Рішення від 27 вересня 2026 р. у справі №320/60716/24 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2026 року м. Київ №320/60716/24

Київський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого-судді Перепелиця А.М., суддів Колеснікової І.С., Головенка О.Д., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи - Східний міжрегіональний центр надання безоплатної правничої допомоги, ОСОБА_2 про визнання протиправними та нечинними окремих положень Методики, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Кабінету Міністрів України (далі - відповідач), треті особи - Східний міжрегіональний центр надання безоплатної правничої допомоги (далі - третя особа-1), ОСОБА_2 (далі - третя особа-2) про визнання протиправними та нечинними окремих положень Методики, зобов`язання вчинити певні дії, в якому просить:

- визнати протиправними і нечинними положення абзацу 4 пункту 6 «Методики обчислення розміру винагороди адвокатів, які надають безоплатну вторинну правничу допомогу», затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 №465 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 20.06.2018 №511, згідно з якими «Кпд - кількість підготовлених та поданих позовних заяв або заяв у порядку окремого провадження (за умови відкриття провадження), зустрічних позовів або відзивів на позовну заяву (відзив), заперечень проти позову, відповідей на відзив, заперечень, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, апеляційних скарг, касаційних скарг, заяв про перегляд судового рішення Верховним Судом чи за нововиявленими або виключними обставинами (за умови відкриття провадження), відзивів на них, відповідних заперечень»;

- зобов`язати Кабінет Міністрів України викласти абзац 4 пункту 6 «Методики обчислення розміру винагороди адвокатів, які надають безоплатну вторинну правничу допомогу», затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 №465 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 20.06.2018 №511, у наступній редакції: «Кпд - кількість підготовлених документів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування, заяв про внесення відомостей про злочини до ЄРДР, відвід слідчих, дізнавачів і прокурорів, клопотань слідчому судді про тимчасовий доступ до речей і документів або проведення експертизи, поданих позовних заяв (за умови відкриття провадження), апеляційних скарг, касаційних скарг, заяв про перегляд судового рішення Верховним Судом чи за нововиявленими або виключними обставинами (у разі представництва у кримінальному провадженні); кількість підготовлених та поданих позовних заяв або заяв у порядку окремого провадження (за умови відкриття провадження), зустрічних позовів або відзивів на позовну заяву (відзив), заперечень проти позову, відповідей на відзив, заперечень, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, апеляційних скарг, касаційних скарг, заяв про перегляд судового рішення Верховним Судом чи за нововиявленими або виключними обставинами (за умови відкриття провадження), відзивів на них, відповідних заперечень (у разі представництва у цивільній або адміністративній справі)».

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив про протиправність абзацу 4 пункту 6 Методики обчислення розміру винагороди адвокатів, які надають безоплатну вторинну правничу допомогу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 №465 у редакції постанови КМУ від 20.06.2018 №511, яким визначено вичерпний перелік процесуальних документів, за складання яких передбачена виплата винагороди адвокату (позовна заява, зустрічний позов, відзив тощо). Водночас, за посиланням позивача, цей перелік охоплює лише цивільне та адміністративне судочинство і жодним чином не стосується стадії досудового розслідування, зокрема, у кримінальному провадженні №2013200440008378, у якому позивач здійснював представництво інтересів потерпілої. Таким чином, на переконання позивача, вказані положення нормативно-правового акта виключають можливість отримання винагороди адвокатом як представником потерпілої на стадії досудового слідства у кримінальному провадженні, чим порушуються вимоги Конституції та законів України.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.12.2024 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків. Позивачем вимоги ухвали виконано належним чином.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.05.2025 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 19.05.2025 визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Перепелиця А.М.; судді Колеснікова І.С., Головенко О.Д.

Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечив проти позовних вимог, зазначивши, що оскаржувані положення Методики обчислення розміру винагороди адвокатів, які надають безоплатну вторинну правничу допомогу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 №465 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 20.06.2018 №511, прийнято в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наголошено, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 27 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» Кабінет Міністрів України встановлює розмір, порядок і методику оплати діяльності суб`єктів вторинної правничої допомоги, що свідчить про наявність у відповідача дискреційних повноважень щодо встановлення розміру оплати послуг з надання вторинної безоплатної допомоги. Відповідач вважає, що правова оцінка доцільності визначення / встановлення Урядом України елементів адвокатської винагороди при наданні безоплатної вторинної правової допомоги, у тому числі граничного розміру рівня оплати послуг за надання конкретного виду такої допомоги (залежно від стадії провадження чи процесу), не належить до компетенції адміністративного суду.

