Рішення від 28 вересня 2026 р. у справі №160/22836/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 рокуСправа №160/22836/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ремез К.І.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправним та скасування наказу,-

УСТАНОВИВ:

30.07.2026 за допомогою підсистеми «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ військової частини НОМЕР_1 від 07.07.2026р. №4247 «Про результати проведення службового розслідування», яким ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , підполковника Збройних Сил України було притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено дисциплінарне стягнення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваним наказом позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено дисциплінарне стягнення «попередження про неповну службову відповідність» за нібито відмову від виконання наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 17.06.2026 № 173 в умовах воєнного стану. Позивач зазначив, що ані оскаржуваний наказ, ані акт службового розслідування йому вручені не були, поданий ним рапорт про ознайомлення з матеріалами службового розслідування залишено без реагування, а на два адвокатські запити відповідач надіслав лише витяг із наказу від 07.07.2026 № 4247, не надавши акта службового розслідування з додатками. Позивач наполягав, що його вину не доведено, з висновками службового розслідування він не погоджується та вважає їх необ`єктивними, а розслідування – проведеним упереджено і не в повному обсязі, у зв`язку з чим накладене на нього дисциплінарне стягнення є протиправним і застосованим без урахування всіх обставин.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями зазначена справа розподілена судді Ремез К. І.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.07.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) з 31.08.2026, відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позов протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.

Копію ухвали про відкриття провадження разом із копією позовних матеріалів доставлено до електронного кабінету Військової частини НОМЕР_1 31.07.2026 о 19 годині 04 хвилині, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

18.08.2026 до суду надійшов відзив Військової частини НОМЕР_1 на позовну заяву (сформований у системі «Електронний суд» 17.08.2026, вих. № 2069/5/13-4914), у якому відповідач просить повністю відмовити у задоволенні позовних вимог. Відповідач зазначає, що оскаржуваним наказом позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності за відмову від виконання наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 17.06.2026 № 173 в умовах воєнного стану, а підлеглий відповідно до статей 16, 26, 30 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України зобов`язаний беззастережно виконувати накази командира. Відповідач також посилається на те, що позивач систематично порушував військову дисципліну: наказом від 02.03.2026 № 529 на нього накладено дисциплінарне стягнення «догана», а наказом від 08.06.2026 № 1455 – «сувора догана», і оскільки нове порушення вчинено в період дії попереднього стягнення, відповідно до статті 45 Дисциплінарного статуту застосовано наступне за строгістю стягнення. До відзиву додано витяги з наказів від 02.03.2026 № 529 та від 08.06.2026 № 1455 і відеозапис («докази відмови ОСОБА_1 від виконання наказу.mp4»).

10.08.2026 до суду надійшла заява адвоката Мозжеріна Ю. С. про вступ у справу як представника позивача, до якої додано ордер на надання правничої допомоги від 09.08.2026.

14.08.2026 до суду надійшло клопотання позивача про витребування у Військової частини НОМЕР_1 копії акта службового розслідування щодо ОСОБА_1 з усіма додатками до нього, за яким складено оскаржуваний наказ. Аналогічне клопотання було подано позивачем одночасно з позовною заявою.

25.08.2026 до суду надійшла відповідь позивача на відзив (сформована у системі «Електронний суд» 24.08.2026, вих. № 2). Позивач зазначає, що наказ від 17.06.2026 № 173 зобов`язував його прийняти нову посаду без здачі попередньої, що суперечить пункту 7 § 3 наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 13.06.2026 № 139, яким його звільнено із займаної посади та призначено на іншу; що цей наказ зачитано йому 17.06.2026 в редакції «надати 1 добу для прийняття справ і посади до 18 червня 2026 року», тоді як у матеріалах службового розслідування міститься інша редакція – «з 18 по 20 червня 2026 року»; що у спірний період він виконував завдання за бойовим розпорядженням командира від 07.06.2026, а його рапорт від 17.06.2026 про здачу посади, поданий через застосунок «Армія+», відхилено з причини «бездіяльність безпосереднього командира»; що службове розслідування проведено з порушенням Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України без отримання його пояснень, а з наказами від 02.03.2026 № 529 та від 08.06.2026 № 1455 його не ознайомлювали. У відповіді на відзив позивач також заявив про зміну позовних вимог.

Ухвалою суду від 07.09.2026 заяву позивача про зміну позовних вимог задоволено частково та прийнято до розгляду позовну вимогу в такій редакції: «Визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 07.07.2026 року №4247 «Про результати проведення службового розслідування», яким підполковника ОСОБА_1 , було притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено дисциплінарне стягнення «Попередження про неповну службову відповідність», а також прийняте рішення не включати до наказу командира військової частини НОМЕР_1 про виплату додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168». В іншій частині заяву повернуто позивачу без розгляду.

