Рішення від 28 вересня 2026 р. у справі №240/23224/26 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року м. Житомир справа № 240/23224/26

категорія 106030200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Леміщака Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:

- визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 у нарахуванні та виплаті одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1000000,00 грн відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану";

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1000000,00 грн відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач протиправно не виплачує одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн гривень, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану" (далі - Постанова № 153), хоча наявні всі визначені цією постановою умови для її отримання. Позивач також зазначає, що на дату прийняття на військову службу та станом на 24.02.2022 він не досяг 25-річного віку, брав безпосередню участь у бойових діях, 14.04.2022 зазнав поранення, пов`язаного із захистом Вітчизни, був визнаний непридатним до військової служби та у серпні 2023 року звільнений з неї за станом здоров`я. На думку позивача, Постанова № 153 не містить умови про укладення контракту вперше під час воєнного стану, а відмова у виплаті винагороди лише через дату укладення контракту ґрунтується на довільному та дискримінаційному тлумаченні її норм (стаття 24 Конституції України, Закон України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні").

Ухвалою суду від 01.07.2026 відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

У поданому на позовну заяву відзиві відповідач зазначає, що абзацом другим пункту 4 Постанови № 153 встановлено чітку імперативну умову: винагорода виплачується особам, які "були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 Р. № 64". Відповідач наголошує, що визначальним критерієм є факт набуття статусу військовослужбовця (за призовом або за контрактом) саме в період після 24.02.2022. Як вбачається з матеріалів справи, позивач був прийнятий на військову службу до введення в Україні воєнного стану, а тому одна з обов`язкових умов Постанови № 153 є невиконаною. Також у відзиві відповідач зазначає, що: мета експериментального проекту полягає в залученні до Сил оборони нових громадян, а тому поширення дії Постанови № 153 на військовослужбовців, зарахованих до Збройних Сил України до 24.02.2022, суперечить його суті; виплата мільйонної винагороди особі, яка за датою прийняття на службу не підпадає під дію Постанови № 153, могла б бути кваліфікована контролюючими органами як порушення бюджетної дисципліни.

17.07.2026 до суду надійшла відповідь на відзив, у якій представник позивача вказує, що позивач проходив службу під час воєнного стану, був прийнятий на неї у віці до 25 років та отримав поранення у зв`язку із захистом Вітчизни, а факт його звільнення за станом здоров`я є лише наслідком цього поранення та безпосередньої залученості до виконання бойових завдань і не може бути підставою для позбавлення його гарантованої державою винагороди. Позовні вимоги просить задовольнити в повному обсязі.

Розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні) з особливостями, визначеними статтями 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), матеріали адміністративної справи, з`ясувавши всі обставини, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, та дослідивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 04.10.2021 у віці 20 років уклав контракт про проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 на посаді осіб рядового складу строком на три роки.

Позивач брав безпосередню участь у бойових діях під час здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, що не заперечується відповідачем та підтверджується довідками військової частини НОМЕР_1 від 01.08.2023 № 3090 і № 3091.

14.04.2022 позивач отримав важку поєднану мінно-вибухову травму з проникаючим осколковим пораненням черевної порожнини, наскрізним пошкодженням клубової кишки та іншими ушкодженнями, що підтверджується довідкою про обставини травми від 06.05.2022 № 28, виданою військовою частиною НОМЕР_1 , та свідоцтвом про хворобу № 401 від 13.06.2023, виданим військово-лікарською комісією, у якому зазначено, що поранення пов`язане із захистом Батьківщини.

Наказом від 01.08.2023 № 227 позивача звільнено з військової служби на підставі підпункту "б" пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (за станом здоров`я) Ці обставини підтверджуються витягом із наказу, доданим відповідачем до відзиву, та сторонами не оспорюються.

Представник позивача звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату позивачу одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн грн, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153.

Відповідач листом від 08.06.2026 № 5329 повідомив про відсутність правових підстав для нарахування та виплати позивачу одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн грн, оскільки контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу між ним та Міністерством оборони України було укладено 04.10.2021, тобто до введення воєнного стану в Україні, а тому зазначена особа не підпадає під дію пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 153.

Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Предметом спірних правовідносин у цій справі є відмова відповідача у нарахуванні та виплаті одноразової грошової винагороди на підставі Постанови № 153.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).

За змістом ч. 1, ч. 3 ст. 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Частиною 6 ст. 2 Закону № 2232-XII визначені види військової служби, зокрема, строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також інші види.

Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ч. 14 ст. 2 Закону № 2232-XII).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону № 2232-XII Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів, як це передбачено ч. 1 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).

За правилами ч. 2 ст. 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Частиною 4 ст. 9 Закону № 2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

11.02.2025 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану", пунктом 2 якої затверджені Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану (далі - Порядок) та форма контракту про проходження громадянами України віком від 18 до 25 років військової служби у Збройних Силах України, Національній гвардії України та Державній прикордонній службі України на посадах осіб рядового складу. Постанова № 153 набрала чинності 13.02.2025.

Підпунктом 1 пункту 3 Постанови № 153 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 01.04.2025 № 387) установлено, що учасниками експериментального проекту є, зокрема, громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу.

Ця норма визначає коло осіб, які беруть участь в експериментальному проекті шляхом укладення нового контракту за встановленою формою, тоді як пунктом 4 Постанови № 153 винагороду передбачено, зокрема, для осіб, які були прийняті або призвані на військову службу до набрання чинності цією постановою.

У подальшому постановами Кабінету Міністрів України від 01.04.2025 № 387 та від 30.07.2025 № 942 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153" внесено зміни, зокрема, у пункт 4 Постанови № 153.

Ці зміни не вплинули на умови, що є предметом спору (прийняття або призов на військову службу у віці до 25 років під час воєнного стану, безпосередня участь у бойових діях, наявність поранення). Оскільки спірна відмова датована 08.06.2026, суд застосовує редакцію Постанови № 153, чинну з 07.08.2025.

Відповідно до абзаців другого-дев`ятого пункту 4 Постанови № 153 (у чинній редакції) установлено, що:

громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX", проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн гривень;

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;

військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується;

виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та: були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу;

проходили військову службу і були атестовані до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу "молодший лейтенант";

проходили військову службу, мали спеціальні звання або класні чини та були переатестовані до присвоєння офіцерського звання.

Аналізуючи положення пункту 4 Постанови № 153 у чинній редакції, суд зазначає, що для виплати одноразової грошової винагороди, передбаченої цими нормами, мають бути дотримані такі умови:

- громадянин України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, мав бути прийнятий (в тому числі за контрактом) або призваний на військову службу у віці до 25 років під час воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 "Про введення воєнного стану в Україні";

- така особа проходить військову службу та брала безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора;

- вказана особа не входить до кола військовослужбовців, які визначені абзацом п`ятим пункту 4 Постанови № 153, яким винагорода не виплачується.

При цьому розмір зазначеної грошової винагороди залежить від строку безпосередньої участі таких військовослужбовців у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій та інших обставин, а саме:

- якщо такий строк сукупно становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою № 153, то одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах виплачується у розмірі 1 млн гривень (про що й просить позивач у позовній заяві);

- якщо такий строк сукупно становить менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою № 153 у зв`язку із наявністю у вказаних військовослужбовців захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі, тобто також у розмірі 1 млн гривень;

- якщо такий строк сукупно становить менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою № 153 та за відсутності наведених вище обставин щодо захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених).

Таким чином, одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн грн виплачується військовослужбовцям рядового, сержантського та старшинського складу, які були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану у віці до 25 років, проходять службу та брали безпосередню участь у бойових діях не менше шести місяців, а також тим із них, хто брав участь у бойових діях менше шести місяців у зв`язку з пораненням, одержаним під час захисту Вітчизни, або перебуванням та звільненням з полону.

Як встановлено судом, позивач уклав контракт у мирний час - 04.10.2021, у віці 20 років, тобто до введення в Україні воєнного стану.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб (пункт 1). Надалі відповідними указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні продовжувався, і такий правовий режим діє й нині.

