Рішення від 27 вересня 2026 р. у справі №140/3239/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 року ЛуцькСправа № 140/3239/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Денисюка Р.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - ГУ ПФУ у Волинській області) про визнання протиправними дій щодо відмови у призначенні пенсії в разі втрати годувальника відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб” та зобов`язання призначити та виплачувати пенсію в разі втрати годувальника відповідно до статей 30, 34 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб” з 25 вересня 2025 року.

В обґрунтування позову вказала, що позивач звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії в разі втрати годувальника (загиблого онука - військовослужбовця ОСОБА_2 ) відповідно до Закону України 09 квітня 1992 року №2262-XII “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” (далі – Закон №2262-XII), однак рішенням від 03 жовтня 2025 року №77/1 їй відмовлено у призначенні пенсії в разі втрати годувальника у зв`язку з тим, що вона не вважається непрацездатним членом сім`ї, який має право на пенсію в разі втрати годувальника за Законом №2262-XII.

ОСОБА_1 вважає відмову відповідача протиправною. Зазначає, що рішенням Турійського районного суду Волинської області від 18 листопада 2024 року у справі №169/358/24 визнано факт перебування ОСОБА_1 на утриманні онука ОСОБА_2 на момент його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , який загинув під час захисту Батьківщини та виконання ним обов`язків військової служби, внаслідок збройної агресії російської федерації проти України.

Вказує, що абзацом першим статті 30 Закону №2262-XII визначено, що право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).

Позивач при зверненні до відповідача із заявою надала всі необхідні документи, що підтверджують її родинні відносини з онуком ОСОБА_2 , а також перебування на його утриманні, які передбачені чинними законодавством для призначення пенсії в разі втрати годувальника відповідно до Закону №2262-XII, а відтак відповідач протиправно відмовив їй у призначенні пенсії в разі втрати годувальника відповідно до вказаного Закону.

З наведених підстав позивач просила позов задовольнити.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 19 березня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України).

Відповідач у відзиві на позовну заяву від 16 квітня 2026 року у задоволенні позовних вимог просив відмовити (а.с.38-39). В обґрунтування цієї позиції вказав, що позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області та отримує пенсію по втраті годувальника на дітей (онуків), які перебувають під її опікою, а саме ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 за загиблого онука ОСОБА_2 відповідно до Закону №2262-XII.

25 вересня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення на підставі Закону №2262-XII їй пенсії в разі втрати годувальника у зв`язку із загибеллю онука ОСОБА_2 . Рішенням від 03 жовтня 2025 року №77/1 їй відмовлено у призначенні пенсії, оскільки згідно з поданими документами, позивач не вважається непрацездатним членом сім`ї, який має право на цей вид пенсії.

Зазначає, що згідно пункту “г” частини 3 статті 30 Закону № 2262-XI непрацездатними членами сім`ї вважаються дід і бабуся - при відсутності осіб, які за законом зобов`язані їх утримувати.

Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 30 січня 2007 року №3-1 (далі - Порядок № 3-1) до заяви про призначення пенсії в разі втрати годувальника подаються документи, що підтверджують факт відсутності осіб, які за Законом зобов`язані їх утримувати.

У поданих позивачем документах відсутні докази, що діти позивача досягли пенсійного віку або є особами з інвалідність. Отже, оскільки діти ОСОБА_1 є працездатними та не мають інвалідності, обов`язок щодо утримання матері за Сімейним кодексом України покладається саме на них.

Відтак, згідно з наявними документами позивач не вважається непрацездатним членом сім`ї, який має право на пенсію в разі втрати годувальника згідно із Законом №2262-XI, а тому відповідачем прийнято законне та обґрунтоване рішення про відмову позивачу в призначенні пенсії в разі втрати годувальника.

Суд, перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, встановив такі обставини.

Позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області та отримує пенсію по втраті годувальника на двох утриманців (онуків), які перебувають під її опікою, а саме ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з грошового забезпечення загиблого онука - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , відповідно до Закону №2262-XII, що підтверджено матеріалами пенсійної справи позивача №03010139750-Міноборони (а.с.42-43).

Рішенням Турійського районного суду Волинської області від 18 листопада 2024 року у справі №169/358/24, яке набрало законної сили, визнано факт перебування ОСОБА_1 на утриманні онука ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 під час захисту Батьківщини та виконання ним обов`язків військової служби, внаслідок збройної агресії російської федерації проти України (а.с.13-19).

