Рішення від 29 вересня 2026 р. у справі №460/15191/26 — Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

30 вересня 2026 року м. Рівне№460/15191/26

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комшелюк Т.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить суд: 1) визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення; додаткової винагороди у розмірі 100 тисяч гривень за час перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії, за період з 01.12.2023 року по 30.01.2026 року; 2) зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошового забезпечення; додаткової винагороди у розмірі 100 тисяч гривень за час перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії, за період з 01.12.2023 року по 30.01.2026 року, та час перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії, за періоди з 18.09.2023 року по 17.10.2023 року та з 24.11.2023 по 22.12.2023 року. В обґрунтування позову зазначає, що 29 червня 2023 року під час виконання бойового завдання отримав тяжке поранення, пов`язане із захистом Батьківщини. Після поранення тривалий час перебував на лікуванні, неодноразово проходив військово-лікарські комісії та отримував висновки про необхідність подальшого лікування. На думку позивача, відповідач безпідставно припинив виплату йому грошового забезпечення та не здійснив усіх належних виплат відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168. Просить позов задовольнити.

Відповідач подав відзив, у якому позов заперечив. Вказує, що під час проходження військової служби позивачу здійснювалися нарахування грошового забезпечення та додаткової винагороди, зокрема за документально підтверджені періоди лікування після поранення, отриманого під час захисту Батьківщини. На підтвердження зазначених обставин відповідач надав довідку про доходи від 19.08.2026 № 11-23/3390, яка містить відомості про помісячні нарахування позивачу грошового забезпечення та додаткової винагороди. Також відповідач зазначає, що позивач із 21.09.2023 перебував у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 . Після закінчення встановленого строку перебування в розпорядженні розмір його грошового забезпечення було змінено відповідно до вимог Порядку № 260. Стосовно додаткової винагороди відповідач посилається на відсутність документального підтвердження перебування позивача на стаціонарному лікуванні або у відпустці для лікування після тяжкого поранення протягом усього заявленого періоду. Зокрема, відповідач визнає перебування позивача на стаціонарному лікуванні в Дубенській міській лікарні з 05.01.2024 до 12.01.2024, під час якого останньому проведено хірургічне втручання. Водночас зазначає, що після проходження військово-лікарської комісії 19.01.2024 наказу про надання позивачу відпустки для лікування військовою частиною НОМЕР_1 не видавалося. Крім того, відповідач посилається на те, що наказом командира військової частини від 18.03.2024 № 79 оформлено самовільне залишення позивачем військової частини, у зв`язку із чим виплату грошового забезпечення було призупинено. Надалі відповідними наказами від 31.05.2024 оформлено призупинення військової служби позивача. Відповідач звертає увагу, що наказом від 04.05.2025 № 127 визнано недійсним пункт 7.3 наказу від 18.03.2024 № 79, проте вважає, що зазначена обставина сама собою не підтверджує право позивача на додаткову винагороду за весь заявлений період. Окремо відповідач наголошує на пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду.

Ухвалою суду від 17.08.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Розглянувши позовну заяву, відзив на неї, з`ясувавши обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив таке.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 26.01.2023 № 21 ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення.

Наказом від 05.02.2023 № 31 позивача призначено на посаду головного сержанта - командира відділення кулеметного взводу другого механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 .

29.06.2023 під час виконання бойового завдання позивач отримав вогнепальні осколкові поранення та мінно-вибухову травму.

Обставини отримання поранення підтверджуються довідкою від 18.07.2023 № 330. Відповідно до висновків військово-лікарських комісій поранення позивача пов`язане із захистом Батьківщини та належить до тяжких.

Після отримання поранення позивач перебував на стаціонарному лікуванні в декількох закладах охорони здоров`я, зокрема з 30.06.2023 до 18.09.2023.

Висновком ВЛК від 18.09.2023 встановлено необхідність надання позивачу відпустки для лікування після тяжкого поранення тривалістю 30 календарних днів.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 02.10.2023 № 288 оформлено вибуття позивача у відпустку для лікування з 03.10.2023 до 01.11.2023.

