Рішення від 29 вересня 2026 р. у справі №760/24211/25 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2026 року м. Київ № 760/24211/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В, розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до

ІНФОРМАЦІЯ_1

про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Солом`янського районного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому просить суд (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог):

- визнати протиправними дії та зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 виключити повідомлення про порушення військового обліку - відносно ОСОБА_1 з реєстру "Оберіг";

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 викоючити відомості стосовно ОСОБА_1 з реєстру "Оберіг" так як він не являється громадянином України;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 направити звернення до органів Національної поліції України з метою виключення відомостей щодо ОСОБА_1 з ІТС "Інформаційний портал національної поліції України".

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_4 до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг» внесено відомості щодо нього як військовозобов`язаного, а також сформовано повідомлення про порушення правил військового обліку у зв`язку з нібито несвоєчасним уточненням військово-облікових даних. Водночас позивач наголошує, що він не є громадянином України, у зв`язку з чим положення Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» щодо виконання військового обов`язку та дотримання правил військового обліку на нього не поширюються. За твердженням позивача, за таких обставин у відповідача були відсутні правові підстави для обліку його як військовозобов`язаного та внесення до Реєстру відомостей про порушення ним правил військового обліку.

Солом`янським районним судом міста Києва позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії передано за підсудністю до Київського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.01.2026 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання (у письмовому провадженні).

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.04.2026 задоволено клопотання ІНФОРМАЦІЯ_2 про продовження строку на подачу відзиву на адміністартивний позов та подання до суду витребуваних документів.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.06.2026 витребувано від ІНФОРМАЦІЯ_2 документальні доказа на підтвердження тієї обставини, що ОСОБА_1 з 27.02.2026 перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Від ІНФОРМАЦІЯ_2 до суду надійшла заява на виконання вимог ухвали від 17.06.2026 в якій відповідач зазначає, що на виконання ухвали суду ІНФОРМАЦІЯ_6 надає витяг з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, де відображено, що з 27.02.2026 ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Разом з тим, дослідивши надані відповідачем матеріали, судом встановлено, що такі документи стосуються іншої особи, а саме ОСОБА_2 , а не ОСОБА_1 , щодо якої судом витребовувалися відповідні докази. Крім того, до вказаної заяви не додано витяг з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, де відображено, що з 27.02.2026 ОСОБА_1 .

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.08.2026 суд повторно витребував від ІНФОРМАЦІЯ_2 документальні докази на підтвердження тієї обставини, що ОСОБА_1 з 27.02.2026 перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_5 .

ІНФОРМАЦІЯ_3 подав до суду відзив на позовну заяву у якому проти задоволення позову заперечив та зазначив, що особова справа на позивача в ІНФОРМАЦІЯ_8 не заводилася. Крім того, відповідач повідомив, що згідно з даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів з 27.02.2026 позивач перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_9 .

Відповідач також указав, що відповідно до технічних налаштувань Реєстру можливість внесення нових відомостей або редагування вже існуючих даних особи має територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, у якому відповідна особа перебуває на військовому обліку. З огляду на перебування позивача на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_10 не має технічної можливості вносити зміни до відомостей щодо позивача.

На виконання вимог суду ІНФОРМАЦІЯ_8 надано витяг з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, відповідно до якого з 27.02.2026 позивач перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_9 .

ІНФОРМАЦІЯ_11 правом на подання відзиву не скористався, будь яких заяв чи клопотань до суду надходило.

Копію ухвали суду від 28.04.2026 про залучення Дніпровського районного у місті Києві ТЦК була направлена відповідачу до електронного кабінету підсистеми Електронний Суд, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа від 06.05.2026.

Відповідно до приписів частини п`ятої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив до початку першого підготовчого засідання у справі.

Приписами частини першої другої статті 175 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено що, у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати: 1) суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; 2) позивачу, іншим відповідачам, третім особам - копію відзиву та доданих до нього документів.

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Позивач подав до суду письмові пояснення до яких долучив рішення Полтавського окружного адміністративного суду та постанову Корабельного районного суду міста Миколаєва.

Відповідно до частин першої-третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. При цьому обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Водночас частиною п`ятою статті 242 КАС України прямо передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду. Отже, процесуальний закон надає спеціального значення для забезпечення єдності судової практики саме висновкам щодо застосування норм права, сформульованим Верховним Судом. Натомість рішення судів першої інстанції, ухвалені в інших справах, не є джерелом обов`язкових для врахування цим судом висновків щодо застосування норм права у розумінні частини п`ятої статті 242 КАС України.

