Рішення від 29 вересня 2026 р. у справі №420/381/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/381/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бездрабка О.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до 7 управління Департаменту військової контррозвідки Служби безпеки України, Департаменту військової контррозвідки Служби безпеки України, Служби безпеки України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася з позовною заявою до 7 управління Департаменту військової контррозвідки Служби безпеки України (далі - відповідач-1), Департаменту військової контррозвідки Служби безпеки України (далі - відповідач-2), Служби безпеки України (далі - відповідач-3), в якій просить:

- визнати протиправною відмову 7 управління Департаменту військової контррозвідки Служби безпеки України, Департаменту військової контррозвідки Служби безпеки України в задоволенні рапорту про звільнення з військової служби ОСОБА_1 , поданого 22.11.2025 року, на підставі підпункту "г" пункту 3 частини п`ятої статті 26 (через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи);

- зобов`язати 7 управління Департаменту військової контррозвідки Служби безпеки України звільнити з військової служби ОСОБА_1 на підставі підпункту "г" пункту 3 частини п`ятої статті 26 (через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи).

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що позивач проходить військову службу у 7 управлінні Департаменту військової контррозвідки СБ України на посаді капітан, спеціаліст ІІ категорії РСС. 20.11.2025 року було подано рапорт на звільнення на підставі п.п. "г" п. 3 ч. 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу", через сімейні обставини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) - у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків - матір`ю ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю II групи. Відповіді щодо розгляду рапорту отримано не було, а тому представником позивача були спрямовані адвокатські запити до Департаменту військової контррозвідки СБ України та 7 управління Департаменту військової контррозвідки СБ України. З відповіді Департаменту військової контррозвідки СБ України позивач дізнався, що за результатами розгляду рапорту встановлено відсутність достатніх підстав для звільнення позивача з військової служби за її клопотанням та обраною підставою. Позивач зазначає, що з прийнятим рішенням 7 управління ДВКР СБ України, Департаменту військової контррозвідки СБ України ОСОБА_1 категорично не погоджується. Вважає що таке рішення було прийняте на підставі неповно досліджених обставин справи, з поверхневим відношенням до ситуації що склалася, та без належного підкріплення та законодавчого обгрунтування винесення такого рішення.

Ухвалою від 09.01.2026 р. позовну заяву позовну заяву залишено без руху та надано позивачу десятиденний строк на усунення недоліків.

У встановлений строк позивач усунула недоліки позовної заяви і ухвалою від 14.01.2026 р. відкрито спрощене провадження у справі та надано відповідачу п`ятнадцятиденний строк для подачі відзиву на позовну заяву.

20.01.2026 р. представник позивач подав до суду клопотання про долучення доказів, а саме відповіді на адвокатський запит представника.

16.02.2026 р. від представника Служби безпеки України надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого просить відмовити в задоволенні позову та замінити неналежну сторону на належного відповідача Службу безпеки України. Вказує на те, що належним відповідачем у даній справі є саме Служба безпеки України, оскільки ДВКР СБУ та 7 управління ДВКР СБУ не можуть бути відповідачами у цій справі, оскільки є юридичними особами, не мають самостійного балансу та рахунків в органах Державного казначейства України, а зазначений код ЄДРПОУ 00034074 має саме Служба безпеки України. Представник зазначає, що додані позивачем до свого рапорту документи свідчать, що її мати є інвалідом ІІ групи та має доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (є рідною сестрою позивачки), яка проживає у Швейцарській конфедерації у статусі тимчасове перебування. При цьому ОСОБА_3 сама не потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. Отже, відсутні правові підстави для звільнення ОСОБА_1 з військової служби з підстав, передбачених підпунктом "г" пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-XII (через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) та абзацом тринадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII.

