Рішення від 27 вересня 2026 р. у справі №260/5665/26 — Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

28 вересня 2026 рокум. Ужгород№ 260/5665/26

Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Скраль Т.В., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), в особу уповноваженого представника Гуцола Максима Володимировича (03150, м. Київ, вул. Предславинська, буд. 42, офіс 176) до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

06 серпня 2026 року ОСОБА_1 , через уповноваженого представника Гуцола Максима Володимировича звернувся до суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 , якою просить: 1) визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо відмови здійснити внесення актуальної інформації до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а саме інформації, згідно якої ОСОБА_1 виключений з військового обліку; 2) зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити внесення актуальної інформації щодо ОСОБА_1 у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а саме інформації, згідно якої ОСОБА_1 виключений з військового обліку.

28 серпня 2026 року ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду відкрито провадження по даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

1. Позиції сторін.

Заявлені позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 по досягненню ним граничного віку перебування в запасі, перестав відноситися до жодної з цих категорій, тож перестав перебувати на військовому обліку автоматично. Закон України «Про внесення змін до статті 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 22 липня 2014 року № 1604-VII, яким визначено граничний вік перебування у запасі для осіб рядового складу, сержантського і старшинського складу, молодшого та старшого офіцерського складу встановлено у 60 років, як на підставу відмови у внесенні відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів та Єдиного електронного реєстру військовозобов`язаних «Оберіг» є необґрунтованими, так як зазначений Закон не має зворотної сили, та не застосовується до осіб, які вже виключені з військового обліку. Тобто, станом на 2012 рік особа була виключена з військового обліку. У військовому квитку відсутній запис про виключення з військового обліку однак, ОСОБА_1 набув статусу особи, яка вже не є військовозобов`язаним, відповідно до законодавства, що діяло на той період. Особа не належить до жодної з зазначених у ч. 9 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» категорій, зокрема не є військовозобов`язаним, не перебуває в запасі, оскільки виключений з обліку у 2012 році за досягненням граничного віку перебування в запасі, і підтверджуючих документів про взяття його на облік знову немає.

14 вересня 2026 року відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому просять відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування зазначають, що у зв`язку із прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11 квітня 2024 року № 3633-IX, який набрав законної сили 18.05.2024 року, (далі Закон № 3633-ІХ), редакція статті 37 Закону № 2232-ХІІ зазнала змін, внаслідок яких, пункт «г» частини 5 було виключено. Відповідно до положень п. 6 ст.37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» підлягають виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які: 1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими; 2) припинили громадянство України; 3) визнані непридатними до військової служби; 4) досягли граничного віку перебування в запасі; 5) були кандидатами для прийняття на військову службу за контрактом відповідно до частини десятої статті 20 цього Закону, але не були прийняті на військову службу за контрактом; 6) звільнені з військової служби за контрактом відповідно до підпунктів «й» або «к» пункту 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону. До жодної категорії позивач по справі громадянин ОСОБА_1 не відноситься. Наказ Міністерства оборони України № 342 від 09.06.2006 року втратив чинність у 2015 році. Його дія була офіційно скасована Наказом МОУ № 24 від 15 січня 2015 року. Окремо, слід зазначити, що позивач в порушення вимог законодавства хоче примусити орган військового управління, яким є ІНФОРМАЦІЯ_3 , згідно п.1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 р. № 154, за допомогою своїх безпідставних вимог за позовом, - зробити дії, що не передбачені і суперечать законодавству, що є недопустимим. Отже, дії ІНФОРМАЦІЯ_1 за вказаними вимогами були цілком правомірними, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають. ІНФОРМАЦІЯ_3 діє виключно у правовому полі визначеному Конституцією та Законами України, відповідно до покладених на нього завдань та наданих повноважень згідно Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до статті 229 частини 4 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

2. Обставини, встановлені судом.

