Рішення від 28 вересня 2026 р. у справі №240/21874/26 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року м. Житомир справа № 240/21874/26

категорія 113080000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Леміщака Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із уточненою позовною заявою, в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 , оформлене протоколом № 39 від 10.03.2026, про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, відповідно до пункту 4 частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію";

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 прийняти рішення про надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, відповідно до пункту 4 частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 подав заяву відповідачу про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Підставою було те, що брат позивача ОСОБА_2 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації. Під час виконання обов`язків військової служби ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 помер, що підтверджується сповіщенням ІНФОРМАЦІЯ_5 від 29.01.2024 № 4/103, а також свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 . Однак відповідач рішенням, оформленим протоколом № 39 від 10.03.2026, відмовив позивачу у наданні відстрочки з тієї причини, що близький родич позивача (брат) не загинув, а помер.

Разом із позовною заявою до суду надійшла заява про забезпечення позову.

Суд ухвалою від 19.06.2026 заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнив частково та вжив заходи забезпечення позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_1 вчиняти дії щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації до набрання законної сили рішенням суду в адміністративній справі № 240/21874/26.

Ухвалою суду від 02.07.2026 вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

13.07.2026 до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача зазначає, що відповідно до витягу з протоколу засідання військово-лікарської комісії Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України від 19.02.2025 № 1233 захворювання солдата ОСОБА_2 - "Гостра недостатність кровообігу. Неуточнена кардіоміопатія" - стало причиною його смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) про виключення зі списків особового складу частини від 27.03.2024 № 89, лікарським свідоцтвом про смерть від 26.01.2024 № 64, виданим Слов`янським відділенням КЗ "Донецьке обласне бюро судово-медичної експертизи", свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 , виданим 27.01.2024 відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Суми Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, довідкою про безпосередню участь в бойових діях від 21.11.2024 № 751, виданою командиром військової частини НОМЕР_1 , та військово-обліковими документами. Захворювання, яке призвело до смерті, та причина смерті пов`язані із захистом Батьківщини. Відповідач звертає увагу, що з аналізу положень пункту 4 частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" вбачається, що законодавець пов`язує можливість надання відстрочки лише з тим, що близькі родичі військовозобов`язаного (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або зникли безвісти. Відповідач зазначає, що поняття "загиблий" та "померлий" є тотожними за своєю суттю, але відрізняються причиною та обставинами смерті особи. Таким чином, підтвердити той факт, що солдат ОСОБА_2 загинув під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану, неможливо, а тому відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

У періоди з 13.07.2026 по 17.07.2026, з 24.07.2026 по 28.07.2026 та з 18.08.2026 по 31.08.2026 головуючий суддя перебував у щорічній відпустці, а у період з 21.09.2026 по 25.09.2026 - на курсах підтримання кваліфікації суддів.

Розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні) з особливостями, визначеними статтями 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, матеріали справи, з`ясувавши всі обставини, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд встановив таке.

ОСОБА_1 є рідним братом ОСОБА_2 , який помер під час виконання обов`язків військової служби.

ОСОБА_1 з пакетом документів звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 (Хорошів) із заявою про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на підставі пункту 4 частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII), у зв`язку із загибеллю/смертю його брата під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.

Відповідач рішенням, оформленим протоколом № 39 від 10.03.2026, відмовив позивачу у наданні відстрочки з тієї причини, що близький родич позивача (брат) не загинув, а помер.

Позивач, вважаючи, що відмова у наданні йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації є протиправною, звернувся до суду з даним позовом.

При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.

Згідно з частинами першою, третьою статті 1 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, закони України "Про оборону України", "Про Збройні Сили України", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (частина перша статті 3 Закону № 2232-XII).

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" (затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX) в Україні із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 введено воєнний стан, а указом Президента України від 24.02.2022 № 65/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Дію воєнного стану та загальної мобілізації в Україні надалі неодноразово продовжено, востаннє - указом Президента України від 13.07.2026 № 596/2026 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" (затвердженим Законом України від 14.07.2026 № 4928-IX) та указом Президента України від 13.07.2026 № 597/2026 "Про продовження строку проведення загальної мобілізації" (затвердженим Законом України від 14.07.2026 № 4929-IX), якими строк дії воєнного стану та загальної мобілізації в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 02.08.2026 строком на 90 діб.

На момент розгляду цієї справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а тому застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок призову на військову службу під час мобілізації в умовах воєнного стану.

За приписами частини першої статті 39 Закону № 2232-XII призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації. Призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації здійснюється для доукомплектування військових посад, передбачених штатами воєнного часу, у терміни, визначені мобілізаційними планами Збройних Сил України та інших військових формувань.

Статтею 23 Закону № 3543-XII передбачено відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 23 Закону № 3543-XII призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, не підлягають також жінки та чоловіки, чиї близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або зникли безвісти за особливих обставин під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.

