Рішення від 28 вересня 2026 р. у справі №300/6466/25 — Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" вересня 2026 р. справа № 300/6466/25

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Шумея М.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Коломийської міської ради Івано-Франківської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення Коломийської міської ради Івано-Франківської області в якому просить суд:

визнати протиправним та скасувати наказ від 22.07.2025 №142 а/г “Щодо недотримання вимог однакового застосування законодавства під час надання статусів”

зобов`язати з 22.07.2025 відновити статус особи з інвалідністю внаслідок війни.

Позовні вимоги мотивує тим, що позивачу в 2023 встановлено інвалідність ІІІ групи, у зв`язку з отриманою травмою, яка пов`язана з виконанням службових обов`язків під час служби в поліції. Управлінням соціальної політики Коломийської міської ради видано посвідчення від 06.07.2023 серії НОМЕР_1 , як особі з інвалідністю ІІІ групи, яка має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – осіб з інвалідністю внаслідок війни. В липні 2025 позивач повідомлено про скасування статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та необхідність повернення посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни від 06.07.2023 серії НОМЕР_1 . За доводами позивача, такі дії відповідача є протиправними, оскільки на позивача поширюються вимоги пункту 2 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.09.2025 року відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідач скористався своїм правом подати відзив на адміністративний позов, згідно якого позовні вимоги не визнав, та зазначив правомірність прийняття оскаржуваного наказу. Зазначив, що позивачу встановлено інвалідність внаслідок травми, пов`язаної з виконанням службових обов`язків, а не в результаті безпосередньої участі в заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, а також участі в захисті Батьківщини чи в бойових діях. Зазначена в довідці до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ №216343 причина інвалідності позивача не може бути підставою для отримання посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 2 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Просить відмовити в задоволенні позову.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази, зазначає наступне.

ОСОБА_1 проходив службу в органах Національної поліції України. Під час проходження служби 08.05.2016 під час виконання службових обов`язків внаслідок нещасного випадку отримав травму, що підтверджується актом № 19 про нещасний випадок від 16.06.2016.

Позивачу з 01.07.2023 встановлено інвалідність ІІІ групи, причина інвалідності: травма, так, пов`язана з виконанням службових обов`язків, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ № 216343 від 05.07.2023.

Управлінням праці та соцзахисту населення Коломийської РДА 06.07.2023 позивачу видано посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни серії НОМЕР_1 , як особі з інвалідністю ІІІ групи, яка має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – осіб з інвалідністю внаслідок війни, терміном дії до 01.08.2026.

На підставі наказу Міністерства у справах ветеранів України від 08.07.2025 за № 558 у період з 17.07.2025 по 17.07.2025 проведено перевірку Управління соціальної політики Коломийської міської ради щодо дотримання вимог щодо однакового застосування законодавства під час надання статусів, за наслідками якого складено Акт проведення перевірки від 17.07.2025 за № 5/5/1.

Відповідно до підпункту 1 пункту 8 Акту проведення перевірки від 17.07.2025 за № 5/5/1, встановлено порушення пункту 2 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а саме: ОСОБА_1 – відсутні правові підстави на встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 2 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (причина інвалідності травма пов`язана з виконанням службових обов`язків).

Управлінням соціальної політики Коломийської міської ради 22.07.2025 прийнято наказ № 142а/г від "Щодо дотримання вимог однакового застосування законодавства під час надання статусів", згідно якого визначено скасувати статус особи з інвалідністю внаслідок війни, встановлений позивачу відповідно до пункту 2 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Листом від 24.07.2025 відповідач повідом позивача про прийняття наказу № 141а/г від 22.07.2025 та необхідність повернення посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.

Вважаючи вказаний наказ протиправним позивач звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення події, обставин чи відповідних відносин або вчинення конкретної дії у спірних правовідносинах.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначаються Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII).

Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків) чи пов`язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з`єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю в бойових діях у мирний час.

Пунктом 2 частини другої статті 7 Закону № 3551-XIІ встановлено, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа: осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов`язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами.

Порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранам війни визначається нормами Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 № 302 (далі - Положення № 302).

Відповідно до абзацу першого пункту 2 Положення № 302 посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників чи Захисниць України, на основі якого надаються відповідні пільги і компенсації.

Згідно з абзацом третім пункту 3 Положення № 302 особам з інвалідністю внаслідок війни (стаття 7 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни" та нагрудний знак "Ветеран війни - особа з інвалідністю внаслідок війни".

Абзацом другим пункту 7 Положення № 302 встановлено, що Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, Посвідчення учасника війни і відповідні нагрудні знаки, Посвідчення члена сім`ї загиблого, Посвідчення члена сім`ї загиблого Захисника чи Захисниці України видаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за місцем реєстрації громадянина.

Відповідно до пункту 10 Положення № 302 "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни" видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.

Особам з інвалідністю внаслідок війни, у яких групу інвалідності встановлено без терміну перегляду, видаються безтермінові посвідчення, іншим - на період встановлення групи інвалідності. У разі продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності в посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, до якого вносяться відповідні записи. Записи в бланку завіряються відповідно до пункту 8 цього Положення.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з інвалідністю з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов`язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами.

Відповідно до частини третьої статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 за № 2232-XII військовий обов`язок включає, зокрема, проходження військової служби.

Частиною другою статті 2 названого Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" передбачено, що проходження військової служби здійснюється, у тому числі громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Конституційний Суд України у Рішенні від 01.12.2004 № 20-рп/2004 виходячи з того, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України (частина перша статті 65 Конституції України), а ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав (частина перша статті 4 Закону № 3551), сформулював юридичну позицію, згідно з якою "на осіб, які за Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" належать до ветеранів війни, повинні поширюватися гарантії державного соціального захисту відповідно до положень частини п`ятої статті 17 Конституції України (абзаци одинадцятий, тринадцятий пункту 6 мотивувальної частини). Відповідно до частини другої статті 4 Закону №3551 ветеранами війни є учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Як встановлено судом, позивач проходив службу, з 01.07.2023 йому встановлено інвалідність ІІІ групи, причина інвалідності: “травма, так, пов`язана з виконанням службових обов`язків”, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ № 216343 від 05.07.2023.

Проте будь-які відомості і докази на підтвердження того, що позивач отримав поранення під час виконання обов`язків військової служби у зв`язку із захистом Батьківщини, перебуванням на фронті чи в районі проведення бойових дій, у матеріалах справи відсутні. Докази, які знаходяться у справі, підтверджують те, що інвалідність останнього "пов`язана із виконанням обов`язків військової служби".

Суд зазначає, що поняття "виконання обов`язків військової служби" та «виконання обов`язків із захисту Батьківщини чи участі в бойових діях на території інших держав" не є тотожними. Перша сфера обов`язків за своїм змістом є значно ширшою, а тому отримання поранення чи іншого ушкодження здоров`я навіть пов`язаного із виконанням службових обов`язків, не у кожному випадку є підставою для надання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни. Натомість, визначальної умовою для отримання такого статусу є пов`язаність причини інвалідності із захистом Батьківщини чи участю в бойових діях на території інших держав.

Встановлення медичною комісією групи інвалідності з формулюванням: "травма пов`язана з виконанням службових обов`язків", не є безперечною підставою для надання позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, оскільки такий статус може бути визначений тільки відповідно до вимог закону.

Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку, що поширення на особу статусу інваліда війни у розумінні статті 7 Закону № 3551-XII нерозривно пов`язане із наявністю у такої особи статусу ветерана війни, гарантії соціального захисту яких безпосередньо регулюються цим Законом.

При цьому суд зауважує, що статус особи з інвалідністю певної групи та статус інваліда війни є принципово різними правовими категоріями, а отримання травми під час проходження військової служби, автоматично не свідчить про наявність у особи статусу осіб з інвалідністю внаслідок війни.

Таким чином, у поданій позивачем довідці МСЕК відсутнє формулювання «поранення, контузія, каліцтво, захворювання або інші ушкодження здоров`я, одержані під час захисту Батьківщини», яке є обов`язковою підставою для набуття статусу «особа з інвалідністю внаслідок війни» згідно з пунктом 1 частини 2 статті 7 Закону № 3551.

Наявне ж формулювання «захворювання, ТАК, пов`язане з проходженням військової служби» лише підтверджує причинний зв`язок із службою, але не засвідчує, що інвалідність настала внаслідок виконання бойових завдань чи безпосередньої участі у захисті Батьківщини.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Зважаючи на викладене, визначальною ознакою для віднесення особи до категорії осіб, які відносяться до "осіб з інвалідністю внаслідок війни", є те, що такі особи: (1) безпосередньо брали участь у захисті Батьківщини; (2) чи в бойових діях на території інших держав.

У цьому контексті положення статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" необхідно тлумачити таким чином, що підставою для визнання особи особою з інвалідністю внаслідок війни, у тому числі отриманої під час виконання інших обов`язків військової служби, є факт участі особи у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30 вересня 2019 року у справі № 824/32/19-а, від 18 листопада 2020 року у справі № 1140/2362/18, від 02 квітня 2021 року у справі № 0540/9350/18-а.

Щодо доводів позивача про те, що його статус особи з інвалідністю внаслідок війни вже було визнано Державою до того, про що свідчить видане посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни серії, як особі з інвалідністю ІІІ групи, суд зазначає, що вказані обставини не свідчать про обов`язок відповідача визнати позивача особою з інвалідністю внаслідок війни, в разі якщо буде встановлено безпідставність надання особі певного статусу та видачі відповідного посвідчення.

Верховний Суд у постанові від 30.09.2019 року у справі № 824/32/19-а, зважаючи на помилкове присвоєння особі статусу, який не міг бути наданий йому в силу вимог норм Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, дійшов висновку, що неможливо стверджувати, що позбавлення цього права свідчить про втручання у права позивача на певні соціальні гарантії, адже на надання такого права позивач не міг та не повинен був розраховувати.

У цьому контексті суд наголошує, що легітимні очікування не можна ототожнювати із сподіваннями, що виникають на підставі особистого сприйняття або помилкової оцінки певних обставин чи норм права (законодавства); не можуть виникати легітимні очікування, якщо існує реальний спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства; обов`язковою умовою, за наявності якої певне сподівання (вимога) особи набуває ознак легітимного очікування є те, що таке очікування (вимога) має належне правове підґрунтя, тобто наявне достатнє джерело для відповідного очікування (вимоги). Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі №580/1300/22.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).

Оскільки отримана позивачем під час служби в Національній поліції України травма, внаслідок якої йому встановлено інвалідність, не пов`язана із участю у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав, а тому вказана інвалідність не дає права на отримання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 2 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", оскільки визначальним є те, що таке ушкодження повинно бути пов`язане із безпосередньою участю у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.

За таких обставин суд доходить висновку, що оскаржуване рішення відповідача, вчинене у межах повноважень, на підставі та у спосіб, передбачені законом, з дотриманням вимог Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а відтак підстави для визнання його протиправним відсутнє.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відтак на переконання суду відповідачем доведено правомірність винесення оскаржуваного рішення.

З огляду на викладене позовні вимоги є необгрунованими, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Шумей М.В.