Рішення від 24 вересня 2026 р. у справі №160/12745/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2026 рокуСправа №160/12745/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати їй в повному розмірі грошового забезпечення, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати сум грошового забезпечення за період з 31.01.2022 року по 27.02.2026 року;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити їй компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплачених сум грошового забезпечення та його індексації за час затримки виплат, а саме за період з 31.01.2022 року по 27.02.2026 року на загальну суму 61 887,90 грн;

- визнати протиправними бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати їй середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити їй середній заробіток за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 31.01.2022 року по 19.07.2022 року у сумі 104 400,40 грн та за період з 20.07.2022 року по 27.02.2026 року, але не більше як за шість місяців у сумі 111 769,84 грн, що у загальній сумі становить 216 170,24 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що вона проходила службу у ВЧ НОМЕР_1 у період з 12.03.2014 року по 31.01.2022 року на посаді начальника складу (старший прапорщик до 04.03.2021 року, майстер - сержант з 04.03.2021 року по 31.01.2022 року). Звільнена в запас ЗСУ за ст.26 ч.5 п.2 пп."б" на підставі наказу № 21 від 31.01.2022 р. Так, 27.02.2026 року їй на виконання рішення суду від 21.05.2025 р. по справі №160/33574/24 зараховано грошове забезпечення на суму 93 027,46 грн., а отже відповідачем частково виконано судове рішення. Так, 01.05.2026 року на адресу відповідача направлено адвокатський запит про розгляд її заяви від 29.04.2026 року щодо виплати компенсації за несвоєчасну виплату грошового забезпечення та середнього заробітку за весь час затримки. Відповідачем надано відповідь від 07.05.2026 р. № 9P31.23-40/1119, яким зазначено, що порушення щодо термінів нарахування та виплати перерахунку заборгованості, відповідно до постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 19.11.2025 року у справі №160/33574/24 на її користь зі сторони ВЧ НОМЕР_1 відсутні, а тому вимоги заяви щодо виплати їй компенсації за несвоєчасну виплату грошового забезпечення та середнього заробітку за час затримки не підлягають задоволенню. З даною бездіяльністю відповідача вона погодитися не може, а тому змушена була звернутися до суду з позовом за захистом своїх прав та майнових інтересів.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.05.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Зазначеною ухвалою також витребувано від відповідача належним чином завірену копію деталізованої довідки середньомісячний і середньоденний заробіток (грошове забезпечення) позивача за останні два місяці, що передували місяцю звільнення, обрахований відповідно до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 року №100, в т.ч. із зазначенням порядку обчислення та деталізовану довідку про проведення остаточного розрахунку при звільненні, а також із зазначенням відомостей про такий розрахунок, його складові, дату та спосіб проведення такого розрахунку, із зазначенням фактичної виплаченої при звільненні суми.

До суду надійшов відзив на позовну заяву від відповідача, в якому вказано, що ВЧ НОМЕР_1 повідомила про залишок заборгованості за виконанням рішення суду у сумі 100619,90 грн, з яких 51 124,76 грн - щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення за період 01.01.2020 року - 31.01.2022 року, а 49 495,14 грн - щодо індексації грошового забезпечення за період з 02.12.2015 року по 28.02.2018 року, і зазначила, що ці суми плануються до виконання в добровільному порядку. Таким чином, відповідач не ухилявся від виконання судового рішення, та не заперечував обов`язковість його виконання і не вчиняв бездіяльності щодо його реалізації. Військова частина НОМЕР_1 не могла вчинити протиправну бездіяльність щодо невиплати саме сум 61 887,90 грн та 216 170,24 грн, оскільки такі суми не були предметом заяви від 29.04.2026 року та не розглядалися відповідачем як конкретно визначена грошова вимога. Значна частина доводів позивача зводиться до твердження про неповне виконання ВЧ НОМЕР_1 судового рішення у справі №160/33574/24. Однак питання виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження і має вирішуватись у спеціальному процесуальному порядку, передбаченому КАС України. Також позивач фактично намагається поширити відповідальність за статтею 117 КЗпП України на весь період з 31.01.2022, хоча попереднє судове рішення стосувалося не всього періоду служби і не всіх можливих виплат, а лише окремих складових за конкретні періоди.

