Рішення від 29 вересня 2026 р. у справі №120/13238/25 — Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

30 вересня 2026 р. Справа № 120/13238/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комара П.А., розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до: військової частини НОМЕР_1 про: визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити дії.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач призваний на військову службу під час загальної мобілізації. Відповідно до абз. 12 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" подав рапорт командуванню військової частини про звільнення за сімейними обставинами, а саме у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір`ю своєї дружини ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує стороннього догляду. На підтвердження зазначених обставин позивач подав до військової частини відповідні документи, що підтверджують стан здоров`я хворої, сімейні зв`язки та відсутність інших осіб, які могли б здійснювати належний догляд. Позивач вказує, що 15.09.2025 військовою частиною було відмовлено у задоволенні рапорту з підстав наявності інших родичів, які нібито можуть здійснювати догляд. Позивач вважає, що фактично саме він є єдиною особою, яка може здійснювати постійний догляд, а тому просить суд визнати дії відповідача незаконними та зобов`язати прийняти рішення про його звільнення з військової служби.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідач позов не визнав, подав відзив на позовну заяву. Військова частина заперечує проти позову та вважає, що відмова у звільненні є законною і відповідає чинному законодавству. Представник відповідача зазначив, що позивач просив звільнення з військової служби під час воєнного стану на підставі сімейних обставин необхідності здійснювати постійний догляд за матір`ю дружини, яка потребує стороннього догляду. Зазначає, що відповідно до ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» така підстава для звільнення дійсно передбачена, однак лише за умови відсутності інших членів сім`ї першого або другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати догляд, або якщо вони самі потребують догляду. За результатами перевірки сімейного стану встановлено, що у особи, яка потребує догляду, є інші родичі другого ступеня споріднення , а саме донька ОСОБА_3 . Окремо представник відповідача зазначив, що згідно із Сімейним кодексом України, повнолітні діти зобов`язані утримувати та допомагати непрацездатним членам сім`ї, що додатково підтверджує можливість забезпечення догляду іншими особами.

Суд з`ясував зміст позовних вимог, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази, оцінив їх в сукупності та встановив такі фактичні обставини справи.

ОСОБА_1 призваний на військову службу під час мобілізації та проходить таку у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді понтонера 2 понтонного відділення 2 понтонного взводу 2 понтонно-мостової роти 3 понтонно-мостового батальйону військової частини НОМЕР_1 .

Позивач звернувся до Військової частини з рапортом, в якому просив звільнити його з військової служби на підставі абзацу 12 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону про військову службу у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю дружини, ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю І групи та потребує постійного стороннього догляду згідно з медичними документами.

Військова частина листом від 15.09.2025 №3216 повідомила позивачеві про відсутність підстав для прийняття рішення про його звільнення з військової служби, оскільки умовою звільнення за вказаною позивачем підставою є відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення або якщо такі члени сім`ї самі потребують постійного догляду.

За доданими до рапорту документами встановлено наявність іншого члена сім`ї другого ступеня споріднення особи, яка потребує постійного догляду, а саме доньки ОСОБА_2 - ОСОБА_3 .

Зазначена обставина, на думку Військової частини, унеможливлює прийняття рішення про звільнення позивача з військової служби.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Частина перша статті 2 Закону про військову службу визначає, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з частиною другою статті 2 Закону про військову службу проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.

Одним з різновидів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період (абзац третій частини шостої статті 2 Закону про військову службу).

Як передбачено частиною чотирнадцятою статті 2 Закону про військову службу, виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з абзацом тринадцятим частини першої статті 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

17.03.2014 після оприлюднення Указу Президента України № 303/2014 «Про часткову мобілізацію» в Україні розпочав діяти особливий період.

Крім того, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, який затверджений Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ.

У подальшому воєнний стан неодноразово продовжувався та триває на час розгляду цієї справи.

Підстави для звільнення військовослужбовців із військової служби, в тому числі і особливості звільнення з військової служби під час дії особливого періоду, визначені у частині четвертій статті 26 Закону про військову службу.

Так, відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону про військову службу військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті.

Згідно з абзацом тринадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону про військову службу такою поважною причиною є необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Відповідно до частини сьомої статті 26 Закону про військову службу звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, визначено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.

Відповідно до підпункту 26 пункту 5 Додатку 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом міністра оборони України від 10.04.2009 № 170, при поданні до звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону про військову службу, подаються, серед іншого:

документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме:

у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи:

документи, які підтверджують відповідні родинні зв`язки з цією особою (особами);

один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт перевірки сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки;

один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10.12.2024 № 2067, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою згідно з наказом Мінсоцполітики від 21.09.2015 № 946;

висновок медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10.12.2024 № 2067, про потребу в постійному догляді.

Ураховуючи, що підставою для звільнення з військової служби позивач у своєму рапорті зазначив саме абзац тринадцятий пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону про військову службу, для правильного вирішення цього спору суди мали б з`ясувати:

по-перше, чи звертався позивач з рапортом про звільнення з військової служби та чи додав до рапорту визначені документи;

по-друге, чи підтверджують подані документи наявність особи, яка потребує постійного догляду, тобто один із батьків військовослужбовця або батьків його дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи;

по-третє, чи підтверджують подані документи відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які можуть здійснювати такий догляд.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи безтерміново, що підтверджується довідкою МСЕК №031621.

Рішенням ЛКК №80 від 25.08.2025 визначено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за станом здоров`я потребує постійного стороннього догляду.

ОСОБА_2 доводить позивачу матір`ю його померлої дружини ОСОБА_4 (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 від 21.04.2014.).

В розрізі даної адміністративної справи, спірним є питання з`ясування наявності чи відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати догляд за особою з інвалідністю та наявності у позивача права на звільнення з військової служби за потребою догляду за такою особою.

Щодо вказаного питання Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 27.02.2025 у справі № 380/16966/24 та від 07.05.2025 у справі № 420/30227/24 сформував такі висновки.

Для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:

- відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;

- інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

При цьому, «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону про військову службу.

Відповідно до матеріалів справи, у матері дружини позивача ОСОБА_2 наявний член сім`ї першого ступеня споріднення - донька ОСОБА_5 . При цьому, позивач зазначає, що така особа відмовилася здійснювати постійний догляд за своєю матір`ю у зв`язку з її постійним проживанням за межами України, а саме у Федеративній Республіці Німеччина, що підтверджується відповідною заявою.

Тому на переконання позивача відсутні будь які особи, які б могли здійснювати догляд за матір`ю його померло ї дружини.

Так, відповідно до частини другої статті 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно з частиною другою статті 64 Житлового кодексу України до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Водночас, згідно зі статтею 1-1 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917- 1991 років» членами сім`ї є чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім`єю і були пов`язані спільним побутом.

Стаття 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачає, що до членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, зазначених у цій статті, належать, зокрема, батьки; діти, які не мають (і не мали) своїх сімей; діти, які мають свої сім`ї, але стали особами з інвалідністю до досягнення повноліття; діти, обоє з батьків яких загинули або пропали безвісти; утриманці загиблого (померлого), яким у зв`язку з цим виплачується пенсія.

Пункт 70 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» визначає, що члени сім`ї - чоловік/дружина або прирівняні до них особи, син, дочка, пасинок, падчерка, усиновлена особа, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, зять та невістка і прирівняні до них особи, батько, мати, вітчим, мачуха, усиновлювачі, опікуни чи піклувальники.

Підпунктом 14.1.263 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що членами сім`ї фізичної особи другого ступеня споріднення для цілей розділу IV цього Кодексу вважаються її рідні брати та сестри, її баба та дід з боку матері і з боку батька, онуки.

