Рішення від 28 вересня 2026 р. у справі №140/6467/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року ЛуцькСправа № 140/6467/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Плахтій Н.Б.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач) про визнання протиправними дій щодо внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів як військовозобов`язаного;

зобов`язання внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про виключення з військового обліку та віднести до категорії не військовозобов`язаний, зазначивши підставу виключення непридатні.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 01.04.2022 ОСОБА_1 за результатами проходження військово-лікарської комісії визнано непридатним до військової служби з подальшим виключенням з військового обліку на підставі статей 76-а, 64-б графи II Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 №402. Зазначене підтверджується довідкою ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_2 від 01.04.2022 №707/3307.

У військовому квитку серії НОМЕР_1 міститься відповідний запис про виключення позивача з військового обліку.

У Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів та застосунку «Резерв+» були відображені відомості про виключення з військового обліку, наявність статусу невійськовозобов`язаного, проте 21.04.2026 7 ІНФОРМАЦІЯ_3 позивачу відмовлено в перетині державного кордону, оскільки за даними Реєстру останній є військовозобов`язаним.

30.04.2026 позивач звернувся до відповідача із заявою та документами для уточнення облікових даних, проте ТЦК та СП не вжив заходів для приведення відомостей Реєстру у відповідність.

Позивач вказує, що оскільки постановою ВЛК від 01.04.2022 він був визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку і така постанова була реалізована відповідачем, тому в останнього не було правових підстав для поновлення на військовому обліку.

З огляду на викладене позивач просив позов задовольнити повністю.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 25.05.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.39).

Відповідач у відзиві, поданому через систему Електронний суд, позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав та просив відмовити в їх задоволенні. Свої заперечення обґрунтував тим, що підставою взяття на військовий облік позивача було розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 (далі- ІНФОРМАЦІЯ_5 ) №1195/2109 від 04.03.2026. Разом з цим, підставою для поновлення позивача на військовому обліку є результат проведеної перевірки, анонсованої за наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 для встановлення правомірності внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення з військового обліку громадян віком від 22 до 54 років, яких військово лікарські комісії визнали непридатними до військової служби.

З 04.05.2024 громадяни України, які раніше були виключені з військового обліку військовозобов`язаних на підставі пункту 3 частини 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі – Закон №2232-ХІІ), підлягають взяттю на військовий облік військовозобов`язаних, оскільки відпала підстава, за якою їх було виключено з військового обліку. Отже, відповідач має повноваження для взяття позивача на військовий облік військовозобов`язаних з 04.05.2024 у разі, якщо він був виключений до цієї дати з військового обліку військовозобов`язаних як особа, визнана військово-лікарською комісією непридатною до військової служби з виключенням з військового обліку.

Також покликається на те, що у разі невідповідності відомостей, зазначених у посвідченні призовника, тимчасовому посвідченні військовозобов`язаного, військовому квитку осіб рядового, сержантського і старшинського складу та військовому квитку офіцера запасу, відомостям, що містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів (крім військовозобов`язаних та резервістів СБУ, розвідувальних органів або громадян України, звільнених у відставку із зазначених органів), громадянин України для внесення відповідних змін повинен скористатися засобами Порталу або особисто звернутися до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, його відділу за місцем перебування на військовому обліку. Зміни вносяться протягом п`яти робочих днів з дня реєстрації заяви про внесення змін.

Позивач не надав доказів про користування засобами Порталу або особистого звернення до ІНФОРМАЦІЯ_2 за місцем перебування на військовому обліку.

Фактично позивач звернувся до суду, не ініціювавши належним чином адміністративну процедуру внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, як про особу, яка визнана непридатною до військової служби з виключенням з військового обліку у сучасному правовому режимі (а.с.56-59).

У додаткових поясненнях позивач підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві (а.с.66-69). Додатково зазначив, що зміни у правовому регулюванні окремих питань військового обліку жодним чином не вплинули на спірні правовідносини та не змінили правового статусу ОСОБА_1 як громадянина України, виключеного з військового обліку. Розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 №1195/2109 від 04.03.2026 не може вважатись належною підставою для взяття позивача на військовий облік. При цьому доводи відповідача про відсутність звернення позивача до ІНФОРМАЦІЯ_7 не відповідають дійсності, позаяк позивачем подано до суду докази скерування 30.04.2026 на його адресу відповідної заяви про внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Інших заяв по суті справи не надходило.

Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних мотивів та підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України серії № НОМЕР_2 від 02.07.2007 (а.с.16).