При цьому відповідно до частини 8 статті 23 Закону № 2232-XII під час дії особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки на період дії воєнного стану. Зазначена норма є імперативною. Отже, з 24.02.2022 строк проходження позивачем військової служби перестав визначатися лише строком контракту, укладеного у мирний час: у разі спливу цього строку в період воєнного стану дія контракту продовжувалася б автоматично, а звільнення з військової служби здійснювалося за особливим порядком, визначеним статтею 26 цього Закону. Це свідчить про зміну правового режиму проходження служби: з моменту введення воєнного стану позивач фактично продовжив службу вже в межах спеціального правового регулювання, несучи обов`язки та ризики, притаманні воєнному стану.

Суд також зазначає, що позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто на дату укладення контракту (04.10.2021) та станом на 24.02.2022 - дату введення в Україні воєнного стану - йому було 20 років. Отже, передбачена пунктом 4 Постанови № 153 умова щодо віку особи (до 25 років) на момент прийняття на військову службу позивачем дотримана незалежно від того, чи пов`язувати це прийняття з укладенням контракту, чи з початком проходження служби в умовах воєнного стану.

Суд встановив, що за довідками № 3090 і № 3091 період безпосередньої участі у бойових діях (13.02.2022-09.04.2022 та окремі дні квітня 2022 року) станом на дату набрання чинності Постановою № 153 становив менше шести місяців, а тому право позивача на винагороду у повному розмірі має оцінюватися за абзацом четвертим пункту 4 цієї постанови.

Крім того, судом встановлено, що поранення позивача, описане вище, було отримане 14.04.2022 під час безпосередньої участі в бойових діях і, згідно з висновком військово-лікарської комісії, викладеним у свідоцтві про хворобу № 401, пов`язане із захистом Батьківщини. Відповідно до абзацу четвертого пункту 4 Постанови № 153 військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку з пораненням, одержаним під час захисту Вітчизни, винагорода виплачується в повному обсязі. Наявність такого поранення, таким чином, замінює вимогу про шестимісячний строк участі в бойових діях, проте не скасовує інших умов абзацу другого цього пункту (вік, прийняття або призов на військову службу під час воєнного стану, безпосередня участь у бойових діях), дотримання яких суд оцінює нижче.

Оцінюючи довід відповідача про те, що позивач, звільнений з військової служби у серпні 2023 року, не проходить військову службу, а тому не належить до кола осіб, на яких поширюється пункт 4 Постанови № 153, суд виходить з такого.

Абзац другий пункту 4 Постанови № 153 справді містить слова "проходять військову службу". Проте абзацом четвертим цього пункту прямо передбачено виплату винагороди в повному обсязі військовослужбовцям, які брали безпосередню участь у бойових діях менше шести місяців у зв`язку з пораненнями, одержаними під час захисту Вітчизни. Закономірним наслідком тяжкого поранення є визнання особи військово-лікарською комісією непридатною до військової служби та її звільнення з військової служби за станом здоров`я. Тлумачення слів "проходять військову службу" як вимоги перебувати на службі станом на певну дату у 2025 році позбавило б абзац четвертий реального змісту саме щодо тих військовослужбовців, поранення яких виявилося настільки тяжким, що унеможливило подальше проходження служби. Таке тлумачення суперечило б і принципу верховенства права, який вимагає, щоб норми, які гарантують соціальні виплати, мали реальний, а не ілюзорний зміст.

Крім того, Порядком, затвердженим Постановою № 153, для осіб, які уклали контракт за експериментальним проектом, передбачено, що у разі припинення контракту з підстав, визначених, зокрема, підпунктом "б" пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-XII, за умови наявності поранень, одержаних під час захисту Вітчизни, через які військовослужбовець не зміг виконати умову контракту щодо участі у бойових діях протягом шести місяців, невиплачена частина одноразової грошової допомоги виплачується в повному обсязі (пункт 19 Порядку). Тобто держава сама виходить із того, що звільнення за станом здоров`я внаслідок поранення не позбавляє права на повну виплату. Позбавлення такого права позивача, який прийнятий на службу у віці до 25 років, брав участь у бойових діях та був поранений, лише через те, що внаслідок цього поранення його звільнено з військової служби до набрання чинності Постановою № 153, не мало б об`єктивного та розумного виправдання і було б дискримінаційним з підстав, наведених нижче.

