Рішення від 15 вересня 2026 р. у справі №260/1237/26 — Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

16 вересня 2026 рокум. Ужгород№ 260/1237/26

13:46 год

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Скраль Т.В.

при секретарі Колушкіна Ю.В.,

за участю сторін:

позивач: ОСОБА_1 ,

представник позивача: адвокат Лихачов Роман Борисович,

відповідач 1: Військова частина НОМЕР_1 - представник не з`явився,

відповідач 2: Військової частини НОМЕР_2 - представник Зотов Дмитро Михайлович,

відповідач 3: Військова частина НОМЕР_3 - представник не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ), в особі уповноваженого представника Лихачова Романа Борисовича ( АДРЕСА_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_3 про визнання протиправними наказів та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

У відповідності до статті 243 частини 3 КАС України 16 вересня 2026 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Рішення у повному обсязі складено 28 вересня 2026 року у зв`язку з перебуванням судді на підвищенні кваліфікації з 21 вересня 2026 року по 25 вересня 2026 року.

04 березня 2026 року ОСОБА_1 , в особі уповноваженого представника Лихачова Романа Борисовича звернулася з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , в якій просить: 1) визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 №1090 від 12.11.2025 «Про результати службового розслідування»; 2) стягнути з Військової частини НОМЕР_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , належне грошове забезпечення та додаткову винагороду з 14.10.2025 року старшого сержанта ОСОБА_2 у Військової частини НОМЕР_2 у відповідності до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884.

06 березня 2026 року ухвалою суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

22 квітня 2026 року ухвалою суду в даній справі з ініціативи суду було залучено в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача військову частину НОМЕР_3 .

27 травня 2026 року ухвалою суду у задоволенні клопотання представника позивача про поновлення строку для подання уточненої заяви - відмовлено. Заяву представника позивача про уточнення позовних вимог (зміну предмету та підстав позову від 07 травня 2026 року) - залишено без розгляду.

28 травня 2026 року ухвалою суду клопотання відповідача 1 про залучення відповідача ВЧ НОМЕР_3 - задоволено. Залучено в якості відповідача 3 - Військову частину НОМЕР_3 . Викликано в судове засідання на 13:30 год 18 червня 2026 року свідка: ОСОБА_1 , солдата військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_3 .

09 червня 2026 року представником позивача подано до суду заяву позивача про уточнення позовної заяви, відповідно до якої просить суд: 1) визнати поважними причини та поновити строк ОСОБА_1 строк звернення до Закарпатського окружного адміністративного суду із даним позовом; 2) визнати протиправним та скасувати п. 15 наказу командира військової частини НОМЕР_2 №296/нст від 17.10.2025 року відносно ОСОБА_4 ; 3) визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 №1090 від 12.11.2025 «Про результати службового розслідування»; 4) визнати протиправним та скасувати п. 5 наказу командира військової частини НОМЕР_2 №327/нст від 16.11.2025 відносно ОСОБА_4 .

25 серпня 2026 року ухвалою суду прийнято до розгляду заяву позивача про зміну позовних вимог від 09 червня 2026 року (вх. №17723/26), (т.1, а.с.229).

1. Позиції сторін.

Заявлені позовні вимоги позивачка обґрунтовує тим, що оскаржувані накази та акт службового розслідування про встановлення самовільного залишення частини проведено відповідачем без дотримання встановленої законом процедури. З матеріалів службового розслідування вбачається, що при його проведенні не було в повній мірі дотримано положення частини 1 статті 86 Дисциплінарного статуту, а саме не враховані характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби, оскільки такі обставини та відомості фактично в ході розслідування не встановлювались. В ході службового розслідування не вчинено дій, передбачених Порядком №608 та спрямованих на досягнення мети і завдань службового розслідування: належним чином не встановлювались обставини, які підтверджують або спростовують інформацію щодо скоєння правопорушення, а також обставини, які пом`якшують або обтяжують відповідальність правопорушника; не відбирались пояснення; не встановлювались характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, ступень вини військовослужбовця; причини та умови, що сприяли вчиненню правопорушення. Тобто, відповідачем не вжито всіх заходів для всебічного, повного, своєчасного і об`єктивного розслідування обставин вчиненого правопорушення. Крім того, ОСОБА_4 не вчиняв самовільного залишення військової частини. Звертають увагу, що службове розслідування за фактом зникнення безвісті 14.10.2025 в ході виконання бойового завдання, старшого сержанта ОСОБА_4 тривало лише 1 добу з 11.11.2025 року по 12.11.2025 року, оскільки наказ «Про результати службового розслідування» видано 12.11.2025 року. Вказане свідчить що належного розслідування проведено не було, розслідування проведено формально. Під час службового розслідування не враховано, що ОСОБА_4 має грамоти та заслуги перед Батьківщиною за виконання своїх обов`язків під час служби. Жодного прямого доказу вчинення ним самовільного залишення частини не існує і не може існувати, оскільки ОСОБА_4 був відданий Батьківщини, був учасником бойових дій, немає поганої характеристики, завжди сумлінно виконував обов`язки та був вірний присязі.

19 березня 2026 року відповідачем 1 ВЧ НОМЕР_1 подано відзив на позовну заяву, в якому просять суд відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування зазначають, що актом службового розслідування від 12.11.2025 вх. № 611-ср було встановлено, що старший сержант ОСОБА_4 14.10.2025 без дозволу командирів самостійно залишив місце служби (позиція ПП РЕБ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » в районі населеного пункту АДРЕСА_3 ) та відсутній без поважних причин на службі по даний час, службові обов`язки не виконує, на зв`язок не виходить, місцеперебування його невідоме. За результатами проведеного службового розслідування командиром військової частини НОМЕР_1 прийнятий наказ від 12.11.2025 №1090 про результати службового розслідування в якому встановлений факт самовільного залишення позиції ПП РЕБ «ГРІНВІЧ» в районі населеного пункту Рижівка, Сумського району, Сумської області старшим сержантом ОСОБА_4 командиром відділення електронної підтримки взводу управління роти радіоелектронної боротьби військової частини НОМЕР_2 . Згідно повідомлення про вчинення кримінального правопорушення та матеріалів службового розслідування Четвертим слідчим відділом (з дислокацією у місті Сумах) Територіального управління Державного Бюро Розслідувань, розташованого у місті Полтаві внесено до ЄРДР відомості про вчинення кримінального правопорушення за ознаками злочину передбаченого ч.5 ст. 407 Кримінального Кодексу України відносно старшого сержанта ОСОБА_5 за самовільне залишення місця служби (Витяг з ЄРДР від 07.01.2026 №62026170040000166). Таким чином, оскаржуваний наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 12.11.2025 №1090 є таким, що прийнятий на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в повній мірі відповідають встановленим у частини другій статті 2 КАС України критеріям правомірності, обґрунтованості, добросовісності та розсудливості, а відтак скасуванню в судовому порядку не підлягає, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову.