24.02.2026 р. представник позивача подав до суду відповідь на відзив, у якій зазначено, що 7 управлінням ДВКР СБ України не було надано ОСОБА_1 письмової відмови у задоволенні її рапорту про звільнення з військової служби. Також на адвокатський запит щодо підстав відмови у звільненні або повідомлення про стадію розгляду рапорту належної відповіді надано не було. У зв`язку з цим позивач не була належним чином повідомлена про результати розгляду її рапорту та підстави відмови, що позбавило її можливості ознайомитися з відповідним рішенням, спростувати викладені в ньому обставини, надати додаткові документи та належним чином захистити свої права. Не погоджуючись із доводами відзиву, позивач зазначила, що її сестра ОСОБА_3 тривалий час постійно проживає у Швейцарії разом із чоловіком та двома дітьми. На підтвердження цього до матеріалів справи подано копії її закордонного паспорта, посвідки на проживання у Швейцарії, документів про шлюб, свідоцтв про народження дітей та довідки про місце проживання. Отже, сестра з об`єктивних причин фактично не має можливості здійснювати постійний догляд за матір`ю ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю. Позивачка посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену, зокрема, у постанові від 27.02.2025 р. у справі № 380/16966/24, відповідно до якої юридична наявність родичів не означає їх фактичної наявності у розумінні закону, якщо такі особи з об`єктивних причин реально не можуть здійснювати постійний догляд за особою, яка його потребує. Крім того, Верховний Суд у постанові від 02.04.2025 р. у справі № 280/7446/24 зазначив, що за результатами розгляду рапорту військовослужбовця про звільнення уповноважена посадова особа зобов`язана або видати наказ про звільнення, або надати військовослужбовцю належним чином обґрунтовану відмову. Рапорт вважається розглянутим лише після прийняття відповідного рішення та належного доведення його до військовослужбовця. Однак у випадку ОСОБА_1 ні наказу про звільнення, ні обґрунтованої письмової відмови у задоволенні її рапорту їй надано не було. Таким чином, позивач вважає, що вона є єдиною особою, яка має можливість здійснювати постійний догляд за своєю матір`ю як особою з інвалідністю. З огляду на це відмова у її звільненні з військової служби за сімейними обставинами є необґрунтованою та такою, що не відповідає вимогам законодавства.

26.02.2026 р. представник Служби безпеки України подав до суду заперечення на відповідь на відзив та зазначив обґрунтування аналогічне у відзиві на позовну заяву.

02.02.2026 р. та 26.02.2026 р. до суду від представника Служби безпеки України надійшли клопотання про заміну неналежних відповідачів - 7 управління Департаменту військової контррозвідки Служби безпеки України, Департаменту військової контррозвідки Служби безпеки України на Службу безпеки України. Клопотання мотивовані тим, що ДВКР СБУ та 7 управління ДВКР СБУ не є юридичними особами, не мають самостійного балансу та рахунків в органах Державного казначейства України, а зазначений код ЄДРПОУ 00034074 має саме Служба безпеки України.

Ухвалою від 18.03.2026 р. відмовлено у задоволенні клопотання представника Служби безпеки України щодо заміни неналежних відповідачів; залучено до участі у справі Службу безпеки України.

31.03.2026 р. від представника Служби безпеки України надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого просить відмовити в задоволенні позову. Вказує на те, що за результатами розгляду наданих документів до рапорту позивач було встановлено, що її мати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є інвалідом ІІ групи та має доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (є рідною сестрою позивачки), яка проживає у Швейцарській конфедерації у статусі - тимчасове перебування. Зазначено, що з огляду на приписи абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII, ОСОБА_3 сама не потребує постійного догляду за висновком медико соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. Отже, відсутні правові підстави для звільнення ОСОБА_1 з військової служби з підстав, передбачених підпунктом "г" пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-XII (через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) та абзацом тринадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII.

21.04.2026 р. представник позивача подав до суду клопотання про долучення доказів, а саме копії заяв ОСОБА_3 про неможливість здійснювати фактичний догляд за матір`ю, виписку з історії хвороби №1165/549, виданою ОСОБА_3 КНП "Татарбунарська багатопрофільна лікарня", копію закордонного паспорту ОСОБА_3 № НОМЕР_1 виданого органом №5102, в якому міститься відмітка про тимчасове короткотривале прибуття та виїзд з України в період 08.04.2026 - 18.04.2026 р., у зв`язку з необхідністю лікування у стаціонарному відділенні.

23.04.2026 р. представник позивача подав до суду клопотання про долучення доказів, а саме копію Консультаційного висновку спеціаліста від 17.04.2026 року, видану ОСОБА_3 КНП "Татарбунарською багатопрофільною лікарнею" Татарбунарської міської ради.

15.09.2026 р. представник позивача подав до суду клопотання про долучення доказів, а саме Висновку про наявність порушення функцій організму, через які особа не може самостійно пересуватися та/або самообслуговуватися і потребує постійного стороннього догляду №2080 від 09.09.2026 р., видану ОСОБА_2 КНП "Центр первинної медико-санітарної допомоги №4" Одеської міської ради.

Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Оскільки від сторін не надходило заяв про розгляд справи в судовому засіданні, суд розглядає справу в порядку письмового провадження.

Дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходить військову службу у 7 управлінні Департаменту військової контррозвідки СБ України на посаді капітан, спеціаліст ІІ категорії РСС.