Судом встановлено, що 03 липня 2026 року ІНФОРМАЦІЯ_3 листом № 12/4/8858 повідомив ОСОБА_1 , що Законами України №1169-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації» та №1604-VII «Про внесення змін до статті 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» до ст. 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» було внесено зміни, згідно з якими з 27.03.2014 граничний вік перебування в запасі для військовослужбовців збільшено з 40 років до 50 років, а з 22.07.2014 з 50 років до 60 років. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2025 р. № 556 зміна, що вноситься до Порядку реалізації експериментального проекту з автоматичної верифікації та перевірки відомостей про призовників, військовозобов`язаних та резервістів доповнено Порядок пунктом 17-1. Таким чином, у зв`язку із продовженням граничного віку перебування в запасі, громадянина ОСОБА_1 автоматично поновлено, незалежно від того чи перебував він на військовому обліку, оскільки ОСОБА_1 не досягнув 60-річного віку, тобто повинен згідно з чинним законодавством перебувати на військовому обліку військовозобов`язаних, (а.с. 15).

3. Мотиви суду та норми права, застосовані судом.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статей 17, 65 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок включає, зокрема, дотримання правил військового обліку (частина 3 статті 1 Закону № 2232-XII).

Частиною дев`ятою статті 1 Закону № 2232-XII (у чинній редакції) визначено, що щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Згідно з положеннями статті 37 Закону № 2232-XII взяттю на військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України підлягають громадяни України, зокрема, на військовий облік військовозобов`язаних: які звільнені з військової служби в запас та не зараховані до військового оперативного резерву; які звільнені зі служби у військовому резерві та не досягли граничного віку перебування у запасі.

Виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які: 1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими; 2) припинили громадянство України; 3) визнані непридатними до військової служби; 4) досягли граничного віку перебування в запасі; 5) були кандидатами для прийняття на військову службу за контрактом відповідно до частини десятої статті 20 цього Закону, але не були прийняті на військову службу за контрактом; 6) звільнені з військової служби за контрактом відповідно до підпунктів «й» або «к» пункту 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону.

Відповідно до положень пункту 20 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 року №1487, військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів.

Статтею 32 Закону № 2232-XII у редакції, яка діяла на момент досягнення позивачем сорокарічного віку, визначено, що військовозобов`язані, які досягли граничного віку перебування в запасі, а також визнані військово-лікарськими комісіями непридатними для військової служби у воєнний час, виключаються з військового обліку і переводяться у відставку.

Запас військовозобов`язаних, згідно з частиною 1 статті 28 Закону № 2232-XII у редакції, яка діяла на момент досягнення позивачем сорокарічного віку, поділявся на два розряди, що встановлювалися залежно від віку військовозобов`язаних.

Відповідно до частини 2 статті 28 Закону № 2232-XII військовозобов`язані, які перебувають у запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділяються на розряди за віком: 1) перший розряд до 35 років; 2) другий розряд: рядовий склад до 40 років; сержантський і старшинський склад: сержанти і старшини до 45 років; прапорщики і мічмани до 50 років.

Граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві (частина 4 статті 28 Закону № 2232-XII).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації» від 27.03.2014 року № 1169-VII внесені зміни до статті 28 Закону № 2232-XII та змінено граничний вік перебування в запасі другого розряду до 50 років, а Законом України «Про внесення змін до статті 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 22.07.2014 року № 1604-VII до 60 років.

В свою чергу, приписи Закону № 2232-XII про те, що граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі, змін не зазнали.

Суд враховує, що стаття 58 Конституції України визначає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України в рішенні від 09.02.1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) дійшов висновку про те, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

В спірних правовідносинах юридичним фактом за вольовим критерієм є подія, настання якої не залежить від волі та свідомості людини, - недосягнення позивачем граничного віку перебування у запасі. Вік особи як юридичний факт - стан є триваючою обставиною, що породжує для такої особи юридичні наслідки, а в спірних правовідносинах такими наслідками є застосування до позивача положень зазначених Законів № 1169-VII та № 1604-VII. За колом осіб дія нормативно-правового акта поділяється на такі види: загальні (розраховані на все населення), спеціальні (розраховані на певне коло осіб) та виняткові (роблять винятки із загальних і спеціальних).