Згідно з положеннями частин восьмої-дев`ятої статті 23 Закону № 3543-XII перевірка підстав щодо надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.

Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлюватися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов`язаний має право на одну з вищезазначених відстрочок. Порядок оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за допомогою цього реєстру визначається Кабінетом Міністрів України.

Єдиним державним реєстром призовників, військовозобов`язаних та резервістів забезпечується неможливість надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації більше ніж одному військовозобов`язаному з підстав, зазначених у пунктах 9-14 частини першої цієї статті.

Одночасно суд враховує, що з 18.05.2024 набрав чинності Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 (далі - Порядок № 560), який визначає алгоритм отримання військовозобов`язаними особами відстрочки.

Відповідно до пунктів 56, 57 Порядку № 560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону № 3543-XII.

Для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, при районних (міських) Територіальних центрах (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:

голова комісії - керівник районного (міського) Територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);

члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров`я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).

Згідно з п. 58 Порядку № 560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) Територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації в день її подання.

Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, може оформлятися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов`язаний має право на відстрочку з підстав, визначених статтею 23 Закону № 3543-XII (п. 59 Порядку № 560).

Відповідно до п. 60 Порядку № 560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.

Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв`язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.

У разі позитивного рішення військовозобов`язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6. У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

До ухвалення комісією рішення військовозобов`язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Отже, на дату вирішення справи судом комісію з розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, при ІНФОРМАЦІЯ_6 наділено повноваженнями розглядати питання про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Згідно з додатком 5 до Порядку № 560 (в редакції, чинній на дату ухвалення рішення комісією) затверджено перелік документів, що подаються військовозобов`язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону № 3543-XII, зокрема, для отримання відстрочки на підставі п. 4 ч. 3 ст. 23 вказаного Закону, надаються документи, що підтверджують родинні зв`язки (у тому числі посвідчення члена сім`ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці або посвідчення члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни, в якому проставляється відмітка про норму Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на підставі якої особі надано статус, або витяг із Єдиного державного реєстру ветеранів війни), військовий квиток, витяг із наказу про проходження військової служби, витяг із наказу про виключення із списків особового складу у зв`язку із смертю, повідомлення про смерть за формою, затвердженою Міноборони, висновок судово-медичної експертизи (крім випадків, коли особа пропала безвісти), який підтверджує загибель (смерть) особи під час участі в антитерористичній операції, рішення суду про визнання особи зниклою безвісти за особливих обставин.

Суд встановив, що позивач, діючи відповідно до Порядку № 560, звернувся до відповідача та надав усі відповідні документи на підтвердження свого права на відстрочку.

Суд звертає увагу, що з рішення про відмову, оформленого протоколом № 39 від 10.03.2026, та відзиву на позов вбачається, що єдиний аргумент відповідача проти права позивача на відстрочку полягає в тому що його брат ОСОБА_2 , будучи військовослужбовцем ЗСУ за мобілізацією, не загинув, а помер.

Суд зазначає, що в матеріалах справи міститься витяг з протоколу засідання військово-лікарської комісії Центральної військово-лікарської комісії ЗСУ від 19.02.2025 № 1233, за висновком якої захворювання ОСОБА_2 - "Гостра недостатність кровообігу. Неуточнена кардіоміопатія" - стало причиною його смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 , а захворювання, яке призвело до смерті, та причина смерті пов`язані із захистом Батьківщини.

Ці обставини також підтверджуються витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) про виключення зі списків особового складу частини від 27.03.2024 № 89, лікарським свідоцтвом про смерть від 26.01.2024 № 64, виданим Слов`янським відділенням КЗ "Донецьке обласне бюро судово-медичної експертизи", свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 , виданим 27.01.2024 відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Суми Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, довідкою про безпосередню участь в бойових діях від 21.11.2024 № 751, виданою командиром військової частини НОМЕР_1 , а також військово-обліковими документами.

ОСОБА_2 був рідним братом позивача, що підтверджується копіями свідоцтв про народження, які містяться в матеріалах справи. Цей факт не оспорюється відповідачем.

Таким чином, єдиним спірним питанням у цій справі є те, чи вважається загибеллю у розумінні пункту 4 частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" смерть військовослужбовця внаслідок захворювання, причинний зв`язок якого із захистом Батьківщини встановлено військово-лікарською комісією за формулою "Так, пов`язане із захистом Батьківщини".

Суд зазначає, що загибель - це втрата життя, смерть, звичайно передчасна (від нещасного випадку, в бою тощо). Таке саме визначення слова "загибель" наведено в Словнику української мови Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні.

