Рішення від 28 вересня 2026 р. у справі №160/14598/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 рокуСправа №160/14598/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Турлакової Н.В.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду за допомогою підсистеми "Електронний суд" надійшов позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення ОСОБА_1 нарахування та виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку однією сумою.

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 провести нарахування та виплату середнього заробітку за весь час затримки по фактичного розрахунку по цій справі однією сумою за період з 13.04.2016 року по день фактичного розрахунку ОСОБА_1 .

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення ОСОБА_1 виплати компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 березня 2025 року у справі № 160/21566/24.

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 провести нарахування та виплату компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 березня 2025 року у справі № 160/21566/24 ОСОБА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 березня 2025 року у справі № 160/21566/24 було: зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 13.04.2016 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення – січень 2008 року, за період з 01.03.2018 року по 09.09.2020 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення – березень 2018 року, з урахуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078. На виконання рішення суду відповідачем було нараховано та сплачено на картковий рахунок 29 квітня 2026 року 74 420, 09 грн. 18 травня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з заявою в якій просив: 1. Провести нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів на суму заборгованості частини недоотриманої суми грошового забезпечення з 13.04.2016 по 09.09.2020. 2. Провести нарахування та виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. 3. Надати довідку про середній заробіток. Проте фактично заява позивача розглянута не була.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 червня 2026 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження). Витребувано у відповідача відомості із підтверджуючими доказами щодо: загального розміру належних позивачу при звільненні виплат (з дотриманням правила, щоб у розрахунку (формулі) одночасно не фігурували нараховані суми коштів (тобто, до оподаткування) та отримані позивачем (тобто після сплати з них податків та обов`язкових платежів), позаяк це спотворює розрахунок); розміру грошового забезпечення та інших сум, що були фактично нараховані та виплачені при проведенні розрахунку при звільненні позивача, із визначенням їх складових, розміру суми нарахованих та утриманих податків та зборів; розміру усіх сум, невиплачених позивачеві при звільненні, тобто розмір недоплачених сум, відомості про їх виплату із зазначенням дати, розміру сплачених коштів та виду нарахувань, розміру суми нарахованих та утриманих податків та зборів; деталізовану довідку про середньомісячний і середньоденний заробіток (грошове забезпечення) ОСОБА_1 за останні два місяці, що передували місяцю звільнення, обрахований відповідно до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 в т.ч. із зазначенням порядку обчислення; інформацію про грошове забезпечення ОСОБА_1 за два місяці, що передували звільненню з ВЧ НОМЕР_1 ; засвідчену належним чином у відповідності до вимог ст. 94 КАС України копію наказу про звільнення позивача.

Від відповідача надійшов відзив на позов, в якому зазначено, що зі змісту витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 09 вересня 2020 року № 196 (додаток 5) вбачається, що Позивач був призначений на посаду начальника штабу – першого заступника командира батальйону штабу танкового батальйону військової частини НОМЕР_2 , у зв`язку з чим 09 вересня 2020 року справи та посаду здав і вибув з військової частини НОМЕР_1 до нового місця служби. Отже, Позивач не був звільнений з військової служби, а виключення із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 відбулось у зв`язку з просуванням по службі та переміщенням на нове місце військової служби. Звертаю увагу, що «переміщення на нове місце військової служби з однієї військової частини до іншої» та «звільнення з військової служби» не є тотожними явищами та військовослужбовець має право на відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні лише в разі звільнення з військової служби. Зважаючи на відсутність факту звільнення, вважаю, що Позивачем не доведено наявність у цій ситуації умов, необхідних для застосування положень статті 117 КЗпП України. Таким чином, у даному випадку не вбачається протиправних дій (бездіяльності) Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення Позивачу нарахування та виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а тому підстави для його виплати – відсутні.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2026 року продовжено строк розгляду справи на 90 днів.

Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

За приписами ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

За викладених обставин, у відповідності до вимог ст.ст.258, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Дослідивши чинне законодавство та матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_3 від 30.08.2016 року.