На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб поширюється загальне правило: нормативно-правовий акт діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб`єктами відносин, на яких він розрахований. Коло осіб, на яких поширює свою дію той чи інший нормативно-правовий акт, може визначатися також за ознакою статі, віком, професійної приналежності (наприклад, військовослужбовці), станом здоров`я.

Так, у зв`язку із внесенням змін до Закону № 2232-XII було підвищено граничний вік перебування військовозобов`язаних в запасі. Метою таких змін було розширення кола осіб, щодо яких діє військовий обов`язок, і які мають досвід проходження військової служби та можуть бути використані для доукомплектування Збройних Сил України, тобто збільшення мобілізаційного ресурсу держави. Від часу опублікування (набрання чинності) змін до цього Закону № 2232-XII він поширює свою дію на всю територію України і розповсюджується на усіх осіб, що не досягли граничного віку перебування в запасі. З огляду на зазначене, суд не вбачає порушення принципів юридичної визначеності та дії законів у часі.

Отже, з набранням чинності вказаних змін до Закону №2232-XII позивач, який не досяг 60 - річного віку, підпадає під його дію як особа, яка не досягла встановленого законом граничного віку перебування у запасі військовозобов`язаних другого розряду, тобто повинен згідно з чинним законодавством України перебувати на військовому обліку військовозобов`язаних.

Встановлені у справі обставини свідчать, що відповідно до приписів статті 28 Закону № 2232-XII, чинних станом на час виникнення спірних правовідносин, позивач не досяг граничного віку перебування в запасі та вважається військовозобов`язаним.

Визначення правового статусу позивача як військовозобов`язаного пов`язане не лише з фактом досягнення ним певного віку, а й із законодавчим регулюванням, чинним на момент виникнення відповідних правовідносин.

На час внесення змін до Закону № 2232-XII, якими було збільшено граничний вік перебування військовозобов`язаних у запасі, позивач не досяг нового граничного віку перебування у запасі, а отже, на нього поширювалися положення чинного законодавства щодо обов`язку перебування на військовому обліку.

Так, зняття з військового обліку є тимчасовим припиненням перебування особи на конкретному обліку, яке не припиняє статусу військовозобов`язаного та не позбавляє можливості повторного взяття такої особи на військовий облік у передбачених законом випадках.

Натомість виключення з військового обліку є остаточним припиненням перебування особи на військовому обліку та припиненням статусу військовозобов`язаного.

Аналогічний підхід щодо розмежування правових наслідків зняття та виключення з військового обліку викладений Верховним Судом у постанові від 21.05.2025 року у справі №280/2880/24.

Посилання позивача на те, що після досягнення 40-річного віку він автоматично перестав бути військовозобов`язаним, є помилковими, оскільки такі твердження ґрунтуються на застосуванні законодавства у редакції, яка діяла на момент досягнення позивачем відповідного віку, без урахування подальших змін законодавчого регулювання.

Водночас застосування чинних норм Закону №2232-XII до особи, яка на момент набрання ними чинності не досягла встановленого законом граничного віку перебування у запасі, не є наданням закону зворотної дії в часі, оскільки такі норми регулюють правовідносини, які тривають, а не змінюють юридичні наслідки, що настали у минулому.

Суд також зазначає, що решта доводів позовної заяви не мають визначального впливу на правильне вирішення судом позовних вимог у спірних правовідносинах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Згідно з частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на те, що позивач не довів обставин, які б свідчили про порушення його прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин, доводи позивача, викладені в адміністративному позові, не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України, то у суду відсутні підстави для задоволення позову.

Згідно приписів статті 139 КАС України у випадку прийняття рішення про відмову у задоволенні позовних вимог питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.

Керуючись статтями 9, 14, 139, 242-246, 255, 295 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 , в особу уповноваженого представника Гуцола Максима Володимировича до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 28 вересня 2026 року.

СуддяТ.В.Скраль