20 березня 2026 року відповідачем 2 - ВЧ НОМЕР_2 подано відзив на позовну заяву, в якому просять суд відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування зазначають, що з врахуванням результатів проведеного військовою частиною НОМЕР_1 службового розслідування та на підставі доповіді від 17.11.2025 №1464/9055 про зміну статусу зниклого безвісті військовослужбовця військової частини НОМЕР_2 старшого сержанта ОСОБА_4 на такого, що вчинив дезертирство, командиром військової частини НОМЕР_2 було видано наказ від 16.11.2025 №327/нст, яким останньому припинено нарахування військового стажу та усіх видів грошового забезпечення з 16.11.2025 року. Однією з підстав для відмови у виплаті грошового забезпечення є з`ясування в установленому законодавством порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовця в полон, самовільного залишення військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирування. Таким чином, рішення командира військової частини НОМЕР_2 , викладене у наказі від 16.11.2025 №327/нст є таким, що відповідає критеріям правомірності та обґрунтованості, а відтак відсутні підстави для стягнення з військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 , належне старшому сержанту ОСОБА_4 грошове забезпечення та додаткову винагороду, у відповідності до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884.

11 червня 2026 року відповідачем 3 - ВЧ НОМЕР_3 подано відзив на позовну заяву, в якому просять суд відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування зазначають, що Військова частина НОМЕР_3 не приймала жодного з оскаржуваних наказів, не здійснювала нарахування або припинення виплати грошового забезпечення старшому сержанту ОСОБА_4 та не визначала його правового статусу (включно із рішеннями щодо СЗЧ чи зникнення безвісти). Роль Військової частини НОМЕР_3 зводилася виключно до проведення службового розслідування за дорученням (наказом) командира Військової частини НОМЕР_1 . Акт службового розслідування є лише службовим документом, що фіксує результати перевірки, і не є актом індивідуальної дії у розумінні КАС України. Усі юридично значущі рішення (оскаржувані накази) були прийняті командуванням Військових частин НОМЕР_1 та НОМЕР_2 . Відповідно, до Військової частини НОМЕР_3 не заявлено жодної майнової чи немайнової вимоги, а дії відповідача-3 не порушують прав та інтересів позивача. Підставою для призначення розслідування став рапорт командира НОМЕР_6 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_3 щодо зникнення безвісти 14.10.2025 старшого сержанта ОСОБА_4 під час виконання бойового завдання. У ході проведення службового розслідування були досліджені рапорти посадових осіб, пояснення військовослужбовців, що перебували на позиції (зокрема, солдата ОСОБА_3 , згідно з поясненнями якого ОСОБА_4 зник у період з 05:00 до 07:00 14 жовтня 2025 року), оглянуто місцевість та констатовано наявність залишеної зброї та амуніції. Пошукові заходи позитивного результату не дали. Обставин, які б свідчили про потрапляння військовослужбовця під артилерійський обстріл чи захоплення ДРГ противника, в ході перевірки виявлено не було. Службове розслідування було проведено уповноваженою посадовою особою у межах компетенції. Завданням розслідування є підготовка матеріалів для командира, який приймає остаточне управлінське рішення. Тому посилання позивача на формальність розслідування є безпідставним і не свідчить про протиправність дій жодного з посадових осіб військової частини НОМЕР_3 .

Представники відповідачів 1 та 3 у судове засідання не з`явилися, однак про час і дату судового засідання повідомлені належним чином.

У відповідності до статті 205 частини 1, 3 пункту 1 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Під час розгляду справи по суті позивачка та уповноважений представник позивачки позов підтримали повністю, просили суд задовольнити такий з мотивів, що у ньому наведені.

Представник відповідача 2 у судовому засіданні проти задоволення позову заперечив та просив суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

2. Обставини, встановлені судом.

Судом встановлено, що 24 березня 2022 року наказом командира військової частини НОМЕР_7 № 22 ОСОБА_4 зараховано до списків особового складу та всіх видів забезпечення з 24 березня 2022 року, (т.1, а.с. 74).

07 жовтня 2025 року наказом командира військової частини НОМЕР_2 № 286/нст ОСОБА_4 відряджено до військової частини НОМЕР_1 населений пункт АДРЕСА_4 з 08 жовтня 2025 року до окремого розпорядження, (т.1, а.с. 151).

17 жовтня 2025 року відповідно до пункту 15 наказу командира військової частини НОМЕР_2 № 296/нст ОСОБА_4 3 14 жовтня 2025 року вважається зниклим безвісті при виконанні бойового розпорядження направленого у відрядження з 08 жовтня 2025 року до військової частини НОМЕР_1 населений пункт АДРЕСА_4 . Призупинено виплати грошового та всіх інших видів забезпечення, (т.1, а.с. 150).

18 жовтня 2025 року Військова частина НОМЕР_2 надіслала сповіщення № 1464/7826 ОСОБА_1 про те, що її чоловік, ОСОБА_4 , 14 жовтня 2025 року зник безвісті в околицях н.п. Рижівка Білопільського району, Сумської області, (т.1, а.с. 35).

11 листопада 2025 року наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно – господарської діяльності) № 1330 «Про призначення службового розслідування», на виконання статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, пункту 1 розділу ІІІ порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 №608, на підставі рапорту командира 1 механізованого батальйону батальйону військової частини НОМЕР_3 майора ОСОБА_6 №1480/9193-в від 10.11.2025 за фактом зникнення безвісті 14.10.2025 в ході виконання бойового завдання, старшого сержанта ОСОБА_4 командира відділення електронної підтримки взводу управління роти радіоелектронної боротьби військової частини НОМЕР_2 , призначено службове розслідування за фактом зникнення безвісті 14 жовтня 2025 року в ході виконання бойового завдання, старшого сержанта ОСОБА_4 командира відділення електронної підтримки взводу управління роти радіоелектронної боротьби військової частини НОМЕР_2 , (т.1, а.с. 64-65).

