХІІ (в редакції, чинній станом на час встановлення позивачці статусу особи, на яку поширюється чинність цього Закону), ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.

До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Статтею 7 Закону №3551-ХІІ визначено особи, які належать до інвалідів війни.

До інвалідів війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків) чи пов`язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з`єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Великої Вітчизняної воєн або з участю в бойових діях у мирний час.

До інвалідів війни належать також особи з числа:

1) військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами;

2) осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України і Служби безпеки України та інших військових формувань, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов`язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами;

3) малолітніх (яким на момент ув`язнення не виповнилося 14 років) в`язнів фашистських концтаборів та інших місць примусового тримання, які визнані інвалідами від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин;

4) осіб, які стали інвалідами внаслідок поранень чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних у районах бойових дій у період Великої Вітчизняної війни та від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння у повоєнний період, а також під час виконання робіт, пов`язаних з розмінуванням боєприпасів часів Великої Вітчизняної війни незалежно від часу їх виконання;

5) осіб, які стали інвалідами внаслідок воєнних дій громадянської та Великої Вітчизняної воєн або стали інвалідами із зазначених причин у неповнолітньому віці у воєнні та повоєнні роки;

6) військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, а також колишніх бійців винищувальних батальйонів, взводів і загонів захисту народу та інших осіб, які брали безпосередню участь у бойових операціях по ліквідації диверсійно-терористичних груп та інших незаконних формувань на території колишнього Союзу РСР і стали інвалідами внаслідок поранення, контузії або каліцтва, одержаних під час виконання службових обов`язків у цих батальйонах, взводах і загонах у період з 22 червня 1941 року по 31 грудня 1954 року;

7) учасників бойових дій на території інших держав, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, пов`язаних з перебуванням у цих державах.

Таким чином Закон №3551-ХІІ розрізняє інвалідів війни, які належать до ветеранів війни, в тому числі і за обставинами, які зумовили захворювання, яке стало підставою для встановлення групи інвалідності.

За змістом частини першої статті 7 Закону №3551-ХІІ такими захворюваннями є ті, які одержані під час захисту Батьківщини, виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків) чи пов`язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з`єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Великої Вітчизняної воєн або з участю в бойових діях у мирний час.

Загальне захворювання також може бути підставою для віднесення особи до інвалідів війни за умов, визначених Законом №3551-ХІІ, серед яких відсутня одержання захворювання в період проходження військової служби.

З матеріалів справи, а саме довідки серії ВТЄ-16 №073355 від 31.05.1993, виданої кардіо-офтальмологічною медико-соціальною експертною комісією Тернопільської міської лікарні №2, видно, що чоловіку позивачки було встановлено інвалідність ІІ групи на термін до 01.06.1994. При цьому причина інвалідності зазначена саме одержання захворювання в період проходження військової служби.

Однак доказів наявності у чоловіка позивачки статусу особи з інвалідністю внаслідок війни суду не надано.

Покликання позивачки на наявність у неї статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни, наданого на підставі пункту 1 частини першої статті 10 Закону №3551-ХІІ, також є безпідставним.

За правилами пункту 1 частини першої статті 10 Закону №3551-ХІІ чинність цього Закону поширюється на сім`ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), а також внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів.

За змістом наведеної норми чинність Закону №3551-ХІІ поширюється на сім`ї осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, якими визначено як особи, які належать до учасників бойових дій, так і особи, які належать до інвалідів війни, які померли внаслідок, зокрема, захворювання, одержаного в період проходження військової служби.

Отож, статус позивачки члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни, до яких, як вже було вказано належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни, не вказує про належність померлого ветерана війни (чоловіка позивачки) саме до осіб з інвалідністю внаслідок війни.

З огляду на викладене, сам по собі статус позивачки члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни не вказує про належність ОСОБА_1 до членів сімей померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни, що свідчить про відсутність підстав для обчислення її пенсії по втраті годувальника у розмірі 70% грошового забезпечення померлого чоловіка на підставі пункту “а” статті 36 Закону № 2262-ХІІ.

За таких обставин, дії ГУ ПФУ в Тернопільській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 , пенсії по втраті годувальника у розмірі 30% грошового забезпечення померлого чоловіка відповідно до пункту “б” статті 36 Закону №2262-XII є правомірними, а позовні вимоги необґрунтованими та безпідставними.

У зв`язку з відмовою у позові відсутні підстави для вирішення питання розподілу судового збору.

Керуючись статтями 2, 72-77, 90, 241-246, 255, 262, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (майдан Волі, 3, місто Тернопіль, Тернопільська область, 46001, код ЄДРПОУ 14035769) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складено та підписано 30 вересня 2026 року.

Суддя Чепенюк О.В.