Рішення від 28 вересня 2026 р. у справі №420/16411/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/16411/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Василяки Д.К., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому позивач просить: визнати протиправною бездіяльність відповідача стосовно не здійснення нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку із затримкою виплати щомісячної суми пенсійних коштів позивача, нарахованих за кожен місяць періоду боргу з 01.07.2024 по 29.12.2025 року та виплачених у 12.2025 року; зобов`язати відповідача - здійснити нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів на щомісячну суму пенсійних коштів позивача, нарахованих за кожен місяць періоду боргу з 01.07.2024 по 29.12.2025 року та виплачених разом із затримкою у грудні 2025 року, відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 № 2050-III.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, здійснивши у грудні 2025 року виплату позивачці сум пенсії, нарахованих за минулий період з 01.07.2024 по 29.12.2025 року, не нарахував та не виплатив компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії. При цьому затримка виплати виникла внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем своїх обов`язків щодо нарахування та виплати пенсії, а право позивачки на отримання відповідних пенсійних сум було підтверджено судовими рішеннями. Позивачка зазначає, що відповідно до статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та Закону України № 2050-III у разі затримки виплати пенсії на один і більше календарних місяців у неї виникло право на компенсацію втрати частини доходів, яка має обчислюватися окремо щодо кожної щомісячної пенсійної виплати за період її невиплати. На думку позивачки, відповідач протиправно не здійснив такого нарахування та виплати. Також позивачка посилається на практику Верховного Суду, відповідно до якої право на компенсацію пов`язується саме з порушенням строків виплати пенсійного доходу, а не з моментом набрання законної сили судовим рішенням чи виконанням такого рішення.

Ухвалою суду від 08.06.2026 року Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити певні дії – залишено без руху.

За цією позовною заявою відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами у відповідності до ст. 262 КАС України.

Від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. Зокрема, свою позицію обґрунтовує тим, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11.10.2024 у справі № 420/32849/23, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31.10.2025, відповідача було зобов`язано здійснити розрахунок та виплату пенсії позивачці з урахуванням автоматичних перерахунків, індексації та/або масових перерахунків пенсії та надбавок до пенсії, у тому числі з проведенням компенсації втрати частини доходу у зв`язку з несвоєчасною виплатою пенсії. Відповідач зазначає, що на виконання вказаного судового рішення пенсію позивачки було перераховано з 01.07.2017 з урахуванням визначених судом зобов`язань, а з 31.03.2026 розмір пенсії встановлено у сумі 6121,70 грн. При цьому відповідач посилається на постанову Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821 та вказує, що оскільки судове рішення набрало законної сили 31.10.2025, пенсія у новому розмірі та сума доплати за перерахунком підлягають виплаті відповідно до Порядку № 821. Разом з тим відповідач посилається на рішення Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 у справі № 320/51895/25, залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.06.2026, яким постанову Кабінету Міністрів України № 821 визнано протиправною та нечинною. У зв`язку з цим відповідач зазначає про необхідність визначення іншого нормативно-правового механізму фінансування та здійснення відповідних виплат і повідомляє про направлення до Пенсійного фонду України листа від 11.06.2026 № 1500-0902-5/91575 щодо порядку подальших дій. Щодо заявленої позивачкою вимоги про встановлення судового контролю відповідач вважає її передчасною, оскільки, на його думку, відсутні об`єктивні підстави вважати, що після набрання рішенням суду законної сили права позивачки будуть порушені. Крім того, відповідач заперечує проти зобов`язання його здійснити конкретні дії, посилаючись на те, що відповідно до статті 58 Закону України № 1058-IV саме Пенсійний фонд має повноваження щодо призначення та перерахунку пенсій. На думку відповідача, суд не може підміняти орган Пенсійного фонду та перебирати на себе повноваження, віднесені законом до компетенції цього органу. На підтвердження своєї позиції відповідач посилається, зокрема, на постанову Верховного Суду від 15.12.2021 у справі № 1840/2970/18 та положення частини четвертої статті 245 КАС України щодо випадків, коли прийняття рішення передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Також від позивача надійшла відповідь на відзив у якій позивач підтримав свої позовні вимоги.

Дослідивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення проти позову, докази, якими вони підтверджуються, суд встановив наступне: ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області та отримує пенсію відповідно до Закону України № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11.10.2024 року по справі № 420/32849/23 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 154450001746 від 02.06.2022 року щодо призначення / перерахунку пенсії ОСОБА_1 в частині встановлення в графі «вид перерахунку» позначки «макетна обробка» та особливості «Не підлягають МП, признач. за ріш. суду в тверд. розм. з 01.07.2017 р. по довічно; Призначення за рішенням суду з 01.07.2017 р. по довічно». Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити розрахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з урахуванням автоматичних перерахунків, індексації та/або масових перерахунків пенсії та надбавок до пенсії в разі втрати годувальника відповідно до ст. ст. 27, 28 та ч. ч. 2, 3 ст. 42, пунктів 4-1, 4-3 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 20.02.2019 № 124 «Питання проведення індексації пенсій у 2019 році», від 01.04.2020 № 251 «Деякі питання підвищення пенсійних виплат і надання соціальної підтримки окремим категоріям населення у 2020 році» з 01.07.2017 р., з проведенням компенсації втрати частини доходу у зв`язку з несвоєчасною виплатою пенсії, та без застосування до її пенсійних виплат виду перерахунку - «макетна обробка» та особливості - «не підлягають МП, призначена за рішенням суду в твердому розмірі».

