Рішення від 28 вересня 2026 р. у справі №521/9408/26 — Хаджибейський районний суд міста Одеси

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

29 вересня 2026 року

м. Одеса

Справа № 521/9408/26

Провадження № 2/521/6981/26

Хаджибейський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого - судді Гуревського В.К.

за секретаря - Турава Н.М.,

Учасники справи:

Позивач – ОСОБА_1

Відповідач – Одеська міська рада

Представник відповідача – ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Одеської міської ради про визнання права власності на реконструйований об`єкт нерухомого майна, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Одеської міської ради, за яким просить суд визнати за ОСОБА_1 право власності на прибудову літ. «А» загальною площею 21,7 кв. м (веранда – 13,2; кухня - 8,5, розташовану у складі домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на реконструйований житловий будинок літ. «В», загальною площею 83,7 кв. м, житловою площею 32,0 кв. м, допоміжна 51,7 кв. м, розташований у складі домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 : по 1 поверху - житлова - 9,1, допоміжна – 33,4 (веранда 14,1, кухня 6,8, туалет 1,1, коридор 2,9, ванна 8,5, житлова 9,1) по 2 поверху - житлова 22,9, допоміжна 18,3 (коридор 12,0, підсобне 4,2, туалет 1,4, житлова 11,6, житлова 11,3), посилаючись на таке.

Позивач ОСОБА_1 , дошлюбне прізвище ОСОБА_3 , є власником домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на домоволодіння набуто на підставі договору купівлі-продажу від 16.06.1989 року та було в подальшому визнано рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 22.12.2006 року у справі № 2-7152/06, яке набрало законної сили 02.01.2007 року, і зареєстровано КП «Одеське міське БТІ».

У 2025 році позивач набула у приватну власність земельну ділянку площею 0,0540 га, кадастровий номер 5110137300:47:007:0004, на якій розташоване домоволодіння.

Згідно з технічним паспортом від 04.03.2026 року домоволодіння складається з житлових будинків літ. «А», «Б», «В» загальною площею 262,9 кв. м. При цьому житловий будинок літ. «В» площею 83,7 кв. м утворився внаслідок реконструкції надвірної господарської будівлі без отримання дозвільних документів. Також у складі будинку літ. «А» наявна прибудова літ. «а2» площею 21,7 кв. м, збудована до 05.08.1992 року.

З метою оформлення права власності на реконструйований об`єкт позивач звернулася до уповноваженого органу в позасудовому порядку, однак їй було відмовлено в реєстрації документів та оформленні права власності. Відповідно до матеріалів технічного обстеження об`єкт нерухомості фактично існує, розташований на належній позивачу земельній ділянці та є придатним для надійної і безпечної експлуатації. У зв`язку з неможливістю оформлення права власності в адміністративному порядку позивач звернулася до суду.

Представник Одеської міської ради Славинський Артем Юрійович 31.07.2026 року подав до суду відзив, в якому просив у задоволенні заяви відмовити у повному обсязі.

Одеська міська рада, заперечуючи проти позову ОСОБА_1 , вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з таких підстав.

Позивачем не доведено, що саме діями чи бездіяльністю Одеської міської ради порушено її права чи законні інтереси. Одеська міська рада не приймала рішення про відмову у реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації, оскільки відповідні повноваження належать Управлінню державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради.

Як убачається з матеріалів справи, 28.04.2026 року позивач подала декларацію про готовність об`єкта до експлуатації, яку рішенням Управління ДАБК від 11.05.2026 року повернуто на доопрацювання. Отже, саме дії органу державного архітектурно-будівельного контролю є предметом спору, а не дії Одеської міської ради як власника земельної ділянки територіальної громади.

При цьому позивач не надала належних доказів порушення її прав саме Одеською міською радою. Навпаки, рішенням Одеської міської ради від 02.07.2025 року №3394-VIII позивачу передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0540 га за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Спірний житловий будинок літ. «В» реконструйовано без відповідних дозвільних документів, у зв`язку з чим питання оформлення права власності на нього має вирішуватися з урахуванням вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності та встановленої процедури прийняття об`єкта в експлуатацію.

Таким чином, позивачем не доведено факту порушення її прав, свобод чи законних інтересів саме Одеською міською радою, а відтак відсутні правові підстави для задоволення позову до Одеської міської ради.

На підставі викладеного Одеська міська рада просить суд у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

Позивач ОСОБА_1 03.08.2026 подала до суду заяву щодо належності Одеської міської ради як відповідача у справі, посилаючись на таке.

Позивач зазначила, що звернення до суду обумовлено неможливістю оформити право власності на спірні об`єкти в адміністративному порядку. При цьому рішення Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради про повернення декларації позивач не оскаржує та не просить суд зобов`язати зазначений орган вчинити будь-які дії, а посилається на нього лише як на підтвердження використання нею адміністративного способу оформлення права.

Позивач вважає обраний спосіб захисту у вигляді визнання права власності таким, що відповідає статтям 15, 16, 328, 331, 376, 392 ЦК України. Зазначає, що спірні об`єкти фактично існують, розташовані на належній їй земельній ділянці, однак унаслідок неможливості оформлення права в адміністративному порядку вона позбавлена можливості належним чином реалізувати право власності.