З огляду на мету пункту 4 частини третьої статті 23 Закону № 3543-XII суд вважає, що загибеллю близького родича у розумінні цієї норми слід вважати передчасну смерть військовослужбовця, безпосередньо пов`язану з виконанням ним обов`язків із захисту Батьківщини, забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, незалежно від того, настала така смерть унаслідок бойового поранення чи унаслідок захворювання, яке виникло або критично загострилося саме внаслідок виконання цих обов`язків. Для сім`ї смерть в бою від кульового поранення у життєво важливий орган і смерть військовослужбовця під час проходження служби внаслідок такого захворювання однаково означають втрату людини і члена сім`ї.

Подібна ситуація була досліджена Верховним Судом у постанові від 28.04.2026 у справі № 160/13713/25: "...48. З наведеного висновується, що рідний брат позивача, який лише 14.02.2025 був мобілізований, у кінці лютого 2025 року вже мав діагноз негоспітальної лівобічної нижньодольової пневмонії, ЛН І-ІІ ст.

49. Варто зазначити, що висновок військово-лікарської комісії або постанова про причинний зв`язок смерті є ключовим документом, який визначає статус в контексті отримання родиною відповідних виплат.

50. Натомість у цій справі розглядається питання щодо надання позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, адже його рідний брат був військовослужбовцем, смерть якого настала під час проходження військової служби та в силу Закону № 3543-XII вказана підстава для звільнення від мобілізації має розцінюватися як розуміння необхідності забезпечення певної міри соціальної справедливості для сімей, які вже втратили близьких внаслідок збройної агресії.

51. Отже, у розумінні пункту 4 частини третьої статті 23 Закону № 3543-XII рідний брат позивача міг здійснювати заходи із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, або забезпечувати національну безпеку і оборону, відсіч і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану."

Однак Верховний Суд у постанові від 28.04.2026 у справі № 160/13713/25 наголосив на необхідності дослідження причинно-наслідкового зв`язку смерті мобілізованого військовослужбовця та виконання ним військового обов`язку під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, або під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану (пункт 52 постанови ВС).

З огляду на висновки Верховного Суду смерть ОСОБА_2 підлягає оцінці саме з погляду причинного зв`язку із захистом Батьківщини. Компетентним органом - Центральною військово-лікарською комісією Збройних Сил України - установлено такий причинний зв`язок: "Так, пов`язане із захистом Батьківщини".

Суд враховує, що відповідно до підпункту "д" пункту 21.5 глави 21 розділу ІІ Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 № 402, постанова військово-лікарської комісії про причинний зв`язок захворювання у формулюванні "Так, пов`язане із захистом Батьківщини" приймається, зокрема, якщо захворювання виникло під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією проти України, або коли захворювання, яке виникло раніше, у зазначені періоди служби досягло такого розвитку, що призводить до непридатності до військової служби. Таким чином, висновок військово-лікарської комісії є встановленою компетентним органом у спеціальному порядку кваліфікацією того, що захворювання виникло під час виконання військовослужбовцем обов`язків із захисту Батьківщини або досягло критичного розвитку саме в період здійснення таких заходів.

Цей висновок відповідачем не спростований: у відзиві відповідач не оспорює ні висновку військово-лікарської комісії, ні наявності причинного зв`язку між захворюванням, смертю та захистом Батьківщини, а заперечує проти позову лише з тієї підстави, що брат позивача "не загинув, а помер". Водночас із довідки про безпосередню участь в бойових діях від 21.11.2024 № 751 та сповіщення про смерть, доданого відповідачем до відзиву, вбачається, що ОСОБА_2 проходив службу на посаді стрільця-снайпера-розвідника розвідувального відділення розвідувального взводу військової частини НОМЕР_1 , брав безпосередню участь у бойових діях і помер ІНФОРМАЦІЯ_4 під час виконання обов`язків військової служби в АДРЕСА_1 , тобто в період дії воєнного стану та в районі здійснення заходів із відсічі збройної агресії.

З урахуванням викладеного суд вважає встановленим причинно-наслідковий зв`язок між смертю ОСОБА_2 та виконанням ним військового обов`язку під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану, а тому така смерть має розцінюватися як загибель близького родича позивача на війні у розумінні пункту 4 частини третьої статті 23 Закону № 3543-XII.

Запровадження законодавцем відповідної підстави для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації суд розцінює як прояв розуміння необхідності забезпечення певної міри соціальної справедливості для сімей, які вже втратили близьких унаслідок війни, під час якої їхні близькі захищали Батьківщину, а також забезпечували національну безпеку і оборону, відсіч і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.

Формальний підхід, за якого право на відстрочку ставиться в залежність лише від того, чи смерть військовослужбовця настала внаслідок бойового поранення, чи внаслідок захворювання, причинно пов`язаного із захистом Батьківщини, не відповідає ані меті цієї норми, ані вимогам частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими рішення суб`єкта владних повноважень має бути обґрунтованим, тобто прийнятим з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття, розсудливим та пропорційним.

