Рішення від 28 вересня 2026 р. у справі №380/4906/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2026 рокусправа № 380/4906/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кузана Р.І. розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити дії,

у с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), в якому просить:

- визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 щодо не звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі абз. 2 пп. «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку з наявністю інвалідності;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення за результатом розгляду рапорту ОСОБА_1 та звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі абз. 2 пп. «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку з наявністю інвалідності.

В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на таке. ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . 06.02.2026 позивач звернувся з рапортом до командира Військової частини НОМЕР_1 про звільнення з військової служби за станом здоров`я за абз. 2 пп. «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з наявністю ІІІ групи інвалідності. Зазначає, що даний рапорт не був розглянутий та не вирішений по суті, а тільки направлена відповідь командира Військової частини НОМЕР_1 про те, що відповідач не може звільнити позивача з військової служби, оскільки він обліковується у військовій частині як особа, яка здійснила самовільне залишила військову частину і з цього приводу відкрито кримінальне провадження. Позивач зазначає, що наявність кримінального провадження не є перешкодою для прийняття рішення про звільнення з військової служби. Відтак вважає, що відповідач протиправно не розглянув рапорт по суті. Просить позов задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою судді від 24.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позову. Відзив обґрунтований тим, що 24.10.2025 згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 297 ОСОБА_1 вибув у Нововолинську центральну міську лікарню у н.п. Нововолинськ, Волинської області, де в свою чергу 03.11.2025 з невідомих для відповідача причин самовільно залишив лікувальний заклад КНП “Нововолинська ЦМЛ” і не повернувся до місця розташування навчального центу “Прикордонник” військової частини НОМЕР_1 , який розташований у АДРЕСА_3 . Військовою частиною НОМЕР_1 05.11.2025 здійснено доповідь засобами СЕДО керівнику Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону за вихідним № 1831/4931 та одночасно наказом командира військової частини від 05.11.2025 № 1833 призначено службове розслідування за даним фактом. З матеріалів службового розслідування (Акт службового розслідування від 14.11.2025 № 5/15/2025), яке проводилось в період з 05.11.2025 по 14.11.2025 випливає, що після зникнення з невідомих на то причин ОСОБА_1 з медичного закладу, була створена пошукова команда у складі військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 для перевірки громадських місць та проведення пошуку в районі медичного закладу КНП “Нововолинська ЦМЛ”, де на стаціонарному лікуванні перебував ОСОБА_1 . Крім цього, встановлена взаємодія з 4 батальйоном охорони в складі військової частини НОМЕР_1 , який також створив пошукову групу із числа свого особового складу для перевірки місця проживання ОСОБА_1 . Розшукові дії результатів не дали, за адресою: АДРЕСА_4 за місцем проживання ОСОБА_1 не було виявлено, його особистий телефон на дзвінки від пошукової групи яка прибула 05.11.2025 о 12:10 та на дзвінки рідного батька ОСОБА_2 , який перебував по даній адресі - не відповідав. 14.11.2025 військова частина НОМЕР_1 повідомила за вихідним № 5/28/3216 Директора територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові про вчинення військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації (на особливий період) військової частини НОМЕР_1 головним сержантом ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.

Вказує, що в подальшому 03.12.2025 наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 337 (витяг із наказу додається) ОСОБА_1 у відповідності до наказу начальника регіонального управління « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 02.12.2025 № 38РС, направлено у розпорядження начальника регіонального управління « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». При цьому, 06.02.2026 ОСОБА_1 перебуваючи в самовільному залишенні військової частини НОМЕР_1 , користуючись поштовим зв`язком звернувся рапортом на ім`я командира військової частини, з проханням звільнити його з військової служби за станом здоров`я за абз. 2 пп. «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з наявністю інвалідності, на що отримав від військової частини НОМЕР_1 відмову у звільненні військової служби. Його повідомлено, що для того щоб звільнитись з військової служби ОСОБА_1 необхідно повернутись до розташування військової частини для можливості військовій частині здійснити необхідні доповіді згідно встановлених алгоритмів. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Від представника позивача надійшла відповідь на відзив.

Крім цього, представником позивача подано додаткові пояснення.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Позивач з 23.10.2025 проходить військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період у Військовій частині НОМЕР_1 .

Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №297 від 24.10.2025 позивача на підставі направлення начальника медичної служби від 24.10.2025 скеровано у Нововолинську центральну міську лікарню та знято з продовольчого забезпечення.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 №307 від 03.11.2025, головний сержант ОСОБА_1 вважається таким, що 03.11.2025 самовільно залишив військову частину та на підставі ч.2 ст.24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», пункту 15 розділу 1 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, з 03.11.2025 позивачу призупинено виплату грошового забезпечення та інших видів забезпечення.

Військовою частиною НОМЕР_1 05.11.2025 здійснено доповідь засобами СЕДО керівнику Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону за вихідним № 1831/4931 та одночасно наказом командира військової частини від 05.11.2025 № 1833 призначено службове розслідування за даним фактом.

Крім цього, у зв`язку з самовільним залишенням позивачем військової частини, відповідач скерував на адресу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, повідомлення №5/28/3216 від 14.11.2025 про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України.

З матеріалів службового розслідування (Акт службового розслідування від 14.11.2025 № 5/15/2025), яке проводилось в період з 05.11.2025 по 14.11.2025 випливає, що після зникнення з невідомих причин ОСОБА_1 з медичного закладу, була створена пошукова команда у складі військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 для перевірки громадських місць та проведення пошуку в районі медичного закладу КНП «Нововолинська ЦМЛ», де на стаціонарному лікуванні перебував ОСОБА_1 , та встановлена взаємодія з 4 батальйоном охорони в складі військової частини НОМЕР_1 , який в свою чергу, також створив пошукову групу із числа свого особового складу для перевірки місця проживання ОСОБА_1 . Пошукові дії результатів не дали, за відомими відповідачу адресами ОСОБА_1 відсутній, на телефонні дзвінки не відповідає. За таких обставин комісія дійшла висновку про наявність в діях головного сержанта ОСОБА_1 ознак протиправних, винних дій, що проявились у свідомому залишенні місця проходження служби.

В подальшому наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 03.12.2025 № 337, ОСОБА_1 у відповідності до наказу начальника регіонального управління « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 02.12.2025 № 38РС, направлено у розпорядження начальника регіонального управління « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

Суд також встановив, що відповідно до витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №1854/25/2854/В від 11.12.2025 позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності до 11.12.2026.

ОСОБА_1 06.02.2026 звернувся засобами поштового зв`язку із рапортом на ім`я командира військової частини НОМЕР_1 з проханням звільнити його з військової служби за станом здоров`я за абз. 2 пп. «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з наявністю ІІІ групи інвалідності.

За результатами розгляду рапорту Військова частина НОМЕР_1 листом від 27.02.2026 за №1831/2370 повідомила про наявність у позивача підстав для звільнення з військової служби, прете відповідач не може звільнити ОСОБА_1 з військової служби, оскільки позивач обліковується як особа, яка здійснила самовільне залишення військової частини з 03.11.2025. З 02.12.2025 позивача зараховано у розпорядження начальника регіонального управління « ІНФОРМАЦІЯ_1 », як особу яка відсутня на військовій службі без поважних причин. Крім цього у відповіді зазначено, що для звільнення з військової служби позивачу необхідно повернутися до проходження військової служби.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не звільнення з військової служби на підставі абз. 2 пп. «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з наявністю інвалідності, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Вирішуючи спір суд застосовує такі норми права та керується такими мотивами.

В ст.17 Конституції України визначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Відповідно до ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів визнано обов`язком громадянина України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України" на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. На момент розгляду цієї адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжений.

Згідно із статтею 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 № 389-VIII (надалі за текстом - Закон № 389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Згідно з пунктом 4 Указу №69/2022 призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

За змістом частини 1 статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Відповідно до частини 13 статті 2 Закону № 2232-XII громадяни України, які перебувають на військовому обліку, направляються для підготовки до військової служби, особи, які призиваються, направляються або приймаються на військову службу, приймаються на службу у військовому резерві, та військовозобов`язані, призначені для комплектування посад за відповідними військово-обліковими спеціальностями та іншими спеціальностями в Службі безпеки України під час проведення мобілізації, проходять обов`язковий медичний огляд, крім випадків, передбачених цим Законом. Порядок проведення медичного огляду затверджується відповідно Міністерством оборони України, центральними органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, Службою безпеки України, Службою зовнішньої розвідки України за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я.

Відповідно до витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №1854/25/2854/В від 11.12.2025 позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності до 11.12.2026.