Із 08.11.2023 до 24.11.2023 позивач перебував на стаціонарному лікуванні у військовому госпіталі.

За результатами огляду ВЛК від 24.11.2023 встановлено, що поранення пов`язане із захистом Батьківщини та належить до тяжких. Позивач потребував звільнення від виконання службових обов`язків на 30 календарних днів.

Відповідно до довідки ВЛК від 22.12.2023 позивач потребував подальшого лікування в Дубенській міській лікарні протягом 21 календарного дня.

Випискою з медичної карти стаціонарного хворого № 24-170 підтверджується, що з 05.01.2024 до 12.01.2024 позивач перебував на стаціонарному лікуванні в зазначеному закладі охорони здоров`я у зв`язку з раніше отриманим пораненням. Під час лікування йому проведено хірургічне втручання.

19.01.2024 позивач пройшов черговий огляд ВЛК, за результатами якого встановлено необхідність надання відпустки для лікування після поранення тривалістю 30 календарних днів.

Свідоцтвом про хворобу від 05.02.2024 № 455 позивача визнано непридатним до військової служби з переоглядом через шість місяців.

Із матеріалів справи також установлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 18.03.2024 № 79 оформлено самовільне залишення позивачем військової частини.

Наказом від 09.04.2024 № 101 позивача виведено в розпорядження командира військової частини у зв`язку з перебуванням у самовільному залишенні військової частини понад десять діб.

Наказами від 31.05.2024 № 149-РС та № 153 оформлено призупинення військової служби позивача та відповідні зміни щодо його перебування на забезпеченні військової частини.

Постановою від 01.05.2025 кримінальне провадження щодо позивача за частиною п`ятою статті 407 Кримінального кодексу України закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення.

Наказом від 04.05.2025 № 127 визнано недійсним пункт 7.3 наказу від 18.03.2024 № 79.

Відповідно до наявних документів із 12.09.2025 позивач вибув до військової частини НОМЕР_2 , а наказом від 30.01.2026 № 10-РС призначений на посаду в зазначеній військовій частині.

Доказів подальшого звільнення позивача з військової служби матеріали справи не містять.

Вирішуючи спір та надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.

Щодо строку звернення до суду.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

За приписами частини третьої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи можуть встановлюватися інші строки звернення до адміністративного суду.

Предметом цієї справи є вимоги про нарахування та виплату грошового забезпечення військовослужбовцю, включаючи додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168.

Рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 № 1-р/2025 визнано такою, що не відповідає Конституції України, частину першу статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Визнані неконституційними положення втратили чинність із дня ухвалення зазначеного рішення.

При цьому Конституційний Суд України виходив із того, що обов`язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат існує протягом усього періоду трудових правовідносин.

Додаткова винагорода, встановлена постановою Кабінету Міністрів України № 168, за своєю правовою природою є додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців.

Суд враховує, що на час звернення з позовом ОСОБА_1 продовжував проходити військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .

Виключення військовослужбовця зі списків особового складу однієї військової частини не є тотожним звільненню з військової служби.

Доказів звільнення позивача з військової служби та проведення з ним остаточного розрахунку матеріали справи не містять.

Враховуючи наведене, суд не встановив підстав для залишення позову без розгляду з мотивів пропуску тримісячного строку, на застосуванні якого наполягає відповідач.

По суті спору.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Частиною першою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з частинами другою - четвертою статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові та одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби і виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України визначений Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Порядок № 260).

Пунктами 2, 3 розділу I Порядку № 260 визначено склад грошового забезпечення та передбачено, що підставами для розрахунку і виплати його основних та додаткових видів є, зокрема, штат військової частини, накази про призначення на посаду, зарахування до списків особового складу, вступ до виконання обов`язків за посадою, зарахування у розпорядження, а також накази про встановлення та виплату відповідних видів грошового забезпечення.

Водночас Порядком № 260 установлено спеціальне правило щодо військовослужбовців, які самовільно залишили військову частину або місце служби: виплата грошового забезпечення таким військовослужбовцям призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.

Окреме правове регулювання встановлено для додаткової винагороди в умовах воєнного стану.