Щодо компенсації втрати частини доходів відповідачем зазначено, що частина сум за рішенням суду станом на подання позову ще перебувала на стадії виконання. Відтак компенсація щодо таких сум не може бути визначена позивачем наперед у довільному розмірі без урахування фактичного місяця виплати відповідної заборгованості. Отже, вимога про стягнення 61 887,90 грн компенсації втрати частини доходів є недоведеною та необґрунтованою. Враховуючи викладене, відповідач просив у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю, а у разі якщо суд дійде висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, критично оцінити заявлені позивачем розрахунки, застосувати принципи співмірності, розумності та пропорційності, а також врахувати дії ВЧ НОМЕР_1 , спрямовані на виконання судового рішення.

22.09.2026 року від позивача надійшли додаткові пояснення, в яких зазначено, що станом на 21.09.2026 р. відповідач рішення суду по справі № 160/33574/24 виконав в повному обсязі сплативши всю суму. Отже, фактично відповідачем остаточний розрахунок при звільнення з нею зроблений лише у 2026 році, що вказує на правомірність звернення до суду з позовними вимогами щодо виплати середнього заробітку при затримці виплат грошового забезпечення та компенсацію за несвоєчасність виплати. Відповідачем станом на теперішній час виконано рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.05.2025 року по справі №160/33574/24, яке набрало законної сили 19.11.2025 року, а саме: 27.02.2026 року на виконання рішення суду зараховано грошове забезпечення на суму 93 027,46 грн, а 04.09.2026 року на виконання рішення суду зараховано грошове забезпечення на суму 77 477,40 грн. Враховуючи викладене, позивач просила суд позов задовольнити з підстав викладених у ньому.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві та у письмових поясненнях, позицію відповідача, викладену у відзиві на позовну заяву, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об`єктивному розгляді обставин справи, суд встановив наступні обставини справи.

Судом встановлено, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.05.2025 року по справі № 160/33574/24 позовну заяву ОСОБА_1 до ВЧ НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково, а саме:

- визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 за період з 01.01.2020 по 31.12.2020 грошового забезпечення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення, з розрахунку визначення розміру посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на 01.01.2020, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704, з врахуванням раніше виплачених сум;

- визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 за період з 01.01.2021 по 31.12.2021, грошового забезпечення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення, з розрахунку визначення розміру посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" на 01.01.2021, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704, з врахуванням раніше виплачених сум;

- визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 за період з 01.01.2022 по 31.01.2022, грошового забезпечення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення, з розрахунку визначення розміру посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 01.01.2022, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704, з врахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та доплати ОСОБА_1 за період з 01.01.2020 по 31.12.2020 грошове забезпечення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та грошову допомогу на оздоровлення, з розрахунку визначення розміру посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 р., на відповідний коефіцієнт відповідно до постанови КМУ від 30.08.2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" з врахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та доплати ОСОБА_1 за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 грошове забезпечення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та грошову допомогу на оздоровлення, з розрахунку визначення розміру посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021 р., на відповідний коефіцієнт відповідно до постанови КМУ від 30.08.2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з врахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та доплати ОСОБА_1 за період з 01.01.2022 по 31.01.2022 грошове забезпечення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та грошову допомогу на оздоровлення, з розрахунку визначення розміру посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 р., на відповідний коефіцієнт відповідно до постанови КМУ від 30.08.2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з врахуванням раніше виплачених сум;

- визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2014 по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року;

- зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2014 по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року;

- визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.01.2022 із застосуванням щомісячної індексації - різниці відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078;

- зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у фіксованій величині 4113,84 грн щомісячно за період з 01.03.2018 по 31.01.2022, визначену з урахуванням розміру підвищення доходу у березні 2018 року та розраховану як різниця між сумою індексації і розміром підвищення її грошового доходу відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з урахуванням раніше виплачених сум;

- у задоволені решти позовних вимог - відмовлено.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 19.11.2025 року апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - задоволено частково, а саме:

- рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.05.2025 р. в адміністративній справі №160/33574/24 - скасовано в частині, якою визнано протиправною бездіяльність та зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2014 р. до 01 грудня 2015 р. із застосуванням базового місяця - січень 2008 р.;

- ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні вказаних позовних вимог відмовити;

- рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.05.2025 р. в адміністративній справі №160/33574/24 - змінено, зазначивши в абзаці одинадцятому його резолютивної частини суму індексації грошового забезпечення в розмірі 2 173,86 грн, яка підлягає нарахуванню та виплаті ОСОБА_1 щомісячно в період з 01 березня 2018 р. по 31 січня 2022 р. включно;

- в іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 травня 2025 р. в адміністративній справі №160/33574/24 - залишено без змін.

