Рішення від 29 вересня 2026 р. у справі №420/15070/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/15070/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марина П.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, в якому позивач просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №143250019601 від 27.11.2025, яким ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до пункту 10 розділу ХІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про державну службу” від 10.12.2015 №889-VІII та статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-ХІІ “Про державну службу” від 16.12.1993 №3723-ХІІ;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до стажу державної служби періоди роботи з 24.12.2001 по 11.07.2013 та з 12.07.2013 по 21.03.2016 відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 , а також призначити і виплачувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсію за віком у розмірі 60 відсотків від заробітку згідно довідок, виданих Головним управлінням ДПС у Миколаївській області від 19.11.2025 за №150/14-29-10-02-05 та №151/14-29-10-02-05, у відповідності до пункту 10 розділу ХІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про державну службу” від 10.12.2015 №889-VІII та статті 37 Закону України “Про державну службу” від 16.12.1993 №3723-ХІІ, починаючи з 20.11.2025.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Миколаївській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV. 20.11.2025 Позивач звернулася через веб-портал Пенсійного фонду України із заявою про призначення з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII. За результатами розгляду вищевказаної заяви Позивача ГУ ПФУ в Одеській області було прийнято Рішення №143250019601 від 27.11.2025 про відмову у переведенні з пенсії за віком згідно Закону №1058-IV на пенсію за віком відповідно до Закону №889-VIII.

Позивач зазначає, що стаж державної служби станом на 01.05.2016 становить 18 років 2 місяці 23 дні. Однак, Відповідач 2 при розгляді заяви Позивача від 20.11.2025 не зарахував до стажу державної служби періоди роботи Позивача згідно трудової книжки з 24.12.2001 по 11.07.2013 та з 12.07.2013 по 21.03.2016, оскільки на його думку ці періоди не відносяться до категорій посад, які враховуються для призначення пенсії по Закону №889-VIII. При цьому, такий висновок пенсійного органу є безпідставним та таким, що не відповідає законодавству.

Позивач вважає рішення №143250019601 від 27.11.2025 року протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 01.06.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

До суду від відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області надійшов відзив на позов, в якому представником відповідача зазначено, що з заявленими позовними вимогами відповідач не погоджується та вважає, що вони не підлягають задоволенню.

У відзиві вказано, що при розгляді документів встановлено, що ОСОБА_1 має стаж роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців станом на 01.05.2016 року всього 3 роки 11 місяців 25 (враховано пер періоди з 09.02.1998 по 24.12.2001, та з 22.03.2016 по 30.04.2016) , що не дає право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу». Періоди роботи з 24.12.2001 по 11.07.2013 та з 12.07.2013 по 21.03.2016, які Позивачка просить суд зобов`язати зарахувати, за своїм правовим статусом та функціональними обов`язками не відносяться до категорій посад, що враховуються для призначення пенсії за Законом № 889-VIII. Відтак, законні підстави для переходу з пенсії за віком у відповідності до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” №1058-IV зі змінами 2148 на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» №889 відсутні.

До суду від відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області надійшов відзив на позов, в якому представником відповідача зазначено, що з заявленими позовними вимогами відповідач не погоджується та вважає, що вони не підлягають задоволенню.

У відзиві вказано, що рішення від 27.11.2025 № 143250019601 прийнято з урахуванням наступних правових норм та фактичних обставин. Рішення Головного управління Пенсійного фонду Одеської області від 27.11.2025 № 143250019601 є правомірним та законним, прийнятим в межах, у спосіб та у відповідності до чинного законодавства України, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для визнання його протиправним та скасування.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини та факти, якими обґрунтовувалися вимоги, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Миколаївській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

20.11.2025 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області із заявою щодо переходу на інший вид пенсії, а саме на пенсію відповідно до Закону України “Про державну службу”.

27.11.2025 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області, за принципом екстериторіальності, прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії № 143250019601, з тих підстав, що:

“...З 01.05.2016 набув чинності Закон України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VIII (далі Закон №889-VIII). У зв`язку з цим Закон України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-ХІІ (далі - Закон №3723-ХІІ) втратив чинність крім статті 37, що застосовується для осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 Прикінцевих положень Закону №889-VIII, якими встановлено право на пенсію за віком.

