Рішення від 27 вересня 2026 р. у справі №140/5549/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 року ЛуцькСправа № 140/5549/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Костюкевича С. Ф., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування вимог,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі – ГУ ДПС у Волинській області, відповідач) про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4308-55 від 23.05.2019 та №Ф-4308-55-У від 23.05.2019 на суму недоїмки в розмірі 21 030,90 грн.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що з 25.12.2015 по 06.06.2019 був зареєстрований фізичною особою-підприємцем та у квітні 2026 року йому стало відомо про існування оскаржуваної вимоги про нарахування боргу зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі – ЄСВ) на суму 21 030,90 грн.

Позивач зазначив, що він хоч і був зареєстрований як фізична особа-підприємець, однак підприємницькою діяльністю фактично не займався. Вказав, що в даному випадку у нього відсутній статус платника єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ і, як наслідок, наявності обов`язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі за період з 2017 року по 2019 рік, відповідно до оскаржуваної вимоги за відсутності доходу від здійснення підприємницької діяльності.

Вважає сформовану податковим органом податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) протиправною, оскільки 06.06.2019 подав заяву Державному реєстратору про припинення підприємницької діяльності. Державний реєстратор повідомив про те, що стан платника визначений як припинений. За таких обставин, на думку позивача, у нього відсутній обов`язок зі сплати єдиного внеску ще як особою, що зареєстрована фізичною особою-підприємцем. Позивач також зауважив, що ним не здійснювалася підприємницька діяльність з 2017 по 2019 роки. З наведених підстав позивач просив позов задовольнити.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 22.06.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України).

Представник відповідача у відзиві на позов його вимоги заперечив. В обґрунтування своєї позиції вказав, що відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець 25.12.2015 номер запису 2187000000000561, а 07.06.2019, припинив підприємницьку діяльність номер запису: 1903080700532, підстава: власне рішення. Зазначив, що позивачем не було надано до податкових органів належних доказів щодо сплати ЄСВ за будь який період як ним самим, або роботодавцем, довідки «форми ОК-5, ОК-7» також не надано.

Зауважив, що з 01.01.2017 набув чинності Закон України від 06.12.2016 № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодачих актів України», яким внесені зміни до Закону №2464-VI. Відповідно до вказаних змін фізичні особи-підприємці та самозайняті особи, які не одержують доходи, зобов`язані сплачувати єдиний соціальний внесок, мінімальний розмір якого з 01.01.2017 становить 704 грн., а з 01.01.2018 становить 819,06 грн, з 01.01.2019 – 918,06 грн, з 01.01.2020 – 1 039,06 грн, з 01.09.2020 - 1 100,00 грн, з 01.01.2021 – 1 320,00 грн, з 01.12.2021 – 1 430,00 грн.

Вважає, що ОСОБА_1 правомірно виставлено вимогу№Ф-4308-55-У від 23.05.2019 за період з 2017 року по 2019 рік, адже в цей час позивач не був найманим працівником, мав статус фізичної особи-підприємця, відтак повинен був сплачувати єдиний внесок в мінімальному розмірі.

Інші заяви по суті справи від сторін не надходили. Сторони скористались своїм правом щодо подачі заяв по суті справи.

Перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 25.12.2015 по 06.06.2019 був зареєстрований як фізична особа-підприємець, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

23.05.2019 ГУ ДПС у Волинській області сформувало ФОП ОСОБА_1 вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4308-55-У, відповідно до якої станом на 17.03.2026 заборгованість (недоїмка, штраф, пеня) зі сплати єдиного внеску становить 21 030,90 грн, з них: недоїмка 21 030,90 грн.

Єдиний внесок нарахований позивачу за період з 2017 року по 2019 рік: за 2017 рік у сумі 8 448,00 грн, 19.04.2018 у сумі 2 457,18 – за І квартал 2018 року, 19.07.2018 у сумі 2 457,18 грн – за ІІ квартал 2018 року, 19.10.2018 у сумі 2 457,18 грн – за ІІІ квартал 2018 року, 21.01.2019 у сумі 2 457,18 грн – за ІV квартал 2018 року, 19.04.2019 у сумі 2 457,18 – за І квартал 2019 року, що підтверджується даними інтегрованої картки платника фізичної особи ОСОБА_1 .

Незгода позивача із такою вимогою про сплату боргу (недоїмки) стала підставою для його звернення із позовом до суду.

При вирішенні спору, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений, як Конституцією, так і Законами України.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування”.

До вказаного Закону з 01.01.2017 Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 06.12.2016 № 1774-VIII, внесені зміни, які запровадили, серед іншого, сплату єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців (крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування) та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, у сумі, що не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску, незалежно від отримання доходу (прибутку) у місяці нарахування єдиного внеску.

За визначенням ст. 1 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування”, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно положень ст. 2 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування”, його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Відповідно до норм п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування”, платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до змісту абз. 1 п. 1 та п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України “Про оплату праці”, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Єдиний внесок нараховується на суми, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також від того, чи виплачені такі суми фактично після їх нарахування до сплати.

