Рішення від 29 вересня 2026 р. у справі №460/15247/26 — Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

30 вересня 2026 року м. Рівне№460/15247/26

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комшелюк Т.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить суд: 1) визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень у зв`язку із отриманим пораненням під час захисту Батьківщини, згідно абзацу 4 пункту 4 Постанови №153; 2) зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень у зв`язку із отримання поранення під час захисту Батьківщини, згідно абзацу 4 пункту 4 Постанови № 153. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач у віці до 25 років уклав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України та з 05.04.2023 проходив військову службу на посадах рядового складу. У період проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_2 позивач безпосередньо брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, а 07.05.2023 під час виконання бойового завдання отримав поранення. Позивач вважає, що сукупність цих обставин надає йому право на отримання одноразової грошової винагороди у повному розмірі - 1 000 000,00 грн відповідно до абзацу четвертого пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153. Зазначає, що після набрання постановою №153 чинності відповідач не забезпечив своєчасного оформлення необхідних документів та виплати винагороди. З метою отримання належних документів та з`ясування стану проведення виплати представник позивача неодноразово звертався до відповідача з адвокатськими запитами. У подальшому позивача звільнено з військової служби та 07.05.2026 виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 , проте спірної винагороди йому не виплачено. Просить позов задовольнити.

Відповідач подав відзив на позов, в якому проти задоволення вимог заперечив. Військова частина НОМЕР_1 , зокрема, вказує на пропуск позивачем строку звернення до суду, вважаючи, що про невиплату винагороди позивач повинен був знати вже 07.05.2026 - у день виключення зі списків особового складу. Також відповідач зазначає, що прийняття рішення щодо виплати винагороди залежало від отримання від військових частин, у яких позивач раніше проходив службу, документів про тривалість його безпосередньої участі у бойових діях, наявність поранення, відомостей про притягнення до відповідальності та інших обставин, передбачених постановою №153. За твердженням відповідача, необхідні документи від Військової частини НОМЕР_2 були отримані лише 12.06.2026, після чого 22.07.2026 Військовою частиною НОМЕР_1 оформлено довідку №4048 про безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій, відсутність (наявність) випадків притягнення до відповідальності та інших особливих обставин. Відповідач також послався на рапорт позивача від 07.05.2026, яким останній погодився на виключення його зі списків особового складу військової частини до проведення всіх необхідних розрахунків, та зазначив, що Військова частина НОМЕР_1 перебуває на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_3 .

У відповіді на відзив представник позивача заперечив проти наведених доводів, наголошуючи, що відповідач протягом тривалого часу після набрання постановою №153 чинності не вжив самостійних належних заходів для оформлення документів, а відповідні запити до попереднього місця служби позивача направлялися переважно після адвокатських звернень. Позивач також звернув увагу, що після отримання відповідачем необхідного комплекту документів та оформлення 22.07.2026 довідки №4048 спірна винагорода все одно не була призначена та виплачена.

Ухвалою суду від 17.08.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

Розглянувши заяви по суті, з`ясувавши обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 .

05.04.2023 позивач уклав контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу.

Отже на момент прийняття на військову службу за контрактом позивачу було 20 років, тобто він не досяг 25-річного віку.

З матеріалів справи встановлено, що позивач проходив військову службу:

- у Військовій частині НОМЕР_4 - з 05.04.2023 по 03.05.2023;

- у Військовій частині НОМЕР_2 - з 04.05.2023 по 21.11.2023;

- у Військовій частині НОМЕР_1 - з 24.11.2023 по 07.05.2026.

Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_2 від 15.05.2026 №642/70/2328 позивач у періоди з 04.05.2023 по 08.05.2023 та з 27.06.2023 по 21.11.2023 брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. довідка

Сукупна тривалість зазначених періодів становить 153 календарні дні, тобто є меншою шести місяців.

07.05.2023 під час проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_2 позивач отримав поранення.

Довідкою про обставини поранення від 27.05.2023 №642/1837 підтверджено, що 07.05.2023 позивач отримав вибухову травму, закриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку, рвані та уламкові поранення лівого стегна і правої гомілки.