Відповідно до витягу з наказу голови Служби безпеки України від 09.12.2021 р. № 1630-ОС/дск позивач прийнята на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу у Службі безпеки України за частиною другою статті 20 ЗУ "Про військовий обов`язок і військову службу" та призначено за пунктом 43 до Департаменту військової контррозвідки.

20.11.2025 р. позивач подала рапорт на звільнення на підставі пп."г" п.3 ч.5 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу", через сімейні обставини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) - у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків - матір`ю ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю II групи.

До рапорту надано наступні документи:

- копію свідоцтва про народження ОСОБА_6 ;

- копія паспорту громадянина України та ІПН ОСОБА_1 ;

- Витяг з реєстру територіальної громади ОСОБА_1 ;

- копію свідоцтва про шлюб ОСОБА_1 ;

- копію свідоцтва про народження матері ОСОБА_2 ;

- копію паспорту громадянина України та ІПН матері ОСОБА_2 ;

- копію свідоцтва про шлюб матері ОСОБА_2 ;

- копію свідоцтва про розірвання шлюбу батьків ОСОБА_1 ;

- копію пенсійного посвідчення матері ОСОБА_2 ;

- копію довідки про зареєстрованих житловому приміщенні/будинку осіб від 16.07.2024 р.;

- копію довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією стосовно матері ОСОБА_2 ;

- копію медичного висновку Новку ПКК №1570 секо №1970 від 16.10.2025 стосовно матері ОСОБА_2 ;

- копію висновку про наявність порушення функцій організму через невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду а непрофесійній основі від 09.10.2025 стосовно матері ОСОБА_2 ;

- копію акту про встановлення факту здійснення особою постійного догляду стосовно матері ОСОБА_2 ;

- копію свідоцтва про народження сестри ОСОБА_3 ;

- копію паспорту громадянина України сестри ОСОБА_3 ;

- копію закордонного паспорту громадянина України сестри ОСОБА_3 ;

- копію інших документів стосовно сестри ОСОБА_3 , які підтверджують її фактичне місце знаходження та проживання у Швейцарії, кантон Люцерн, н.п. Вікон.

08.12.2025 р. представник позивача звернувся до Департаменту військової контррозвідки із запитом щодо розгляду рапорту позивача, на який отримав лист від 12.12.2025 р. за вих.№17-1849, в якому зазначено, що рапорт про звільнення позивача від 15.11.2025 р. розглядається, у межах повноважень співробітників Департаменту військової контррозвідки СБ України. Повідомлено, що про результати розгляду позивач буде повідомлено її прямими начальниками.

08.12.2025 р. за вих. №992/12-25 представник позивача звернувся до т.в.о. начальника 7 управління Департаменту військової контррозвідки СБ України із адвокатським запитом, в якому просив надати інформацію про стадію розгляду рапорту позивача та повідомити результати його розгляду.

12.12.2025 р. за вих.№17/7-13767 7 управління Департаменту військової контррозвідки листом повідомило, що інформація про результати розгляду рапорту позивача щодо її звільнення з військової служби за обраною нею підставою відповідно до ЗУ "Про військовий обов`язок та військову службу" будуть доведені капітану ОСОБА_1 встановленим порядком.

Так, представник позивача звернувся до Департаменту військової контррозвідки із запитом 15.12.2025 р. стосовно розгляду рапорту позивача, та листом від 22.12.2025 р. отримано лист, в якому зазначено, що Капітаном ОСОБА_1 був поданий рапорт, у якому співробітницею проголошувалося клопотання щодо звільнення її з військової служби відповідно до підпункту "б" пункту 61 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України (в запас Збройних Сил України), та підпункту "г" пункту 3 частини п`ятої статті 26 (через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи). По результатах опрацювання (розгляду) рапорту капітана ОСОБА_1 , та доданих до рапорту матеріалів, було встановлено відсутність достатніх підстав для звільнення її з військової служби за її клопотанням та обраною нею підставою, про що співробітниці було повідомлено її прямими (безпосередніми) начальниками за місцем постійного проходження нею військової служби у структурному підрозділі регіонального дислокування Департаменту військової контррозвідки СБ України. При цьому, їй, повторно були надані вичерпні за змістом роз`яснення щодо вчинення, з її боку, належних дій для інформування про достатні правові підстави щодо її звільнення у зв`язку із небажанням проходити військову службу та можливою наявністю сімейних, обставин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України "Про й час розгляд рапорту і військову службу". На теперішній час розгляд рапорту завершений.