Згідно із випискою з банкінгу зазначено, що 27.02.2026 року на картку НОМЕР_2 надійшло безготівкове зарахування на суму 93 027,46 грн, коментар: "Безготівкове зарахування, В/ч НОМЕР_3 . Коментар: 2105010; 2800; перер. виплати зг.ріш.суду, сп. №160/33574/24 від 21.05.25p.**;2800.130.17D**".

29.04.206 боку позивач звернулася із заявою до відповідача, в якій просила нарахувати та виплатити їй середній заробіток за весь час затримки грошового забезпечення по день фактичного розрахунку та компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

05.05.2026 року відповідач повідомив позивача, що рішення суду від 19.11.2025 року по справі № 160/33574/24 ВЧ НОМЕР_1 добровільно виконано в частині перерахунку та виплати посадового окладу, грошової допомоги на оздоровлення та фіксованої суми індексації на загальну суму 115 624,18 грн (без урахування податків). Перерахунок та виплата грошового забезпечення за період 01.01.2020 року по 31.01.2022 року та індексація грошового забезпечення за період з 02.12.2015 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року не були виконані з огляду на значну кількість вимог та їх різноманіття. Станом на день надання відповіді військова частина має заборгованість щодо виконання рішення суду на загальну суму 100 619,90 грн в частині виконання рішення суду щодо перерахунку та виплату грошового забезпечення за період 01.01.2020 року по 31.01.2022 року на суму 51 124,76 грн та індексація грошового забезпечення за період з 02.12.2015 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року на суму 49 495,14 грн, які плануються виконати в добровільному порядку.

Листом від 07.05.2026 року відповідач повідомив позивача, що на виконання постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 19.11.2025 року ВЧ НОМЕР_1 зроблено перерахування та 27.02.2026 року здійснено виплату їй індексації грошового забезпечення, а саме у період з 01.03.2018 року по 31.01.2022 року у розмірі 93 027,46 грн відповідно до вимог чинного законодавства України. ВЧ НОМЕР_1 було вжито своєчасно всіх заходів в частині виконання постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 19.11.2025 року: здійснено перерахунок та нарахування грошового забезпечення та індексації грошового забезпечення та подано заявку до вищого розпорядника бюджетних коштів адміністрації Державної спеціальної служби транспорту щодо отримання нарахованої суми до виплати. Таким чином, порушення щодо термінів нарахування та виплати перерахунку заборгованості відповідно до постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 19.11.2025 року на її користь зі сторони ВЧ НОМЕР_1 відсутні, а тому вимоги її заяви від 29.04.2026 року щодо виплати компенсації за несвоєчасну виплату грошового забезпечення та середнього заробітку за час затримки не підлягають задоволенню.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 р. № 2011-XII (далі - Закон №2011-XII).

Згідно зі статтею 1 - 2 частини 1 статті 9 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008). Цим положенням визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та врегулювання питань, пов`язаних з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі.

Відповідно до пункту 242 Положення № 1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Однак, Законом №2011-XII як і Положенням № 1153/2008 правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.ст.116 - 117 КЗпП України.

Наведене відповідає правовому висновку щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців, викладеному в постановах Верховного Суду від 31.05.2018 р. у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 р. у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 р. у справі №826/15235/16, та від 30.04.2020 р. у справі № 140/2006/19.

Так, статтею 116 КЗпП України (в редакції станом на дату звільнення позивача з військової служби) на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов`язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

26.02.2020 р. Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі №821/1083/17 у якій дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 08.04.2010 у справі "Меньшакова проти України" надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП України всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15.09.2015 провадження № 21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15.09.2015 у справі № 21-1765а15.

Разом з тим, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у вищезазначеній постанові, статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

В даному випадку, в рамках розгляду цієї справи судом встановлено, що відповідач протиправно, починаючи з 01.03.2018 року по 31.01.2022 року не нарахував та не виплатив індексацію грошового забезпечення в належному розмірі, що призвело до порушення майнових прав позивача.