У поданих до суду письмових поясненнях третя особа-2 підтримала позовні вимоги та зазначила про невідповідність оскаржуваних положень Методики вимогам чинного законодавства. Зокрема, вона вказала, що позивач, який представляв її інтереси на стадії досудового розслідування в межах кримінального провадження №2013200440008378, був позбавлений права на отримання адвокатської винагороди за надання безоплатної вторинної правової допомоги.

У відповіді на відзив позивач вказав, що оскаржувані положення Методики обчислення розміру винагороди адвокатів унеможливлюють належне виконання центрами безоплатної правничої допомоги умов договорів щодо оплати праці адвокатів. Як наслідок, оскаржувана норма нівелює гарантоване законодавством право на представництво громадян у кримінальному провадженні.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.06.2025 у задоволенні заяви позивача про участь у розгляді справи в режимі відео конференції (вх. від 11.06.2025) у справі №320/60716/24 - відмовлено.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.06.2025 задоволенні заяви позивача про участь у розгляді справи в режимі відеоконференції (вх. від 26.06.2025) у справі №320/60716/24 - відмовлено.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.08.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.08.2025 призначено судове в режимі відеоконференції за допомогою програмного забезпечення (системи) «ЕаsуСоn».

У судовому засіданні 25.08.2025, заслухавши пояснення сторін, протокольною ухвалою судом було постановлено перейти до розгляду справи в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено такі обставини.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2024 №465 затверджено Порядок оплати послуг та відшкодування витрат адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу та Методику обчислення розміру винагороди адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу.

У подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 20.06.2018 №511 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 №465 «Питання оплати послуг та відшкодування витрат адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу», відповідно до яких абзац 4 пункту 6 «Методики обчислення розміру винагороди адвокатів, які надають безоплатну вторинну правничу допомогу», затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 №465 викладено в такій редакції: «Кпд - кількість підготовлених та поданих позовних заяв або заяв у порядку окремого провадження (за умови відкриття провадження), зустрічних позовів або відзивів на позовну заяву (відзив), заперечень проти позову, відповідей на відзив, заперечень, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, апеляційних скарг, касаційних скарг, заяв про перегляд судового рішення Верховним Судом чи за нововиявленими або виключними обставинами (за умови відкриття провадження), відзивів на них, відповідних заперечень».

Вважаючи положення абзацу 4 пункту 6 «Методики обчислення розміру винагороди адвокатів, які надають безоплатну вторинну правничу допомогу», затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 №465 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 20.06.2018 №511 протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам у цій справі, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб`єктів владних повноважень визначені у положеннях статті 264 КАС України.

У відповідності до пункту 1 частини першої статті 264 КАС України правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Згідно з частинами другою, третьою статті 264 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.

Відтак, процесуальний закон вимагає, щоб у позовній заяві про оскарження нормативно-правового акта позивач, з-поміж іншого, обґрунтував свою належність до суб`єктів правовідносин, у яких застосовується або буде застосовано цей акт. Таке ж правило має застосовуватись і до оскарження правових актів індивідуальної дії.

Крім того, з аналізу вказаних норм вбачається, що особливістю провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів є те, що для таких категорій спорів передбачено, фактично, необмежене коло осіб, які можуть ініціювати відкриття відповідного провадження в адміністративному суді; необмежене в часі право на доступ до суду для ініціювання такого спору; додаткові гарантії інформування всіх про початок розгляду судом такого спору; додаткові процесуальні гарантії для сторін, що надаються згідно з положеннями КАС України у справах, що розглядаються за правилами загального позовного провадження; спеціальні повноваження суду, спрямовані на гарантування ефективного захисту.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.05.2022 у справі №160/9717/21 , від 13.03.2023 у справі №620/4460/21.

Право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Такої позиції притримується Верховний Суд у постанові від 23.03.2023 у справі №640/6699/20.

Як встановлено судом, між Східним міжрегіональним центром з надання безоплатної правничої допомоги та ОСОБА_1 (адвокат, який відповідно до доручення для надання безоплатної вторинної правової допомоги від 22.12.2023 №000-802 забезпечував надання безоплатної вторинної правничої допомоги ОСОБА_2 ) укладено договір від 04.04.2024 №360, відповідно до пункту 1 якого адвокат зобов`язується за дорученнями Центру надавати безоплатну вторинну правничу допомогу відповідно до Закону України «Про безоплатну правничу допомогу», e межах Сумської міської територіальної громади, а також інших адміністративно-територіальних одиниць та населених пунктів у разі розгляду справи судами апеляційної та касаційної інстанції або зміни підсудності кримінального провадження, цивільної, адміністративної, господарської справи чи підслідності кримінального правопорушення, або інших адміністративно-територіальних одиниць та населених пунктів у разі наявності у Центра необхідності залучення адвоката для надання безоплатної вторинної правничої допомоги, в інших випадках, визначених законодавством, а Центр - укласти між сторонами договори про оплату послуг адвоката за надання безоплатної вторинної правничої допомоги та договори про відшкодування витрат, пов`язаних з наданням безоплатної вторинної правничої допомоги, в установленому порядку (з урахуванням обраної адвокатом організаційної форми адвокатської діяльності та дотримання строків подання актів з відповідними додатками, визначеними у Договорі).