На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168).

Нормативне регулювання виплати додаткової винагороди протягом спірного періоду зазнавало змін, однак незмінною для правовідносин, що є предметом цієї справи, залишалася правова конструкція, за якою до осіб, яким додаткова винагорода виплачується у збільшеному до 100000 грн розмірі у розрахунку на місяць пропорційно відповідному часу, віднесено військовослужбовців, які у зв`язку з пораненням, контузією, травмою або каліцтвом, пов`язаними із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні у закладах охорони здоров`я, включаючи час переміщення з одного лікувального закладу до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком військово-лікарської комісії. Зміни, внесені до нормативного регулювання у вересні 2023 року, прямо передбачили виплату такої винагороди за весь час (періоди) перебування на відповідному лікуванні або у відпустці.

Отже право на збільшену додаткову винагороду за цією підставою не виникає внаслідок самого лише факту отримання військовослужбовцем поранення та не зберігається необмежений час після такого поранення. Для кожного спірного періоду має бути встановлено або факт стаціонарного лікування саме у зв`язку з пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини, або перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за відповідним висновком ВЛК.

Такий підхід узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постанові від 30 травня 2025 року у справі № 380/27432/23, де Суд виходив із того, що для отримання додаткової винагороди за час відпустки для лікування необхідними є пов`язаність поранення із захистом Батьківщини та встановлення тяжкості такого поранення відповідною військово-лікарською комісією.

Аналогічно у постанові від 30 червня 2026 року у справі № 160/25000/24 Верховний Суд наголосив на необхідності документального підтвердження конкретних періодів стаціонарного лікування та відпустки після тяжкого поранення.

У цій справі факт отримання позивачем 29 червня 2023 року поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, та тяжкий характер такого поранення сторонами по суті не заперечуються. Такі обставини підтверджені також довідкою про обставини травми від 18 липня 2023 року № 330 та відповідними медичними документами. Відповідач у відзиві також не заперечує ні факту поранення, ні його зв`язку із захистом Батьківщини.

Водночас предмет позову визначений позивачем значно ширше: він просить визнати протиправним не нарахування та невиплату грошового забезпечення і додаткової винагороди за період з 01 грудня 2023 року по 30 січня 2026 року, а також зобов`язати відповідача здійснити відповідні виплати, додатково охопивши періоди відпусток з 18 вересня 2023 року по 17 жовтня 2023 року та з 24 листопада 2023 року по 22 грудня 2023 року.

Щодо додаткової винагороди за період з 18.09.2023 по 17.10.2023.

Матеріалами справи підтверджено, що постановою ВЛК від 18 вересня 2023 року встановлено тяжкий ступінь травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, та визначено потребу у відпустці для лікування строком 30 календарних днів.

Разом з тим довідка про доходи, надана самим відповідачем, свідчить про фактичне нарахування позивачу додаткової винагороди за відповідні місяці 2023 року: зокрема, за вересень та жовтень 2023 року відповідні суми додаткової винагороди були нараховані, а в примітках до довідки безпосередньо зазначено, що додаткову винагороду у зв`язку з пораненням позивач отримував за підтвердженими документами у період з 29 червня 2023 року по 24 листопада 2023 року.

Отже, матеріалами справи не підтверджується твердження про повну відсутність нарахування додаткової винагороди за перший із заявлених позивачем періодів. Саме по собі не зазначення у фінансових документах правової підстави кожного календарного дня виплати не є достатнім для повторного стягнення тієї самої винагороди за період, за який її фактично нараховано. Тому вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо періоду з 24.11.2023 по 22.12.2023.

24 листопада 2023 року ВЛК військової частини НОМЕР_3 підтвердила, що поранення позивача пов`язане із захистом Батьківщини, належить до тяжких, та визначила необхідність звільнення від виконання службових обов`язків на 30 календарних днів у зв`язку з продовженням лікування наслідків такого поранення.

