Рішення від 29 вересня 2026 р. у справі №521/17155/26 — Хаджибейський районний суд міста Одеси

Справа №521/17155/26

Провадження №2-о/521/517/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2026 року Хаджибейський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді – Мурзенко М.В.,

при секретарі – Корнієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території, заінтересована особа – Хаджибейський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, –

ВСТАНОВИВ:

29 вересня 2026 року до Хаджибейського районного суду м. Одеси через систему «Електронний Суд» звернулась представник ОСОБА_1 – адвокатка Шабашова Т.В. з заявою про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, в якому просить встановити факт смерті чоловіка заявниці – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Керч Автономної Республіки Крим, Україна.

Заява обґрунтована тим, що заявниця є дружиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 20.05.2021 року. Чоловік заявниці – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Керч Автономної Республіки Крим, Україна, проте отримати свідоцтва про смерть у відділі державної реєстрації актів цивільного стану неможливо, оскільки факт смерті чоловіка заявниці відбувся на тимчасово окупованій території України. Встановлення факту смерті необхідне для реєстрації смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 на території України та отримання свідоцтва про смерть з ціллю реалізації спадкового права.

Ухвалою судді Хаджибейського районного суду м. Одеси від 30.09.2026 року по справі було відкрито провадження.

Заявниця та її представник в судове засідання не з`явився.

Представник заінтересованої особи – Хаджибейського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у судове засідання не з`явився.

Згідно ч. 2 ст. 317 ЦПК України справи про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, розглядаються невідкладно з моменту надходження відповідної заяви до суду.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши і оцінивши надані докази в їх сукупності, вважає, що заява підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є дружиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 20.05.2021 року.

Чоловік заявниці – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Керч Автономної Республіки Крим, Україна.

Зазначене місце смерті є тимчасово окупованою територією України, визначеній такою відповідно до Закону України від 15 квітня 2014 року №1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та Наказу Міністерства розвитку громад та територій України №376 від 28 лютого 2025 року «Про затвердження Переліку територій на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією» (зі змінами).

Факт смерті ОСОБА_2 підтверджується копією свідоцтва про смерть від 21 жовтня 2025 року виданого Керченським міським відділом запису актів цивільного стану Департаменту запису актів цивільного стану Міністерства юстиції республіки Крим, актовий запис № 170259910001101819004.

Згідно ч. 1-3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.

Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану.

Положеннями статей 3, 8, 9 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Питання про окуповані території у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані як «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.

Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

У практиці Європейського суду з прав людини розвинений принцип узгодженості спірного питання, зокрема, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики.

При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] є далеким від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до вказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, у тому числі й цим. Вирішити інакше, означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються у міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за змістом цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони (тобто є окупованою)» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).

Таким чином, суд може застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, у контексті як мінімум «реєстрація народжень, смертей і шлюбів», виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, у сукупності з іншими доказами, як встановлення можливих фактів, оскільки встановлення цих фактів має істотне значення для реалізації низки прав людини (громадянина України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22 жовтня 2018 року у справі № 235/2357/17, від 16 листопада 2022 р. по справі №759/1443/22.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» , підставою для проведення державної реєстрації смерті є, зокрема, рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.

Згідно п.5 ч.2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення: смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Відповідно до ст. 317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України.

Відповідно до вимог ч.2 ст. 319 ЦПК України дане рішення є підставою для державної реєстрації смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Керч Автономної Республіки Крим, Україна.

Згідно з вимогами ч.4 ст. 317 ЦПК України дане рішення підлягає негайному виконанню.

Керуючись ст.ст. 293, 315-319, 430 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В :

Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території, заінтересована особа – Хаджибейський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України – задовольнити.

Встановити факт смерті громадянина України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце народження: Російська Федерація, Костромська область, Шар`їнський район, селище Ветлузький, смерть якого настала ІНФОРМАЦІЯ_4 о 15 годині 50 хвилин у місті Керч Автономної Республіки Крим, Україна, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України.

Вказане рішення є підставою для державної реєстрації смерті ОСОБА_2 .

Рішення підлягає негайному виконанню.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Датою складення повного тексту рішення є 30.09.2026 року.

Оскарження рішення не зупиняє його виконання.

Головуючий: