Рішення від 28 вересня 2026 р. у справі №260/5781/26 — Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

29 вересня 2026 рокум. Ужгород№ 260/5781/26

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Калинич Я.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача військова частина НОМЕР_4 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ), про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 , через представника – адвоката Коноваленка Олександра Юрійовича, звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до військової частини НОМЕР_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача військова частина НОМЕР_4 , в якій просить суд:

1. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 Збройних Сил України щодо відмови гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у належному розгляді його заяви про виплату одноразової грошової винагороди (відповідно до Постанови КМУ № 153 від 11.02.2025 року) за №2026-03/11-01 від 11 березня 2026 року та відповідно нарахування та виплати одноразової грошової винагороди за час служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень на підставі п. 4 Постанови КМУ від 11 лютого 2025 р. №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

2. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 Збройних Сил України розглянути заяву про виплату одноразової грошової винагороди (відповідно до Постанови КМУ №153 від 11.02.2025 року) за №2026-03/11-01 від 11 березня 2026 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо нарахування та виплати одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. грн, з дотриманням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №153 від 11.02.2025 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що відповідач протиправно не виплатив йому одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн. гривень, яка передбачена пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153 «Під час воєнного стану особи, які уклали контракт на умовах, визначених цим Порядком, призначаються до військових частин відповідно до переліку, затвердженого Генеральним штабом Збройних Сил».

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2026 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та витребувано від військової частини НОМЕР_6 разом із відзивом на позовну заяву надати до суду належним чином завірені копії контракту; наказу про зарахування до особового складу; письмових докази, щодо безпосередньої участі ОСОБА_1 у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, поранень, а також фактів не притягнення до адміністративної, кримінальної та дисциплінарної відповідальності за відповідні правопорушення (як критерію отримання виплати, передбаченого Постановою КМУ №153 від 11.02.2025) у формі довідок, передбачених Додатком №1 та №2 до Окремого доручення Міністра оборони України №5601/уд від 26.09.2025. Встановлено витребувані судом докази подати протягом п`ятнадцяти днів.

31 серпня 2026 року представником відповідача, через особистий кабінет підсистеми «Електронний суд», подано до суду відзив на позовну заяву, згідно якого позовні вимоги не визнає та просить відмовити у їх задоволенні в повному обсязі. Військова частина НОМЕР_2 зазначила, що відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 року №153 право на одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн грн мають, зокрема, військовослужбовці, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану та станом на 11.02.2025 року брали безпосередню участь у бойових діях сукупною тривалістю не менше шести місяців. На думку відповідача, позивач не відповідає цій умові, оскільки був прийнятий на військову службу ще 02.06.2021 року, тобто до введення воєнного стану.

Крім того, відповідач послався на те, що позивача 28.07.2025 року було звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу військової частини, у зв`язку з чим, на думку військової частини, відсутня також умова щодо проходження військової служби.

Водночас відповідач зазначив про наявність передбачених абзацом п`ятим пункту 4 постанови №153 обставин, які виключають виплату винагороди. Зокрема, послався на два випадки притягнення позивача до адміністративної відповідальності за військові адміністративні правопорушення, встановлені постановами Мукачівського міськрайонного суду від 18.04.2022 року у справі №303/2646/22 та Великоновосілківського районного суду від 05.11.2024 року у справі №220/1514/24. Відповідач вважає, що ці два факти є самостійною підставою для невиплати винагороди та не залежать від строку давності накладених адміністративних стягнень.

Також військова частина зазначила про інші випадки притягнення позивача до адміністративної відповідальності, зокрема за правопорушення, передбачені статтями 130, 126 та 174 КУпАП, які, за твердженням відповідача, хоча і не є військовими адміністративними правопорушеннями, характеризують поведінку позивача. Крім цього, відповідач послався на два дисциплінарні стягнення у вигляді суворої догани, накладені наказами від 08.10.2024 року №4659/кп та від 12.10.2024 року №4731/кп, вважаючи їх ще однією самостійною підставою для невиплати винагороди відповідно до постанови №153.

На завершення відповідач зазначив, що на виконання Окремого доручення Міністра оборони України від 26.09.2025 №5601/уд військовою частиною було складено довідку від 19.03.2026 року №1802/кп про безпосередню участь позивача у бойових діях та наявність випадків притягнення до відповідальності, яку разом з іншими документами направлено до військової частини НОМЕР_4 для погодження та фінансування виплати. За результатами перевірки отримано акт попередньої перевірки та відмову у фінансуванні. Враховуючи наведене, військова частина НОМЕР_2 вважає відсутньою протиправну бездіяльність з її боку та просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

31 серпня 2026 року від третьої особи надійшли пояснення щодо позову або відзиву. Представник військової частини НОМЕР_4 у поданих поясненнях проти позовних вимог заперечив та зазначив, що, позивач не відповідає встановленим пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 року №153 умовам для отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 грн. Зокрема, представник третьої особи вказав, що право на таку винагороду мають особи рядового, сержантського і старшинського складу, які до набрання чинності постановою №153 у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу саме під час дії воєнного стану, проходять військову службу та станом на 13.02.2025 року безпосередньо брали участь у бойових діях сукупною тривалістю не менше шести місяців. При цьому, за твердженням військової частини НОМЕР_4 , необхідною умовою є також наявність у особи на відповідний момент статусу чинного військовослужбовця.

Третя особа наголосила, що позивач проходив військову службу з 02.06.2021 року до 28.07.2025 року, а тому був прийнятий на військову службу до введення воєнного стану. На думку представника військової частини НОМЕР_4 , укладення позивачем у подальшому нового контракту під час воєнного стану не змінює дати його первинного прийняття на військову службу та не створює підстав для віднесення його до категорії осіб, передбаченої пунктом 4 постанови №153.

Крім того, представник третьої особи зазначила, що 28.07.2025 року позивача було звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу, у зв`язку з чим він не має необхідного статусу військовослужбовця. При цьому наявність у позивача поранень, підтверджених довідками про обставини травми не змінює зазначених висновків, оскільки спеціальна норма абзацу четвертого пункту 4 постанови №153 лише звільняє від вимоги щодо шестимісячного бойового стажу, але не усуває інших умов, зокрема вимоги щодо проходження військової служби та прийняття на неї під час воєнного стану.

Також представник третьої особи вказала на обставини притягнення позивача до адміністративної відповідальності та зазначила про наявність двох фактів притягнення до відповідальності саме за військові адміністративні правопорушення. Зокрема, постанова Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.04.2022 року у справі №303/2646/22 за ч.4 ст.172-11 КУпАП та постанову Великоновосілківського районного суду Донецької області від 05.11.2024 року у справі №220/1514/24 за ч.3 ст.172-11 КУпАП. Третя особа вважає, що два факти притягнення до адміністративної відповідальності за військові адміністративні правопорушення є самостійною підставою для невиплати винагороди, передбаченою абзацом п`ятим пункту 4 постанови №153, та не залежать від строку давності накладених адміністративних стягнень. Посилання позивача на статтю 39 КУпАП представник НОМЕР_4 вважає безпідставними, оскільки, на його думку, вимога щодо строку дії стягнення стосується лише дисциплінарної відповідальності.

Крім того, у поясненнях третя особа зазначила про наявність двох дисциплінарних стягнень у вигляді суворих доган, накладені наказами командира військової частини НОМЕР_2 від 08.10.2024 №4659/кп та від 12.10.2024 №4731/кп – за самовільне залишення місця служби та перебування у стані алкогольного сп`яніння в громадських місцях. На думку представника НОМЕР_4 , зазначені обставини становлять ще одну самостійну підставу для невиплати спірної винагороди.

У підсумку представник військової частини НОМЕР_4 зазначила, що з метою перевірки права позивача на отримання винагороди було складено відповідні документи, а за результатами попередньої перевірки відповідно до акта від 20.04.2026 року №607/18230 виплату позивачу одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 грн. не погоджено. Третя особа вважає, що наведені обставини у сукупності свідчать про відсутність протиправних дій з боку військової частини НОМЕР_4 , яка, за її твердженням, не є безпосереднім учасником спірних правовідносин та не має повноважень самостійно розширювати визначене постановою №153 коло осіб, яким здійснюється бюджетна виплата. У зв`язку з цим представник третьої особи просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог до військової частини НОМЕР_2 та військової частини НОМЕР_4 у повному обсязі.