Також позивач зазначила, що домоволодіння та окремі будівлі перебувають у незадовільному стані, частково зруйновані, зокрема будинок доньки фактично знесений, у зв`язку зі збройною агресією РФ, а тому вважає необхідним судовий захист її права на житло та нерухоме майно.

Позивач ОСОБА_1 11.09.2026 подала до суду заяву про розгляд справи без участі позивача, в якій просила задовольнити позовну заяву у повному обсязі.

Представник відповідача Одеської міської ради Славинський Артем Юрійович у судове засідання не з`явився.

Надавши правову оцінку наявним у справі письмовим доказам, змісту позову та відзивів на нього, суд встановив такі фактичні обставини справи.

Позивач ОСОБА_1 , дошлюбне прізвище ОСОБА_3 , є власником домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на домоволодіння виникло на підставі договору купівлі-продажу від 16.06.1989 року та було в подальшому визнано рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 22.12.2006 року у справі №2-7152/06, яке набрало законної сили 02.01.2007 року, і зареєстровано КП «Одеське міське БТІ».

Позивач вказує, що у подальшому склад домоволодіння зазнав змін. Згідно з технічним паспортом 2007 року до його складу входили житлові будинки літ. «А», «Б», гараж літ. «В», навіс літ. «Г», огорожа та вимощення. У подальшому гараж літ. «В» було реконструйовано та фактично переобладнано у двоповерховий житловий будинок. Крім того, у складі будинку літ. «А» наявна прибудова літ. «а2» площею 21,7 кв.м, яка, за твердженням позивача, була збудована до 05.08.1992 року.

Позивач також зазначає, що 02.07.2025 року рішенням Одеської міської ради №3394-VIII їй передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0540 га, кадастровий номер 5110137300:47:007:0004, за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Право власності на зазначену земельну ділянку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

З метою оформлення фактичного складу домоволодіння позивач замовила технічну інвентаризацію, за результатами якої 04.03.2026 року виготовлено технічний паспорт. Відповідно до нього домоволодіння складається з житлових будинків літ. «А», «Б», «В» загальною площею 262,9 кв.м. Житловий будинок літ. «В» має загальну площу 83,7 кв.м, житлову площу 32,0 кв.м та частково переобладнаний з надвірної господарської будівлі без дозвільних документів.

Позивач посилається також на проведене технічне обстеження, за результатами якого встановлено можливість надійної та безпечної експлуатації об`єкта. На її думку, спірний об`єкт фактично існує, відображений у технічній документації, розташований на земельній ділянці, що належить їй на праві власності, та не порушує прав і законних інтересів третіх осіб.

З метою оформлення права власності у позасудовому порядку позивач звернулася через Єдину державну електронну систему у сфері будівництва із заявою про прийняття об`єкта в експлуатацію. Однак рішенням Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради від 11.05.2026 року декларацію про готовність об`єкта до експлуатації було повернуто на доопрацювання. У зв`язку з цим позивач вважає, що реалізувати право на оформлення нерухомого майна в адміністративному порядку їй не вдалося.

Позивач наголошує, що зазначене рішення Управління ДАБК не оскаржує, не просить суд визнати його незаконним, скасувати чи зобов`язати орган державного архітектурно-будівельного контролю зареєструвати декларацію. Посилання на вказане рішення, за твердженням позивача, наведено виключно як доказ того, що нею було використано адміністративний спосіб оформлення права, який не призвів до бажаного результату.

Позивач вважає, що предметом спору є саме її цивільне право власності, а обраним способом захисту є визнання права власності на нерухоме майно відповідно до статей 15, 16, 328, 331, 376, 392 ЦК України. На її думку, наявність передбаченої законодавством адміністративної процедури не позбавляє її права на судовий захист, оскільки така процедура в її випадку не забезпечила оформлення права.

Щодо заперечень Одеської міської ради про неналежність відповідача позивач зазначає, що Управління ДАБК є виконавчим органом Одеської міської ради, а повернення декларації цим органом стало обставиною, у зв`язку з якою позивач звернулася до суду. Водночас позивач не ставить питання про правомірність дій Управління ДАБК, а просить суд вирішити питання щодо визнання її права власності на фактично існуючі об`єкти нерухомого майна.

Позивач також звертає увагу на те, що у відзиві Одеської міської ради зазначено про ненормативний характер листа Міністерства розвитку громад та територій України від 26.02.2025 року №4636/30/10-25, на який посилалося Управління ДАБК при поверненні декларації. На думку позивача, зазначене свідчить про відсутність законодавчої заборони для судового захисту її права власності та не спростовує можливості вирішення спору судом.