Таким чином, долучені позивачем рішення Полтавського окружного адміністративного суду та постанова Корабельного районного суду міста Миколаєва не мають для суду наперед установленого чи обов`язкового значення та самі по собі не підтверджують обґрунтованості доводів позивача у межах цієї справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_12 , постійно проживає на території України на підставі посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 , виданої 11.11.2016. На підтвердження свого правового статусу позивачем до матеріалів справи надано, зокрема, копію зазначеної посвідки.

Як вбачається з наданого позивачем військово-облікового документа, сформованого засобами електронного сервісу «Резерв+» 14.08.2025, відомості щодо ОСОБА_1 містилися в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів. У зазначеному документі позивача визначено як військовозобов`язаного, органом військового обліку зазначено ІНФОРМАЦІЯ_4 , а також відображено повідомлення про порушення правил військового обліку із зазначенням: « ІНФОРМАЦІЯ_13 : порушення військового обліку» та причини - «Не уточнили дані вчасно». Крім того, у військово-обліковому документі зазначено дату звернення до органів Національної поліції України - 15.07.2025.

Не погоджуючись із наявністю таких відомостей, представник позивача 15.08.2025 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 з адвокатським запитом, в якому повідомив, що ОСОБА_1 не є громадянином України та перебуває на території України на підставі посвідки на постійне проживання НОМЕР_1 . У запиті представник позивача просив видалити з Реєстру «Оберіг» відомості про перебування ОСОБА_1 у розшуку та відмітку про причину розшуку «Не уточнили персональні дані вчасно». До адвокатського запиту було додано, серед іншого, копію посвідки на постійне проживання та роздруківку військово-облікового документа.

За твердженням позивача, після направлення зазначеного адвокатського запиту ІНФОРМАЦІЯ_8 спірні відомості з Реєстру виключені не були, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду за захистом своїх прав, вважаючи безпідставним відображення щодо нього відомостей про порушення правил військового обліку та перебування у розшуку як особи, яка порушила законодавство про військовий обов`язок і військову службу.

У подальшому позивачу стало відомо, що 15.07.2025 ІНФОРМАЦІЯ_8 було направлено звернення до органів Національної поліції України, внаслідок якого відомості щодо ОСОБА_1 були внесені до ІТС «Інформаційний портал Національної поліції України» як щодо особи, яка порушила законодавство про військовий обов`язок і військову службу.

У зв`язку з цим, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази та надавши оцінку доводам сторін, суд зазначає про таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб діяти виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи вчинені такі дії на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені законом, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для їх вчинення, добросовісно, розсудливо та пропорційно.

Отже, визначальним для вирішення цього спору є встановлення того, чи існували у відповідачів визначені законом правові підстави вважати позивача військовозобов`язаною особою та, як наслідок, покладати на нього обов`язки, передбачені для військовозобов`язаних громадян України.

Щодо правового статусу позивача суд зазначає про таке.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач документований посвідкою на постійне проживання в Україні, у якій зазначено його іноземне громадянство, а також паспортним документом іноземної держави.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземцем є особа, яка не перебуває у громадянстві України та є громадянином іншої держави. Посвідка на постійне проживання за цим Законом є документом, який посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує її право на постійне проживання в Україні.

Суд враховує, що сама по собі наявність посвідки, виданої у минулому, не виключала б теоретичної можливості подальшого набуття особою громадянства України. Разом з тим матеріали цієї справи не містять жодного документа, який відповідно до статті 5 Закону України «Про громадянство України» підтверджував би громадянство України позивача, зокрема паспорта громадянина України, паспорта громадянина України для виїзду за кордон чи тимчасового посвідчення громадянина України.

Відповідачами також не надано відомостей компетентного органу у сфері громадянства про набуття позивачем громадянства України, рішення про його прийняття до громадянства України чи іншого належного доказу, який спростовував би документи, подані позивачем на підтвердження статусу іноземця.

За таких обставин суд вважає доведеним у межах цієї справи, що позивач не є громадянином України.

Щодо поширення на позивача військового обов`язку.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовий обов`язок установлюється для громадян України та включає, зокрема, взяття на військовий облік і дотримання правил військового обліку.

Водночас частиною шостою статті 1 цього Закону прямо передбачено, що військовий обов`язок не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні. Закон допускає проходження такими особами військової служби виключно у добровільному порядку за контрактом у визначених законом військових формуваннях.

Отже, закон пов`язує виникнення загального військового обов`язку, у тому числі обов`язку перебувати на військовому обліку та виконувати правила такого обліку, саме з належністю особи до громадянства України.

Матеріали справи не містять доказів того, що позивач як іноземець добровільно вступив на військову службу за контрактом у порядку, передбаченому статтями 21-1, 21-2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Таким чином, відсутня правова підстава, яка дозволяла б поширити на позивача обов`язки військовозобов`язаної особи.

Сам факт того, що у державній інформаційній системі особі присвоєно статус «військовозобов`язаний» або що вона фактично відображається як така, не є юридичним фактом, який самостійно породжує військовий обов`язок. Відомості інформаційної системи повинні відображати правовий статус особи, визначений законом, а не створювати його всупереч закону.

Інше тлумачення означало б, що технічний запис у державному реєстрі може самостійно створювати для особи публічно-правові обов`язки, які законодавець на неї не покладав, що суперечить частині другій статті 19 Конституції України.

Щодо правомірності включення позивача до Реєстру суд зазначає про таке.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» цей Реєстр є інформаційно-комунікаційною системою, створеною для забезпечення військового обліку громадян України.

Основними його завданнями є, серед іншого, ідентифікація призовників, військовозобов`язаних та резервістів та забезпечення ведення військового обліку громадян України.

Право на внесення певного обсягу персональних даних до Реєстру не може розглядатися у відриві від мети його створення та від статусу особи як призовника, військовозобов`язаного чи резервіста.

Статтею 9 Закону №1951-VIII прямо передбачено право особи звернутися до відповідного органу ведення Реєстру із мотивованою заявою щодо неправомірного включення до Реєстру запису про себе або виправлення недостовірних відомостей. Одночасно органи ведення Реєстру зобов`язані забезпечувати достовірність його даних.

Отже, законодавець не надає відомостям Реєстру незмінного чи безумовного характеру. Навпаки, нормативне регулювання передбачає механізм виправлення помилкових відомостей та усунення неправомірно внесених записів.

З матеріалів справи вбачається, що позивач відображався у Реєстрі як військовозобов`язаний, йому присвоєно номер запису, а також відображено порушення правил військового обліку з причиною «Не уточнили дані вчасно до 16.07.2024» та дату звернення до Національної поліції України - 15.07.2025.

Разом з тим обов`язок уточнення військово-облікових даних у відповідний період був покладений саме на резервістів та військовозобов`язаних.

Оскільки позивач не є громадянином України та не належить до осіб, на яких відповідно до Закону №2232-XII поширюється військовий обов`язок, у нього не виникав і похідний обов`язок щодо уточнення військово-облікових даних у порядку, встановленому для військовозобов`язаних.

Відповідно, невчинення позивачем дій, виконання яких закон не покладає на нього, не може кваліфікуватися як порушення правил військового обліку.

Саме тому встановлена у Реєстрі причина порушення - «Не уточнили дані вчасно до 16.07.2024» - за встановленого судом правового статусу позивача не має належної юридичної підстави.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, у межах спірних правовідносин відповідачі мали довести, зокрема, на підставі яких первинних документів та юридичних фактів позивача було віднесено до відповідної категорії осіб, які підлягають військовому обліку, а також виникнення у нього обов`язків, невиконання яких у подальшому стало підставою для формування відомостей про порушення правил військового обліку та звернення до органів Національної поліції України.

Водночас відповідачами не надано суду документа, який би підтверджував набуття позивачем громадянства України, рішення, документа чи іншого належного джерела відомостей, яке б підтверджувало виникнення у нього статусу військовозобов`язаного, доказів проходження ним військової служби за контрактом як іноземцем, а також доказів виникнення у позивача встановленого законом обов`язку уточнити військово-облікові дані до 16.07.2024.

При цьому сама по собі наявність певних відомостей про особу в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів не може вважатися належним доказом правомірності їх первинного внесення, оскільки такий підхід фактично означав би підтвердження законності оскаржуваних дій самими результатами цих дій.

За відсутності первинних документів чи інших належних доказів, які б засвідчували існування визначеної законом підстави для віднесення позивача до призовників, військовозобов`язаних або резервістів, відповідачами не доведено правомірності формування щодо нього відповідного військово-облікового статусу та пов`язаних із ним відомостей.

Заперечення ІНФОРМАЦІЯ_14 зазначених висновків не спростовують. Зі змісту відзиву вбачається, що позиція відповідача фактично ґрунтується на тому, що на час розгляду справи відомості щодо позивача перебувають у віданні іншого органу ведення Реєстру - ІНФОРМАЦІЯ_15 .

Проте така обставина характеризує актуальний стан обліку позивача та визначає суб`єкта, який на цей час здійснює ведення відповідних відомостей, однак сама по собі не стосується правомірності юридичних і фактичних підстав їх первинного формування.