25 вересня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення їй пенсії в разі втрати годувальника відповідно до Закону №2262-XII у зв`язку із загибеллю онука ОСОБА_2 (а.с.44-45).

Рішенням ГУ ПФУ у Волинській області від 03 жовтня 2025 року №77/1 (а.с.20) ОСОБА_1 відмовлено у призначені пенсії в разі втрати годувальника з тих підстав, що у поданих позивачем документах відсутні докази, що діти позивача досягли пенсійного віку або є особами з інвалідність. Оскільки діти ОСОБА_1 є працездатними та не мають інвалідності, обов`язок щодо утримання матері за Сімейним кодексом України покладається саме на них. Відмовлено ОСОБА_1 у призначені пенсії в разі втрати годувальника відповідно до Закону №2262-XII у зв`язку з тим, що згідно з поданими документами вона не вважається непрацездатним членом сім`ї, який має право на пенсію в разі втрати годувальника згідно із Законом №2262-XII.

Відтак рішення ГУ ПФУ у Волинській області від 03 жовтня 2025 року №77/1 фактично є предметом оскарження у цій справі.

При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.

Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України визначаються Законом №2262-ХІІ.

Відповідно до абзацу третього статті 1 Закону №2262-XII члени сімей військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти, мають право на пенсію в разі втрати годувальника.

Умови призначення пенсій в разі втрати годувальника встановлені статтею 29 Закону №2262-XII.

Зокрема, пенсії в разі втрати годувальника сім`ям військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом призначаються, якщо годувальник помер у період проходження служби або не пізніше 3 місяців після звільнення зі служби чи пізніше цього строку, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних у період проходження служби, а сім`ям пенсіонерів з числа цих військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом - якщо годувальник помер у період одержання пенсії або не пізніше 5 років після припинення її виплати. При цьому сім`ї військовослужбовців, які пропали безвісти в період бойових дій, прирівнюються до сімей загиблих на фронті.

В абзаці першому статті 30 Закону №2262-XII зазначено, що право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).

Одночасно частиною другою статті 30 Закону №2262-XII встановлено, що незалежно від перебування на утриманні годувальника пенсія призначається: непрацездатним дітям; непрацездатним батькам і дружині (чоловікові), якщо вони після смерті годувальника втратили джерело засобів до існування, а також непрацездатним батькам і дружині (чоловікові) військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти в період проходження служби або пізніше внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, що мали місце під час служби.

Відповідно до частини четвертої статті 30 Закону №2262-XIІ непрацездатними членами сім`ї вважаються:

а) діти, брати, сестри та онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років. При цьому братам, сестрам та онукам право на пенсію надається у тих випадках, якщо у них немає працездатних батьків;

б) батьки та дружина (чоловік), якщо вони досягли віку, що дає право на призначення пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” (незалежно від тривалості страхового стажу), або є особами з інвалідністю;

в) батьки та дружина (чоловік), якщо вони не взяли повторний шлюб військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули, померли чи пропали безвісти в період проходження служби або померли після звільнення зі служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних при виконанні обов`язків військової служби (службових обов`язків), захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи виконанням інтернаціонального обов`язку, безпосередньою участю в антитерористичній операції або забезпеченням її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах її проведення, безпосередньою участю у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченням здійснення зазначених заходів, перебуваючи безпосередньо в районах та у період їх здійснення, безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, мають право на пенсію не раніш як за 5 років до досягнення віку, що дає право на призначення пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” (незалежно від тривалості страхового стажу), або якщо вони мають право на пенсію незалежно від віку відповідно до частини третьої статті 114 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, на дострокову пенсію за віком, пенсію за віком на пільгових умовах чи пенсію із зменшенням пенсійного віку відповідно до закону, або якщо вони є особами з інвалідністю;

г) дід і бабуся - при відсутності осіб, які за законом зобов`язані їх утримувати;

д) дружина (чоловік) або один з батьків чи дід, бабуся, брат або сестра, незалежно від віку і працездатності, якщо вона (він) зайнята доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками померлого годувальника, які не досягли 8-річного віку, і не працює.

Згідно зі статтею 31 Закону №2262-XIІ члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Члени сім`ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які самі одержували будь-яку пенсію, мають право перейти на нову пенсію.

Частиною першою статті 40 Закону №2262-ХІІ передбачено, що пенсія в разі втрати годувальника встановлюється на весь період, протягом якого член сім`ї померлого вважається непрацездатним (стаття 30), а членам сім`ї, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, - довічно.

