Рішення від 29 вересня 2026 р. у справі №160/14128/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 рокуСправа №160/14128/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Єфанової О.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити дії,-

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, в якій позивач просить:

визнати протиправною діяльність військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , додаткової грошової винагороди у розмірі 100 000 грн у зв`язку з перебуванням на стаціонарному лікуванні у період з 05.06.2024 по 20.02.2026, внаслідок набуття захворювання, яке пов`язане з захистом Батьківщини;

зобов`язати військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , додаткову грошову винагороду у розмірі 100000 грн у зв`язку з перебуванням на стаціонарному лікуванні у період з 05.06.2024 по 20.02.2026, внаслідок набуття захворювання, яке пов`язане з захистом Батьківщини.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив військову службу у Національній гвардії України, брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, і в подальшому у період з 05.06.2024 по 20.02.2026 неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я. Позивач посилається на те, що постановою військово-лікарської комісії наявне у нього захворювання визнане пов`язаним із захистом Батьківщини, а рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи йому встановлено третю групу інвалідності. З огляду на це позивач вважає, що має право на додаткову винагороду в розмірі 100000 грн за час стаціонарного лікування, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, а відмова відповідача у її нарахуванні та виплаті є протиправною. На підтвердження наведених обставин позивач долучив до позовної заяви копії військового квитка, посвідчення учасника бойових дій, витягу з наказу про звільнення з військової служби, довідки про безпосередню участь, медичних документів, рапорту, адвокатського запиту та відповіді на нього.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи; відповідачу встановлено строк для подання відзиву.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Позиція відповідача полягає в тому, що додаткова винагорода в розмірі 100 000 грн за час перебування на стаціонарному лікуванні виплачується виключно у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, тоді як позивач перебував на лікуванні у зв`язку із захворюванням; доказів отримання поранення (контузії, травми, каліцтва) матеріали справи не містять. Відповідач також звернув увагу на те, що наведене позивачем формулювання причини інвалідності не відповідає тому, яке фактично міститься у витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, та що частина заявленого періоду припадає на час, коли позивач не перебував у списках особового складу Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України.

Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (частина перша статті 257, частина п`ята статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України).

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ), проходив військову службу у Національній гвардії України, зокрема у військовій частині НОМЕР_4 , а в подальшому - у Військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України, до списків особового складу якої його зараховано наказом командира військової частини від 13.09.2024 № 157 мтд.

Згідно з довідкою командира військової частини НОМЕР_4 від 04.02.2025 № 549 про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, позивач у період з 04.04.2024 по 24.05.2024 брав участь у таких заходах, перебуваючи в с. Макіївка Сватівського району Луганської області; зазначеною довідкою позивача визнано учасником бойових дій відповідно до пункту 19 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 від 16.04.2026 № 79 мтд позивача звільнено з військової служби на підставі підпункту «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за станом здоров`я у зв`язку з наявністю інвалідності та виключено зі списків особового складу військової частини.

У заявлений у позові період позивач перебував на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, а саме з 05.06.2024 по 01.07.2024, з 05.08.2024 по 03.09.2024, з 19.12.2024 по 27.01.2025, з 02.05.2025 по 27.05.2025, з 27.05.2025 по 27.06.2025, з 16.07.2025 по 01.08.2025, з 07.11.2025 по 05.12.2025 та з 21.01.2026 по 20.02.2026, що підтверджується долученими до позовної заяви виписками з медичних карт стаціонарного хворого та виписними епікризами.

Довідкою медичної (військово-лікарської) комісії Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по місту Києву та Київській області» від 12.01.2026 № 131 в/с за наслідками медичного огляду позивача прийнято постанови про причинний зв`язок у таких формулюваннях: «Захворювання, ТАК, пов`язане з проходженням військової служби»; «Захворювання, ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини»; «Захворювання, НІ, не пов`язане з проходженням військової служби». Постанову прийнято на підставі статей 17б, 23в, 36в, 64в графи 2 Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби, служби у військовому резерві, Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402; позивача визнано придатним до служби у військових частинах забезпечення, територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, вищих військових навчальних закладах, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення та охорони. Постанови про причинний зв`язок поранення (контузії, травми, каліцтва) ця довідка не містить.

Витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Комунального некомерційного підприємства «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради від 09.03.2026 № 152/26/838/В позивачеві з 09.03.2026 встановлено третю групу інвалідності. У пункті 17.1.10 витягу причину інвалідності визначено як «травми (поранення, контузії, каліцтва) або захворювання, одержані під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди», із конкретизацією: «Наявний висновок ВЛК, або ЛЕК, або МВЛК. НГУ - Національна гвардія України: Захворювання, ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини». В обґрунтуванні рішення (пункт 16 витягу) експертна команда послалася на наявну у позивача патологію, стійке помірне порушення повсякденного функціонування та на довідку від 12.01.2026 № 131 в/с.

22.04.2026 позивач звернувся до командира Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України з рапортом про виплату додаткової грошової винагороди в розмірі 100 000 грн за час перебування на стаціонарному лікуванні; того ж дня в його інтересах подано адвокатський запит з аналогічних питань. Зазначені звернення надійшли до військової частини 30.04.2026.

Листом Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України № 1/114/11 позивачеві повідомлено про відсутність правових підстав для нарахування та виплати додаткової винагороди в розмірі 100 000 грн, оскільки за результатами розгляду рапорту та доданих до нього документів встановлено, що позивач перебував на стаціонарному лікуванні не у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, а у зв`язку із захворюванням, що пов`язане із захистом Батьківщини.

Не погоджуючись із зазначеною відмовою, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи справу по суті, надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регулюються Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII. Згідно з частиною першою статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до пункту 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Пунктом 4 статті 9 Закону № 2011-XII установлено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України; порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Згідно з підпунктом «а» пункту 1 статті 9-2 Закону № 2011-XII на період дії воєнного стану (особливого періоду) військовослужбовцям щомісячно виплачується додаткова винагорода на умовах, у розмірах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України.

З наведеного вбачається, що додаткова винагорода не є безумовною складовою грошового забезпечення військовослужбовця: право на неї виникає лише за наявності умов, визначених Кабінетом Міністрів України, та реалізується в порядку, встановленому відповідним центральним органом виконавчої влади.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про Національну гвардію України» від 13.03.2014 № 876-VII Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України. Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» установлено, що виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснюється в порядку, що затверджується, зокрема, Міністерством внутрішніх справ.

Абзацом другим пункту 1-1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168) установлено, що на період воєнного стану військовослужбовцям, зокрема Національної гвардії, які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Згідно з абзацом першим пункту 1-2 Постанови № 168 виплата додаткової винагороди та одноразової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Абзацами третім і четвертим пункту 1-2 Постанови № 168 передбачено, що відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди у розмірі 100 000 гривень до таких наказів включаються особи, зазначені у пунктах 1 та 1-1, у тому числі такі, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні (отримують медичну та/або реабілітаційну допомогу у сфері охорони здоров`я в стаціонарних умовах) в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 01.09.2023 № 729, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 04.09.2023 за № 1544/40600, затверджено Особливості виплати додаткової винагороди, винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду) та порядок і умови виплати одноразової винагороди військовослужбовцям Національної гвардії України (далі - Особливості).

Абзацом другим підпункту 1 пункту 2 Особливостей передбачено, що на період воєнного стану виплачується додаткова винагорода у розмірі 100000 гривень військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення.

Згідно з підпунктом 1 пункту 15 Особливостей відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 гривень до таких наказів включаються військовослужбовці, зазначені в пункті 2 цих Особливостей, у тому числі такі, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії, - з дня отримання такого поранення та за час стаціонарного лікування, включаючи час переміщення до лікарняного закладу, або за час такої відпустки.

Пунктом 16 Особливостей визначено, що облік днів перебування зазначених у підпункті 1 пункту 15 цих Особливостей військовослужбовців на стаціонарному лікуванні ведеться медичними службами військових частин; для включення таких військовослужбовців до наказу про виплату додаткової винагороди начальник медичної служби військової частини подає рапорт про включення до наказів про виплату додаткової винагороди військовослужбовців, які отримали поранення (контузії, травми, каліцтва), пов`язані із захистом Батьківщини, та відомість обліку днів перебування на стаціонарному лікуванні. Відомість обліку складається на підставі інформації, що міститься у довідці про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва); у виписці із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого або медичному висновку про тимчасову непрацездатність чи листку непрацездатності; у висновку (постанові) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що право військовослужбовця Національної гвардії України на додаткову винагороду в розмірі 100 000 гривень за час перебування на стаціонарному лікуванні виникає за одночасної наявності двох умов: по-перше, отримання ним поранення (контузії, травми, каліцтва); по-друге, пов`язаності такого поранення (контузії, травми, каліцтва) саме із захистом Батьківщини. Поранення (контузія, травма, каліцтво) є тим юридичним фактом, з яким законодавець пов`язує виникнення права на цю виплату за період лікування, і саме воно підлягає документальному підтвердженню в порядку, встановленому пунктом 16 Особливостей.

