Рішення від 27 вересня 2026 р. у справі №501/5235/25 — Чорноморський міський суд Одеської області

Дата документу 28.09.2026

Справа № 501/5235/25

2/501/1128/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року Чорноморський міський суд Одеської області в складі:

головуючої судді – Петрюченко М.І.,

за участю секретаря судового засідання – Тейбаш Н.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Чорноморську Одеської області цивільну справу за

позовом представника ОСОБА_1 – адвоката Дубінчук Ж.М.

до

відповідача: ОСОБА_2

предмет та підстави позову: про усунення перешкод в здійсненні права власності шляхом вселення та встановлення порядку користування житловим приміщенням,

учасники справи не з`явились

ВСТАНОВИВ:

І. Виклад позиції позивача та відповідача.

Представник ОСОБА_1 – адвокат Дубінчук Ж.М. 17.11.2025 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод в здійсненні права власності шляхом вселення та встановлення порядку користування житловим приміщенням, згядно якого просить суд:

- зобов`язати ОСОБА_2 (РНОКПП невідомий) усунути перешкоди ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в користуванні власністю, а саме: квартирою АДРЕСА_1 , шляхом вселення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в квартиру АДРЕСА_1 ;

- встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 наступним чином:

- передати в користування позивачу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) кімнату площею 12,4 квадратних метра;

- передати відповідачу ОСОБА_2 (РНОКПП невідомий) кімнату площею 16,5 квадратних метра;

- санвузол площею 2,3 кв.м., кухню площею 6,5 кв.м., коридор площею 6,2 кв.м., комору площею 2,2 кв.м. залишити в загальному користуванні.

Позов обгрунтований тим, що рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 02 грудня 2021 року по справі № 501/18/21 визнано за ОСОБА_3 право власності на 3/16 квартири АДРЕСА_1 , як за спадкоємцем першої черги.

Рішення набрало законної чинності.

10 липня 2021 року позивачка зареєструвала шлюб та змінила прізвище з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_5 ».

26 вересня 2025 року позивачка зареєструвала на своє ім`я право власності на свою частку в спірної квартирі.

Квартира АДРЕСА_1 знаходиться на 1 поверху 5 поверхового будинку загальною площею 47,0 кв. метра, в тому числі 28,9 кв. метра, а саме (відповідно до інформації, яка знаходиться в технічному паспорті квартири): 1 кімната площею 16,5 кв.м.; 2 кімната площею 12,4 кв.м.; кухня площею 6,5 кв.м.; санвузол площею 2,3 кв.м.; коридор площею 6,2 кв.м.; комора 2,2 кв.м.

В березні 2025 року, позивач на підставі документів, які підтверджують її право власності на нерухоме майно, мала намір вселитися та користуватися її часткою квартири, але отримала від Відповідачки відмову в грубої формі та вимушена була звернутися до суду за захистом своїх прав.

Позивачка не має можливості війти в квартир і безперешкодно користуватись майном, яке знаходиться в спільної часткової власності сторін.

На підставі викладеного, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Відповідач відзиву на позов не надав.

ІІ. Інші процесуальні дії у справі.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу від 17.11.2025 справа розподілена для розгляду судді Петрюченко М.І. (а.с.23).

Ухвалою судді від 02.12.2025 відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження (а.с.28-29).

Ухвалою суду від 07.04.2026 закрито підготовче судове засіданнчя, призначено справу до судового розгляду по суті (а.с.42).

Окремо суд звертає увагу щодо участі в судових засіданнях сторін, їх викликів (повідомлень) в судові засідання.

Відповідно до ч.6 ст.128 ЦПК України, судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

В матеріалах справи містяться докази, в яких сторони належним чином повідомлялись про судові засідання, їх повідомлення здійснювалось з дотриманням процесуального законодавства.

Представник позивача надав до суду заяву про розгляд справи без його участі, просить суд задовольнити вимоги викладені у позові.

На адресу суду від відповідача неодноразово надавались заяви про відкладення розгляду справи (а.с.35, 39, 51, 56).

Згідно ч.1 ст.223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки.

Відповідно до п.1 ч.3 ст.223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Сторони по справі до суду не з`явилися, що не перешкоджає продовженню розгляду справи без їх участі на підставі доказів наявних в матеріалах даної цивільної справи з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст.13, 43 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд. Особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права та виконувати процесуальні обов`язки.

Якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі №361/8331/18.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін, освідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, які не з`явились до судового засідання.