Пунктом 6 статті 2 Закону № 2232-XII передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-XII.

Відповідно до пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах:

б) за станом здоров`я: на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців;

за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі (пункт 1).

Згідно з підпунктом 2 пункту 225 Положення № 1153/2008 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону № 2232-XII у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Так, пунктом 233 Положення № 1153/2008, передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Пунктом 14.30 Розділу XIV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170 передбачено, що звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.

Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.

Командири військових частин зобов`язані забезпечити своєчасне здавання посади, проведення усіх необхідних розрахунків з військовослужбовцями, стосовно яких видано наказ по особовому складу про звільнення з військової служби, у порядку, визначеному пунктом 242 Положення, та направлення їх на військовий облік до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки за місцем проживання.

Пунктом 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального Штабу Збройних Сил України № 40 від 31 січня 2024 року (далі - Інструкція) визначено, що у Збройних Силах України створюються такі види документів (далі - документи): наказ, директива, розпорядження, бойовий наказ, бойове розпорядження, окреме доручення (доручення), рішення, протокол, положення, постанова, інструкція, історичний формуляр, формуляр, правила, план, звіт, доповідь, донесення, доручення, акт, звуко- та відеозаписи, програма, алгоритм, рапорт, заява, телеграма, телефонограма, факсограма, службовий лист, довідка, методичні рекомендації, доповідна та пояснювальна записки, протокол, припис, посвідчення про відрядження, відпускний квиток, графік відпусток, обхідний лист та інші документи, розроблені в установленому порядку.

Рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.

Документи, в яких не зазначено строк виконання, повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 календарних днів із моменту реєстрації документа у військовій частині (установи), до якої надійшов документ (пункт 3.11.6. Інструкції).

Порядок розгляду, реєстрації, приймання, узагальнення та аналізу звернень військовослужбовців, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також інших громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які законно перебувають на території України (далі - громадяни), у структурних підрозділах апарату Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, інших органів військового управління, з`єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини) визначає Інструкція про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затверджена наказом Міністерства оборони України від 28 грудня 2016 року № 735 (далі - Інструкція № 735).

Згідно з пунктом 5 розділу ІІІ Інструкції № 735, звернення розглядаються і вирішуються в термін не більше одного місяця від дня їх надходження, ураховуючи вихідні, святкові та неробочі дні, а ті, які не потребують додаткового вивчення та проведення перевірки за ними, - невідкладно, але не пізніше 15 днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін розв`язати порушені у зверненні питання неможливо, то керівник відповідного органу військового управління, командир військової частини або особа, що тимчасово виконує його обов`язки, установлює термін, потрібний для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати 45 днів.

Згідно з пунктом 6 розділу І Інструкції № 735 усі звернення громадян, що надходять до Міністерства оборони України, органів військового управління, військових частин, підлягають обов`язковій класифікації за встановленими статтею 3 Закону України "Про звернення громадян" їх видами, а саме: пропозиції (зауваження), заяви (клопотання), скарги. Подальший розгляд пропозицій, заяв та скарг громадян проводиться з урахуванням особливостей, установлених статтями 14, 15 та 16 зазначеного Закону.

У відповідності до пункту 2 розділу ІІ Інструкції письмові звернення громадян, оформлені належним чином і подані в установленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю, первинному розгляду та реєстрації з метою визначення їх належності до компетенції відповідного органу військового управління та призначення за ними конкретного виконавця.

Отже, у наведених вище нормативно-правових актах детально роз`яснено поняття «рапорт», а також встановлено конкретні строки, протягом яких посадові особи зобов`язані здійснити розгляд відповідних документів.

З огляду на вищезазначене, за результатами розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби посадові особи, які мають право на його звільнення з військової служби, зобов`язані видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця з військової служби чи надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту (заяви).

Розглянутим вважається рапорт, по якому прийнято рішення та це рішення (відповідь) доведена до військовослужбовця належним чином.

Ситуація, коли законодавче регулювання певного правового питання є неповним, неоднозначним чи суперечливим, створює нормативну невизначеність. Така невизначеність породжує ризики неналежного захисту прав, свобод і законних інтересів приватних осіб. В умовах нормативної невизначеності особливого значення набуває застосування загальних принципів права, закріплених Конституцією України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також усталених доктринальних та судових підходів до вирішення аналогічних ситуацій.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в державі визнається і діє принцип верховенства права, що передбачає пріоритет прав і свобод людини перед іншими інтересами, зокрема інтересами держави та її органів. Практика Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини послідовно деталізує цей принцип, наголошуючи на необхідності усунення негативних наслідків, спричинених неоднозначністю, суперечливістю чи прогалинами в законодавстві.