Захворювання, у тому числі й таке, що визнане пов`язаним із захистом Батьківщини, до кола цих юридичних фактів не належить. Наведені норми не містять застережень, які дозволяли б поширити їх дію на випадки перебування військовослужбовця на стаціонарному лікуванні у зв`язку із захворюванням. Про свідомий характер такого розмежування свідчить і те, що в пункті 1-3 Постанови № 168, урегульовуючи виплату додаткової винагороди військовослужбовцям, які перебувають на стаціонарному лікуванні відразу після звільнення з полону, Кабінет Міністрів України прямо назвав підставою і захворювання, і травму (поранення, контузію, каліцтво); натомість у пункті 1-2 Постанови № 168 йдеться виключно про поранення (контузію, травму, каліцтво).

Розмежування понять «поранення (контузія, травма, каліцтво)» і «захворювання» є нормативно закріпленим. Відповідно до пункту 1.2 глави 1 розділу I Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.11.2008 за № 1109/15800 (далі - Положення № 402), військово-лікарська експертиза, зокрема, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) з військовою службою. Згідно з пунктом 21.1 глави 21 розділу II Положення № 402 у разі коли під час медичного огляду військовослужбовців встановлено діагноз, військово-лікарська комісія встановлює причинний зв`язок захворювання, травми, контузії, каліцтва, поранення.

Пунктом 21.5 глави 21 розділу II Положення № 402 визначено вичерпний перелік формулювань, у яких приймаються постанови військово-лікарської комісії про причинний зв`язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв. Підпунктом «а» цього пункту передбачено формулювання «Поранення (контузія, травма, каліцтво), ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини», а підпунктом «д» - самостійне й відмінне формулювання «Захворювання, ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини». Отже, ці формулювання не є тотожними та не є взаємозамінними: перше засвідчує факт отримання поранення (контузії, травми, каліцтва), друге - факт виникнення захворювання.

У цій справі жодна з постанов, викладених у довідці медичної (військово-лікарської) комісії від 12.01.2026 № 131 в/с, не сформульована як постанова про поранення (контузію, травму, каліцтво). Усі вони стосуються захворювань, причому пов`язаним із захистом Батьківщини визнане лише одне з них. Довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) за формою, наведеною в додатку 5 до Положення № 402, матеріали справи не містять, як не містять і будь-якого іншого документа, що засвідчував би отримання позивачем поранення (контузії, травми, каліцтва).

За таких обставин суд доходить висновку, що передбаченої абзацом четвертим пункту 1-2 Постанови № 168 та підпунктом 1 пункту 15 Особливостей підстави для включення позивача до наказу про виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 гривень за час стаціонарного лікування не виникло, а відмова відповідача у нарахуванні та виплаті такої винагороди відповідає вимогам чинного законодавства.

Надаючи оцінку доводам позивача, суд зазначає таке.

Довід позивача про те, що наявне у нього захворювання визнане пов`язаним із захистом Батьківщини, відповідає дійсності - таке формулювання дійсно міститься у довідці від 12.01.2026 № 131 в/с і сумніву не викликає. Проте сама лише пов`язаність хвороби із захистом Батьківщини для спірної виплати недостатня. Абзац четвертий пункту 1-2 Постанови № 168 висуває дві самостійні вимоги: до виду ушкодження здоров`я (поранення, контузія, травма, каліцтво) і до його причинного зв`язку (пов`язаність із захистом Батьківщини). Позивач підтвердив лише другу з них. Установлення причинного зв`язку не змінює виду ушкодження здоров`я і не перетворює захворювання на поранення.