Ухвалою суду від 07.09.2026 клопотання позивача про витребування доказів задоволено частково: у Військової частини НОМЕР_1 витребувано засвідчену копію акта службового розслідування щодо позивача (вх. № 818 від 02.07.2026) з усіма додатками, а також з власної ініціативи суду – копії наказів від 18.06.2026 № 1496 «Про призначення службового розслідування», від 07.07.2026 № 4247 у повному обсязі, від 17.06.2026 № 173 у частині, що стосується позивача, з документами про його доведення до позивача, бойового розпорядження від 07.06.2026, службової картки позивача з документами про оголошення йому наказів від 02.03.2026 № 529 і від 08.06.2026 № 1455, відомостей про рапорт позивача від 17.06.2026 у застосунку «Армія+». Витребувані докази належало надати до 17.09.2026.

Ухвалою суду від 07.09.2026 до участі у справі як співвідповідача залучено Військову частину НОМЕР_2 , встановлено їй строк для подання відзиву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали та постановлено розпочати розгляд справи спочатку.

22.09.2026 до суду надійшло клопотання Військової частини НОМЕР_1 про долучення доказів, до якого на виконання ухвали суду від 07.09.2026 додано витяги з наказів командира військової частини НОМЕР_1 від 18.06.2026 № 1496 «Про призначення службового розслідування», від 07.07.2026 № 4247 «Про результати проведення службового розслідування», від 17.06.2026 № 173 (по стройовій частині), витяг з бойового розпорядження від 07.06.2026 № 2069/5/5/2222/БР/дск у частині, що стосується позивача, та відомості системи електронного документообігу про зареєстровані рапорти позивача за 2026 рік. Службову картку позивача відповідач не надав, пославшись на направлення його особової справи до військової частини НОМЕР_3 . Акта службового розслідування з додатками до нього відповідач разом із цим клопотанням не надав і причин його неподання не навів.

22.09.2026 до суду надійшов відзив Військової частини НОМЕР_2 (сформований у системі «Електронний суд» 21.09.2026), у якому співвідповідач зазначає, що позовних вимог до нього не заявлено, оскаржуваний наказ він не видавав, службового розслідування не проводив і його матеріалами не володіє; правомірність його наказу від 13.06.2026 № 139, а також наказу Військової частини НОМЕР_1 від 17.06.2026 № 173 є предметом розгляду в іншій справі – № 160/20929/26, що створює ризик ухвалення суперечливих судових рішень; підстав для його залучення до участі у справі без клопотання позивача не було. Також співвідповідач вважає, що невиконання позивачем наказу від 17.06.2026 № 173 підтверджується відеозаписом, долученим до відзиву Військової частини НОМЕР_1 , на якому позивач у присутності свідків заявляє про незгоду з пониженням у посаді та про відмову виконувати наказ; що у відповіді на відзив позивач зміст цього відеозапису не заперечив, а його доводи про одночасне заняття двох посад і недостатність строку для приймання справ спростовуються його ж заявою на відеозаписі про те, що справи і посаду старшого помічника він здав.

26.09.2026 позивач сформував у системі «Електронний суд» і подав до суду додаткові пояснення щодо змісту відеозапису, відсутності доказів відмови від виконання наказу та недоведеності його вини. Пояснення подано в межах строку, встановленого ухвалою суду від 07.09.2026 для подання відповіді на відзив, і вони стосуються доводів відзиву Військової частини НОМЕР_2 щодо відеозапису, тому суд враховує їх під час розгляду справи. Позивач зазначає, що своєї присутності на відеозаписі він не заперечує, однак запис не містить його категоричної відмови від виконання наказу № 173, а фіксує незгоду з кадровим рішенням і намір його оскаржити; що на час запису (17.06.2026, 18:28–18:31) визначений підпунктом 10.1 наказу № 173 строк приймання справ і посади (з 18 по 20 червня 2026 року) ще не розпочався, а сам час запису не збігається з часом 17:45, зазначеним у наказі № 4247; що того ж дня він подав через застосунок «Армія+» е-рапорт про здавання посади (ID НОМЕР_4 ), який перебував на погодженні у командирів і був відхилений, а за правилами застосунку е-рапорт реєструється в системі електронного документообігу військової частини лише після погодження всіма командирами; що останні запитання на відеозаписі стосувалися надання ним пояснень, від чого він мав право відмовитися відповідно до статті 63 Конституції України; що акт службового розслідування вх. № 818 від 02.07.2026 з додатками відповідач всупереч ухвалі суду не надав. До пояснень додано знімки екрана застосунку «Армія+» щодо цього е-рапорту. Позивач також просить у разі, якщо відповідач і надалі посилається на відеозапис як на визначальний доказ, витребувати первинний файл відеозапису з пристрою, на який його записано, метадані файлу, відомості про його автора та учасників, документи про копіювання, долучення й огляд запису, а також акт службового розслідування № 818 від 02.07.2026 з усіма додатками.