Також в матеріалах справи міститься:

- довідка про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб №Д4-158192-ф/о, яка видана ОСОБА_6 про те, що за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_6 та ОСОБА_2 ;

- заява ОСОБА_2 , в якій зазначено, що вона є особою ІІ групи інвалідності та знаходиться на утриманні своєї доньки - ОСОБА_6 ;

- свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 ;

- довідка ЛКК ОСОБА_2 від 14.07.2024 р., в якій зазначено, що вона потребує постійний сторонній догляд;

- висновок №1973 від 19.07.2024 р. про наявність порушення функцій організму через які невіліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, виданий на ім`я ОСОБА_2 із зазначення рекомендованої соціальної послуги догляду вдома; отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичних осіб;

- довідка до акту МСЕК серії 12 ААГ №887110, в якій зазначено, що ОСОБА_2 встановлено ІІ групу інвалідності; безстроково;

- висновок №639 від 09.10.2025 р. про наявність порушення функцій організму через які невіліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, виданий на ім`я ОСОБА_2 із зазначення рекомендованої соціальної послуги отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичних осіб;

- медичний висновок ЛКК №1570 від 16.10.2025 р., в якому зазначено, що ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду, невиліковна хвора, яка внаслідок порушення функцій організму, не може самостійно пересуватись та самообслуговуватись;

- акт про встановлення факту здійснення особою постійного стороннього догляду від 05.11.2025 р., в якому зазначено, що ОСОБА_1 здійснює постійний догляд за ОСОБА_2 ; документ, що підтверджує інвалідність: довідка МСЕК серії 12ААГ №887110 від 17.06.2024 р.; Документ, що підтверджує потребу особи в постійному догляді (за наявності): медичний Висновок ЛКК КНП "ЦЕНТР ПЕРВИННОЇ МЕДИКО-САНІТАРНОЇ ДОПОМОГИ №3" Одеської міської ради №1570 від 16.10.2025, висновок № 639 (форма № 080-4/0) від 09.10.2025. Інформація про призначення особі, за якою здійснюється постійний догляд, допомоги, компенсацій за здійснення догляду чи про звернення до органів соціального захисту населення за такими виплатами чи за отриманням соціальної послуги з догляду вдома: не призначено, довідка про отримання (не отримання) допомоги від 29.10.2025 р. №2721 УСЗН в Київському районі м. Одеси. Родинний зв`язок між особою, яка здійснює постійний догляд, та особою, за якою здійснюється догляд: першого ступеня споріднення - мати.

Вважаючи протиправною відмову в задоволенні рапорту про звільнення з військової служби, позивач звернулася до суду з даною позовною заявою.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступних приписів законодавства.

Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом ст.17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Відповідно до ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

За змістом ч.ч.1, 2 ст.17 Закону України від 06.12.1991 р. № 1932-XII "Про оборону України" захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов`язок згідно із законодавством.

Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України від 12.05.2015 р. № 389-VIII "Про правовий режим воєнного стану" (далі - Закон № 389-VIII, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ст.1 Закону № 389-VIII воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Згідно зі ст.2 Закону № 389-VIII правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.

Указом Президента України від 24.02.2022 р. № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 р. № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (пункт 1). Надалі відповідними Указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні продовжено та такий правовий режим діє й на сьогодні.

Статтею 1 Закону України "Про Службу безпеки України" від 25.03.1992 р. № 2229-ХІІ (далі - Закон № 2229-ХІІ в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що Служба безпеки України - державний орган спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України.

За приписами ст.9 Закону № 2229-ХІІ систему Служби безпеки України складають Центральне управління Служби безпеки України, підпорядковані йому регіональні органи, органи військової контррозвідки, військові формування, а також навчальні, науково-дослідні та інші заклади Служби безпеки України.

Організаційна структура Служби безпеки України визначається Президентом України.

Відповідно до ч.1 ст.19 Закону № 2999-ХІІ кадри Служби безпеки України складають: співробітники-військовослужбовці, працівники, які уклали трудовий договір із Службою безпеки України, а також військовослужбовці строкової служби.

Порядок проходження військової служби за контрактом особами офіцерського складу, сержантського і старшинського складу, рядового складу Служби безпеки України (далі - військовослужбовці Служби безпеки України), виконання ними військового обов`язку в запасі та особливості проходження військової служби в особливий період визначає Положення про проходження військової служби військовослужбовця Служби безпеки України" від 27.12.2007 р. № 1262/2007 (далі - Положення № 1262/2007).