Позивач вважає, що нею підтверджено право на земельну ділянку, фактичне існування нерухомого майна, проведення його технічної інвентаризації та обстеження, а також відсутність порушення прав третіх осіб. У зв`язку з неможливістю оформлення права власності в адміністративному порядку позивач просить суд захистити її право шляхом визнання права власності на спірне нерухоме майно

Надаючи правову оцінку установленим обставинам у цій справі та позовним вимогам, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу і способом цього захисту може бути визнання права.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з ч. 4 ст. 373 ЦК України власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Пунктом 2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 № 6 «Про практику застосування судами ст. 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)» (далі Постанова № 6) визначено, що відповідно до ст. 376 ЦК України суди розглядають справи щодо самочинного будівництва, зокрема, про визнання права власності на самочинно збудоване майно власником земельної ділянки; про визнання права власності на самочинно збудоване майно на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснила самочинно будівництво.

У пункті 8 Постанови зазначено, що право на будівництво нерухомого майна (забудову) мають власники земельних ділянок (стаття 90 ЗК України) та землекористувачі (стаття 95 ЗК України). Власником або землекористувачем земельної ділянки право на її забудову (будівництво) реалізується за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням та видом відповідно до містобудівних умов і обмежень, встановлених законодавством.

Відповідно до вимог ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Згідно з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 02.12.2015 у справі № 6-1328цс15, аналіз норм частини третьої статті 376 ЦК України дає підстави для висновку про те, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки забудовнику власником та користувачем, якщо такий є та не являється забудовником.

Ця умова є єдиною для визнання права власності на самочинно збудований об`єкт нерухомості за такою особою на підставі рішення суду.

При цьому слід ураховувати положення частини першої статті 376 ЦК України, а саме: наявність в особи, що здійснила будівництво, належного дозволу та належно затвердженого проекту, а також відсутність істотних порушень будівельних норм і правил у збудованому об`єкті нерухомості.

Згідно з пунктом 12 Постанови № 6 вирішуючи справу за позовом власника (користувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов`язані встановлювати усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушені будівельні норми та правила істотними.

Судом установлено, що ОСОБА_1 (до шлюбу – ОСОБА_3 ) є власником домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на домоволодіння визнано за нею рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 22.12.2006 року у справі №2-7152/06, яке набрало законної сили 02.01.2007 року, та зареєстровано 24.04.2007 року КП «Одеське міське БТІ та реєстрації об`єктів нерухомості».

З метою оформлення права власності у позасудовому порядку позивач зверталась через Єдину державну електронну систему у сфері будівництва із заявою про прийняття об`єкта в експлуатацію. Однак рішенням Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради від 11.05.2026 року декларацію про готовність об`єкта до експлуатації було повернуто на доопрацювання.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію об`єкта нерухомого майна, державна реєстрація прав на такий об`єкт проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку.

Згідно з порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461, у випадку визнання права власності на самочинно збудований об`єкт за рішенням суду він приймається в експлуатацію згідно з цим Порядком за умови можливості його надійної та безпечної експлуатації за результатами проведення технічного обстеження такого об`єкта.

Згідно зі ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Передумовою для застосування ст. 392 ЦК України є відсутність іншого, крім судового, шляху для відновлення порушеного права.

Таким чином, у зв`язку з наведеним, наявні всі правові та технічні підстави для визнання за ОСОБА_1 право власності на: прибудову літ. «А» загальною площею 21,7 кв.м (Веранда - 13.2: кухня - 8,5 , розташовану у складі домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 ; реконструйований об`єкт нерухомого майна, а саме двоповерховий житловий будинок літ. «В» загальною площею 83,7 кв. м, житловою площею 32,0 кв. м, розташований у складі домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 : по 1-му поверху: житлова 9,1 допоміжна 33,4 (веранда 14,1, кухня 6,8, туалет 1,1, коридор 2,9, ванна 8,5, житлова 9,1); по 2-му поверху: житлова 22,9 допоміжна 18,3 (коридор 12,0, підсобне 4,2, туалет 1,4, житлова 11,6, житлова 11,3).

За викладених обставин позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76-81, 258, 259, 263, 265, 268, 272, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до Одеської міської ради про визнання права власності на реконструйований об`єкт нерухомого майна – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на прибудову літ. «А» загальною площею 21,7 кв.м (Веранда - 13.2: кухня - 8,5 , розташовану у складі домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на реконструйований об`єкт нерухомого майна, а саме двоповерховий житловий будинок літ. «В» загальною площею 83,7 кв. м, житловою площею 32,0 кв. м, розташований у складі домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .

- по 1-му поверху: житлова 9,1 допоміжна 33,4 (веранда 14,1, кухня 6,8, туалет 1,1, коридор 2,9, ванна 8,5, житлова 9,1);

- по 2-му поверху: житлова 22,9 допоміжна 18,3 (коридор 12,0, підсобне 4,2, туалет 1,4, житлова 11,6, житлова 11,3).

Встановити, що рішення суду у цій справі є підставою для проведення державної реєстрації права власності на зазначений об`єкт нерухомого майна за ОСОБА_1 .

Витрати по сплаті судового збору залишити за позивачем.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження, а у разі подання апеляційної скарги, якщо рішення не скасовано, після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного суду на протязі 30 днів з дня постановлення рішення суду.

Головуючий В. К. Гуревський

Рішення суду у повному обсязі складено 29 вересня 2026 року.