Представник позивача у відповіді на відзив (від 08.09.2026 року вх№28277/26) заперечив проти доводів відповідача та третьої особи, зазначивши, що єдиною підставою для відмови у виплаті одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 грн., наведеною відповідачем у листі-відмові, було дворазове притягнення позивача до адміністративної відповідальності. Водночас, на думку представника позивача, посилання відповідача на дисциплінарні стягнення, перебування позивача на військовій службі до введення воєнного стану та звільнення з військової служби не можуть бути підставами для відмови у виплаті. Також представник позивача поставив під сумнів достовірність довідки №1802 від 19.03.2026 року, вказавши на її невідповідність іншій довідці №4313 від 24.11.2025 року щодо періоду безпосередньої участі позивача у бойових діях.

Щодо адміністративної та дисциплінарної відповідальності представник позивача зазначив, що строки дії відповідних дисциплінарних стягнень закінчилися, а з огляду на положення статті 39 КУпАП позивач станом на виникнення спірних правовідносин не може вважатися таким, що підданий адміністративному стягненню. Крім того, представник позивача вказав, що Постанова №153 не містить заборони виплати винагороди військовослужбовцям, які були звільнені після 13.02.2025 року, або які проходили строкову військову службу до введення воєнного стану, а такі обмеження, на його думку, суперечать роз`ясненням Міністерства оборони України та положенням Постанови №153. Посилаючись на тривалість участі позивача у бойових діях, отримані ним поранення та наведені ним положення законодавства, представник позивача просив позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 Збройних Сил України. З 01.06.2021 року позивач проходив військову службу за призовом, а з 28.07.2022 року – за контрактом у військовій частині НОМЕР_2 на посадах стрільця-регулювальника та оператора відділення розвідки та коригування взводу безпілотних авіаційних комплексів мотопіхотного батальйону. 28.07.2025 року позивача звільнено з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту, що підтверджується витягом з наказу військової частини НОМЕР_2 від 28.07.2025 №214.

У період проходження військової служби позивач брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, що підтверджується, зокрема, довідкою №4313 від 24.11.2025. Крім того, відповідно до довідок про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) №2292/кп від 13.06.2024, №4899/кп від 31.10.2024 та №4668/кп від 12.07.2025 позивач отримував поранення під час виконання бойових завдань 06.06.2024 в районі н.п. Кам`янське Запорізької області, 17.10.2024 в районі н.п. Новоукраїнка Волноваського району Донецької області та 08.07.2025 в районі н.п. Степове Василівського району Запорізької області відповідно.

11 березня 2026 року в інтересах позивача до військової частини НОМЕР_2 подано заяву №2026-03/11-01 про виплату одноразової грошової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану». Відповіді на зазначену заяву позивач не отримав. Після направлення адвокатського запиту від 15.05.2026 року військова частина НОМЕР_2 листом від 18.05.2026 року №772 повідомила про відмову у призначенні одноразової грошової винагороди та зазначила, що позивача не буде включено до проєкту відповідного наказу командира військової частини для здійснення виплати.

Як зазначено у листі військової частини НОМЕР_2 від 18.05.2026 року №772, документи щодо позивача були направлені на розгляд комісії військової частини НОМЕР_4 відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_4 від 15.03.2025 №149 та окремого доручення Міністерства оборони України від 26.09.2025 №5601/уд. За результатами попередньої перевірки військовою частиною НОМЕР_4 складено Акт від 20.04.2026 року №607/18230, згідно з яким документи позивача не прийнято до розгляду у зв`язку з наявністю фактів його дворазового притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 172-11 КУпАП постановою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.04.2022 у справі №303/2646/22 та за ч. 3 ст. 172-11 КУпАП постановою Великоновосілківського районного суду Донецької області від 05.11.2024 у справі №220/1514/24.