28.09.2026 до суду надійшли додаткові пояснення та заперечення позивача щодо доводів відзивів Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 (вх. № 65156/26), подані в межах строку, встановленого ухвалою суду від 07.09.2026 для подання відповіді на відзив. Позивач зазначає, що на час відеозапису 17.06.2026 визначений наказом № 173 строк приймання справ і посади (з 18 по 20 червня 2026 року) ще не розпочався, а 17 і 18 червня 2026 року він мав виконувати завдання у складі робочої групи за бойовим розпорядженням від 07.06.2026, яке не було скасоване чи змінене; що на відеозаписі він висловив незгоду з кадровим рішенням і намір його оскаржити, однак заяви про відмову виконувати наказ не робив, а останнє запитання на записі стосувалося надання ним пояснень, від чого він мав право відмовитися відповідно до статті 63 Конституції України; що наказ від 18.06.2026 № 1496 наперед називає подію «фактом непокори», а усунення позивача від виконання службових обов`язків, про яке йдеться в констатуючій частині цього наказу, не відповідає статті 47 Дисциплінарного статуту; що службове розслідування одноособово провела лейтенант ОСОБА_2 , яка сама брала участь у зафіксованій на відеозаписі розмові, що, на думку позивача, свідчить про конфлікт інтересів; що після призначення службового розслідування йому не запропонували надати пояснення, а обставини, які свідчать на його користь (строк приймання посади, бойове розпорядження, е-рапорт у застосунку «Армія+», розбіжність між часом 17:45, зазначеним у наказі № 4247, і часом відеозапису), не досліджено; що попередні дисциплінарні стягнення не доводять вчинення нового проступку. Позивач просить застосувати передбачені частиною 9 статті 80 Кодексу адміністративного судочинства України наслідки неподання акта службового розслідування вх. № 818 від 02.07.2026, а в разі потреби – повторно витребувати у Військової частини НОМЕР_1 цей акт та інші перелічені ним документи.

Того ж дня до суду надійшло клопотання позивача про застосування заходу процесуального примусу у вигляді штрафу, повторне витребування доказів та визначення наслідків їх неподання (вх. № 65162/26). Посилаючись на те, що Військова частина НОМЕР_1 у встановлений ухвалою від 07.09.2026 строк не подала акт службового розслідування вх. № 818 від 02.07.2026 з додатками і не повідомила причин його неподання, а інші витребувані докази подала із запізненням і частково, позивач просить стягнути з Військової частини НОМЕР_1 у дохід Державного бюджету України штраф на підставі пунктів 1 і 3 частини 1 статті 149 Кодексу адміністративного судочинства України в розмірі трьох прожиткових мінімумів для працездатних осіб; повторно витребувати у неї цей акт з усіма додатками, наказ від 17.06.2026 № 173 у частині, що стосується позивача, з усіма змінами та документами про його доведення, службову картку позивача з документами про оголошення йому наказів від 02.03.2026 № 529 і від 08.06.2026 № 1455, системні відомості застосунку «Армія+» щодо е-рапорту позивача (ID р3808686); у разі подальшого неподання доказів – вирішити питання про їх тимчасове вилучення відповідно до статті 147 цього Кодексу та застосувати наслідки, передбачені частиною 9 статті 80 цього Кодексу.

Також 28.09.2026 до суду надійшло клопотання Військової частини НОМЕР_1 про долучення доказів (вх. № 65224/26), до якого на виконання ухвали суду від 07.09.2026 додано копію акта службового розслідування стосовно позивача, зареєстрованого за вх. № 818 від 02.07.2026, з матеріалами службового розслідування. Несвоєчасне подання цих доказів відповідач пояснює тим, що підрозділи військової частини перебувають у зоні ведення активних бойових дій (зокрема в селищі Просяна Дніпропетровської області), що ускладнює користування електроенергією та доступ до мережі Інтернет і впливає на вчасність отримання ухвал суду про витребування доказів та їх виконання.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на військовій службі у Збройних Силах України, має військове звання «підполковник», що підтверджується посвідченням офіцера серії НОМЕР_5 , виданим військовою частиною НОМЕР_6 21.10.2022, та є учасником бойових дій (посвідчення серії НОМЕР_7 , видане управлінням персоналу штабу військової частини НОМЕР_8 08.12.2023).

Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 13.06.2026 № 139 (§ 3, пункт 7) підполковника ОСОБА_1 , старшого помічника начальника оперативного відділення штабу військової частини НОМЕР_1 , звільнено із займаної посади і призначено начальником групи безпеки застосування військ штабу цієї самої військової частини, ВОС – НОМЕР_9 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 18.06.2026 № 1496 «Про призначення службового розслідування» за фактом непокори 17.06.2026 старшого помічника начальника оперативного відділення штабу військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_1 призначено службове розслідування, проведення якого доручено начальнику групи з`ясування обставин, причин та умов вчинення правопорушень військової частини НОМЕР_1 лейтенанту ОСОБА_2 у термін до 02.07.2026; на час проведення службового розслідування позивача усунуто від виконання службових обов`язків.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 07.07.2026 № 4247 «Про результати проведення службового розслідування» службове розслідування визнано завершеним, а підполковника ОСОБА_1 за відмову від виконання наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 17.06.2026 № 173 в умовах воєнного стану, умисне та грубе порушення вимог Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та Дисциплінарного статуту Збройних Сил України притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено дисциплінарне стягнення – «попередження про неповну службову відповідність». Пунктом 3 цього наказу відповідно до пункту 15 розділу XXXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, вирішено не включати підполковника ОСОБА_1 до наказу про виплату додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, за червень 2026 року, а пунктом 4 – направити матеріали службового розслідування до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві.

08.07.2026 позивач подав командиру військової частини НОМЕР_1 рапорт (вхідний номер військової частини НОМЕР_1 № 1179 від 08.07.2026) про надання дозволу ознайомитися з актом службового розслідування і всіма матеріалами, доданими до нього. На звороті копії цього рапорту позивач зазначив, що з актом службового розслідування вх. № 818 від 02.07.2026 на 29 аркушах він ознайомився (дату ознайомлення в написі зазначено як «10 червня 2026 року», що з огляду на дату подання рапорту є опискою; у клопотанні про витребування доказів позивач називає дату 10.07.2026), у наданні копії матеріалів службового розслідування йому відмовлено, в акті відсутні його пояснення, а з висновками службового розслідування він не погоджується та вважає їх необ`єктивними, саме розслідування – проведеним упереджено і не в повному обсязі.

Представник позивача адвокат Макеєв В. Ф. звертався до відповідача з адвокатськими запитами від 14.07.2026 № 797/07/2026 та від 22.07.2026 № 802/07/2026, у яких просив надати копію наказу про завершення службового розслідування щодо підполковника ОСОБА_1 та акт службового розслідування з додатками до нього.

Листом від 20.07.2026 № 2069/27610-в відповідач надіслав представнику позивача витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 07.07.2026 № 4247 на 3 аркушах. Акт службового розслідування з додатками до нього відповідач не надав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із такого.

За приписами частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV (далі – Дисциплінарний статут; тут і далі – у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, тобто у червні – липні 2026 року).

Відповідно до статті 6 Дисциплінарного статуту право командира – віддавати накази і розпорядження, а обов`язок підлеглого – їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк.

Відповідно до статті 45 Дисциплінарного статуту у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності – накласти дисциплінарне стягнення.

Згідно з пунктом «ґ» статті 48 Дисциплінарного статуту на військовослужбовців може бути накладене дисциплінарне стягнення у виді попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби).

Відповідно до статті 83 Дисциплінарного статуту на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.

За правилами частини 1 статті 84 Дисциплінарного статуту прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

За частиною 1 статті 86 Дисциплінарного статуту, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення. Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби (частина 2 статті 86 Дисциплінарного статуту).

Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України затверджено наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 13.12.2017 за № 1503/31371 (далі – Порядок № 608; тут і далі – у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з пунктом 3 розділу IV Порядку № 608 військовослужбовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право: знати підстави проведення службового розслідування; бути ознайомленим про свої права та обов`язки під час проведення службового розслідування; відмовитися давати будь-які пояснення щодо себе, членів своєї сім`ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом; давати усні, письмові або за допомогою технічних засобів пояснення, подавати документи, які стосуються службового розслідування, вимагати опитування (додаткового опитування) осіб, які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення; з дозволу командира (начальника) отримувати копії документів, які стосуються службового розслідування, та долучати їх до власних пояснень; порушувати клопотання про витребування та долучення нових документів, видань, інших матеріальних носіїв інформації; висловлювати письмові зауваження та пропозиції щодо проведення службового розслідування, дій або бездіяльності посадових (службових) осіб, які його проводять; ознайомлюватися з актом службового розслідування (у частині, що його стосується) після розгляду командиром (начальником); оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки та у порядку, визначені законодавством України.

За приписами пунктів 3 та 4 розділу V Порядку № 608 в описовій частині акта службового розслідування зазначаються, зокрема: неправомірні дії військовослужбовця; зв`язок правопорушення з виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби (якщо такий є); вина військовослужбовця; причинний зв`язок між неправомірними діями військовослужбовця та подією, що трапилась; вимоги нормативно-правових актів, інших актів законодавства, які було порушено; причини та умови, що сприяли правопорушенню; заперечення, заяви та клопотання особи, стосовно якої проведено службове розслідування, мотиви їх відхилення чи підстави для задоволення. У резолютивній частині акта зазначаються, зокрема, висновки службового розслідування та пропозиції щодо притягнення винної особи (винних осіб) до відповідальності. До акта службового розслідування додаються всі матеріали службового розслідування (пункт 6 розділу V Порядку № 608).