Згідно з ч. 5 ст. 8 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування”, єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Таким чином, єдиний соціальний внесок розраховується, виходячи із суми доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, за ставкою 22 відсотки.

Наведене свідчить, що особа, зареєстрована, як фізична особа-підприємець, проте, не веде господарську діяльність та не отримує доходів, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Судом встановлено та не заперечується відповідачем те, що ОСОБА_1 , 25.12.2015 був зареєстрований, як фізична особа-підприємець, взятий на облік у податковому органі за місцем обліку.

Водночас, слід звернути увагу на те, що згідно відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, за реєстраційним номером облікової картки платника податків, ОСОБА_1 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зазначено, що 07.06.2019, припинив підприємницьку діяльність номер запису: 1903080700532, підстава: власне рішення.

Суд вважає, що ознака статусу фізичної особи-підприємця, є визначальною для вирішення питання про віднесення позивача до платників єдиної внеску, а тому, дослідження питання про наявність у позивача статусу ФОП має значення для правильного вирішення цієї справи та прийняття обґрунтованого рішення.

Поряд з цим суд зауважує, що проведеним аналізом інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 встановлено, що заборгованість по сплаті єдиного внеску виникла у наступних періодах: за 2017 рік у сумі 8 448,00 грн, 19.04.2018 у сумі 2 457,18 – за І квартал 2018 року, 19.07.2018 у сумі 2 457,18 грн – за ІІ квартал 2018 року, 19.10.2018 у сумі 2 457,18 грн – за ІІІ квартал 2018 року, 21.01.2019 у сумі 2 457,18 грн – за ІV квартал 2018 року, 19.04.2019 у сумі 2 457,18 – за І квартал 2019 року. Станом на 30.04.201 заборгованість становила 21 030,90 грн.

За п. 7 ч. 1 ст. 13 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування”, передбачено, що органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.

За правилами ч. ч. 1-4 ст. 25 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування”, рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.

Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.

Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Водночас, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які б підтверджували, що у період за який нараховано внесок від здійснення підприємницької діяльності, позивач займався підприємницькою діяльністю та отримував будь-який дохід.

Також, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які б підтверджували проведення будь-яких перевірок у відношенні позивача, які б могли бути підставою для прийняття вимоги про сплату боргу (недоїмки); відповідач не надав суду документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до Закону нараховується єдиний внесок.

Відсутність офіційного підтвердження в особи статусу ФОП, шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом, виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

Відповідачем під час розгляду даного спору не було доведено правомірності нарахування позивачу сум ЄСВ за оскаржуваною вимогою.

Згідно з частинами першою, другою статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків (справи “Сєрков проти України” (заява №39766/05), “Щокін проти України” (заяви №23759/03 та №37943/06).

З огляду на усталену практику Європейського суду з прав людини щодо сумісності заходів втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (серед багатьох інших рішення у справах “Спорронґ і Льоннрот проти Швеції” від 23 вересня 1982 року, “Джеймс та інші проти Сполученого Королівства” від 21 лютого 1986 року, “Щокін проти України” від 14 жовтня 2010, “Сєрков проти України” від 07 липня 2011 року, “Колишній король Греції та інші проти Греції” від 23 листопада 2000, “БулвесАД проти Болгарії” від 22 січня 2009 року, “Трегубенко проти України” від 02 листопада 2004 року, “East/West Alliance Limited проти України” від 23 січня 2014 року) винесена відповідачем вимога про сплату боргу (недоїмки) не відповідає критерію пропорційності, адже не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи позивача, оскільки мета сплати єдиного внеску до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в даних правовідносинах досягається сплатою єдиного внеску роботодавцем. В свою чергу, трактування відповідачем законодавства призвело до необхідності виплати додаткових коштів (зайвих витрат) позивачем із заробітної плати за умови відсутності доходу від відповідної підприємницької діяльності.

Також суд зауважує, що вимога № Ф-4308-55 від 23.05.2019 не має самостійного правового значення та не підлягає окремому оскарженню, оскільки відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та пункту 4 розділу VI Інструкції № 449 саме узгоджена вимога №Ф-4308-55-У від 23.05.2019 є підставою для стягнення недоїмки.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач сформував оскаржувану вимогу протиправно та за відсутності правових підстав, з огляду на що, суд дійшов висновку, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4308-55-У від 23.05.2019, є протиправною та підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Як визначено частинами першою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду з даним позовом позивач сплатив судовий збір у сумі 1 331,20 грн, що підтверджується квитанцією від 15.06.2026.

Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір у сумі 1 331,20 грн.

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4308-55-У від 23.05.2019 в розмірі 21 030,90 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління ДПС у Волинській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 1 331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Головне управління ДПС у Волинській області (43027, Волинська область, м. Луцьк, Київський майдан, 4, код ЄДРПОУ 44106679).

Суддя С.Ф. Костюкевич