Оскільки оскаржувані положення Методики регулюють механізм обчислення розміру винагороди адвокатів, які надають безоплатну вторинну правничу допомогу на постійній основі за контрактом або тимчасовій основі на підставі договору з центром з надання безоплатної вторинної правничої допомоги суб`єктам права на таку допомогу, а позивач є адвокатом та забезпечує надання безоплатної вторинної правничої допомоги, суд доходить висновку, що оскаржувані положення нормативно-правового акта в цій частині поширюють свою дію на позивача.

Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд зазначає таке.

Відповідно до змісту статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів України: забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України; забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 №794-VII (далі - Закон №794-VII) Уряд є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.

Згідно з частиною першою статті 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

За змістом статті 2 Закону №794-VII до основних завдань Кабінету Міністрів України належать:

1) забезпечення державного суверенітету та економічної самостійності України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, виконання Конституції та законів України, актів Президента України;

2) вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина, створення сприятливих умов для вільного і всебічного розвитку особистості;

3) забезпечення проведення бюджетної, фінансової, цінової, інвестиційної, у тому числі амортизаційної, податкової, структурно-галузевої політики; політики у сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту, охорони здоров`я, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;

4) розроблення і виконання загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, культурного розвитку, охорони довкілля, а також розроблення, затвердження і виконання інших державних цільових програм;

5) забезпечення розвитку і державної підтримки науково-технічного та інноваційного потенціалу держави;

6) забезпечення рівних умов для розвитку всіх форм власності; здійснення управління об`єктами державної власності відповідно до закону;

7) здійснення заходів щодо забезпечення обороноздатності та національної безпеки України, громадського порядку, боротьби із злочинністю, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;

8) організація і забезпечення провадження зовнішньоекономічної діяльності, митної справи;

9) спрямування та координація роботи міністерств, інших органів виконавчої влади, здійснення контролю за їх діяльністю.

Частиною другою статті 3 Закону №794-VII встановлено, що Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами першою та другою статті 49 Закону №794-VII Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.

Відповідно до пункту 1 розділу 32 «Загальні вимоги» Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 №950, проекти актів Кабінету Міністрів готуються на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів, доручень Прем`єр-міністра, а також за ініціативою членів Кабінету Міністрів, центральних органів виконавчої влади, державних колегіальних органів, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій з дотриманням вимог цього Регламенту.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 27 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» від 02.06.2011 №3460-VI (далі - Закон №3460-VI) Кабінет Міністрів України встановлює розмір та порядок оплати діяльності суб`єктів надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Верховний Суд у своїй постанові від 15.02.2021 у справі №826/15578/18 вказав, що правова оцінка доцільності визначення/встановлення Урядом елементів адвокатської винагороди при наданні безоплатної вторинної правової допомоги, у тому числі граничного розміру рівня оплати послуг за надання конкретного виду такої допомоги (залежно від стадії провадження чи процесу), не належить до компетенції адміністративного суду.

Так, ЄСПЛ неодноразово аналізував межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, у рішенні ЄСПЛ від 17 грудня 2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» («Pedersen and Baadsgaard v. Denmark», заява № 49017/99); пункти 68-70) зазначено, що, здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї.

Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, відміняти замість нього рішення, яке визнається протиправним, приймати інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

Суд враховує, що визначивши на законодавчому рівні право Кабінету Міністрів України на встановлення розміру оплати послуг за надання вторинної безоплатної допомоги, Уряду надано повноваження щодо визначення найбільш ефективного механізму обчислення розміру винагороди, відшкодування витрат та їх виплати адвокатам, які надають безоплатну вторинну правову допомогу.

Викладені положення свідчать про наявність у Кабінету Міністрів України дискерційних повноважень щодо встановлення розміру оплати послуг за надання вторинної безоплатної допомоги.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.12.2019 у справі №826/15103/18.

При цьому, перевіряючи законність нормативно-правового акту Кабінету Міністрів України, суду належить вирішити питання, чи діяв відповідач при прийнятті такого акта на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією і законами України.

Зі змісту пояснювальної записки до проекту постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 №465 вбачається, що проект постанови Кабінету Міністрів України розроблено Міністерством юстиції України на виконання кроку 499 пункту 8 розділу IV плану пріоритетних дій уряду на 2018 рік, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 28.03.2018 №244 у зв`язку з необхідністю удосконалення оплати послуг та відшкодування витрат адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу, забезпечення належного функціонування системи надання безоплатної правової допомоги, ефективного використання та економії бюджетних коштів.

Згідно з пунктами 1-5 Розділу 33 «Головний розробник, розробник та заінтересовані органи» Регламенту Кабінету Міністрів України головним розробником проекту акта Кабінету Міністрів є орган, який вносить проект акта до Кабінету Міністрів.

Розробниками проектів актів Кабінету Міністрів є міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, державні колегіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації відповідно до своєї компетенції.

Підготовку проектів актів Кабінету Міністрів з питань забезпечення його діяльності та організації діяльності Секретаріату Кабінету Міністрів за дорученням Прем`єр-міністра здійснює Мін`юст або інше міністерство відповідно до компетенції для подальшого внесення в установленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів відповідного проекту акта. Головним розробником проектів актів Кабінету Міністрів з питань, пов`язаних із здійсненням Кабінетом Міністрів повноважень суб`єкта управління або загальних зборів суб`єкта господарювання державного сектору економіки, є Мінекономрозвитку, а проектів актів з питань управління державними банками, - Мінфін.

Якщо питання, що потребує врегулювання, належить до компетенції кількох органів виконавчої влади, розробником проекту акта Кабінету Міністрів є орган, компетенція якого у відповідній сфері правового регулювання є домінуючою. Інші органи виконавчої влади, що відповідно до компетенції беруть участь у розробленні проекту акта або його погодженні, є заінтересованими органами.

Проект акта Кабінету Міністрів підлягає обов`язковому погодженню усіма заінтересованими органами, а також Мінфіном та Мінекономрозвитку (за винятком проекту розпорядження з кадрових питань).

Судом встановлено, що на виконання такого положення, проект постанови №511 погоджено без зауважень з Міністерством економічного розвитку і торгівлі України, Міністерством соціальної політики; до проекту висловлено зауваження (пропозиції), які враховано Міністерством фінансів України.

З аналізу вищевикладеного вбачається, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 20.06.2018 №511 зміни, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 №465, зокрема, і в оскаржуваний абзац 4 пункту 6 Методики, видані відповідно до вимог чинного законодавства України та в межах компетенції Кабінету Міністрів України, тому є правомірними.

При цьому, обґрунтування позовних вимог фактично зведені до незгоди позивача з викладеною редакцією абзацу 4 пункту 6 Методики обчислення розміру винагороди адвокатів, які надають безоплатну вторинну правничу допомогу.

Суд зазначає, що метою проекту постанови від 20.06.2018 №511 про внесення змін до абзацу 4 пункту 6 Методики обчислення розміру винагороди адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 №465, є удосконалення існуючого механізму обчислення розміру винагороди адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу в кримінальному, цивільному, адміністративному процесах.

Основна суть внесених оскаржуваною постановою змін полягає у збалансуванні рівня оплати послуг адвокатів з надання безоплатної вторинної правової допомоги у різних випадках та приведенні постанови у відповідність до практики правозастосування кримінального процесуального законодавства, а також у зв`язку з прийняттям нових редакцій Цивільного процесуального кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.02.2021 у справі №826/12578/21.

Враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку, що положення абзацу 4 пункту 6 «Методики обчислення розміру винагороди адвокатів, які надають безоплатну вторинну правничу допомогу», затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 №465 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 20.06.2018 №511 прийняті Кабінетом Міністрів України у спосіб та в межах повноважень, які визначені, зокрема, пунктом 4 частини першої статті 27 Закону України «Про безоплатну правову допомогу».

Оскільки спрямована до Кабінету Міністрів України позовна вимога про зобов`язання внести зміни до абзацу 4 пункту 6 оскаржуваних положень Методики є похідною від вищевказаної позовної вимоги, то у суду також відсутні підстави для її задоволення.

Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог і як наслідок про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 264 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи - Східний міжрегіональний центр надання безоплатної правничої допомоги, ОСОБА_2 про визнання протиправними та нечинними окремих положень Методики, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Головуючий-суддя Перепелиця А.М.

Судді Колеснікова І.С.

Головенко О.Д.