Рішення від 29 вересня 2026 р. у справі №400/10825/26 — Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2026 р. № 400/10825/26

м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Гордієнко Т. О. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,

до відповідачаВідділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, в АРК та місті Севастополі Одеського МУ Міністерства юстиції України, просп. Миру, 46/1,м. Миколаїв,54056,

провизнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач – ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Одеса) про визнання неправомірною бездіяльність відповідача по виконанню виконавчого провадження № 80448469 , зобов`язання, на виконання ч.2 ст.7 Закону України № 4901, вжити заходів примусового виконання постанови Верховного Суду від 02.10. 2024 року по справі № 400 /5534/23 в повному обсязі (по обчисленню державної пенсії в розмірі 10-ти мінімальних пенсій за віком; по розрахунку пенсійної виплати згідно чинного законодавства : по розрахунку суми недоплати пенсії за рішенням суду на дату стягнення її з боржника: по зарахуванню суми недоплати пенсії за рішенням суду на мій особистий рахунок) , та подати заяви до суду про зміну способу і порядку виконання судового рішення.

Позивач обґрунтовує позов тим, що рішення суду після відкриття виконавчого провадження не виконується більше чотирьох місяців. Відповідач не дотримується ч.2 ст.19 Конституції України, ст.18 Закону України « Про виконавче провадження», ч.2 ст.7 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» . Державний виконавець допустив протиправну бездіяльність та всупереч ч.2 ст.7 ЗУ №4901 не звернувся до суду із заявою про зміну порядку та способу виконання рішення суду.

Відповідач надав суду відзив, в якому позов не визнає, оскільки звертатись до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання судового рішення може стягувач чи боржник, так і виконавець, проте закон не покладає на виконавця такого обов`язку, як звертатись до суду із заявою про зміну способу виконання рішення суду, це є правом виконавця. Також для подання виконавцем такої заяви необхідно визначитись з сумою за перерахунком. Позивач нарахував 187548,83грн. Боржник-ПФУ 19106,46грн.

Позивач в судове засідання не з`явився. Відповідно до ч.9 ст.205 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Дослідив докази, суд встановив:

09.03.2026 відкрито виконавче провадження ВП № 80448469 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Миколаївським окружним адміністративним судом по справі № 400/5534/23 від 16.10.2024.

Постановою Верховного суду від 02.10.2024 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29.08.2023 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25.06.2024 у справі № 400/5534/23 скасовано.

Ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково:

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області по необчисленню розміру пенсії ОСОБА_1 з 15.01.2022 відповідно до вимог пункту 3 Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/21.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області з 15.01.2022 здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р (ІІ)/2021, відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України від 06.06.1996 № 230/96-ВР «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у розмірі десяти мінімальних пенсій за віком та провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум.

В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

14.05.2026 позивач направив виконавцю лист, в якому просив повідомити його про хід виконавчого провадження.

02.06.2026 державний виконавець надіслав відповідь, в якій повідомив про хід виконавчого провадження ВП № 80448469 .

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 129-1 Конституції України регламентовано, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Статтею 1 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону №1404-VIII передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів і наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Частиною першою статті 5 Закону №1404-VIII встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та, у передбачених цим Законом випадках, на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Частиною 1-3 статті 18 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний:

1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом;

2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження;

3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання;

4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом;

5) роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки;

6) невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після одержання відповідного звернення від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, cтвореного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства в оборонно-промисловому комплексі, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", вчинити дії щодо зняття арешту з майна, щодо якого було здійснено заходи із заміни майна, передбачені статтею 11 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності".

Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема

10) звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення;

Відповідно до ч.1 ст.378 КАСУ за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.

Згідно з ч.3 ст.33 Закону України « Про виконавче провадження» за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

У разі якщо рішення суду, зазначені в частині першій цієї статті, не виконано протягом двох місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, державний виконавець зобов`язаний звернутися до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги з посиланням на ч.2 ст.7 Закону України № 4901, якою передбачено обов`язок державного виконавця звернутися до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення суду.

Але цей обов`язок виникає у державного виконавця у разі виконання рішення суду, які зазначені у ч.1 ст.7 Закону України № 4901, а саме:

-виконання рішень суду про зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа.

Словосполучення щодо « зобов`язання вчинити певні дії щодо майна» означає, що боржник у виконавчому провадженні повинен вчинити певні дії щодо передачі майна стягувачу, або повернути його з незаконного володіння.

Рішення суду по справі № 400/5534/23 не відноситься до таких справ, оскільки державою позивачу не передається майно, тому у виконавця обов`язку звернення до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення не виникає.

Статтею 18 ЗУ №1404 передбачені права та обов`язки державного виконавця та звернення до суду із заявою про зміну способу виконання рішення суду відноситься до прав державного виконавця, а не до обов`язку, ч.3ст.18 ЗУ№ 1404 про права державного виконавця є диспозитивною.

Також ст.378 КАС України передбачено право звернутись до суду із заявою про зміну виконання рішення суду стягувачу- позивачу у цій справі та справі № 400/5534/23, а державний виконавець зобов`язаний з такою заявою звертатись до суду тільки у випадках передбачених законом, зокрема ч.2 ст.7 ЗУ №4901 та має право звернутись до суду за заявою сторін ч.3 ст.33 ЗУ №1404.

Отже, позивач має право звернутись до суду із заявою про зміну способу та виконання рішення суду по справі № 400/5534/23.

У державного виконавця такого обов`язку, передбаченого законом при виконання рішення суду по справі №400/5534/23 немає.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема, шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

При цьому, позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

За змістом пункту 9 частини п`ятої статті 160 КАС України зазначається, що у позовній заяві повинно бути обґрунтовано порушення оскаржуваним рішенням прав, свобод або інтересів позивача.

Отже, адміністративне судочинство спрямоване на справедливе вирішення судом спорів з метою захисту саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Обов`язковою умовою визнання протиправними рішень суб`єкта владних повноважень є доведеність позивачем порушених його прав та інтересів цим рішенням суб`єкта владних повноважень.

Позивач доказів порушення його прав саме державним виконавцем суду не надав, оскільки позивачу надано право на звернення до суду із заявою про зміну способу та виконання рішення суду та він може самостійно реалізувати це право.

Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Позивач, всупереч ст.77 КАС України, не довід суду належними та допустимими доказами, що державний виконавець допустив протиправну бездіяльність, тому позов задоволенню не підлягає.

Щодо посилання позивача у позові, що боржник у виконавчому провадженні- ПФУ по справі № 400/5534/23 неналежним чином виконує рішення суду, то суд зазначає, що цим доводам не надається оцінка, оскільки спір виник між позивачем та державним виконавцем, а не ПФУ.

Судові витрати по справі відсутні.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених ст. 287 КАС України, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.

Апеляційна скарга подається в порядку та строки, визначені ст.ст. 295-297 КАС України.

Суддя Т. О. Гордієнко