Відповідно до пункту 61 розділу VII Положення № 1262/2007 звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:

а) у запас Служби безпеки України - осіб рядового складу, осіб сержантського і старшинського складу, осіб офіцерського складу, якщо вони не досягли граничного віку перебування у запасі і за станом здоров`я придатні до військової служби в мирний або воєнний час, у разі доцільності їх використання у запасі Служби безпеки України;

б) у запас Збройних Сил України - осіб рядового складу, осіб сержантського і старшинського складу, осіб офіцерського складу, якщо вони не досягли граничного віку перебування у запасі і за станом здоров`я придатні до військової служби в мирний або воєнний час, у разі недоцільності їх використання в запасі Служби безпеки України або на їх прохання;

в) у відставку, якщо вони досягли граничного віку перебування у запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби з виключенням з військового обліку.

Звільнення військовослужбовців Служби безпеки України з військової служби здійснюється на підставах, передбачених частинами другою-шостою статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", та, як правило, без зарахування в розпорядження прямих начальників.

Рішення про звільнення з військової служби в запас або у відставку доводиться до відома військовослужбовців Служби безпеки України, як правило, не пізніше ніж за два місяці до подання про звільнення. Безпосередні та прямі начальники проводять з ними особисту бесіду.

Порядок звільнення військовослужбовців Служби безпеки України з військової служби визначається Головою Служби безпеки України.

Пунктом 67 розділу VII Положення № 1262/2007 передбачено, що звільнення військовослужбовців Служби безпеки України з військової служби здійснюється:

а) військовослужбовців рядового, сержантського і старшинського складу Служби безпеки України, які проходять службу за контрактом, крім звільнення у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, - начальниками підрозділів, органів, закладів, установ та іншими посадовими особами, визначеними Головою Служби безпеки України. Звільнення військовослужбовців рядового, сержантського і старшинського складу у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів здійснюється першим заступником Голови Служби безпеки України;

б) осіб офіцерського складу Служби безпеки України:

у військових званнях до полковника (капітана 1 рангу) включно, крім звільнення у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, - першим заступником Голови Служби безпеки України. Звільнення офіцерів у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів здійснюється Головою Служби безпеки України;

у військових званнях бригадного генерала (коммодора) та генерал-майора (контр-адмірала) - Головою Служби безпеки України;

у військових званнях генерал-лейтенанта (віце-адмірала) та генерала (адмірала) - Президентом України.

Згідно пункту 68 розділу VII Положення № 1262/2007 днем звільнення військовослужбовців Служби безпеки України з військової служби в запас або у відставку вважається день, з якого їх наказом виключено зі списків особового складу Служби безпеки України, крім випадків, передбачених пунктами 49 та 99 цього Положення, коли військовослужбовці після виключення зі списків особового складу Служби безпеки України продовжують проходити військову службу в інших військових формуваннях.

Відповідно до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України від 20.11.2025 р. № 452 (далі - Інструкція № 452) визначено механізм реалізації у Службі безпеки України вимог Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженого Указом Президента України від 27 грудня 2007 року № 1262.

За пунктом 2 розділу І Інструкції № 452 реалізація вимог Положення оформлюється наказами по особовому складу, які підписуються Головою СБУ (особою, яка виконує його обов`язки), першим заступником Голови СБУ або заступниками Голови СБУ відповідно до розподілу функціональних обов`язків або начальниками (директорами, ректором) підрозділів Центрального управління, регіональних органів, органів військової контррозвідки, навчальних, наукових, науково-дослідних та інших закладів, установ СБУ, а також штабу Антитерористичного центру при СБУ, яким надано право видання таких наказів, або особами, які виконують їх обов`язки.

Наказами по особовому складу оформлюються встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців з державою, зокрема прийняття (призов) та звільнення з військової служби, зарахування до списків особового складу СБУ або виключення з таких списків, укладання та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, присвоєння військових звань, пониження у військових званнях, призначення на посади та звільнення з посад, зарахування у розпорядження відповідних начальників, переміщення по службі, призупинення (продовження) військової служби, надання відпусток.

Пунктом 3 розділу І Інструкції № 452 визначено, що з питань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього начальника, а у разі, якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання, - до наступного прямого начальника.

Рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації.

Усні рапорти розглядаються негайно, але не пізніше ніж у строки, визначені для розгляду рапортів, підготовлених у паперовій формі. Відповідь на усний рапорт надається усно, у тому числі за допомогою технічних засобів комунікації.

У рапорті, підготовленому у паперовій формі, військовослужбовець вказує: найменування посади начальника, якому адресується рапорт; заголовок "Рапорт"; суть порушеного питання; перелік доданих до рапорту документів або їх копій (за потреби); найменування займаної посади; військове звання; власне ім`я та прізвище; дату; особистий підпис.

Розгляд рапорту, підготовленого у паперовій формі, військовослужбовця всіма його прямими начальниками здійснюється:

невідкладно, але не пізніше двох робочих днів від дня його отримання - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов`язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров`я особового складу, відпусток;

у строк не більше 14 робочих днів від дня його отримання - щодо інших питань.