У цій же довідці прямо зазначено, що поранення одержано за обставин безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях під час захисту Батьківщини при виконанні бойових завдань у районі н. п. «М…».

Отже матеріалами справи підтверджено не лише факт поранення позивача, а й обставину його отримання саме під час захисту Вітчизни.

Станом на дату набрання постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 чинності позивач продовжував проходити військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

З метою реалізації права позивача на отримання винагороди Військова частина НОМЕР_1 направляла запити до попередніх місць його служби.

Зокрема, запит від 03.08.2025 адресовано військовим частинам НОМЕР_4 та НОМЕР_2 із проханням надати довідки, необхідні для вирішення питання про виплату винагороди за постановою №153.

26.12.2025 відповідач повторно звернувся до Військової частини НОМЕР_2 щодо оформлення відповідної довідки.

Листом від 19.01.2026 Військова частина НОМЕР_2 повідомила, що здійснюється аналіз та формування відповідних документів, у тому числі стосовно звільнених і переведених військовослужбовців, які мають право на отримання винагороди за постановою №153.

У подальшому Військова частина НОМЕР_2 направила необхідні документи Військовій частині НОМЕР_1 .

22.07.2026 Військовою частиною НОМЕР_1 оформлено довідку №4048 про безпосередню участь позивача у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій, відсутність (наявність) випадків притягнення до відповідальності та інших особливих обставин.

Водночас доказів прийняття після оформлення зазначеної довідки рішення про призначення позивачу одноразової грошової винагороди або доказів її виплати матеріали справи не містять.

07.05.2026 позивач виключений зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 у зв`язку зі звільненням із військової служби.

Грошовим атестатом від 07.05.2026 підтверджуються проведені з позивачем розрахунки при звільненні, однак відомостей про нарахування або виплату одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000,00 грн за постановою №153 він не містить.

Матеріалами справи також підтверджено проведення частини остаточних виплат позивачу 28.06.2026.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно зі статтею 67 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 № 64/2022, який затверджено Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан, який триває й до теперішнього часу.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження військової служби визначені Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з частиною третьою статті 1 цього Закону військовий обов`язок включає, серед іншого, прийняття в добровільному порядку за контрактом та призов на військову службу, а також проходження військової служби.

Питання матеріального та соціального забезпечення військовослужбовців регулює також Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII.

Відповідно до частини першої статті 9 цього Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, та стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

11.02.2025 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Пунктом 4 постанови №153 встановлений спеціальний механізм виплати одноразової грошової винагороди особам, які були прийняті або призвані на військову службу до набрання нею чинності.

Так, відповідно до абзацу другого пункту 4 постанови №153 громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання постановою чинності, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн грн.

Абзацом третім пункту 4 постанови №153 визначено, що військовослужбовцям цієї категорії, які брали безпосередню участь у бойових діях строком менше шести місяців, винагорода виплачується пропорційно часу безпосередньої участі у бойових діях із розрахунку 1/6 від 1 млн грн за кожні 30 днів.

Водночас абзац четвертий пункту 4 постанови №153 встановлює спеціальний виняток із правила пропорційності.

Згідно із цією нормою військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому пункту 4, які брали безпосередню участь у бойових діях строком менше шести місяців станом на дату набрання постановою чинності у зв`язку з наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону, крім тих, які добровільно здалися в полон, винагорода виплачується в повному обсязі.

Зі змісту наведеної норми слідує, що для виплати винагороди у повному розмірі за абзацом четвертим пункту 4 постанови №153 необхідна сукупність таких юридичних фактів:

особа належить до рядового, сержантського чи старшинського складу;

до набрання постановою №153 чинності її було прийнято або призвано на військову службу під час воєнного стану у віці до 25 років;

станом на дату набрання постановою №153 чинності особа проходила військову службу;

особа брала безпосередню участь у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій;

тривалість такої участі становила менше шести місяців;

у військовослужбовця наявне захворювання, поранення, травма, контузія або каліцтво, одержані під час захисту Вітчизни, або інші спеціально визначені цією нормою обставини.

Матеріали цієї справи підтверджують наявність у позивача кожної із зазначених умов.