При цьому з довідки про доходи вбачається, що додаткова винагорода, пов`язана з пораненням, за грудень 2023 року позивачу, як винагорода за грудень, не нараховувалася. Нарахована у грудні 2023 року сума 213548,39 грн складалася із сум, віднесених відповідачем до попередніх періодів: 60000 грн за вересень 2023 року, 93548,39 грн за жовтень 2023 року та 60000 грн за листопад 2023 року.

Тобто сам факт відображення у відомості значної суми у грудні 2023 року не доводить виплати додаткової винагороди саме за грудень 2023 року.

За таких обставин право позивача на додаткову винагороду за документально підтверджену частину періоду після 24 листопада 2023 року, яка припадає на грудень 2023 року, відповідачем не спростовано належними доказами.

При цьому суд враховує, що для застосування Постанови № 168 визначальним є не формальне найменування документа ВЛК, а його зміст у сукупності з установленою тяжкістю поранення, його причинним зв`язком із захистом Батьківщини та продовженням лікування. Інше тлумачення призвело б до залежності передбаченої державою виплати виключно від використаної ВЛК словесної формули, хоча фактичний медичний стан і підстава звільнення від службових обов`язків залишалися пов`язаними з тяжким бойовим пораненням.

Тому бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди за період з 01 грудня 2023 року по 22 грудня 2023 року є протиправною.

Водночас повторне нарахування винагороди за ту частину листопада 2023 року, за яку вона вже була нарахована, підстав не має.

Щодо стаціонарного лікування у січні 2024 року.

Після проведення 22 грудня 2023 року медичного огляду ВЛК позивачу визначено необхідність лікування у КНП «Дубенська міська лікарня».

Матеріалами справи підтверджено його перебування у відповідному лікувальному закладі з 05 січня 2024 по 12 січня 2024 року включно.

Разом з тим наявні документи не дають підстав автоматично вважати весь проміжок починаючи з 22 грудня 2023 року безперервним стаціонарним лікуванням саме з приводу бойового поранення. З матеріалів відповідача вбачається документально підтверджене стаціонарне лікування у Дубенській міській лікарні з 05 січня 2024 року по 12 січня 2024 року, тоді як щодо попередньої частини періоду наявні документи іншого медичного характеру.

Водночас доказів виплати за період з 05 по 12 січня 2024 року додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, матеріали справи не містять. Довідка про доходи навпаки свідчить, що за січень 2024 року додаткова винагорода позивачу не нараховувалася. Відтак у цій частині вимоги є обґрунтованими.

Проте періоди після 12 січня 2024 року не можуть автоматично охоплюватися вимогою про виплату додаткової винагороди за стаціонарне лікування.

Наступна постанова ВЛК від 19 січня 2024 року стосувалася потреби у відпустці для лікування після поранення, тоді як у межах цієї справи позивач окремо не сформулював вимогу про виплату додаткової винагороди за таку відпустку у січні - лютому 2024 року. Суд відповідно до частини другої статті 9 КАС України розглядає справу в межах позовних вимог і не вбачає підстав виходити за їх межі.

Щодо грошового забезпечення.

З довідки про доходи встановлено, що грошове забезпечення позивачу нараховувалося у грудні 2023 року, січні 2024 року та частково у лютому 2024 року, а його виплату припинено з березня 2024 року у зв`язку із встановленим командуванням фактом самовільного залишення військової частини з 18 березня 2024 року.

При цьому суд звертає особливу увагу на докази щодо кримінальних проваджень, оскільки матеріали справи містять відомості не про одне, а про два окремі кримінальні провадження.

Перше кримінальне провадження № 62024050010003186 було зареєстроване 29 травня 2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 407 Кримінального кодексу України, за матеріалами щодо самовільного залишення позивачем військової частини.

Окремо 04 січня 2025 року було розпочато інше кримінальне провадження № 62025050010000493 за частиною п`ятою статті 407 Кримінального кодексу України. Саме це друге провадження було закрите 01 травня 2025 року на підставі пункту 2 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України - у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення. Позивач посилається саме на цю обставину як на підставу для відновлення всіх виплат.