Статтею 41 Закону №2262-ХІІ обумовлено, що пенсія в разі втрати годувальника призначається кожному непрацездатному члену сім`ї, який має право на таку пенсію.

На виконання вимог Закону №2262-ХІІ прийнято Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, затверджений постановою правління Пенсійного фонду України 30 січня 2007 року №3-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15 лютого 2007 року за №135/13402, далі - у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 02 березня 2023 року №10-1; далі - Порядок №3-1).

За змістом пункту 2 розділу І Порядку №3-1 заява про призначення пенсії в разі втрати годувальника подається членом сім`ї військовослужбовця, особи, яка має право на пенсію згідно із Законом, якому на дату смерті не було призначено пенсію, до органів, що призначають пенсії, через уповноважений орган (структурний підрозділ).

У пункті 11 розділу І Порядку №3-1 встановлено, що днем звернення за призначенням пенсії є день подання до органу, що призначає пенсію, заяви про призначення пенсії з усіма необхідними для вирішення цього питання документами, а в разі пересилання заяви і документів поштою - дата їх відправлення уповноваженим органом (структурним підрозділом). Якщо заява про призначення пенсії в разі втрати годувальника членом сім`ї померлого пенсіонера подається через вебпортал або засобами Порталу Дія, днем звернення за призначенням пенсії вважається дата реєстрації на вебпорталі або засобами Порталу Дія заяви разом зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів).

Відповідно до пункту 3 розділу ІІ Порядку №3-1 до заяви про призначення пенсії в разі втрати годувальника додаються такі документи: 1) подання про призначення пенсії, підготовлене уповноваженим органом (структурним підрозділом) (якщо пенсія померлому годувальнику органом, що призначає пенсію, не призначалась); 2) витяг з наказу про виключення годувальника зі списків особового складу у зв`язку зі смертю/ з визнанням судом безвісно відсутнім (якщо годувальник помер (загинув) / пропав безвісти у період проходження служби) або його копія; 3) свідоцтво про смерть годувальника або рішення суду про визнання його безвісно відсутнім чи оголошення його померлим; 4) документи, що засвідчують родинні відносини непрацездатних членів сім`ї з померлим годувальником, які передбачені пунктом 12 цього розділу; 5) документи про перебування непрацездатних членів сім`ї на утриманні померлого (загиблого) годувальника (крім непрацездатних дітей; непрацездатних батьків і дружини (чоловіка) військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти в період проходження служби або пізніше внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, що мали місце під час служби), які передбачені пунктом 13 цього розділу; 6) документи померлого годувальника, які передбачені підпунктом 4 пункту 2 цього розділу; 7) документи, що підтверджують право на призначення пенсії незалежно від віку відповідно до частини третьої статті 114 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, на дострокову пенсію за віком, пенсію за віком на пільгових умовах чи пенсію із зменшенням пенсійного віку відповідно до закону, які передбачені підпунктами 5-7 пункту 2.1 розділу II Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” (для призначення пенсії непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у пункті в статті 30 Закону); 8) документи про обставини загибелі чи смерті годувальника внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних під час проходження служби при виконанні службових обов`язків (обов`язків військової служби) (висновок військово-лікарської комісії, витяг з наказу про виключення годувальника зі списків особового складу у зв`язку зі смертю / визнанням судом безвісно відсутнім або його копія) (для призначення пенсії непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у пункті в статті 30 Закону); 9) документи, що підтверджують право на встановлення надбавок, підвищень та інших доплат (за наявності), які передбачені пунктом 4 цього розділу.

Згідно з пунктами 12, 13 розділу ІІ Порядку №3-1 за документи про родинні відносини приймаються:1) паспорт громадянина України; 2) свідоцтво про народження; 3) свідоцтво про шлюб; 4) рішення суду. За документи про перебування на утриманні непрацездатних членів сім`ї приймаються: 1) відомості про проживання (разом з годувальником за однією адресою), або інші документи, видані відповідно до чинного законодавства за місцем проживання особи, зокрема органом місцевого самоврядування, що підтверджують такий факт; 2) рішення суду про встановлення факту перебування непрацездатного члена сім`ї на утриманні померлого годувальника.

Ключовим питанням спору є право позивачки на призначення пенсії в разі втрати годувальника - ОСОБА_2 (онука).

Як встановлено судом, рішенням Турійського районного суду Волинської області від 18 листопада 2024 року у справі №169/358/24, яке набрало законної сили, визнано факт перебування ОСОБА_1 на утриманні онука ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 під час захисту Батьківщини та виконання ним обов`язків військової служби, внаслідок збройної агресії російської федерації проти України (а.с.13-19).