12 листопада 2025 року, за наслідками службового розслідування складено акт (т.1, а.с. 66-71), відповідно до якого в межах службового розслідування було встановлено наступні факти:

1. старший сержант ОСОБА_4 під час обстрілу сусідньої позиції запанікував (почав говорити на кшталт «нас засікли, і нам тут прийде кінець»)

2. солдат ОСОБА_3 в розмові вказав, що зброя і речі старшого сержанта ОСОБА_4 залишились на позиції, за винятком його ліхтарика і налобного ліхтарика і солдата ОСОБА_3 ;

3. обстрілів, вибухів, активності диверсійно-розвідувальних груп противника у цей день не було;

4. сусідні позиції по радіозв`язку були попереджені про зникнення ОСОБА_4 ;

5. Командир підрозділу молодший лейтенант ОСОБА_7 вважає, що старший сержант ОСОБА_4 самовільно покинув позицію.

Виходячи з вищенаведених фактів, можна прийти до висновку, що старший сержант ОСОБА_4 , маючи прямий умисел через паніку (під час обстрілу сусідньої позиції запанікував та почав говорити на кшталт «нас засікли, і нам тут прийде кінець») після проведення відповідної підготовки (взявши налобний ліхтарик солдата ОСОБА_3 для орієнтування в темряві) 14.10.2025 в районі населеного пункту Рижівка, Сумського району, Сумської області, вчинив самовільне залишення позиції ПП РЕБ «ГРІНВІЧ».

12 листопада 2025 року відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 1090 «Про результати службового розслідування» (т.1, а.с. 63-64) наказано:

1. Службове розслідування, яке призначене наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 11.11.2025 №1330, вважати завершеним.

2. Вважати факт самовільного залишення позиції ПП РЕБ «ГРІНВІЧ» в районі населеного пункту Рижівка, Сумського району, Сумської області старшим сержантом ОСОБА_4 , командиром відділення електронної підтримки взводу управління роти радіоелектронної боротьби військової частини НОМЕР_2 встановленим.

3. Начальнику групи цивільно-військового співробітництва 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_3 направити до військової частини НОМЕР_2 копію матеріалів службового розслідування по факту зникнення безвісти старшого сержанта ОСОБА_4 , командира відділення електронної підтримки взводу управління роти радіоелектронної боротьби військової частини НОМЕР_2 , який за результатами службового розслідування самовільно залишив позицію ПП РЕБ «ГРІНВІЧ» в районі населеного пункту АДРЕСА_3 .

4. Начальнику групи цивільно-військового співробітництва НОМЕР_6 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_3 відповідно до вимог частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України надіслати копію матеріалів даного службового розслідування до Тячівського районного відділу поліції Головного Управління Національної поліції в Закарпатській області, де зареєстровано кримінальне провадження за ст. 115 ч.1 (КК України 2001р.), ЄРДР №12025071160000657 за фактом зникнення безвісти командира відділення електронної підтримки взводу управління роти радіоелектронної боротьби військової частини НОМЕР_2 старшого сержанта ОСОБА_4 , для прийняття рішення у зв`язку з зміною статусу військовослужбовця.

5. Начальнику групи цивільно-військового співробітництва НОМЕР_6 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_3 відповідно до вимог частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил Украйни надіслати копію матеріалів службового розслідування за фактом зникнення безвісти старшого сержанта ОСОБА_4 до органу досудового розслідування та повідомлення про виявлення за результатами даного службового розслідування у діях командира відділення, електронної підтримки взводу управління роти радіоелектронної боротьби військової частини НОМЕР_2 старшого сержанта ОСОБА_4 ознаки кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 407 КК України.

16 листопада 2025 року пунктом 5 наказу командира військової частини НОМЕР_2 № 327/нст ОСОБА_4 з 16 листопада 2025 року вважається таким, що вчинив дезертирство, який раніше вважався як зниклий безвісти під час виконання бойового розпорядження поблизу населеного пункту АДРЕСА_4 . Припинено нарахування військового стажу та усіх видів грошового забезпечення з дати встановлення факту дезертирства, (т.1, а.с. 150, зворот).

19 листопада 2025 року військова частина НОМЕР_2 листом № 1464/9142, у відповідь на звернення ОСОБА_8 від 29.10.2025, ОСОБА_9 від 29.10.2025, ОСОБА_1 від 28.10.2025, які надійшли на адресу військової частини НОМЕР_2 через ІНФОРМАЦІЯ_2 , щодо виплати грошового забезпечення, включаючи додаткову винагороду, а також виплати грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, належні ОСОБА_4 , який зник безвісти 14.10.2025, повідомила, що за результатами розгляду отриманої інформації та документів, у тому числі довідки військової частини НОМЕР_1 від 16.11.2025, складеної за підсумками проведеного службового розслідування відповідно до наказу №1330 від 11.11.2025, встановлено факт дезертирства старшого сержанта ОСОБА_4 , а також з урахуванням вимог чинного законодавства України щодо припинення виплати грошового забезпечення військовослужбовцям у разі таких обставин, правові підстави для нарахування та виплати грошового забезпечення, додаткової винагороди, грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань – відсутні, (т.1, а.с. 37).

3. Мотиви суду та норми права, застосовані судом.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Щодо права оскарження наказів прийнятих стосовно ОСОБА_4 , судом встановлено наступне.

Відповідно до статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Отже, для виникнення права на звернення до адміністративного суду особа повинна обґрунтувати, що оскаржуваним рішенням суб`єкта владних повноважень безпосередньо зачіпаються її права або законні інтереси.

Як встановлено судом, наслідком прийняття оскаржуваних наказів стало припинення виплати грошового забезпечення та інших належних виплат, які відповідно до законодавства можуть виплачуватися членам сім`ї військовослужбовця, зокрема дружині військовослужбовця, який зник безвісти. Таким чином, оскаржувані рішення не мають виключно внутрішньо-службового характеру та не стосуються лише проходження ОСОБА_4 військової служби.