Позивач проходив службу у військовому званні солдата, тобто належав до рядового складу.

На військову службу за контрактом він був прийнятий 05.04.2023 - під час дії воєнного стану та у віці 20 років.

Станом на 13.02.2025 позивач продовжував проходити військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

Безпосередня участь позивача у бойових діях підтверджена матеріалами військової частини та охоплювала періоди з 04.05.2023 по 08.05.2023 та з 27.06.2023 по 21.11.2023.

Сукупна тривалість цих періодів становила менше шести місяців.

Разом із цим 07.05.2023, тобто безпосередньо в межах підтвердженого періоду участі у бойових діях, позивач отримав поранення.

Довідка про обставини поранення однозначно засвідчує, що травмування відбулося під час безпосередньої участі у бойових діях, виконання бойового завдання та захисту Батьківщини. Тому наведена обставина безпосередньо відповідає юридичному факту, визначеному абзацом четвертим пункту 4 постанови №153.

Суд звертає увагу, що абзац четвертий пункту 4 постанови №153 не встановлює мінімальної тривалості участі у бойових діях для військовослужбовців, які отримали поранення під час захисту Вітчизни. Навпаки, нормативною метою цього положення є усунення негативних наслідків застосування загального правила про пропорційність винагороди до тих осіб, які мають спеціально визначені постановою обставини, зокрема бойове поранення.

Саме тому за наявності визначених абзацом четвертим пункту 4 постанови №153 умов, законодавець застосував імперативне формулювання - «винагорода виплачується в повному обсязі».

Отже, після встановлення всіх передбачених цією нормою обставин у суб`єкта владних повноважень відсутня дискреція щодо вирішення питання, виплачувати чи не виплачувати винагороду.

Інше тлумачення фактично нівелювало б спеціальне правове регулювання абзацу четвертого пункту 4 постанови №153 та прирівнювало б військовослужбовця, який отримав поранення під час захисту Вітчизни, до особи, для якої постановою передбачена лише пропорційна виплата за фактичні дні участі у бойових діях.

При цьому матеріали справи не містять доказів наявності щодо позивача обставин, які відповідно до пункту 4 постанови №153 виключали б виплату винагороди.

Навпаки, сам відповідач у відзиві фактично не заперечує належність позивача до кола осіб, для яких може бути здійснена така виплата, та зазначає, що документи збиралися саме з метою вирішення питання про її призначення.

Суд не приймає посилання відповідача на тривале отримання необхідних документів від попередніх військових частин як підставу для відмови в задоволенні позову.

По-перше, оформлення документів для реалізації права військовослужбовця на виплату, передбачену постановою №153, належить до сфери організаційної діяльності відповідних військових частин і не може покладатися на самого військовослужбовця як умова виникнення належного йому матеріального права.

По-друге, навіть виходячи з доводів самого відповідача, станом на 12.06.2026 необхідні документи від Військової частини НОМЕР_2 вже були отримані, а 22.07.2026 Військова частина НОМЕР_1 власною довідкою №4048 завершила оформлення інформації, необхідної для вирішення питання про спірну виплату.

Однак, ані на дату звернення позивача до суду 11.08.2026, ані під час розгляду справи доказів прийняття рішення про виплату винагороди або проведення такої виплати відповідачем не надано.

Тому посилання на відсутність документів як на об`єктивну причину бездіяльності після 22.07.2026, є безпідставним.

Крім того, наявність рапорту позивача від 07.05.2026 про згоду на виключення його зі списків особового складу до проведення всіх необхідних розрахунків не свідчить про відмову від належної йому винагороди та не припиняє відповідного матеріального права.

Зміст такого рапорту стосується виключно можливості виключення військовослужбовця зі списків особового складу до завершення розрахунків і не містить волевиявлення про відмову від будь-якого виду належних виплат.

Більше того, сам відповідач у відзиві виходить із того, що вказана згода лише дозволяла здійснити відповідні виплати після звільнення позивача.

Щодо перебування Військової частини НОМЕР_1 на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_3 , то судом встановлено, що з 01.03.2026 Військова частина НОМЕР_1 перебуває на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_3 , а окремі розрахунки з позивачем та оформлення грошового атестата здійснювала Військова частина НОМЕР_3 .