Передача або подальше відображення спірних відомостей в іншому органі ведення Реєстру не змінює їх правової природи та не усуває можливих порушень, допущених під час їх первинного внесення. Зміна органу ведення облікового запису не може надавати правомірності відомостям, якщо належної правової підстави для їх внесення не існувало від початку.

Судом встановлено, що на момент виникнення спірних правовідносин, формування відомостей про порушення та направлення відповідного звернення до органів Національної поліції України облікові відомості щодо позивача були пов`язані із ІНФОРМАЦІЯ_8 .

Водночас із 27.02.2026 позивач обліковується в Реєстрі за ІНФОРМАЦІЯ_16 , що визнається відповідачами та підтверджується наявним у матеріалах справи витягом з Реєстру.

При визначенні правових наслідків установлених порушень суд враховує також зміну нормативного регулювання ведення Реєстру, яка відбулася після виникнення спірних правовідносин.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.2026 №981 затверджено новий Порядок ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Постанова набрала чинності 08.08.2026, а постанову Кабінету Міністрів України від 10.05.2024 №523, якою було затверджено попередній порядок ведення Реєстру, визнано такою, що втратила чинність.

У зв`язку із цим суд виходить із того, що правомірність дій суб`єкта владних повноважень, вчинених у 2025 році, повинна оцінюватися відповідно до норм матеріального права, чинних на час вчинення таких дій. Водночас визначення судом способу поновлення порушеного права та суб`єкта, на якого може бути покладено відповідний обов`язок, має здійснюватися з урахуванням нормативного регулювання, чинного на момент ухвалення судового рішення, оскільки обраний судом спосіб захисту повинен бути не лише юридично обґрунтованим, але й фактично виконуваним.

Відповідно до пункту 43 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.2026 №981, виправлення недостовірних відомостей Реєстру, зміна облікових даних, а також включення до Реєстру чи виключення з нього здійснюються за результатами розгляду відповідної мотивованої заяви, яка подається до органів ведення Реєстру, в яких особа перебуває на військовому обліку, а у разі внесення недостовірних відомостей - також до органів ведення Реєстру, які такі відомості внесли, або в автоматичному режимі.

Таким чином, чинне нормативне регулювання не виключає компетенції органу, яким було внесено недостовірні відомості, щодо їх виправлення. Разом із тим воно прямо наділяє відповідними повноваженнями також орган ведення Реєстру, у якому особа на момент здійснення відповідних дій перебуває на військовому обліку.

За таких обставин сам факт подальшої передачі облікового запису позивача до ІНФОРМАЦІЯ_17 не звільняє ІНФОРМАЦІЯ_3 від правової оцінки дій, учинених ним у період, коли спірні відомості перебували у сфері його відання.

Водночас при визначенні суб`єкта, на якого має бути покладено обов`язок щодо фактичного приведення актуальних відомостей Реєстру у відповідність до встановлених судом обставин, суд враховує, що станом на час вирішення спору саме ІНФОРМАЦІЯ_16 є органом ведення Реєстру, за яким обліковується позивач.

Отже, суд розмежовує, з одного боку, відповідальність за правомірність первинних дій та рішень, що стали причиною виникнення спірного облікового запису та пов`язаних із ним правових наслідків, а з іншого - обов`язок щодо фактичного усунення таких наслідків у Реєстрі з урахуванням його актуального стану на момент ухвалення рішення.

Таке розмежування не означає визнання ІНФОРМАЦІЯ_2 таким, що повністю втратив передбачені пунктом 43 Порядку №981 повноваження щодо виправлення внесених ним недостовірних відомостей, однак забезпечує покладення обов`язку з фактичного приведення поточного облікового запису позивача у відповідність до встановлених судом обставин на орган, за яким цей запис обліковується на час вирішення спору.

Крім того, з наявного у матеріалах справи військово-облікового документа судом установлено, що щодо позивача відображено інформацію про звернення до Національної поліції України із зазначенням причини: «Не уточнили дані вчасно до 16.07.2024», дата звернення - 15.07.2025.

Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487, передбачає можливість звернення районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки до органів Національної поліції для адміністративного затримання та доставлення осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Отже, направлення такого звернення є не самостійним заходом військового обліку, а похідним правовим наслідком встановлення обставин, які свідчать про можливе вчинення особою відповідного адміністративного правопорушення. Необхідною передумовою такого звернення є, зокрема, існування в особи юридичного обов`язку, невиконання якого становить відповідне порушення.

Водночас пунктом 79 Порядку №1487 передбачено й зворотний механізм - обов`язок повідомлення Національної поліції про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення особи, щодо якої відповідне звернення було направлено раніше.