Начальники розгляд рапортів, підготовлених у паперовій формі, військовослужбовця здійснюють шляхом накладення резолюції.

Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими начальниками не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду начальником, який уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняттю рішення по суті рапорту. Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.

Подання рапорту в електронній формі здійснюється відповідно до актів СБУ з питань діловодства, які затверджуються Головою СБУ.

Рапорт вважається розглянутим, якщо з приводу всіх порушених у ньому питань вжито необхідних заходів або надано вичерпну відповідь.

Відповідно до пункту 1 розділу VII Інструкції № 452 звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється відповідно до розділу VII Положення, частин другої - шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Згідно пп."г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 р. № 2232-XI (далі - Закон № 2232-XII, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби під час проведення мобілізації та дії воєнного стану через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Відповідно до абз.13 п.3 ч.12 ст.26 Закону № 2232-ХІІ військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану, зокрема, у зв`язку з необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

За приписами ч.7 ст.26 Закону № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

З аналізу даних правових норм слідує, що законодавством визначено умови, за наявності яких військовослужбовець за відсутності бажання продовжувати службу має право подати рапорт про звільнення, до якого долучити документи, які підтверджують наявність підстав для звільнення з військової служби, зокрема, передбачених пп."г" п.2 ч.4 ст.26, абз.13 п.3 ч.12 ст.26 Закону № 2232-ХІІ.

Подача такого рапорту позивачем зумовлює виникнення обов`язку з його розгляду та прийняття за результатами розгляду рапорту мотивованого рішення про його задоволення або про відмову в задоволенні з наведенням конкретних підстав.

Верховний Суд у постанові від 26.06.2024 р. у справі № 420/23353/23 вказав, що розгляд рапорту про звільнення з військової служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає підготовку подання, перевірку документів, що підтверджують наявність, зокрема, сімейних обставин або інших поважних причин, уточнюються дані про проходження особою військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби.

Судом встановлено, що позивач подала першому заступнику Голови Служби безпеки України рапорт від 15.11.2026 р., в якому просила звільнити з військової служби відповідно до пп."б" п.61 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України (в запас ЗС України), п."а" ч.1 та пп."г" п.3 ч.5 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) та абз.13 п.3 ч.12 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків (за матір`ю), який є особою з інвалідністю II групи за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

До рапорту ОСОБА_1 було долучено копію свідоцтва про народження ОСОБА_6 ; копію паспорту громадянина України та ІПН ОСОБА_1 , витяг з реєстру територіальної громади щодо ОСОБА_1 копію свідоцтва про шлюб ОСОБА_1 , копію свідоцтва про народження матері ОСОБА_2 , копію паспорту громадянина України та ІПН матері ОСОБА_2 , копію свідоцтва про шлюб матері ОСОБА_2 , копію свідоцтва про розірвання шлюбу батьків ОСОБА_1 , копію пенсійного посвідчення матері ОСОБА_2 , копію довідки про зареєстрованих житловому приміщенні/будинку осіб від 16.07.2024 р., копію довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією стосовно матері ОСОБА_2 , копію медичного висновку Новку ПКК №1570 секо №1970 від 16.10.2025 стосовно матері ОСОБА_2 , копію висновку про наявність порушення функцій організму через невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду а непрофесійній основі від 09.10.2025 стосовно матері ОСОБА_2 , копію акту про встановлення факту здійснення особою постійного догляду стосовно матері ОСОБА_2 , копію свідоцтва про народження сестри ОСОБА_3 , копію паспорту громадянина України сестри ОСОБА_3 , копію закордонного паспорту громадянина України сестри ОСОБА_3 , копію інших документів стосовно сестри ОСОБА_3 , які підтверджують її фактичне місце знаходження та проживання у Швейцарії, кантон Люцерн, н.п. Вікон.

У зв`язку із неотримання належним чином оформленої письмової відповіді на поданий рапорт представник позивача звернувся із адвокатськими запитами.

12.12.2025 р. за вих.№17/7-13767 7 управління Департаменту військової контррозвідки листом повідомило, що інформація про результати розгляду рапорту позивача щодо її звільнення з військової служби за обраною нею підставою відповідно до ЗУ "Про військовий обов`язок та військову службу" будуть доведені капітану ОСОБА_1 встановленим порядком.