Згідно із пунктом 10 і 12 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889- VIII, право на призначення пенсії за віком відповідно до ст.37 Закону мають особи, які на день набрання чинності Закону України від 10.12.2015 року №889-VIII:

мають не менше як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад на день набрання чинності Законом №889-VIII займають посади державної служби та державної служби, визначених ст. 25 Закону №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України;

мають не менше як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України.

Враховуючи вищезазначене, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області прийнято рішення №143250019601 від 27.11.2025 (далі Рішення) про відмову у переведенні з пенсії за віком згідно Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за віком відповідно до Закону №889-VIII, оскільки недостатньо стажу на посадах, які відносяться до категорій посад державних службовців 3 роки 11 місяців 25 днів (враховано періоди з 09.02.1998 по 24.12.2001, та з 22.03.2016 по 30.04.2016). Інші періоди роботи не відносяться до категорій посад, які враховуються для призначення пенсії по Закону №889-VIII».

Не погоджуючись із зазначеним рішенням відповідача, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

01.05.2016 набув чинності Закон України від 10.12.2015 № 889-VIII “Про державну службу” (далі - Закон №889-VIII), згідно з частиною другою Прикінцевих та перехідних положень якого визнано таким, що втратив чинність, зокрема, Закон №3723-ХІІ, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.

Таким чином законодавець визначив певні умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону 3723-ХІІ.

Так, відповідно до пункту 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону 3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону 3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Згідно з пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону 3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону 3723-ХІІ в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Тобто Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 889-VIII передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Відповідно до частини 1 статті 37 Закону 3723-ХІІ на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статті 26 Закону №1058-IV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини першої статті 28 Закону №1058-IV, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01.01.2011 - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що обов`язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених частиною першою статті 37 Закону № 3723-ХІІ і Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 889-VIII, а саме: щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону №1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Кожна наступна зміна виду пенсії є переведенням або переходом з одного виду пенсії на інший, а не новим її призначенням чи перерахунком, оскільки в практиці застосування пенсійного законодавства не існує поняття другого, третього, подальшого або іншого призначення пенсії.

Перерахунок пенсії, за своїм змістом є зміною розміру одного і того ж виду пенсії, у зв`язку із зміною показника, що був базою для визначення розміру пенсії (заробітної плати, грошового забезпечення тощо), чи з інших підстав, передбачених чинним законодавством.

Спірні правовідносини в цій справі стосуються переведення позивача з одного виду пенсії - за віком відповідно до Закону №1058-IV на інший вид - пенсію за віком відповідно до Закону №3723-XII.

Судом встановлено, що страховий стаж позивача складає 42 роки 9 місяць 21 днів.

При цьому, відповідач відмовив у переведенні позивача на пенсію за Законом №889-VIII у зв`язку з тим, що недостатньо стажу на посадах, які відносяться до категорій посад державних службовців 3 роки 11 місяців 25 днів (враховано періоди з 09.02.1998 по 24.12.2001, та з 22.03.2016 по 30.04.2016). Інші періоди роботи не відносяться до категорій посад, які враховуються для призначення пенсії по Закону №889-VIII».

Як вбачається з трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 позивач працювала:

- 09.02.1998 прийнята в Миколаївське обласне управління зовнішніх економічних зв`язків на посаду інспектора І категорії.

- 02.03.1998 приведена до присяги державного службовця. Встановлено шосту категорію, 12 ранг.

- 01.05.1998 переведена на посаду провідного економіста відділу зовнішніх економічних зв`язків.

- 31.03.1999 згідно статтей 25, 26 Закону України «Про державну службу» присвоєна 5 категорія 12 ранг.

Розпорядженням №712-Р від 16.11.1999 Миколаївське обласне управління зовнішніх економічних зв`язків Міністерства зовнішніх економічних зв`язків і торгівлі реорганізовано облдержадміністрації. в управління зовнішніх економічних зв`язків Згідно розпорядження голови облдержадміністрації (ОДА від 04.07.2000 №488Р управління ЗЕЗОДА реорганізовано, в зв`язку з цим звільнена по переводу до головного управління економіки ОДА п. 5 ст. 36 КЗпП України.