Прийняття зазначених наказів безпосередньо вплинуло на майнове становище позивачки, оскільки саме на підставі визначеного відповідачами статусу військовослужбовця вирішувалося питання щодо подальшого отримання позивачкою грошового забезпечення та інших виплат, як член сім`ї військовослужбовця.

При цьому позивачка не оскаржує факт проходження військової служби ОСОБА_4 .. Предметом звернення позивачки ОСОБА_10 є правомірність рішень відповідачів у тій частині, в якій вони безпосередньо вплинули на її право на отримання передбачених законом виплат.

Суд враховує, що право члена сім`ї військовослужбовця на отримання відповідних виплат є похідним від правового статусу самого військовослужбовця. Відтак рішення, яким змінено такий статус або встановлено обставини, що є підставою для припинення виплат, об`єктивно впливає і на права особи, якій такі виплати фактично здійснюються.

За таких обставин, позивачка має належний процесуальний інтерес на оскарження відповідних наказів та право на звернення до адміністративного суду з вимогами про визнання їх протиправними та скасування.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування пункту 15 наказу командира військової частини НОМЕР_2 №296/нст від 17 жовтня 2025 року, судом встановлено наступне.

17 жовтня 2025 року відповідно до пункту 15 наказу командира військової частини НОМЕР_2 № 296/нст ОСОБА_4 3 14 жовтня 2025 року вважається зниклим безвісті при виконанні бойового розпорядження направленого у відрядження з 08 жовтня 2025 року до військової частини НОМЕР_1 населений пункт АДРЕСА_4 . Призупинено виплати грошового та всіх інших видів забезпечення, (т.1, а.с. 150).

Частиною 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII визначено, що за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігається виплата грошового забезпечення.

Водночас абзацом дев`ятим частини 6 статті 9 зазначеного Закону передбачено, що дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.

Відповідно до пункту 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884 (далі – Порядок № 884), виплата грошового забезпечення не здійснюється у разі: добровільної здачі в полон, самовільного залишення військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирства військовослужбовців; наявності (набуття) у визначних осіб громадянства Російської Федерації чи Республіки Білорусь, або у разі постійного проживання на території таких країн, або засудження за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.

Згідно з пунктом 5 Порядку № 884 виплата визначеним особам грошового забезпечення здійснюється щомісяця на підставі наказів командирів (начальників, керівників) військових частин (установ, організацій) щодо:

військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах, - до дня з`ясування в установленому порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовців у полон або до дня їх звільнення з полону (дати складення актового запису про смерть) включно;

військовослужбовців, зниклих безвісти, - до дня набрання законної сили рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми або дати складення актового запису про смерть включно.

Отже, з аналізу вищевказаних норм слідує, що загальним правилом є збереження за військовослужбовцем, який зник безвісти, виплати грошового забезпечення, а припинення таких виплат допускається у випадках, коли встановлено обставини, передбачені законом, зокрема добровільну здачу в полон, самовільне залишення військової частини (місця служби) або дезертирство.

Тобто, сам по собі факт зникнення військовослужбовця безвісти не є підставою передбаченою законом для припинення виплати грошового забезпечення військовослужбовцю. Для застосування винятку із загального правила необхідним є встановлення відповідних обставин, з якими закон пов`язує припинення таких виплат.

Відповідно до пункту 144-1 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Військова служба для такого військовослужбовця призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Відповідно до абзаців першого-четвертого частини другої статті 24 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством. Під час дії воєнного стану військова служба для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби чи дезертирували, не призупиняється.

Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини, поданих відповідно до частини п`ятої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, та/або заяви, повідомлення начальника відповідного органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України про вчинене кримінальне правопорушення. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань).

Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.

Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.

Станом на 17 жовтня 2025 року жодних результатів службового розслідування не було, а тому командиром військової частини НОМЕР_2 на момент прийняття наказу № 296/нст від 17 жовтня 2025 року не було встановлено обставин, які б свідчили про самовільне залишення ОСОБА_4 військової частини або місця служби, його дезертирство чи добровільну здачу в полон.

Натомість у самому наказі № 296/нст від 17 жовтня 2025 року зазначено, що ОСОБА_4 вважається зниклим безвісти саме під час виконання бойового розпорядження та перебування у відрядженні до іншої військової частини.

Отже, на момент прийняття спірного наказу у відповідача були наявні відомості саме про зникнення військовослужбовця безвісти, тоді як передбачені законом обставини, які могли б бути підставою для припинення виплати грошового забезпечення, встановлені не були.

За таких обставин призупинення наказом № 296/нст від 17 жовтня 2025 року виплати грошового та інших видів забезпечення ОСОБА_4 відбулося без встановлення передбаченої законом підстави для такого призупинення.

Про припинення грошового забезпечення також свідчить зроблений судом витяг з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми отриманих доходів № 3321066 від 15 вересня 2026 року.

Таким чином, оскаржуваний пункт 15 наказу № 296/нст від 17 жовтня 2025 року на момент його винесення суперечив вимогам пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII та пунктів 5, 7 Порядку № 884, оскільки передбачена законодавством загальна гарантія збереження грошового забезпечення військовослужбовця, зниклого безвісти, була обмежена за відсутності встановлених обставин, які відповідно до закону виключають право на таку виплату.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що пункт 15 наказу командира військової частини НОМЕР_2 № 296/нст від 17 жовтня 2025 року в частині призупинення виплати грошового та інших видів забезпечення ОСОБА_4 є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 №1090 від 12 листопада 2025 року «Про результати службового розслідування», судом встановлено наступне.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини визначені Статутом Збройних Сил України, затвердженого Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24.03.1999 №548-XIV.

Відповідно до статті 11 Статуту Збройних Сил України, необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов`язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, які перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини, не допускати порушень, пов`язаних із дискримінацією за ознакою статі, сексуальним домаганням, насильством за ознакою статі, правопорушень проти статевої свободи та статевої недоторканості; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.

