Рішення від 29 вересня 2026 р. у справі №464/5928/26 — Сихівський районний суд м. Львова

Справа № 464/5928/26

пр.№ 2/464/3715/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30.09.2026 року м. Львів

Сихівський районний суд міста Львова

в складі: головуючого судді Борачка М.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова про зобов`язання вчинити дії,-

в с т а н о в и в :

ІСТОРІЯ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ.

На розгляд до Сихівського районного суду м. Львова надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі – Позивач, ОСОБА_1 ) до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Львова (надалі - Відповідач) про визнання протиправною відмови у приватизації та зобов`язання вчинити дії.

Ухвалою від 21.08.2026 прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у цивільній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

АРГУМЕНТИ СТОРІН.

Аргументи позивача.

Позов обґрунтовано незаконною відмовою відповідача у реалізації права позивача та членів його сім`ї на приватизацію квартири АДРЕСА_1 . Позивач вказує, що неодноразово звертався до відповідача із заявами про приватизацію та надав пакет усіх необхідних документів, проте відповідач відмовився вчиняти будь-які дії, спрямовані на забезпечення права на приватизацію, та вимагав надати документи, подача яких не передбачена чинним законодавством.

Зважаючи на це, позивач просить суд визнати протиправною відмову у приватизації та зобов`язати відповідача вчинити дії щодо передачі житла у власність позивачу згідно із заявою від 18.02.2026.

Аргументи відповідачів.

Відповідач заперечив проти задоволення позову, посилаючись на те, що позивач не надав усіх документів, необхідних для прийняття рішення про приватизацію, хоча відповідач неодноразово його інформував про те, які саме документи необхідно подати.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

У АДРЕСА_2 , щодо якої Виконавчий комітет Львівської міської ради видав позивачу службовий ордер на жиле приміщення №000204 від 08.12.2009. У відповідному ордері відображена інформація про членів сім`ї позивача: ОСОБА_2 (дружина), ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (дочки).

Відповідну квартиру виключено зі складу службових на підставі наказу Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради №499 від 13.10.2017. Цим же наказом позивача визнано основним квартиронаймачем та змінено договір найму.

У лютому 2026 року позивач звернувся до відповідача із заявою про оформлення квартири АДРЕСА_1 в приватну спільну часткову власність ОСОБА_1 та членів його сім`ї: ОСОБА_5 (дружина), ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (дочки), по 1/4 частки кожному. Ця заява підписана позивачем й усіма членами його сім`ї та зареєстрована відповідачем 18.02.2026.

Згідно із листом №575/14/1058 від 26.02.2026 відповідач відмовився розглядати подану заяву, посилаючись на те, що надана копія техпаспорта від 30.10.2017 не відповідає вимогам Порядку №488 від 12.05.2023, а до самої заяви не додано всіх документів, подача яких передбачена Положенням №396 від 16.12.2009, а саме не надано: (1) копії ордера на жиле приміщення; (2) копій документів, що підтверджують невикористання позивачем та членами його сім`ї житлових чеків для приватизації державного житлового фонду – довідки, виданої органом приватизації за попереднім місцем проживання, про участь (неучасть) в приватизації за попередніми місцями проживання за періоди з 01.07.1992 по 02.08.1996 та з 10.02.2007 по 17.12.2009, ОСОБА_2 – за період з 19.06.1992 по 17.12.2009; ОСОБА_3 – за період з 02.05.1995 по 17.12.2009; ОСОБА_4 – за період з 05.07.1998 по 17.12.2009.

У відповідь позивач подав заяву від 30.04.2026, долучивши до неї додаткові документи, яка була зареєстрована відповідачем у цей же день.

Разом з тим, відповідно до листа №575/14/2498 від 08.05.2026 відповідач повторно відмовився розглядати подані заяви, вказавши, що позивач не надав: (1) довіку органу приватизації про участь (неучасть) в приватизації квартири за адресою: АДРЕСА_3 , за періоди з 10.04.1992 по 25.07.1996; (2) довідку з місця реєстрації та з органу приватизації ОСОБА_2 за період з 18.09.2003 по 04.08.2025; (3) довідку з місця реєстрації та з органу приватизації ОСОБА_3 і ОСОБА_4 за період з 28.11.2000 по 04.08.2005.

Після цього, позивач подав третю заяву від 03.06.2026 і долучив до неї додаткові документи, однак згідно із листом №575/14/3486 від 30.06.2026 відповідач вказав на невиконання позивачем уже виявлених раніше недоліків.

Вказане стало підставою для звернення до суду із цим позовом.

ОЦІНКА СУДУ.

Частиною 1 статті 15, частина 1 статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду від 05.09.2019 у справі №638/2304/17).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанови Верховного Суду від 08.11.2023 у справі №761/42030/21, від 11.12.2023 у справі №607/20787/19).

