Рішення від 27 вересня 2026 р. у справі №140/5572/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 року ЛуцькСправа № 140/5572/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого – судді Костюкевича С.Ф.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі – ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення №032950009905 від 14.04.2026 про відмову в призначенні пенсії, зобов`язання призначити пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 06.04.2026, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 01.01.1992 по 22.05.1999 в УТТ НГДУ «Лянторнафта».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 06.04.2026 звернувся до ГУ ПФУ у Волинській області з заявою щодо призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та його заяву за принципом екстериторіальності було передано до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області.

Вказав, що рішенням ГУ ПФУ в Дніпропетровській області №032950009905 від 14.04.2026 йому відмовлено у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу передбаченого ст. 26 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зазначив, що за результатами розгляду документів доданих до заяви до загального страхового стажу не зараховано період роботи з 01.01.1992 по 22.05.1999 в УТТ НГДУ «Лянторнафта».

Вважаючи рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області протиправним та таким, що порушує його конституційні права, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 28.05.2024 прийнято дану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

У відзиві на позовну заяву представник ГУ ПФУ в Дніпропетровській області не визнала позову ОСОБА_1 та просить відмовити у його задоволенні з огляду на наступне. Частиною першою статті 26 Закону №1058-ГУ передбачено, що починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 01 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років, а страховий стаж позивача становить 30 років 02 місяців 03 дні.

Звернула увагу, що з 22.06.2023 припинено дію Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення від 14.12.1995, тому, починаючи з цієї дати відсутні правові основи врегулювання відносин у зазначеній сфері.

Відтак, вважає, що відсутні підстави для зарахування до страхового стажу період роботи з 01.01.1992 по 22.05.1999 в російській федерації, оскільки з 19.06.2023 припинено дію угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Суд, перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв`язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.

06.04.2026 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV та його заяву за принципом екстериторіальності було передано до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області.

14.04.2026 рішенням ГУ ПФУ в Дніпропетровській області №032950009905 відмовлено у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу передбаченого ст. 26 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За результатами розгляду документів доданих до заяви до загального страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 25.11.1987, а саме: з 01.01.1992 по 22.05.1999 в УТТ НГДУ «Лянторнафта», оскільки з 19.06.2023 припинено дію угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Вважаючи рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області протиправним та таким, що порушує гарантовані чинним законодавством України права, соціальні гарантії та інтереси, ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ), Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV), Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1).

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Законом України, що визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом, є Закон України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

Згідно статті 22 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 року (далі - Закон №1788-XII), пенсії за віком призначаються довічно, незалежно від стану здоров`я.

Абзацом 4 частини 3 статті 4 Закону № 1058-IV передбачено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, серед іншого: пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.

Відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати, зокрема: пенсія за віком (пункт 1 частина перша статті 9 Закону № 1058-IV).

Як встановлено частиною першою статті 26 Закону № 1058-IV, яка визначає умови призначення пенсії за віком, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 01 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років.

Згідно абзацу 2 частини 4 статті 26 Закону № 1058-IV, наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.

Водночас за приписами статті 1 Закону №1058-IV у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування;

пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом;

персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік) - організація та ведення обліку відомостей про застраховану особу, що здійснюється відповідно до законодавства і використовується в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування в установленому законодавством порядку;

працюючий пенсіонер - особа, якій призначено пенсію та яка є застрахованою відповідно до пунктів 1 - 7, 11 - 13 частини першої статті 11 цього Закону;

роботодавець - власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання; фізична особа, яка використовує працю найманих працівників (у тому числі іноземців, які на законних підставах працюють за наймом в Україні); власник розташованого в Україні іноземного підприємства, установи, організації (у тому числі міжнародної), філії та представництва, який використовує працю найманих працівників, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України;

страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески;

страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування;

страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Згідно із абзацом першим частини першої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Як передбачено частиною другою статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Частиною четвертою статті 24 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Суд зазначає, що відповідно до Постанови КМУ від 04.06.1998 №794 Про затвердження Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, на виконання Указу Президента України від 04.05.1998 № 401 (401/98) Про заходи щодо впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі обов`язкового державного пенсійного страхування Кабінет Міністрів України постановив Пенсійному фонду разом із Міністерством праці та соціальної політики, Міністерством фінансів України та Державної податковою адміністрацією забезпечити з 01.10.1998 впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Відповідно до пункту 3 Постанови КМУ від 04.06.1998 № 794 Про затвердження Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, установити, що починаючи з 01.07.2002 обчислення пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» (1788-12) здійснюється із заробітку особи за період роботи після 01.07.2000 за даними систем персоніфікованого обліку.

