Рішення від 29 вересня 2026 р. у справі №160/10723/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 рокуСправа №160/10723/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Єфанової О.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якій позивач просить:

визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 з військової служби;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно розглянути та задовольнити рапорт ОСОБА_1 від 30.03.2026 року про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворим батьком, що підтверджується відповідним висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України. Його батько, 1941 року народження, є особою, яка потребує постійного стороннього догляду, що підтверджується висновком лікарсько-консультативної комісії від 10.03.2026 № 25 за формою № 080-4/о, є маломобільним та перебуває на диспансерному обліку. У зв`язку з цим позивач подав рапорт про звільнення у запас за сімейними обставинами, долучивши до нього документи, що підтверджують родинні зв`язки, названий висновок лікарсько-консультативної комісії, медичну довідку, довідку про склад сім`ї та нотаріально посвідчені заяви про відсутність інших осіб, здатних здійснювати догляд. За результатами розгляду рапорту відповідач повідомив про відсутність підстав для його задоволення.

Позивач вважає таку відмову протиправною. На його переконання, підпункт «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначає кілька автономних сімейних обставин, серед яких окремо виділено догляд за особою з інвалідністю I чи II групи та окремо - догляд за батьками, які за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребують постійного стороннього догляду незалежно від наявності групи інвалідності. Наявність такого висновку позивач вважає самостійною і достатньою умовою звільнення, а вимогу відповідача про наявність групи інвалідності - встановленням додаткової, не передбаченої законом умови. Позивач наголошує, що висновок лікарсько-консультативної комісії є актом індивідуальної дії медичного характеру, який встановлює юридичний факт потреби в догляді, і органи військового управління не наділені повноваженнями ставити його під сумнів. Позивач також розмежовує поняття «сторонній догляд» і «постійний догляд», посилається на статтю 51 Конституції України, статті 172, 202, 203 Сімейного кодексу України, роз`яснення Міністерства охорони здоров`я України від 26.09.2023, додаток 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та на практику Верховного Суду.

Ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), відповідачу встановлено строк для подання відзиву.

Відповідач подав відзив, в якому просив відмовити в задоволенні позову повністю. Відповідач зазначив, що підстави звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, під час дії воєнного стану визначені пунктом 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а перелік сімейних обставин та інших поважних причин - частиною дванадцятою цієї статті. Пунктом 3 частини дванадцятої статті 26 названого Закону передбачено звільнення у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи. Оскільки батько позивача особою з інвалідністю I чи II групи не є, а самої лише потреби в постійному сторонньому догляді для звільнення недостатньо, підстав для задоволення рапорту не було. Відповідач також зауважив, що посилання позивача на практику Верховного Суду є помилковим, оскільки відповідні правові висновки сформульовані за редакцією Закону, чинною до 18 травня 2024 року, тоді як рапорт подано у березні 2026 року.

Позивач подав відповідь на відзив, в якій наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі, зазначивши, що відповідач помилково ототожнює різні підстави звільнення, що висновок лікарсько-консультативної комісії є самостійною і достатньою підставою, а зміна редакції Закону стосувалася переліку родичів та умов щодо відсутності інших осіб, але не нівелювала юридичну силу висновку лікарсько-консультативної комісії, оскільки правова конструкція норми в частині фрази про потребу в постійному догляді за висновком лікарсько-консультативної комісії не змінилася.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, у військовій частині НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , до списків особового складу якої його зараховано з 24 травня 2025 року, що підтверджується витягами з наказів командира військової частини НОМЕР_1 по стройовій частині, долученими відповідачем до відзиву.

Висновком лікарсько-консультативної комісії комунального некомерційного підприємства «Зеленодольський центр первинної медико-санітарної допомоги» Зеленодольської міської ради від 10.03.2026 № 25, складеним за формою первинної облікової документації № 080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму, через які особа не може самостійно пересуватися та/або самообслуговуватися і потребує постійного стороннього догляду», затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 № 407, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 15.04.2021 за №510/36132, визначено потребу батька позивача, 1941 року народження, у постійному сторонньому догляді. Крім того, позивач подав довідку від 10.03.2026 № 56 про те, що його батько є маломобільним та перебуває на диспансерному обліку.

Довідкою виконавчого комітету Зеленодольської міської ради від 12.03.2026 № 446 підтверджено, що разом із батьком позивача за адресою його реєстрації зареєстрований лише позивач.

30 березня 2026 року позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 з рапортом (зареєстрований 30.03.2026 за вхідним № Г-52), в якому просив клопотати перед вищим командуванням про звільнення його з військової служби у запас за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком.