Вважаючи відмову військової частини НОМЕР_2 у призначенні та виплаті одноразової грошової винагороди протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом,

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Частиною 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.92 №2232-XII (далі - Закон України №2232-XII) передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Одночасно, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Указами Президента України №133/2022 від 14.03.2022, №259/2022 від 18.04.2022, №341/2022 від 17.05.2022, №573/2022 від 12.08.2022, №757/2022 від 07.11.2022, №58/2023 від 06.02.2023, №254/2023 від 01.05.2023, №451/2023 від 26.07.2023, №734/2023 від 06.11.2023, №49/2024 від 05.02.2024, №271/2024 від 06.05.2024, №469/2024 від 23.07.2024, №740/2024 від 28.10.2024, №26/2025 від 14.01.2025, №235/2025 від 15.04.2025, №478/2025 від 14.07.2025, №793/2025 від 20.10.2025, №40/2026 від 12.01.2026, №342/2026 від 27.04.2026 та №596/2026 від 13.07.2026 строк дії режиму воєнного стану продовжувався.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснюється Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII).

Частиною 3 статті 1 Закону №2232-XII визначено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Згідно з частиною 9 статті 1 Закону №2232-XII щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

До категорії військовослужбовців прирівнюються іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону проходять військову службу у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України.

Призовникам, військовозобов`язаним, резервістам та військовослужбовцям оформлюється та видається військово-обліковий документ, який є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов`язку. Форма, порядок оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів визначаються Кабінетом Міністрів України, а для військовослужбовців - відповідно Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, розвідувальними органами України, Управлінням державної охорони України та Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону №2232-XII Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Згідно частини 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII до складу грошового забезпечення входять:

- посадовий оклад, оклад за військовим званням;

- щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

- одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до статті 12 Закону України №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з пунктом 1 статті 9 Закону України №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Пунктами 2 - 4 вказаної правової норми встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

11 лютого 2025 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №153 «Про реалізацію експериментального проєкту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Пізніше у вказану Постанову №153 Кабінетом Міністрів України двічі вносилися зміни:

- Постановою КМУ №387 від 01.04.2025 року, дата набрання чинності: 08.04.2025 (дата публікації в «Урядовому кур`єрі»);

- Постановою КМУ №942 від 30.07.2025 року, дата набрання чинності: 07.08.2025 (дата публікації в «Урядовому кур`єрі»).

Абзацом другим пункту 2 Постанови №153 було вирішено затвердити Порядок реалізації експериментального проєкту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану.

Пунктом 3 Постанови №153 визначено, що: учасниками експериментального проєкту є:

громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу; Збройні Сили; Національна гвардія; Державна прикордонна служба; Міністерство оборони; Міністерство внутрішніх справ; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби;

1) координатором експериментального проєкту є Міністерство оборони;

2) фінансування експериментального проєкту здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.

Згідно абзацу 2 пункту 4 Постанови №153 (в редакції Постанови КМУ №387 від 01.04.2025 року) було встановлено, що особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 р. №64, затвердженим Законом України Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 р. №2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень.

Відповідно до абзацу 4 пункту 4 Постанови №153 (в редакції Постанови КМУ №387 від 01.04.2025 року) військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі.

Таким чином абзац 2 та 4 пункту 4 Постанови КМУ №153, як в редакції Постанови КМУ №387 від 01.04.2025 (діяла в період з 08.04.2025 по 06.08.2025), так і в редакції Постанови КМУ №942 від 30.07.2025 (діє з 07.08.2025 по теперішній час), встановлює 5 (п`ять) обов`язкових умов, в разі виконання яких військовослужбовцю може бути виплачена одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах в розмірі 1 млн. гривень (диспозиція правової норми), а саме:

1. Приналежність військовослужбовця на дату виплати до певної категорії: особи рядового, сержантського і старшинського складу рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення;

2. Вік на дату прийняття або призову на військову службу до набрання чинності Постановою №153 (11 лютого 2025 року): до 25 років;

3. Факт прийняття або призову на військову службу під час воєнного стану, тобто після 24 лютого 2022 року, введеного Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 р. №64;

4. Фактичне проходження служби на дату звернення за вказаною виплатою;

5. (абз. 2 п. 4) - безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою №153 (11 лютого 2025 року);

(абз. 2 п. 4) - безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою №153 (11 лютого 2025 року) у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон).

