Рішення від 29 вересня 2026 р. у справі №501/1728/26 — Чорноморський міський суд Одеської області

Дата документу 30.09.2026

Справа № 501/1728/26

2/501/1808/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року Чорноморський міський суд Одеської області у складі

головуючого судді Петрюченко М.І.,

за участю секретаря судового засідання – Тейбаш Н.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Чорноморську Одеської області цивільну справу за

позовом представника ОСОБА_1

до

відповідача: ОСОБА_2

предмет та підстави позову: про стягнення заборгованості за договором позики

ухвалив рішення про наступне та

ВСТАНОВИВ:

І. Виклад позиції позивача та відповідача.

Представник ОСОБА_1 (надалі позивач) 14.04.2026 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 (надалі відповідач) про стягнення боргу, згідно якого просить суд стягнути з відповідача на користь позивача:

- заборгованість за договором позики від 30.06.2025 в розмірі 710 доларів США та три проценти річних у сумі 7,12 доларів США;

- моральну шкоду в розмірі 25 000 грн.;

- судові витрати у справі.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказує, що 30.06.2025 ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 710 доларів США, що підтверджується розпискою, які відповідач зобов`язався повернути до 12.12.2025.

Відповідач зобов`язання не виконує, на підставі викладеного позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Відповідач не надав до суду відзиву на позов.

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.

Позивач/його представник в судове засідання не з`явилися, представник позивача надав до суду клопотання про розгляд справи за їх відсутності, проти ухвалення заочного рішення не заперечували.

ІІІ. Інші процесуальні дії у справі.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу від 14.04.2026 справа розподілена для розгляду судді Петрюченко М.І. (а.с.21).

Ухвалою суду від 27.04.2026 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження (а.с.23-24).

Відповідач відзив або заперечення на позов до суду не надав та в судове засідання не з`явився без поважних причин, про причини неявки суд не повідомив, будь-яких клопотань не заявляв, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином шляхом надсилання на його адресу судових повісток про виклик до суду, проте конверти повернулися з відповідною відміткою (а.с.25, 32, 33), а тому на підставі ст.128-130 Цивільного-процесуального кодексу України (далі ЦПК України), особа вважається такою, що належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає за необхідне розглянути справу за відсутності сторін за наявними матеріалами справи.

Судом на підставі частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

ІV. Фактичні обставини, встановлені Судом та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що згідно копії розписки від 30.06.2025 ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 710 доларів США, що підтверджується розпискою, які відповідач зобов`язався повернути до 12.12.2025 (а.с.17).

V. Оцінка Суду.

Частина 1 ст.509 ЦК України (у редакції, чинній на час укладення договору позики) вказує, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 ст.530 ЦК України передбачено, що в разі якщо у зобов`язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ст.599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідальність за порушення грошового зобов`язання передбачена ст.625 ЦК України: боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною 1 ст.1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов`язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом

Правові позиції Верховного Суд України, викладені у постанові від 16.11.2016 року у справі №6-1286цс16 та у постанові від 02.07.2014 року у справі №6-79цс-14 вказують, що суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті у правовідносинах, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом. При цьому ст.625 ЦК України унормовує питання відповідальності боржника за порушення грошового зобов`язання і з огляду на правову природу трьох процентів річних, передбачених частиною другою цієї статті, як особливої міри відповідальності, їх сума повинна бути визначена до стягнення виключно в національній валюті України гривні.

Згідно із ч.2 ст.1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Так, в постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі №6-79цс14 зазначено, що «відповідно до норм ст. ст.1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання».

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Така правова позиція узгоджується і з Постановою Верховного суду від 13 грудня 2017 року по справі № 309/3458/14-ц.

У даній справі, суд виходить з того, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й факту передачі грошової суми позичальнику.

Надана позивачем розписка є належним доказом передання грошової суми позичальнику, а доказів виконання зобов`язання відповідач не надав.

Згідно частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Таким чином, ЦК передбачено право позикодавця на одержання від позичальника суми позики та винагороди (процентів за користування позикою) у разі, якщо інше не встановлено договором або законом. Винагорода для позикодавця встановлюється у формі процентів від суми, що надається у позику, розмір яких визначається сторонами в договорі позики, або, якщо такий розмір процентів не встановлений, він визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Суд приймає до уваги розрахунок здійснений позивачем у позові, відповідно до якого позивач три проценти річних становлять 7,12 доларів (а.с.4 зв.бік).

Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню в цій частині.

Водночас, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Як зазначено у п.49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 року по справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19), виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Суд вважає, що внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов`язань перед позивачкою та неповернення останній у встановлений розпискою строк суми позики, позивачці безумовно була завдана моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях, а тому вона має право на відшкодування моральної шкоди.

При визначенні розміру моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки, суд враховує характер та обсяг душевних страждань, які вона зазнала в результаті позбавлення її права розпоряджатися своїми грошовими коштами, та виходячи з засад розумності та справедливості, приходить до переконання, що заявлена позивачкою моральна шкода у розмірі 26000 грн є надмірною, відтак розмір відшкодування моральної шкоди позивачці слід визначити у розмірі 3000 грн, а в решті цих позовних вимог відмовити.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки грошових коштів у розмірі в розмірі 710 доларів США та три проценти річних у сумі 7,12 доларів США та моральної шкоди у розмірі 3000 грн, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Також суд, при вирішення даної справи враховує висновки, наведені Європейським судом з прав людини у справі "Проніна проти України", яким було вказано, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З огляду на викладене вище, приймаючи до уваги фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для надання оцінки решті доводів, наведених стороною по справі в обґрунтування власної правової позиції, оскільки їх дослідження судом у будь-якому випадку не матиме наслідком спростування висновків, до яких суд дійшов по тексту рішення вище щодо суті позовних вимог.

V. Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до статті 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача судовий збір, витрати по сплаті якого понесені позивачем і документально підтвердженні.

Зокрема, згідної платіжної інструкції від 14.04.2026 (а.с.1) позивачем при подачі позову сплачено 2129,92 грн. судового збору, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача/

Також, представник позивача просить відшкодувати позивачу понесені ним витрати на правничу допомогу в сумі 25000,00 грн.

Статтею 137 ЦПК України визначено порядок відшкодування витрат на правничу допомогу.

30/03.2026 між адвокатом Ільїчовим С.Д. та позивачем укладений договір про надання правничої допомоги №30032601/03 (а.с.14-15).

Згідно акту приймання наданих послуг за договором про надання правничої допомоги №30032601/03, визначено вартість послуг адвоката у розмірі 25000,00 грн. (а.с.20 зв. бік).

Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, враховуючи складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, суд дійшов висновку, що стягненню з відповідача підлягають судові витрати на правову допомогу у розмірі 3000 гривень.

Керуючись статтями 2, 5, 10-13, 18, 141, 258-259, 263 Цивільного процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

Позов представника ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за борговою розпискою - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП відсутній) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) - заборгованість за договором позики від 30.06.2025 в розмірі 710 доларів США та три проценти річних у сумі 7,12 доларів США, моральну шкоду в розмірі 3 000 грн., судовий збір у розмірі 2129,92 грн. та витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 3000 грн.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним-процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільним-процесуальним кодексом України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Суддя Чорноморського міського

Суду Одеської області М.І.Петрюченко