22.12.2025 р. листом Департамент військової комендатури контррозвідки повідомив, що за результатами опрацювання рапорту, було встановлено відсутність достатніх підстав для звільнення позивача з військової служби за клопотанням та обраною підставою, про що співробітниці було повідомлено прямими (безпосередніми) начальниками за місцем постійного проходження нею військової служби у структурному підрозділі регіонального дислокування Департаменту військової контррозвідки СБ України. При цьому, повторно були надані вичерпні за змістом роз`яснення щодо вчинення, належних дій для інформування про достатні правові підстави щодо звільнення у зв`язку із небажанням проходити військову службу та можливою наявністю сімейних, обставин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Дослідивши лист від 22.12.2025 р., судом встановлено, що зміст відмови у листі не містить жодних висновків та мотивів щодо прийняття відмову у рапорті, не надана належна оцінка всім долученим позивачем до рапорту документам, зокрема тим, що підтверджують неможливість здійснення догляду сестрою позивача у зв`язку з перебуванням за кордоном.

Суд зауважує, що відмова, викладена у листі Департамент військової комендатури контррозвідки від 22.12.2025 р., є невмотивованою та формальною, в якій зазначена не фактична підстава на основі поданих документів, а вказано відсутність достатніх підстав для звільнення позивача з військової служби.

Щодо зазначення представником Служби безпеки України у відзиві на позовну заяву про наявність сестри позивача, тобто інших членів сім`ї, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що мати позивача - ОСОБА_2 - є особою з інвалідністю ІІ групи, а також є особою, яка згідно з висновком про наявність порушення функцій організму потребує постійного стороннього догляду, що підтверджується долученими до рапорту та до матеріалів справи документами, зокрема висновком № 2080 від 09.09.2026 р. КНП "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 4" Одеської міської ради.

Вказана обставина відповідачами по суті не заперечується.

Підставою відмови в задоволенні рапорту позивача слугувало посилання Служби безпеки України на наявність у матері позивача іншої доньки (рідної сестри позивача) - ОСОБА_3 , яка, на думку відповідача-3, є членом сім`ї другого ступеня споріднення та відповідно до формального тлумачення закону виключає право позивача на звільнення.

Суд не погоджується з таким тлумаченням закону з огляду на таке.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 27.02.2025 р. у справі № 380/16966/24, від 07.05.2025 р. у справі № 420/30227/24 сформував такі висновки.

Для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:

- відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;

- інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

При цьому, "відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи" означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж "юридичної наявності" інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 "Закону про військову службу".

Верховний Суд у постановах від 11.04.2023 р. у справі № 420/16689/23 та від 21.02.2024 р. у справі № 120/1909/23 звертав увагу на недосконалість та неузгодженість термінів та понять в нормативно-правових актах стосовно питання, яким документом підтверджується необхідність здійснення постійного догляду та який орган має право видавати цей документ.

Так, аналізуючи повноваження медико-соціальної експертної комісії, передбачених Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженим Кабінетом Міністрів України від 03 грудня 2009 року №1317, Верховний Суд дійшов висновку про те, що така комісія визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності. Щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров`я нездатні до самообслуговування і потребують постійного стороннього догляду, Верховний Суд вказав, що такі повноваження можуть бути віднесені до лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, які також мають право приймати висновки, зокрема, про наявність когнітивних порушень у громадян, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-2/о), про наявність порушення функцій організму через, які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-4/о) з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг.

Судом встановлено та підтверджується долученими до справи копією закордонного паспорта, заявою ОСОБА_3 про неможливість здійснення нею фактичного догляду за матір`ю, випискою з історії хвороби № 1165/549 та консультаційним висновком спеціаліста від 17.04.2026 р., що сестра позивача ОСОБА_3 на постійній основі проживає у Швейцарській конфедерації разом із чоловіком та двома малолітніми дітьми, а також має власні проблеми зі здоров`ям, що потребують стаціонарного лікування. Короткочасне перебування ОСОБА_3 на території України у період з 08.04.2026 р. по 18.04.2026 р. пов`язане виключно з необхідністю власного лікування, а не зі здійсненням догляду за матір`ю.

Викладене свідчить про те, що ОСОБА_3 з об`єктивних причин фактично позбавлена можливості здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 , а отже наявність у останньої доньки не спростовує права позивача на звільнення з підстав, передбачених абз.13 п.3 ч.12 ст.26 Закону № 2232-XII.

Отже, в даному випадку протиправною є відмова Служби безпеки України, оформлена листом Департаменту військової контррозвідки Служби безпеки України від 22.12.2025 р. № 17-1992, у задоволенні рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби від 15.11.2025 р., а не 7 управління Департаменту військової контррозвідки Служби безпеки України як вказує позивач, так як 7 управління Департаменту військової контррозвідки Служби безпеки України за рапортом ОСОБА_1 жодних рішень не приймало і не могло прийняти, оскільки питання щодо звільнення позивача віднесено до компетенції Служби безпеки України.