Проаналізувавши додані до позову документи, суд зазначає, що у цій справі метою звернення до суду є захист права позивача та членів його сім`ї на приватизацію державного житлового фонду, а саме квартири АДРЕСА_1 , в якій позивач з сім`єю постійно проживають понад 16 років.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та іншими міжнародно-правовими документами про права людини закріплено право на повагу до житла.

У статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом (частина 2 статті 41 Конституції України).

Можливість набуття фізичною або юридичною особою права власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності, передбачено частиною 1 статті 345 ЦК України, а правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання й утримання визначені Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» (надалі – Закон №2482-XII)

Відповідно до приписів Закону №2482-XII метою приватизації державного житлового фонду є створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення громадян до участі в утриманні і збереженні існуючого житла та формування ринкових відносин.

Відповідно до статті 1 Закону №2482-XII приватизація державного житлового фонду – це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

До об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму (частина 2 статті 2 Закону №2482-XII).

Приватизація здійснюється, в тому числі, шляхом безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім`ї та додатково 10 квадратних метрів на сім`ю (абзац 2 статті 3 Закону №2482-XII).

Частиною 1 статті 5 Закону №2482-XII визначено, що якщо загальна площа квартир (будинків), що підлягають приватизації, відповідає площі, передбаченій абзацом 2 статті 3 цього Закону, зазначені квартири (будинки) передаються наймачеві та членам його сім`ї безоплатно. До членів сім`ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло.

Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку (частина 2 статті 8 Закону №2482-XII).

Наслідком порушення вимог частини 2 статті 8 Закону №2482-XII є визнання приватизації недійсною. Подібні висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 01.06.2020 у справі №520/14902/17, від 14.09.2021 у справі №473/2473/20, від 27.02.2023 у справі №215/1765/21.

Судом встановлено, що у матеріальних правовідносинах право на приватизацію спірної квартири реалізували спільно позивач та члени його сім`ї шляхом підписання та подання відповідачу, як органу приватизації, заяви від 18.02.2026 про безоплатну передачу квартири в приватну спільну часткову власність із визначенням частки кожного члена сім`ї у розмірі 1/4.

Суд звертає увагу на те, що право на приватизацію квартири, яка належить до державного житлового фонду, мають особи, які постійно проживають у цій квартирі. Для отримання права власності на житло особа повинна звернутись до відповідного органу приватизації з належно оформленою заявою, яка підлягає розгляду названим органом у строк, передбачений чинним законодавством.

Згідно з пунктом 3.3 рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положення пункту 5 статті 5 Закону №2482-XII (справа про безоплатну приватизацію житла №1-38/2010 від 10.06.2010), приватизація державного житлового фонду не є обов`язком громадян України, а є їх правом, яке повинне реалізовуватися ними на власний розсуд, на умовах, у порядку та спосіб, встановлених законом.

Тобто, правом на звернення до суду з позовом у спорі, що виникає при приватизації державного житлового фонду наділені усі особи, які є суб`єктами приватизації, згідно з Законом №2482-XII.

Оскільки у цій справі право на приватизацію спірної квартири мають як позивач, так і члени його сім`ї (дружина та дві доньки), які спільно та постійно проживають у цій квартирі, проте з відповідним позовом звернувся лише сам позивач, суд доходить висновку, що відсутнє порушене право лише позивача. Без вирішення питання щодо права на приватизацію спірної квартири членами його сім`ї, які за обставинами цієї справи не є позивачами, як і не уповноважували ОСОБА_1 в належний спосіб здійснювати представництво їхніх інтересів, вирішити даний спір по суті з урахуванням інтересів усіх зацікавлених осіб не видається можливим.

Таким чином, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог та роз`яснює позивачу про його право звернутися до суду із позовом разом із членами його сім`ї з метою захисту стверджуваного ним порушення права на приватизацію.

Аналогічна позиція у подібних правовідносинах висловлена і Львівським апеляційним судом у постанові від 24.10.2024 у справі №446/1392/20.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

У відповідності до частини 1 статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на відмову у задоволенні позовних вимог, судовий збір за подання позову покладається на позивача.

Керуючись статтями 2, 10, 12, 141, 247, 258, 259, 263-265, 274-279, 280-282 ЦПК України, суд, –

у х в а л и в:

в задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, у такому разі суд підписує рішення без його проголошення.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: Квартирно-експлуатаційний відділ міста Львова, код ЄДРПОУ 07638027, адреса місцезнаходження: м.Львів, вул. Батуринська, 2.

Повне судове рішення складено 30 вересня 2026 року, що є датою його ухвалення за відсутності учасників справи, як це передбачено ч.5 ст.268 ЦПК України.

Головуючий Микола БОРАЧОК