Судом під час розгляду справи встановлено, що згідно з довідкою військової частини НОМЕР_2 від 24.11.2025 року №4313 «Про безпосередню участь у бойових діях», позивач брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, у районах ведення воєнних (бойових) дій. Водночас матеріалами справи підтверджується отримання позивачем трьох поранень під час виконання завдань із захисту України: 06.06.2024 року поблизу с. Кам`янське Запорізької області, що підтверджується довідкою про поранення №2292/кп від 13.06.2024 року; 17.10.2024 року поблизу с. Новоукраїнка Волноваського району Донецької області, що підтверджується довідкою №4899/кп від 31.10.2024 року; 08.07.2025 року поблизу с. Степове Василівського району Запорізької області, що підтверджується довідкою №4668/кп від 12.07.2025 року.

Водночас військовою частиною НОМЕР_2 19.03.2026 року було складено довідку №1802/кп, яка була використана під час оформлення документів щодо виплати одноразової грошової винагороди.

Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_2 від 19.03.2026 року №1802/кп, позивач безпосередньо брав участь у бойових діях у районах їх ведення: з 24.12.2022 року по 31.12.2022 року - у Донецькій області, Бахмутському районі, Соледарській міській територіальній громаді, м. Соледар; з 21.05.2024 року по 06.06.2024 року - у Запорізькій області, Василівському районі, Степногірській селищній територіальній громаді, с. Кам`янське; з 11.06.2024 року по 24.08.2024 року - у Запорізькій області, Василівському районі, Степногірській селищній територіальній громаді, с. Кам`янське; з 03.09.2024 року по 02.10.2024 року - у Донецькій області, Волноваському районі, Вугледарській міській територіальній громаді, с. Новоукраїнка; з 04.10.2024 року по 17.10.2024 року - у Донецькій області, Волноваському районі, Вугледарській міській територіальній громаді, с. Новоукраїнка; з 11.01.2025 року по 24.01.2025 року - у Запорізькій області, Василівському районі, Степногірській селищній територіальній громаді, с. Кам`янське. Загалом у довідці зазначено 158 днів безпосередньої участі позивача у бойових діях.

Крім того, у довідці №1802/кп від 19.03.2026 року зазначено, що станом на 13.02.2025 року випадків притягнення позивача до кримінальної відповідальності не обліковано, водночас обліковано два випадки притягнення до адміністративної відповідальності за військові адміністративні правопорушення, а саме на підставі протоколу військової частини НОМЕР_7 від 02.10.2024 року серії КИ №68 за частиною першою статті 178 КУпАП та протоколу військової частини НОМЕР_2 від 05.10.2024 року серії А1556 №500 за частиною третьою статті 172-11 КУпАП. Також у довідці зазначено про наявність двох дисциплінарних стягнень, накладених наказами командира військової частини НОМЕР_2 від 08.10.2024 року №4659/кп та від 12.10.2024 року №4731/кп.

Водночас у розділі щодо особливих обставин довідки зазначено, що позивач має поранення (травми), одержані під час захисту Вітчизни, що підтверджується довідками військової частини НОМЕР_2 від 13.06.2024 року №2292/кп та від 31.10.2024 року №4899/кп. Також зазначено, що позивач не перебував у полоні.

Витягом з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» встановлено, що до ОСОБА_1 відсутні відомості притягнення до кримінальної відповідальності.

Постановою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.04.2022 року у справі №303/2646/22 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 172-11 КУпАП. Судом встановлено, що 13.04.2022 року о 03 год. 45 хв. ОСОБА_1 самовільно залишив територію військової частини та був відсутній на військовій службі протягом 11 годин в умовах особливого періоду, після чого самостійно повернувся до військової частини. За результатами розгляду справи на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 2465 грн.