Остаточний розрахунок на виконання судового рішення від 21.05.2025 р. у справі №160/33574/24, проведено лише 27.02.2026 р. (дата надходження коштів на банківський рахунок позивача).

Оскільки повний розрахунок з позивачем проведений 27.02.2026 року, тому кінцевою датою для нарахування та виплати середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні буде 26.02.2026 року - день, що передує дню проведення з позивачем повного розрахунку, коли їй була виплачена індексація грошового забезпечення.

Як видно з матеріалів справи, позивача 31.01.2022 року звільнено з військової служби, разом з тим, виплата грошового забезпечення в розмірі 93 027,46 грн відповідачем здійснена лише 27.02.2026 року, відповідно, час затримки розрахунку при звільненні буде за період з 01.02.2022 року (наступний день після звільнення) по 26.02.2026 року включно (день, що передує дню проведення з нею повного розрахунку, коли була виплачена індексація грошового забезпечення).

Встановивши право позивача для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд повинен визначити розмір такої виплати.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Касаційного адміністративного суду від 29.02.2024 року у справі №24023771/21, від 07.11.2023 року у справі №380/13906/21.

Компенсація відповідно до ст.117 КЗпП України є однією із державних гарантій щодо порушення строків оплати праці. З огляду на правила й умови нарахування її розміру, повноваження відповідача щодо розрахунку, нарахування та виплати цієї суми не є дискреційними.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 16.07.2024 року у справі №460/14438/23.

Закінченням проходження військової служби є день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо), про що приймається наказ. Тобто, до моменту прийняття наказу про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, остання вважається такою, що проходить військову службу.

Період затримки розрахунку при звільненні складає з 01.02.2022 року по 26.02.2026 року.

Водночас, слід враховувати зміни, яких зазнала редакція ст.117 КЗпП України, на підставі якої здійснюються нарахування та виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, до 18.07.2022 року (включно) період затримки розрахунку при звільненні законодавчо не був обмежений жодним чином, натомість з 19.07.2022 року встановлено обмеження такого періоду шістьма місяцями.

Відповідно, в силу принципу прямої дії норми права на ту частину спірних правовідносин, яка тривала до 18.07.2022 року, поширюється редакція ст.117 КЗпП України, яка не передбачала обмеження періоди затримку розрахунку при звільненні, в той час як до періоду з 19.07.2022 року належить застосувати шестимісячне обмеження для такого періоду.

Аналогічним чином правозастосування щодо періоду, який тривав в період дії двох різних редакцій норми права, здійснено у постанові Касаційного адміністративного суду від 06.04.2023 року у зразковій справі №260/3564/22.

Необхідність виокремлення двох періодів є правовим висновком, що міститься у постановах Касаційного адміністративного суду від 29.01.2024 року у справі №560/9586/22, а також у постановах від 23.05.2024 року у справі № 560/11616/23, та від 22.02.2024 року у справі №560/831/23.

Суд окремо підкреслює, що шестимісячне обмеження не застосовується до тієї частини спірних правовідносин, що тривала до 18.07.2022 року (включно). Водночас, починаючи з 19.07.2022 року таке обмеження належить застосувати, оскільки правовідносини тривали, а нормативно-правове регулювання зазнало змін, при цьому ультраактивної (переживаючої) дії для попереднього правового регулювання не передбачено.

Отже, за період з 01.02.2022 року по 18.07.2022 року шестимісячне обмеження не застосовується.

Разом з тим, період з 19.07.2026 року по 26.02.2026 року, обмежений шістьма місяцями.

Щодо принципу пропорційності, який належить застосувати в спірних правовідносинах, суд зауважує наступне.

У межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 року із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

Належить також враховувати висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 року у справі №489/6074/23, якій відступлено від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 06.12.2024 року у справі №440/6856/22, та сформовано наступний правовий висновок:

"105. Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

106. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців".

Щодо середньоденного грошового забезпечення позивача, слід зазначити наступне.

Середній заробіток працівника згідно із ч.1 ст.27 Закону України "Про оплату праці" визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 р. №100 (далі - Порядок № 100).

Відповідно до пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За приписами абзацу третього пункту 3 Порядку №100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Згідно із пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Період затримки розрахунку при звільненні складає період з 01.02.2022 року по 26.02.2026 року.