Отже, сімейне та житлове законодавство пов`язує належність до членів сім`ї з фактом спільного проживання, спільного побуту та наявністю взаємних прав і обов`язків. Водночас інші законодавчі акти, зокрема у сфері соціального забезпечення, оподаткування тощо, визначають коло членів сім`ї значно ширше, не обмежуючи його виключно фактом спільного проживання.

Тому, одна і та сама особа в межах різних правовідносин може визнаватися членом сім`ї або не визнаватися таким залежно від функціонального призначення відповідної норми.

З огляду на викладене, буквальне перенесення визначення поняття «член сім`ї», сформульованого в одному нормативно-правовому акті, на правовідносини, що регулюються іншим законом, є неправильним та може призвести до викривлення змісту відповідної правової норми.

За таких обставин, виникає потреба у застосуванні телеологічного та історичного методів тлумачення норми права.

Телеологічне тлумачення полягає у з`ясуванні цілей і завдань правової норми, тобто того, для чого вона була прийнята законодавцем. Застосування цього методу дозволяє встановити справжній зміст норми не лише через її формулювання, а й через її функціональне призначення у системі права.

Історичне тлумачення, своєю чергою, спрямоване на з`ясування волі законодавця на момент прийняття норми, зокрема через аналіз підготовчих матеріалів, умов її ухвалення, попереднього правового регулювання та тих суспільних відносин, на врегулювання яких вона була спрямована.

Ці методи дозволяють встановити, які саме проблеми законодавець мав намір вирішити, запроваджуючи відповідну норму, а також уникнути її тлумачення у відриві від контексту.

Аналіз змін законодавчого регулювання свідчить про трансформацію підходу законодавця до визначення підстав звільнення з військової служби за сімейними обставинами.

Так, попереднє правове регулювання передбачало можливість звільнення у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворими членами сім`ї (зокрема дружиною (чоловіком), дитиною, батьками своїми чи дружини (чоловіка)) без встановлення додаткових умов щодо наявності інших осіб, здатних забезпечити такий догляд.

Водночас із прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» законодавець істотно змінив підхід до регулювання цих правовідносин, доповнивши відповідну підставу звільнення умовою відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення.

Зазначені зміни свідчать про те, що законодавець прагнув об`єктивізувати підстави звільнення з військової служби за сімейними обставинами, підвищивши вимоги до їх обґрунтованості.

Якщо раніше достатньою була сама наявність необхідності здійснення догляду, то після внесення змін законодавець пов`язав можливість звільнення з додатковою умовою - відсутністю інших осіб, які можуть забезпечити такий догляд.

Отже, законодавець фактично посилив критерій поважності відповідної підстави, обмеживши її випадками, коли військовослужбовець є єдиною особою, здатною забезпечити необхідний догляд.

У розумінні Закону про військову службу поняття «члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення» необхідно тлумачити більш широко - як таке, що охоплює осіб, пов`язаних із відповідною особою родинними відносинами першого чи другого ступеня споріднення, оскільки інше тлумачення призвело б до необґрунтованого звуження сфери застосування спірної норми та суперечило б її меті.

Відповідно до матеріалів справи, донька особи з інвалідністю ІІ групи проживає на території Федеративної республіки Німеччини про що свідчить заява ОСОБА_3 про відмову у здійсненні догляду за матір`ю ОСОБА_2 від 02.07.2025, яка засвідчена Консульством ФРН 10.07.2025.

Суд застосовує ст. 51 Конституції України у сукупності з ст. 202 СК України, яка не встановлює винятків для виконання обов`язку по утриманню непрацездатних батьків, у разі перебування чи постійного проживання повнолітньої дитини такої особи за кордоном.

Таким чином, відмова відповідача у звільненні позивача з військової служби на підставі абзацу 12 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю 1 чи 2 групи, є правомірною.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Необхідно зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі Бендерський проти України від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що у адміністративного позову необхідно відмовити.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_6 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 )

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 )

Суддя Комар Павло Анатолійович