Рішення від 29 вересня 2026 р. у справі №280/6629/26 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

30 вересня 2026 року (15:00)Справа № 280/6629/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Калашник Ю.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , до Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

30.06.2026 до Запорізького окружного адміністративного суду (далі - суд) надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач 1), Військової частини НОМЕР_2 (далі – відповідач 2), в якій позивач, з урахуванням прийнятої судом 20.07.2026 заяви про зміну предмету позову, просить:

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 17.08.2024 по 18.11.2024;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 та Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 17.08.2024 по 18.11.2024 у складі, визначеному законодавством (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження служби, премія), з урахуванням раніше виплачених сум;

первісно заявлену вимогу про виплату грошового забезпечення за серпень 2024 року в сумі 23069,98 грн вважати такою, що не підтримується у зв`язку зі зміною предмета позову.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає грошове забезпечення за серпень 2024 року нараховано лише за 16 календарних днів (по 16.08.2024 включно) та відображено в розрахунковому листі за січень 2025 року, тобто виплачено у складі остаточного розрахунку. За вересень та жовтень 2024 року грошове забезпечення не нараховувалося взагалі. Наступне нарахування здійснено лише за 12 днів листопада 2024 року (з 19.11.2024). Таким чином, за період з 17.08.2024 по 18.11.2024 грошове забезпечення позивачу не нараховувалося та не виплачувалося. Зазначає, що період з 17.08.2024 по 24.09.2024 не охоплений жодним наказом, що позбавляв би позивача права на грошове забезпечення. Наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 25.09.2024 №271/нст, яким позивача оголошено таким, що самовільно залишив військову частину, встановлює цей статус лише з 25.09.2024. Отже, попередній період (17.08.2024 - 24.09.2024) цим наказом не охоплений, а тому не нарахування грошового забезпечення за нього не має жодної правової підстави. Крім того, наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 21.08.2024 №236/нст позивача було направлено на проходження військово-лікарської комісії з 21 серпня 2024 року. Зазначає, наказ від 25.09.2024 №№271/нст суперечить попередньому наказу тієї самої частини. Військовослужбовець не може одночасно перебувати на військово-лікарській комісії за наказом командира (наказ від 21.08.2024 №236/нст) і вважатися таким, що самовільно залишив військову частину. Наказ від 25.09.2024 №271/нст обґрунтований тим, що позивач повинен був прибути 16.08.2024 з відпустки за станом здоров`я до тимчасового розташування підрозділу, але не повернувся, проте не враховує власного наказу частини від 21.08.2024, яким позивача направлено на військово-лікарську комісію без прибуття до частини. Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 19.11.2024 №326/нст встановлено, що позивач, який був оголошений, як військовослужбовець самовільно залишив військову частину 25.09.2024, надіслав медичну документацію про проходження ним лікування, і його визнано таким, що перебуває на лікуванні. Тобто, відповідач визнав достовірність медичної документації та факт лікування, однак поновив статус лише з 19.11.2024, не усунувши наслідків помилкового наказу за попередній період. Просить позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою суду від 06.06.2026 відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Відповідач 2 надав відзив на позовну заяву (вх. №39393 від 13.07.2026). Із позовом не погоджується та зазначає, що позивачу під час розгляду справи №200/1118/24 у вересні 2024 року була надана довідка про складові його грошового забезпечення із початку служби у військовій частині НОМЕР_1 , тобто із 07.03.2024, було повідомлено про призупинення із 11.07.2024 виплат, але він не оскаржував це призупинення, мав правову допомогу від адвоката, який був його представником в усіх вищезазначених справах, однак позивач не скористався своїм правом на звернення до суду із тими вимогами, які заявлені в даній справі. На підставі викладеного, військова частина НОМЕР_2 вважає, що позовна заява може бути залишена без розгляду. Щодо суті позовних вимог відповідача 2 зазначає, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 25.09.2024 позивача визнано таким, що самовільно залишив військову частину, оскільки він повинен був прибути 16.08.2024 з відпустки за станом здоров`я до тимчасового розташування підрозділу, але не повернувся. З 25.09.2024 та його було знято з усіх видів забезпечення. Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 19.11.2024 №326/нст позивача вирішено вважати таким, що знаходиться на лікуванні з 19.11.2024. Відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, грошове забезпечення не виплачується військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення. Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини. Тому позивачу не виплачувалося грошове забезпечення за період коли він самовільно залишив військову частину із 16.08.2024 по 18.11.2024. Крім того, за 16 днів серпня 2024 грошове забезпечення було виплачено в січні 2025 року. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Щодо доводів відповідача 2 про порушення позивачем строків звернення із цим позовом, то суд зазначає, що ухвалою суду від 06.07.2026 задоволено заяву позивача та поновлено строк звернення до суду із цим позовом.