Згідно із довідкою про складові грошового забезпечення, про розмір посадових окладів на відповідній займаній посаді позивачу, наданою відповідачем з листопада по грудень 2021 року, тобто за два останні повні місяці перед звільненням, становить 42 545,25 грн, а саме: 16 982,87 грн за листопад 2021 року та 25 562,38 грн за грудень 2021 року.

Виходячи з цього, середньоденна заробітна плата становить 697,46 грн (42 545,25 грн : 61, де 61 кількість календарних днів у листопаді - грудні 2021 року).

Період затримки розрахунку при звільненні обраховується починаючи з першого дня після звільнення до остаточної виплати належних позивачу сум (з 01.02.2022 року по 26.02.2026 року) та становить 1487 календарних днів.

Разом з тим, зважаючи на внесені у статтю 117 КЗпП України зміни (в редакції Закону №2352-IX від 01.07.2022 року), відповідач повинен виплатити позивачеві середнє грошове забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а саме: з 01.02.2022 року (наступний день після звільнення зі служби) по 18.07.2022 року (168 днів), та з 19.07.2022 року не більше як за шість місяців (184 дні).

Таким чином, середнє грошове забезпечення за час затримки виплати позивачеві при звільненні зі служби, становить 245 505,92 грн (697,46 грн х (168 + 184 дні)).

Згідно із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 08.10.2025 року у справі № 489/6074/23 обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

До періоду належить застосувати принцип співмірності.

Затримана виплата склала суму в розмірі 245 505,92 грн.

Згідно із довідкою про складові грошового забезпечення, про розмір посадових окладів на відповідній займаній посаді позивачу відповідачем нарахуванням було виплачено 13812,69 грн.

Не виплачено при цьому суму в розмірі 93 027,46 грн.

Таким чином, належало при звільненні 93 027,46 грн + 13 812,69 грн = 106 840,15 грн.

Як наслідок, протиправно не виплачено 87,07% від сум, що мали бути виплачені.

Тому, позивачу до виплати належить 245 505,92 грн. х 87,07% = 213 762 грн.

Отже, стягненню на користь позивача підлягає сума в розмірі 213 762 грн.

Суд також звертає увагу на те, що стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити стосовно відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, що оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08.11.2018 року у справі №805/1008/16-а.

Щодо доводів відповідача суд зауважує, що виключно результатом його протиправної поведінки, що вже встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили, є виникнення періоду затримки розрахунку як такого. Відповідач згідно із принципом законності мав здійснювати позивачу нарахування, на які вона мала право, така поведінка є обов`язком відповідача, який він не виконав, що вже підтверджено рішенням суду.

Щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити їй компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплачених сум грошового забезпечення та його індексації за час затримки виплат, а саме за період з 31.01.2022 року по 27.02.2026 року, суд зазначає на таке.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 р. № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою КМУ від 21.02.2001 р. № 159 (далі - Порядок № 159).

Згідно із статтями 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру:

пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством);

соціальні виплати;

стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення);

сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Наведене дає підстави для висновку, що дія зазначеного Закону поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності й господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), і стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України та які (відповідні доходи) не мають разового характеру (в т.ч. сума індексації грошових доходів громадян).

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (зокрема індексації грошового забезпечення).

У свою чергою компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку та підстав його нарахування самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Пункти 1, 2 Порядку № 159 відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Відповідно до частин 1, 2, 3, 4 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ (в редакції чинній на час виникнення правовідносин) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

З огляду на викладене, у разі несвоєчасної виплати сум грошових доходів громадян провадиться їх компенсація втрати частини доходів відповідно до чинного законодавства.

Статтею 3 Закону № 2050-ІІІ визначено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Відповідно до п.4 Порядку № 159 (в редакції чинній на час виникнення правовідносин) сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

Частиною 4 Закону № 2050-ІІІ передбачено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

В силу положень статті 6 Закону № 2050-ІІІ компенсацію виплачують за рахунок: коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету.

Враховуючи наявність факту невчасної виплати позивачу суми грошового забезпечення, суд дійшов висновку, що вона має право на компенсацію втрати частини заробітної плати (грошового забезпечення) у зв`язку з порушенням строків виплати.