Турійським районним судом Волинської області у вказаному рішення встановлено, що

ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_5 , його батьками є ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , що підтверджується повторним свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим Турійським районним відділом реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Волинській області 24 листопада 2016 року, актовий запис №2.

Рішенням Турійського районного суду Волинської області від 03 лютого 2005 року ОСОБА_5 позбавлено батьківських прав стосовно його неповнолітнього сина – ОСОБА_2 .

Відповідно до рішення Турійського районного суду Волинської області від 19 березня 2013 року ОСОБА_7 позбавлено батьківських прав стосовно її неповнолітнього сина - ОСОБА_2 .

Розпорядженням Турійської районної державної адміністрації №176 від 03 червня 2013 року ОСОБА_1 призначено опікуном над онуком - ОСОБА_2 .

Згідно витягу з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місяця проживання №0726-975011-2017 від 28 жовтня 2017 року місце проживання ОСОБА_2 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 . За вказаною адресою зареєстроване і місце проживання ОСОБА_1 , що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_2 , виданого 25 лютого 2015 року Турійським РС УДМС України у Волинській області (а.с.10-11).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер в місті Харків Харківського району Харківської області, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 03 лютого 2023 року серії НОМЕР_3 , виданим Турійським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Ковельському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (а.с.49).

Відмовляючи ОСОБА_1 у призначенні пенсії в разі втрати годувальника, ГУ ПФУ у Волинській області зазначило, що вона не має статусу непрацездатного члена сім`ї за Законом №2262-XII. Свою позицію відповідач обґрунтував тим, що у поданих позивачем документах відсутні докази, що діти позивача досягли пенсійного віку або є особами з інвалідністю. Оскільки діти ОСОБА_1 є працездатними та не мають інвалідності, обов`язок щодо утримання матері за Сімейним кодексом України покладається саме на них (а.с.20).

Надаючи оцінку цим аргументам, суд враховує, що згідно зі статтею 266 Сімейного кодексу України повнолітні внуки, правнуки зобов`язані утримувати непрацездатних бабу, діда, прабабу, прадіда, які потребують матеріальної допомоги і якщо у них немає чоловіка, дружини, повнолітніх дочки, сина або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що повнолітні внуки, правнуки можуть надавати матеріальну допомогу.

З матеріалів справи вбачається, та не заперечується відповідачем, що ОСОБА_1 є законним опікуном онуків: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та отримує на них в ГУ ПФУ у Волинській області пенсію по втраті годувальника, що підтверджено матеріалами пенсійної справи позивача №03010139750-Міноборони (а.с.42-43).

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є мололітні діти (онуки), не отримують доходів, а відтак не можуть вважатися особами, які зобов`язані і мають можливість утримувати ОСОБА_1 .

Як зазначалось судом вище, відповідно до частини першої статті 30 Закону №2262-XII (у редакції, чинній на дату загибелі військовослужбовця) право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).

Непрацездатними членами сім`ї вважаються, зокрема, дід і бабуся - при відсутності осіб, які за законом зобов`язані їх утримувати.

Відповідно до статті 31 Закону №2262-XII (у редакції, чинній на дату загибелі військовослужбовця) члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Члени сім`ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які самі одержували будь-яку пенсію, мають право перейти на нову пенсію.

Статтею 37 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що право на пенсію в разі смерті годувальника мають непрацездатні члени сім`ї годувальника, які були на його утриманні (стаття 38).

Непрацездатними членами сім`ї вважаються, зокрема, дід і бабуся - в разі відсутності осіб, які за законом зобов`язані їх утримувати.

Згідно зі статтею 38 Закону України «Про пенсійне забезпечення» члени сім`ї померлого вважаються такими, що були на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Отже, факт перебування фізичної особи на утриманні померлого має значення для призначення пенсії в разі втрати годувальника, яку може бути призначено за умови, що утримання було повним або допомога, яка надавалась утриманцю, була постійним і основним джерелом засобів до існування навіть, коли утриманець (заявник) мав заробіток, одержував пенсію, стипендію тощо.

Рішенням Турійського районного суду Волинської області від 18 листопада 2024 року у справі №169/358/24, яке набрало законної сили, визнано факт перебування ОСОБА_1 на утриманні онука ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 під час захисту Батьківщини та виконання ним обов`язків військової служби, внаслідок збройної агресії російської федерації проти України (а.с.13-19).