Згідно зі ст. 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 був військовослужбовцем ВЧ НОМЕР_1 .

Відповідно до Наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 18.07.2024 №202/нст позивач перебував у відпустці за станом здоров`я з 17.07.2024 по 15.08.2024 у м.Києві без прибуття до військової частини (а.с.97, зворот).

Відповідно до Наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 21.08.2024 №236/нст позивача направлено на проходження ВЛК до НВМКЦ «ГВКГ» м.Київ без прибуття до військової частини (а.с.98).

Відповідно до Наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 25.09.2024 №271/нст позивач, який повинен був прибути з відпустки за станом здоров`я 16.08.2024, до підрозділу не повернувся. З 25.09.2024 вважається таким, що самовільно залишив військову частину. Знято з усіх видів забезпечення (а.с.98, зворот).

Відповідно до Наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 19.11.2024 №326/нст позивач надіслав медичну документацію про проходження ним лікування та вважається таким, що з 19.11.2024 знаходиться на лікуванні (а.с.99).

Відповідно до Наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 13.12.2024 №350/нст позивача, звільненого у відставку наказом командира ВЧ НОМЕР_2 від 01.12.2024, з 13.12.2024 виключено зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 та усіх видів забезпечення (а.с.99, зворот).

Позивач зазначає про протиправну бездіяльність відповідачів щодо не нарахування та невиплати грошового забезпечення за період з 17.08.2024 по 18.11.2024, що зумовило його звернення до суду із вказаним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами першою четвертою статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, який відповідає умовам військової служби та стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України визначено Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 (далі - Порядок №260).

Згідно з пунктом 7 розділу I Порядку №260, розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці.

Пунктом 8 розділу I Порядку №260 передбачено, що щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення виплачуються у поточному місяці за минулий.

Відповідно до пункту 14 розділу I Порядку №260 грошове забезпечення, не виплачене своєчасно або виплачене у меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього.

Разом із тим, пунктом 15 розділу I Порядку №260 встановлено спеціальні правила щодо випадків, у яких виплата грошового забезпечення не здійснюється або призупиняється.

Так, військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.

Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.

Отже, правовою підставою для призупинення виплати грошового забезпечення є встановлений факт самовільного залишення військовослужбовцем військової частини або місця служби, а процесуальною формою реалізації такого призупинення є наказ командира військової частини.

Судом встановлено, що відповідно до Наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 25.09.2024 №271/нст позивач з 25.09.2024 вважається таким, що самовільно залишив військову частину.

Як зазначено у Довідці за фактом встановлення місцезнаходження військовослужбовця ВЧ НОМЕР_1 ОСОБА_1 , досудове розслідування не проводиться. До ЄРДР подія не внесена.

Відповідно до Наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 19.11.2024 №326/нст позивач вважається таким, що з 19.11.2024 знаходиться на лікуванні.

Таким чином, з 25.09.2024 по 18.11.2024 позивач вважався таким, що самовільно залишив військову частину.

Суд зауважує, що підставою для невиплати грошового забезпечення у такому випадку є не застосування до військовослужбовця дисциплінарного чи кримінального покарання, а його фактична відсутність на службі без поважних причин та видання командиром відповідного наказу.

