Рішення від 28 вересня 2026 р. у справі №240/22796/26 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року м. Житомир справа № 240/22796/26

категорія 106030200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Леміщака Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, стягнення коштів, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовною заявою, в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні індексації грошового забезпечення;

- стягнути з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні індексації в сумі 127975,56 гривні;

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області, яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 рівноцінної грошової компенсації податку на доходи фізичних осіб, утриманого з індексації грошового забезпечення, нарахованого на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12.11.2025 у справі № 240/21625/25;

- стягнути з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області на користь ОСОБА_1 рівноцінну грошову компенсацію податку на доходи фізичних осіб, утриманого із індексації грошового забезпечення, нарахованого на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12.11.2025 у справі № 240/216525/25, в сумі 101233,60 грн;

- визнати протиправними дії Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області щодо утримання військового збору у розмірі 5% з суми виплаченої індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12.11.2025 у справі № 240/21625/25;

- зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області повернути ОСОБА_1 надлишково утриманий військовий збір у розмірі 3,5% з суми нарахованої індексації грошового забезпечення на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12.11.2025 у справі № 240/21625/25;

- зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати за період з 23.05.2026 по день проведення остаточного розрахунку фактичної виплати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив службу цивільного захисту в органах Державної служби з надзвичайних ситуацій з 1999 року по 29.05.2025. Відповідно до витягу з наказу начальника Головного управління ДСНС України в Житомирській області № 457 від 29.05.2025 його було звільнено з військової служби в запас та виключено з кадрів ДСНС України 29.05.2025. Станом на день звільнення відповідач не провів остаточний розрахунок щодо виплати індексації грошового забезпечення та не виплатив середній заробіток за час затримки розрахунку. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 12.11.2025 у справі № 240/21625/25 зобов`язано здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення. На виконання вказаного рішення суду 22.05.2026 відповідач здійснив виплату донарахованих коштів, утримавши при цьому податок на доходи фізичних осіб у сумі 101233,60 грн та військовий збір за ставкою 5% у сумі 28120,44 грн. Позивач вважає утримання військового збору за ставкою 5% та неповернення суми податку на доходи фізичних осіб протиправними, а також наполягає на стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку та компенсації втрати частини доходів. З метою досудового врегулювання спору 01.05.2026 на адресу відповідача було направлено звернення. У відповідь на вказане звернення Головне управління ДСНС України в Житомирській області 15.05.2026 надало довідки про нарахування, проте відмовило у проведенні виплати середнього заробітку. У зв`язку з цим позивач змушений звернутися до суду за захистом порушених прав.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 08.07.2026 вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у судове засідання (у письмовому провадженні).

Розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні) з особливостями, визначеними статтями 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративні справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив таке.

У період з 1999 року по 29.05.2025 ОСОБА_1 проходив службу цивільного захисту рядового і начальницького складу в органах Державної служби з надзвичайних ситуацій.

Наказом начальника Головного управління ДСНС України в Житомирській області № 457 від 29.05.2025 ОСОБА_1 звільнено з військової служби в запас та з 29.05.2025 виключено з кадрів ДСНС України.

Під час звільнення 29.05.2025 повний розрахунок з позивачем не проведено.

Часткову виплату коштів здійснено 13.06.2025 та 20.06.2025 у сумі 90419,60 грн та 263418,09 грн відповідно.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 12.11.2025 у справі № 240/21625/25 зобов`язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням для розрахунку січня 2008 року як місяця підвищення доходу. Зобов`язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 29.05.2025, виходячи із розрахунку різниці між сумою індексації і розміром підвищення доходу, відповідно до вимог абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, та з урахуванням виплачених раніше сум. Зобов`язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 № 2050-ІІІ, починаючи з 01.01.2016 по день фактичної виплати.

На виконання вказаного судового рішення 22.05.2026 відповідач виплатив донараховані кошти у загальній сумі 433054,86 грн.

01.05.2026 ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку та компенсації втрати частини доходів.

Листом від 15.05.2026 Головне управління ДСНС України в Житомирській області відмовило у виплаті середнього заробітку.

Вважаючи такі дії та бездіяльність протиправними, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи, суд враховує таке.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон від 20.12.1991 № 2011-XII).

Згідно зі статтею 1-2, частиною 1 статті 9 Закону від 20.12.1991 № 2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (пункти 2-3 статті 9 Закону № 2011-ХІІ).