Згідно зі статтею 14 Статуту Збройних Сил України із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Щодо випадків вчинення сексуальних домагань, насильства за ознакою статі, правопорушень проти статевої свободи та статевої недоторканості військовослужбовець зобов`язаний також звертатися до представника відповідального підрозділу з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків або радника з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, запобігання та протидії насильству за ознакою статі.

Відповідно до статті 16 Статуту Збройних Сил України кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, який затверджений Законом України Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України від 24.03.1999 №551-XIV (далі - Дисциплінарний статут).

За приписами статей 1, 2 Дисциплінарного статуту, військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.

Військова дисципліна грунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.

Відповідно до статті 5 Дисциплінарного статуту за стан військової дисципліни у з`єднанні, військовій частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов`язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення. Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов`язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України Про оборону України.

Згідно зі статтею 45 Дисциплінарного статуту, у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.

За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. За вчинення правопорушень, пов`язаних із корупцією, військовослужбовці несуть відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності.

Командири, які у разі виявлення ознак кримінального правопорушення не повідомили про це орган досудового розслідування, несуть відповідальність згідно із законом.

Усі дисциплінарні стягнення, крім пониження у військовому званні, пониження в посаді, звільнення з військової служби за службовою невідповідністю, накладені на військовослужбовців і не зняті до дня звільнення їх у запас чи відставку, вважаються знятими з дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо).

Відповідно до статті 48 Дисциплінарного статуту, на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов`язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).

Статтею 84 Дисциплінарного статуту передбачено, що прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

Відповідно до статті 85 Дисциплінарного статуту службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.

Заборонено проводити службове розслідування особам, які є підлеглими військовослужбовця, чиє правопорушення підлягає розслідуванню, а також особам - співучасникам правопорушення або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення.

Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць.

Якщо під час службового розслідування буде з`ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.

Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України визначається наказом Міністерства оборони України, в інших військових формуваннях, правоохоронних органах спеціального призначення - наказами державних органів, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування, утворені відповідно до законів України, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України.

А згідно з статтями 86-87 Дисциплінарного статуту, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення.

Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.

Дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення, а у разі провадження службового розслідування - протягом місяця від дня його закінчення, не враховуючи часу перебування військовослужбовця на лікуванні або у відпустці. Під час накладення дисциплінарного стягнення командир не має права принижувати гідність підлеглого.

Дисциплінарне стягнення не може бути накладено після шести місяців з дня виявлення правопорушення. До зазначеного строку не зараховується час проведення службового розслідування, перебування військовослужбовця на лікуванні, у відпустці, під вартою, а також час відсутності на службі без поважних причин.

Отже, прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування, яке має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником) і дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення.

Таким чином, підставою для притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності є неналежне виконання ним службових обов`язків, порушення військової дисципліни. Для притягнення військовослужбовця до такої відповідальності необхідно, щоб був зафіксований сам факт порушення, вину військовослужбовця доведено, встановлено ступінь його вини та з`ясовано причини і умови, що сприяли вчиненню ним правопорушення.

Наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 №608, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13.12.2017 за №1503/31371, затверджено Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України (далі - Порядок №608).

Згідно з абзацом 4 пункту 2 розділу I Порядку №608, службове розслідування - це комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.

Відповідно до пункту 1 розділу ІІ Порядку №608 службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб. За рішенням відповідного командира (начальника) службове розслідування може призначатися за письмовим рапортом (доповідною або пояснювальною запискою) військовослужбовця з метою зняття безпідставних, на його думку, звинувачень або підозри.

Пунктом 3 розділу ІІ Порядку №608 визначено, що службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв`язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби; ступеня вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; причин виникнення матеріальної шкоди, її розміру та винних осіб (у разі виявлення факту її заподіяння).

Пунктами 1, 3 розділу ІІІ Порядку №608 установлено, що рішення про призначення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення.

Інші посадові (службові) особи у разі необхідності звертаються за підпорядкованістю з клопотанням про призначення службового розслідування.

Службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), у якому зазначаються підстава, обґрунтування або мета призначення службового розслідування, особа, стосовно якої воно проводиться, строк проведення службового розслідування, а також визначаються посадова (службова) особа, якій доручено його проведення, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування (далі - особи, які проводять службове розслідування).

Днем початку службового розслідування вважається день видання наказу про його призначення. Днем закінчення службового розслідування вважається день надання командиру (начальнику), який призначив службове розслідування, акта службового розслідування та матеріалів на розгляд, визначений в наказі про призначення службового розслідування.

Згідно з пунктами 8, 9 розділу ІІІ Порядку №608 особи, які проводять службове розслідування, відповідають за всебічність, повноту, своєчасність та об`єктивність його проведення, додержання законодавства України, а також за нерозголошення інформації, яка стосується службового розслідування.

Посадові (службові) особи Збройних Сил зобов`язані надавати письмові пояснення по суті предмета службового розслідування та поставлених їм питань, а за попередньою згодою керівника - документи чи матеріали відповідно до своїх службових обов`язків.

Відповідно до пункту 1 розділу ІV Порядку №608 особи, які проводять службове розслідування, зобов`язані: дотримуватися вимог законодавства України, вживати всіх передбачених законодавством заходів для всебічного, повного, своєчасного і об`єктивного розслідування обставин вчиненого правопорушення; виявляти (з`ясовувати) обставини, які підтверджують або спростовують інформацію щодо скоєння правопорушення, а також встановлювати обставини, які пом`якшують або обтяжують відповідальність правопорушника; розглядати заяви і клопотання військовослужбовця, правопорушення якого підлягає службовому розслідуванню, що були подані під час проведення службового розслідування та стосуються його проведення.

У разі відмови військовослужбовця надати письмові пояснення по суті службового розслідування особа, яка проводить службове розслідування, складає акт про відмову, який засвідчується підписами не менше двох присутніх осіб.