При вирішенні спору суд також бере до уваги правовий висновок, викладений Верховним Судом у постанові від 17.12.2018 р. у справі № 509/4156/15-а, згідно якого адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб`єктом владних повноважень для доведення правомірності (виправдання) свого рішення. Адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні.

Суд перевіряє правомірність рішення суб`єкта владних повноважень виключно з підстав, зазначених у цьому рішенні. Суд не наділений повноваженнями підміняти суб`єкта владних повноважень та самостійно визначати інші підстави для прийняття рішення, ніж ті, що зазначені у спірному рішенні.

При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх названих підстав, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки.

Відсутність реалізації управлінської функції адміністративним органом у даному конкретному випадку не дозволяє суду перебрати на себе виконання повноваження публічної адміністрації.

Відмовляючи позивачу в задоволенні рапорту відповідач-3 не конкретизував причини та взагалі не мотивував відмову на основі документів, долучених до рапорту позивача: які саме документи не підтверджують відсутність у матері позивача інших членів сім`ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків) та один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними ст.2 КАС України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" вказав, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Надаючи правову оцінку зобов`язальній частині позовних вимог, суд зазначає наступне.

Адміністративний суд, перевіряючи правомірність рішень, дій чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ст.2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15.05.2019 р. у справі № 815/7245/16, від 20.10.2022 р. у справі № 420/8190/21.

Під дискреційними повноваженнями розуміють такі повноваження, які надають певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Згідно з ч.4 ст.245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаної норми, у разі, якщо суб`єктом владних повноважень на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Процедура розгляду рапорту про звільнення зі служби врегульована законодавством та передбачає вчинення певних дій, зокрема підготовку, подання, перевірку документів, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, уточнення даних про проходження особою військової служби, документальне підтвердження періодів служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проведення розрахунку вислуги років військової служби.

Таким чином, оскільки в даному випадку при розгляді рапорту позивача належним чином не перевірено надані про звільнення з військової служби документи, не надано їм належної правової оцінки, та враховуючи те, що прийняття наказу про звільнення з військової служби відноситься до повноважень Служби безпеки України, а також те, що суд не може перебирати на себе такі повноваження, суд вважає, що відсутні правові підстави для покладення обов`язку на відповідача-3 прийняти рішення про звільнення позивача.

Водночас, з урахуванням наведеного вище, в даному випадку належним способом захисту прав позивача є зобов`язання Службу безпеки України повторно розглянути рапорт позивача від 15.11.2025 р. про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4, пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи); та прийняти відповідне рішення по суті з урахуванням висновків суду.

Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду (ч.3 ст.245 КАС України).

Одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів "доброго врядування" і "належної адміністрації" (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до "якості" закону).

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункт 73).

При цьому, суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Приписами ч.1 ст.77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).

Положеннями ч.1 ст.90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З огляду на викладене, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Приписами ч.1 ст.139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки за результатами розгляду справи суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог лише у зв`язку з неправильним формулюванням позивачем способу захисту порушених прав, що не впливає на розмір судового збору, то зі Служби безпеки України за рахунок її бюджетних асигнувань на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 1064,96 грн.

Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 139, 143. 242-246, 250, 255, 262 КАС України, суд -

вирішив:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_3 ) до 7 управління Департаменту військової контррозвідки Служби безпеки України (65044, м.Одеса, пров.Пироговський, буд.2), Департаменту військової контррозвідки Служби безпеки України (01601, м.Київ, вул.Володимирська, буд.33), Служби безпеки України (01034, м.Київ, вул.Володимирська, буд.33, код ЄДРПОУ 00034074) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Служби безпеки України (01034, м.Київ, вул.Володимирська, буд.33, код ЄДРПОУ 00034074), оформлену листом Департаменту військової контррозвідки Служби безпеки України від 22.12.2025 р. № 17-1992, у задоволенні рапорту ОСОБА_1 від 15.11.2025 р. про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 3 частини п`ятої статті 26 (через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи).

Зобов`язати Службу безпеки України (01034, м.Київ, вул.Володимирська, буд.33, код ЄДРПОУ 00034074) повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_3 ) від 15.11.2025 р. про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 3 частини п`ятої статті 26 (через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи) та прийняти відповідне рішення по суті рапорту, з урахуванням висновків суду.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з Служби безпеки України (01034, м.Київ, вул.Володимирська, буд.33, код ЄДРПОУ 00034074) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_3 ) судовий збір у сумі 1064 (одна тисяча шістдесят чотири) грн. 96 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя О.І. Бездрабко