У публічно-правових відносинах, де одним із суб`єктів виступають органи публічної влади, особливого значення набуває принцип захисту особи від свавільних чи необґрунтовано обтяжливих дій державних органів. Відповідно до цього принципу будь-які сумніви, що виникають через нормативну невизначеність, не можуть трактуватись на шкоду приватній особі чи бути підставою для розширеного тлумачення повноважень державних органів або їх посадових осіб. Навпаки, усі сумніви мають вирішуватися на користь приватної особи.

В контексті цього підходу доцільно застосовувати принцип «найбільш сприятливого становища для особи» (favor libertatis). Його сутність полягає у виборі такого тлумачення та застосування норм права, яке найбільш ефективно забезпечує захист прав і свобод особи та мінімізує негативні наслідки для її правового статусу. Цей принцип є усталеним у доктрині та активно застосовується в судовій практиці адміністративних судів, які наполягають на неприпустимості надто широкого чи необґрунтовано суворого тлумачення норм права органами публічної влади на шкоду приватних осіб.

У випадках прогалин чи суперечностей законодавства належне правозастосування має здійснюватися з урахуванням презумпції на користь особи. Це відповідає базовим конституційним принципам, міжнародним стандартам захисту прав людини та виступає критерієм оцінки стану правової держави.

Як наслідок, викладені принципи та підходи підтверджують необхідність своєчасного та належного розгляду рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби. Невиправдана затримка або необґрунтована відмова у розгляді такого звернення є порушенням права особи на належне адміністрування та права на звільнення з військової служби у визначеному законом порядку.

Як встановив суд, на адресу позивача від командира ТВО військової частини НОМЕР_1 , 27.02.2026 надійшла відповідь за вих. №1831/2370, в якій зазначено, про наявність підстав для звільнення позивача з військової служби, прете Військова частина НОМЕР_1 не може здійснити звільнення з військової служби, оскільки позивач обліковується як особа, яка здійснила самовільне залишення військової частини з 03.11.2025. З 02.12.2025 позивача зараховано у розпорядження начальника регіонального управління « ІНФОРМАЦІЯ_1 », як особу яка відсутня на військовій службі без поважних причин. Крім цього у відповіді зазначено, що для того, щоб здійснити звільнення з військової служби позивачу необхідно повернутися до проходження військової служби.

З огляду на вказане, Військова частина НОМЕР_1 фактично відмовила позивачу у задоволенні його рапорту про звільнення з військової служби з підстав, зазначених у вказаному вище листі.

Надаючи оцінку таким діям відповідача суд враховує, що механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України (далі - Збройні Сили) та Державній спеціальній службі транспорту визначає Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затверджений наказом Міністерства оборони України від 06 серпня 2024 року № 531.

Згідно з пунктом 8 розділу ІІІ Порядку № 531 «Особливості подання та розгляду рапортів у паперовій формі» початок перебігу строку розгляду паперового рапорту розпочинається із часу подання рапорту, а не часу його реєстрації в службі діловодства.

Часом подання паперового рапорту є дата передачі рапорту на погодження безпосередньому командиру (начальнику) військовослужбовця, а у разі відмови в розгляді рапорту безпосереднім командиром (начальником) - дата передачі рапорту прямому командиру (начальнику), з урахуванням вимог пункту 1 цього розділу.

У разі направлення рапорту засобами поштового зв`язку часом подання рапорту є дата надходження рапорту до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу.

Відповідно до пункту 9 розділу ІІІ Порядку № 531 розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється: 1) невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов`язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров`я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин; 2) у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту.

З урахуванням наведеного, суд відхиляє доводи відповідача з приводу необхідності особистого подання військовослужбовцем безпосередньому командиру відповідної військової частини рапорту на звільнення, позаяк законодавством передбачено можливість направлення військовослужбовцем рапорту на звільнення засобами поштового зв`язку.

Стосовно ж доводів відповідача про неможливість вирішення рапорту по суті поданого клопотання з підстав того, що військова служба для позивача призупинена з підстав самовільного залишення військової частини, як наслідок позивач може бути звільнений з військової служби виключно у разі набрання законної сили обвинувальним вироком, або виправданим стосовно нього, то суд зазначає таке.