Таким чином, нормативно встановлений механізм взаємодії ТЦК та СП з органами Національної поліції передбачає не лише ініціювання відповідного заходу, а й припинення його правових наслідків у разі, якщо передумови для адміністративного затримання та доставлення відсутні.

За таких обставин відсутня юридична передумова, з якою було пов`язано направлення звернення до органів Національної поліції України, - невиконання позивачем обов`язку щодо своєчасного уточнення військово-облікових даних.

Збереження чинності такого звернення після встановлення судом відсутності правової підстави, на якій воно ґрунтувалося, призводило б до продовження для позивача несприятливих наслідків дій суб`єкта владних повноважень, правомірність яких відповідачами не доведена, та не відповідало б принципу правової визначеності.

Суд також враховує, що направлення звернення до Національної поліції України було наслідком відомостей, сформованих у період, коли відповідний обліковий запис перебував у віданні ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відтак саме на ІНФОРМАЦІЯ_3 як суб`єкта, з діями якого пов`язано виникнення зазначеного правового наслідку, належить покласти обов`язок повідомити Національну поліцію України про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення позивача.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За приписами частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи в межах позовних вимог, однак може вийти за їх межі, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод та інтересів особи від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Крім того, пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України передбачено можливість застосування судом іншого способу захисту прав, свобод та інтересів особи, який не суперечить закону та забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

У практиці Верховного Суду послідовно сформульовано підхід, згідно з яким вихід суду за межі формально заявлених позовних вимог є допустимим у випадку, коли заявлений позивачем спосіб захисту не забезпечує повного та ефективного поновлення його порушеного права. При цьому застосований судом спосіб захисту повинен бути безпосередньо пов`язаний із тим правом, за захистом якого особа звернулася до суду, та не повинен призводити до зміни предмета спору.

При виборі способу захисту суд повинен виходити не лише з необхідності констатації допущеного суб`єктом владних повноважень порушення, але й із необхідності усунення його фактичних та юридичних наслідків, оскільки судове рішення, яке не забезпечує реального відновлення права особи та залишає її у стані правової невизначеності, не відповідає завданню адміністративного судочинства.

У цій справі саме по собі визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_2 не є достатнім способом захисту, оскільки внаслідок таких дій були сформовані відомості, які продовжують існувати в Реєстрі та породжувати для позивача відповідні правові наслідки.

Водночас покладення всього комплексу відновлювальних дій виключно на ІНФОРМАЦІЯ_3 не повною мірою враховувало б фактичний стан спірних правовідносин на момент ухвалення рішення, оскільки з 27.02.2026 актуальним органом ведення облікових відомостей щодо позивача є ІНФОРМАЦІЯ_16 .

Суд зазначає, що ефективний захист порушеного права потребує не лише надання оцінки правомірності первинних дій ІНФОРМАЦІЯ_2 , але й усунення їх триваючих наслідків.

Виходячи зі змісту спірних правовідносин, встановлених судом обставин та чинного нормативного регулювання, належним способом захисту є покладення на ІНФОРМАЦІЯ_16 обов`язку вчинити передбачені законодавством дії щодо приведення актуальних відомостей Реєстру стосовно позивача у відповідність до встановлених цим рішенням обставин, а на ІНФОРМАЦІЯ_3 - обов`язку усунути наслідки направленого ним звернення шляхом повідомлення Національної поліції України про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення позивача.

Саме такий спосіб захисту, відповідає характеру встановленого порушення, розподілу компетенції між відповідачами на момент виникнення спору та на момент його вирішення і забезпечує не формальне констатування протиправності, а фактичне відновлення порушеного права позивача.

З урахуванням викладеного позов підлягає задоволенню частково.

Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Позивачем під час звернення до суду сплачено судовий збір у розмірі 616,50 грн, який підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

З огляду на часткове задоволення позовних вимог та встановлення протиправності дій ІНФОРМАЦІЯ_14 , відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, сплачений позивачем при зверненні до суду судовий збір у розмірі 616,50 грн підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_14 .

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_14 щодо відображення у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_12 , РНОКПП НОМЕР_2 , як військовозобов`язаного.

3. Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_11 вчинити дії щодо виключення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_12 , РНОКПП НОМЕР_2 , з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів як військовозобов`язаної особи у зв`язку з відсутністю у нього громадянства України.

4. Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_11 виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку.

5. Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_4 повідомити відповідний орган Національної поліції України про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_12 , РНОКПП НОМЕР_2 .

6. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

7. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_14 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) судовий збір у розмірі 616 (шістсот шістнадцять) грн 50 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Панова Г. В.