- 08.08.2000 призначена на посаду головного спеціаліста управління зовнішніх економічних зв`язків головного управління економіки по переводу з управління зовнішніх економічних зв`язків облдержадміністрації.

Згідно ст. 25, 26 «Про державну службу» присвоїти 10 ранг державного службовця.

- 24.12.2001 звільнена з посади у зв`язку з переводом у Регіональне управління ДААК ДПА України у Миколаївській області.

- 24.12.2001 зарахована в Регіональне управління Департаменту з питань адміністрування акцизного збору і контролю за виробництвом та обігом підакцизних товарів Державної податкової адміністрації України у Миколаївський області на посаду старшого державного податкового інспектора відділу ліцензування та контролю за виробництвом та обігом підакцизних товарів по переводу за рішенням конкурсної комісії.

- 03.10.2002 присвоєне спеціальне звання «Інспектор податкової служби І рангу».

- 14.10.2005 в зв`язку зі змінами організаційної структури та штатного розпису переведена на посаду старшого державного податкового інспектора відділу ліцензування роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами.

Наказом ДПА України №43 від 31.01.2007 Регіональне управління Департаменту з питань адміністрування акцизного збору і контролю за виробництвом та обігом підакцизних товарів ДПА України у Миколаївський області реорганізовано в регіональне управління Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів ДПА України у Миколаївський області.

- 17.04.2007 переведена на посаду старшого державного податкового інспектора відділу ліцензування роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами.

- 04.09.2008 у зв`язку зі зміною в структурі та штатному розписі переведена на посаду старшого державного податкового інспектора відділу ліцензування роздрібної торгівлі та контролю за обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів.

- 02.03.2009 у зв`язку зі змінами в структурі та штатному розписі переведена на посаду головного державного податкового інспектора відділу ліцензування роздрібної торгівлі та контролю за обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів як таку, що успішно пройшла стажування.

- 12.03.2009 присвоєно чергове спеціальне звання «Радник податкової служби ІІІ рангу». 28.12.2010 у зв`язку зі зміною структури та штатного розпису переведена на посаду головного державного податкового інспектора відділу ліцензування роздрібної торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами.

- 21.05.2012 у зв`язку з реорганізацією переведена на посаду головного державного податкового інспектора відділу ліцензування та контролю за обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів РУ Департаменту САТ ДПС України у Миколаївській області.

- 11.07.2013 у зв`язку з реорганізацією звільнена із займаної посади згідно п. 5 ст. 36 КЗпП України по переводу для подальшої роботи ГУ Міндоходів у Миколаївській області.

- 12.07.2013 призначена на посаду головного державного ревізора інспектора відділу контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів Головного управління Міндоходів у Миколаївській області в порядку переведення з РУ Департаменту САТ України у Миколаївській області.

- 01.01.2014 присвоєно спеціальне звання радник податкової та митної справи ІІІ (третього рангу).

Наказом від 31.12.2013 №304-О Головне управління Міндоходів у Миколаївській області реорганізовано шляхом приєднання до Головного управління ДФС у Миколаївській області відповідно до постанови КМ України від 06.08.2014 №311.

- 04.03.2015 призначена на посаду головного державного ревізора-інспектора відділу контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів ГУ ДФС у Миколаївській області, шляхом переведення з посади головного державного ревізора інспектора відділу контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів ГУ Міндоходів у Миколаївській області.

- 21.03.2016 звільнена з посади в порядку переведення до відділу державних адміністраторів та забезпечення їх діяльності Миколаївської обласної державної адміністрації, відповідно до п. 5 ст. 36 КЗпП України.

- 22.03.2016 призначена на посаду головного спеціаліста відділу державних адміністраторів та забезпечення їх діяльності Миколаївської обласної державної адміністрації.

- 01.05.2016 присвоєно 6 (шостий) ранг державного службовця.

- 04.07.2016 відділ держаних адміністраторів та забезпечення їх діяльності перейменовано у відділ з питань організації надання адміністративних послуг Миколаївської обласної державної адміністрації.

- 12.06.2017 звільнена з займаної посади в порядку переведення до Головного управління ДФС у Миколаївській області відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 41 Закону України «Про державну службу» та п. 5 ст. 36 КЗпП України.