З урахуванням викладеного суд доходить висновку, що звільнення позивача у серпні 2023 року за станом здоров`я внаслідок поранення, одержаного під час захисту Вітчизни, не позбавляє його права на винагороду, передбачену пунктом 4 Постанови № 153.

Крім того, суд наголошує, що відповідно до статей 17 та 46 Конституції України забезпечення соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України, а також осіб, які зазнали ушкодження здоров`я під час захисту Вітчизни, є безумовним обов`язком держави. Припинення військової служби позивачем відбулося не за його власною ініціативою чи внаслідок дисциплінарного проступку, а через отримання тяжкого поранення під час виконання бойового завдання із захисту Батьківщини. За таких обставин позбавлення позивача передбаченої Постановою № 153 винагороди суто з формальних підстав його перебування у статусі звільненого на момент прийняття цього нормативного акта суперечило б суті конституційних гарантій соціального захисту ветеранів війни та призводило б до фактичного обмеження прав військовослужбовця через наслідки отриманого ним поранення.

Відповідач не посилається на притягнення позивача до кримінальної, адміністративної чи дисциплінарної відповідальності у розумінні абзацу п`ятого пункту 4 Постанови № 153, а матеріали справи не містять відомостей про це. Отже, підстав для невиплати винагороди за цим абзацом немає.

Суд враховує, що відповідно до принципу верховенства права (стаття 8 Конституції України) норми, які встановлюють соціальні гарантії, не можуть тлумачитися так, щоб позбавити особу гарантованого державою права за відсутності для цього прямої вказівки в нормативному акті. У разі вагомих сумнівів щодо змісту такої норми перевага надається тлумаченню, яке максимально захищає права особи (принцип тлумачення закону на користь особи; зокрема, постанова Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 240/4894/23).

Суд враховує, що Постанова № 153 не містить застережень чи обмежень щодо необхідності укладення контракту саме вперше або щодо неприпустимості врахування проходження військової служби за контрактом, укладеним до введення воєнного стану, та продовження такої служби в умовах воєнного стану. Метою експериментального проекту, згідно з пунктом 1 Порядку, є підвищення рівня укомплектованості особовим складом бойових військових частин (підрозділів) шляхом удосконалення механізму залучення громадян віком від 18 до 25 років до проходження військової служби за контрактом та створення додаткових мотиваційних чинників для цього. Водночас пункт 4 Постанови № 153 передбачає одноразову грошову винагороду саме "за тривалість проходження служби в бойових умовах", тобто як винагороду за вже пройдену службу. Позивач, який у віці до 25 років проходив військову службу в умовах воєнного стану, брав безпосередню участь у бойових діях та був поранений під час захисту Вітчизни, за своїм фактичним становищем відповідає тій категорії осіб, для винагородження яких ухвалено пункт 4 Постанови № 153.

Суд не погоджується з доводом відповідача про те, що застосування пункту 4 Постанови № 153 до осіб, прийнятих на військову службу до 24.02.2022, суперечить меті експериментального проекту, яка полягає в залученні до Сил оборони нових громадян. Пункт 3 Постанови № 153 та Порядок регулюють залучення нових учасників проекту шляхом укладення ними контрактів за встановленою формою, тоді як пункт 4 цієї постанови встановлює винагороду, зокрема, для осіб, які були прийняті або призвані на військову службу до набрання нею чинності, тобто винагороду, яка за своєю природою не може мотивувати цих осіб до вступу на службу. За таких обставин мета залучення нових військовослужбовців не може слугувати об`єктивним і розумним виправданням відмінного ставлення до військовослужбовців, які до 24.02.2022 уже перебували на службі за контрактом і продовжили її, беручи участь у бойових діях, порівняно з тими, кого прийнято на службу після цієї дати. Те, що постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 № 942 прямо передбачено виплату винагороди й особам, які проходили строкову військову службу та уклали контракт під час воєнного стану, не свідчить про волю Уряду виключити з кола отримувачів військовослужбовців, які проходили службу за контрактом до введення воєнного стану, а лише врегульовує іншу категорію осіб.

Посилання відповідача на вимоги бюджетного законодавства суд відхиляє. Розпорядник бюджетних коштів зобов`язаний здійснювати виплати, право на які випливає з нормативно-правових актів, а можлива оцінка таких виплат контролюючими органами є припущенням, що не може бути підставою для відмови особі у виплаті, право на яку встановлено актом Кабінету Міністрів України.