Стаття 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлює безумовне право військовослужбовця на звільнення з військової служби у разі наявності інвалідності.

Суд відхиляє посилання відповідача на те, що перебування позивача у розпорядженні начальника регіонального управління «Захід» (частина 2 статті 24 Закону № 2232-XII) унеможливлює звільнення за статтею 26 того ж Закону, позаяк така норма є імперативною. Закон не пов`язує реалізацію цього права з перебуванням особи у розпорядженні, фактичним виконанням обов`язків чи відсутністю відкритих кримінальних проваджень чи перебуванням у СЗЧ.

Призупинення служби (частина 2 статті 24 Закону № 2232) означає лише те, що військовий тимчасово не виконує обов`язків і не отримує забезпечення. Це не позбавляє його статусу військовослужбовця і, відповідно, права на звільнення за законом.

Крім цього суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні докази призупинення позивачу військової служби та відкриття кримінального провадження через СЗЧ.

При цьому названий Закон, як акт вищої дії (по відношенню до пункту 122, 144-1 Положення № 1153/2008) не забороняє звільняти військового, чия служба призупинена через СЗЧ. Наявність відкритого кримінального провадження також не блокує право на звільнення за станом здоров`я. Твердження відповідача, що звільнення можливе лише після вироку, є помилковою інтерпретацією, яка порушує конституційне право на охорону здоров`я.

Суд звертає увагу, що стан здоров`я (інвалідність) є об`єктивним фактором, який робить особу фізично нездатною виконувати військовий обов`язок. Утримання особи з інвалідністю в лавах Збройних Сил України проти її волі, за умови наявності законодавчої підстави для звільнення, суперечить принципу верховенства права та статті 3 Конституції України.

При цьому наявність факту самовільного залишення частини може бути предметом окремого кримінального розслідування, проте воно не може нівелювати право особи на звільнення, прямо передбачене спеціальним законом. Отримавши рапорт та документи, що підтверджують інвалідність, командир був зобов`язаний діяти у спосіб, визначений законом.

Відтак незалежно від наявності у позивача статусу СЗЧ та призупинення його військової служби подання позивачем рапорту на звільнення за станом його здоров`я разом з документами МСЕК про встановлення йому ІІІ групи інвалідності (навіть засобами поштового зв`язку) зобов`язує командира розглянути вказаний рапорт без врахування факту призупинення військової служби.

З таких підстав суд приходить до висновку про протиправність відмови відповідача у звільненні позивача з військової служби з підстав, визначених підпунктом "б" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Суд зазначає, що Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 1905.2009 № 438/16454, відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (із змінами і доповненнями) та Указу Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153 «Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затверджено Інструкцію про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.

Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (п. 1.1 Інструкції).

Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України (абз. 13. п.14.10 Інструкції).

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що звільнення військовослужбовців з військової служби під час воєнного стану через стан здоров`я, здійснюється військовослужбовцем, який не висловив бажання продовжувати військову службу, шляхом подання рапорту та документів, які підтверджують підстави для звільнення.

Частина четверта статті 245 КАС України визначає, що у випадку, визначеному пунктом частин другої згаданої статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов`язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.

Суд може ухвалити постанову про зобов`язання відповідача прийняти рішення певного змісту, за винятком випадків, коли суб`єкт владних повноважень під час адміністративних процедур відповідно до закону приймає рішення на основі адміністративного розсуду.

За своєю правовою природою повноваження відповідача щодо звільнення позивача з військової служби є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.

За таких умов суд вважає, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути рапорт військовослужбовця щодо звільнення з військової служби за станом здоров`я та прийняти за результатами його розгляду в установленому порядку рішення, з обов`язковим врахуванням висновків суду, а тому у позовній вимозі про зобов`язання уповноважених осіб Військової частини НОМЕР_1 звільнити позивача з підстав, передбачених абз. 2 пп. «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку із наявністю інвалідності ІІІ групи необхідно відмовити.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Щодо судового збору, то відповідно до ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, КАС України, суд, -

в и р і ш и в:

позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 з військової служби з підстав, визначених підпунктом "б" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) від 06.02.2026 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII та прийняти за результатами його розгляду, в установленому порядку, відповідне рішення, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір в сумі 665 (шістсот шістдесят п`ять) грн. 60 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Р.І. Кузан