Крім того, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі „Юніон Аліментаріа проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Суд звертає увагу, що провадження в цій справі відкрито ще 02.12.2025 (існує тривалий розгляд справи), тому з метою уникнення порушень вимог ст.6 Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна та яка гарантує кожному учаснику процесу право на розгляд його справи судом упродовж розумного строку, суд дійшов до висновку про продовження розгляду справи без участі сторін на підставі доказів, наявних в матеріалах даної цивільної справи.

Судом на підставі частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені Судом та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 02 грудня 2021 року по справі № 501/18/21 визнано за ОСОБА_3 право власності на 3/16 квартири АДРЕСА_1 , як за спадкоємцем першої черги. (а.с.7-8).

Рішення набрало законної чинності.

10 липня 2021 року позивачка зареєструвала шлюб та змінила прізвище з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_5 » (а.с.10).

26 вересня 2025 року позивачка зареєструвала на своє ім`я право власності на свою частку в спірної квартирі (а.с.9).

Квартира АДРЕСА_1 знаходиться на 1 поверху 5 поверхового будинку загальною площею 47,0 кв. метра, в тому числі 28,9 кв. метра, а саме (відповідно до інформації, яка знаходиться в технічному паспорті квартири): 1 кімната площею 16,5 кв.м.; 2 кімната площею 12,4 кв.м.; кухня площею 6,5 кв.м.; санвузол площею 2,3 кв.м.; коридор площею 6,2 кв.м.; комора 2,2 кв.м. (а.с.11-16).

В березні 2025 року, позивач, на підставі документів, які підтверджують її право власності на нерухоме майно, мала намір вселитися та користуватися її частлкою квартири, але отримала від відповідачки відмову в грубої формі та вимушена була звернутися до суду за захистом своїх прав.

Позивачка не має можливості війти в квартир і безперешкодно користуватись майном, яке знаходиться в спільної часткової власності сторін.

З приводу перешкоджання відповідачем користуватись спільним майноа позивачка зверталась до поліції та отримала розяснення, що дані відносини відносяться до цивільно-правових (а.с.17).

ІV. Оцінка Суду.

Згідно зістаттею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Повага до права людини на житло закріплена також у статті 8 Конвенції. У разі порушення цих прав передбачено право на судовий захист. Ніхто не може примусово бути позбавлений житла, безпідставно виселений із нього або визнаний таким, що втратив право користування жилим приміщенням. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Це покладає на державні органи зобов`язання "вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав" (рішення ЄСПЛ у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21 лютого 1990 року). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення ЄСПЛ у справі Gillow v. the U. K. від 24 листопада 1986 року) так і наймача (рішення ЄСПЛ у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року).

Згідно з частиною першою статті 383 ЦК України, статтею 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Частинами 1-3 ст.358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Відповідно до частини другої статті 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно до статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані, на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки.

Таким чином, для задоволення позовів про усунення перешкод у користуванні майном необхідна одночасна наявність двох підстав: позивач повинен бути власником майна, щодо якого чиняться перешкоди, та має бути факт того, що внаслідок дій відповідача порушується право власника на користування своїм майном (вказаний правовий висновок наведений у постанові Верховного суду від 19.12.2022 у справі №330/1569/19).

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так судом встановлено, що рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 02 грудня 2021 року по справі № 501/18/21 визнано за ОСОБА_6 право власності на 3/16 квартири АДРЕСА_1 , як за спадкоємцем першої черги. (а.с.7-8).

10 липня 2021 року позивачка зареєструвала шлюб та змінила прізвище з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_5 » (а.с.10).

26 вересня 2025 року позивачка зареєструвала на своє ім`я право власності на свою частку в спірної квартирі (а.с.9).

Квартира АДРЕСА_1 знаходиться на 1 поверху 5 поверхового будинку загальною площею 47,0 кв. метра, в тому числі 28,9 кв. метра, а саме (відповідно до інформації, яка знаходиться в технічному паспорті квартири): 1 кімната площею 16,5 кв.м.; 2 кімната площею 12,4 кв.м.; кухня площею 6,5 кв.м.; санвузол площею 2,3 кв.м.; коридор площею 6,2 кв.м.; комора 2,2 кв.м. (а.с.11-16).

В березні 2025 року, позивач, на підставі документів, які підтверджують її право власності на нерухоме майно, мала намір вселитися та користуватися її частлкою квартири, але отримала від відповідачки відмову в грубої формі та вимушена була звернутися до суду за захистом своїх прав.

Позивачка не має можливості війти в квартири і безперешкодно користуватись майном, яке знаходиться в спільної часткової власності сторін.