Суд не залишає поза увагою те, що в судовій практиці, зокрема в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.06.2026 у справі № 620/10029/24, поняття "загибель" і "смерть внаслідок захворювання" розмежовувалися для цілей призначення одноразової грошової допомоги в розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України № 168. Проте ці висновки зроблені щодо іншого нормативного регулювання - вичерпного переліку підстав для виплати підвищеної грошової допомоги, який підлягає буквальному тлумаченню. Пункт 4 частини третьої статті 23 Закону № 3543-XII не є нормою про грошову виплату, а є гарантією соціального захисту сім`ї, яка вже зазнала втрати, і підлягає тлумаченню з урахуванням мети його запровадження.

Крім того, у постанові від 28.04.2026 у справі № 160/13713/25 Верховний Суд сам розмежував значення висновку військово-лікарської комісії для отримання родиною виплат та значення обставин смерті для надання відстрочки й вказав на необхідність дослідження причинно-наслідкового зв`язку смерті з виконанням військового обов`язку, що й було зроблено судом у цій справі. За таких обставин підстав для перенесення підходу, сформованого щодо одноразової грошової допомоги, на спірні правовідносини немає.

Тому суд дійшов висновку, що позивач належить до кола осіб, на яких поширюється дія пункту 4 частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Суд звертає увагу, що інших недоліків чи зауважень до поданих позивачем документів на розгляд комісії судом не встановлено, а відповідачем не наведено.

Суд також зазначає, що відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України у справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача. Відмова у відстрочці мотивована виключно тим, що брат позивача "не загинув, а помер", без дослідження причинного зв`язку його смерті із захистом Батьківщини, про наявність якого комісії було відомо під час розгляду заяви. Відповідач не довів, що комісія з`ясувала всі обставини, які мають значення для прийняття рішення, як цього вимагає пункт 3 частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому оскаржуване рішення не можна вважати обґрунтованим.

З огляду на наведені обставини суд доходить висновку про необґрунтовану відмову відповідача в наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на підставі пункту 4 частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", а отже, рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 , оформлене протоколом № 39 від 10.03.2026, про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 прийняти рішення про надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, відповідно до пункту 4 частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" суд зазначає таке.

Враховуючи, що в ході судового розгляду факт наявності у позивача права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 4 частини третьої статті 23 Закону № 3543-XII підтверджено належними та допустимими доказами, суд вважає за можливе зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 надати ОСОБА_1 таку відстрочку, тобто в цій частині позовні вимоги також підлягають задоволенню.

Формулюючи резолютивну частину рішення в такий спосіб - зобов`язати відповідача надати відстрочку, а не лише прийняти рішення про її надання, - суд не виходить за межі позовних вимог, оскільки позивач просить про захист того самого права - отримання відстрочки від призову. До того ж відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, а в цій справі зобов`язання лише повторно розглянути заяву не гарантувало б такого захисту, оскільки за встановлених обставин прийняття іншого рішення, окрім надання відстрочки, було б протиправним.

Верховний Суд України у своїй постанові від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 зазначив, що у разі задоволення позову рішення суду має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у разі невиконання або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.

Суд зауважує, що на законодавчому рівні поняття дискреційних повноважень суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, визначених законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №(80) 2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акту.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Оскільки судом встановлено право позивача на відстрочку від призову, суд вважає, що у цьому випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 1640/2594/18 та від 22.01.2020 у справі № 826/9749/17.

Ухвалюючи це судове рішення, суд також враховує статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практику Європейського суду з прав людини (рішення "Серявін та інші проти України") та Висновок № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (пункт 41) щодо якості судових рішень.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" (пункт 58) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

При цьому в рішенні ЄСПЛ у справі "Ґарсія Руіз проти Іспанії" (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, ЄСПЛ зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітися як вимога детально відповідати на кожен довід.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини, що лежать в основі спору в цій справі, суд дійшов висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для ухвалення цього судового рішення.

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі статтею 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для повного задоволення позову.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до вимог ч. 1 ст. 139 КАС України, згідно з якою при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Отже, судові витрати зі сплати судового збору за подання заяви про забезпечення позову та позовної заяви підлягають стягненню з відповідача.

Розмір судового збору, що підлягає відшкодуванню позивачу, складається із сум, сплачених за подання позовної заяви та за подання заяви про забезпечення позову, що підтверджується платіжними документами, доданими до матеріалів справи.

Керуючись статтями 2, 77, 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_5 ) задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 , оформлене протоколом № 39 від 10.03.2026, про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, відповідно до пункту 4 частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 надати ОСОБА_1 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 4 частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1863,68 грн (однієї тисячі вісімсот шістдесяти трьох гривень 68 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Д.М. Леміщак

Повний текст складено: 29 вересня 2026 р.

29.09.26