Згідно Витягу із наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 09.09.2020 №196, Капітана ОСОБА_2 , командира ремонтної роти артилерійського озброєння ремонтно-відновлювального батальйону, призначеного наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) №318 від 17.08.2020 року на посаду начальника штабу першого заступника командира батальйону штабу танкового батальйону військової частини НОМЕР_2 , вважати таким, що "09" вересня 2020 року справи та посаду здав і вибув до нового місця служби до м.Конотоп Сумської області. "09" вересня 2020 року виключити із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 березня 2025 року у справі №160/21566/24 позов ОСОБА_1 задоволено частково, а саме ухвалено:

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 13.04.2016 року по 09.09.2020 року у повному розмірі.

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 13.04.2016 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення – січень 2008 року, за період з 01.03.2018 року по 09.09.2020 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення – березень 2018 року, з урахуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.

в іншій частині позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набрало законної сили 21.08.2025 року.

На виконання рішення суду від 20 березня 2025 року у справі №160/21566/24 позивачу 29.074.2026 виплачено 74420,09 грн.

18.05.2026 року позивачем направлено командиру ВЧ НОМЕР_1 заяву, в якій просив провести нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів на суму заборгованості частини недоотриманої суми грошового забезпечення з 13.04.2016 по 09.09.2020, провести нарахування та виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідь від відповідача на заяву позивача в матеріалах справи відсутня.

Вважаючи протиправною бездіяльність щодо нарахування та виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку та компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд виходить з наступного.

Щодо нарахування та виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті статтею 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Приписами статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 за №2232-XII (далі - Закон № 2232-ХІІ).

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина перша статті 2 Закону № 2232-ХІІ).

За змістом частини третьої статті 24 Закону № 2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Власник або уповноважений ним орган відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 2232-Х11 звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:

- у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров`я придатні до військової служби або під час дії воєнного стану визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців;

- у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби з виключенням з військового обліку.

Частиною сьомою статті 26 Закону № 2232-Х11 визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Порядок звільнення з військової служби визначено розділом XII Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року за №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008).

Згідно з пунктом 233 розділу XII Положення № 1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Відповідно до пункту 242 розділу XII Положення № 1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.

У разі звільнення з військової служби на військовослужбовця оформлюється службова характеристика, в якій відповідний командир (начальник) визначає посаду для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил України. Зазначена характеристика додається до особової справи військовослужбовця.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Натомість переміщення по військовій службі Положенням № 1153/2008 регламентовано так:

Пунктом 40 розділу IІ Положення № 1153/2008 встановлено, що у разі переміщення по службі військовослужбовця з однієї військової частини до іншої для дальшого проходження військової служби дія контракту про проходження військової служби не припиняється. Окремі умови контракту за новим місцем служби можуть бути переглянуті та засвідчені підписами сторін контракту.

Відповідно до пункту 110 розділу IV Положення № 1153/2008 переміщення військовослужбовців здійснюється в разі, коли звільнення їх із посад або призначення на інші посади належить до номенклатури призначення різних посадових осіб.

Переміщення осіб рядового складу, сержантського та старшинського складу за наявності обґрунтованих підстав з урахуванням висновків атестування, рекомендацій їх безпосередніх і прямих начальників на підставі клопотань командирів (начальників), які порушили питання про переміщення, здійснюється:

між з`єднаннями, військовими частинами, оперативними командуваннями - наказами посадової особи, якій підпорядковані відповідні з`єднання, військові частини та оперативні командування;

між видами Збройних Сил України, окремими родами військ (сил) Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані начальникам структурних підрозділів Генерального штабу Збройних Сил України, - наказом Головнокомандувача Збройних Сил України. У період дії - воєнного стану таке переміщення здійснюється наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України;

видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані Міністерству оборони України, - наказом керівника служби персоналу Міністерства оборони України.

Переміщення осіб офіцерського складу між видами, окремими родами військ (сил) Збройних Сил України, органами військового управління, з`єднаннями, військовими частинами, вищими військовими навчальними закладами, військовими навчальними підрозділами закладів вищої освіти, установами та організаціями, що не належать до видів та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, здійснюється наказами посадової особи, якій підпорядковані відповідні види, окремі роди військ (сил) Збройних Сил України, органи військового управління, з`єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, крім посад, що належать до повноважень вищої посадової особи. У період дії воєнного стану переміщення осіб офіцерського складу у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно між видами, окремими родами військ (сил) Збройних Сил України, органами військового управління, з`єднаннями, військовими частинами, вищими військовими навчальними закладами, військовими навчальними підрозділами закладів вищої освіти, установами та організаціями, що підпорядковані Головнокомандувачу Збройних Сил України, здійснюється наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України.