- 13.06.2017 призначена на посаду головного державного ревізора інспектора відділу ліцензування роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами управління контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів в порядку переведення з Відділу з питань організації надання адміністративних послуг Миколаївської обласної державної адміністрації відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 41 Закону України від 10.12.2015 №889-VІІІ «Про державну службу».

- 22.08.2019 звільнена з займаної посади у порядку переведення ГУ ДПС у Миколаївській області, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 41 Закону України «Про державну службу».

- 23.08.2019 призначена на посаду головного державного ревізора інспектора відділу ліцензування роздрібної торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами та пальним, контролю за обігом марок акцизного податку управління контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів в порядку переведення з ГУ ДПС у Миколаївській області, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 41 Закону України «Про державну службу».

- 18.09.2020 переведена на посаду головного державного ревізора-інспектора відділу ліцензування роздрібної торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами та пальним управління контролю за підакцизними товарами у зв`язку із змінами організаційної структури та штатного розпису.

- 21.12.2020 звільнена з займаної посади у порядку переведення до Головного управління ДПС у Миколаївській області, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 41 Закону України «Про державну службу».

- 22.12.2020 призначена на посаду головного державного ревізора інспектора відділу ліцензування роздрібної торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах та пальним управління контролю за підакцизними товарами у порядку переведення з Головного управління ДПС у Миколаївській області.

- 05.05.2021 у зв`язку зі змінами організаційної структури та штатного розпису переведена на посаду головного державного ревізора-інспектора відділу ліцензування торгівлі підакцизними товарами та зберігання пального управління контролю за підакцизними товарами.

- 28.10.2021 посаду «головний державний ревізор-інспектор» перейменовано на посаду «головний державний інспектор».

08.08.2025 припинено державну службу та звільнено із займаної посади за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію, відповідно до п. 7 ч. 1, ч. 3 ст. 83, ч. 3 ст. 86 ЗУ від 10.12.2015 №889-VІІІ «Про державну службу».

Тобто, з викладеного вбачається те, що позивач працювала на різних посадах державної податкової та контрольно-ревізійної служби з 09.02.1998 по 24.12.2001, з 24.12.2001 по 11.07.2013, з 12.07.2013 по 21.03.2016, з 22.03.2016 по 30.04.2016, тобто більше 18 років.

Стаття 25 Закону №3723-XII визначала класифікацію посад державних службовців, основними критеріями якої є організаційно-правовий рівень органу, який приймає їх на роботу, обсяг і характер компетенції на конкретній посаді, роль і місце посади в структурі державного органу (частина перша).

Частиною другою цієї ж статті установлено сім категорій посад державних службовців. Поряд з тим частиною третьою статті 25 Закон №3723-XII обумовлено, що віднесення існуючих посад державних службовців, не перелічених у цій статті, також віднесення до відповідної категорії нових посад державних службовців проводиться Кабінетом Міністрів України за погодженням з відповідним державним органом.

Крім того, частиною сімнадцятою статті 37 Закону №3723-ХІ визначено, що період роботи посадових осіб в органах державної податкової та митної служб на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні та/або персональні звання, зараховується до стажу державної служби, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Постановою Кабінету Міністрів України №283 від 03.05.1994 затверджено Порядок обчислення стажу державної служби (діяв до набрання чинності Законом №889-VIII), яким визначено посади і ранги, час роботи в яких зараховується до стажу державної служби (далі - Порядок №283).

Згідно з пунктом 2 Порядку №283 до стажу державної служби зараховується робота (служба), серед іншого, на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв`язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів.

Пунктом 4 Порядку №283 закріплено, що документом для визначення стажу державної служби є трудова книжка та інші документи, які відповідно до чинного законодавства підтверджують стаж роботи.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 283 визначено, що обчислений відповідно до цього Порядку стаж державної служби застосовується для встановлення державним службовцям надбавки за вислугу років, надання додаткових оплачуваних відпусток та призначення пенсії.

Порядок №283 втратив чинність 01.05.2016 у зв`язку із затвердженням постановою Кабінету Міністрів України 25.03.2016 №229 нового Порядку обчислення стажу державної служби (далі - Порядок №229).