Однак матеріали справи не містять доказів закриття кримінального провадження № 62024050010003186 від 29 травня 2024 року. Так само суду не надано процесуального рішення, з якого б убачалося, що обидва кримінальні провадження стосувалися тотожного епізоду та що закриття провадження № 62025050010000493 мало правовим наслідком припинення або закриття провадження № 62024050010003186.

Тому ототожнювати ці два провадження або переносити правові наслідки закриття одного з них на інше суд не має підстав.

Це має істотне значення з огляду й на приписи статті 24 Закону № 2232-XII.

У редакціях, чинних у відповідні періоди, законодавство пов`язувало призупинення військової служби у зв`язку із самовільним залишенням військової частини із внесенням відповідних відомостей до ЄРДР та передбачало спеціальні наслідки закриття кримінального провадження за пунктами 1, 2, 3 частини першої статті 284 КПК України.

Разом із тим для застосування таких наслідків має бути встановлено, що закрите кримінальне провадження є саме тим провадженням, яке слугувало юридичною підставою для відповідного призупинення військової служби.

Такого зв`язку щодо всього спірного періоду позивачем не доведено.

Більше того, наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 18 березня 2024 року № 79, яким встановлено факт самовільного залишення позивачем місця служби та припинено відповідні виплати, не є предметом цього спору. Позивач просив командира скасувати окремі пункти цього наказу у своєму рапорті, однак відповідної вимоги до суду в позовній заяві не заявив.

Тому в межах визначеного позивачем предмета спору суд не вправі вирішувати питання про законність наказу відповідача № 79 від 18.03.2024, скасовувати його або фактично нівелювати його юридичні наслідки шляхом покладення на відповідача обов`язку виплатити грошове забезпечення за весь період, протягом якого цей наказ був чинним.

При цьому Порядок № 260 безпосередньо передбачає призупинення виплати грошового забезпечення військовослужбовцю з дня самовільного залишення військової частини до дня його повернення.

Отже, саме лише закриття кримінального провадження № 62025050010000493 за відсутності доказів закриття кримінального провадження № 62024050010003186 та за відсутності позовної вимоги про оскарження відповідних наказів командування не створює достатніх правових підстав для стягнення з військової частини НОМЕР_1 грошового забезпечення за період з 18 березня 2024 року.

Щодо періоду після вибуття до військової частини НОМЕР_2 , то самим позивачем зазначено та матеріалами справи підтверджено, що 12 вересня 2025 року він вибув до військової частини НОМЕР_2 , а наказом від 30 січня 2026 року № 10-РС призначений на посаду у цій військовій частині.

За змістом статті 9 Закону № 2011-XII та Порядку № 260 обов`язок нарахування і виплати грошового забезпечення безпосередньо пов`язаний із проходженням служби, зарахуванням до списків особового складу та перебуванням військовослужбовця на грошовому забезпеченні відповідної військової частини.

Тому покладати на військову частину НОМЕР_1 обов`язок здійснювати позивачу виплати за період після його фактичного вибуття до іншої військової частини без доказів перебування саме на грошовому забезпеченні відповідача, правових підстав немає.

Це ж стосується відомостей про лікування позивача наприкінці 2025 року. Навіть за умови підтвердження відповідного лікування воно припадає на період після вибуття позивача до військової частини НОМЕР_2 , а тому не створює обов`язку саме для військової частини НОМЕР_1 .

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За наведених обставин суд дійшов висновку про те, що доводи позивача є частково обґрунтованими, тому позовна заява підлягає до часткового задоволення.

Підстави для відшкодування судового збору в порядку ст. 139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у збільшеному до 100000 грн розмірі в розрахунку на місяць пропорційно часу: з 01 грудня 2023 року по 22 грудня 2023 року у зв`язку з перебуванням на лікуванні після тяжкого поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини; з 05 січня 2024 року по 12 січня 2024 року у зв`язку з перебуванням на стаціонарному лікуванні внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, у збільшеному до 100000 грн розмірі в розрахунку на місяць пропорційно часу за періоди з 01 грудня 2023 року по 22 грудня 2023 року та з 05 січня 2024 року по 12 січня 2024 року, з урахуванням фактично виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 30 вересня 2026 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 )

Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_5 )

Суддя Т.О. Комшелюк