Згідно з довідкою військово-лікарської комісії від 01.04.2022 №707/3307 ОСОБА_1 на підставі статті 76а, 64б графи ІІ Розкладу хвороб визнаний непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку (а.с.24).

Відповідно до записів військового квитка серії НОМЕР_1 від 13.01.2012 позивач 01.04.2022 призовною (медичною) комісією ІНФОРМАЦІЯ_2 визнаний непридатним до військової служби із зняттям з військового обліку за ІІ гр. ст.76а, 64б розкладу хвороб (наказ МО України 2008 №4022) і знятий з військового обліку (а.с.19-22).

Однак станом на 27.04.2026 у застосунку «Резерв+» наявна інформація, що ОСОБА_1 має статус військовозобов`язаного (а.с.15).

30.04.2026 позивач звернувся до відповідача із заявою про внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів про виключення з військового обліку, відповідь на яку в матеріалах справи відсутня (а.с.34-35).

Не погоджуючись з діями ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо взяття на облік як військовозобов`язаного та щодо внесення вдомостей про перебування на військовому обліку військовозобов`язаних до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із положеннями статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон №2232-XII.

Згідно із частиною першою статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Частина друга статті 1 Закону №2232-XII передбачає, що військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до частини третьої статті 1 цього Закону військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

За змістом частини дев`ятої статті 1 Закону №2232-XII щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії:

допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць;

військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;

військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;

резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Відповідно до частин першої та другої статті 14 Закону №2232-XII взяття громадян України на військовий облік призовників проводиться з метою визначення наявних людських ресурсів, встановлення освітнього рівня, вивчення особистих якостей. Взяття громадян України на військовий облік призовників здійснюється у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки за місцем проживання.

Відповідно до частини першої статті 34 Закону №2232-ХІІ персонально-якісний облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Згідно з частиною п`ятою статті 1 Закону №2232-XII від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року №1487 затверджено Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Порядок №1487).

Військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів. Для внесення запису/актуалізації даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів ними надаються персональні дані відповідно до вимог Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» (пункт 20 Порядку №1487).

Пунктом 79 Порядку №1487 встановлено, що районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки: організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці; здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством; організовують та забезпечують зберігання облікової документації призовників, військовозобов`язаних та резервістів, персональних даних, які містяться в них; проставляють у військово-облікових документах призовників, військовозобов`язаних та резервістів відповідні відмітки про взяття їх на військовий облік, зняття та виключення з нього; виконують функції з ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Статтею 1 Закону України від 16.03.2017 №1951-VIII «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» (далі - Закон №1951-VIII) визначено, що Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.

Відповідно до пунктів 1 та 2 частини першої статті 3 Закону №1951-VІІІ основними засадами ведення Реєстру є: обов`язковість та своєчасність внесення до Реєстру передбачених цим Законом відомостей про призовників, військовозобов`язаних та резервістів; повнота та актуалізація відомостей Реєстру про призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Як передбачено частиною першою статті 6 Закону №1951-VІІІ, до Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості: 1) персональні дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів; 2) службові дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Пунктом 17-1 частини першої статті 7 Закону №1951-VІІІ визначено, що до персональних даних призовника, військовозобов`язаного та резервіста належать відомості про результати медичних оглядів, що проводяться з метою визначення придатності до виконання військового обов`язку.

Відповідно до частини першої статті 14 Закону №1951-VІІІ ведення Реєстру включає: 1) внесення запису про призовників, військовозобов`язаних та резервістів до бази даних Реєстру для взяття на облік або при відновленні на військовому обліку з перевіркою відповідності персональних та службових даних призовників, військовозобов`язаних та резервістів існуючим обліковим даним; 2) внесення змін до персональних та службових даних призовників, військовозобов`язаних, резервістів на підставі відомостей органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, закладів освіти незалежно від підпорядкування і форми власності, а також відомостей, що подаються органу ведення Реєстру призовниками, військовозобов`язаними, резервістами; 3) знищення повторного запису Реєстру в разі його виявлення.

Згідно з частиною восьмою статті 5 Закону №1951-VІІІ органами ведення Реєстру є районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України.

Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних (частина дев`ята статті 5 Закону №1951-VІІІ).

Відповідно до пункту 1 Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №559 (далі - Порядок №559), військово-обліковий документ є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов`язку, який оформляється (створюється) та видається громадянину України, який є призовником, військовозобов`язаним або резервістом, у тому числі, якщо він був виключений з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів відповідно до пунктів 3 і 4 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та не отримував такий документ до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №559 «Про затвердження Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів і форми такого документа».