Листом від 08.04.2026 № 6/59/2/1-Г-54 «Про розгляд рапорту» військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача про відсутність підстав для задоволення його рапорту. У цьому листі зафіксовано, що рапорт та додані до нього матеріали, зокрема висновок від 10.03.2026 № 25 про потребу батька позивача в постійному сторонньому догляді, розглянуто в межах компетенції; наведено зміст підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону, дослівно відтворено положення частини дванадцятої цієї статті щодо догляду за одним із батьків, який є особою з інвалідністю I чи II групи, та зазначено, що така підстава звільнення, як здійснення постійного догляду за хворими батьками, які за висновком медико-соціальної експертної комісії потребують постійного догляду, нормами чинного законодавства не передбачена.

Не погоджуючись із відмовою у звільненні, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи справу по суті, надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан, дію якого в подальшому неодноразово продовжено; воєнний стан діяв на час подання позивачем рапорту, діє він і на час вирішення цього спору.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).

Пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. Суд звертає увагу, що у відзиві відповідач помилково назвав цей пункт пунктом 223, тоді як пункт 223 названого Положення регулює інші відносини - доведення до військовослужбовців наказів про залишення їх на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі. Ця описка не впливає на зміст правової позиції відповідача.

Ключовим для вирішення спору є зміст норми, на яку позивач послався у рапорті та на якій ґрунтує позов.

Згідно з підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, під час дії воєнного стану звільняються з військової служби, зокрема, на такій підставі: «через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу)».

Отже, у чинній редакції ця норма є бланкетною: вона не містить ані переліку сімейних обставин, ані переліку документів, якими такі обставини підтверджуються, і не згадує ані медико-соціальної експертної комісії, ані лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я. Увесь зміст підстави звільнення визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону № 2232-XII, до якої ця норма відсилає. Тому доводи позивача про те, що підпункт «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII «окремими абзацами» виділяє кілька автономних сімейних обставин, зокрема догляд за батьками за висновком лікарсько-консультативної комісії, не відповідають дійсному тексту цієї норми: жодних абзаців такого змісту вона не містить.

Частина дванадцята статті 26 Закону № 2232-XII розмежовує підстави звільнення через сімейні обставини або з інших поважних причин за режимами: пункт 1 - у мирний час; пункт 2 - під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану); пункт 3 - під час дії воєнного стану. Оскільки позивач проходить військову службу за призовом під час мобілізації і рапорт подано під час дії воєнного стану, до спірних відносин застосовується виключно пункт 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII.

Абзацом тринадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII (у редакції Закону № 4170-IX від 19.12.2024) передбачено таку підставу звільнення: «необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи».

Аналіз наведеного абзацу за його текстом і граматичною будовою дає підстави для таких висновків. Слова «який є особою з інвалідністю I чи II групи» є означенням до слів «одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка)» і характеризують саме ту особу, за якою здійснюється догляд. Наявність у такої особи інвалідності I чи II групи є основною і обов`язковою умовою застосування цієї підстави звільнення.

Наступна частина абзацу - «за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи» - є додатковою умовою, яка перевіряється лише після встановлення основної. Сполучник «або» в цій частині поєднує між собою дві альтернативні додаткові умови: відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення особи, за якою здійснюється догляд, - або наявність у самих цих членів сім`ї потреби в постійному догляді. Цей сполучник не протиставляє висновок лікарсько-консультативної комісії вимозі про інвалідність і не створює самостійної підстави звільнення.

Звідси випливає, що висновок медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я згадується в абзаці тринадцятому пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII виключно як доказ потреби в постійному догляді саме інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення особи, за якою здійснюється догляд, а не як доказ стану здоров`я того з батьків військовослужбовця, догляд за яким є підставою звільнення. Жодного окремого абзацу, який передбачав би звільнення під час дії воєнного стану у зв`язку з необхідністю догляду за батьками, що потребують постійного догляду за висновком лікарсько-консультативної комісії, пункт 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII не містить.

Судом встановлено і сторонами не заперечується, що батько позивача особою з інвалідністю I чи II групи не є: відповідних документів не було додано ані до рапорту, ані до позовної заяви, а позивач у позові та у відповіді на відзив не стверджує про наявність у батька інвалідності, а навпаки, наполягає на тому, що така обставина для звільнення не потрібна. Отже, основна умова застосування абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII у цій справі відсутня, а тому підстава звільнення, на яку позивач послався у рапорті, не виникла.

Такий висновок підтверджується і системним аналізом законодавства, яке регулює звільнення з військової служби та відстрочку від призову. Підстава, на яку фактично посилається позивач, - догляд за батьками, які потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, - у законодавстві збереглася, проте в інших правових режимах.

Так, абзацом п`ятнадцятим пункту 2 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII (у редакції Закону № 4170-IX від 19.12.2024) передбачено підставу звільнення: «необхідність здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також своїми батьками, які за висновком медико-соціальної експертної комісії, лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я чи рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи потребують постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд». Ця норма за змістом справді не вимагає наявності у батьків інвалідності. Проте вона розміщена у пункті 2 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII, який визначає підстави звільнення під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану), а тому до спірних відносин, що виникли і тривають під час дії воєнного стану, не застосовується.

