Рішення від 29 вересня 2026 р. у справі №320/8028/26 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2026 року м. Київ справа №320/8028/26

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Колеснікової І.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа: ОСОБА_2 , про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа: ОСОБА_2 , в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), яка полягає у незнятті арешту та невиключенні відомостей про конфіскацію майна ОСОБА_1 після завершення виконавчого провадження № НОМЕР_4;

- зобов`язати Деснянський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві зняти арешт з усіх банківських рахунків, рухомого та нерухомого майна ОСОБА_1 , накладений у межах виконавчого провадження № НОМЕР_4;

- зобов`язати Деснянський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві скасувати обмеження, пов`язані з конфіскацією майна ОСОБА_1 , та виключити відповідні відомості з Єдиного реєстру боржників і внутрішніх обліків ДВС;

- стягнути з Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві на користь ОСОБА_1 надмірно стягнуті грошові кошти у розмірі 18 264,77 грн.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02 березня 2026 року адміністративну справу передано до Деснянського районного суду м Києва для розгляду за підсудністю.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 08 квітня 2026 року адміністративну справу передано до Київського окружного адміністративного суду для розгляду за предметною підсудністю.

Матеріали справи отримані Київським окружним адміністративним судом та згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа розподілена судді Колесніковій І.С.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.06.2026 справу прийнято до провадження та вирішено здійснювати ї розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Свої вимоги позивач мотивує безпідставністю оскаржуваної бездіяльності, на слідком чого стало порушення його законних прав та інтересів.

Відповідачем за час розгляду справи відзиву на позовну заяву надано не було.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Як вбачається з матеріалів справи, вироком Деснянського районного суду міста Києва від 16 листопада 2015 року ОСОБА_1 було визнано винним та призначено покарання, яке включало додаткову санкцію у вигляді конфіскації всього належного йому майна. У цій же справі суд ухвалив рішення про стягнення на користь потерпілої ОСОБА_2 матеріальної шкоди у сумі 76 262,68 грн та моральної шкоди у розмірі 100 000 грн. Вирок набрав законної сили, а визначені ним вимоги підлягали примусовому виконанню у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

22 лютого 2018 року на виконання зазначеного вироку Деснянським районним судом міста Києва було оформлено та направлено виконавчі листи № 1-кп/754/280/15. 08 травня 2018 року потерпіла отримала зазначені виконавчі листи для пред`явлення їх до виконання в органи державної виконавчої служби, що підтверджується офіційною відповіддю Деснянського районного суду міста Києва від 25 липня 2018 року.

На виконання цих виконавчих документів органами державної виконавчої служби було відкрито два окремих виконавчих провадження.

Перше виконавче провадження № НОМЕР_5 стосувалося примусового стягнення грошових коштів на користь потерпілої. У межах цього провадження державний виконавець звернув стягнення на всі грошові кошти боржника, що перебували на його банківських рахунках. Як убачається з банківських документів, долучених до матеріалів справи, у межах цього провадження з рахунку ОСОБА_1 в АТ «Монобанк» було примусово списано 61 088, 21 грн, з рахунків в АТ КБ «ПриватБанк» - 135 170,24 грн, а також 269 грн, які були списані з рахунку боржника у процесі примусового виконання, що підтверджується банківськими виписками. Загальна сума фактично списаних коштів склала 196 527, 45 грн.

Водночас вирок суду передбачав стягнення на користь потерпілої матеріальної та моральної шкоди у загальному розмірі 178 262, 68 грн.

Таким чином, у межах виконавчого провадження № НОМЕР_5 державним виконавцем було фактично стягнуто з боржника на 18 264,77 грн більше, ніж прямо визначено резолютивною частиною судового рішення.

Надмірно стягнуті кошти боржнику повернуті не були, а суду відповідачем не надано пояснень щодо причин, які слугували стягненню з позивача таких надмірних сум.

Друге виконавче провадження № НОМЕР_4 було відкрито на виконання виконавчого листа про конфіскацію всього майна ОСОБА_1 . У межах цього провадження 08 жовтня 2018 року державним виконавцем було винесено постанову про накладення арешту на все майно боржника.

20 вересня 2018 року виконавчий документ було повернуто стягувану на підставі пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке могло бути звернено стягнення.

У подальшому матеріали виконавчого провадження № НОМЕР_4 були знищені після закінчення строків їх зберігання відповідно до наказу Міністерства юстиції України № 1829/5 від 07 червня 2017 року.

Незважаючи на фактичне завершення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа без виконання та відсутність будь-якого чинного виконавчого документа або процесуального рішення, яке могло б слугувати правовою підставою для подальших обмежень, арешт з майна ОСОБА_1 скасований не був. Боржнику не було направлено постанову про закінчення виконавчого провадження, не було винесено та направлено постанову про зняття арешту ані боржнику, ані банківським установам чи іншим органам, до яких надсилалися відомості про накладені обмеження. Відомості про боржника не були виключені з Єдиного реєстру боржників.

Крім того, арешти, накладені у межах виконавчих проваджень, фактично поширилися і на рахунки, на які ОСОБА_1 отримує заробітну плату як військовослужбовець Збройних Сил України, у тому числі на рахунок № НОМЕР_1 , відкритий в АТ КБ «ПриватБанк». У зв`язку з чим позивач був позбавлений можливості користуватися коштами, що мають виключно зарплатний характер і є єдиним джерелом його існування під час проходження військової служби.