Згідно з пунктом 2 розділу ІV Порядку №608 особи, які проводять службове розслідування, мають право: запрошувати до місця проведення службового розслідування військовослужбовців, стосовно яких проводиться службове розслідування, інших військовослужбовців, цивільних осіб (за їх згодою), які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення (далі - учасники службового розслідування); отримувати письмові пояснення (заповнені від руки або надруковані); з дозволу командира (начальника) військовослужбовця, який скоїв правопорушення, отримувати необхідні документи, які стосуються службового розслідування; за погодженням з особами, які опитуються, фіксувати їх пояснення технічними засобами з подальшим оформленням їх у письмовому вигляді; ознайомлюватися з необхідними документами, за потреби - знімати з них (отримувати) копії та долучати до матеріалів службового розслідування; отримувати інформацію, пов`язану із службовим розслідуванням, від юридичних і фізичних осіб з дотриманням вимог законодавства на підставі запиту посадової (службової) особи, яка призначила службове розслідування, чи інших уповноважених осіб відповідно до вимог законодавства України; проводити огляд місцевості, приміщення, предметів та документів, що стосуються службового розслідування, за результатами якого складати акт огляду з обов`язковим зазначенням: предмета огляду та його стислого опису; часу, дати, місця (населеного пункту) огляду; посади, військового звання, прізвища та імені особи, яка складає документ; військового звання, прізвища та імені посадової (службової) особи, яка бере участь у службовому розслідуванні (за необхідності); прізвища, імені, по батькові та фактичної адреси проживання двох присутніх осіб; фактичного місцезнаходження військової частини, установи, підприємства тощо; місця складання документа (номер службового кабінету або іншого приміщення); у разі використання технічних (відео-, фото- або аудіо-) засобів - цифрового пристрою, його назви, моделі; підписів присутніх осіб на кожному аркуші та їх прізвищ, ініціалів, підписів на останньому аркуші; підпису особи, яка склала акт огляду, на останньому аркуші.

Пунктом 1 розділу VІ Порядку №608 визначено, що за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу.

Вид дисциплінарного стягнення визначається особисто службовою особою, яка призначила службове розслідування, в аркуші резолюції або на висновку за результатами службового розслідування або безпосередньо в наказі про притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Для притягнення військовослужбовця до такої відповідальності необхідно, щоб був зафіксований сам факт порушення, вину військовослужбовця повністю доведено, встановлено ступінь його вини та з`ясовано причини і умови, що сприяли вчиненню ним правопорушення.

Суд зазначає, що за своєю суттю самовільне залишення військовослужбовцем місця служби або військової частини, а також нез`явлення військовослужбовця вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез`явлення з відрядження, відпустки або лікування є порушенням військової дисципліни.

Водночас, в будь-якому випадку вищезазначені підстави мають бути підтверджені належним чином оформленими документами та встановлюються шляхом всебічного, повного, своєчасного і об`єктивного розслідування обставин вчиненого правопорушення.

Оцінюючи доводи представників сторін щодо обґрунтованості позовних вимог в контексті встановлених обставин справи, суд зазначає таке.

Таким чином, відповідно до пунктів 8, 9 розділу ІІІ Порядку №608, на осіб, які проводять службове розслідування, покладено не формальний обов`язок зібрати певний мінімальний обсяг матеріалів, а обов`язок забезпечити повне та об`єктивне встановлення всіх обставин події, які мають значення для висновку про наявність чи відсутність правопорушення та вини військовослужбовця.

У цій справі судом встановлено, що службове розслідування було призначено 11 листопада 2025 року, а вже 12 листопада 2025 року складено акт службового розслідування та видано оскаржуваний наказ № 1090. Отже, фактично службове розслідування проведено протягом одного дня.

Сам по собі короткий строк проведення службового розслідування не може автоматично свідчити про порушення Порядку №608, однак у даному випадку тривалість розслідування оцінюється судом у сукупності з обсягом обставин, які підлягали встановленню.

Суд змушений вказати, що проведення службового розслідування через один місяць після події, об`єктивно створювало необхідність у більш ретельному зборі та перевірці матеріалів, а не виправдовувало спрощений підхід до встановлення обставин події. Наявність значного часового проміжку між зникненням військовослужбовця та призначенням службового розслідування давала можливість отримати додаткові відомості, документи, пояснення, бойові донесення та інші матеріали, які могли мати значення для встановлення причин та обставин зникнення.

Однак, за результатами оцінки матеріалів службового розслідування суд констатує їх неповноту.

Зокрема, матеріали службового розслідування не містять відомостей: про максимально повну фіксацію бойової обстановки, яка склалася на відповідній ділянці місцевості 14 жовтня 2025 року, у тому числі безпосередньо перед зникненням ОСОБА_4 . Не наведено достатніх даних щодо характеру та інтенсивності бойових дій, обстрілів, переміщення особового складу, зміни позицій, зв`язку між підрозділами та інших обставин, які могли вплинути на можливість військовослужбовця залишатися на визначеній позиції та підтримувати зв`язок із командуванням.

Також, у ході службового розслідування належним чином не перевірено альтернативні версії зникнення військовослужбовця, зокрема можливість його загибелі, поранення, потрапляння в полон, втрати орієнтування чи іншого розвитку подій унаслідок бойової обстановки. Матеріали службового розслідування не містять відомостей про отримання та аналіз інформації від відповідних органів і служб, зокрема Військової служби правопорядку, органів Національної поліції, територіального центру комплектування та соціальної підтримки, а також інших органів, які могли володіти інформацією щодо місцезнаходження військовослужбовця або обставин його зникнення.

Не встановлено належним чином і фактичні координати позицій, на яких перебували ОСОБА_4 та інші військовослужбовці, відстань між ними, напрямки можливого руху, умови спостереження та зв`язку, а також інші об`єктивні дані, які дозволяли б відтворити події 14 жовтня 2025 року.

Відсутні також достатні відомості про проведення повного опитування осіб, які могли бути безпосередніми свідками події або володіти інформацією щодо обставин зникнення військовослужбовця, та отримання від них відповідних пояснень. Не вбачається і належної перевірки інформації, яку могли надати члени сім`ї військовослужбовця щодо його останнього зв`язку, обставин виконання ним завдання, стану здоров`я та інших відомих їм обставин. Не встановлено в достатньому обсязі, чи була його відсутність саме самовільною, тобто такою, що відбулася без дозволу командира та без поважних причин, чи могла бути зумовлена іншими обставинами, зокрема пораненням, станом здоров`я, бойовою обстановкою, виконанням іншого наказу, потраплянням у полон або іншими об`єктивними причинами.