Відповідно до пункту 1 розділу VI Порядку № 608 за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення.

У постанові від 21 травня 2026 року у справі № 480/6010/24 Верховний Суд сформулював висновок про те, що підставою притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності є неналежне виконання ним службових обов`язків, порушення військової дисципліни; притягнення до дисциплінарної відповідальності здійснюється уповноваженим командиром у межах наданих йому повноважень та, як правило, за результатами службового розслідування, проведеного з метою з`ясування всіх обставин правопорушення, причин і умов його вчинення, а також ступеня вини військовослужбовця. Рішення про накладення дисциплінарного стягнення має бути обґрунтованим, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків, обставин вчинення, попередньої поведінки військовослужбовця. Водночас обов`язковою умовою правомірності притягнення до дисциплінарної відповідальності є дотримання встановленої процедури, зокрема забезпечення військовослужбовцю права на надання пояснень, подання доказів, ознайомлення з матеріалами службового розслідування та оскарження прийнятого рішення; порушення цих вимог може свідчити про протиправність застосованого дисциплінарного стягнення. Вирішуючи такі спори, суд має виходити з обставин, установлених службовим розслідуванням, характеру проступку, мотивів, за яких його вчинено, та якими доказами це підтверджується.

Отже, перевірка правомірності наказу про накладення дисциплінарного стягнення передбачає встановлення судом того, чи зафіксовано факт дисциплінарного правопорушення, у чому саме воно полягало, чи повністю доведено вину військовослужбовця, чи дотримано процедуру проведення службового розслідування і чи враховано під час обрання виду стягнення обставини, визначені частиною 2 статті 86 Дисциплінарного статуту.

Акт службового розслідування щодо позивача (вх. № 818 від 02.07.2026) з матеріалами службового розслідування відповідач подав лише 28.09.2026, тобто після спливу встановленого ухвалою від 07.09.2026 строку, не повідомивши суд у визначений частиною 7 статті 80 Кодексу адміністративного судочинства України строк про неможливість його дотримати. Відповідно до частини 8 статті 79 цього Кодексу докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Відповідач пов`язує несвоєчасне подання цих доказів з перебуванням підрозділів військової частини в зоні ведення активних бойових дій, що ускладнює користування електроенергією та доступ до мережі Інтернет. Враховуючи ці обставини, а також те, що зазначені докази витребувано судом як такі, без яких неможливо перевірити висновки, покладені в основу оскаржуваного наказу, і що відповідно до частини 4 статті 9 цього Кодексу суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, суд приймає їх до розгляду. Отже, обставини, встановлені службовим розслідуванням, суд перевіряє з урахуванням акта службового розслідування і доданих до нього матеріалів, а також витягів з наказів від 17.06.2026 № 173, від 18.06.2026 № 1496, від 07.07.2026 № 4247, з бойового розпорядження від 07.06.2026 та відеозапису, долученого до відзиву Військової частини НОМЕР_1 .

Суд зважає на те, що у постанові від 21.05.2026 у справі № 480/6010/24, залишаючи без змін судові рішення про відмову в задоволенні позову про скасування дисциплінарного стягнення за невиконання бойового розпорядження, Верховний Суд виходив з того, що факт віддання розпорядження та доведення його до відома військовослужбовця підтверджувався матеріалами службового розслідування і узгоджувався з поясненнями, наданими ним під час розслідування, а наявність складу дисциплінарного проступку підтверджувалася матеріалами службового розслідування (пункти 65, 69.1). У цій справі матеріали службового розслідування, подані відповідачем 28.09.2026, як зазначено нижче, такого підтвердження не містять, а пояснень позивача під час службового розслідування не отримано.

У витязі з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 17.06.2026 № 173, який подали до суду і позивач (разом із відповіддю на відзив), і відповідач (22.09.2026), підпунктом 10.1 пункту 10 підполковнику ОСОБА_1 надано термін приймання справ і посади «з «18» по «20» червня 2026 року». Водночас на відеозаписі «докази відмови ОСОБА_1 від виконання наказу.mp4», який долучив до відзиву сам відповідач (запис розпочато 17.06.2026 о 18:28, закінчено о 18:31), під час доведення позивачу цього наказу підпункт 10.1 зачитано в іншій редакції: «надати одну добу для приймання справ і посади до 18 червня 2026 року». Причин розбіжності між зачитаним позивачу і поданим до суду текстом наказу відповідач не пояснив.