Спеціальним законом, що визначав статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності у період роботи позивача на відповідних посадах, був Закон України від 04.12.1990 №509-XII “Про державну податкову службу в Україні” (був чинний до 19.11.2012, далі – Закон №509-XII).

Згідно з положеннями статті 6 Закону №509-XII видатки на утримання органів державної податкової служби визначаються Кабінетом Міністрів України і фінансуються з державного бюджету.

Частиною п`ятою статті 15 Закону №509-XII установлено, що правовий статус посадових осіб органів державної податкової служби, їх права та обов`язки визначаються Конституцією України, цим Законом, а в частині, що не регулюється ним, - Законом України “Про державну службу”.

Частина четверта статті 15 Закону №509-XII передбачала, що службові особи державних податкових інспекцій не мають права займатися підприємницькою діяльністю, а також працювати за сумісництвом на підприємствах, в установах і організаціях (крім наукової та викладацької діяльності). Тобто цією нормою було встановлено умови, за яких особи не можуть бути службовцями податкових органів, які кореспондуються з вимогами статті 12 Закону №3723-XII щодо обмежень, пов`язаних із прийняттям на державну службу та її проходженням.

Частинами сьомою, восьмою статті 15 Закону №509-XII передбачено, що посадові особи органів державної податкової служби підлягають атестації. Посадовим особам органів державної податкової служби присвоюються спеціальні звання: головний державний радник податкової служби, державний радник податкової служби I рангу, державний радник податкової служби II рангу, державний радник податкової служби III рангу, радник податкової служби I рангу, радник податкової служби II рангу, радник податкової служби III рангу, інспектор податкової служби I рангу, інспектор податкової служби II рангу, інспектор податкової служби III рангу.

Законом України від 05.07.2012 №5083-VI “Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо державної податкової служби та у зв`язку з проведенням адміністративної реформи в Україні”, який набрав чинності 12.08.2012, доповнено Податковий кодекс України (далі – ПК України) розділами XVIII-1 та XVIII-2, у тому числі статтею 344. Так згідно з пунктом 344.1 статті 344 ПК України пенсійне забезпечення посадових осіб контролюючих органів, крім діючих у них підрозділів податкової міліції, здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України “Про державну службу”. При цьому період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) у контролюючих органах зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно д Закону України “Про державну службу” незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.

Верховний Суд України у постанові від 22.10.2013 у справі №21-340а13 зазначив, що аналіз положень статті 37 Закону України “Про державну службу”, Закону України “Про державну податкову службу в Україні” дає підстави вважати, що посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723-XII. Надалі такий правовий висновок підтримано Верховним Судом у постановах від 03.07.2018 у справі №586/965/16-а та від 18.03.2021 у справі №500/5183/17.

Отже, посадові особи органів державної податкової служби, які обіймали посади в державних органах для виконання завдань і функцій держави (зокрема у сфері податкової політики), одержують заробітну плату за рахунок державного бюджету та яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження служби в податкових органах повинен зараховуватись їм до стажу державної служби, який дає право на пенсію.

Згідно висновків Верховного Суду, наведених у постановах від 19.06.2018 у справі №465/7218/16-а та від 13.12.2018 у справі №539/1855/17, доводи органу Пенсійного фонду про те, що позивач не має права на призначення пенсії відповідно до Закону України “Про державну службу” у зв`язку з тим, що йому присвоєно спеціальне звання як посадовій особі контролюючого органу, а тому його посада не відноситься до категорії посад державної служби, є безпідставними та повністю спростовуються положеннями статті 344 ПК України та Порядку №283.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що період роботи позивача в податкових органах зараховується до стажу державної служби. У відповідача не було підстав для незарахування до стажу державної служби позивача періодів роботи з з 24.12.2001 по 11.07.2013 та з 12.07.2013 по 21.03.2016, що у сукупності з зарахованими періодами становить понад 18 років.

Відтак, підлягають задоволенню позовні вимоги позивача щодо визнання протиправним та скасування рішення №143250019601 від 27.11.2025, яким ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до пункту 10 розділу ХІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про державну службу” від 10.12.2015 №889-VІII та статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-ХІІ “Про державну службу” від 16.12.1993 №3723-ХІІ.