Статтею 101 Кодексу цивільного захисту України визначено, що служба цивільного захисту є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із запобіганням надзвичайним ситуаціям, оперативно-рятувальними та іншими невідкладними роботами, гасінням пожеж, ліквідацією наслідків надзвичайних ситуацій. Порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу визначається цим Кодексом та Положенням про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.

Спеціальним нормативно-правовим актом, який регламентує порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу в органах та підрозділах цивільного захисту, є Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2013 № 593. Пунктом 176 цього Положення передбачено, що особи рядового і начальницького складу звільняються зі служби цивільного захисту в запас або у відставку. Згідно з пунктом 183 Положення № 593 особи рядового і начальницького складу, які звільняються зі служби, виключаються з кадрів ДСНС наказом керівника відповідного органу чи підрозділу з дня звільнення та знімаються з усіх видів забезпечення.

Однак Законом від 20.12.1991 № 2011-XII, як і Положенням № 593, правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.ст. 116 - 117 Кодексу законів про працю України.

Наведене відповідає правовому висновку щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладеному в постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16, від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19 та багатьох інших.

Так, статтею 116 КЗпП України (в редакції станом на дату виключення позивача зі списків особового складу) на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов`язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Що стосується застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України, суд зазначає таке.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Суд звертає увагу на те, що питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні з військової служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

З огляду на зазначене суд дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України.

Висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19, від 16.07.2020 у справі № 400/2884/18, від 04.09.2020 у справі № 120/2005/19-а, від 05.03.2021 у справі № 120/3276/19-а, від 31.03.2021 у справі № 340/970/20, від 13.10.2021 у справі № 580/1790/20, від 21.10.2021 у справі № 640/14764/20, від 26.01.2022 у справі № 240/12167/20 та інших.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Таким чином, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, Тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Отже, частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Водночас, частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (Тобто зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).

У цьому випадку факт вирішення спору не може вважатись фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником.

Зазначені правові висновки щодо застосування статті 117 КЗпП України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17.

Після виконання судового рішення відповідач не звільняється від встановленої статтею 117 КЗпП України відповідальності у виді виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за весь період невиплати належних позивачу при звільненні сум.

Судом встановлено, що після виключення зі списків особового складу між позивачем та Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області виникли спірні правовідносини щодо нарахування та виплати окремих видів грошового забезпечення, які були вирішені у судовому порядку.

Отже, оскільки відповідач не провів з позивачем при звільнення зі служби остаточний розрахунок, то позивач набув право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Крім того, Великою Палатою Верховного Суду зазначено також, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновком Верховного Суду України у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16 у тому що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав і Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 (справа № 816/1640/17), зауваживши при цьому на обов`язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування.

На підтримку наведеної вище позиції Великої Палати Верховного Суду, 30.11.2020 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову у справі № 480/3105/19. Так, аналізуючи синтаксичний розбір текстуального змісту положення статті 117 КЗпП України судова палата зробила висновок про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Наведений підхід до вирішення питання обрахунку належного до виплати розміру середнього заробітку підтримано Верховним Судом у низці постанов, зокрема від 23.12.2020 у справі № 825/1732/17, від 29.12.2020 у справі № 520/11337/18.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд зазначає, що в силу вищенаведених законодавчих норм, обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку.

Отже, оскільки відповідач не провів з позивачем при звільненні з військової служби остаточний розрахунок, то позивач набув право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

Визнаючись щодо дати, з якої належить відраховувати період затримки остаточного розрахунку при звільненні, суд враховує, що затримка розрахунку позивача при звільнені має бути обчислена з наступного дня після його звільнення, тобто з 30.05.2025.

Відповідно, період затримки остаточного розрахунку охоплюється з 30.05.2025 по 19.06.2026 (переддень проведення повного розрахунку), що складає 387 календарних днів.

Аналогічна правова позиція зазначена Верховним Судом у постанові від 28.08.2025 у справі № 580/890/24.

При цьому, в разі виникнення спірних правовідносин до 19.07.2022 застосуванню до них належать приписи статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції саме на момент виникнення таких правовідносин, тобто до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.

Однак період стягнення середнього заробітку з 19.07.2022 до дня фактичного розрахунку при звільненні (що і має місце у даній справі) регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Таким чином період до 18.07.2022 (включно) регулюється редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців.