За будь-якою з цих редакцій на момент, коли, згідно з наказом № 4247, позивач відмовився від виконання наказу (17.06.2026 о 17:45), а так само на момент відеофіксації строк приймання справ і посади ще не сплив: за редакцією, поданою до суду, він мав розпочатися лише 18.06.2026, а за зачитаною позивачу – тривав до 18.06.2026. Уже 18.06.2026 наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 1496 позивача на час проведення службового розслідування усунуто від виконання службових обов`язків. Крім того, за бойовим розпорядженням від 07.06.2026 позивач у період з 08.06.2026 по 18.06.2026 входив до складу робочої групи з перевірки підрозділів, тобто строк приймання посади припадав на час виконання ним цього завдання.

На відеозаписі позивач заявив, що справи та посаду старшого помічника начальника оперативного відділення він здав, а з пониженням у посаді «в даному варіанті» не згоден і буде це оскаржувати; що згоди на пониження в посаді він не давав і рапорту про це не писав, а також що згідно з Конституцією може мовчати. Заяви про відмову приймати посаду з мотивів «особистих переконань», про яку йдеться в наказі № 4247, відеозапис не містить. Крім того, у наказі № 4247 зазначено, що наказ № 173 доведено позивачу 17.06.2026 о 17:45 і що його відмову від виконання цього наказу підтверджено відеофіксацією, проте єдиний поданий відповідачем відеозапис розпочато о 18:28 і закінчено о 18:31. Іншої відеофіксації подій 17.06.2026 відповідач не надав і цієї розбіжності в часі не пояснив. Суд враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 21.05.2026 у справі № 480/6010/24 (пункт 60), про безумовність виконання наказу і відсутність у підлеглого дискреції щодо його виконання. Однак у цій справі спірним є не право позивача обговорювати наказ, а сам факт його невиконання. Відповідно до статті 6 Дисциплінарного статуту наказ має бути виконаний у встановлений строк; висловлення незгоди з наказом і наміру його оскаржити до спливу цього строку саме по собі невиконанням наказу не є, а наступного дня відповідач сам усунув позивача від виконання службових обов`язків.

Не підтверджують факту відмови позивача від виконання наказу № 173 і матеріали службового розслідування, подані відповідачем 28.09.2026. Висновок акта службового розслідування про те, що 17.06.2026 о 17:45 позивач відмовився виконувати наказ № 173, «аргументуючи свою відмову тим, що має особисті переконання, згідно яких відмовляється приймати посаду», ґрунтується на рапорті начальника відділення персоналу штабу військової частини НОМЕР_1 капітана ОСОБА_3 від 17.06.2026 № 1062, довідці-доповіді тимчасово виконуючого обов`язки командира військової частини НОМЕР_1 від 17.06.2026 № 2069/7/14-604, поясненнях капітана ОСОБА_3 , майора ОСОБА_4 , майора медичної служби ОСОБА_5 і підполковника ОСОБА_6 , а також на відеофіксації. Пояснення цих осіб дослівно відтворюють той самий текст, що й рапорт № 1062 та акт службового розслідування, і не містять відомостей про те, хто саме, де і в який спосіб доводив позивачу наказ, що саме позивач відповів і в чому полягали його «особисті переконання». Кожен із цих документів, як і сам акт, посилається на те, що відмову підтверджено відеофіксацією, проте єдиний долучений відповідачем до справи відеозапис, як встановлено вище, розпочато о 18:28, а не о 17:45, і заяви позивача про відмову приймати посаду з мотивів особистих переконань він не містить. Іншого відеозапису, зокрема диска з відеозаписом, зазначеного в описі матеріалів службового розслідування, відповідач суду не надав. Не з`ясовано в акті й того, як відмова, зафіксована 17.06.2026, узгоджується з наведеним у витязі з наказу № 173, долученому до матеріалів розслідування, строком приймання справ і посади з 18 по 20 червня 2026 року та з іншою редакцією цього строку, зачитаною позивачу на відеозаписі.

Крім того, пояснення зазначених посадових осіб датовано 17.06.2026, а акт про відмову позивача від надання пояснень складено лейтенантом ОСОБА_2 17.06.2026 о 17:55, хоча і в поясненнях, і в цьому акті зазначено, що їх отримано (складено) в рамках службового розслідування, призначеного наказом від 18.06.2026 № 1496, тобто наказом, якого на той час ще не було видано. Відповідно до абзацу п`ятого пункту 1 розділу IV Порядку № 608 у разі відмови військовослужбовця надати письмові пояснення по суті службового розслідування особа, яка проводить службове розслідування, складає акт про відмову, який засвідчується підписами не менше двох присутніх осіб. Акт від 17.06.2026 складено до призначення службового розслідування і до того, як лейтенанту ОСОБА_2 доручено його проведення, тому відмови позивача надати пояснення по суті службового розслідування він не підтверджує. Доказів того, що після призначення службового розслідування позивачу повідомили його підстави, роз`яснили права, визначені пунктом 3 розділу IV Порядку № 608, і запропонували надати пояснення, матеріали службового розслідування не містять, а його пояснень, заперечень чи клопотань акт службового розслідування не відображає. Отже, доводи позивача про те, що службове розслідування проведено без забезпечення його права надати пояснення, знайшли своє підтвердження.