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22.05.2025 року по справі № 420/5313/25 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови у виплаті поточної пенсії ОСОБА_1 з 01.07.2024 року на її особистий банківський рахунок вказаний у заяві від 22.07.2024року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснювати виплату поточної пенсії ОСОБА_1 , зокрема недоотриманої пенсії з 01.07.2024 року на визначений нею банківський рахунок зазначений у заяві від 22.07.2024 року.

У грудні 2025 року на банківський рахунок № НОМЕР_2 відкритий у АТ “Ощадбанк” Відповідачем виплачено пенсію ОСОБА_1 у сумі 49 000 грн.

29.05.2026 року позивач направив відповідачу лист з вимогою нарахувати компенсацію втрати частини доходів за кожен місяць періоду боргу на момент виплати пенсії у грудні 2025 року, відповідно до Закону № 2050-III, а також сплатити суму компенсації з урахуванням відповідальності за затримку виконання грошового зобов`язання, встановленої ст. 625 ЦК України.

Відповіді на вказане звернення позивач не отримав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд враховує наступні обставини та приписи законодавства.

За приписами ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року №2050-III, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема пенсію.

Згідно із статтею 3 Закону №2050-III, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

За змістом статті 4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З аналізу норм Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:

1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошового забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;

2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);

3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);

4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;

5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.

З метою реалізації Закону №2050-ІІІ, Кабінет Міністрів України 21.02.2001 прийняв постанову №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі Порядок №159).

В силу приписів пункту 1 Порядку №159, його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року (п. 2 Порядку №159).

Детальний перелік грошових доходів, що підлягають компенсації, наведено у пункті 3 Порядку №159, яким встановлено, що компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.

Відтак, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, які вже були нараховані.

Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

При цьому, аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку, що положення Закону № 2050-III та Порядку № 159 право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати не ставлять у залежність від порядку виплати доходу - у добровільному чи судовому порядку.

Компенсація за порушення строків виплати виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата) особи (працівника) з вини відповідача не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат.

Разом з тим, за приписами Конституції України та КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Таким чином, у разі невиконання судового рішення, позивач має право на виплату компенсації за час затримки виконання судового рішення.

Тобто, коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення суду. А отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону №2050-III є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів.

За таких обставин, право на компенсацію позивач набуває після набрання законної сили судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення.

Аналогічний правовий підхід застосовано Верховним Судом у постановах від 26.02.2020 у справі №826/8319/16, від 31.03.2020 у справі № 817/621/18, від 20.05.2020 у справі №815/2454/18, від 12.05.2022 у справі № 815/3998/16.

Суд встановив, що на виконання рішень Одеського окружного адміністративного суду від 11.10.2024 року по справі № 420/32849/23 та від 22.05.2025 року по справі № 420/5313/25 відповідачем здійснено відповідний перерахунок пенсія позивача. Фактичну розрахунок за вказаним рішенням суду з позивачем здійснено лише у грудні 2025 року.

Наведене свідчить, що відповідачем порушено строк виплати пенсійних виплат та у позивача виникло право на отримання компенсації втрати частини доходу.

Зважаючи на наведене вище правове регулювання та встановлені обставини, суд дійшов висновку, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строку виплати пенсії в належному розмірі на виконання вказаного судового рішення за період з 01.07.2024 по 29.12.2025 року.

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 14.05.2019 у справі № 804/2994/18, від 23.12.2020 у справі № 640/7975/15-а, від 05.07.2022 у справі №420/7633/20, від 09.08.2022 у справі №460/4765/20, від 21.08.2023 у справі №460/6767/20.

Щодо вимоги позивача, викладеної в позовній заяві, про зобов`язання встановлення судового контролю щодо виконання судового рішення, суд виходить з наступного.

Судовий контроль в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому ст. 287 КАС України. Спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах передбачені ст. 382 та 383 КАС України, зокрема, до них належать: зобов`язання суб`єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення; накладання штрафу за невиконання судового рішення; визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, що вчинені суб`єктом владних повноважень-відповідачем на виконання такої постанови суду або на порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.

В свою чергу, суд також вказує, що застосування заходів судового контролю є правом, а не обов`язком суду. Про доцільність застосування таких заходів суд вирішує в кожній конкретній ситуації окремо з огляду на характер спірних правовідносин, сторін, а також ймовірну можливість невиконання особою, не на користь якої ухвалено рішення, приписів суду.

З матеріалів справи вбачається, що позивач не обґрунтував необхідність застосування до відповідача такого заходу судового контролю. Разом з тим, у суду немає жодних доказів, що свідчили б про можливе ухилення відповідача від виконання рішення суду у даній справі.

За таких обставин, зважаючи на необґрунтованість та недоведеність вимоги про зобов`язання відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, суд дійшов висновку про недоцільність застосування до відповідача такого заходу судового контролю за виконанням судового рішення у даній справі.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах Проніна проти України (пункт 23) і Серявін та інші проти України (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів і інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі Бендерський проти України від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.

В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов`язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов належить до задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. ст. 6, 14, 90, 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо не здійснення нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку із затримкою виплати щомісячної суми пенсійних коштів ОСОБА_1 , нарахованих за кожен місяць періоду боргу з 01.07.2024 по 29.12.2025 року та виплачених у 12.2025 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів на щомісячну суму пенсійних коштів ОСОБА_1 , нарахованих за кожен місяць періоду боргу з 01.07.2024 по 29.12.2025 року та виплачених разом із затримкою у грудні 2025 року, відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 № 2050-III.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1064,96 грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Д.К. Василяка