За правилами пункту 109 розділу IV Положення № 1153/2008 вибуття до нового місця служби військовослужбовця здійснюється після надходження витягу з наказу відповідного командира (начальника) військової частини про призначення, в тому числі доведеного технічними засобами передачі документованої інформації. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини має відбутися після здавання посади, але не пізніше ніж через місяць від дня одержання військовою частиною зазначеного витягу з наказу або іншого письмового повідомлення про переміщення по службі військовослужбовця.

До зазначеного строку не включається час перебування військовослужбовця у відпустці, відрядженні, на лікуванні чи під вартою.

З матеріалів справи вбачається, що позивач є таким, що з 09 вересня 2020 року вибув до нового місця служби до м.Конотом Сумської області.

Суд зазначає, що переміщення військовослужбовця по службі, яке також передбачає виключення його зі списків особового складу однієї військової частини та зарахування до таких списків іншої, все ж не може вважатися звільненням з військової служби, тобто тим юридичним фактом, з яким законодавець пов`язує виникнення у військової частини обов`язку з проведення всіх необхідних розрахунків за правилами п. 242 Положення №1153/2008, недотримання якого має своїм наслідком відповідальність, передбачену ст. 117 КЗпП України.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2024 року у справі № 520/1897/22 підкреслив, що приписи частини першої статті 116, частини першої статті 117 КЗпП України установлюють загальне правило, згідно з яким у випадку звільнення працівника власник або уповноважений ним орган зобов`язаний виплатити йому всі належні суми у день звільнення, а якщо в указаний строк цього не було зроблено з вини власника або уповноваженого ним органу, то підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь затримки до дня фактичного розрахунку. Межі дії диспозиції частини першої статті 117 КЗпП України визначені її гіпотезою, яка указує на умови, за наявності яких уступає в дію правило про виплату середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку. Обставини, з настанням яких необхідно здійснювати це правило, пов`язані з фактами звільнення працівника та невиплатою йому з вини власника або уповноваженого ним органу належних сум у день звільнення. Верховний Суд наголосив, що ці обставини не зазнали змін внаслідок унесення змін до статей 116, 117 КЗпП України Законом України від 01 липня 2022 року за №2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин".

У постанові від 26.06.2025 у справі № 400/8927/23 Верховний Суд вказав, що виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини не завжди свідчить про закінчення проходження ним військової служби. Таке виключення може бути зумовлене переведенням до іншої частини, зміною місця проходження служби або іншим адміністративним переміщенням. Натомість лише виключення зі списків особового складу військової частини у зв`язку із звільненням у запас чи відставку, смертю, визнанням безвісно відсутнім чи оголошенням померлим підтверджує закінчення проходження військової служби. Аналізуючи положення частини першої статті 117 КЗпП України треба зазначити, що обов`язок роботодавця сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, встановлені у статті 116 КЗпП України, а саме у день звільнення. У цій справі встановлено, що на момент виникнення спірних правовідносин військова служба позивача не була завершена, він не був звільнений з військової служби, а продовжував виконувати свої службові обов`язки на новому місці служби. Відтак, фактичні обставини справи не відповідають гіпотезі частини першої статті 117 КЗпП України, яка передбачає відповідальність за затримку розрахунку саме при звільнення працівника, а тому ця норма не може бути застосована до спірних правовідносин. Поширення дії вказаної норми на випадок, який має місце у цій справі, протирічило б її змісту, сфері її дії й меті запровадження.

Висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 26.06.2025 у справі №400/8927/23, щодо особливостей застосування статті 117 КЗпП України в подібних правовідносинах до цієї справи, в подальшому було визнано Верховним Судом усталеним, що підтверджується ухвалами від 02.07.2025 у справі № 600/5444/24-а, від 30.09.2025 у справі № 380/11516/24, від 17.11.2025 у справі № 480/1704/19.