Таким чином, фактичні обставини справи свідчать про те, що після завершення виконавчих проваджень та фактичного виконання вироку суду орган державної виконавчої служби не лише не усунув накладені обмеження, а й допустив надмірне стягнення грошових коштів позивача.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

Це означає, що будь-яке втручання органу державної виконавчої служби у майнову сферу особи можливе лише за наявності чіткої правової підстави та лише протягом строку існування такої підстави. Після відпадіння правових підстав для обмеження прав особи держава зобов`язана негайно припинити відповідне втручання.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, а ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Стаття 43 Конституції України гарантує право кожного на працю та своєчасне одержання винагороди за працю, що особливо актуально у випадку, коли йдеться про військовослужбовця, для якого грошове забезпечення є єдиним джерелом існування під час проходження служби.

Норми Закону України «Про виконавче провадження» конкретизують ці конституційні гарантії. Так, стаття 59 цього Закону прямо передбачає обов`язок державного виконавця зняти арешт з майна та коштів боржника у випадках, коли відсутні правові підстави для подальшого існування такого арешту, зокрема після завершення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа без виконання. Стаття 70 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює межі звернення стягнення на доходи боржника, забороняючи стягнення понад встановлені законом розміри, а також накладення арешту на кошти, що мають спеціальний режим використання.

Із матеріалів справи вбачається, що виконавче провадження НОМЕР_6 щодо конфіскації майна ОСОБА_1 було фактично завершене шляхом повернення виконавчого документа без виконання у зв`язку з відсутністю майна, а згодом саме провадження було знищене після закінчення строків зберігання. За таких обставин будь-які обмеження у вигляді арешту майна або «висячої» конфіскації втратили свою правову підставу, а отже підлягали негайному скасуванню. Невчинення державним виконавцем відповідних дій свідчить про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Окремої правової оцінки потребує факт примусового списання з позивача грошових коштів у сумі, що перевищує розмір шкоди, визначений вироком суду. Стягнення з боржника коштів понад межі судового рішення є недопустимим, оскільки порушує не лише норми матеріального права, а й саму природу виконавчого провадження як стадії виконання, а не перегляду або розширення судового рішення. Така практика створює стан правової невизначеності, ризик подвійного або надмірного стягнення та покладає на особу непропорційний фінансовий тягар.

Правові позиції Верховного Суду з цього питання є усталеними та однозначними. Так, у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 року у справі №826/20821/15 зазначено, що незняття арешту після завершення виконавчого провадження є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби. У постанові від 23.01.2020 року у справі №640/10034/19 Верховний Суд наголосив на обов`язку державного виконавця негайно скасувати арешт після закінчення виконавчого провадження. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.10.2020 року у справі №204/2494/20 прямо вказала, що арешт, який не був скасований після закриття провадження, є незаконним обтяженням права власності.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.04.2022 року у справі №756/8815/20 зроблено висновок, що накладення арешту на заробітну плату боржника понад допустимі межі є надмірним втручанням у його права та порушує баланс між інтересами держави і правами особи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 року у справі №905/361/19, де підкреслено, що кошти із спеціальним режимом використання, у тому числі заробітна плата, не можуть бути об`єктом свавільного арешту та підлягають негайному звільненню з-під обмежень.

Зазначені підходи узгоджуються з практикою Європейського суду з прав людини. У рішенні у справі «Щокін проти України» ЄСПЛ наголосив, що втручання держави у право власності має бути не лише формально законним, а й пропорційним та передбачуваним. У справах «Фуклев проти України» та «Ромашов проти України» Суд зазначив, що тривале збереження обмежень майнових прав без належного правового підґрунтя становить свавільне втручання та порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. ЄСПЛ також виходить з того, що держава несе позитивний обов`язок організувати систему виконання судових рішень таким чином, щоб вона не призводила до непропорційного та надмірного обмеження прав особи.

У цій справі втручання у право власності позивача не лише втратило правову підставу після завершення виконавчих проваджень, але й набуло триваючого характеру, оскільки арешти та відомості про конфіскацію зберігаються до теперішнього часу. Така ситуація порушує принцип правової визначеності та підриває довіру до державних інститутів, особливо з огляду на статус позивача як військовослужбовця, який у період збройної агресії проти України виконує конституційний обов`язок щодо захисту держави.

Отже, сукупність наведених обставин та норм права свідчить про те, що бездіяльність Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві є протиправною, такою, що порушує конституційні права позивача, норми національного законодавства та міжнародні зобов`язання України, а відтак підлягає судовому втручанню з метою повного та ефективного відновлення порушених прав.

Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наслідком здійснення аналізу оскаржуваної бездіяльності рішень на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (02232, місто Київ, вулиця Бальзака, будинок 64; код ЄДРПОУ 34972294), третя особа: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ), про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), яка полягає у незнятті арешту та невиключенні відомостей про конфіскацію майна ОСОБА_1 після завершення виконавчого провадження № НОМЕР_4.

Зобов`язати Деснянський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зняти арешт з усіх банківських рахунків, рухомого та нерухомого майна ОСОБА_1 , накладений у межах виконавчого провадження № НОМЕР_4.

Зобов`язати Деснянський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) скасувати обмеження, пов`язані з конфіскацією майна ОСОБА_1 , та виключити відповідні відомості з Єдиного реєстру боржників і внутрішніх обліків ДВС.

Стягнути з Деснянського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на користь ОСОБА_1 надмірно стягнуті грошові кошти у розмірі 18 264, 77 грн (вісімнадцять тисяч двісті шістдесят чотири гривні сімдесят сім копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Колеснікова І.С.