Постановою Великоновосілківського районного суду Донецької області від 05.11.2024 року у справі №220/1514/24 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 172-11 КУпАП. Судом встановлено, що 02.10.2024 року позивач самовільно залишив тимчасове місце розташування 3 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону військової частини в районі виконання завдань за призначенням, про причини відсутності не повідомив та 04.10.2024 року самостійно прибув до місця розташування підрозділу. Суд призначив адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 8500 грн.

У листі Військової частини НОМЕР_2 від 18.05.2026 року № 772 також зазначено, що документи щодо виплати позивачу одноразової грошової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 були направлені до Військової частини НОМЕР_4 для проведення попередньої перевірки законності нарахування такої винагороди відповідно до окремого доручення Міністерства оборони України від 26.09.2025 № 5601/уд.

Надалі Військовою частиною НОМЕР_4 складено акт попередньої перевірки законності нарахування одноразової грошової винагороди від 20.04.2026 № 607/18230, яким за результатами перевірки документи щодо ОСОБА_1 не погоджено та відмовлено у їх прийнятті для подальшого фінансування виплати у зв`язку з наявністю відомостей про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за військові адміністративні правопорушення.

У відзиві на позовну заяву Військова частина НОМЕР_2 посилається на складений Військовою частиною НОМЕР_4 акт попередньої перевірки законності нарахування одноразової грошової винагороди від 20.04.2026 № 607/18230 та зазначає про відсутність підстав для виплати позивачу одноразової грошової винагороди у розмірі до 1 млн грн на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153, зокрема з огляду на притягнення позивача до адміністративної відповідальності за військові адміністративні правопорушення.

Що стосується притягнення позивач до адміністративної відповідальності.

Частиною 1 ст.38 КУпАП передбачено, що адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через два місяці з дня його виявлення, крім справ про адміністративні правопорушення, зазначених у частинах дев`ятій і десятій цієї статті, та за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу підвідомчі суду (судді).

Відповідно до ст.39 КУпАП якщо особа, піддана адміністративному стягненню, протягом року з дня закінчення виконання стягнення не вчинила нового адміністративного правопорушення, то ця особа вважається такою, що не була піддана адміністративному стягненню.

Станом на дату звернення позивача із заявою про виплату винагороди, а також станом на дату виникнення спірних правовідносин, строки, визначені статтями 38, 39 КУпАП, сплинули, у зв`язку із чим позивач не може вважатися таким, що був підданий адміністративному стягненню, навіть за наявності постанови суду про накладення штрафу за вчинене порушення.

При цьому, сам факт притягнення особи у минулому до адміністративної відповідальності не може автоматично свідчити про втрату такого права, якщо на момент застосування відповідної норми особа не має статусу такої, що піддана адміністративному стягненню

Також суд вважає не обґрунтованими доводи відповідача та третьої особи про наявність у позивача на момент виникнення спірних правовідносин дисциплінарного стягнення.

Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 08.10.2024 року №4659/кп «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності солдата ОСОБА_1 » встановлено, що 02.10.2024 року позивач, перебуваючи у районі виконання завдань за призначенням, самовільно залишив місце несення служби без штатної зброї та без поважних причин, а 04.10.2024 року самостійно прибув до тимчасового розташування підрозділу. За цим фактом складено протокол про військове адміністративне правопорушення серії А1556 №500 від 05.10.2024 року за частиною третьою статті 172-11 КУпАП. За порушення вимог статей 6, 11, 12, 16, 49, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та самовільне залишення частини в період з 02.10.2024 року по 04.10.2024 року позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено дисциплінарне стягнення у виді суворої догани. Крім того, наказом передбачено невиплату позивачу щомісячної премії та додаткової винагороди за жовтень 2024 року у зв`язку із зазначеним порушенням.

Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 12.10.2024 року №4731/кп «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності солдата ОСОБА_1 » встановлено, що 02.10.2024 року близько 20 год. 50 хв. позивач перебував у громадському місці за адресою: АДРЕСА_2 , у стані алкогольного сп`яніння, що, відповідно до змісту наказу, ображало людську гідність та громадську мораль. За цим фактом військовою частиною НОМЕР_7 складено протокол про адміністративне правопорушення серії КИ №67 від 02.10.2024 року за частиною першою статті 178 КУпАП, а також акт огляду на стан сп`яніння. У наказі також зазначено, що на момент події позивач рахувався таким, що самовільно залишив частину, а за цим фактом його вже було притягнуто до дисциплінарної відповідальності наказом від 08.10.2024 року №4659/кп. За порушення вимог статей 6, 11, 12, 16, 49, 128, 241 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та перебування у стані алкогольного сп`яніння в громадському місці 02.10.2024 року позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено дисциплінарне стягнення у виді суворої догани.

Як вбачається з ч.4 ст.26-1 Закону України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» строк дії стягнення у вигляді суворої догани становить три місяці з дня його оголошення.

Згідно з ч.3 ст.106 даного Закону, якщо накладені на військовослужбовця такі дисциплінарні стягнення, як зауваження, догана і сувора догана, після закінчення року після їх накладення не були зняті і він не вчинив за цей час іншого правопорушення, за яке був притягнутий до дисциплінарної відповідальності, у відповідній графі розділу «Стягнення» робиться запис про зняття стягнення у зв`язку із закінченням строку.

Враховуючи вказане, станом на 11.03.2026 (дата звернення із заявою до відповідача) у ОСОБА_1 строк дії дисциплінарного стягнення закінчився і за таких обставин вказаний накази командира військової частини НОМЕР_2 від 08.10.2024 року №4659/кп та від 12.10.2024 року №4731/кп не можуть породжувати жодних правових наслідків станом на момент виникнення спірних правовідносин та не свідчить, що особа має непогашене дисциплінарне стягнення.

Отже враховуючи вищевказане відповідач належними та допустимими доказами не довів під час розгляду справи, що позивач два або більше разів за сукупністю притягувався до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився.

Суд також зазначає, що з огляду на встановлені судом обставини, слід дійти висновку, що позивач, як військовослужбовець рядового складу Збройних Сил України, прийнятий на військову службу у віці до 25 років.

Водночас, суд звертає увагу, що постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 року №942 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 р. № 153», яка набула чинності 07.08.2025 року, внесені зміни до Постанови №153, зокрема, пункт 4 доповнений абзацами такого змісту:

«виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та:

були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу».

Зважаючи на внесені Постановою №942 зміни до Постанови №153, суд звертає увагу, що законодавець у такий спосіб усунув прогалини цього нормативного акту щодо права на виплату одноразової грошової винагороди у разі укладення контракту військовослужбовцями, які проходили строкову військову службу.

Позаяк, інше тлумачення приписів Постанови №153, на переконання суду, не відповідало б меті прийняття Постанови №153 підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану та мало б ознаки дискримінації.

В подальшому Міністром оборони України видано Доручення №999/уд від 20.02.2025 року (далі - Доручення №999/уд) відповідно до якого передбачено виплату одноразової грошової допомоги після укладення контракту на проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах рядового складу, затвердженого Постановою, у розмірі один мільйон гривень, яка виплачується трьома частинами (далі - Допомога); одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - Винагорода) у розмірі один мільйон гривень. Виплата здійснюється один раз за весь період проходження військової служби та не підлягає поділу на частини.

Дорученням № 999/уд визначено право на Винагороду мають виключно особи рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які до набрання чинності Постановою (до 13.02.2025) у віці до 25 років (яким не виповнилося 25 років) були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (далі військовослужбовці) строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на 13.02.2025.

Підтвердження участі військовослужбовців у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій здійснюється на підставі щонайменше одного документа з кожної з наступних груп: а) бойовий наказ (бойове розпорядження); б) журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно- вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення; в) рапорт (донесення) командира підрозділу (групи), корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових в районах ведення воєнних (бойових) дій.

Військовослужбовцям, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на 13.02.2025, Винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від одного мільйону гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених).

Військовослужбовцям, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на 13.02.2025 у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон), винагорода виплачується в повному обсязі.

Цим же дорученням, зобов`язано командування видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України проводити заходи внутрішнього контролю шляхом здійснення попередніх перевірок законності нарахування Винагороди та Допомоги.