Згідно з абзацом 4 частини третьої статті 4 Закону № 1058-IV, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, серед іншого: пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.

При цьому відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється КМУ.

Зазначеній нормі відповідає пункт 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою КМУ від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637), згідно якої основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що у разі наявності необхідних записів у трудовій книжці щодо періодів, жодних інших документів, необхідних для підтвердження стажу діюче законодавство від громадян не вимагає.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV, проте рішенням ГУ ПФУ в Дніпропетровській області №032950009905 від 14.04.2026 отримав відмову у призначенні вказаного виду пенсії у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу.

До страхового стажу позивача не зарахований період роботи: з 01.01.1992 по 22.05.1999 в УТТ НГДУ «Лянторнафта», оскільки з 19.06.2023 припинено дію угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Як слідує із записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 25.11.1987 позивач:

- 29.04.1985 наказом №121к від 26.04.1985 ОСОБА_1 прийнятий на роботу водієм третього класу усіх транспортних засобів УТТ НГДУ «Лянторнафта» (запис 2);

- 03.11.1994 згідно наказу №915к від 03.11.1994 переведений водієм другого класу (запис 4);

- 22.05.1999 відповідно до наказу №433к від 18.05.1999 звільнений з роботи за власним бажанням за ст. 31 КЗОТ рф (запис 5).

З цього приводу суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та Республіка Білорусь.

Так, відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Обчислення розміру пенсії за даною Угодою провадиться із заробітку(доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1328 від 29.11.2022 Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. москві.

Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022.

Разом із тим, відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

В Рішенні Конституційного Суду № 1-рп/99 від 09.02.1999 щодо тлумачення частини першої вказаної статті 58 Конституції України зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України. Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.

За статтею 151-1 Конституції України, рішення Конституційного Суду України є обов`язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.

Як зазначено у правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.06.2018 у справі № 820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.

Отже, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України № 1328 від 29.11.2022 Україна, як держава - учасниця Угоди виконує зобов`язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Відповідно, покликання пенсійного органу на нечинність Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 є необґрунтованими і безпідставними, оскільки ця Угода була чинна як для України, так і для рф в спірні періоди роботи позивача.

Частиною другою статті 4 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників - мігрантів від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, рф, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж взаємно визнається Сторонами.

Статтею 9 Угоди від 15 квітня 1994 року визначено, що питання пенсійного забезпечення працівників і членів їхніх сімей регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року або (і) двосторонніми угодами.

21 червня 1995 року набула чинності угода між Міністерством соціального захисту населення України та Міністерством соціального захисту населення рф про співпрацю в галузі пенсійного забезпечення, яка поширюється на всі види державного пенсійного забезпечення громадян, що встановлені або будуть встановлені законодавством кожної з держав.

Згідно з статтею 4 Угоди від 21 вересня 1995 року пенсійне забезпечення громадян України і громадян Республіки Казахстан та членів їхніх сімей здійснюється відповідно до законодавства тієї держави, на території якої вони проживають.

Відповідно до статті 6, 7 Угоди від 21 вересня 1995 року призначення пенсії проводиться за поданням потрібних документів, які підтверджують право на неї згідно з законодавством держави проживання. Документи, видані у встановленому порядку на території держав-учасниць цієї Угоди, приймаються без легалізації. При здійсненні пенсійного забезпечення компетентні органи держав-учасниць цієї Угоди співпрацюють один з одним безпосередньо. Питання, не вирішені компетентними органами, розглядаються договірними Сторонами шляхом переговорів.

За таких обставин, суд вважає, що позивач має право на зарахування трудового стажу з 01.01.1992 по 22.05.1999, набутого ним на території рф для обчислення розміру пенсії.

