Рішення від 28 вересня 2026 р. у справі №240/16174/26 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року м. Житомир справа № 240/16174/26

категорія 113080000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Майстренко Н.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_2 з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» від 21.03.2026 №80/МГ в частині призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 ;

- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 21 березня 2026 року №86/нст в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення від проходження військової служби ОСОБА_1 та виключити його зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .

Позов обґрунтований тим, що до 21.03.2026 року позивач перебував на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 за місцем свого проживання. Позивач має батька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з II (другою) групою інвалідності, у зв`язку з чим має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». 20.03.2026 року позивач їхав до Центру надання адміністративних послуг для подачі заяви на надання йому відстрочки від призову під час мобілізації, але був в примусовому порядку доставлений до приміщення Військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_4 та в подальшому був позбавлений свого права на відстрочку, оскільки його мобілізували.

Позивач вважає, що його призов на військову службу під час мобілізації було здійснено не в порядку діючого законодавства, протиправно та незаконно. ІНФОРМАЦІЯ_5 проігноровано його право на відстрочку від призову на військову службу та всі зауваження позивача під час здійснення його призову на військову службу. Позивач вважає дії ІНФОРМАЦІЯ_6 протиправними, оскільки на момент призову позивач мав право на відстрочку на підставі п.13 ч.1 ст.23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а отже не підлягав призову на військову службу.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 27.04.2026 відмовлено у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

25.05.2026 року від ІНФОРМАЦІЯ_6 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог та зазначає, що відповідно до Постанови КМУ № 154 від 23.02.2022 (із змінами), ТЦК та СП мають право здійснювати заходи оповіщення та призову громадян на військову службу під час мобілізації: «... незалежно від місця їх перебування на військовому обліку». Військовозобов`язаний ОСОБА_2 був призваний на військову службу під час мобілізації відповідно до постанови КМУ №560 від 16.05.2024 (із змінами), тому твердження про призов не за місцем перебування на військовому обліку є безпідставним.

28.05.2026 року Військова частина НОМЕР_1 до суду надіслала відзив на позовну заяву, в якоу представник відповідача зазначає, що не погоджується з позовними вимогами та заперечує проти їх задоволення. Вказує, що на військову службу під час мобілізації, на особливий період призиваються резервісти та військовозобов`язані, які придатні до військової служби за станом здоров`я та не мають права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених статтею 23 Закону №3543-ХІІ; право на відстрочку від призову на військову службу повинно бути реалізоване військовозобов`язаним шляхом вчинення ним активних дій та оформлення його у відповідний спосіб уповноваженим органом; реалізація такого права може бути здійснена лише до моменту набуття ним статусу військовослужбовця; процедура надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ініціюється військовозобов`язаним, і лише в її рамках у комісії районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки існує обов`язок перевірити підстави щодо надання військовозобов`язаному відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Процес надання відстрочки від мобілізації регулюється Законом України №3543-XII і здійснюється до призову військовозобов`язаної особи на військову службу. У зв`язку з цим існує чітко визначений порядок дій, який має бути виконаний заздалегідь особою, яка вважає, що вона має право на таку відстрочку.

Відповідач звернув увагу, що відсутні належні та достатні докази того, що на момент виникнення спірних правовідносин позивач не підлягав призову на військову службу під час мобілізації за станом здоров`я чи з інших законодавчо встановлених підстав.

05.06.2026 представником позивача до суду подано клопотання про залишення відзиву Військової частини НОМЕР_1 без розгляду у зв`язку з пропущенням строку для подання відзиву на позовну заяву до суду.

Відповідно до положень ст.ст. 257, 262 КАС України суд розглядає дану справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 перебував на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до довідки військово-лікарської комісії №1 при ІНФОРМАЦІЯ_4 №2026-0320-1348-3534-3 від 20.03.2026 року позивача визнано приданим до військової служби на підставі статті графи ІІ Розкладу хвороб, графи 6, 3, 2, 10, 5, 1, 12, 8, 4, 11, 7, 9 ТДВ.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» від 21.03.2026 №80/МГ ОСОБА_1 призвано на військову службу під час мобілізації та відправлено до Військової частини НОМЕР_1 .

Відповідно до Витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №86/нст від 21.03.2026 року солдата ОСОБА_1 , який прибув з ІНФОРМАЦІЯ_7 на підставі поіменних списків ІНФОРМАЦІЯ_8 №11/4441 віл 20.03.2026, №11/4464 від 21.03.2026, рапорту старшого лейтенанта ОСОБА_4 (вх.№7785 від 21.03.2026), для проходження військової служби на посаді курсанта школи базової загальновійськової підготовки, з 21 березня 2026 року зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 на всі види забезпечення, призначено на посаду курсанта навчального взводу навчальної роти школи базової загальновійськової підготовки, наказано вважати таким, що справи та посаду прийняв та приступив до виконання службових обов`язків за посадою.

Вважаючи вказані накази протиправними, оскільки на момент призову мав право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі за текстом - Закон № 2232-XII).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 1 Закону № 2232-XII військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частиною 14 статті 2 Закону № 2232-XII установлено, що виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IХ, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, постановлено: ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався та станом на час розгляду справи триває.

Відповідно до ч. 5 ст. 1 Закону № 2232-XII від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

Правові засади мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів унормовані Законом України від 21.10.1993 №3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон №3543-XII).

Відповідно до ст. 1 Закону №3543-XII мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Статтею 23 Закону №3543-XII врегульовано питання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Частинами 7, 8 ст. 23 Закону №3543-XII регламентовано, що перевірка підстав щодо надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки. Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлюватися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов`язаний має право на одну з вищезазначених відстрочок. Порядок оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за допомогою цього реєстру визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 (далі - Положення № 154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

18.05.2024 набрав чинності Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (далі - Порядок №560), у якому, серед іншого, визначено процедуру надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення.

Відповідно до п. 56, п. 57 порядку № 560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

За правилами п. 58 порядку № 560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

До ухвалення комісією рішення військовозобов`язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

З матеріалів справи суд встановив, що позивачем до суду не надані належні та достатні докази того, що на момент виникнення спірних правовідносин позивач звертався з відповідною заявою для оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Суд зазначає, що на час видання наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» від 21.03.2026 №80/МГ та наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 21 березня 2026 року №86/нст про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , позивач не отримав встановленої законом відстрочки від призову на військову службу, під час мобілізації.

Позивачем зазначених обставин не спростовано.

За таких обставин позивач підлягав призову на військову службу під час мобілізації на загальних підставах.

Суд зауважує, що право на відстрочку від призову на військову службу повинно бути реалізоване військовозобов`язаним шляхом вчинення ним активних дій та оформлення його у відповідний спосіб уповноваженим органом (зокрема, районним ТЦК). При цьому реалізація такого права може бути здійснена лише до моменту набуття ним статусу військовослужбовця.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 01.10.2024 у справі №160/10728/23.

Обґрунтованих доводів щодо протиправності вказаного наказу позивачем не зазначено.

Наявність права на відстрочку від призову під час мобілізації не є підставою для висновку про протиправність наказу про призов позивача на військову службу.

Відтак, відсутні підстави для визнання протиправними та скасування наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» від 21.03.2026 №80/МГ та наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 21 березня 2026 року №86/нст.

Окрім того суд зазначає, що згідно з п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.

Індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі.

В абз. 4 п. 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.06.97 №2-зп у справі №3/35-313 вказано, що «… за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію».

У п. 5 Рішення Конституційного Суду України від 22.04.2008 №9-рп/2008 в справі №1-10/2008 вказано, що при визначенні природи «правового акта індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації.

Відтак, суд вказує про те, що наказ ІНФОРМАЦІЯ_1 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» від 21.03.2026 №80/МГ є актом індивідуальної дії, тобто актом одноразового застосування, який станом на час звернення та вирішення справи вичерпав свою дію.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що наказ про призов позивача на військову службу, як акт індивідуальної дії, реалізовано його застосуванням відповідачем, під час його прийняття протиправних дій із зазначених позивачем підстав не вчинено, а тому позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають.

Стосовно доводів позивача про те, що обов`язок перевірки наявності підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації покладено на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, суд зазначає, що право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації кореспондується з обов`язком військовозобов`язаного дотримуватися правил військового обліку. Натомість, фактичні обставини справи та правове регулювання спірних правовідносин дозволяють суду дійти висновку, що позивач не скористався можливістю реалізації права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації та оформлення його у відповідний спосіб.

Також суд враховує правові висновки Верховного Суду від 05.02.2025 по справі №160/2592/23, в яких суд вказав, що процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.

Інша позовна вимога про звільнення від проходження військової служби та виключення зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 , які заявлені позивачем, є похідними, тому задоволенню не підлягають.

Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів позивача), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Інші аргументи сторін, у тому числі посилання позивача на пропущення відповідачем строку для подання відзиву на позовну заяву до суду, не спростовують вказаних вище висновків суду за результатами розгляду справи.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Дослідивши обставини справи та подані сторонами документи, суд дійшов висновку про залишення позову без задоволення.

Розподіл судових витрат відповідно до положень статті 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 255, 257, 262, 295, 297 КАС України, суд

вирішив:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.М. Майстренко

29.09.26