Частиною четвертою статті 78 КАС України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, обставини щодо того, що ОСОБА_1 перебувала на утриманні загиблого онука - військовослужбовця ОСОБА_2 , була зареєстрована та проживала з ним за однією адресою, вела з ним спільне господарство та який був під її опікою до повноліття, встановлені судовими рішеннями у справі №169/358/24. Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України, ці обставини не потребують додаткового доказування в межах цієї судової справи.

Докази, наявні в матеріалах справи, зокрема судове рішення у справі №169/358/24, є належними, достатніми й достовірними для підтвердження факту перебування позивачки на утриманні загиблого онука - військовослужбовця ОСОБА_2 .

Разом з тим, як вбачається зі спірного рішенням ГУ ПФУ у Волинській області від 03 жовтня 2025 року №77/1 підставою для відмови ОСОБА_1 у призначені пенсії в разі втрати годувальника слугувало те, що у поданих позивачем документах відсутні докази, що діти позивача досягли пенсійного віку або є особами з інвалідність (тобто не можуть утримувати позивача, а відтак на думку відповідача позивач не вважається непрацездатним членом сім`ї, який має право на пенсію в разі втрати годувальника згідно із Законом №2262-XII.

Натомість, відповідачем при винесенні спірного рішення не вказано повнолітніх дітей позивача, на яких, на думку відповідача, законом покладено обов`язок утримувати матір у разі її потреби у матеріальній допомозі, не наведено жодних належних і допустимих доказів наявності у дітей позивача доходу чи інших джерел матеріального забезпечення, які б свідчили про їхню реальну можливість надавати позивачу матеріальну допомогу. Також не надано доказів на підтвердження того, що діти позивача можуть вважатися тими особами, які відповідно до закону зобов`язані утримувати ОСОБА_1 та мають фактичну фінансову можливість виконувати такий обов`язок, а матеріали справи таких доказів не містять.

Отже, сам по собі факт наявності у позивача повнолітніх дітей не свідчить про наявність у них обов`язку та можливості утримувати позивача, а за відсутності належних і допустимих доказів відповідні обставини не можуть вважатися доведеними.

Крім того, судом враховано, що матеріали справи не містять доказів (відомостей) щодо інших осіб, які за законом зобов`язані утримувати позивачку, а відповідач таких відомостей не надав.

Таким чином, відповідачем при винесенні спірного рішення не надано належної оцінки фактичним обставинам та не доведено, що ОСОБА_1 у розумінні Закону №2262-XII не є непрацездатним членом сім`ї померлого військовослужбовця, й відповідно не має право на призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника згідно з положеннями Закону №2262-XII.

Фактично відповідач при прийнятті спірного рішення констатував факт наявності у позивача двох повнолітніх дітей без дослідження всіх обставин щодо можливості їх виконувати свої обов`язки по утриманню ОСОБА_1 .

За встановлених обставин суд вважає, що наявні підстави для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ у Волинській області від 03 жовтня 2025 року №77/1 про відмову позивачу в призначенні пенсії в разі втрати годувальника.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Таким чином, у випадку, коли законом встановлені повноваження суб`єкта владних повноважень в імперативній формі, суд зобов`язує його прийняти конкретне рішення чи вчинити конкретну дію. Натомість, у випадку, коли суб`єкт наділений певними дискреційними повноваженнями, суд повинен вказати на виявлені порушення при здійсненні таких повноважень та зазначити норму закону, яку суб`єкт владних повноважень (відповідач) повинен застосувати при вчиненні дій (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин.

Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади. При цьому, суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин. Аналогічна позиції, викладені в постанові Пленуму Верховного суду України №13 від 24 жовтня 2008 року, постанові ВАСУ від 28 липня 2015 року справа № К/800/34016/14 відповідно до яких, суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які не належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

Враховуючи вищенаведене, оскільки при розгляді заяви ОСОБА_1 від 25 вересня 2025 року ГУ ПФУ у Волинській області не наведено належних і допустимих доказів наявності у дітей позивача доходу чи інших джерел матеріального забезпечення, які б свідчили про їхню реальну можливість надавати позивачу матеріальну допомогу, не надано цьому належної оцінки, суд зазначає, що вимоги позивача про зобов`язання призначити та виплачувати пенсію в разі втрати годувальника відповідно до статей 30, 34 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб” з 25 вересня 2025 року, не підлягають задоволенню, оскільки на даній стадії вони є передчасними і призведуть до втручання в дискреційні повноваження відповідача.