Тлумачення пункту 4 Постанови № 153 у вузькому значенні - лише щодо осіб, які вперше були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану - призводило б до дискримінації осіб, які у віці до 25 років були прийняті на службу до введення воєнного стану та після його введення продовжили військову службу, фактично проходячи її в умовах воєнного стану та беручи участь у бойових діях. Частинами першою та другою статті 24 Конституції України закріплено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, а також що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Аналогічний підхід застосовує і Конституційний Суд України, вказуючи, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими; у протилежному разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (абзац сьомий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 07.07.2004 № 14-рп/2004). Відмінне ставлення до військовослужбовців, які продовжили проходження військової служби в умовах воєнного стану після укладення контракту до введення воєнного стану, порівняно з військовослужбовцями, які уклали контракт вперше під час воєнного стану, за відсутності об`єктивного та розумного виправдання такої відмінності суперечило б наведеним конституційним гарантіям рівності. Позивач та особи, прийняті на службу після 24.02.2022, перебувають у порівнянному становищі, оскільки всі вони у віці до 25 років проходили службу та брали участь у бойових діях під час воєнного стану, а єдиною відмінністю є дата укладення контракту, яка з огляду на викладене не має об`єктивного та розумного виправдання.

Суд підкреслює, що згідно з частиною третьою статті 6 КАС України та статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії. Якщо підзаконний нормативно-правовий акт, яким є Постанова № 153, встановлює критерії, що при їх звужувальному (буквальному) застосуванні призводять до дискримінаційного обмеження прав військовослужбовців та порушення принципу рівності (стаття 24 Конституції України), суд зобов`язаний застосовувати саме норми Конституції України та надавати підзаконному акту таке системне тлумачення, яке відповідає конституційним засадам та гарантує повноцінний захист прав особи.

Таким чином, суд доходить висновку, що умова абзацу другого пункту 4 Постанови № 153 щодо прийняття або призову на військову службу під час воєнного стану, з урахуванням мети винагороди, вимог статті 24 Конституції України та принципу тлумачення норм на користь особи, охоплює й осіб, які були прийняті на військову службу за контрактом у віці до 25 років до 24.02.2022 та продовжили її проходження в умовах воєнного стану з безпосередньою участю у бойових діях.

Отже, у позивача наявні всі визначені Постановою № 153 умови для виплати одноразової грошової винагороди, а тому її невиплата за цих обставин з боку відповідача, виражена у відмові від 08.06.2026 № 5329, є протиправною.

При вирішенні справи суд керується принципом верховенства права та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожна фізична або юридична особа має право на мирне володіння своїм майном. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд застосовує Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. За практикою цього суду (зокрема, рішення у справі "Кечко проти України" від 08.11.2005, заява № 63134/00) поняття "майно" охоплює не лише наявні речі, а й майнові права та обґрунтовані очікування отримати виплату, якщо вони мають достатню підставу в національному законодавстві. Така підстава у цій справі наявна, оскільки позивач відповідає умовам пункту 4 Постанови № 153.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач не довів правомірності своєї відмови, а його доводи, викладені у відзиві, суд відхиляє з наведених вище підстав.

Оскільки позивач відповідає всім умовам пункту 4 Постанови № 153, а відповідач не посилається на інші підстави для відмови, питання про нарахування та виплату винагороди не належить до дискреційних повноважень відповідача, і єдиним варіантом його правомірної поведінки є нарахування та виплата винагороди у розмірі 1000000,00 грн. За таких обставин ефективним способом захисту порушеного права позивача (стаття 5, частина друга статті 245 КАС України) є визнання протиправною відмови відповідача та зобов`язання його нарахувати та виплатити позивачу зазначену винагороду.

У зв`язку зі звільненням позивача від сплати судового збору розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 2, 5, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) задовольнити повністю.

Визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 , викладену в листі від 08.06.2026 № 5329, у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1000000,00 грн відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану".

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1000000,00 грн (один мільйон гривень 00 копійок) відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану".

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Д.М. Леміщак

Повний текст складено: 29 вересня 2026 р.

29.09.26