Не містять матеріали службового розслідування і належних відомостей про спроби встановити зв`язок із військовослужбовцем після його зникнення, а також про конкретні заходи, вжиті для його розшуку, зокрема у перші три доби після зникнення, коли такі заходи мали особливе значення для встановлення фактичних обставин події.

Так само не наведено вичерпного переліку та оцінки додаткових доказів, які могли бути використані для перевірки різних версій події, зокрема бойових донесень, матеріалів радіообміну, журнал спостережень, фото- та відеоматеріалів, документів щодо відрядження, відпустки чи лікування, відомостей щодо можливого переміщення військовослужбовця, а також інших матеріалів, які могли б підтвердити або спростувати версію про самовільне залишення ним місця служби.

Таким чином, службове розслідування фактично зосередилося на підтвердженні версії про самовільне залишення ОСОБА_4 визначеної позиції, тоді як передбачений Порядком №608 обов`язок щодо перевірки обставин, які могли б цю версію спростувати, належним чином виконаний не був.

25 серпня 2026 року в судовому засіданні свідок ОСОБА_3 , повідомив, що проходить військову службу у ВЧ НОМЕР_2 . О 24:00 год ночі, точно дату не пам`ятає - жовтень 2025 року, вони заступили удвох із військовослужбовцем ОСОБА_4 на позицію. Несли службу у лісосмузі. Військовслужбовець ОСОБА_4 змінив його о 04 годині ранку. Під час заміни о 07:00 год ранку сержанта ОСОБА_4 вже на позиції не було. На місці залишились його зброя, каска (шолом), бронежилет, рація, телефон та інші речі. Після зникнення ОСОБА_4 , в той день він та хлопці із сусідніх позицій шукали зниклого, намагалися вийти голосом, залучали аеророзвідку. Командиру доповів, про зникнення військовослужбовця, хоча спочатку думав, що такий знаходиться на сусідній позиції. Додатково пояснив, що 14 жовтня 2025 року старший сержант ОСОБА_4 під час обстрілу сусідньої позиції запанікував та говорив, що їх засікли і їм тут буде кінець. Свідок ОСОБА_3 вважає, що старший сержант ОСОБА_4 не міг самовільно покинути позицію, оскільки покинути позицію вкрай складно, щоб не бути поміченим.

25 серпня 2026 року у судовому засіданні свідок ОСОБА_1 (позивач по справі) повідомила суду, що її чоловік добровольцем з березня 2022 року несе військову службу, а 22 вересня 2025 року поїхав з дому після відпустки. 14 жовтня 2025 року зник безвісти. 20 жовтня 2026 року працівники ІНФОРМАЦІЯ_3 принесли їй сповіщення, що її чоловік зник безвісти, а вже через три тижні військова частина, визнала що чоловік втік, тобто пішов у СЗЧ. Вона з таким не згідна, бо чоловік якби не хотів нести службу, то не повернувся би з відпустки. Крім того, у той день на позиції лишилися всі його особисті речі, документи, банківські картки, посвідчення. Чоловіка вдома та у військовій частині немає, ніхто не знає де він подівся. Вона звертається до різних установ та організацій щодо пошуку свого чоловіка, однак безрезультатно.

Суд також враховує, що первинно ОСОБА_4 був визначений як військовослужбовець, який зник безвісти під час виконання бойового завдання. Такий статус був відображений, зокрема, у наказі Військової частини НОМЕР_2 №296/нст від 17 жовтня 2025 року, первинними донесеннями та рапортами, також стверджується сповіщенням про зникнення безвісти старшого сержанта ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 від 20.10.2025 року, (а.с.92, т.2).

Водночас, у ході розгляду справи судом не встановлено, які саме нові об`єктивні дані з`явилися після первинного встановлення факту зникнення військовослужбовця, які дозволили командуванню перейти від висновку про його зникнення безвісти до висновку про самовільне залишення ним місця служби.

Більше того, подальшим наказом Військової частини НОМЕР_2 №327/нст від 16 листопада 2025 року вже зроблено висновок про вчинення ОСОБА_4 дезертирства, хоча результати службового розслідування таких висновків не містять. Так, пунктом 5 акту службового розслідування вказується на ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України (самовільне залишення військової частини або місця служби), ( а.с.70-71, т.1).

Таким чином, правова оцінка обставин зникнення старшого сержанта ОСОБА_4 послідовно змінилася від статусу зниклого безвісти до висновку про самовільне залишення місця служби, а надалі - до висновку про дезертирство.

Матеріали службового розслідування не містять достатніх об`єктивних даних, які б пояснювали таку зміну оцінки обставин та підтверджували саме умисне ухилення військовослужбовця від військової служби. Сам факт відсутності військовослужбовця на визначеній позиції та відсутності зв`язку з ним не є сам по собі достатнім доказом наявності умислу на ухилення від військової служби, без належного встановлення причин такої відсутності та виключення інших об`єктивних версій події.

При цьому, суд бере до уваги, що встановлення статусу військовослужбовця як такого, що зник безвісти за особливих обставин, має безпосереднє значення для вирішення питання щодо виплат членам його сім`ї. Натомість висновок про самовільне залишення місця служби або дезертирство має інші правові наслідки для таких виплат, отже саме тому перехід від одного правового статусу до іншого повинен ґрунтуватися на достатніх, належних та об`єктивно перевірених даних, а не на припущеннях.

З огляду на наведене суд приходить до висновку, що проведене службове розслідування не забезпечило встановлення повної картини події та не містить достатньої сукупності об`єктивних даних, які б беззаперечно підтверджували умисне самовільне залишення ОСОБА_4 місця служби.

За таких обставин суд констатує, що службове розслідування мало формальний характер та проведене з неповним дотриманням установленої процедури, оскільки його матеріали не дають можливості зробити обґрунтований висновок щодо факту правопорушення, причин та умов його вчинення, а також вини військовослужбовця.

Враховуючи вищенаведене, наказ командира військової частини НОМЕР_1 № 1090 від 12 листопада 2025 року «Про результати службового розслідування» підлягає визнанню протиправним та скасуванню та з метою належного захисту прав позивача слід зобов`язати військову частину НОМЕР_1 повторно провести службове розслідування з дотриманням встановленої процедури та з урахуванням висновків суду наведених у цій частині судового рішення.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування пункту 5 наказу командира військової частини НОМЕР_2 №327/нст від 16 листопада 2025 року, судом встановлено наступне.