Аналогічно, згідно з пунктом 9 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, «зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір`ю (батьком чи матір`ю дружини (чоловіка)), які за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, чи рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи потребують постійного догляду». Однак ця норма вміщена у статті 23 названого Закону, яка має назву «Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації», і встановлює підставу для відстрочки від призову, тобто для невиникнення правовідносин військової служби, а не підставу для звільнення з військової служби, яка вже триває. До особи, яку вже призвано і яка вже проходить військову службу, ця норма не застосовується.

Наведене засвідчує, що законодавець формулював підставу, пов`язану з доглядом за батьками за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, і зберіг її в тих випадках, де вважав це за потрібне, - для особливого періоду поза воєнним станом і для відстрочки від призову. Водночас на режим воєнного стану у пункті 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII цю підставу не перенесено, а сформульовано іншу, з обов`язковою умовою про інвалідність I чи II групи. Суд не наділений повноваженнями створювати підставу для звільнення з військової служби, якої закон не передбачає, оскільки це означало б підміну законодавця і суперечило б частині другій статті 19 Конституції України.

Суд відхиляє доводи позивача, що ґрунтуються на практиці Верховного Суду.

Позивач посилається на постанову Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі № 120/1909/23, у якій, за твердженням позивача, сформульовано висновок про допустимість і достатність висновку лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за батьками. Цей довід є неприйнятним з двох самостійних причин.

По-перше, предметом тлумачення у названій постанові був абзац четвертий підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII, тобто норма, яка у чинній редакції Закону відсутня. Статтю 26 Закону № 2232-XII викладено в новій редакції Законом України від 11.04.2024 № 3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку», який набрав чинності 18 травня 2024 року. Внаслідок цього підпункт «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII став бланкетним і жодних абзаців із переліком документів більше не містить, а перелік підстав звільнення під час дії воєнного стану перенесено до пункту 3 частини дванадцятої цієї статті у наведеній вище редакції. Оскільки рапорт подано 30 березня 2026 року, тобто майже через два роки після набрання чинності новою редакцією, правовий висновок, сформульований щодо норми, яка припинила існування, до спірних відносин застосований бути не може.

По-друге, у самій справі № 120/1909/23 позивачеві в позові було відмовлено, і Верховний Суд цю відмову підтримав: за результатами касаційного перегляду касаційну скаргу залишено без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін. Тому наведена постанова не підтверджує позицію позивача і за своїм результатом.

Суд звертає увагу і на внутрішню суперечність доводів позивача. У відповіді на відзив позивач стверджує, що «правова конструкція норми» не змінилася, а зміни стосувалися лише переліку родичів та умов щодо відсутності інших осіб. Водночас у позовній заяві позивач сам посилається на підпункт «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII саме «у редакції Закону № 3633-IX», тобто визнає, що норму викладено в новій редакції. Порівняння попередньої та чинної редакцій, наведене вище, свідчить, що зміни мали не редакційний, а змістовний характер: для режиму воєнного стану законодавець запровадив нову умову - наявність у того з батьків, за яким здійснюється догляд, інвалідності I чи II групи.

Не підтверджують позиції позивача й інші наведені ним аргументи.

Довід про те, що висновок лікарсько-консультативної комісії є актом індивідуальної дії медичного характеру, а органи військового управління не наділені повноваженнями ставити під сумнів висновки спеціалізованих медичних закладів, суд відхиляє як такий, що не стосується суті спору. Відповідач не піддавав сумніву ані компетенцію лікарсько-консультативної комісії, ані достовірність її висновку, ані сам факт потреби батька позивача в постійному сторонньому догляді. Відповідач виходив з іншого: встановлений цим висновком факт за чинною редакцією закону не є достатнім для звільнення з військової служби під час дії воєнного стану. Оцінка юридичних наслідків поданого документа є не перевіркою медичного висновку, а застосуванням норми права, що належить до компетенції відповідача.

Довід про те, що розділовий сполучник «або» вказує на альтернативність документів, якими підтверджується потреба в догляді, суд відхиляє. Альтернативність у чинній нормі справді існує, проте вона стосується виду документа (висновок медико-соціальної експертної комісії, висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я або рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи) і застосовується виключно в межах додаткової умови щодо інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення. Ця альтернативність не замінює і не скасовує основної умови про наявність інвалідності I чи II групи.

Довід про нетотожність понять «сторонній догляд» і «постійний догляд» суд визнає обґрунтованим по суті, проте таким, що не впливає на результат вирішення спору, оскільки відмова відповідача не ґрунтувалася на цьому розмежуванні.