Таким чином, суд у цій справі дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково шляхом визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ у Волинській області від 03 жовтня 2025 року №77/1 та зобов`язання ГУ ПФУ у Волинській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25 вересня 2025 року про призначення пенсії в разі втрати годувальника з урахуванням висновків, викладених у судовому рішенні.

Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням положень підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України від 08.07.2011 №3674-VI Про судовий збір за подання фізичною особою до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру належало сплатити 1331,20 грн судового збору (0,4 х 3328,00 грн, тобто 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2026 року).

Позивач при зверненні до суду сплатила судовий збір в сумі 1347,20 грн, тобто в більшому розмірі, що підтверджено квитанцією від 18 лютого 2026 року №2204146418 (а.с.8).

Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних ГУ ПФУ у Волинській області, пропорційно задоволеної частини позовних вимог, судовий збір в сумі 665,60 грн, при цьому питання про повернення надміру сплаченого судового збору може бути вирішено за клопотанням особи, яка його сплатила.

Щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 14 000,00 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно із частинами третьою - п`ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу до матеріалів справи долучено договір про надання юридичних послуг від 21 січня 2026 року №2101202601, укладений між ТОВ «АМАДЕО ЛЕКС» та позивачем ОСОБА_1 ; акт приймання-передачі від 11 лютого 2026 року за договором від 21 січня 2026 року №2101202601 на суму 8000,00 грн, акт приймання-передачі від 16 лютого 2026 року за договором від 21 січня 2026 року №2101202601 на суму 12000,00 грн, квитанцію до прибуткового касового ордера №3 від 21 січня 2026 року на суму 20000,00 грн (а.с.22-32).

Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначає засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні, відповідно до статті 1 якого, договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності) (частина третя статті 4 зазначеного Закону).

Відповідно до статті 13 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Таким чином, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Тлумачення наведених норм дає підстави дійти висновку, що до судових витрат на професійну правничу допомогу віднесено витрати лише на правничу допомогу адвоката, і така допомога клієнту має надаватися адвокатом (адвокатами), з яким у нього укладено договір про надання правової допомоги або з відповідним адвокатським бюро чи об`єднанням.

До суду надано договір про надання юридичних послуг від 21 січня 2026 року №2101202601, укладений між ТОВ «АМАДЕО ЛЕКС», відповідно до якого ТОВ «АМАДЕО ЛЕКС» надає ОСОБА_1 юридичні послуги.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19 дійшла висновку, що "поняття надання професійної правничої допомоги не тотожне поняттю представництво особи в суді. Надання професійної правничої допомоги здійснюють лише адвокати, натомість представництво особи у суді може бути здійснене за вибором особи адвокатом або іншим суб`єктом".

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.03.2025 у справі № 906/906/21.

Витрати на юридичні послуги, надані стороні у справі іншою, ніж адвокат, особою, не належать до витрат на професійну правничу допомогу та не можуть бути відшкодовані.

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного суду від 31.05.2023 у справі № 757/13974/21, від 13.07.2022 у справі №496/3134/19.

Доказів того, що від імені ТОВ «АМАДЕО ЛЕКС» професійну правничу допомогу (юридичні послуги) позивачу надавав адвокат, який має свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю матеріали справи не містять, а судом такі обставини також не встановлені. Окрім того, позовна заява підписана та подана до суду особисто позивачем - ОСОБА_1 . Також суду не надано доказів того, що ТОВ «АМАДЕО ЛЕКС» є адвокатським об`єднанням чи адвокатським бюро.

Квитанція до прибуткового касового ордера №3 від 21.01.2026 на суму 20000,00 грн підтверджує оплату юридичних послуг ТОВ «АМАДЕО ЛЕКС» (а.с.27).

З огляду на викладене, оскільки суду не надано доказів, що від імені ТОВ «АМАДЕО ЛЕКС» професійну правничу допомогу (юридичні послуги) надавав адвокат, суд дійшов висновку про відсутність підстав для відшкодування судових витрат на правничу допомогу на користь позивача.

Керуючись статтями 139, 243-246, 255, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 03 жовтня 2025 року №77/1.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25 вересня 2025 року про призначення пенсії в разі втрати годувальника відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” з урахуванням висновків, викладених у судовому рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області судові витрати у сумі 665,60 грн (шістсот шістдесят п`ять гривень 60 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43027, Волинська область, м. Луцьк, Київський майдан, буд. 6, код ЄДРПОУ 13358826).

Суддя Р.С. Денисюк