Як встановлено судом, 16 листопада 2025 року пунктом 5 наказу командира військової частини НОМЕР_2 № 327/нст ОСОБА_4 з 16 листопада 2025 року вважається таким, що вчинив дезертирство, який раніше вважався як зниклий безвісти під час виконання бойового розпорядження поблизу населеного пункту АДРЕСА_4 . Припинено нарахування військового стажу та усіх видів грошового забезпечення з дати встановлення факту дезертирства, (т.1, а.с. 150, зворот).

Вказаний наказ прийнято після проведення службового розслідування та безпосередньо ґрунтується на його висновках.

Однак, як зазначено судом вище, наказ №1090 від 12 листопада 2025 року, яким оформлено результати службового розслідування, підлягає скасуванню у зв`язку з неповним та необ`єктивним встановленням обставин зникнення ОСОБА_4 .

Отже, висновок про дезертирство є похідним від висновку про самовільне залишення місця служби, зробленого за результатами зазначеного службового розслідування.

При цьому суд звертає увагу, що дезертирство передбачає наявність відповідних об`єктивних та суб`єктивних ознак, встановлення яких не може ґрунтуватися виключно на факті відсутності військовослужбовця на місці служби.

У матеріалах справи відсутні достатні докази, які б підтверджували, що ОСОБА_4 самовільно залишив місце служби з метою ухилення від військової служби.

Навпаки, матеріали справи свідчать про те, що військовослужбовець зник під час виконання бойового завдання, а належної перевірки всіх обставин такого зникнення відповідачем проведено не було.

Таким чином, висновок про дезертирство не має самостійної належної доказової основи та є наслідком попереднього висновку про самовільне залишення місця служби, який, як встановлено судом, зроблено за результатами неналежного службового розслідування.

Відтак пункт 5 наказу №327/нст від 16 листопада 2025 року також не може вважатися законним та обґрунтованим.

Крім того, припинення виплат членам сім`ї військовослужбовця без належного встановлення обставин, які відповідно до законодавства є підставою для такого припинення, порушує передбачені законом соціальні гарантії.

З огляду на те, що правова підстава для зміни статусу ОСОБА_4 із зниклого безвісти на такого, що вчинив дезертирство, є неналежною, похідним є і висновок про відсутність підстав для подальшого збереження відповідних виплат.

За таких обставин пункт 5 наказу командира військової частини НОМЕР_2 №327/нст від 16 листопада 2025 року підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Щодо позовної вимоги стягнути з Військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 належне грошове забезпечення та додаткову винагороду з 14 жовтня 2025 року старшого сержанта ОСОБА_4 у Військової частини НОМЕР_2 у відповідності до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року № 884, судом встановлено наступне.

Судом встановлено, що підставою для припинення виплати грошового забезпечення та інших належних виплат ОСОБА_4 стали висновки, викладені за результатами службового розслідування, проведеного Військовою частиною НОМЕР_1 , та прийняті на їх підставі накази Військової частини НОМЕР_2 .

Водночас цим рішенням суду встановлено протиправність відповідних наказів та, з метою повного й об`єктивного з`ясування обставин, які мають значення для вирішення питання щодо статусу військовослужбовця та пов`язаних із цим виплат, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 повторно провести службове розслідування з дотриманням встановленої законодавством процедури та з урахуванням висновків суду.

Отже, на час розгляду цієї справи остаточно не встановлено обставини, які мають визначальне значення для вирішення питання про наявність та обсяг права на відповідні виплати за спірний період. Зокрема, результати повторного службового розслідування можуть мати значення для визначення правової оцінки обставин зникнення ОСОБА_4 , а відтак і для подальшого вирішення Військовою частиною НОМЕР_2 питання щодо поновлення виплат та проведення їх відповідного розрахунку.

Таким чином, після проведення повторного службового розслідування Військова частина НОМЕР_1 має надати належну оцінку встановленим обставинам з урахуванням висновків суду, після чого Військова частина НОМЕР_2 повинна повторно вирішити питання щодо наявності підстав для нарахування та виплати належного грошового забезпечення.

За таких обставин вимога про безпосереднє стягнення з Військової частини НОМЕР_2 грошового забезпечення та додаткової винагороди за період з 14 жовтня 2025 року на цей час є передчасною, оскільки остаточний розмір таких виплат та наявність усіх передбачених законом підстав для їх нарахування мають бути визначені компетентними військовими частинами після виконання цього рішення суду та проведення повторного службового розслідування.

При цьому відмова у задоволенні зазначеної позовної вимоги не означає встановлення судом відсутності у позивачки права на відповідні виплати. Така відмова зумовлена виключно тим, що на момент розгляду справи питання щодо підстав, періоду та розміру належних виплат не може бути остаточно вирішене без попереднього виконання Військовою частиною НОМЕР_1 покладеного на неї судом обов`язку щодо повторного проведення службового розслідування, та за результатами такого вирішити наявності підстав для нарахування і виплату належних сум Військовою частиною НОМЕР_2 . Відтак у задоволенні позовної вимоги про стягнення з Військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткової винагороди за період з 14 жовтня 2025 року слід відмовити як у передчасно заявленій.

Суд також зазначає, що решта доводів позовної заяви не мають визначального впливу на правильне вирішення судом позовних вимог у спірних правовідносинах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до статті 77 частини 1 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення.

Керуючись статтями 9, 14, 90, 139, 242-246, 255 КАС України, суд –

У Х В А Л И В:

1. Позов (з урахуванням збільшених позовних вимог) ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_3 про визнання протиправними наказів та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати п. 15 наказу командира військової частини НОМЕР_2 № 296/нст від 17.10.2025 року відносно ОСОБА_4 .

3. Визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 №1090 від 12.11.2025 «Про результати службового розслідування».

4. Визнати протиправним та скасувати п. 5 наказу командира військової частини НОМЕР_2 № 327/нст від 16.11.2025 відносно ОСОБА_4 .

5. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 повторно провести службове розслідування з дотриманням встановленої процедури та з урахуванням висновків суду.

6. В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

СуддяТ.В.Скраль