Пунктом 4 Порядку №559 передбачено, що у разі невідповідності відомостей, зазначених у посвідченні призовника, тимчасовому посвідченні військовозобов`язаного, військовому квитку осіб рядового, сержантського і старшинського складу та військовому квитку офіцера запасу, відомостям, що містяться у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, громадянин України для внесення відповідних змін: у паперовій формі - повинен звернутися до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу (органу СБУ, розвідувального органу) за місцем перебування на військовому обліку; в електронній формі - повинен скористатися засобами електронного кабінету призовника, військовозобов`язаного, резервіста для звернення до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу за місцем перебування на військовому обліку. Зміни вносяться протягом п`яти робочих днів з дня реєстрації заяви.

Військово-обліковим документом призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також громадян, виключених з військового обліку відповідно до пунктів 3 та 4 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», в електронній формі (далі - військово-обліковий документ в електронній формі) є відображення в електронній формі відомостей про громадянина України, що містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також відомостей щодо звернення або повідомлення про вчинення адміністративного або кримінального правопорушення до Національної поліції.

Аналіз викладеного дає підстави для висновку, що Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів має містити актуальну інформацію щодо призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також громадян, виключених з військового обліку відповідно до пунктів 3 та 4 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Обов`язок із забезпечення актуалізації бази даних покладений на районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку зі взяттям ОСОБА_1 на військовий облік як військовозобов`язаного та внесенням відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Суд встановив, що відповідно до довідки військово-лікарської комісії від 01.04.2022 №707/3307 ОСОБА_1 на підставі статті 76а, 64б графи ІІ Розкладу хвороб визнаний непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку (а.с.24)

Згідно із записами військового квитка серії НОМЕР_1 від 13.01.2012 позивач 01.04.2022 призовною (медичною) комісією ІНФОРМАЦІЯ_2 визнаний непридатним до військової служби із зняттям з військового обліку за ІІ гр. ст.76а, 64б розкладу хвороб (наказ МО України 2008 №4022) і знятий з військового обліку (а.с.19-22).

При цьому з даних Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів станом на 27.04.2026 вбачається, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 як військовозобов`язаний, хоч одночасно зазначено, що він є непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку, дата ВЛК – 01.04.2022 (а.с.23).

Отже, у розглядуваному випадку має місце не невідповідність між даними у військово-обліковому документі у паперовій формі та відомостями Реєстру, а повторне взяття на військовий облік позивача, який був виключений з військового обліку. Тож належить вирішити питання наявності правових підстав для взяття на військовий облік позивача, який був визнаний непридатним до військової служби (постанова ВЛК від 01.04.2022) та за відомостями військового квитка, був виключений з військового обліку.

Суд звертає увагу, що відповідно до пункту 1.1 глави 1 розділу І Положення №402 (у редакції від 01.04.2022) військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов`язаних, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі). Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання військово-лікарської комісії з визначення причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця (пункт 2.1 глави 2 розділу I Положення №402).

Відповідно до пункту 1.2 глави 1 розділу II Положення №402 постанови ВЛК приймаються на підставі Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби (далі - Розклад хвороб) (додаток 1), пояснень щодо застосування статей Розкладу хвороб (додаток 2) та таблиць додаткових вимог до стану здоров`я (далі - ТДВ) (додаток 3).

Підпунктом «б» пункту 20.3 глави 20 розділу II Положення №402 (в редакції станом на 01.04.2022) було передбачено, що при медичному огляді військовослужбовців та інших контингентів ВЛК приймається постанова, в тому числі, такого змісту: «Непридатний: до військової служби з виключенням з військового обліку».

Питання виключення осіб з військового обліку врегульовано положеннями статті 37 Закону №2232-XII.

Так, відповідно до пункту «а» частини п`ятої статі 37 Закону №2232-XII (в редакції на час проходження позивачем ВЛК, а саме 01.04.2022), виключенню з військового обліку у військових комісаріатах підлягають громадяни, які визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку.

Відповідно до чинної на сьогодні редакції частини шостої статті 37 Закону №2233-XII установлено, що виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки підлягають, зокрема, громадяни України, які визнані непридатними до військової служби.

Отже, підстава «визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку» була виключена з переліку таких, згідно з якими відбувалось виключення з військового обліку. Проте, в чинній редакції міститься підстава виключення з військового обліку як «визнані непридатними до військової служби».

Аналіз наведених вище норм Закону №2233-XII в контексті спірних правовідносин дозволяє зробити висновок про те, що виключення громадянина України з військового обліку як такого, що визнаний непридатним до військової служби, свідчить про те, що держава в особі компетентного органу (ТЦК та СП) прийняла рішення про визнання особи непридатною до проходження військової служби та на підставі Закону №2232-XII звільнила цю особу від виконання військового обов`язку.