Щодо вимог позивача щодо зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до стажу державної служби періоди роботи з 24.12.2001 по 11.07.2013 та з 12.07.2013 по 21.03.2016 відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 , а також призначити і виплачувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсію за віком у розмірі 60 відсотків від заробітку згідно довідок, виданих Головним управлінням ДПС у Миколаївській області від 19.11.2025 за №150/14-29-10-02-05 та №151/14-29-10-02-05, у відповідності до пункту 10 розділу ХІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про державну службу” від 10.12.2015 №889-VІII та статті 37 Закону України “Про державну службу” від 16.12.1993 №3723-ХІІ, починаючи з 20.11.2025, суд зазначає.

У даній справі спірні правовідносини виникли щодо права позивача на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ у сукупності із пунктами 10, 12 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону №889-VIII, оскільки відповідач не визнав за нею цього права.

Верховний Суд у постанові від 12.09.2023 у справі №560/8328/22, у якій предметом спору були аналогічні правовідносини, зазначив, що вимоги позивача зобов`язати обрахувати пенсію за віком з урахуванням заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, є передчасними, оскільки стосуються розміру пенсійних виплат, який ще не обрахований суб`єктом владних повноважень, який наділений такою дискрецією, наслідки якої можуть бути предметом перевірки судом на відповідність критеріям, визначеним у статті 2 КАС України, а отже така вимога спрямована на майбутнє, через що не підлягає задоволенню з огляду на те, що судовому захисту підлягає тільки порушене право.

Тож з урахуванням наведеного, вказані вимоги позивача про визначення розміру пенсії з урахуванням довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії задоволенню не підлягають, оскільки є передчасними.

При цьому, дії зобов`язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що розглядав заяву позивача про призначення пенсії за віком.

Аналогічні висновки щодо визначення органу, який має розглянути заяву викладені у постановах Верховного Суду від 08 лютого 2024 року справа №500/1216/23, від 07 травня 2024 року справа №460/38580/22.

З огляду на встановлені обставини справи та наведені норми закону, якими регулюються спірні відносини, враховуючи той факт, що суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати страховий позивача, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача буде зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.11.2025 року про перехід на пенсію за віком відповідно до Закону України “Про державну службу”, та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду.

Саме такий спосіб є достатнім, необхідним та ефективним для захисту порушеного права позивача.

Суд наголошує, що при повторному розгляді заяви позивача відповідач не може прийняти рішення, яке по суті повторює рішення, що визнане судом протиправним, і повинен вирішити заяву позивача з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цій справі.

Висновки суду, викладені в мотивувальній частині його рішення є в однаковій мірі обов`язковими для врахування суб`єктом владних повноважень при здійсненні своїх повноважень на виконання рішення суду, як і висновки, визначені в резолютивній частині рішення.

Отже, суд зауважує, що при визначенні меж встановлених зобов`язань необхідно враховувати як резолютивну, так і мотивувальну частини судового рішення.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Частиною 1 ст.72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши докази, які наявні у справі щодо їх належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає що позов підлягає частковому задоволенню.

За подання даного адміністративного позову позивачем сплачено суму судового збору у розмірі 1064,96 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, оскільки позивачем заявлено одну вимогу немайнового характеру (та похідну до неї позовну вимогу, за яку судовий збір не сплачується), слід стягнути з Головного управління ПФУ в Одеській області на користь позивача суму сплаченого судового збору у розмірі 1064,96 грн.

Керуючись ст. ст. 9, 72-73, 77, 90, 242, 245, 255, 295 КАС України суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №143250019601 від 27.11.2025, яким ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до пункту 10 розділу ХІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про державну службу” від 10.12.2015 №889-VІII та статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-ХІІ “Про державну службу” від 16.12.1993 №3723-ХІІ;

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.11.2025 року про перехід на пенсію за віком відповідно до Закону України “Про державну службу”, та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду.

В задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1064,96 грн.

Відповідно до ст.295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи проводився в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ).

Відповідачі: Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385, 65107, вул. Канатна, 83, м.Одеса).

Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (код ЄДРПОУ 13844159, адреса: вул. Морехідна, буд. 1, м. Миколаїв, 54008).

Суддя П.П. Марин