Таким чином, вказаним дорученням встановлено, що документи, оформлені військовою частиною для здійснення виплат, передбачених Постановою, попередньо, тобто до моменту видання наказу для здійснення виплати та фактичної виплати Винагороди та Допомоги, перевіряються шляхом здійснення перевірок законності нарахування Винагороди Допомоги командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України.

Крім того, Дорученням №999/уд командирів військових частин зобов`язано провести аналіз наявності зазначених вище військовослужбовців у підпорядкованих військових частинах; провести серед цих військовослужбовців роз`яснювальну роботу щодо умов та особливостей виплати Винагороди; створення (отримання) інформації про сумарну кількість днів безпосередньої участі вказаних військовослужбовців у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій для виплати Винагороди або Допомоги у відповідності до Постанови та цього доручення.

Суд враховує також положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Беручи до уваги викладені вище обставини, суд вважає, що позивачем дотримані визначені Постановою №153 умови для отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн грн. оскільки: 1) прийнятий на військову службу під час воєнного стану у віці до 25 років; 2) проходив військову службу станом на дату набрання чинності Постановою №153 та продовжує проходити військову службу; 3) брав безпосередню участь у бойових діях сукупно більше шести місяців; 4) не притягнутий до кримінальної відповідальності чи адміністративної відповідальності за вчинення військового правопорушення, та дисциплінарної відповідальності, 5) належить до осіб рядового, сержантського і старшинського складу рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил.

Отже у позивача наявні всі, визначені Постановою №153 умови для виплати одноразової грошової допомоги, а відтак її невиплата за цих обставин зі сторони відповідача є протиправною бездіяльністю.

За таких обставин суд доходить висновку, що викладена в акті попередньої перевірки законності нарахування одноразової грошової винагороди Військової частини НОМЕР_4 від 20.04.2026 № 607/18230 підстава для непогодження документів щодо виплати позивачу одноразової грошової винагороди - притягнення позивача до адміністративної відповідальності за військові адміністративні правопорушення – не ґрунтується на нормах чинного законодавства та не може бути визнана правомірною.

З урахуванням викладеного суд доходить висновку про необхідність зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.03.2026 та прийняти за результатами її розгляду відповідне рішення з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Згідно з ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Так, у п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 року Справа «РуїзТоріха проти Іспанії» (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Щодо стягнення за рахунок Військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 всі понесені судові витрати пов`язані з розглядом даної справи, суд зазначає наступне.

Розподіл судових витрат в частині сплати судового збору в порядку ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з положенням частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Ця справа розглянута судом у порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до вимог статті 262 КАС України, тобто розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Тобто всі докази у справі мають бути подані сторонами упродовж тридцяти з дня відкриття провадження.

Позивач та його представник не надали у строки визначені Кодексом адміністративного судочинства України документи необхідні для підтвердження обсягу понесених витрат на професійну правничу допомогу, а також докази, які підтверджують неможливість їх подання до дати розгляду справи по суті.

Зазначення у змісті позову, що докази про понесення правничих витрат будуть надані після ухвалення рішення чи в порядку ст. 139 КАС України є невиконання процесуального обов`язку, а не надання суду доказів неможливості надання доказів у строк визначений процесуальним законом

Дана вимога в кодексі визначена з метою забезпечення процесуальної економії та прав сторін, які можуть подати заперечення на таку суму витрат.

Процесуальна економія полягає у тому, що суд повинен під час ухвалення рішення суду у спрощеному провадження одразу вирішувати всі питання, у тому числі про витрати на правничу допомогу.

З урахування зазначеного, на переконання суду, позивачем та його представником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження понесення витрат на правову допомогу у цій справі в заявленому у тексті позовної заяви розмірі до 20 000,00 грн, а тому зазначені витрати не підлягають стягненню з відповідача.

Керуючись ст. ст. 5, 19, 77, 90, 139, 243, 246, 249 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача військова частина НОМЕР_4 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ), про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000,00 гривень на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11 березня 2026 року про виплату одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000,00 гривень на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану», з урахуванням висновків суду.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяЯ. М. Калинич