Верховний Суд у постанові від 21 травня 2026 року у справі №160/19666/23 дійшов висновку, що підтверджений факт самовільного залишення військової частини або місця служби є самостійною правовою підставою для застосування різних за своєю правовою природою і тривалістю механізмів обмеження грошових виплат військовослужбовцю.

Пункт 15 розділу I, пункт 5 розділу XVI та положення розділу XXXIV Порядку №260 визначають факт самовільного залишення військової частини або місця служби як юридичний факт, достатній для призупинення виплати основного грошового забезпечення, невиплати премії та додаткової винагороди.

При цьому, зазначені норми не пов`язують можливість призупинення відповідних виплат із попереднім внесенням відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань або набранням законної сили обвинувальним вироком суду.

Верховний Суд наголосив, що призупинення проходження військової служби відповідно до статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та призупинення виплати грошового забезпечення відповідно до пункту 15 розділу I Порядку №260 є різними за своєю правовою природою процедурами.

Тому обставина внесення або невнесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань сама по собі не впливає на правомірність призупинення виплати грошового забезпечення на підставі пункту 15 розділу I Порядку №260.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач з 25.09.2024 по 18.11.2024 був відсутній за місцем проходження військової служби та вважався таким, що самовільно залишив військову частину.

При цьому, факт того, що відповідно до Наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 19.11.2024 №326/нст позивач вважається таким, що з 19.11.2024 знаходиться на лікуванні не означає скасування Наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 25.09.2024 №271/нст.

Вказаний наказ у судовому порядку позивачем не оскаржувався, не скасований та є чинним.

У межах цієї справи позивач не заявляє вимог про визнання протиправним та скасування Наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 25.09.2024 №271/нст, отже, вказаний наказ не є предметом спору та є чинним. Відтак, чинність цього наказу зумовлює настання правових наслідків у вигляді призупинення виплати грошового забезпечення.

Таким чином, не нарахування та невиплата позивачу грошового забезпечення у період з 25.09.2024 по 18.11.2024, коли позивач вважався таким, що самовільно залишив військову частину, є правомірною.

Щодо періоду ненарахування та невиплати грошового забезпечення за період з 17.08.2024 по 24.09.2024, суд зазначає таке.

Таку невиплату відповідач обґрунтовує наявністю Наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 25.09.2024 №271/нст, відповідно до якого позивач вважається таким, що самовільно залишив військову частину.

При цьому, відповідно до вказаного наказу, статус такого, що самовільно залишив військову частину позивачу надано з 25.09.2024.

Відповідно до відомостей про нарахування позивачу грошового забезпечення, позивачу нараховано грошове забезпечення за 16 днів серпня 2024 року. За вересень 2024 грошове забезпечення не нараховувалось (а.с.86).

Відтак, не нарахування та невиплата позивачу грошового забезпечення за період з 17.08.2024 по 24.09.2024 не може бути обґрунтована Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 25.09.2024 №271/нст.

Таким чином, за період з 17.08.2024 по 24.09.2024 позивачу має бути нараховане та виплачене грошове забезпечення, у відповідності до вимог чинного законодавства.

Щодо посилань на той факт, що позивач при звільнені отримав грошове забезпечення за серпень 2024 року, то суду зазначає, що така виплата охоплює 16 днів серпня 2024 року, а саме з 01.08.2024 по 16.08.2024.

Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Окремо суд зазначає, що ВЧ НОМЕР_2 є правонаступником ВЧ НОМЕР_1 (а.с.24), тому підстави для задоволення позовних вимог, спрямованих до ВЧ НОМЕР_1 відсутні.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Отже, інші доводи сторін не потребують правового аналізу, оскільки не мають вирішального значення.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України і матеріалів справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 243 - 246, 262 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ); Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 17.08.2024 по 24.09.2024.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 17.08.2024 по 24.09.2024, у відповідності до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260, з урахуванням раніше виплачених сум.

В задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 30.09.2026.

Суддя Ю.В. Калашник