За таких обставин доводи позивача щодо конфлікту інтересів лейтенанта ОСОБА_2 та щодо підстав і порядку усунення його від виконання службових обов`язків наказом від 18.06.2026 № 1496, правомірність якого предметом цього спору не є, на висновок суду не впливають і окремої оцінки не потребують.

Суд враховує, що позивач послідовно, починаючи з доведення йому наказу 17.06.2026, заперечував наявність у своїх діях складу дисциплінарного правопорушення, а в написі на рапорті від 08.07.2026, у позовній заяві та відповіді на відзив – також повноту та об`єктивність проведеного щодо нього службового розслідування; у відповіді на відзив навів конкретні обставини, які, на його думку, виключають його вину: невідповідність наказу від 17.06.2026 № 173 наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 13.06.2026 № 139, наявність двох різних редакцій наказу № 173, виконання ним у цей час завдань за бойовим розпорядженням від 07.06.2026 та відхилення його рапорту про здачу посади, поданого через застосунок «Армія+». Доводи про дві редакції наказу № 173 та про виконання позивачем завдань за бойовим розпорядженням відповідач не спростував. Подані відповідачем відомості системи електронного документообігу про зареєстровані рапорти позивача за 2026 рік свідчать лише про те, що рапорт від 17.06.2026 у цій системі не зареєстровано. Водночас зі знімків екрана застосунку «Армія+», доданих до додаткових пояснень позивача, вбачається, що 17.06.2026 позивач створив адресований командиру військової частини НОМЕР_1 е-рапорт «Здавання посади» (ID НОМЕР_4 ), у якому доповів, що відповідно до наказу від 17.06.2026 № 173 справи та посаду старшого помічника начальника оперативного відділення штабу військової частини НОМЕР_1 він здав 17.06.2026; цей рапорт перебував на погодженні (статуси «на погодженні (1)» і «на погодженні (2)»), а згодом отримав статус «відхилено». Відповідно до наведеної в застосунку інформації е-рапорт направляється до системи електронного документообігу військової частини для реєстрації лише після його погодження всіма командирами, тому відсутність у цій системі рапорту, який погодження не пройшов, не спростовує факту його подання. Подання позивачем у день доведення йому наказу № 173 рапорту про здавання справ і посади з посиланням саме на цей наказ не узгоджується з висновком про його відмову від виконання наказу. У будь-я

Доводи відзиву Військової частини НОМЕР_1 наведених висновків не спростовують. Посилання відповідача на обов`язок підлеглого беззастережно виконувати накази командира не підтверджує самого факту невиконання позивачем наказу № 173 у встановлений ним строк, а відеозапис, на який посилаються обидва відповідачі, з наведених вище підстав такого факту не доводить. Не спростовують цих висновків і доводи Військової частини НОМЕР_2 . Суд оцінює відеозапис за його змістом, і саме цей зміст, як зазначено вище, не містить відмови позивача виконати наказ № 173, тому те, що позивач у відповіді на відзив зміст відеозапису не заперечував, доведеності такої відмови не підтверджує. Заява позивача на відеозаписі про те, що справи і посаду старшого помічника начальника оперативного відділення він здав, також не свідчить про відмову від виконання наказу: вона стосується дій, які передують прийманню нової посади.

Не свідчать про правомірність оскаржуваного наказу і посилання відповідача на накази від 02.03.2026 № 529 та від 08.06.2026 № 1455, а також на те, що, на його думку, нове порушення вчинено в період дії попереднього стягнення. Ці накази стосуються інших, попередніх епізодів; вони можуть мати значення для вибору виду стягнення, однак не доводять факту вчинення позивачем того дисциплінарного правопорушення, за яке його притягнуто до відповідальності оскаржуваним наказом. Крім того, ні акт службового розслідування, ні оскаржуваний наказ не посилаються на ці накази як на обставину, яку враховано під час обрання виду стягнення.

Щодо позову до Військової частини НОМЕР_2 суд зазначає таке. Оскаржуваний наказ від 07.07.2026 № 4247 видано командиром військової частини НОМЕР_1 ; Військова частина НОМЕР_2 службового розслідування не призначала і не проводила, дисциплінарного стягнення на позивача не накладала, а правомірність її наказу від 13.06.2026 № 139 предметом цього спору не є. Так само предметом цього спору не є правомірність наказу Військової частини НОМЕР_1 від 17.06.2026 № 173, яка оскаржується у справі № 160/20929/26: у цій справі суд зазначених наказів не оцінює, а встановлює лише, чи доведено факт відмови позивача від виконання наказу № 173, тому ризику ухвалення суперечливих судових рішень немає. Отже, порушення прав позивача Військовою частиною НОМЕР_2 у межах предмета цього спору не встановлено, тому в задоволенні позову до неї належить відмовити. Доводи співвідповідача про відсутність підстав для його залучення до участі у справі стосуються питання, вирішеного ухвалою суду від 07.09.2026.