Процедурно рішення про виключення громадянина України з військового обліку означає, що ця особа більше не перебуває на військовому обліку та втрачає статус військовозобов`язаного, а отже не може бути призваною на військову службу за мобілізацією під час дії правового режиму воєнного стану.

Суд враховує правову позицію, викладену у пунктах 37-39 постанови Верховного Суду від 21.05.2025 у справі №280/2880/24, відповідно до якої законодавець виокремлює поняття «зняття з військового обліку» та «виключення з військового обліку». При цьому, при знятті з військового обліку Законом передбачено можливість повторного взяття військово-зобов`язаного на такий облік. Отже, різними є як підстави, так і правові наслідки зняття або виключення з військового обліку. З аналізу положень Закону №2232-XII слідує, що громадяни, які підлягають виключенню з військового обліку, втрачають статус військовозобов`язаного, в той же час зняті з військового обліку продовжують перебувати в статусі військово-зобов`язаних.

Таким чином, особи, визнані непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку, є невійськовозобов`язаними, та поновлення на військовому обліку таких осіб можливо виключно за їх згодою або ж скасування відповідного рішення ВЛК про непридатність.

Суд не бере до уваги твердження відповідача про те, що позивач не звертався із заявою про внесення відповідних змін до Реєстру, внаслідок чого позов не підлягає задоволенню.

Матеріалами справи підтверджується факт звернення позивача 30.04.2026 із відповідною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримання відповідачем вказаної заяви 05.05.2026 (а.с.34-35).

Разом з тим, варто зауважити, що в даному випадку жодних змін в облікових даних позивача не відбулось, а тому позивач не мав обов`язку попередньо звертатись до ТЦК та СП із заявою про приведення відомостей Реєстру із відомостями військового квитка.

Відповідач в односторонньому порядку без наявності на те правових підстав змінив в Реєстрі відомості щодо позивача з невійськовозобов`язаного на військовозобов`язаного і саме вказана неправомірна дія ТЦК та СП є підставою для її оскарження в судовому порядку.

Таким чином, оскільки позивача вже було правомірно виключено з військового обліку на підставі постанови ВЛК, запис у Реєстрі призовників має бути приведений у відповідність на підставі цієї постанови без потреби у додаткових діях або повторному огляді.

Ні Положення №402, ні інші нормативно-правові акти не наділяють ТЦК та СП та безпосередньо його керівника повноваженнями щодо відміни або скасування висновків військово-лікарської комісії про непридатність осіб до військової служби з виключенням з військового обліку.

Відповідач не навів приписів Закону №2233-XII, які давали йому підстави для поновлення позивача на військовому обліку.

Оскільки постанова ВЛК є чинною (не скасована у встановленому законом порядку), а позивач був виключений з військового обліку на підставі пункту 3 частини шостої статті 37 Закону №2232-XII, то дії відповідача щодо поновлення на військовому обліку у спірних правовідносинах не відповідають визначеному частиною другою статті 2 КАС України критерію законності.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, суд дійшов висновку, що відповідач не довів правомірність своїх дій (на підставі норм закону та у встановлений спосіб) щодо взяття позивача на військовий облік та внесення інформації про це в Реєстр, при тому що у полі «постанова ВЛК» є запис «непридатний з виключенням з військового обліку», дата ВЛК – 01.04.2022. Тобто, зміна категорії обліку з «невійськовозобов`язаний» на «військовозобов`язаний» проведена безпідставно.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Доводи відповідача про правомірність своїх дій спростовано наведеним вище аналізом чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

З урахуванням встановлених у справі фактичних обставин, наведених вище норм законодавства, беручи до уваги зібрані та досліджені судом докази в їх сукупності, а також враховуючи повноваження суду, визначені у статті 245 КАС України, суд дійшов висновку про задоволення позову шляхом визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо взяття ОСОБА_1 на військовий облік військовозобов`язаних з внесенням в Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів таких відомостей; зобов`язання відповідача виключити позивача з військового обліку військовозобов`язаних та виключити дані про перебування на військовому обліку військовозобов`язаних з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, зазначивши як не військовозобов`язаного та підставу виключення - непридатний.