При цьому, період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Верховний Суд у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22 зауважив, що належить враховувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022.

Також, Верховний Суд у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22 зазначив, що належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Однак Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 дійшла висновку про наявність підстав для відступу від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, та сформулювала висновок, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 зазначила, що розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 вважала справедливим підходом розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку враховуючи відсоткове співвідношенні суми заборгованості від загального розміру належних при звільненні виплат та зменшення відшкодування до суми, співмірної з порушенням.

Отже, визначаючись щодо суми середнього заробітку позивача, суд виходить з такого.

Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Пунктами 5, 8 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Отже, за правилами Порядку № 100 у розрахунок середньої заробітної плати для цілей визначення розміру відшкодування середнього заробітку за час затримки при звільненні включаються виплати, які були нараховані працівникові за останні 2 календарні місяці роботи перед звільненням.

У свою чергу, відповідно до пункту 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018, за службу понад установлений службовий час, у дні відпочинку, святкові, вихідні та неробочі дні грошове забезпечення військовослужбовцям додатково не виплачується. Розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Таким чином, суд зазначає, що при визначенні середньоденного заробітку позивача слід використовувати календарні дні, а не робочі дні.

Згідно з довідкою Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області середньоденний заробіток позивача виходячи з розрахунку за останні повні два місяці перед виключенням зі списків особового складу становив 699,32 грн.

Вказане узгоджується з положеннями Порядку № 100.

При цьому, під час визначення остаточного розміру за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні підлягають застосуванню критерії зменшення розміру відшкодування.

Так, за висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини як розмір недоплаченої суми заробітку, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Крім того, відповідно до принципу співмірності, розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не може в рази перевищувати розмір виплат, які не сплатив роботодавець працівнику при звільненні.

Для застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно з`ясувати загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат для вирахування проценту, що складає невиплачене при звільненні із військової служби грошове забезпечення, у співвідношенні до загальної суми, що слугує підставою для застосування такого ж проценту середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні від загальної її суми, який буде визначений належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача, виходячи з принципу пропорційності (постанова Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 120/2617/20-а).

Матеріали справи свідчать про те, що при звільненні позивачу було виплачено 374100,62 грн. З урахуванням виплати, здійсненої у подальшому на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12.11.2025 у справі № 240/21625/25, сума виплат у день звільнення мала би становити 807155,48 грн (374100,62 грн + 433054,86 грн).

Таким чином, істотність частки несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення становить 433054,86 грн / 807405,48 грн х 100% = 53,65 %.

Період затримки з 30.05.2025 (наступний день після звільнення) по 29.11.2025 (останній день шестимісячного строку) становить 184 дні, і саме за цей період підлягає обрахунку середній заробіток.

Тому сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності часток, складає: 699,32 грн х 184 днів х 53,65 % = 69034,07 грн.

Отже, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльності Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, та зобов`язання Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.05.2025 по 29.11.2025 у розмірі 69034,07 грн.

Також суд наголошує, що стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів.

Аналогічна правова позиція зазначена в пунктах 39-41 постанови Верховного Суду від 08.11.2018 у справі № 805/1008/16-а.

Щодо нарахування та виплати рівноцінної грошової компенсації податку на доходи фізичних осіб, утриманого із грошового забезпечення, нарахованого на виконання рішення суду, а також протиправне утримання військового збору в розмірі 5% суд зважає на таке.

З довідок Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області вбачається, що на виконання рішення суду відповідачу було нараховано 282362,33 грн (індексація) + 83625,21 грн (індексація) + 196421,37 грн (компенсація втрати частини доходів) = 562408,91 грн.

Якщо відняти від цієї суми 23%, отримаємо 562408,91 грн - 129354,05 грн = 433054,86 грн, тобто саме ту суму, яку відповідач виплатив на виконання рішення суду.

Наведене свідчить про те, що Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області утримало податок з доходів фізичних осіб (18%) та військовий збір (5%).

Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (далі - Порядок № 44).

Відповідно до пункту 1 Порядку № 44 цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (грошова компенсація).

Відповідно до пунктів 2, 5 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Зазначена в абзаці першому цього пункту грошова компенсація також виплачується іноземцям та особам без громадянства, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця.

Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".

Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Таким чином, грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Відповідно до п. 168.5 ст. 168 Податкового кодексу України (далі - ПК України) суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" членами сім`ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Наведене дає підстави для висновку, що суми податку на доходи фізичних осіб, які утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат їх доходів, виплата грошової компенсації здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення та виплачується установами, що утримують військовослужбовців за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Встановлено, що позивачу на виконання рішення суду від 12.11.2025 у справі № 240/21625/25 нараховано індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби, однак під час виплати відповідачем утримано із нарахованого позивачу грошового забезпечення податок з доходів фізичних осіб.

Суд зазначає, що сутність виплати за рішенням суду полягає у донарахуванні певних складових грошового забезпечення за період служби, а не у новій виплаті грошового забезпечення після звільнення з військової служби.

За таких обставин суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача по утриманню податку на доходи фізичних осіб при проведенні позивачу доплати грошового забезпечення на виконання рішення суду та наявності підстав для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити недоотриману суму у вигляді утриманого податку на доходи фізичних осіб.

Водночас суд не визначає конкретної суми податку, оскільки в матеріалах справи відсутнє її підтвердження.

Щодо вимог про визнання протиправними дій щодо утримання військового збору за ставкою 5% та зобов`язання повернути надлишково утриманий військовий збір у розмірі 3,5%.

Відповідно до пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір. Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу, зокрема фізичні особи - резиденти, які отримують доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

Об`єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені статтею 164 Податкового кодексу України, до яких згідно з підпунктом 164.2.1 пункту 164.2 статті 164 ПК України належать доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту), а також грошове забезпечення, грошові винагороди та інші виплати, нараховані (виплачені) платнику податку у зв`язку з відносинами публічної служби.

Законом України від 10.10.2024 № 4015-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану" було внесено зміни до пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України, якими збільшено загальну ставку військового збору з 1,5% до 5% від об`єкта оподаткування для доходів фізичних осіб.

Згодом Законом України від 04.12.2024 № 4113-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні" було внесено зміни та уточнено порядок застосування ставок військового збору для окремих категорій платників. Згідно з підпунктом 4 підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України ставка військового збору у розмірі 1,5% застосовується до доходу, одержаного у вигляді грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, які здійснюються відповідно до законодавства України, військовослужбовцями та працівниками Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Головного управління розвідки Міністерства оборони України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної спеціальної служби транспорту України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань.

При цьому підпунктом 1.7 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України встановлено пільгу щодо повного звільнення від оподаткування військовим збором доходів у вигляді грошового забезпечення працівників правоохоронних органів, військовослужбовців та працівників Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, осіб рядового, начальницького складу, військовослужбовців, працівників Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів на період їх безпосередньої участі в здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації.

Аналіз зазначених норм Податкового кодексу України свідчить, що законодавцем встановлено чіткий та вичерпний перелік суб`єктів, до грошового забезпечення яких застосовується знижена ставка військового збору у розмірі 1,5%. До цього переліку включені виключно військовослужбовці та працівники Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та спеціальних служб.

Слід враховувати правову різницю між поняттями "військовослужбовець" та "особа рядового і начальницького складу служби цивільного захисту". Законом України від 25.03.1992 № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із обороною України. Суб`єктами військової служби є військовослужбовці Збройних Сил України та інших військових формувань. Натомість служба цивільного захисту регулюється Кодексом цивільного захисту України, і особи рядового та начальницького складу ДСНС України не мають статусу військовослужбовців у розумінні Закону № 2232-XII, а проходять спеціальну публічну службу в органах цивільного захисту.

Окрім того, відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок (та військовий збір) із суми такого доходу за рахунок платника, використовуючи ставку податку, визначену статтею 167 та пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу XX цього Кодексу, що діє на момент такої виплати або нарахування.

Позивач у позовній заяві стверджує, що до його доходу у вигляді індексації грошового забезпечення повинна застосовуватися ставка військового збору у розмірі 1,5%, оскільки на момент проходження служби він мав статус особи начальницького складу, а нормами підпункту 4 підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України встановлено пільгову ставку 1,5% для грошового забезпечення військовослужбовців.

Суд вважає такі доводи позивача помилковими та такими, що ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального права.

Згідно з підпунктом 4 підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України (в редакції Закону України від 04.12.2024 № 4113-IX) ставка військового збору у розмірі 1,5% застосовується виключно до доходу у вигляді грошового забезпечення, одержаного військовослужбовцями та працівниками Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Головного управління розвідки Міністерства оборони України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної спеціальної служби транспорту України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань.

Суд підкреслює, що вказана норма містить чіткий і вичерпний перелік органів та категорій осіб, на яких поширюється пільгова ставка військового збору 1,5%. Особи рядового і начальницького складу служби цивільного захисту ДСНС України до цього переліку законодавцем не включені.

Правовий статус осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту регламентується Кодексом цивільного захисту України, а не Законом України № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу". Служба цивільного захисту є спеціальним видом державної публічної служби, але вона не належить до військової служби, а органи ДСНС України не є військовим формуванням у розумінні закону. У зв`язку з цим на осіб рядового і начальницького складу ДСНС України не поширюються пільги щодо сплати військового збору за ставкою 1,5%, які встановлені виключно для військовослужбовців зазначених у законі військових формувань.

Виплата донарахованих коштів індексації грошового забезпечення була здійснена відповідачем 22.05.2026. На момент нарахування та виплати цього доходу дівала загальна ставка військового збору у розмірі 5%, встановлена Законом України від 10.10.2024 № 4015-IX. Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 та статті 171 Податкового кодексу України податковий агент зобов`язаний утримувати військовий збір за ставкою, що діє на момент фактичної виплати доходу. Відповідач як податковий агент діяв у межах та у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України, утримавши військовий збір за встановленою законом на момент виплати ставкою 5%.

Суд звертає увагу на те, що на відміну від податку на доходи фізичних осіб, щодо якого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 затверджено спеціальний Порядок виплати щомісячної грошової компенсації утриманих сум податку, стосовно військового збору подібного механізму компенсації або відшкодування кошторисом установи чи роботодавцем законодавством України не передбачено.

Щодо позовної вимоги зобов`язати відповідача повернути позивачу 3,5% військового збору суд зазначає, що утримані відповідачем як податковим агентом суми військового збору перераховуються до Державного бюджету України. Згідно зі статтею 43 Податкового кодексу України повернення надміру або помилково утриманих (сплачених) податків і зборів здійснюється з Державного бюджету України органом Державної податкової служби за заявою платника податків у встановленому податковим законодавством порядку. Відповідач не є розпорядником бюджетних коштів податкових надходжень і не володіє правовими підставами для здійснення повернення чи виплати коштів військового збору зі своїх поточних рахунків чи кошторису.

Таким чином, суд доходить висновку, що дії відповідача щодо утримання військового збору за ставкою 5% під час виплати індексації грошового забезпечення повністю відповідають вимогам чинного Податкового кодексу України, а позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають.

Стосовно позовної вимоги про зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 23.05.2026 по день проведення остаточного розрахунку, суд зазначає наступне.

Як убачається з матеріалів справи, на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12.11.2025 у справі № 240/21625/25 відповідач 22.05.2026 здійснив фактичну виплату донарахованих сум індексації грошового забезпечення за весь спірний період проходження служби. Рішенням суду у справі № 240/21625/25 вже було вирішено питання про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації по день її фактичної виплати, що й було виконано відповідачем 22.05.2026.

Щодо нарахованих даним рішенням суду сум середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації податку на доходи фізичних осіб суд зазначає, що ці суми присуджуються до стягнення даним судовим рішенням. Обов`язок щодо їх виплати виникає у відповідача з моменту набрання даним рішенням суду законної сили. Оскільки ці виплати є заходами відповідальності та компенсаційними виплатами, присудженими судом, підстави для нарахування на них компенсації втрати частини доходів відповідно до Закону № 2050-III за період з 23.05.2026 станом на момент розгляду справи відсутні. Тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. А згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість основних доводів сторін, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Питання розподілу судових витрат вирішується відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області (вул. Героїв Пожежних, 67Б, м. Житомир, Житомирський р-н, Житомирська обл.,10006, ЄДРПОУ 38624322) задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні.

Зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 30.05.2025 по 29.11.2025 у розмірі 69034,07 грн (шістдесят дев`ять тисяч тридцять чотири гривні 07 копійок).

Визнати протиправними дії Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області по утриманні податку на доходи фізичних осіб із виплати, нарахованої на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12.11.2025 у справі № 240/21625/25.

Зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 рівноцінну грошову компенсацію податку на доходи фізичних осіб, утриманого із виплати, нарахованої на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12.11.2025 у справі № 240/21625/25.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1331,20 грн (однієї тисячі трьохсот тридцяти однієї гривні 20 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Д.М. Леміщак

Повний текст складено: 29 вересня 2026 р.

29.09.26