Клопотання позивача про витребування доказів вирішено ухвалою суду від 07.09.2026. Оскільки акт службового розслідування з матеріалами службового розслідування відповідач подав 28.09.2026 і суд прийняв ці докази до розгляду, підстав для його повторного витребування та для застосування щодо нього наслідків, передбачених частиною 9 статті 80 Кодексу адміністративного судочинства України, про що просить позивач, немає. Щодо решти витребуваних ухвалою від 07.09.2026 доказів, яких відповідач не подав (службової картки позивача з документами про оголошення йому наказів № 529 і № 1455, відомостей застосунку «Армія+» про рапорт позивача від 17.06.2026), суд відповідно до частини 9 статті 80 цього Кодексу розглядає справу за наявними в ній доказами. Не вбачає суд підстав і для витребування інших доказів, про яке позивач просить у додаткових поясненнях від 26.09.2026 і від 28.09.2026 та у клопотанні від 28.09.2026 (первинного файлу відеозапису, його метаданих і відомостей про автора та учасників запису, документів про його копіювання, долучення й огляд, наказу № 173 з усіма змінами та документами про його доведення, системних відомостей застосунку «Армія+» щодо е-рапорту ID р3808686, документів щодо усунення позивача від виконання службових обов`язків і врегулювання конфлікту інтересів тощо). Факт відмови позивача від виконання наказу № 173 не доведено наявними у справі доказами, поданими самим відповідачем, зокрема відеозаписом і матеріалами службового розслідування, тому витребування зазначених доказів на результат розгляду справи не вплине, а обов`язок доказування правомірності оскаржуваного наказу відповідно до частини 2 статті 77 цього Кодексу покладено на відповідача.

Не підлягає задоволенню і клопотання позивача про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 штрафу. Відповідно до частини 1 статті 144 Кодексу адміністративного судочинства України заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених в суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов`язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства. Згідно з пунктами 1 і 3 частини 1 статті 149 цього Кодексу суд може постановити ухвалу про стягнення штрафу, зокрема, у випадках невиконання процесуальних обов`язків, неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин суб`єктом владних повноважень; водночас частиною 6 цієї статті передбачено можливість скасування ухвали про стягнення штрафу, якщо особа виправила допущене порушення. Військова частина НОМЕР_1 порушила встановлений ухвалою від 07.09.2026 строк і не повідомила суд про неможливість його дотримати, однак до ухвалення рішення подала основну частину витребуваних доказів, зокрема акт службового розслідування з матеріалами, пояснивши затримку перебуванням своїх підрозділів у зоні ведення активних бойових дій; на час подання позивачем клопотання цих доказів у справі ще не було. За таких обставин мети застосування штрафу – спонукати відповідача до подання витребуваних доказів – досягнуто, а щодо решти доказів, які на результат розгляду справи не впливають, суд розглядає справу за наявними в ній доказами відповідно до частини 9 статті 80 цього Кодексу. Тому підстав для стягнення з Військової частини НОМЕР_1 штрафу суд не вбачає.

Рішення про невключення позивача до наказу про виплату додаткової винагороди за червень 2026 року (пункт 3 наказу № 4247) прийнято тим самим наказом як наслідок установленої ним відмови позивача від виконання наказу № 173. Оскільки факт такої відмови відповідач не довів, це рішення також не ґрунтується на встановлених обставинах. Позивач оскаржує наказ № 4247 як такий, яким його притягнуто до дисциплінарної відповідальності, накладено на нього дисциплінарне стягнення і вирішено не включати його до наказу про виплату додаткової винагороди, тобто в частині пунктів 2 і 3, тому суд вирішує спір у межах цієї вимоги (частина 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України).

З огляду на викладене суд доходить висновку, що відповідач як суб`єкт владних повноважень, зокрема й поданими 28.09.2026 матеріалами службового розслідування, не довів правомірності наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 07.07.2026 № 4247 «Про результати проведення службового розслідування» у частині притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, накладення на нього дисциплінарного стягнення «попередження про неповну службову відповідність» та невключення його до наказу про виплату додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, а тому цей наказ у зазначеній частині є протиправним і підлягає скасуванню.

При цьому суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України», згідно з якою міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення, а тому питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, вирішується з урахуванням обставин конкретної справи.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Згідно з частиною 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження вважається дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. 2, 9, 77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправним та скасування наказу - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 07.07.2026 № 4247 «Про результати проведення службового розслідування» в частині притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, накладення на нього дисциплінарного стягнення «попередження про неповну службову відповідність» та невключення його до наказу командира військової частини НОМЕР_1 про виплату додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168.

У задоволенні позовних вимог до Військової частини НОМЕР_2 - відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.І. Ремез