Разом із тим зазначена обставина не спростовує факту, що саме Військова частина НОМЕР_1 була останнім місцем проходження військової служби позивача, здійснювала збір необхідних документів, направляла запити до попередніх місць служби, отримувала відповідні довідки та 22.07.2026 оформила власну довідку №4048, необхідну для вирішення питання про виплату винагороди.

Перебування військової частини на фінансовому забезпеченні іншої військової частини є способом організації бюджетного та фінансового обслуговування і саме по собі не усуває обов`язку відповідного суб`єкта владних повноважень забезпечити реалізацію встановленого законодавством права військовослужбовця. Тому вказані доводи не свідчать про неналежність відповідача у спірних правовідносинах та не є підставою для відмови в позові.

Щодо строку звернення до суду.

Відповідач вважає, що перебіг строку звернення до суду розпочався 07.05.2026, оскільки саме цього дня позивача виключено зі списків особового складу, а у відповідному наказі не зазначено про виплату винагороди за постановою №153.

Суд із таким доводом не погоджується.

Частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України передбачено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, особа має право звернутися до суду у тримісячний строк з дня одержання нею письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні.

У постанові від 09.07.2026 у справі №240/15605/25 Верховний Суд зазначив, що грошовий атестат за своєю правовою природою є документом про остаточний розрахунок з військовослужбовцем та письмовим повідомленням про відповідні суми у розумінні частини другої статті 233 КЗпП України, а перебіг тримісячного строку пов`язується саме з моментом одержання такого документа. Аналогічного висновку Верховний Суд дійшов у постанові від 07.08.2026 у справі №420/21167/25.

У цій справі грошовий атестат датований 07.05.2026. Водночас матеріали справи не містять доказів вручення позивачу грошового атестата саме 07.05.2026 або іншого письмового повідомлення про всі суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Сам по собі факт складання відповідного документа не є тотожним факту його одержання військовослужбовцем, з яким закон пов`язує початок перебігу строку.

Натомість матеріалами справи підтверджено, що частину належних при звільненні коштів позивачу фактично перераховано 28.06.2026.

З адміністративним позовом позивач звернувся 11.08.2026, тобто у межах тримісячного строку від моменту фактичного завершення відповідних розрахунків.

За таких обставин заперечення відповідача щодо пропуску строку звернення до суду є необґрунтованими.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно з частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України суд може зобов`язати відповідача прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У цій справі всі юридичні факти, необхідні для виникнення у позивача права на отримання винагороди у повному обсязі, встановлені належними доказами.

Положення абзацу четвертого пункту 4 постанови №153 у такому випадку не залишають суб`єкту владних повноважень можливості вибору між кількома правомірними варіантами поведінки, оскільки прямо передбачають, що винагорода виплачується в повному обсязі.

Отже, зобов`язання відповідача безпосередньо нарахувати та виплатити позивачу 1000000,00грн не є втручанням суду у дискреційні повноваження, а становить належний та ефективний спосіб поновлення порушеного права.

Необхідності зобов`язувати відповідача лише повторно розглянути питання про призначення винагороди суд не вбачає, оскільки це не забезпечило б ефективного відновлення права позивача, тоді як усі передбачені нормативним актом умови для здійснення виплати встановлені судом.

Враховуючи наведене у сукупності, суд дійшов висновку, що бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди, передбаченої абзацом четвертим пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153, є протиправною, а позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

За правилами частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

При цьому, відповідно до статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В ході судового розгляду справи позивач належними та допустимими доказами довів обґрунтованість заявлених позовних вимог, тому суд прийшов до висновку про задоволення позовної заяви.

Правові підстави доля відшкодування позивачу судового збору у порядку ст. 139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 000 000,00 грн у зв`язку з отриманим пораненням під час захисту Батьківщини відповідно до абзацу четвертого пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 000 000,00 грн у зв`язку з отриманим пораненням під час захисту Батьківщини відповідно до абзацу четвертого пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 30 вересня 2026 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_5 )

Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_6 )

Суддя Т.О. Комшелюк