Відповідно до статті 6 Угоди при призначенні пенсій зараховується трудовий (страховий) стаж, в тому числі і той, що дає право для призначення пенсій на пільгових умовах та за вислугу років, набутий по законодавству будь-якої з Договірних Сторін, в тому числі і до набуття чинності цієї Угоди, а також на території СРСР до 1 січня 1992 року. При цьому обчислення трудового (страхового) стажу проводиться по законодавству Договірної Сторони, яка призначає пенсію.

Статтею 12 Угоди передбачено, що необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані на території будь-якої з Договірних Сторін, приймаються без легалізації.

В частині 1 статті 16 Угоди зазначено, що кожна Договірна Сторона має право денонсувати цю Угоду, повідомивши письмово про це іншу Договірну Сторону. Дія цієї Угоди припиняється з дня, вказаного у повідомленні, але не раніше ніж через шість місяців з дня, наступного за днем отримання повідомлення.

29.05.2023 Верховна Рада України прийняла Закон «Про денонсацію Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення» № 3117-ІХ.

Зокрема, 04.02.2023 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №107 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» за змістом пункту 1 якої під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24.02.2022 такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.

Проте, суд враховує, що в частині 2 статті 16 Угоди визначено, що права громадян, набуті згідно положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили в разі її денонсації.

Відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

В Рішенні Конституційного Суду № 1-рп/99 від 09.02.1999 щодо тлумачення частини першої вказаної статті 58 Конституції України зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України. Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.

За нормами статті 151-1 Конституції України, рішення Конституційного Суду України є обов`язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.

З огляду на зазначене, суд вважає, що період роботи з 01.01.1992 по 22.05.1999 на території рф в УТТ НГДУ «Лянторнафта», тобто в організації, яка знаходиться на території рф підлягає зарахуванню до страхового стажу, оскільки Угода між Урядом України та Урядом рф на момент виникнення спірних правовідносин була чинною.

Аналогічна позиція щодо необхідності зарахування до страхового стажу особи при призначенні пенсії періодів роботи на території держави-учасниці Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 викладена у постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.08.2024 у справі № 460/18757/23.

Як уже було встановлено судом, ОСОБА_1 згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 25.11.1987 був працевлаштований з 01.01.1992 по 22.05.1999 в УТТ НГДУ «Лянторнафта» на підприємстві на території рф, відтак, зазначений період роботи підтверджений належними та допустимими доказами, підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача відповідно до чинних на момент здійснення трудової діяльності міжнародних договорів, вихід держав з яких на цей час не впливає на право позивача врахування таких періодів роботи з метою пенсійного забезпечення.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про те, що рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області №032950009905 від 14.04.2026 в частині відмови в зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 01.01.1992 по 22.05.1999 в УТТ НГДУ «Лянторнафта» є протиправним та підлягає скасуванню.

Відновленням порушеного права позивача є зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період роботи з 01.01.1992 по 22.05.1999 в УТТ НГДУ «Лянторнафта» та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.04.2026 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV, з урахуванням висновків суду про безпідставність неврахування до загального стажу періодів роботи згідно із записами трудової книжки.

Суд відмовляє позивачу у задоволенні вимог про зобов`язання відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 06.04.2026, оскільки суд не може перебирати на себе функції пенсійного органу щодо призначення пенсії, так як дане питання є виключними повноваженнями відповідача.

Аналогічна позиція щодо не можливості задоволити позовну вимогу про зобов`язання призначити пенсію, коли пенсійним органом не вирішено питання щодо врахування спірних періодів роботи до загального стажу для призначення пенсії за віком викладена в постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.07.2023 в справі 300/1583/22 та від 27.03.2023 у справі № 140/6246/22.

Відтак, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню з обранням належного способу захисту порушених прав.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, з врахуванням того, що позов судом задоволено, тому на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в розмірі 1 331,20 грн, сплачений згідно з квитанцією від 29.04.2026.

Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №032950009905 від 14.04.2026 в частині відмови в зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 01.01.1992 по 22.05.1999 в УТТ НГДУ «Лянторнафта».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.01.1992 по 22.05.1999 в УТТ НГДУ «Лянторнафта» та повторно розглянути заяву від 06.04.2026 про призначення пенсії за віком згідно частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV з урахуванням висновків, викладених у судовому рішенні.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 331,20 грн (одна тисяча тридцять одну гривню 20 копійок).

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094; Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26; код ЄДРПОУ 21910427).

Головуючий-суддя С.Ф. Костюкевич