Так, Згідно Витягу із наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 09.09.2020 №196, Капітана ОСОБА_2 , командира ремонтної роти артилерійського озброєння ремонтно-відновлювального батальйону, призначеного наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) №318 від 17.08.2020 року на посаду начальника штабу першого заступника командира батальйону штабу танкового батальйону військової частини НОМЕР_2 , вважати таким, що "09" вересня 2020 року справи та посаду здав і вибув до нового місця служби до м.Конотоп Сумської області. "09" вересня 2020 року виключити із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Відтак, військова служба позивача не завершена, оскільки він направлений проходити військову службу за новим місцем - до м.Конотоп Сумської області.

Доказів, що станом на день звернення до суду позивач був звільнений з військової служби в установленому Законом та Положенням №1153/2008 порядку до суду не надано.

Таким чином, до спірних відносин не можуть бути застосовані положення статті 117 КЗпП України, якими передбачено відповідальність саме за затримку розрахунку при звільнення працівника, оскільки не відбувся факт звільнення позивача з військової служби, як умови за якої може бути застосована вказана норма до вказаної категорії працівників - військовослужбовців.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині .

Щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати від 19.10.2000 №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159).

Статтею 1 Закону №2050-ІІІ визначено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно зі статтею 2 Закону №2050-ІІІ, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: -пенсії; - соціальні виплати; - стипендії; - заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Відповідно до норм статей 3, 4 Закону №2050-ІІІ, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Відповідно до статті 6 Закону №2050-III, компенсацію виплачують за рахунок: власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднання громадян; коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України, Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінетом Міністрів України прийнято Порядок №159, відповідно до пункту 2 якого компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Пункти 1, 2 Порядку №159 кореспондуються з положеннями Закону №2050-ІІІ і конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру:

пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством);

соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, страхові виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо);

стипендії;

заробітна плата (грошове забезпечення);

сума індексації грошових доходів громадян;

суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Відповідно до пункту 4 Порядку №159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

При цьому кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ та пункті 4 Порядку формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Оскільки відповідачем проведено позивачеві перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення з 13.04.2016 року по 09.09.2020 року, виплаченого 29.04.2026, у зв`язку із чим порушено строки її виплати, відповідач зобов`язаний здійснити нарахування позивачеві компенсації втрати частини доходів відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" за весь час затримки виплати, а саме за період з 13.04.2016 року по 09.09.2020 - день фактичної виплати грошового забезпечення.

До того ж, звертаючись до правових висновків Верховного Суду в аналогічних спорах, у постанові Верховного Суду від 26.02.2020 року у справі №826/8319/16 зазначено, положення Закону №2050-III та Порядку №159 право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати не ставлять у залежність від порядку виплати доходу - у добровільному чи судовому порядку. Компенсація за порушення строків виплати виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата) особи (працівника) з вини відповідача не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат.

Також, у постанові від 29.04.2020 року №420/2093/16-а Верховний Суд зауважив, що компенсація, передбачена Законом №2050-ІІІ, виплачується у разі порушення строків виплати доходу, а не виконання рішення суду.

З огляду на викладене, з урахуванням наведених судом законодавчих норм та встановлених обставин, суд дійшов висновку про те, що відповідачем допущена протиправна бездіяльність щодо невиплати компенсації втрати частини грошових доходів за період з 13.04.2016 року по 09.09.2020, у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 13.04.2016 року по 09.09.2020, виплаченого 29.04.2026 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.03.2025 у справі №160/21566/24, тому, з метою відновлення порушеного права позивача, слід зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь позивача компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 13.04.2016 року по 09.09.2020, виплаченого 29.04.2026 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.03.2025 року у справі №160/21566/24, оскільки саме такий спосіб захисту порушеного права позивача у даному випадку є належним та це необхідне для ефективного захисту цього порушеного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає що наявні правові підстави для часткового задоволення позову.

Враховуючи положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, а також звільнення позивача від сплати судового збору відповідно до вимог Закону України "Про судовий збір", підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст.241-250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,- задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 стосовно нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 13.04.2016 року по день фактичної виплати грошового забезпечення - 29 квітня 2026 року у повному обсязі включно за весь час затримки виплати.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 13.04.2016 року по день фактичної виплати грошового забезпечення - 29 квітня 2026 року у повному обсязі включно за весь час затримки виплати.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Н.В. Турлакова