Посилання позивача на статтю 51 Конституції України, за якою повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків, а також на статті 172, 202, 203 Сімейного кодексу України суд враховує, однак зазначає, що ці норми встановлюють сімейно-правовий обов`язок повнолітніх дітей і не визначають підстав звільнення з військової служби. Такі підстави визначено виключно статтею 26 Закону № 2232-XII, і їх перелік є вичерпним.

Посилання позивача на роз`яснення Міністерства охорони здоров`я України від 26.09.2023 суд відхиляє, оскільки цей документ стосується розподілу повноважень медичних комісій щодо визначення потреби хворого в постійному сторонньому догляді, не є нормативно-правовим актом, що встановлює підстави звільнення з військової служби, і до того ж датований періодом, що передував викладенню статті 26 Закону № 2232-XII у новій редакції.

Посилання позивача на додаток 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за № 438/16454, також не підтверджує його позиції. По-перше, цей акт має процедурний характер і визначає лише перелік документів, які додаються до подання до звільнення, а тому не може розширювати встановленого законом переліку підстав звільнення; сам пункт 5 додатка 19 відсилає до переліку, визначеного частиною дванадцятою статті 26 Закону № 2232-XII. По-друге, цей додаток розмежовує ті самі дві різні підстави, які ототожнює позивач: підпункт 25 пункту 5 стосується догляду за хворими батьками, які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребують постійного догляду, тоді як підпункт 26 пункту 5 стосується догляду за одним із батьків, який є особою з інвалідністю I чи II групи, і вимагає подання одного з документів, що підтверджує інвалідність такої особи.

Суд не применшує ані складності становища родини позивача, ані дійсності його намірів піклуватися про батька. Проте перелічені обставини за чинною редакцією закону мають значення лише як додаткові умови застосування підстави звільнення, передбаченої абзацом тринадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII, тобто перевіряються за наявності основної умови - інвалідності I чи II групи у того з батьків, за яким здійснюється догляд. За відсутності основної умови самі лише додаткові умови, якими б переконливо вони не були доведені, права на звільнення з військової служби під час дії воєнного стану не породжують.

Окремої оцінки потребує довід позивача про те, що відповідач не надав висновку лікарсько-консультативної комісії належної правової оцінки та застосував норму, яка стосується осіб з інвалідністю, повністю проігнорувавши положення закону щодо висновку лікарсько-консультативної комісії.

Зі змісту листа від 08.04.2026 № 6/59/2/1-Г-54 вбачається, що у його вступній частині зафіксовано отримання рапорту позивача і доданих до нього матеріалів, у тому числі висновку від 10.03.2026 № 25 про потребу батька позивача в постійному сторонньому догляді, та зазначено, що ці матеріали розглянуто в межах компетенції. Далі в листі дослівно відтворено чинну редакцію норми, яка регулює звільнення під час дії воєнного стану у зв`язку з доглядом за одним із батьків, - разом із застереженням про інвалідність I чи II групи та з посиланням на висновок медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я як на доказ потреби в догляді інших членів сім`ї. Отже, поданий позивачем документ було отримано, розглянуто і оцінено, а відмова мотивована саме тією нормою, яка підлягала застосуванню.

Те, що заключне речення листа згадує лише медико-соціальну експертну комісію і не згадує лікарсько-консультативної комісії, є неточністю формулювання, яка не спростовує наведеного вище: мотиви відмови викладено у попередньому абзаці листа через дослівне відтворення чинної норми, і ці мотиви є правильними. Така неточність не змінює правомірності відмови по суті і не є самостійною підставою для визнання дій відповідача протиправними.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що дії військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови у звільненні позивача з військової служби вчинені на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а тому перша позовна вимога задоволенню не підлягає.

Не підлягає задоволенню і друга позовна вимога - про зобов`язання відповідача повторно розглянути та задовольнити рапорт позивача. Ця вимога є похідною від першої і не може бути задоволена за відсутності протиправності оскаржуваних дій. Крім того, в частині зобов`язання «задовольнити» рапорт вона є втручанням у дискреційні повноваження командування. Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Вирішення питання про звільнення військовослужбовця належить до повноважень відповідних командирів (начальників), а суд не може підмінити їх і наперед визначити зміст рішення, яке має бути ухвалене за результатами розгляду рапорту. Тому навіть у разі встановлення протиправності дій суб`єкта владних повноважень зобов`язання задовольнити рапорт було б неналежним способом захисту.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідач як суб`єкт владних повноважень довів правомірність своїх дій, а позивач не довів обставин, на яких ґрунтуються його вимоги. За таких обставин позовні вимоги є необґрунтованими, а в задоволенні позову належить відмовити повністю.

Питання розподілу судових витрат судом не вирішується,.

Керуючись ст. ст. 243-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Єфанова