З приводу перешкоджання відповідачем користуватись спільним майноа позивачка зверталась до поліції та отримала роз`яснення, що дані відносини відносяться до цивільно-правових (а.с.17).

Відповідачем не надано суду доказів на спростування доводів позивача про вчинення перешкод позивачу, як співвласнику у користуванні квартирою, а відтак суд, зважаючи на предмет та підставу позову, вважає доведеним наявність перешкод у відповідача в користуванні квартирою, що у відповідності до вимог статті 391 ЦК України дає право вимагати усунення перешкод у здійсненні ними права користування та розпорядження спірною квартирою шляхом вселення, а тому позов в цій частині піжлягає задоволенню.

Щодо порядку користування спірним майном, суд керується наступним.

Відповідно до ст.358 ЦК України та п.14 Пленуму Верховного суду України від 20.12.1995 «Про судову практику у справах за позовами про захист приватної власності» якщо поділ квартири, що є спільною частковою власністю здійснити неможливо, то за позовом співвласника може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири.

Позивач просить суд встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 наступним чином:

- передати в користування позивачу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) кімнату площею 12,4 квадратних метра;

- передати відповідачу ОСОБА_2 (РНОКПП невідомий) кімнату площею 16,5 квадратних метра;

- санвузол площею 2,3 кв.м., кухню площею 6,5 кв.м., коридор площею 6,2 кв.м., комору площею 2,2 кв.м. залишити в загальному користуванні.

Згідно частини першої статті 383 ЦК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

При встановленні порядку користування будинком (квартирою) кожному зі співвласників передається в користування конкретна частина будинку (квартири) з урахуванням його частки в праві спільної власності на будинок (квартиру). Разом з тим виділені в користування приміщення можуть бути і неізольовані, і не завжди точно відповідати належним співвласникам часткам, оскільки встановлення порядку користування майном не припиняє право спільної часткової власності на це майно.

У відповідності до вимог ст.358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини 3 статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.

Таким чином, потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном.

У даному випадку спірні правовідносини стосуються не поділу кімнат, а встановлення порядку спільного користування ними. Тому, критерій необхідності виділення у користування кожному зі співвласників ізольованого приміщення, особливо, якщо при цьому неможливо забезпечити відповідність ідеальних часток реальним, не є обов`язковим.

За таких обставин, оскільки позивач, як співвласник кімнат, вважає за необхідне встановити порядок користування кімнатами для реалізації своїх прав щодо власності, можливість встановлення порядку користування регламентовано законодавством, відповідач не надав інших варіантів користування приміщенням, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги про встановлення порядку користування кімнатами в запропонованому позивачем варіанті, а тому позов в цій частині підлягає задоволенню.

Отже, суд доходить до висновку про задоволення позову у повному обсязі.

Обґрунтовуючи дане судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Згідно зі ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене вище, приймаючи до уваги фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для надання оцінки решті доводів, наведених стороною по справі в обґрунтування власних правових позицій, оскільки їх дослідження судом у будь-якому випадку не матиме наслідком спростування висновків, до яких суд дійшов по тексту рішення вище щодо суті позовних вимог.

V. Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до статті 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача судовий збір, витрати по сплаті якого понесені позивачем і документально підтвердженні.

Зокрема, згідно квитанції від 17.11.2025 (а.с.1) позивачем при подачі позову сплачено 2 422,40 грн. судового збору, який підлягає стягненню з відповідача.

Керуючись статями 2, 5, 10-13, 18, 141, 258-259, 263 Цивільного-процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

Позов представника ОСОБА_1 – адвоката Дубінчук Ж.М. до ОСОБА_2 про усунення перешкод в здійсненні права власності шляхом вселення та встановлення порядку користування житловим приміщенням - задовольнити повністю.

Зобов`язати ОСОБА_2 (РНОКПП невідомий) усунути перешкоди ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в користуванні власністю, а саме: квартирою АДРЕСА_1 , шляхом вселення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в квартиру АДРЕСА_1 .

Встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 наступним чином:

- передати в користування позивачу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) кімнату площею 12,4 квадратних метра;

- передати відповідачу ОСОБА_2 (РНОКПП невідомий) кімнату площею 16,5 квадратних метра;

- санвузол площею 2,3 кв.м., кухню площею 6,5 кв.м., коридор площею 6,2 кв.м., комору площею 2,2 кв.м. залишити в загальному користуванні.

Стягнути з відповідача ОСОБА_2 (РНОКПП невідомий) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 2422,40 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Суддя Чорноморського міського

суду Одеської області М.І.Петрюченко