Довід позивача про те, що витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 09.03.2026 йому встановлено інвалідність внаслідок отримання травми (поранення, контузії, каліцтва) під час захисту Батьківщини, суд відхиляє. У пункті 17.1.10 витягу причину інвалідності викладено альтернативно - «травми (поранення, контузії, каліцтва) або захворювання, одержані під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди», тобто ця графа охоплює обидва можливі варіанти і сама по собі не свідчить про наявність саме поранення. Водночас у тому самому пункті витягу експертна команда конкретизувала підставу свого рішення посиланням на висновок військово-лікарської комісії у формулюванні «Захворювання, ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини», а в обґрунтуванні рішення (пункт 16 витягу) послалася на довідку від 12.01.2026 № 131 в/с. Отже, зміст витягу не лише не підтверджує доводів позивача, а й узгоджується з висновком про наявність у нього саме захворювання. Наведене в позовній заяві формулювання причини інвалідності є неповним і не відтворює дійсного змісту цього доказу.

Не приймається судом і посилання позивача на довідку про безпосередню участь від 04.02.2025 № 549. Цей документ засвідчує участь позивача у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, у період з 04.04.2024 по 24.05.2024 та підтверджує його право на статус учасника бойових дій, про що прямо зазначено в самій довідці. Такий документ не є ані підтвердженням отримання поранення (контузії, травми, каліцтва), ані самостійною підставою для виплати додаткової винагороди за час стаціонарного лікування. Крім того, за охоплений цією довідкою період позивач додаткової винагороди в цій справі не вимагає - заявлений ним період починається з 05.06.2024.

Посилання позивача на судове рішення іншого окружного адміністративного суду суд до уваги не бере, оскільки судові рішення в інших адміністративних справах ухвалюються за конкретних фактичних обставин і не є джерелом права; обов`язковими для врахування при виборі і застосуванні норми права є висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина п`ята статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України). До того ж, як убачається з викладеного в позовній заяві змісту цього рішення, воно стосувалося виплати додаткової винагороди за період стаціонарного лікування саме у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, тобто інших за змістом відносин.

Доводи позивача щодо гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий суд та щодо вимог до вмотивованості судових рішень стосуються процесуальних гарантій судового розгляду. Ці гарантії судом дотримано, однак самі по собі вони не створюють матеріального права на спірну виплату і не звільняють позивача від обов`язку довести наявність передбачених законодавством умов її отримання.

Суд враховує також, що постанов військово-лікарської комісії, викладених у довідці від 12.01.2026 № 131 в/с, позивач не оскаржує і про їх протиправність не заявляє. Оцінка обґрунтованості медичних висновків щодо виду ушкодження здоров`я та його причинного зв`язку віднесена до компетенції військово-лікарської комісії, потребує спеціальних знань у галузі медицини і не може підмінятися висновком суду. Тому суд виходить із того формулювання причинного зв`язку, яке фактично прийняте уповноваженим органом і є чинним.

Окремо суд зазначає, що частина заявленого позивачем періоду, а саме з 05.06.2024 по 12.09.2024, припадає на час, коли він не перебував у списках особового складу Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, оскільки був зарахований до них лише 13.09.2024. Ця обставина підтверджується не тільки доводами відзиву, а й самими доказами позивача: у долучених до позовної заяви медичних документах зафіксовано, що на стаціонарне лікування влітку 2024 року він направлявся військовою частиною НОМЕР_4 Національної гвардії України, а довідку про безпосередню участь від 04.02.2025 № 549 видано командиром саме цієї військової частини. Оскільки виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказу командира тієї військової частини, у списках особового складу якої перебуває військовослужбовець, відповідач не мав повноважень видавати щодо позивача накази про виплату за період до його зарахування до Військової частини НОМЕР_2 . Це є додатковою самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог у відповідній частині; водночас ця обставина не є визначальною, оскільки, як установлено вище, підстав для спірної виплати немає за весь заявлений період незалежно від того, у якій військовій частині позивач проходив службу.

Підсумовуючи наведене, суд доходить висновку, що діяльність Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо відмови позивачеві у нарахуванні та виплаті додаткової грошової винагороди у розмірі 100000 грн за час перебування на стаціонарному лікуванні у період з 05.06.2024 по 20.02.2026 здійснена на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано і добросовісно, а тому підстав для визнання її протиправною та для зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити цю винагороду немає.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною другою статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні; жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідач як суб`єкт владних повноважень довів правомірність своєї відмови, натомість позивач не довів наявності обставин, з якими законодавство пов`язує виникнення права на додаткову винагороду в розмірі 100 000 гривень за час перебування на стаціонарному лікуванні. За таких обставин позовні вимоги є необґрунтованими, а в задоволенні позову слід відмовити повністю.

Керуючись ст. ст. 243-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України про визнання протиправною діяльності та зобов`язання вчинити певні дії відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Єфанова