Разом з тим щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплачених сум грошового забезпечення та його індексації за час затримки виплат, а саме за період з 31.01.2022 року по 27.02.2026 року на загальну суму 61887,90 грн розрахованій нею самостійно, суд зазначає наступне.

Спір у справі не стосується вимоги про стягнення грошових коштів, у вказаній справі заявлено вимогу про нарахування та виплату компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати сум грошового забезпечення та його індексації.

Відтак, розрахунок відповідної компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати сум грошового забезпечення та його індексації забезпечення покладається на відповідача як на орган, до повноважень якого віднесено проведення відповідного розрахунку.

Оскільки відповідне нарахування та виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати сум грошового забезпечення та його індексації станом на день прийняття рішення судом не проведені, відсутні підстави вважати, що права позивача будуть порушені проведення неналежного розрахунку.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку при звільненні у розмірі 213 762 грн, з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів. А також визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.05.2025 року у справі № 160/33574/24, виплаченого 27.02.2026 р. та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.05.2025 року у справі № 160/33574/24, виплаченого 27.02.2026 р.

У задоволенні решти позову позивачу слід відмовити.

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст.9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовну заяву слід задовольнити частково з викладених вище підстав.

З приводу стягнення витрат на професійну правничу допомогу у сумі 4 000 грн, суд зазначає наступне.

Так 02.11.2024 року між позивачем та адвокатом Мудрою І.А. укладено договір про надання адвокатських послуг № 0211/2024-2.

Згідно із ордером на надання правничої допомоги від 12.05.2026 року серії АЕ №1503864 наявна наступна інформація: прізвище, ім`я, по батькові або найменування особи, якій надається правнича допомога - Мустяца Оксана Володимирівна, на підставі: договору про надання правничої допомоги доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги від 02.11.2024 року № 024/2024-2; назва органу, у якому надається правнича допомога - Дніпропетровський окружний адміністративний суд; прізвище, ім`я, по батькові адвоката, який надає правничу допомогу - ОСОБА_2 ; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 07 липня 2017 р. № 21/1195 видане Радою адвокатів Закарпатської області на підставі - рішення від 05 липня 2017 р. № 332; виданий адвокатом, що здійснює адвокатську діяльність індивідуально: АДРЕСА_1 .

Так, норми статті 134 КАС України регулюють питання, пов`язані з витратами сторін на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно із частиною четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини п`ятої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 року № 5076-VI встановлено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 05.06.2018 р. у справі № 904/8308/17, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно із практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

З огляду на правову позицію Верховного Суду, наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 р. у справі №826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Аналіз наведених вище норм статті 134 КАС України в їх сукупності дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно із умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт, витрати на проведення яких понесені в межах розгляду конкретної судової справи. При цьому розмір витрат має бути співмірним із складністю виконаних адвокатом конкретних робіт та часом, витраченим на виконання цих робіт.

У відзиві на позовну заяву відповідач також зазначив, що вважає підстави для стягнення витрат на правову допомогу відсутні, оскільки позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Дослідивши матеріали справи, а також додані до позовної заяви документи, проаналізувавши обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду документів, їх значення для спору, враховуючи заперечення відповідача, суд дійшов висновку, що розмір цих витрат не є співмірним із складністю справи і наданими адвокатом послугами, оскільки даний спір не потребує значного витрачання часу для підготовки правової позиції, складання відповідних процесуальних документів та інших заяв по суті справи. Крім того, позов був задоволений частково.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що вказані витрати у розмірі 4 000 грн, не є співмірними зі складністю справи та наданих адвокатом обсягом робіт (наданих послуг). Враховуючи, викладене, суд доходить висновку, що сплачені позивачем витрати на правову допомогу підлягають поверненню лише в розмірі 3 000 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі викладеного, та керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241-246, 250, 262 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку при звільненні у розмірі 213 762 грн, з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 01.02.2021 року по 26.02.2026 року відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року № 2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою КМУ від 21.02.2001 року №159.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 01.02.2021 року по 26.02.2026 року відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року № 2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою КМУ від 21.02.2001 року №159.

У задоволенні решти позовної заяви - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , рнокпп НОМЕР_5 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржено в строки, передбачені статтею 295 КАС України.

Суддя К.С. Кучма