Згідно із частинами першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Частинами першою, третьою статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України” від 23 січня 2014 року, заява №19336/04, пункт 268; рішення у справі «Баришевський проти України», заява № 71660/11, пункт 95; рішення у справі «Двойних проти України», заява №72277/01, пункт 80; рішення у справі «Меріт проти України», заява №66561/01, пункті 88). Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм, слід дійти висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника сторони за договором. При цьому надані послуги повинні бути обґрунтованими, а доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі. Суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи та не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним чи необґрунтованим щодо іншої сторони спору.

Позивач в позовній заяві просить суд стягнути з відповідача понесені ним судові витрати у розмірі 10000 грн.

На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну допомогу адвоката надано копії таких документів: договір про надання правової допомоги від 18.05.2026 №01122020/997, укладений між адвокатом Нікушиною В.С. та ОСОБА_1 ; акт приймання наданих послуг №1 за договором від 18.05.2026 №01122020/997(а.с.15, 36).

Відповідно до пункту 1.1 договору про надання правової допомоги №01122020/997 від 18.05.2026 предметом договору є надання правової допомоги, а саме: складання та подання адміністративного позову до Волинського окружного адміністративного суду про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії з подальшим представництвом інтересів клієнта в судах першої та апеляційної інстанції.

Відповідно до п.2.1 даного договору вартість правової допомоги, що надається на підставі даного договору, становить за складання та подання адміністративного позову та заяви про забезпечення позову – 10000,00 грн.

Згідно з пунктом 3.1 клієнт зобов`язаний здійснити розрахунки за даним Договором в обумовлених розмірах і у встановлені строки (а.с.15).

Акт приймання наданих послуг №1 за договором №01122020/997 від 18.05.2026 підтверджує надання клієнту таких послуг: складання та подання адміністративного позову до Волинського окружного адміністративного суду про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії та заяви про забезпечення позову – 10000,00 грн. При цьому виконавець підтверджує, що отримала від замовника оплату послуг в повному обсязі (а.с.36).

Суд зазначає, що позивачем не подано доказів повної фактичної оплати правничої допомоги, проте суд з урахуванням правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 29.10.2020 (справа №686/5064/20), від 05.03.2021 (справа №200/10801/19-а), від 16.03.2021 (справа №520/12065/19), від 23.12.2021 (справа №280/1361/21) та ін., виходить з того, що відшкодуванню підлягають витрати незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.

Відповідно до позиції Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (постанова від 28.12.2020 у справі №640/18402/19), якщо договором встановлено фіксований гонорар адвоката, він не залежить від фактичного обсягу послуг чи часу, тому подання детального опису робіт (актів виконаних робіт) для стягнення витрат не є обов`язковим.

Також у постанові Верховного Суду від 13.02.2024 у справі №910/12155/22 зазначено, що у випадку встановлення фіксованого розміру гонорару фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, не обчислюється. Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

При цьому в постанові від 20.06.2023 у справі №280/5922/21 Верховний Суд вказав, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу застосувала відповідний підхід, надавши оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона мала заперечення.

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву зазначила, що акт приймання наданих послуг №1 не відповідає вимогам статті 139 КАС України, просила відмовити в стягненні на користь позивача судових витрат, що складаються з витрат на правову допомогу в розмірі 10000,00 грн.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19, 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, яка не є складною, суті виконаних послуг, зокрема, відсутності юридичного супроводу адвоката в суді у зв`язку з розглядом справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, та приймаючи до уваги клопотання відповідача про зменшення судових витрат, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 10000 грн є надмірною та неспівмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг, оскільки зазначений перелік послуг не свідчить про виконання адвокатом значного обсягу самостійних, складних чи таких, що потребували істотних витрат часу, професійних дій.

Тому суд, виходячи із критеріїв, визначених частиною дев`ятою статті 139 КАС України, враховуючи заперечення відповідача, вважає, що з огляду на зміст наданих послуг, кількість затраченого адвокатом часу, наявні підстави обмежити розмір витрат на правничу допомогу та на користь позивача необхідно стягнути витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 5000,00 грн, а решту витрат повинен понести позивач.

Враховуючи наведене, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають стягненню судові понесені позивачем витрати у вигляді сплаченого судового збору в сумі 1331,20 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 5000,00 грн.

Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо взяття на військовий облік з внесенням відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів про ОСОБА_1 як про особу, яка перебуває у статусі військовозобов`язаного.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_8 виключити ОСОБА_1 з військового обліку військовозобов`язаних та внести про це відомості в Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервісті, зазначивши категорію обліку - невійськовозобов`язаний та підставу виключення - непридатний.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 судові витрати у сумі 6331,20 грн (шість тисяч триста тридцять одна грн 20 коп.).

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 );

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).

Головуючий-суддя Н.Б.Плахтій